Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black

   Я.Верещак

 

                                БЕЗГЛУЗДА КОМЕДІЯ

                                           Жебрацький детектив

 

 

                                                           ОСОБИ:

            Їх аж п'ятеро: двоє жінок, стільки ж чоловіків і одна загадкова істота.         Враховуючи специфіку детективного жанру, мусимо до пори до часу    приховати їхні справжні імена, адреси та інші біографічні дані. Хай                  це будуть просто:  

 

                                                           В і н

           

                                                           В о н а

 

                                                           М а р і а н н а.

 

                                                           С т а р ш и н а

           

                                                           П а н  Ф е л і к с       

                                  

                        

І.

            Літній день, паркова алея, стара лавка.

            В і н (з пластмасовим відром для сміття, пробігаючи мимо лавки, захекано). Ой, лавка, лавка історична!  Привіт, лавочко моя, пробач, я... сама бачиш... не в смокінгу. (Зникає, та через якусь хвильку з'являється, задкуючи). Не можу я пройти мимо, лавочко моя незабутня. Кричу-волаю: поглянь на себе, чуперадло! (Нарешті можемо роздивитися Його екіпіровку: вицвіла іспаська майка, заяложені шорти з  фірмових американських джинсів (різновеликі штанини), в руках - брудне пластмасове відерко від українського виробника). Мало тобі ганьби з молоденькою офіціанткою, то ще тепер на цю святу алею з помийним відром? Назад, кажу, не підходь, не сідай, не маєш права... Хвилинку! Здається, я нарешті знайшов мудрого співбесідника - сам з собою почав балакати.  І з цього приводу, перепрошую, але мушу сісти. (Сідає, мовчить). Ну, що ж ми з тобою маємо на даний момент, дорогий мій співбесіднику? Маємо трошки за сорок, скажемо так, давно вже не голені, але це зараз модно... Так, чим же ми ще можемо похвалитися?  О! Володіємо оригінальним почуттям гумору, дякуючи якому досі ще не повісилися... на шию комусь іншому,  не те  що кращому за нашу Маріанну... Стоп, ні слова про неї!  (Розглядається, шукає щось на горизонті).

            Непомітно з'являється  С т а р ш и н а  в новенькому "експериментальному" мундирі муніціпальної міліції, слухає.

            (Роздратовано). Та що таке, чорти його батька?.. А-а! Бандити-хулігани... (Вхопившись за лавку, натужно перетягає її на інше місце). Ну от, дзвіниця златоглава знову на місці. (Сідає).  Тепер все, як двадцять років тому... (Помітивши Старшину, починає робити незграбну  зарядку).

 

            II.

            С т а р ш и н а (років   30-35.  З  багатозначною посмішкою). Втрутилась в розмову мама: гарні ноги є в "Динамо". Дуже шкода, що "Спартак" їх не дожене ніяк.

            В і н (важко дихаючи,  однак агресивно).  А що таке?  Форма на мені спортивна?  Спортивна. Спортом займаюся? Спортом. Заборонено? Хах! Зараз все дозволено.

            С т а р ш и н а (трошки подумав). Я ж тільки йду на зміну. Я ще добрий, я ще по-домашньому,  в тапочках,  і дєтішкі ще лящать у вухах, - четверо шибеників: три синочка і лапочка дочка. Ну, чого ти заїдаєшся з багатодітною міліцією, синку? Де відерко взяв? Твоє відерко, питаю?

            В і н. Ну, моє.

            С т а р ш и н а. Сміття виносив?

            В і н. Ну, виносив.

            С т а р ш и н а (мимоволі озирається). Де ж ти, голубе, живеш?

            В і н. Там.

            С т а р ш и н а. І з  таким  відром - сюди?  Через  центр,  мимо  офіціяльних вікон, через мітинги, забастовки і напружену соціальну ситуацію?..

            В і н стенув плечима.

А ти хоч знаєш,  що воно за скверик?  Хто тут почне збиратися (зиркнув на годинника) за годинку-другу?

            В і н. А хто?

            С т а р ш и н а. Проститутки. Сутеньори. Альфонси. Наркомани. Бомжі. Злодії. Гомосексуалісти. Шпигуни. "Біржа" називається. (Пауза).  А ти до кого належиш? Із вищеназваних мною професій. Га?

            В і н (подумав). До шпигунів.

            С т а р ш и н а (радісно). Так я й знав!   Ну,  ну, розповідай, поки я  ще не дійшов до зміни. Розколюйся, синку, не соромся.

            В і н. Закинула мене сюди одна могутня  зарубіжна  фірма,  яка займається виробництвом сучасного безглуздя.

            С т а р ш и н а. Безглуздя? Як це?

            В і н. Комедії безглузді ліплять, фільми ідіотські про любов...

            С т а р ш и н а. Ну-ну? (Пауза). Ну-ну, кажу!

            В і н. В цьому скверику рівно двадцять років тому... (Замовк).

            С т а р ш и н а. Зміна, зміна, синку!

            В і н. ...сталася зав'язка безглуздої  комедії:  вчитель української мови й літератури прощався зі своєю улюбленою ученицею. В нього: дружина, дитина, злидні, свіженький диплом електрозварника і квиток в район північного  сяйва.У  неї:  сльози, сльози,  сльози...  Вчитель хоч і був пришелепкуватим, але точно знав:  кохання - то найвищий Божий дар,  і не  можна  від  нього втікати. Але - втік!

            С т а р ш и н а (обурено).Чому?

            В і н. Безглуздя.

            С т а р ш и н а. По-людськи можеш?

            В і н. Ну, дівчину пожалів...

            С т а р ш и н а. Як це "пожалів"?!

            В і н. Молодість її квітучу, долю жіночу, душу поетичну...

            С т а р ш и н а. Стоп, стоп, стоп! Він досвідчений, вона зелена, Він учитель,  вона учениця - так передавай же досвід, бляха-муха, навчи людину                                                                                                                                                    елементарним  правилам  поведінки в житті  і  в...  ліжку!

            В і н. А якщо ці "правила" дуже їй... ну, скажемо так, до смаку припали?

            С т а р ш и н а. Честь і хвала учителю!

            В і н. А якщо настільки "припали",  що вона вже без нього - ні секундочки, ні хвилинки?..

            С т а р ш и н а (перебиває).  А чому "без нього"? З ним хай живе!

            В і н. Та жінка ж у нього,  кажу, синок маленький - татусь викапаний, щастячко веселеньке.

            С т а р ш и н а. А в мене четверо горобчиків, дай їм Боже здоров'я, і всіх люблю, і жінку теж, - але Спляча красуня буде моєю! (Схаменувся). Ну, це я так, навздогад буряків, щоб дали капусти.

            В і н. По-вашому, коханка - це запорука родинного щастя?

            С т а р ш и н а. Аякже!  Цитую по  пам'яті північного сусіда: харошій лєвак укрєпляєт брак. Перекласти?

            В і н. Та ні, дякую.

            С т а р ш и н а (на великому підйомі). Наш сусіда - хай навіть і північний, тобто відморожений!  - віками творив свою мудрість,  і ми з тобою повинні прислухатися до неї... про всяк випадок. Усьок, Васьок?... От скільки тобі було,  коли на тебе найшла  ця дуралістика - дременути від коханої дівчини?

            В і н. А хто сказав, що це я?.. Двадцять п'ять, припустимо.

            С т а р ш и н а. А мені - тридцять п'ять!  І в мене, повторюю, четверо шибеників, і Спляча красуня,  скажу тобі щиро, не палає до мене великим літературним коханням. Бо його ж насправді не існує! Але, дивлюсь, дівчина акуратна, завжди сама, - чи то вдень, чи то ввечері, і неодмінно сяде отут,  на лавочку, і задрімає бідолашка:  тобто що? Багато працює, не досипає - наша людина. І ще одне:  всіх приставал культурно, але твердо відшиває - отже, чиста і тілом,  і душею. А що вже начитана! Завжди з якоюсь книжкою чи з газетами... Читає-читає, аж гульк - задрімала... Отут я потихесеньку наближаюся, обережненько сідаю поруч...

            В і н. Аж гульк -  я замість неї!

            С т а р ш и н а. Та ні, це я сьогодні на годинку раніше, бо я таки, нарешті,  скрутив їй роги!..(Схаменувся, невдоволено крутнув головою).  Слухай, а чого це ми все про мене та про мене? Ми ж про тебе...  (На його заперечливий жест). Ну, про твого вчителя дурнуватого. Як він там на їхній Півночі?

            В і н. Збудував жінці трикімнатний кооператив, собі машину купив,  одягнувся... навіть шубу нерп'ячу... Але жінка тимчасом знайшла собі іншого...  А синок виріс,  одружився і... мало місця полярникам...

            С т а р ш и н а. І куди ж він подався?

            В і н. Та! Запив з горя. Зійшовся з молоденькою офіціанткою, пропив машину, шубу і на радощах заговорив віршами.

            С т а р ш и н а. А школярочка його?

            В і н (помовчав).  Вийшла заміж,  поміняла адресу, прізвище. Безглузда комедія, як правило, має банальний сюжет. (Цілком несподівано). Вона десь тут живе, в цих коробках покращеного плануванння. З багатим, але вельми старим чоловіком.

