Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black

Я.Верещак

ДОРОГА ДО РАЮ

Маленька п’єса про великий український сюр

 

 

                            ПЕРСОНАЖІ:        

 

                                               ВОНА

                                               1-Й   Ї ї  а с и с т е н т и

                                               2-Й  

                                               УЧИТЕЛЬ

                                               СИНОК            

                                               БЛАЗЕНЬ    

                                               МАРУНЯ

 

                                       Голос волаючого в пустелі –

         замість вступної ремарки             

            О Боже, якби ми знали тоді, що всі наші молитви увінчаються затхлим підвалом, де одному з нас буде розбито серце, іншому - ніс, а ще хтось назавжди зненавидить саме слово "театр"... Чому ми торік не подалися на заробітки до Португалії, коли траплялася така гарна нагода? Чому ходили по ненаших банках і їхніх фірмах у пошуках спонсорів? Чому не спилися від усвідомлення того, що досі не маємо ні своєї держави, ні своїх людей при владі? Багато "чомучок", а відповідь одна: тому, що то була п'єса про Бандеру, і всі навколо радили нам не зв'язуватися з цією невдячною, небезпечною, кровавою і так далі темою.

            І ми на зло отим "всім" - перевертням і яничарам - заїлися, і поклялися: здохнути, але не зрадити! Якраз тоді й прилипли до нас різні псевдо - Учитель, Синок, Блазень, Маруня, Троцький. А вишуканий естетський прийом "театр в театрі" став основним законом нашого життя. Ніхто не знав, коли ми бували самими собою, а коли існували "в запропонованих обставинах" Учителевої п'єси: ідейні сутички, фантазії про власну державність, обітниці на вірність "нашій справі" - і повсякденне  засудження зрадницьких дій посадовців, депутатів, продажних артистів...

            Звісно, були серед нас різні типажі: мислячі, ідейні, помірковані, хитрі зайди, а були й такі, що просто гайнували час задля розваги. Та кожен з нас хоч трошки, але заразився тим войовничим духом Бандериного максималізму, яким була просякнута п'єса Вчителя. І часто траплялося, що хтось виголошував полум'яний монолог чи раптом виникали імпровізовані діалоги, а бідний Учитель кидав усе, квапливо записував або кричав: "Ой, запам'ятайте, запам'ятайте, люде!" -  бо то ж  було ніби продовженням його п'єси, а може, навіть її кращими епізодами.

            Та коли ворожі елементи підкупили виконавця ролі Степана Бандери й переманили в бульварний театрик, дехто перестав   імпровізувати, а кілька чоловік і зовсім покинули наші потаємні сходки. Хто його знає, може б ми розбіглися об тій порі по затхлих кав'ярнях, якби не почалися різні чудасії. Спершу якісь люди запропонували нам підвал, а через день там з'явився класний портрет Бандери, далі - коштовна скриня і врешті - казкова принцеса у  супроводі двох своїх загадкових сек’юріті. Ми назвали її оригінально: ВОНА. А охоронців - ще оригінальніше: 1-Й і 2-Й.

            Отже, наші колективні молитви породили сюрреалістичну сторінку в історії світового театру: нам запропонували проводити репетиції в просторому підвалі-складі садово-городнього реманенту.

 

            1.

            1-Й та 2-Й, розставляючи штучні ялинки,, а також їхні сучасні аналоги - срібні та золоті дерева, - стиха співають:

                                               Над’їхало авто, та й загуркотіло,

                                               Я сам не знаю, по кого.

                                               Чотири німці, два ґестапівці

                                               Прийшли по мене молодого.

 

            Мелодійний дзвінок, 1-Й виймає мобільник, слухає, затим подає знак – обидва зникають у казковому лісі.  

            Клацають замки вхідних дверей - виймаючи на ходу з портфеля різні речі - пакет з бутербродами, термос і - нарешті! - потрібні папери,- входить Учитель, за ним - зваблива спокусниця Маруня.

            МАРУНЯ (продовжуючи розмову). Бо чоловіки і жінки, (ледь іронічно) пане Вчителю, прибули на цю Землю з різних планет. (Поправляє йому комірець сорочки, злегка цілує). Для вас - політика, мітинги, вистави про Бандеру, а для нас що? Правильно - любов, сім'я, затишок - радощі жит-тя!

                        Учитель підняв руку й Маруня замовкла.

            УЧИТЕЛЬ (на портрет Бандери). Вчора він не тут висів... Хо! Звідки цей казковий ліс?... (Пильно оглядає всі закапелки. Стиха). Гей, панове-товариші! Я знаю, ви тут, за цими броньованими дверима. Сказали, там склад, але я знаю - там ви. Гей, чому боїтеся вийти, поговорити по-людськи, чому? Такий дорогий портрет Бандери - свіжі фарби, рама дорога - з неба впав, чи що? А ці дерева - як символ лісів бандерівських? (Наслухається). Ну, добре, якщо ви боїтеся показати справжнє своє обличчя, то я не побоюся, я зараз...  приклад вам... (Подавши знак Маруні мовчати, збирається з думками).Синок мій, дитя єдине в небезпеці. (Перевівши подих). Йому було шість літ, коли померла мати, дружина моя незабутня, і якраз  тоді написав я загадкову п’єсу. Ніби про Бандеру, а насправді про нас, про те, як нікчемно живемо, як дозволяємо різним зайдам знущатися з нашої історії, як легко довіряємо найомним брехунам. А кілька років тому прочитала моя дитина п’єсу - і непомітно увійшла в цю пекельну зону, де всі воюють з усіма - двійкарі з Бандерою, Бандера з Мельником, а вороги народу нашого тільки масла в огонь підливають... Я позаторік спохватився, та було вже пізно: син мій заразився його, Бандериною, затятістю і максималізмом, і я вже для нього не тато, а - "старий". "Гей старче!" - отак він звертається до мене. (Кричить). Я не хотів робити цю виставу, чуєте? Не актуально! Минулися наші голодівки, прапори, тризуби, майдани – хитрі зайди виграли нашу битву! (Перевів подих). Я був щасливий, коли спонсори збанкрутували і ми зосталися без приміщення, без декорацій, без костюмів - все, думаю, кінець лицемірству. Але мій синок, дитя моє затяте зчинило такий галас. Кажу йому, нема костюмів - нема вистави, а він як закричить: "Є ми, є Україна, є "Правий сектор", і якщо тобі цього замало - гуляй, старче!" (Довірливо). Не знаю, хто ви - друзі чи вороги, але благаю - допоможіть, не губіть дитину мою цією... (жест у бік портрета), цією застарілою містикою. Може, скоро займеться бізнесом, - я вже попросив декого посприяти, - одружиться і, дасть Бог, онуків дочекаюся. (Кричить). Досить вже тої незалежности, УПА, Бандери, Петлюри, Сталіна, політичних проституток - ділом треба займатися, панове українці! (Втомлено). Ну, а тепер ви кажіть щось, ваша черга. (Озирається, наслухається - жодного звуку). Боїтеся? Не довіряєте? А-а, не заслужив я вашого одкровення?