            С т а р ш и н а. Нині всі багаті живуть зі школярочками. Накопичення первісного капіталу називається.

            В і н. А ти часом не стрічав її? Не чув? Не примітив? Га, старшина?

            С т а р ш и н а. Щось ти занадто розтикався, синку. (Несподівано владним тоном). А тепер слухай мою команду! Встать! Кру-угом! Шагом арш!

            В і н. Не розумію...

            С т а р ш и н а. Ах, нє паніме? (Відстібує палицю). Щас паймьош...

            В і н (благально). Товаришу... пане старшина, це наша лавочка, ми тут прощалися, рівно двадцять років тому,  а сьогодні, зараз вона прийде...

            С т а р ш и н а (обриває). Скамєйка прочно занята!

            В і н. Але ж я перший...

            С т а р ш и н а. Перший? На моїй території?! (Наступає).

            В і н (відступає).  Це наша лавка.  Сюди вона прийде...

            С т а р ш и н а. Ах ти, морда шпигунська...

            В і н. Голос чую... Не йди, каже він, чекай, каже він, прийде вона...

            С т а р ш и н а. Сука! (У лютому стрибку схопив Його за талію, але  не  втримав  -  упав,  зойкнувши  з  болю. Лежачи, розтирає коліно). І звідки вас понаповзало стільки різних покидьків, бандюг, жебраків? Земелька наша українська така родюча, заводів-фабрик, станцій атомних до дідька, а народ як подурів - колеться, вішається, спивається, та ще й проклинає демократів, яких не те що при владі, а взагалі - за останні триста років ніхто в Україні не бачив... (Пішов, накульгуючи).

            Та як тільки Старшина зникає, Він, крадучись, з'являється знову, і  відтепер  якийсь час буде діяти, як вельми  досвідчений  підпільник: пластика,  голос і тому подібне.

            В і н (ховаючись за спинку лавки). Агов, співбесіднику, ти не гигнувся з переляку? Може, я не збрехав старшині про  голос, що каже: «Не йди, чекай, прийде вона»?..

 

            ІІІ.

            С п л я ч а  к р а с у н я  (в  елегантному брючному костюмі,  з товстою книжкою в руках.  Манірно).  Хто тут ховається?  Ви, пане, грабіжник? Чи сексуальний маніяк?

            В і н. Тсс, благаю, не звертайте на мене уваги. Павук у новенькій формі старшини - наш лютий ворог: полює за вами і за мною.

            ГОЛОС СТАРШИНИ. Наталю, я тут, зміну приймаю. Посидь хвилинку.

            В і н (приглушеним голосом).  О-о, який солодкий голосочок.  А нещодавно він по-іншому  муркотів,  коли  хвалився, що нарешті скрутив тобі роги...

            С п л я ч а  к р а с у н я (знічев'я). Яка різниця, з ким починати гульки?  Мені вже, вибачайте, стільки років... а я ще ні з ким ні разу...

            В і н (захлинаючись). Не смій так думати! Був би я твоїм батьком,  я б тобі... Біжи, тікай звідси. (Чітко). Перший мужчина - це... без кохання… травма на все життя… ой, невже тобі мама не казала? Йди, благаю, забирайся звідси...

            С п л я ч а  к р а с у н я (своїм природнім голосом). Ах ти, старий котяро! Тобі, значить, можна, а іншим - зась?

            В і н (зірвався на ноги). Маріанна? Ти?!

            С п л я ч а  к р а с у н я, або М а р і а н н а. Відро! Ти вкрав моє відро?

            В і н. Та механічно... А чому він назвав тебе Наталею?

            М а р і а н н а. Звідки я знаю? Ну, ходім. Додому ходім, чуперадло.

            В і н. Не можу. Справу я тут маю, державної ваги. Іди, йди собі.

            М а р і а н н а. Стоп,  стоп,  стоп!  А що це ми тут робимо? Тут, перед обласною прокуратурою? На прийом записався? Ямку під мене риєш? Хочеш довести, що я незаконно забрала в тебе машину, гроші?..

            В і н. А чому б і ні? Підпоїла, обкрутила навколо пальця...

            М а р і а н н а. Та хто ж тобі повірить,  нещасний злидню? Ти бомж, бродяга - для них ти не людина.

            В і н. А Григорій Савич Сковорода для них теж не людина?

            М а р і а н н а. Ти - Сковорода?! Дуршлаг без ручки!

            В і н. Сама ж мене до цього довела, хитро й підступно,  щодня,  щохвилини...  І нічогісінько навзамін не дала, ні тіла свого атласного, ані словечка ніжного...

            М а р і а н н а. Ти пожив,  погуляв,  світа побачив - досить. І нічого зуби скалити! Бо ти,  саме ти і такі, як ти, сотворили для нас це пекло - безбожний капіталізм,  коли нормальні люди  -  нікуди, ніде і ніяк! О, я не стану вашою підстилкою. Це ви будете під мою дудку танцювати. Бо хіба ж не для цього Бог послав мені трошки розуму? Чи, може, я не обібрала тебе до нитки?

            В і н. Обібрала. Бо я так захотів.

            М а р і а н н а. Це я так хотіла, щоб ти захотів.

            В і н. Ні-і, голубонько, це я так захотів, щоб ти захотіла. щоб я захотів цілком добровільно... Старшина!

            М а р і а н н а. Стояти!

 

            ІV.

            С т а р ш и н а (вбігає). Образив тебе? Приставав?

            М а р і а н н а. Та ні. Питаю, що він тут загубив, - не каже.

            В і н. То я піду...

            М а р і а н н а. Ні, ні, це ми підемо. Хай старші посидять, еге ж?

            С т а р ш и н а. Та я б їх, Наталю, отих "старших", всіх пересаджав, якби моя воля. Ходім. (Показавши Йому нишком кулак, бере дівчину під руку, виходять).

            В і н. Фу-у... (Завмер із заплющеними очима, а відтак зненацька стрепенувся). На кого вона схожа? Маріанна, питаю, на кого?..

 

            V.

            ЖІНОЧИЙ ГОЛОС. О, наконєц-то скамєйка, слава Богу!

            Ввалюється  розпатлана  замазура-жебрачка у  якомусь безглуздому блузоні навиворіт, з великою целофановою торбиною в руках, падає на лавку, важко дихає.

            Ж е б р а ч к а (сиплим,  пропитим  голосом).  Приветик, мой  светик! Закурить не найдётся?

            В і н (гидливо - і принципово по-українському). Не курю.

            Ж е б р а ч к а. А выпить?

            В і н. Не п'ю.

            Ж е б р а ч к а. Гм! А трахаться можешь?

            В і н. З тобою?

            Ж е б р а ч к а (сором'язливо). А чего, я ещё девушка в соку.

            В і н. "Дзєвушка"! Ти в дзеркало давно заглядала, "дзєвушка"?

            Ж е б р а ч к а. Ё-моё! Ты, убеждённый хохол, по-человечески не можешь базлать, а на зеркало киваешь?

            В і н (не відразу). Якраз "по-чєловєчєскі" і згадую...

            Ж е б р а ч к а. Так давай  же  раздавим  пузырь - мигом „згадаєш”! Ну, чего ламаешься?  Брезгуешь?  Зря,  ты  от  меня  не очень-то и  отличаешься. (Виймає  пляшку). А давай с горла, а?  За  нашу  с тобой встречу,  то есть за встечу солидного мужчины в расцвете сил с женщиной свободной, как птичка божья, хотя, может, и не такой красивой, как птичка, но зато весёлой, беззаботной и  певучей - как  десять божьих птичек!  Ну,  давай,  красавец,  ты же первый будешь пить, это мне после тебя опасно - невеста я как-никак, на выданье,  а  тут  вдруг  какая-нибудь заморская болячка в  твоём халёном теле,  га?  Давай, давай, не ламайся, а то я  сама и бутылку не открою.

            В і н (відкорковує пляшку).  Ну що ж, людино людська, перший  тост, як завжди, - за наших чарівних дам. (Встає, притискує розчепірену  ліву  руку  тильним  боком  до  спини,  лікоть  правої піднімає на рівень плеча,  робить ковток,  а відтак цілує  денце пляшки).

            Ж е б р а ч к а. Браво! Бис! Вот это мужик, эх!

            В і н. А ти, значить, заміж збираєшся?

            Ж е б р а ч к а (п'є, кашляє).  Само  собой!  Сейчас   таких   подтоптанных женишков, как ты, знаешь, скоко? Ого-го! При чём, я тебе  скажу, можно подцепить такого жирного,  упакованного придурка - закачаться!  Мне бы только на недельку завязать со своим бизнесом. Настроиться на роль невесты,  порепетировать, марафет навести, этикет придворный вспомнить. А так я ещё, знаешь,  бабёнка в самом соку. Не веришь? Давай на пари, га? Ты меня спонсируешь,  в смысле одеваешь,  а я в ответ перед тобой - эх, разденусь! Не пожалеешь, друг, слово даю! Давай за это, га? В смысле, одеться-раздеться - и дым коромыслом. Давай?

            В і н. Та ні, голубонько, я в ці ігри давно вже не гуляю.

            Ж е б р а ч к а. Импотент?!

            В і н. Ти пий, пий.

            Ж е б р а ч к а. Улюблённый?!  Чтоб я  сдохла, влюбился  ты, кореш, по глазам видно. Ай-яй-яй, что деется! В стране кавардак, водка дорожает,  гады-демократы захватили банки,  почту, телеграф - ни зарплаты, ни посылок гуманитарных, и пожаловаться в ООН не моги - телеграф-то в их руках, - а вы,  старики,  опора общества,  влюбляетеся, как молодые, га?!

            В і н. Ти ізвіні...  вибачай, у мене тут ділова зустріч, дякую за компанію, за горілку гарну - бувай здорова!

            Ж е б р а ч к а. То есть, как это, то есть, я тебе мешаю и ты очень культурно просишь меня убираться вон, га?

            В і н. Ну, в принципі...

            Ж е б р а ч к а. А ежели я не пойду?

            В і н. Гм, тоді я попрошу тебе не дуже культурно.

            Ж е б р а ч к а. Давай!  Проси!  Хочу  посмотреть, какой  ты  бываешь, когда некультурный.  (Пауза). Ну, давай, не стесняйся, нонче выгодно быть некультурным.  Всё продали, герои, всё забыли - и Бога, и совесть, и честь - давай, старик, действуй. Пошли меня матом, плюнь в наглую рожу, ногой под зад - давай, ну! (Пауза). А-а, я понимаю,  ты - националюга!  Всё потому,  что  я  не по-вашему, не по-хохлацки балакаю, да?

            В і н. Може. А то залізла в чужу солому,  та ще й  шелестить. Знай, коза, своє стійло!

            Ж е б р а ч к а. Обвал!  С  виду вроде  интеллигент,  голый-босый, красивые тосты, пьёт нормально...  на русского,  цивилизованного человека  похож  и  даже  чем-то  - на англичанина,  а на поверку - смотри ты, какое хохлацкое мурло.

            В і н. То катай у свою цивілізовану Рассєю!

            Ж е б р а ч к а (ошелешено). А чого це раптом? Я  українка!

            В і н. Ох ти! І мову рідну пам'ятаєш?

            Ж е б р а ч к а. А нащо вона мені,  та  мова?  (Карбуючи  слова). Щоб ти знав, українським жебракам ніхто нічого не дає.

            В і н. Як це?

            Ж е б р а ч к а. А  так  це!  Справжні українці своїх національних жебраків не поважають, кирпу гнуть, ні фіга не дають...

            В і н (перебиває). Серйозно?

            Ж е б р а ч к а. А несправжні українці, або ж хохли, завжди підтримували тільки російських жебраків. Тому-то зараз в Україні така бурхлива русифікація: ні тобі книжок для наших жебраків, ні вистав, ні фільмів, ні естради - все їхні жебрак захопили!

            В і н. А уряд,  а національно  свідомі  депутати  у  Верховній Раді?

            Ж е б р а ч к а (радісно). Жебраки! Їздять по америках  з  простягнутою рукою -   ще гірші за нас.  (Пауза).  Є, правда, ще третя сила - нові українці.  (Речетативом). "Костюмчики ваши клевые, машины ваши импортовые, девчонки ваши люксусовые. Но куда, куда несут вас машины ваши? И кого, кого родят вам потаскухи ваши?  Не потому ли стекляные ваши глаза, что  мёртвая, мёртвая ваша душа?  Не потому ль каменеют ваши сердца, что надо, что надо убить за копейку родного отца?.."

            В і н. Сама придумала?

            Ж е б р а ч к а (не відразу). "Колискова для доні" називається.

            В і н. А скільки доні?

            Ж е б р а ч к а. Велика. Мами зреклася, інститут покинула... Доросла вже!

 

            VI.

            С т а р ш и н а (вривається з гумовою  палицею наперевіс). Ні з місця! Стояти! Сидіти! Лежати! Замри! (Ковзнув поглядом по навколишніх предметах, зиркнув під лавку). Та-ак, тепер вже вас двоє, голубчиків? О'кей!  (До Нього).  Та опусти руки, дурню, хіба я сказав "Руки вгору"?  (До Жебрачки). Ти, чуперадло! Звідкіля ти? Де стоїш?

            Ж е б р а ч к а. Чего?

            С т а р ш и н а. Де постійно жебраєш?

            Ж е б р а ч к а. Кого?

            С т а р ш и н а (повільно). І з таким знанням державної мови ти, зайдо невмивана, смієш жебрати на моїй  території?!. (До Нього). Спокійно, браття-українці, переходжу на іноземну мову. (Карбуючи  слова). Гдзє  пастаянно папрашайнічаєшь?

            Ж е б р а ч к а. А-а, там, на Ленина.

            С т а р ш и н а. Атставіть! Нєт такой уліци! Єсть уліца імені Багдана Хмельницькаво.

            Ж е б р а ч к а. Это  она  для  ваших нищих  имени Богдана Хмельницкого. А для наших нищих она всегда была и будет улицей великого Ленина!

            В і н (як з цепу зірвався). Не смій! Ніколи, запам’ятай собі, ніколи більше не називай себе українкою. Бо через отаких, як ти, на цій землі ніколи не буде… (Замовк).

            Ж е б р а ч к а. Ну? Чего не будет?

            В і н. Та ні хрена не буде! Ненавиджу всі прояви жебрацтва -  як фізичного, так і духовного.

            Ж е б р а ч к а. А я про що кажу? В цій країні неможливо бути нормальним жебраком і паралельно – справжнім патріотом!

Старшина, якому, що називається, заціпило, переводить вражений погляд з Нього на Жебрачку і навпаки – й про палицю свою могутню геть чисто забув.

            В і н. Ой, будь ласка, замовкни!

            Ж е б р а ч к а (знічено). Слухай... а ти, я бачу, серйозно завівся. І за що, питається? За якусь паршиву політику, га? Проганяєш мене - єдину бабу, яка не проти з тобою, обірванцем нещасним? Мене, людину, що не пожаліла для тебе найдорожчого – останньої пляшки – і назавжди проганяєш? Мене?! Га?

            В і н. Тебе! Що посміла! Назвати себе! Українкою!!!

            Ж е б р а ч к а. І… і ти що, ти всіх ото проженеш з України? Всіх отих патріотів, що б’ють себе в груди, – і обкрадають, і роблять жебраками тебе, мене – весь народ?

            В і н. Скільки зможу, скільки сили вистачить! Спеціально для того вернувся.       Ж е б р а ч к а. Скажений! Подумай, скільки мільйонів доведеться прогнати. Тих, які все роздеребанили, культуру, мову, церкву, і тих, які покірно терплять і мовчать! Навіть гімн, суки, покалічили, – «Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля»! Не «браття-українці», ні – «молодії»! Тобто нам з тобою і всім пенсіонерам, і дітям війни, і ветеранам у цій країні доля вже ніколи не посміхнеться – кранти! Фу, аж противно на вас, хохлів, дивитися!

            С т а р ш и н а. Стоп! (до Нього). Як гадаєш, в Америці чи в Англії вона б за такі слова куди, га? Га?! (До Жебрачки). Скільки ж ти, серденько, грошей назбирала, що отаку високу політику собі дозволяєш?

            Ж е б р а ч к а. Чего? Скоко насобирала ваших гривеников? Сичас. (Рахує). Десять рублей...

            С т а р ш и н а. Атставіть! Какіх такіх "рублєй"? Ну?

            Ж е б р а ч к а. Ну-у?..

            С т а р ш и н а. Дєсять вашіх рублєй стоят сколько нашіх?..

            Ж е б р а ч к а. Бумажек?  Хох, начнёте платить людям  зарплату,   пенсию нормальную-увидим, сколько рублей будут давать за килогамм ваших бумажек!

            С т а р ш и н а. Спокійно, громадяни вільної України! Раз ми не в Америці і не в Англії, і заграничний рот у тебе не закривається,  то... (забирає в Неї гроші) решту сорок гривнів...

            В і н (мимоволі поправив). Гривень.

            С т а р ш и н а. Бачила, які в нас могутні гроші - навіть я і то помилився. Корочє! Решту сорок гривень будеш мені винна. Да, да, мілашка,  ти пазволіла сєбє нагаваріть  мнє  гадостєй  на  цілих п'ятдесят гривень.  (До Нього). Штрафами! Штрафами і тюрмами, як там, у них, мусимо кувати нашу молоду демократію! (До Жебрачки). І єслі через два дня ти нє отдашь мнє долг...  Целуй палку, єслі нє хочєшь, штоб она поцєловала твою наглую башку. Ну!

            Жебрачка цілує гумову палицю, втікає.

Гадаєш, я собі ці гроші?  О,  пачку індульгенцій щодня видають. Колись це були   бандитські побори, а нині це штрафи в ім'я зміцнення порядку і законності. До речі, з тебе тридцять гривнів... гривень.

            В і н. Але за яку таку провину, пане старшина?

            С т а р ш и н а. Найпершу заповідь демократії знаєш? Ти робиш все, що хочеш, а я - за певну суму - впритул тебе не помічаю. Платнi послуги називається.

            В і н. Геніально! Гроші будуть через годинку.

            С т а р ш и н а. Вірю. А ти віриш, що я тебе й під землею знайду?

            В і н (щиро). Вірю. Ой, вірю!