            МАРУНЯ. Ну я ж кажу - з іншої планети! Поруч така симпатична, така сумирна жіночка, а він з повітрям розмовляє.

            УЧИТЕЛЬ. Тсс, там хтось є.

            МАРУНЯ. Ну, то хай собі буде. А тут я, осьдечки я - о! (Кладе його руку собі на груди). Ох, пане Вчителю, щось ми не те робимо... Скоро вже три роки, як ми з тобою... А власне, що ми з тобою? Самодіяльність розводимо? "Вчитель", "Маруня", "ви"... Ти хоч пам'ятаєш моє справжнє ім'я? Ну, кого ти шукаєш, чоловіченьку, до чого прислухаєшся?

            УЧИТЕЛЬ (не дивлячись у її бік, зненацька). Та думаю - куди ж його прогнати, мого нещасного сина? Бо, вибачай, ти з ним - як собака з кішкою. Не було ще жодної репетиції, щоб ви не погаркалися.

            МАРУНЯ. А-а, так он у чому заковика? Гм! На нашій планеті ці проблеми раз - і нема!

            ГОЛОС БЛАЗНЯ . Пане Вчителю, вас до контори викликають!

            УЧИТЕЛЬ. "Пане Вчителю"? Ніби їх зараз можна чомусь навчити! (Йде). Прилипла дурна кликуха! (Кричить). Я знаю, ви тут, і рано чи пізно покажете своє справжнє обличчя! (Виходить).

            МАРУНЯ (стиха). Ну що ж, у кого Бандера, а в кого... (Кличе). Синку, ти, як завжди, підслуховуєш? 

            СИНОК (з'явившись поміж дерев). О, цей лагідний голосок майбутньої мачухи! О, це ніжне слово "синку"...

            МАРУНЯ (перебиває). Тихо! Цитату маю. (Виймає листок паперу). Наукову. (Читає). "Мормон - член американської релігійної  громади, започаткованої Джозефом Смітом, котрий у 1830 році видав Книгу Мормона - вигаданого пророка, який буцімто жив у четвертому столітті нашої ери. Відтоді Книга ця вважається послідовниками одкровенням Господнім, так само, як Біблія. Офіційна назва церкви мормонів: Церква Ісуса Христа всіх святих останніх днів".      

            СИНОК. Звідки цитатка?

            МАРУНЯ. Зі "Словника атеїста".

            СИНОК. Серйозна література. І секта ж, напевне, солідна, ге?

            МАРУНЯ. Ну, якщо вони так серйозно оцінили твої організаторські і проповідницькі таланти, що відразу пропонують роботу, машину, дачу, квартиру і кілька тисяч доларів на місяць, то...

            СИНОК (перебиває). Натяк зрозумів. Починаю торгуватися: машина, дача, квартира, бакси плюс американська секс-бомба. Віком до двадцяти. Блондинка. Можна - до двадцяти з половиною. (Кричить). І навіть най фарбована, - чуєте, мамо? - фарбована хай буде.

            МАРУНЯ. Ой, ой, базікало! Стій. Ти ж май голову на плечах - Блазневі не ляпни, бо ще перехопить.

            СИНОК. Та він же комуніст, ідейна заразюка! 

            МАРУНЯ. Чоловіче, на світі був один такий ідейний, який би, може, і встояв перед мормонськими благами.

            СИНОК (квапливо). Ленін?

            МАРУНЯ. Е-е-е! (Чітко). Степан Бандера.

            СИНОК. Стоп! А як мормони до нього ставляться?

            МАРУНЯ. До Степана? Гм... Негативно!

            СИНОК. Чому?

            МАРУНЯ. Ну, бо кажу ж тобі: ВСТОЯВ БИ ПЕРЕД ЇХНІМИ БЛАГАМИ!

            СИНОК. Браво! А пані давно НЕ ВСТОЯЛА?

            МАРУНЯ. Синку, такі, як я, не за тисячі - за копійки продаються. Пам'ятаєш Руданського? "Треба скрізь нам, добрі люди, приятеля мати". (Пішла).

            СИНОК (захоплено). От зараза хитра!

            БЛАЗЕНЬ (зринає з пласкою пляшечкою в одній руці і червоним яблуком в іншій, речитативом). Причащається раб Божий... як тебе звуть?

            СИНОК. Синок, панотче.

            БЛАЗЕНЬ. Ім'я, питаю, ім'я твоє, харцизяко?

            СИНОК. Ой панотче, у нашому театрі імені Степана Бандери ніхто не має християнського імені - суцільні символи. Так, наприклад, мого кращого друга, затятого комуняку, кличуть Блазнем, а он ту кобіту, яка щойно вийшла, - Марунею, а мого батечка - Учителем, а...

            БЛАЗЕНЬ. Досить! Причащається раб усіх земних пороків Синок в ім'я свого отця і його злиденного театру, що залишився без костюмів, без декорацій і - найстрашніше! - без головного виконавця ролі Стефка Бандери. Амінь!

            СИНОК (п'є, закусує яблуком). Ух, вельми ідейна пальонка, святий отче!

            БЛАЗЕНЬ. Слухай, завтра в нас диспут грандіозний, хочеш послухати? Називається "Україна - для українців".

            СИНОК. Хо-хо, раннім Степаном запахло! Браво, новітні комуняки, вмієте міняти колір!

            БЛАЗЕНЬ. О! Завтра повториш ці слова для нашого загалу. Не злякаєшся?

            СИНОК (дуже голосно). Най вороги наші лякаються!

            БЛАЗЕНЬ (так само). Браво! Така відповідь вартує пляшки файного пива.

            СИНОК. З "Козацькими горішками"!

            Тупаючи ногами, вдають, що вибігають, а насправді ховаються в глибині сцени.

           

            2.

            Через якийсь час з-поміж дерев з'явився 2-Й, прошмигнув у бік вхідних дверей і згодом так само безгучно повернувся; стиха свиснувши, махає рукою.

            2-Й. Нікого...

            1-Й обережно котить велику скриню на коліщатах.

             Обидва підходять до вхідних дверей, наслухаються.

          2-Й. Ми з тобою, як погані шпигу...  (Вражено замовк, побачивши, як...)

...Вона повільно вийшла з-за броньованих дверей. Очі Її заплющені, на блідому обличчі блукає легенька усмішка. Виставивши перед собою руки, красуня-сомнамбула наштовхнулася на скриню і, обмацавши верхняк, лягла на нього горілиць.

            1-Й (дістає блокнот, ручку. Пошепки). Дивна ця хвороба - реінкарнація: очі розплющені, а вона ніби спить.

            2-Й (теж дістає записника й ручку. Стиха). То ще півбіди. А ти мені ліпше поясни феномен цього підвалу. Де ми тільки з нею не бували - і в Єгипті, і в Мюнхені, і в Кракові, - а ні разу про батька не згадала...