            С т а р ш и н а (несподівано). Сплячу красуню давно знаєш?

            В і н. Сьогодні вперше...

            С т а р ш и н а (перебиває). Яке в неї справжнє ім'я? Чого витріщися? Гадаєш, мене так легко пошити в дурні?

            В і н. Не знаю, пане старшина... Я не знайомий з нею.

            С т а р ш и н а. Ну-ну, шпигуняко, за тридцять ге-ер-ен можеш хоч до вечора брехати! (Виходить).

            В і н. Боже, Боже, якою ж безглуздою комедією стає моє життя! (Настроюється на попередню гру в залицяльники). А тому найголовніше - гідність  і  нормальні  людські  манери.  Ну,  пропив смокінг,  з ким не буває? Але ж красу чоловічу, талант гультяя і звабника не пропив?!.  Гм, а якщо вона без мене в цьому дурному місті зовсім обрусіла? (Іншим тоном). Простите, какой сегодня день и месяц. не говоря уж о столетии?.. Та ні, не може бути, вона ж такі твори писала... (Несподівано заверещав - просто так,  з дурної голови).  Ізвінітє,  пожалуйста,  можно вас на полчасіка с возвратом через полгодіка?! (Хихикає).

 

            VII.

            В о н а (зринає в глибині сцени). Це ви мені?

            В і н (глянув і мимоволі  прикрив обличчя рукою). Господи Боже, ВОНА...

            В о н а (повільно наближається). Пробачте, ви мене кликали?

            В і н. Ні, ні, це я так, пожартував з дурної голови. Пробачте.

            В о н а. Мабуть, прийняли мене за когось іншого?

            В і н. Та ні, я зовсім вас не бачив...  (Врешті відкриває обличчя). Добридень. (Імпровізуючи). Я, взагалі, прийшов сюди, щоб з кимось домовитися...  з якоюсь дівчиною чи жінкою, щоб мене покохала палко... на кілька днів... Платні послуги це називається нині. Але ви - ні,  ви занадто красива,  щоб не сказати ши... шикарна. (Переводить подих).

            Тривала пауза.

            В о н а. Занадто шикарна для бомжа з помийним відром?  Чи для пана інкогніто... Як, ви кажете, вас величають?

            В і н. Такі брови...Такі губи...  Такі очі...  (Переводить подих.)

            В о н а (однотонно). Косметика. Змию - посірію, буду, як усі.

            В і н. Ой,  та ну,  що ви! (Палко). Такі очі, такі брови, такі губи,  такий ніс - хіба це косметика?  А шия... довга і якась не наша, не земна, а колір шкіри, а волосся? (Переводить подих).

            В о н а. А  ноги  опецькуваті?  А  сідниця?

            В і н. Вищий клас! Мрія поета!

            В о н а (подумавши,  виймає  дзеркальце,  пильно  розглядає верхню й  нижню  половини своєї статури).  Які поети,  такі й мрії - очам видний факт.

            В і н (мліє). А розумна ж яка, а дотепна! (Натхненно декламує).

                 Ти - образ предвічного Бога,

                 А в серці моєму печаль...

                 Це, мабуть, тому,

                 Що ні срібла, ні злата,

                 Ні дрючка, ні мотузки -

                 Нічого! Нічого! Нічого!

                 Для тебе, кохана, не жаль.

            Вона мовчки подає Йому дзеркало.

            В і н (довго вдивляється). Ну й мармиза.

            В о н а.  А костюмчик?

            В і н. А тапочки?

            В о н а. Тут не "палко", тут палкою треба кохати.

            В і н. Сказано - тюхтій, бамбула, чайник...

            В о н а. Ідіть...  Іди, голубе, спочатку штани собі купи якісь, а потім вже...

            В і н. Так мені ж на платні послуги не вистачить!

            В о н а. А скільки маєте?.. Скільки маєш?

            В і н. Тридцять гривень і п'ять долярів СИ-ШИ-А.

            В о н а (не відразу). І за такі гроші "палко кохати"?

            В і н. А скільки треба? Для такої, наприклад, світської красуні, як ви... наприклад?

            В о н а (знизала плечима, якийсь час замислено розглядає його). П'ятдесят другий - третій?

            В і н. Угу... Що, розмір костюма? Вгадали!

            В о н а. Куди йти?  Ну,  перед якою публікою я маю вас... я повинна тебе "палко кохати"?

            В і н (сором'язливо). Перед Маріанною. Офіціанткою.

            В о н а (спохмурніла). Офіціанткою?

            В і н. Ну да,  з бізнесового кафе, що по сусідству з нашим театром опери та балету для глухонімих.  Вчора запросив її в кіно, а вона  каже:  "З  тобою  жодна  порядна  дівчина  на люди не вийде"... Так от, хай побачить,  хто зі мною ходить,  хай лусне від заздрощів.

            В о н а (перебиває). Скільки це займе? Годин?

            В і н. Ну...  Туди-сюди,  вип'ємо кави. На кухні мене там знають,  бо я в них трохи підробляю,  - то гружчиком, то плиту зремонтував,  так що кава буде перша кляса...  Години зо дві, я гадаю.

            В о н а. Ну що ж... Іди, переодягнись, а я тут зачекаю.

            В і н. Але я, вибачайте... нічого більше, крім цього, не маю.

            В о н а. Як це "нічого більше"? Дожити до твоїх літ і... Ну от, скажімо, я донедавна жила з отаким,  як ти... підтоптаним. Так він же, слава Богу, мав п'ятнадцять костюмів, тридцять пар взуття,  з півсотні сорочок,  зо двісті краваток, мільйон шкарпеток! Зранку-один костюм, в обід-інший,  на вечір - третій.  А що вже тої джинси, шкіри фірмової - навалом... От, бувало, піду разом з  ним  на прем'єру в один з наших провідних задрипаних театрів, постоїмо першу дію в глядацькому буфеті-ікорка, шампусик,  балички, - посидимо другу дію в закулісному буфеті, - артисти,  як мухи,  навколо нас - жу-жу-жу,  жу-жу-жу, - а мій Фелікс шикує, гаманця не закриває!.. Нікому ж і до голови не стрельнуло спитати: а чого це ти, Іронько, а чого це ти, красуне, з цим козлом  смердючим молодість свою,  найкращі дні марнуєш?  Навпаки - заздрили всі.  А тут яка логіка  буде?  Хто  повірить,  що  така світська дама,  як я,  може "палко кохати" отаке неголене,  старе чуперадло?

            В і н (не одразу).  Так я ж тому й придумав  п л а т н i  п о с л у г и.

            В о н а. П'ять доларів?

            В і н. І тридцять наших!

            В о н а. За  такі гроші ти можеш запросити хіба що якусь задрипану жебрачку і сходити з нею на виставку собачу.

            В і н (перевів подих). Я ж відразу сказав: ви занадто класна королева, щоб допомогти нещасному бомжеві.

            В о н а (після паузи). І як же величають автора цих високих поетичних рядків? Я - Ірина Чайка. (Пауза). Прошу назвати себе.

            В і н (щиро). Коля Мухін, поет самодіяльний, бомж  професіональний.

            Пауза.

            В о н а. На Півночі не бували?

            В і н. Брр, ненавиджу морози!

            В о н а. Ви схожі  на одну  людину. Олексій  Валентинович  Самохвал його звали.

            В і н. Родич ваш?

            В о н а. Кретин мій.  Рівно двадцять років тому втік на Північ. Життя мені скалічити боявся. І не скалічив - спаплюжив. Щороку в цей день приходжу сюди. Як на цвинтар. І щороку - поминки... заново його ховаю.

            В і н. Ну-у... а плакати навіщо?

            В о н а. На цвинтарі не гріх і поплакати.

 

            VIII.

            С т а р ш и н а (з'явився невідомо звідки). Та-ак, плачемо? Плачемо. Серед білого  дня?  В  центрі  міста?  Правильно,  в  самому центрі. А ви, добродію, га? Пропили штани, а тепер гарних дівчат до сліз доводите? Документи!

            В і н. Та це ж я!..  Товаришу...  пане міліціонер, ми ж з вами щойно про тридцять геерен  домовилися... Це я, не впізнаєте?

            С т а р ш и н а (грізно). Вперше бачу. (Стиха). Гроші дістав?

            В о н а. Пане сержант, все в порядку, це сльози щастя.

            С т а р ш и н а. По-перше, не сержант, а старшина, а по-друге, щасливі сльози треба проливати в ЗАГСі, а не на центральних магістралях міста.  (Виймає пачку квитанцій).  П'ятдесят грив... гривень штрафа папрашу, уважаємая.

            В о н а. Вельми цікаво! А може скажете, за що?

            С т а р ш и н а. За нарушеніє правіл улічного двіженія. (На їхні  вражені погляди).  Водії транспорту задивляються  на  красиву і вельми елегантну даму, яка проливає сльози щастя, і в результаті виникають аварійні ситуації... вплоть до розвала сємєй.

            В о н а. О-о,  старшина, за такий комплімент... Та ще й за таке знання державної мови... Можна, я вас поцілую? (І по-змовницькому підморгнула: відійдемо убік).