            1-Й (підхопияв). А тутки вже п'ять листів продиктувала!

            2-Й. Ні з того, ні з сього - "Дорогий мій неню!". Добре, що нас попередили і ми запаслися бльокнотами.

            1-Й. Дивна хвороба... (Іншим тоном). Вам не страшно... куме?

            2-Й (теж стиха). "Куме"? Гм, підходяще слово.

            1-Й. Увага: русизм! Треба казати "слушне слово".

            2-Й. От ганьба так ганьба! (Спересердя б'є себе по лобі). Гадав, поправлю рідну мову тут, на історичній батьківщині, а натомість русизмів нахапався!

            1-Й. Ой куме, наша історична батьківщина має таку тяжку історію...

            2-Й. Менше з тим... е-е... куме. Поки є час, давайте ліпше настроїмося... тобто налаштуємося на правдиву українську хвилю.

            1-Й. Ага, ніби пробу проведемо, себто репетицію, по-тутешньому?  

            2-Й. Починаю. (Настроївшись). Я українець, я українець, я українець. Я люблю: рідну мову, Тараса Шевченка...

            1-Й. Синьо-жовтий прапор, тризуб, народні пісні...

            2-Й. Горілку? Тобто самогонку?

            1-Й. Найперше - вареники. З сиром.

            2-Й. Та ні, куме, найперше - борщ. З м'ясом.

            1-Й. Ні, кумцю, - сало!

            2-Й. Бекон?

            1-Й. Та ви ж не британець, куме, ви українець. Са-а-ло. З часничком.

            2-Й. Дівчат люблю, веселих україночок наших, ох, люблю!

            1-Й. Ага! Недарма ж їх аж 350 тисяч, веселих україночок наших, виїхали торік у підпільні європейські борделі... (Спохватився). Але зате я вірую в Бога!  І ходжу до церкви.

            1-Й. До нашої, куме, до греко-католицької.       

            2-Й. І до автокефальної. Православних московського патріархату, ох, ненавиджу! І де тільки зустріну...

            1-Й (квапливо). Обминаю! Не заїдаюся! Але за українців не визнаю.

            2-Й. Я ненавиджу святою ненавистю західніх  українців - якщо я східняк. А якщо я західняк, то всіх східняків, які проживають за Тернополем і далі, називаю москалями і...

            1-Й. Обминаю! За українців не визнаю. 

            2-Й. Поляків я теж, курча ляґа!..

            1-Й. Боронь Боже, куме! Торгівля, барахолки, туризм, Солідарність. А найголовніше: у них при владі були комуністи і в нас, слава Богу...

            2-Й. Ох, ненавиджу комуняк, і де тільки стріну...

            1-Й. Вітаюся. Але по-руськи. Вони ж інтернаціоналісти, куме, ні кола, ні двора, що з них візьмеш?

            2-Й. Німців? (Пауза). Німців - курча ляґа?

            1-Й. Гм... З західними не заїдаюся, а східні наші, бо теж мають на шиї комуністів...

            2-Й. Та, куме! Та Німеччина вже давно єдина, без тої Берлінської стіни і навіть без руськоязичного насєлєнія!

            1-Й. Як? Хіба то можливо, щоб така солідна держава - і без руськоязичного насєлєнія? 

            2-Й. Ну!

            1-Й. Що, і президент по-німецькому балакає?

            2-Й. Спочатку не дуже, а тепер зер ґут.

            1-Й. Ай-яй-яй, куме! Хату маю в австралійському лісі, радіо японське, по-українському не балакає... І що ж, москалі німцям дозволили без насєлєнія, а нам, україннцям, виходить, не дають свободи? Ми, значить, гірші за німців?

            2-Й. Та, куме! Та свободу не дають - свободу беруть!

            1-Й. Прокол! Відразу видно, куме, що ви не справжній українець. Бо як же ми, справжні укранці, можемо взяти свободу, коли наші руки і наші голови постійно зайняті чимось важливішим? То з сусідою за курку воюємо, то за комуністів обома руками голосуємо, то чарку в одній руці, а огірочка в другій, то знову ж таки обома руками несемо сусідам за безцінь атомну зброю,  ракети, літаки, танки, а то раптом фльоту чорноморську ділимо - в одній руці крейсер, а в другій есмінець...

            2-Й. Хе, куди тим злиденним німцям до нас, багатеньких!

            1-Й. Але! Я пам’ятаю своє героїчне минуле і пишаюся!

            2-Й. Аякже! Боротьба за волю. Козацтво. Гайдамаки. Бої з ляхами...

            1-Й. Забудьте! Не було жодних ляхів. Пани були захланні - це правда. А народи - ОК! Ні український нарід, ні польський ніколи нічим не грішили і не помилялися! ОК?

            2-Й. Пам'яттю серця я пам'ятаю запеклі битви з татарами!

            1-Й. Та ви що, куме, блекоти об'їлись! Татари - наші ліпші друзі. “Кримські татари за незалежну самостійну Україну!” Метровими літерами, біля Верховної Ради, о!

            2-Й (перевів подих). Славних гетьманів наших люблю і...

            1-Й (квапливо). Крім Дорошенка й Мазепи. І ще Сірка. Бо всі троє щось там з Москвою не поділили. А з москалями, куме, ліпше не заїдатися, бо в них же нафта, газ... і президент-каратист...

            2-Й (довго мовчить). Куме, а знаєте, що? Не хочу я бути українцем.

            1-Й. Ой куме! Та я ж вас іще про явреїв не питав!!

            2-Й. О-о-ой!..

                   Стогнуть, крекчуть, зітхають.

            1-Й (його осінило). Куме, я знаю одне заклинання, яке вмент зробить вас українцем. Повторюйте за мною. (Ритмічно). Жовті ниви, сині гори, жовто-сині в нас прапори. Нам поможуть серед бурі Господь Бог і святий Юрій.    

            ВОНА (зненацька). Дорогий мій неню!

                                   1-Й і 2-Й квапливо записують.

            Якби була жива мама, то я б, може, по-іншому про все розповідала, не так діловито. Неню, в той момент, як ми потрапили в грозу, і дивний спалах  осліпив мене, сталося щось таке, що я ніяк не можу висловити словами. Ніби друга людина увійшла в мою свідомість. Я не змінилася, неню, зовсім ні. Мій характер, звички, моя любов до танців і співів, вранішній біг, теніс, басейн, моє шалене прагнення об'їздити цілий світ - все воно тут, зі мною. Але та друга людина - чоловік чи жінка, не знаю, - вона упхала в мене таку пам'ять про різних людей і події, таку журбу від того, що світ продажний і раби навколо, таку несамовиту лють супроти зрадництва наших людей, в Україні сущих, а найстрашніше, неню, - ох, цей дивовижний слух і зір! Перебуваючи на віддалі десятків, а то й сотень метрів від тутешніх людей - як знайомих, так і незнайомих, - я можу чути і видіти все, що вони роблять і кажуть. О неню, яка це страшна мука, яке пекло в душі моїй! Мені хочеться співати улюблених пісень, а найчастіше "Гайового...", а тут раптово зринають інтелігентні, гарно зодягнені люди - і домовляються про ґешефти: "Чуєш, Андрійовичу, ти мені віддай нафту, а я тобі зроблю кілька мільйонів голосів на виборах". Або: "Я маю файну дівчинку, тринайціть літ, незаймана. Пропусти мої машини зі спиртом і тютюном - твоя буде, що хочеш з нею роби". Або: "Слухай, чоловіче, настали такі дні, що не обкрадати нашу кохану неньку Україну - це... це просто злочин!" За що мені та кара, неню? Я любити хочу, веселитися, дітей народжувати, а всі навколо як подуріли. Стільки нових церков я бачу, неню рідний, і багато з них золотом криті, а віри, щирої людської віри в Творця нашого небесного, ніде не відчуваю. Єдине, що рятує мене, - це молитви, яких мене матуся навчила: безперервно, вдень і вночі молюся, а ще своїми словами розмовляю з милосердною Богородицею і ангелом-хранителем, і, звичайно, - з моєю найкоханішою покровителькою Катериною, чиїм ім'ям ви нарекли мене. І те, що воно, ім'я це означає "непорочна", надихає душу мою у цій юдолі пороків, страху і безправ'я. Отче наш, сущий на небі, нехай святиться ім'я Твоє... (Перейшовши на шепіт, продовжує молитися).

            1-Й. Ну? Встигли записати, куме?

            2-Й. Давай... давайте, куме, звіримося.

                                               Порівнюють записи.

            1-Й. Ні, ні, тутки не так. "Настали такі дні, що не обкрадати нашу кохану неньку Україну - це..." - три крапки. А далі все вірно: "це просто злочин!"

            2-Й. Візьмемо ваш запис за основу, куме.

            ВОНА (як і до цьогоо, зненацька). Учитель - безумець!

                                               Асистенти записують.

            Так, так, самотня і від того не зовсім нормальна він людина, я відразу це зметикувала... (Замовкла).

                        1-Й і 2-Й стурбовано перезираються.

            1-Й (лагідно. як до маленької дитини). Вибачаюсь, ви щось казали, дорога панночко?

            ВОНА (не відразу). Нормальні українці вистав про Бандеру не ставлять. Беккета ставлять, Йонеску... московські п'єски... нормальні українці... О, вони знають, що треба ставити...

            2-Й (єлейно). Ми підозрюємо, ласкава панно, що хитрий Учитель затіяв цю виставу про Бандеру з єдиною метою: залучити власного сина до лицедійства...

            2-Й. ...і таким робом порятувати своє дитя від земних спокус...

            1-Й. Алькоголь, наркотики, дівчата, СНІД...

            ВОНА (навряд чи почула щось). Дитя маленьке... без батька, без неньки...

                        Раптовий смішок у глибині сцени - і з'ява: Блазень несе дитя манюнє - Синка.

            СИНОК (дитинно). О! Бльондинка... Хоцу бльондинку.

            БЛАЗЕНЬ. Тихо, дитинко, то чужа бльондинка.

            СИНОК (скочив на ноги, до 1-го). Ви думали нас перехитрувати, нас - потомственних бійців невловимої армії УПА?.. (Біля Неї, не зразу). Хто ця красуня? Австралійка? Німкеня? Канадка?..

            БЛАЗЕНЬ... чи канапка?

            2-Й. Дівчина хвора, панове.

            1-Й (рука його повзе не то до внутрішньої кишені піджака, не то до кобури). Дуже хвора.

            СИНОК (про його руку). А там що - доляри чи пістоль?

                                               Напружена пауза.

            2-Й (повільно). Мова йде про життя людини, хлопці...

            БЛАЗЕНЬ. А-яй! То чому ж вона тут, а не в шпиталю?

            1-Й. Тутки... може, якраз тутки... її шпиталь єдиний.

            ВОНА (встає, йде, мов сомнамбула). Я... допоможу батькові...

            СИНОК. Та вона спить, люди! Ух ти, - спляча красуня...

            1-Й, 2-Й. Тссс!

            ВОНА. Батькові і синові його допоможу! (Зникає за броньованими дверима).

            1-Й. Спокійно, хлопці, без галасу! (Побіг услід за Нею).

            СИНОК. А ТУТКИ що? (Рвучко піднявши віко скрині, присвиснув від здивування). Ти диви - костюми,  реквізит...

            БЛАЗЕНЬ. І навіть риза митрополича!

            СИНОК (з удаваним екстазом). Невже це все для нас, пане-добродію? 

            2-Й. І для вас, і для нас. А найбільше - для Неї.

            СИНОК. Себто ви, добродію, покладаєте на нас і наш театр благородну лікувальну місію.

            2-Й. Може, й так. (Хоче піти).

            СИНОК. Хвилинку! Я, яко головний лікар...

            БЛАЗЕНЬ. Сексопатолог і сексоанатом!

            СИНОК. ...зможу її вилікувати. Але з одною умовою. (Карбуючи слова). Ви залишите її зі мною наодинці. Тут чи в готелі...

            БЛАЗЕНЬ. ...чи в моїй однокімнатній кавалєрці!

            СИНОК. Про ґонорар...

            БЛАЗЕНЬ. ...і ґонорею!

            СИНОК. ...домовимося пізніше. Але, клянусь, я зможу розбудити її від цього страшного сну!

            2-Й (багатозначно). А пан, перепрошую, не боїться прокинутися зі СВОГО СТРАШНОГО СНУ?

            СИНОК. Я? Хіба я сплю?

            2-Й (потойбічним голосом). Страшним сном зрадника України.

            СИНОК. Блазню! Ця людина претендує на твою роль.

            БЛАЗЕНЬ. Брр, яким голосом він це сказав...

                                   За кулісами - пронизливий жіночий зойк.

            2-Й. Перепрошую! (Зникає в глибині сцени).

            СИНОК (з відчаєм). Блазню, ко뺥о варҐатий! Я пропав... Ой, людоньки, які ж у неї очі, яке витончене лице...

            БЛАЗЕНЬ. Чи ти здурів, хлопе! Дівка хвора...

            СИНОК (перебиває). Я... зі мною вона стане... Ой-йой, ко뺥о, рятуй, мене зурочено. Інопланетна диверсія, ой... причмелено душу мою навіки. Яка дивовижна принцеса...

            БЛАЗЕНЬ (квапливо). Скорше! Сумка з ліками там. Гайда, гайда, підлий зраднику України! (Майже силоміць виштовхує Синка зі сцени).                             

 

            3.

            Згодом з'являється Учитель з газетою в руках, за ним прикро вражена Маруня.

            УЧИТЕЛЬ (читає). "Після того, як на Західній Україні, так би мовити, в самому серці войовничого націоналізму, було підірвано пам'ятник Степану Бандері, хто може гарантувати, що в нашому інтернаціональному місті на виставі про Бандеру лунатимуть лишень бурхливі оплески?" Га, який вишуканий стиль! Яка знайома провокація! І вони ще мріють про свій український рай!