            С т а р ш и н а (вражено).  Тут?  Привселюдно? Що в мене, каптьорки своєї нема? Що, як міліція і бідна матеріальна база,  то вже й цілуватися на вулиці? Прайдьомтє, гражданка!  А ти шукай  гроші, пойняв? (Повів Її).

            В і н. Ну,  співбесіднику, ти все "пойняв"? Гадаєш, вона пішла з ним цілуватися?  Дурень ти дурень, стільки часу з мудрою людиною балакаєш,  а нічому не навчився.  Хіба ти не бачив,  як вона зиркнула? В книжках про це так пишуть: несподівана думка сяйнула в її очах.  А що то за думка була, знаєш? Попросити старшину вияснити справжнє моє прізвище, ім'я та по-батькові. Вона ж не повірила, що я  Коля Мухін... По-твоєму, повірила? Ну й співбесідника Господь послав!..  А чого б же ж вона тоді розкривала душу перед якимось  нікчемним бомжем, плакала-ридала,  про похорон і цвинтар розповідала?  Ото ж бо й воно, що дурний, як чіп... (Якийсь час мовчить). Чому не признався, питаєш? Чому не впав на коліна і ноги не цілував,  і?.. Не знаю. Злякався. А може, й мені думка сяйнула:  признатися,  будучи в одязі жебрака, - це все одно, що милостиню попросити... Угу, ми з тобою бідні, підтоптані, бездомні, але - горді!

                                  

            IX.

            Вбігає Маріанна, ховається за спинку лавки.

            В і н. Ого, це вже з якогось детективу!

            М а р і а н н а. Козлику любий, козлику рогатий, скажи-но мені, хто ця жінка, яку міліція забрала?  Давно її знаєш? Хто тебе з нею познайомив? (А сама не зводить очей з тих куліс, де зникли Старшина й Вона).

            В і н. Та ніхто не знайомив... Проходила мимо, заговорив - присіла, слово за слово... А хто вона така?

            М а р і а н н а. "Белбіс Україна"!.. Це жінка самого Фелікса Мурлоді – три ме-ме!

            В і н. Так він же втік, падлюка, з народними... і з моїми грішми.

            М а р і а н н а. Тссс! Її замість себе залишив на хазяйстві. А хазяйство, щоб ти знав, ого-го...

            В і н (перебиває). Звідки ти знаєш?

            М а р і а н н а. Та найголовніше - мафія,  колосальна мафія -  от де хазяйство, козлику, от де гроші і влада, і кров!

            В і н. Господи Боже, Маріанно,  хто ти, з ким ти?..

            М а р і а н н а. Бережись її, чуєш? Нечисті гроші рано чи пізно... Смерть біля неї човгає, козлику. А я б не хотіла, щоб ти через мене... Тсс, тікай, за мною, гайда! (Втікає, пригнувшись).

 

            X.

            З'являється Старшина, за ним - Вона: владна, впевнена в собі.

            В о н а. Хто це був?

            В і н. Пацан якийсь, цигарку клянчив.

            С т а р ш и н а (натхненно декламує.)

                     Я люблю, коли люди щасливі,

                     Я люблю, коли в мене є гроші,

                     Я люблю, коли посмішка мила

                     В старшини Анатолія Воші!

(Гордо).  Про мене це,  синку,  і надруковано у центральній пресі. Адреса? Твоя, твоя?

            В і н. Петра Могили, сім, кафе "Ластівка".

            С т а р ш и н а. Знайома точка. А живеш де?

            В і н. Там. При кафе є кімната... Іноді я живу, іноді офіціантка одна...

            С т а р ш и н а. Хи, "іноді"!.. (До  Неї).  Вибачаюсь, телефон, здається. (Швидко виходить).

            В і н. Скажіть, пані Ірино, у вас є діти?

            В о н а (cухо). До питання про платні послуги це не має жодного відношення. Отже, конкретно. Ви давно спите з цією... офіціанткою Маріанною?

            Він скорчив смішну гримасу.

Кімната при кафе твоя?  

            В і н. Та ні, то Маріанина хата.

            В о н а. Ой, щось мені не віриться, щоб дівчина жила з тобою в одній кімнаті і ти нічого не зміг...

            В і н. Та не жила вона зі мною! Я, може, й хотів, але ж вона – горда і занадто розумна ...

            В о н а (весело, сказати б, щасливо). Так вам, старим козлам, і треба, щоб знали! Ходім, переодягнешся.  Там дещо залишилося після Фелікса...  Та нове все, не переживай. Хох ти, який гордий бомж!..

 

            ХI.

            С т а р ш и н а (з'явився з папірцем у руці). Кхе,  кхе, я вибачаюсь, шановна...

            В о н а. Хвилинку. (Підійшла до Старшини).

            С т а р ш и н а (стиха). Я передав хлопцям адресу. Через півгодинки обіцяли подзвонити...

            В о н а (перебиває). Всі його речі негайно до мене. Якнайшвидше.

            С т а р ш и н а (клацнув підборами, цілком серйозно). Я весь до ваших... платних послуг!

            В о н а. Тссс! (Підійшла до Нього). Ну що ж, ходімо... Коля Мухін?

            В і н. Угу.

            В о н а.  А відерко?

            В і н. О, дякую! Це історичне відерко. Помию - ціни йому не буде.

            В о н а. Помиєш. У нас перебоїв з теплою водою не буває. (Виходять).

 

            XII.

            Він і Вона у просторій кімнаті.

            В о н а. Феліксе, я нарешті привела собі хахаля. (Повела очима у бік чорних ящиків,  що ритмічно моргають різнокольоровими лампочками). Фелікс усе чує. А може, й бачить. Привітайся.

            В і н. О-ля-ля!..  Привіт, Феліксе,  як поживаєш, як здоров'я, комету бачив на небі, га? І що скажеш, буде кінець світу чи ні?.. Мовчить. Зневажає.

            В о н а. Забудь і ти про нього. (Механічно). Роздягайся.

            В і н. Як, уже? (Знімає майку).

В о н а. Чого це ти?

            В і н.  Сказано було: "Роздягайся"...

            В о н а. Хіба?.. А хотіла сказати: прочитайте мені свої вірші, пане бомж.

            В і н.   Вірші?.. А-а, це коли хочеш спокусити красиву жінку і мимоволі починаєш... ну, всіляку дурню римувати?

            В о н а. Угу. Що бачиш, про те й римуєш.

            В і н. Ну, це для нас, бомжів, запросто. (Імпровізує).

                        Ці двері... Ця квартира...

                        Де ж я бачив їх?

                        Невже в глуху полярну ніч

                        Наснилася мені така дивація?..

                        А може, тут  колись бував я -

                        У попередніх реінкарнаціях?

            В о н а. Не дуже, але як для бомжа... Тільки от незрозуміла асоціація: «Невже в глуху полярну ніч»…

            В і н (квапливо). Ваша черга. О! Про мене, про жебрака давайте.

            В о н а (не то імпровізуючи, не то згадуючи).

                        По одягу стрічаємо людину...

                        А я зустріла в полі жебрака:

                        Любов, як милість, на хвилину

                        Принести в дар йому хотіла,

                        А вийшло - на віка!

                        Тепер я з торбою за ним блукаю...

                        Посивіла. Згорбатіла. Зійшла на пси...

                        Та синій погляд старигана зустрічаю -

                        І спрагло милості його жадаю!..

                        Люби нас, Боже. І - прости!

            В і н (весь у спогадах). Коли ж це було?.. Влітку, після дев'ятого класу...

            В о н а. Що було?

            В і н (не відразу). Канікули були. (Після паузи).

                        Рік за роком минає,

                        то сніг, то град, то листопад,

                        всі мене посилають -

                        хто вперед, а хто в зад.

                        Та жодна істота

                        мене не послала б

                        туди, де птахи на льоту

                        замерзали -

                        туди я послав себе сам.

            В о н а (не відразу).  Тобі що, холодно? (Злегка торкається Його).  Смішний ти,  Коля Мухін... І тремтиш, як  недорізаний гусак похилого віку...

            В і н. Та я на сексдієті вже двісті років... Відвик...

            В о н а. Ну то згадуй, Коля Мухін... Можеш  навіть торкнутися мене.

            В і н. Торкнутися? Як це?

            В о н а. Дуже просто. Можна отак. Можна так. А можна губами...

            В і н. Та ні, я б краще  до Маріанни... А ви? Дозріли до платних послуг?

            В о н а. Ой, ну тебе, Коля Мухін, з твоїми жартами! (Виходить).

            В і н. Що ж я роблю, Господи? Яка Маріанна?! (Б'є себе по щоках). Яка  ще може бути Маріанна,  коли зіронька моя рятівна поруч?  Знову боюсь її,  слабак? Стільки мріяв про цю зустріч і - Маріанна?  Ну, правильно, я мушу звикнути... І вона теж... ніби прислухається до чогось у собі. І тремтить...

            В о н а (вносить таріль з маківками,  глечик, глиняні кухлі). Я так зрозуміла, Коля Мухін, що твоя віршована сповідь - не що інше, як своєрідна реклама видатного віршомаза?

            В і н. Та ну, це я так...

            В о н а (не слухаючи). Себто, Коля Мухін, ти пропонуєш розрахуватися за мої платні послуги не грішми, а віршами, так?