            МАРУНЯ. Ну-ну-ну! Через якихось підлих комуністичних недобитків перекреслювати всі наші завоювання?!

            УЧИТЕЛЬ. А чому "комуністичних"? Можна подумати, що некомуністичні Харків чи Одеса, Херсон чи Запоріжжя хочуть, та ні, просто мріють дізнатися, хто ж вони були насправді - ці безумні хлопці, які гнили у схронах, живцем горіли у вогні двох імперій, але не здавалися, не зреклися, і ми... ми, нікчемні хохли і малороси, тепер сміємо судити...   

МАРУНЯ. Не рви серце, благаю. Ну, заспокойся, ну, вперше нам, чи що?   

ГОЛОС СИНКА (лунає знадвору). Вйо, бо вечір!

            Нова з'ява улюблених народних потішників: Блазень - немічна шкапина, Синок - войовничий вершник.

            БЛАЗЕНЬ (знесилено ірже). І-і-і-га-га-га!

            СИНОК (вимахує уявним мечем). Старче! Нас підвели спонсори? Нема костюмів? ОК! Зіграємо "Бандеру" на конях!

            БЛАЗЕНЬ. Голі-босі, але верхи!

            СИНОК. Вйо! Без костюмів, без декорацій...

            БЛАЗЕНЬ. ...алє ґонорово!

            МАРУНЯ. Ага - з голим задом, але гоноро...  (зауважила скриню). Боже праведний... (Задкує, тикаючи пальцями у бік скрині).

            БЛАЗЕНЬ (пошепки). Ой-йой, міна яка солідна...

            МАРУНЯ. Казала вам, не чіпайте Бандеру, казала - рано ще про них вистави, казала - не дозволять!

            БЛАЗЕНЬ. Ну ти Маруня так Маруня! Хто не дозволить? Україна вже надцять-якийсь рік самостійна - війська свої, прапори, митниці і... і що там ще?

            СИНОК. Податкова інспекція.

            БЛАЗЕНЬ. О! (Міцне рукостискання).    

            МАРУНЯ. "Війська, митниці, прапори..." А стукачі, а кагебісти   підпільні,  а  комуняки,   а  одинадцять  мільйонів москалів?

            БЛАЗЕНЬ. Стоп, машина! Я теж наполовину - москаль!

            СИНОК. А я наполовину - стукач!

            БЛАЗЕНЬ. О! (Ручкання).

            УЧИТЕЛЬ. Вийдіть, всі вийдіть!

            СИНОК (несе мотузку). Спокійно, старче, без паніки.

            УЧИТЕЛЬ. Дай сюди. Сину, кому кажу? (Прив'язує мотузку до віка скрині). Вийдіть, вийдіть! (Задкуючи, поступово натягує мотузку і врешті піднімає віко скрині).

            БЛАЗЕНЬ. Ба-бах!

                        Ще голосніше грюкає віко.

            СИНОК. О! (Ручкання).

            ГОЛОС МАРУНІ. Блазень є  блазень.

                        Ще раз піднімається віко скрині. 

            БЛАЗЕНЬ. Вчора вони хтіли залякати нас дорогим портретом Бандери...

            СИНОК. ...а сьогодні - міною?

            БЛАЗЕНЬ. Не на тих напали!

            МАРУНЯ. Тікайте! Швидше!

            СИНОК. Тату, коні з тобою!

            УЧИТЕЛЬ. Тихо! Ані руш. (Повільно наближається до відкритої скрині, довго вдивляється). Що це? Костюми, реквізит... Ха-ха! (Вихоплює гетьманську булаву).

            БЛАЗЕНЬ. Гетьман всієї України - як лівої, так і правої, Криму-Риму і навіть вільного міста Одеси - Іван Мазепа!

                        Учитель з радістю включається у гру, декламуючи фрагменти Мазепиної "Думи", а Синок тимчасом дістає зі скрині митрополичу ризу.

            УЧИТЕЛЬ.                            Жаль ся, Боже України,

                                                           Що не вкупі має сини!

                                                           Єден живе із погани,

                                                           Кличе: Сюди, отамане!

                                                           Другий за гріш ляхам служить,

                                                           По Вкраїні і той тужить.

                                                           Третій Москві юж голдує

                                                           І єй вірно услугує.

                                                                                                                                                                                            

            4.

            МАРУНЯ (жартома клякає). Гей, люди, на коліна! Митрополит Андрей Шептицький! Ой, справжній граф...

                                   Синок в урочистому митрополичому строї.

            УЧИТЕЛЬ (прийняв виклик, з поклоном). Ексцеленціє...

            СИНОК - Ш е п т и ц ь к и й (цілком  серйозно благословляючи його). Слухаю  тебе, сину мій. Говори. Ну, сміливіше. Що тебе мучить?

            УЧИТЕЛЬ (через силу). Ексцеленціє, я написав кілька незгірших книжок... Щоправда, не зміг купити на свої гонорари ні машини, ні дачі, але зате маю гарного сина, трошки друзів і ще більше  ворогів. Досі  писав, як  усі, - прозу,  вірші, і  спекулював, як  усі,- еротика,  реклама, теле-шоу... Аж раптом - п’єса про Бандеру. Спочатку, зізнаюся, була то... ну, як ніби халтура, бо така мода пішла на Бандеру. А як зіткнувся я з матеріалами про нього, про Степана, про нашу справжню історію – Господи Боже! Та я ж тепер, Ексцеленціє, заново  відкриваю для себе світ - і сором пече моє серце, бо таким дурним був, такою брехнею жив і... І  зараз,  Ексцеленціє, зараз я  не  знаю, хто  я  такий?  (Невміло хреститься). Християнин?  Українець?.. Ким  стане  мій єдиний син?  Яничаром?  Діловаром? І знову  спекуляція всім святим - аби вижити, черево напхати, а народ, а Батьківщина?..

            СИНОК - Ш е п т и ц ь к и й. І багацько ти заробив  на  цій п’єсі про Бандеру?

            УЧИТЕЛЬ. Та вона зовсім нікому не потрібна, владико! Театри ледве животіють, держава... ой,  наша держава! Маю друзів у видавництвах, в журналах - та знову ж та сама пісня: спонсори, гроші. Єдина людина, яка напам'ять знає п'єсу, - це  мій син, але я, Ексцеленціє, я боюся втягувати його в цю зону, бо змалку без матері дитя росте, нервове, довірливе...      

            СИНОК - Ш е п т и ц ь к и й (перебиває). Скажи мені щиро, навіщо ти зараз, коли усвідомив правду про нашу історію, чому продовжуєш займатися цією п’єсою? Заради грошей? Слави? Скандальної популярності?

            УЧИТЕЛЬ. О ні, Ексцеленціє, я хочу, я мушу до кінця розібратися, що до чого, хто білий, хто чорний, і чому так багато брехні навколо нашого визвольного руху, такі підлі перекручення...

            СИНОК - Ш е п т и ц ь к и й. У нас, на Галичині, це слово “розібратися” має  ще  одне  значення - “роздягнутися”. Ти  розібрався, і всі помітили  наготу  душі твоєї. І нікого, на жаль, це  видовисько не порадувало. (Помовчав).  Сину  мій, не  переймайся  долею всього народу, правдою і брехнею про Бандеру, а думай лишень про одне: про спасіння власної душі.

            УЧИТЕЛЬ (здивовано завмер - подібної  імпровізації від Синка він аж ніяк не чекав). Господи Боже, синку...

            СИНОК - Ш е п т и ц ь к и й. А для цього мусиш пройти від початку й до кінця тернистий шлях мучеників за волю народу нашого. Кожною клітиною єства свого маєш відчути страдницькі долі  гетьмана-вигнанця Івана Мазепи, убієнних за Україну  Симона Петлюри,  Євгена Коновальця,  Романа Шухевича, Левка Ребета, Степана Бандери, братів  його, Олександра і Василя, закатованих в Освенцимі, сестер його, Марти, Володимири, Оксани, знедолених сталінськими катівнями, батька його, отця Андрія, живцем розіп’ятого в підземеллі енкаведе... Та найголовніше...  Ти, сину мій, певно, що не  знаєш ні “Отче наш”,  ні “Вірую”.  А тому ось, даю тобі текст єдиної твоєї молитви на  відпущення гріхів.  Читай, коли важко стане, чи як, не приведи Господи, розбагатієш. Вранці, вдень, увечері - ніколи не  розлучайся  з молитвою цією.                                                         

            УЧИТЕЛЬ (читає і, не вірячи  очам  своїм, ще і ще раз перечитує). “Україно, мати  героїв, зійди  до серця мого, прилинь бурею вітру, шепотом струмків, гулом гармат славного батька Хмеля, радісним гомоном Софійських дзвонів...” Це вона, клятва борців за волю нашу! Де ти  взяв її? Сину...

                        Але за Синком вже й слід пропав.

Господи, як же я її шукав... (Читає швидко, монотонно). “Нехай в Тобі відроджуюся, славою Твоєю опромінююся. Бо Ти - все життя моє, бо Ти - все моє щастя. Задзвони мені брязкотом кайданів, скрипом шибениць похмурого ранку, принеси мені зойки катованих в льохах і на засланні, щоб віра моя була гранітом, щоб росло завзяття і міць моя. Спали вогнем життєтворчим всю кволість у серці моєму. Страху нехай не знаю я, не знаю, що таке вагання. Скріпи мій дух, загартуй волю, у серці замешкай моєму...” Звідки, ну, звідки ти взяв її? Виходить, я зовсім тебе не знаю, дитино моя...

            Блазень, який ревниво слідкував за всім, підбіг до скрині,  дістав    френч полковника січових стрільців і, приміряючи, проголошує завчену репліку з п'єси: інша манера, штампові інтонації - традиційний театр.

            БЛАЗЕНЬ. Перепрошую, чи можу я бачити преподобного отця Андрія?

            Учитель ледь скривився від такого різкого переходу, але заради мистецького експерименту включився у гру.  

            УЧИТЕЛЬ. О,  хто ж це до нас завітав? (Одягнув на шию великий срібний хрест). 

            БЛАЗЕНЬ. Невже не впізнали? Ай-яй-яй! (Екзальтовано читає з газети). "Євген Коновалець - це той, хто організував перший легіон січових стрільців ще в 1914 році, це той, хто допомагав Петлюрі захищати молоду Українську Народну Республіку, це той, хто надихнув широкі українські маси на боротьбу і без кого немислима... це пророками передбачений наш український Вашінгтон..." О!

            УЧИТЕЛЬ – о т е ц ь А н д р і й. Раді, раді вас бачити, пане Ґенек, скільки ж ми ся вже не виділи?

            БЛАЗЕНЬ. Та хіба років зо п'ять.

            УЧИТЕЛЬ – о.А н д р і й. О, видно ваша Організація Українських Націоналістів здатна обходитися без нас, грішних...

            БЛАЗЕНЬ. Якби панотець не був капеланом січових стрільців, то не було б ні нас, ні нашої Організації.

            УЧИТЕЛЬ – о.А н д р і й. Хо-хо, згадала баба, як дівкою була...  Маєте якийсь клопіт?

            БЛАЗЕНЬ. Маю. Хочу похвалити вашого Степана, панотче, та боюся, що не знайду відповідних слів.

            УЧИТЕЛЬ – о.А н д р і й. Ну-ну, хваліть.

            БЛАЗЕНЬ. Безмежно відданий справі нашій, вимогливий до себе і до інших, може, навіть занадто вимогливий, дисциплінований - гадаю, велике майбутнє чекає на нього.

            УЧИТЕЛЬ – о.А н д р і й. Гм!

            БЛАЗЕНЬ. Я би навіть так сказав: Степан Бандера прославить Україну.

            УЧИТЕЛЬ – о.А н д р і й. Не приведи Господи!.. Одній лишень людині дозволено було прославити наш бідний край - Тарасові.  І то, дивіться, яке життя, скільки лиха, скільки поневірянь. А з-поміж політиків, державних діячів? Назвіть хоч би одного щасливого. Ні, не так скажу. Назвіть хоч би одного, чиє ім'я не поливали брудом. Петлюра, царство йому небесне, всі ми добре його знаємо. А дивіться, що вони з ним зробили...

            БЛАЗЕНЬ. І все одно, панотче, зоря Степана - висока зоря.

 

 

            5.

            Серед ялинок зринає Синок у незвичному юнацькому одязі 30-х років минулого століття, пихато походжає туди-сюди, "по-вождівськи" помахує рукою.

Побачивши його, Блазень знову став самим собою, а Вчитель повівся досить дивно: квапливо зняв із шиї хреста, набундючився і гаркнув суворим тоном:

            УЧИТЕЛЬ – П р о к у р о р. Підсудний Бандера, ви стоїте перед судом Жечі Посполитої як головний організатор убивства міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького.                 

                                   Синок весь перемінився.

Разом з вами в цій справі притягнуті до судової відповідальності ще одинадцять чоловік. (Зачитує). Це: Микола Лебідь, двадцять шість років, випускник Львівської гімназії, Дарія Гнатівська, двадцять три роки, гімназистка, Ярослав Карпинець, тридцять років, колишній студент Ягелонського університету, Микола Климишин, двадцять шість років, студент Ягелонського  університету, Богдан Підгайний,  інженер, Іван Малюца, двадцять п’ять років, студент Львівського політехнічного інституту, Яків Чорній, двадцять вісім років, студент Люблінського університету, Євген Кочмарський, гімназист, Роман Мигаль, колишній студент Ягелонського університету, Катерина Зарицка, двадцять один рік, студентка Львівського політехнічного інституту, Ярослав Рак, двадцять сім років, стажується у Львівській адвокатській конторі.