            В і н (хрипко).           Нема таких віршів на світі,

                                               Щоб ваше кохання... та ні -

                                               Посмішку вашу єдину

                                               Купити зумів я

                                               Хоча б уві сні.

            Пауза.

            (У бік тареля). Що це?

            В о н а. Не знаю,  чи сподобається тобі, Коля Мухін. Це маківки. Не маківки, а маківки,  наголос на останньому складі.  Мій незабутній  вчитель якось побував на Львівщині і звідти привіз  рецепт. Роблять  їх тільки на Маковія,  тобто сьогодні, тобто чотирнадцятого серпня, тобто з творогу, яєць, тміну, солі, духовки - і великої любові до вчителів рідної словесності.

            В і н. Це зворушливо! (Принюхується до глечика). А тут?

            В о н а. Вишнева настойка.

            В і н. Ой,  хочу! (Бере маківку). А чого їх так багацько, маківок? Гостей чекаєте?

            В о н а. Рівно двадцять. По одній за кожний рік.

            В і н (поклав маківку). Справді, схоже на поминки. Даруйте, щось перехотілося їсти цей... панахидний харч.

            Вона швидко знімає блузон, одягає його навиворіт,  куйовдить волосся.

            В о н а (голосом Жебрачки). Слушай ти, хрєн моржовий, я тєбя што,  на колєнях должна просіть? Ресторан я тєбє бєсплатний? Богодєльня? А ну, жрі, паскуда, покудова я добрая!

            В і н. То це ви були?.. Ну, артистка. На сцені столичній ваше місце!         В театрі самого (називає ім'я-по-батькові керівника театру, який ризикне ставити цю п’єсу), дай йому Боже здоров’я і гарних спонсорів! Як він там?

            В о н а. Базар, як скрізь: спонсори ховаються від податкової, артисти жебрають на «улице великого Ленина», режисери затюкані, драматурги пишуть якесь безглузді комедії про вічне кохання, а глядачі сміються і думають, що вони мудріші за всіх.

            В і н. Ай-яй-яй, двадцять років минуло, а що змінилося?

            В о н а. А що може змінитися, коли… Ой, давай без мітингів! (Піднімає чарку).  

Зі святом  Маковія, Коля Мухін! А давай на брудершафт, га?

            П'ють на брудершафт, цнотливо цілуються.

            В і н. Ви...

            В о н а. Ти!

            В і н. Ти  заміжня?

            В о н а (не відразу). Ні.

            В і н. Давно холостякуєш?

            В о н а. Давно. Рівно двадцять років.

            В і н. Ви... ти хочеш сказати, що з Феліксом Мурлоді ти не була розписана?..  Гм,  це зворушливо.  До речі,  куди  ти  зникла тоді, взимку? Ну, через сім місяців після  від'їзду твого вчителя на Північ? Як бачиш, і я про тебе маю деяку інформацію!..

            В о н а. Не знаю, хто тебе інформує. Вийшла заміж, розвелася, поїхала в круїз з якимось придурком – мало що може витворити на зло всім учителям вчорашня школярочка...

                        Несподівано тривала пауза.

            В і н (чужим голосом). Якби ти знала, як я тебе ненавидів тої зими... Приїхав, шукаю, розпитую сусідів —виїхала, кажуть, кудись разом з мамою. Мама, кажуть, злюща, ні з ким не балакає, а доця у якомусь ідіотському балахоні — щоб животик свій величенький приховати...

            В о н а (рівним голосом). Ух ти, ах ти, він приїздив узимку... він шукав днем з вогнем – і не знайшов...

            В і н. “Животик величенький приховати”... 

            В о н а. Бідолашний... як же ти мене ненавидів тої зими, як люто ревнував, як мучився...

            В і н. Убив би, якби знайшов!

            В о н а. Якби знайшов...

            В і н. Боже, Боже, я так пильнувався, щоб, не приведи Господи, не накоїти лиха. А якийсь негідник скористався моментом... Бо ти мені на зло це зробила, я знаю, ти ж не могла когось так швидко полюбити!

            В о н а. Не могла...

В і н. І не встиг я від'їхати, ще запах твій падлючий і шепіт, і сльози щастя, а ти вже  — привіт, з величеньким животиком!..

            В о н а (цинічно). Ну, корєш, ти даєш! Міг би хоч на хвильку подумати: «А раптом це моя робота?» Га?

            В і н. «Моя робота»?! Забула, як перед від'їздом танцювала: «Ура! Місячні почалися! Пронесло, слава Богу, яке щастя, я вільна, вільна!»

            В о н а. От дурна! Промовчала б — і ти мій, з усіма тельбухами, з машиною, шубою нерп'ячою, тисячами північними...

            В і н. Тиждень я тоді пиячив, побився зі шпаною дворовою...

            В о н а (підхопила). Залишив Марії Данилівні три тисячі рублів «для її дитинки»...

            В і н (гнівно). Вона ж слово дала, не казати, що від мене!

            В о н а. І не сказала. «Ми тут, Іронько, з учителями скинулися — ти ж у нас відмінниця як-не-як, активістка». А через три місяці знову «скинулися» – дві тисячі п'ятсот рублів. Потім знову і знову... «Мамо, кажу, або ти зайдеш до школи і рознюхаєш, хто там такий багатий, що регулярно «скидається», або я більше не візьму ні копійки. Мусимо знати, кому дякувати». Повертається мама в село, - а ми ж у бабусі народжували, - і хитро так дивиться на мене. Що, кажу, це ВІН «регулярно скидається»? Обняла мене й заплакала: «Прости, доню, я стільки його проклинала, а тепер бачу, кохає він тебе по-справжньому».

            В і н. Так і сказала – «Кохає по-справжньому»?

            В о н а. Ні, кажу, мамо, помиляєшся. Бо якби кохав по-справжньому, приїхав би до нас, а не «скидався», як злодій.

            В і н (довго мовчить, а відтак стає на коліна). Господи, ніколи я в тебе не вірив і Ти,  слава Богу,  нічого не мав проти. Та зараз оце, в одну мить все зійшлося воєдино і я раптом чітко побачив завершену картину мого нікчемного,  безглуздого  життя.  Я завжди беріг свої нерви і своє здоров'я,  Господи,  я казав собі на кожному кроці:  не бери дурного до голови,  а важкого в руки. Сміхом та жартом стрічав я,  Господи,  всі нелегкі випробування, які Ти посилав мені з любов'ю і надією, що я, нікчемне створіння Твоє,  почну врешті долати бар'єри і в цій нелегкій борні, в муках та поневіряннях здійсниться велике,  єдино реальне чудо, заради якого Ти сотворив світ: хробак возвиситься над своєю ницою долею,  повстане Дух Безсмертний і переможе розпутну плоть. Я не виправдав Твоїх сподівань, Господи, хробак зостався хробаком...

            В о н а (клякає поруч). Господи, ніколи я не знала, чого в ньому більше - гордині чи тупості. Ну, прийди ж, поговори, порадься - я хоч і школярочка,  та з грудьми вже он якими,  та губи ж мої давно  вже  пухнуть  від  бажання,  та кості ж мої вже настільки міцні - не те що одне дитя - близнят запросто виносять! Чому, ну, чому  він нікчемні шкільні забобони поважав більше, аніж моє кохання?!

            В і н (майже кричить). Все, клієнт дозрів до покаяння! Він рве на собі одяг, шматує тіло й  несамовито  волає:  «Амба!  Жодної Маріанни, жодних платних послуг! Ніхто нікуди не йде. Все. Крапка!»

            В о н а (втомлено). Ти хочеш сказати, Коля Мухін...

            В і н. Немає Мухіна - сконьчався!.. Я хотів би хоч зрідка бачитися з тобою. Не претендуючи, звісно, ні  на які інтимні стосунки.  Просто - дивитися на тебе, слухати твій голос, ну, може, раз на рік якусь там маківку з'їсти...

            В о н а. Помовч. (Нестерпно довго думає). Бачиш, Коля Мухін...

            В і н. Тсс! Он-о - заблимало, хвилюється, мабуть, твій Фелікс.

            В о н а. Ото ж бо й воно, що не знаю, чи відпустить він мене, Фелікс Мурлоді.

            В і н. Ти його рабиня?

            В о н а (різко). Сядь! І не базікай. (Пауза). Їсти хочеш?

            В і н. А що є?

            В о н а. Все, що хочеш.

            В і н (вдає велике захоплення). А можна... черепаховий суп з Парижа? Ураган! А той... а устриці з Марселю? Клас! А смажених вужів з Китаю?  Завал... Ну, тоді... склянку холодної води з-під крану. А якщо мінеральної, то - вообшче!

            В о н а. Ходім.

            Виходять. Через якийсь час Вона  повертається зі Старшиною.

            С т а р ш и н а (з великою сумкою).  Пані  Ірино,  оце  його  речі. Труси, брудні шкарпетки, диряві туфлі і залишки вчорашнього пирога, ним же, до речі, спеченого. Словом, багате придане, хе...

            В о н а (різко). Відставити! Ви втрачаєте почуття міри, старшина.

            С т а р ш и н а (злякано). Так точно, вибачайте!.. А запитання можна? Що робити з офіціанткою Маріанною, яка так безсовісно пограбувала вашого кавалера, тобто, вибачаюсь, чоловіка...