            СИНОК - БАНДЕРА. То яким же сатрапом був міністр Перацький, скільки зла заподіяв він українському народові, якщо ви навіть таких інтелігентних людей, цвіт нації підозрюєте в убивстві!

            УЧИТЕЛЬ - П р о к у р о р. Підсудний Бандера, припиніть агітацію! Відповідайте чітко і правдиво. Де і коли ви народилися?

            СИНОК - БАНДЕРА (з викликом). Першого січня 1909 року в селі Старий Угринів Калуського повіту, в родині священика.

            УЧИТЕЛЬ - П р о к у р о р . Де навчалися?

            СИНОК - БАНДЕРА. Закінчив Стрийську гімназію, а також повний курс лісотехнічного відділу Львівської політехніки. Захиститися не  встиг через арешт.

            УЧИТЕЛЬ - П р о к у р о р . Нам відомо, що фатальний вплив на ваше виховання мала Українська Військова Організація, створена ще в двадцятому році Євгеном Коновальцем.

            СИНОК - БАНДЕРА.

                                   Ми зродились із крові народу,

                                   Колисала нас грізна тюрма,

                                   Гартували бої за свободу

                                   І ненависть до ганьби-ярма.

            УЧИТЕЛЬ - П р о к у р о р. В соундзє польскім обовйонзує йєнзик польски.

            Він не одразу відповів. Тоді, в 1932-му, незламна воля миттєво продиктувала йому потрібні слова. Тепер же усвідомлював: відповідає не просто на якомусь локальному судовому процесі - відповідає захланним чужинцям, імперським покручам, а найбільше - безвольним землякам-гречкосіям, що зреклися роду-племені свого:

            СИНОК - БАНДЕРА. Я буду розмовляти тільки рідною мовою!

            Діалог і надалі відбувається польсько-українською мовами.

            УЧИТЕЛЬ - П р о к у р о р. Чи підсудний знає польську мову?

            СИНОК - БАНДЕРА. Знаю.

            УЧИТЕЛЬ - П р о к у р о р. То прошу відповідати.

            СИНОК - БАНДЕРА. Останній раз кажу: я буду розмовляти тільки українською мовою.

            УЧИТЕЛЬ - П р о к у р о р. Підсудний Бандера, чи визнаєте ви, Організація Українських Націоналістів провадить у школах шкідливу, антидержавну політику?

            СИНОК - БАНДЕРА. Ні, не визнаю. Бо ми тільки вимагали для наших українських дітей українських шкіл, українських підручників і виховання в українському дусі. Загинути,

але не зрадити!

            БЛАЗЕНЬ - т ю р е м н и й  н а г л я д а ч (автоматично зреагував на репліку). Бандеро, прошу вас, не псуйте тюремне майно! (До всіх). Високий суд, я приніс йому каші в котелку, він з'їв, але посуд зіпсував. Чимось гострим видряпав на дні посудини по-українському: "Загинути, але не зрадити". Я замінив йому котелка, але й на тому він вишкрябав: "Здобудемо Українську державу, або загинемо в боротьбі за неї!" Ще й підпис свій поставив - Степан Бандера.

            УЧИТЕЛЬ – П р о к у р о р. Свідок Ковальський, продовжуйте.

            БЛАЗЕНЬ - н а г л я д а ч. А то став азбукою Морзе у стіни стукотіти. Я знаю цю азбуку, ну й, думаю, послухаю, чого він домагається: "Дайте прізвища всіх, хто сидить у перехідних камерах". Я відчинив камеру і кажу: "Бандеро, я був радистом в армії, так що все зрозуміло, що ви тут цокаєте. Якщо не перестанете, я скажу прокуророві". "То я для себе стукаю, щоб не забути азбуку", - відповів Бандера. Але й після того продовжував сигналити з допомогою покрикування і свистіння на пальцях...[1]

            УЧИТЕЛЬ – П р о к у р о р. Степан  Бандера! Самостійної України ніколи не буде. Ні Захід, ні Схід не дозволять. А Північ і Південь не захистять. Навіщо вмирають ваші люди? Кому потрібна боротьба твоя?!

            СИНОК (знову став самим собою). Скажи мені, старче, я дихаю, думаю, люблю і ненавиджу з дозволу Півночі, Півдня, Сходу чи Заходу?

            УЧИТЕЛЬ (замислено). Красиво... А що красиве - те не завше правдиве.

            СИНОК (різко). Тому що краса і правда твого покоління, старче, гартувалися в славних битвах з українськими буржуазними націоналістами. І недарма, недарма твої перефарбовані дружки-комуняки, яких ти слізно просив роздобути клятву українських патріотів, дістали тобі з архівів що?! Не чую! Знамениту промову Троцького перед чорною сотнею агітаторів-більшовиків! (Миттєве перевтілення: червоний бант і кашкет).

 

            6.

            СИНОК - Т р о ц ь к и й (ледь гаркавить). „Товарищи! Ни для кого не секрет, что не Деникин принудил   нас  оставить  пределы   Украины, а  грандиозное восстание, которое подняло против нас украинское сытое крестьянство.  Коммуну,  чрезвичайку, продовольственные отряды,  комиссаров-евреев возненавидел    украинский крестьянин до глубины души. В нем проснулся спавший сотни лет вольный  дух запорожского казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит и бурлит, как сам грозный Днепр на своих порогах, и заставляет украинцев творить  чудеса  храбрости. Это  тот самый  дух  вольности, который давал украинцам нечеловеческую силу в течении сотен лет воевать против своих угнетателей: поляков, русских, татар и турок и одерживать над ними блестящие победы. Только безграничная доверчивость и уступчивость, а также отсутствие сознания необходимости постоянной крепкой спайки всех членов государства каждый раз губило все завоевания украинцев. Поэтому  они рано утеряли свою "самостоятельность"  и  живут то под Литвой, то под Польшей, то под Австрией, то под  Россией,  составляя  собой  очень  ценную часть этих держав”.  

            МАРУНЯ (намагається всіх перекричати). Геть „иудушку Троцкого”!       

            СИНОК-Т р о ц ь к и й. „Знайте, что  для  достижения  намеченой цели все средства одинаково хороши. Ни на одну минуту не забывайте, что Украина должна быть нашей, и нашей она будет только тогда, когда будет советской, а Петлюра вышиблен из памяти народа навсегда”.

            Невідомо, з яких гучномовців зринула ця пісня – без найменшої паузи:

                                               „Хлопці, чи чули, як сурма по нас голосила?

                                               Сила ворожа закрила до волі нам шлях.”

                                               „Пане Петлюро, якби ж то була просто сила,

                                               Ми б тую силу давно вже тримали в руках.”

                                               „Плакали верби над нашою долею злою,

                                               Тільки й було того щастя на мент, на ковток”.

                                               „Пане Петлюро, ми йшли не на марне до бою –

                                               Щось таки, бачите, виросло з наших кісток.”

                                               „Щось таки виросло, кажете? Так, правда ваша.