            В о н а (перебиває). Забудьте! І дружині своїй ні слова про цю історію.

            С т а р ш и н а. Так  точно,  ні  слова! Що, що, а старшина  Воша  вміє  мовчати, і якщо вже на те пішло...

            В о н а (дає долари). Щасливо.

            С т а р ш и н а. Зрозумів. Змиваюсь. Я завжди, пані Ірино, вдень і вночі... Ви  тільки свисніть...  Платні послуги - це велике майбуття нашої демократії...

            В о н а. Щасливо!

            С т а р ш и н а (зникає, але тут же вертається). Я дико вибачаюсь, але  не можу я піти,  не запропонувавши відновлення святої справедливості.

            В о н а (холодно). Пропонуйте.

            С т а р ш и н а. У мене кум знаменитий - капітан автоінспекції, і я вже навіть  провів  попередні переговори.  Ідея така:  ваш кавалер, вибачаюсь, чоловік пише заяву про те, що його нарошно підпоїли, обциганили і забрали машину...

            В о н а. Стоп! Це питання вирішене, свята справедливість восторжествувала, а вам за ініціативу - будь ласка (дає купюру).

            С т а р ш и н а. Все - зникаю - команди - чекаю  -  здоров'я - бажаю!

            В о н а (обвела поглядом кімнату, чужим голосом). Феліксе,  голубчику, відпусти мене,  га?  Нічого не хочу - ні грошей, ні барахла... Ти ж пам'ятаєш,  як я про нього... петиції писала, Бога благала, півзарплати пошуковцям віддавала. А тепер він тут... Феліксе! Відпусти. Зроби хоч одне добре діло в своєму житті. (Чекає, озираючись,  готова до будь-якої несподіванки). Феліксе, я не знаю, ти старий чи молодий - так і не заслужила високої честі  споглядати  твій глибоко законспірований облік.  Не думаю,  щоб ти за мною гинув - як за бабою.  Та й хіба ж я винна, що не змогла забути його?  Не думай, що він якийсь там красень чи…

            В і н (входить). Що з тобою? Зблідла, тремтиш...

            В о н а. Сядь.

 

            XІІІ.

            Грюкіт дверей. Вривається несамовита Маріанна.

            М а р і а н н а. А ти що тут робиш, козлику північний? Невже пасешся?  Торговко-бусурмамко, це нечесно, він мій і тілом, і душею, мій, мій...

            В і н. Маріанно, зупини свій кулемет!

            М а р і а н н а. О,  маківками пригощалися!  Видать по всьому,  ти  вже спробував тутешнього сіна,  козлику,  га? Ах, ця гидотна Маріанна не дає козлові сіна,  і мусив козлик наш рогатий на  чуже пасовище втікати. (Пискляво сміється). Солодке сінце на цьому занедбаному старому пасовиську, га, козлику?

            В і н. Зупинись, благаю тебе, Маріанно!

            М а р і а н н а. Та як же це спинятися, козлику, навіщо спинятися, коли на моєму пасовиську якраз дозріла ніжно-зелена травичка для тебе? (Сміється).  Ай-яй-яй,  торговко-бусурмамко,  як ти  негарно зиркаєш на мене,  які зловісні вогні спалахнули в твоїх розширених зіницях. Ой, не треба, ой, ти зурочиш мене! Тьху, тьху! Захисти мене, козлику, відьма-торговка хоче травичку нашу спопелити, щоб тебе, нещасного, своми зів'ялими будяками годувати-кормити. (Обхопивши Його ззаду, мов навіжена,  тягає по кімнаті). Ой, боюсь, ой, відьма-бусурмамка, ой, блимає фарами!

            В і н. Ірино, чому ти мовчиш? Чому не проженеш цю п'яну дівку?

            Стоп-кадр: всі завмерли. Тиша.

            В о н а (просто). Тому що вона - моя дочка.

            Ще один стоп-кадр.

            М а р і а н н а (стомлено). Шикарна репліка: "Тому що вона - моя дочка"...  Дивовижне відкриття, пане Мухін, чи не правда? Подумати тільки, з-поміж тисяч, мільйонів людей Господь підсунув тобі, старому розпутнику,  сімейний підряд:  розбещену доню і святу матінку-мадонну. Заціпило тобі, еге ж?

            В і н (до  Неї).  Я  не  відразу  вибрав її.  Десятки дівчат вертілися навколо, деякі самі набивалися. А я чомусь вибрав цю нервову, цинічну і,  скажемо так,  не першу красуню цього міста. А хочеш знати, чому? Стань рівно, дитино людська. Голову, голову підніми,  будь ласка. (До Неї). Бачиш - копія ти!  А я, дурень,  мучився: на кого вона схожа? Чому б відразу не спитати:  Маріанночко,  а ти,  часом,  не дочка Ірини Чайки?

            М а р і а н н а. О-ля-ля,  то ви давно вже знайомі,  панове? (Пауза). Від кого, від кого, а від тебе я цього  не чекала,  Колька Мухін. Бусурмамка моя,  скільки я себе пам'ятаю, ніколи мене особливою любов'ю не балувала. Про що завгодно думала, тільки не про мене...

            В о н а. Приїхали!..

            М а р і а н н а. Я зростала, як бідна сирітка,  бо я ж таки нею  була! Бусурмамка прогнала мого батечка-алконавта ще до моєї  появи  на світ...

            В о н а Досить!

            М а р і а н н а. Ну, добре, добре, не ти його, а він тебе прогнав.

            В о н а. Благаю, зупинись! Дай же мені нарешті сказати...

            М а р і а н н а. Та знаю, що ти мені скажеш, велика моралістко. Що ти все життя кохала одного п'яничку,  а я - багатьох, що він зробив тобі дитину і мов крізь землю провалився, а тепер ось ти від мене ладна крізь землю - бо Коля Мухін вже навіть для тебе  застарий, а мені з ним любов'ю займатися аж ніяк не...

            В о н а (кричить). Це! твій! батько!

            Третій стоп-кадр.

            В і н, М а р і а н н а    (разом). Хто, я?  Мій  батько, він?! Іра, що за жарти? Коля Мухін - батько?..  Іра, ти хоч розумієш?..        

            В о н а. Знайомся, дочко. Олексій Валентинович Самохвал.

            М а р і а н н а. Учитель? (Схопилася за голову). Господи, яка ганьба...

            В і н. Та заспокойся ти,  будь ласка, мене, якщо помити й причесати, можна ще й на люди вивести, чи там, скажімо, на виставку собачу...

            М а р і а н н а. При чому собаки? Рідного батька обкрутила навколо  пальця, обібрала, як липку, голого-босого з хати вигнала...

            В о н а (кричить).  Про що ви говорите? Дочко! Перед тобою нарешті твій рідний... бомж! Бродяга! Боягуз! П'янюга!

            М а р і а н н а. Мамо, не смій так про нього! Це розумна, душевна і дуже весела людина. Бачила б ти, з якою легкістю він програв мені свою машину, шубу, гроші - в дурня, звичайнісінького підкидного дурня! Ні  щоб  відразу впізнати рідного батька, серцем відчути...

            В о н а. Та як же його, дочко, впізнати,  коли він сам себе зрікся,  імені  свого не пам'ятає...

            М а р і а н н а. Мамо, не кричи на нього! Значить, так йому треба було, так душа його просила.

            В о н а. Душа?!. Замість того, щоб відразу шукати нас, через  довідкове бюро, паспортний стіл, він два тижні пиячив, як останній лайдацюга...

            М а р і а н н а. А хіба він винен, що настає кінець світу, а ми, замість молитися, як подуріли, - вдень і вночі будуємо наше світле майбутнє - капіталізм?!.

            В о н а. О,  вся в батечка - ніяк не второпаєш, чи вона сміється, чи плаче.

            М а р і а н н а. Нерпу маємо, тачку маємо... Тату, а ти чого плачеш?

            В і н (змахнувши сльозу, тоном лагідного сердеги-казкаря).

                                   Там у лісі на дубочку

                                   Одуд бе-бе сойку.

                                   Ой, не стільки ж того бобу,

                                   Скільки того зойку.

            Пауза - і вибух сміху. Сміються - регочуть - захлинаються сміхом.                    Обнімаються, цілуються, штовхають одне одного й знову регочуть,  як  недорізані.

            Це... це не я... Це нібито Франко, Іван Якович, класик.

            В о н а. Нарешті татусь прочитав дитині гарного дитячого віршика...

            В і н. Іронько, жодного вчинку, жодного словечка немає на цьому світі випадкового! Якби я це знав двадцять років  тому, хіба втікав би від свого щастя?

            В о н а. Гм! Сорок років на прозріння?

            В і н. Чому сорок? Двадцять.

            В о н а. А моїх не рахуєш?

            Пауза.

(Рішуче). Зачекайте мене в парку. На нашій лавці. Ну, йдіть, ідіть. (Залишившись на самоті).  Феліксе, ти все чув? Не мовчи. Я ж бачу - апаратура працює. Феліксе, благаю тебе, ось, на колінах я...

 

 

            XІV.

            Висвічується знайома лавочка і водночас з'являються Він і Маріанна.

            М а р і а н н а.  Ні кроку звідси. чуєш? Зараз прийде мама і скаже,  що  Фелікс не відпустив її.  Постарайся її заспокоїти. Я скоро.

            В і н.  Ти що - ясновидка?

            М а р і а н н а. Темновидка.  (Виходить).

 

            XV.

            Лавка, відерко,  Він і безглузда  пауза. З'являється Вона.

            В о н а. Слишь, чувак, закуріть нє найдьотся?

            В і н (хотів її обняти, але стримався). Не курю.

            В о н а. А випіть?

            В і н. Не п'ю.

            В о н а. А... всьо остальноє?

            В і н (обережно). Не знаю... давно не пробував.

            В о н а. Хату маєш?

            В і н. Каптьорка при кафе. Але - не годиться.

            В о н а. Чому?

            В і н (зам'явся). Ну, бо ти, як завжди, га-ла-ла... позбігаються люди, собі захочуть. А мене на всіх не вистачить.

            В о н а. Гм!.. Тоді, може, бункер якийсь протиатомний?

            В і н. Дорого!

            В о н а. Придумала! На цвинтарі.

            В і н. Ти що, сьогодні це найбільша розкіш - місце на  цвинтарі!.. А якщо до тебе?..

            В о н а. Мимо!  На колінах просила:  «Феліксе, відпусти мене!» І слухати не захотів. Плюнула й покинула йому все - хай подавиться,   мурлоді ненаситне!

            В і н. Спокійно. (Обнімає за плечі). Якось-то Бог дасть: тато хату продасть, собак накупить - ніхто й до хати не приступить.

            В о н а. Про всяк випадок... (озирається). Якби хтось підійшов і сказав пароль, ні пари з вуст, пойняв?

            В і н. А який пароль?

            В о н а.  Тсс!.. «По радіо передали, завтра буде град».

            В і н. Ну що ж, учителем був, зварником був, алкашем був, тепер ще в підпільники пограємо...

            В о н а (перебиває). Ой, помовч!.. Пане вчителю, а може, це ваше прізвище  Самохвал так згубно діє на вас? Бо який з вас учитель був?   Заговорили зуби довірливій дітлашні, закохали у себе всіх дівчат -  і втекли, як останній боягуз. Думаю, що й зварником ви були так собі, заради грошей. Ах, алкаш видатний?  Хо-хо! Забули, як я вас додому волокла після двох, та ні, півтора пляшок пива?.. Тепер ви без своєї розкішної чуприни... без зубів... без хати... без машини... і судячи з усього, без інших своїх героїчних достоїнств (ковзнула поглядом по нижній частині Його статури)... А я тремчу, як колись, і подих мені перехоплює, і... За що мені така кара, вчителю?

            В і н. А мені?.. Чого тільки не робив - і пиячив, і на курортах за дівчатами, і в самодіяльності, і рецепти різних пирогів, і навіть з парашутом п'ять разів... Але скрізь ти, ти, ти! Запах твій, губи, вуха в цих проклятих завитках, очі, стогін твій, вірші, сміх падлючий, від якого спасу не було ні вдень, ні вночі - Господи, як же я міг покинути все це?! І як  міг жити без цього?!! Двадцять років...

            В о н а.  Двадцять років...

            Плачуть, хапаючись одне за одного, так, ніби передчувають, що ось-ось якась лиха сила знову розлучить їх. Врешті, щоб не впасти у вульгарну істерику, Вона починає співати крізь сльози. 

            В о н а. Така її доля, о Боже мій милий...

            Він  підхопив пісню: співають  красиво й злагоджено, наче все  життя співали разом.

                                   За що ж ти караєш її молоду?

                                    За те,  що так щиро вона полюбила

                                   Козацькії очі? Прости сироту...

 

 

            XVI.

            З'явився Старшина, слухає пісню.

            С т а р ш и н а (конфіденціально).  По радіо передали:  завтра буде град.

            Перемінившись в обличчі, Вона злякано  підвелася,  ступила  убік, заточилася,  мало не впала.

            В о н а. Фе... Фелікс?

            С т а р ш и н а. Без емоцій і зайвих запитань.  Ви  обоє,  слухайте мою команду.  Негайно вертайтеся туди, звідки прийшли, і чекайте нових інструкцій. Ти, (зневажливо) учителю, - віднині ти теж прийнятий на роботу в фірму:  тримай язика за зубами, якщо хочеш мати зуби. А ти, артистко... Пришли до мене свою Маріху… Маріанну. Не дригайся...  Скажи так: «Доню, від твоєї поведінки залежить наше сімейне щастя - або-або». Ідіть...  Ну, гайда, гайда, молодята!

 

            XVIІ.

            М а р і а н н а (за кулісами).  Стояти! (Не зводячи погляду з Старшини, повільно наближається). Снайпери писяти хочуть.

            С т а р ш и н а (злякано озираючись, падає на коліна). Це... це ти?.. Ви?.. Пробачте, я пожартував, я здуру... Четверо дітей, пожалійте... (Озираючись). Простіть! Я все передав, як в записці було, і раптом ляпнув про дочку... Прости, начальник, диявол попутав, голову я стеряв...

            М а р і а н н а. Марш! Потім тобою займуться.

            Не перестаючи кланятись і бурмотіти «Пробачте, простіть»,  Старшина зникає.

(Смішним тоном). «Доню, що це означає?  Невже ти - в мафії?! Та ще й командуєш парадом?..  Господи! А може,  цей жорстокий,  цей невловимий Фелікс - це... це ти?» Відповідаю: МОЖЕ, Й  Я.

            В о н а. Сядь, нещастя моє...

            В і н. І моє теж!

            В о н а. Сядь, не стовбич.

            М а р і а н н а. Сіла.

            В о н а. Можна тебе поцілувати, нарешті?

            М а р і а н н а. Спробуй.

            В і н. Нарешті! (Цілує).

            В о н а. Схудла, очі червоні...

            В і н. ... як у кроля ангорського.

            М а р і а н н а (діловито перебиває). Ви мене тут зачинали, на цій лавці?

            В і н. Бачиш, доню...

            М а р і а н н а (різко). Тут чи ні?

            В і н. Ну, скажемо так:  МОЖЕ, Й ТУТ.

            М а р і а н н а. Так от, любі мої, саме тут, на цій лавці, і народився мій Фелікс Мурлоді.  Це  не  граф Монте-Крісто і не капітан Немо. Це - вульгарна, хамська необхідність для того, щоб вижити самій і допомогти вижити вам. Сьогодні ввечері обмізкуємо все і приймемо  відповідне рішення.  А наразі, ви обоє,  слухайте  мою команду:  квартира Фелікса – ваша, ось ключі. (До Нього). Смішно?

            В і н (озираючись). Снайпери вже пописяли, як гадаєш?

            М а р і а н н а. Це мій весільний подарунок, що тут смішного?

            В і н. О! Так і я можу торт весільний... чи пиріг з горобцями. (Жваво). Колосальний рецепт, дівчата!  Береш тісто, посипаєш пшеничкою, виставляєш на підвіконня - і як тільки насідають горобці - раз і в духовку!

            В о н а. Бережись, Коля Мухін, доня починає злитися.

            В і н. А я продовжую не вірити власним очам: яким чином така молоденька, щоб н сказати, гарненька дівчина стала таким могутнім ватажком піратів?

            В о н а. Я дала маху, я, батечку. Залишила на столі всі документи Феліксової імперії, списки агентів, боржників і, само собою, поплічників. А дитя замість того, щоб читати рекомендовану літературу, начиталося… 

            М а р і а н н а (кричить).  Внимание всем! По дереву и скамейке! (Падаючи, кричить). На землю! Вон от скамейки! Быстро!!!

            Він та Вона падають не землю, відповзають.

(Командуючи). Бронебойными! Со всех стволов!.. Пли! (Несамовито).  Тра-та-та-та-та! Ба-дах! Ба-дах! Ба-дах! Тра-та! Тра-та! Тра-та! Дерево падає! Лавка на друзки!  Рекошет!  Фіть!  Фіть! Фіть!  Залишки лавки спалахують! Горять! Люди на вулиці попадали на асфальт!  (Волає).  Всё!  Отбой!  Смывайтесь! (Встає, обтрушується).  Я розстріляла ваше дурне минуле.  А майбутнє... (кидає ключі від квартири). У ваших руках... молодята. (Озираючись, швидко задкує).

            Він та Вона поправляють одяг, скрушно розглядаються довкола,  мацають  руками  лавку, одне одного, довго мовчать.

            В і н. Бач, як воно буває на світі: невдаха Дон-Жуан думав, що він головний герой безглуздої комедії,  а виявилося - епізодична ролька в пошлому жебрацькому детективі. (Як відлуння). Ба-дах! Ба-дах! Тра-та! Тра-та! Тра-та-та... Все правильно... (замовк).

            В о н а. Вчителю, а як воно з тими горобцями? Ну, сядуть на тісто, але ж  як тільки візьмеш - фуркнуть і все: нема пирога.

            В і н (як маленькій дитині).  Ой, ну, чого б це вони фуркнули? До тіста поприлипають. Лапками, дзьобиками, хвостами. Перевірено!.. Ні, ну чого ти регочеш?  Чого ти?..

 

                                               Двоє на Землі: сміх крізь сльози.

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now