                                               Але ж, дивіться, як глушить те зілля осот.”

                                               „Пане Симоне, це коникам завтрашнім паша.

                                               А хто на коників сяде, досягне висот!”

                                               „Хлопці, то  що ж вам не шкода й життя молодого?

                                               Ваші кохані вже правнуків няньчать своїх”.

                                               „Пане Симоне, ми з тим нині ближче до Бога,

                                               Щоб не за себе молитись Йому, а за них.”

                                               „Що ж Україні навік вікувати сумною?

                                               Ми ще народимось в наших онуках не раз!”

                                               „Хлопці, я дякую вам, що були ви зі мною!

                                               Хлопці, я дякую долі, що був біля вас!”[2]                                                                                   

            7.

            МАРУНЯ (бігала, шукала невидимого співака). Чудово! Здорово! Ця пісня - це достойна відповідь не тільки тобі, Троцький,  змія ти підколодна! Це  наша відповідь усім яничарам, яких зростила земля українська: народ про вас пісень співати не буде, ні...

            СИНОК (перебиває). Ах, які ми патріоти! Ах, як ми любимо кричати про це, тримаючи дулю в кишені!

            МАРУНЯ. О, мене ображають? І ви мовчите,  пане Вчителю? Ну, тоді до побачення!

            Зчинився справжній гармидер. Маруня хоче піти, Блазень та Вчитель не пускають її, Синок лементує, заламуючи руки: "Ой-йой-йой, Маруню дорогенька, як же ми без вас проживемо?" - ось чому ніхто не помітив появи дивних гостей. Поміж дерев стоїть Вона: стилізоване галіфе, модна блуза і жодної біжутерії. А позад Неї – усміхнені асистенти - 1-Й та 2-Й - у темній уніформі, і кожен з них триває в одній руці іграшкового дитячого меча, а в другій – звичайнісінького розкладного стільчика.

            І як тільки встановилася відносна тиша, охоронці прямують до того місця, де висить портрет Бандери, ставлять стільці і, повернувшись до Неї, схиляють голови в поклоні.

            Загадкова панянка намагається рушити з місця, але несподіваний страх скував Її тіло. Злякано озирнувшись, Вона благально зиркає у бік охоронців, мовляв, ще не пізно вернутися туди, за броньовані двері. Та усміхнені сек'юріті заперечливо хитають головами. І тоді Вона переводить подих, заплющує очі й навмання прямує до стільців. Синок метнувся, щоб допомогти Їй, але Блазень несподівано прудко схопив його ззаду, обоє падають.   Все це відбувалося, як у німому кіно, без найменшого звуку, в цілковитій тиші. І лишень, коли Другий підняв меча й, повівши ним, як указкою, зупинився на Вчителеві, а відтак різко перевів меча у напрямку вільного стільця,  Маруня прошепотіла:

МАРУНЯ. Вас, пане Вчителю, просять же! Ну, підійдіть, чого боїтеся?

БЛАЗЕНЬ (плаксиво). Ти розбив мені носа, чорт! (І до Вчителя). Та підійдіть же, поки ще вам чогось не розбили, ой-йой-йой...

            Вчитель зближається, несміло сідає.                             

            Тривала пауза. Тиша.  

            ВОНА (статуя, що несподівно заговорила). Ти їздив до моїх... сестер на Станіславщину?

            УЧИТЕЛЬ. А хто вони, твої сестри? Як звуть?

            ВОНА. Влодзя і Сяна... Володимира і Оксана.

            УЧИТЕЛЬ.   Гм... Я знаю таких сестер, і їздив... Але це сестри... Степана Бандери.

            ВОНА. Отже, це правда - ти застав їх живими?!

            УЧИТЕЛЬ. Гм! Ти хвора? Чи міри не знаєш?

            ВОНА. І ти співав з ними улюблену пісню Степана про гайового? Так, це правда?

            УЧИТЕЛЬ (до Блазня, вельми холодно). Ваша чергова хохма?

            БЛАЗЕНЬ. Королю мій! Клянусь своїм блазенським ковпаком, не мої це люди і хохми не мої...

            МАРУНЯ. Як? А хіба це не ваша самодіяльність, пане Вчителю??

            УЧИТЕЛЬ. Вперше бачу. І сподіваюся - востаннє.

                        ВОНА рвучко підвелася і швидко вийшла. 2-Й - за Нею.     

 

8.

1-Й. Пане Вчителю, ця дівчина – українка. Та й ви ж ніби українець?

            УЧИТЕЛЬ. Ну, українець.

            2-Й (у глибині сцени).   То невже вам, двом українцям, нема про що нині побалакати?

            УЧИТЕЛЬ. Але, перепрошую, як то може бути? Як вона сміла питати мене: "Ти їздив до моїх сестер?" Хто вона така, сестра Бандери? Як можна так жартувати?

            1-Й (терпляче). Ні, вона, пане Вчителю, не сестра Бандери. Але вона вважає, що Володимира й Оксана, які все життя мучилися в сталінських тюрмах, її рідні сестри. Можете їй це заборонити?

            УЧИТЕЛЬ. А чого б це я мав щось дозволяти чи забороняти чужій людині?

            1-Й. От бачите, ви сказали "чужій людині"...

            2-Й. Все вірно, їх так привчили... Ви згодні, пане Вчителю, що є на світі такий нарід - українці? І що трапляються серед них мученики: за ідею, за народ, за волю - ви згодні?

                                   В ч и т е л ь стенув плечима.

            1-Й. Правильно, про них якось незручно згадувати, про тих мучеників, бо тоді всі ми, нормальні українці, виглядаємо не дуже файно, трошки ніби той... боягузами і зрадниками, га?

            2-Й. Аж раптом звідки не візьмись - людина: жінка чи мужчина - і каже: вони - мої сестри, вони - мої браття.

            1-Й. Всі інші українці від душі стараються, щоб отих нещасних мучеників взагалі не помічати, а то й навіть прискорити їхню погибель, - а він чи вона приходять і кажуть: вони - сестри мої. Страшні люди, правда?

            2-Й. Через отаких, як вона чи він, нашим бідним сусідам ніяк не вдається знищити оту безвольну націю хохлів-малоросів. Вже ніби все - і постріляли, й пересаджали, і голодом виморили останні пагінці козацькі, і Чорнобилем потруїли, і ярмо вже готове: цоб-цабе, раби-гречкосії! Аж раптом гульк: зринає отака чи отакий і каже: вони - сестри мої, вони - браття мої.

            1-Й. Звідки? Чому? Хто їх посилає? Та ж Бог давно вже зрікся нашого бідного краю!

            Незвичне мовчання запанувало в підвалі городньо-садового хазяйства. Блазневі чомусь відібрало гумор, сміхотливий Синок теж занудьгував, ба, навіть Маруня знічено похилила голову...

            УЧИТЕЛЬ. Я... Мені нелегко допустити... чи навіть уявити, що вона ніби сестра Степана...

            1-Й (делікатно перебиває). Не "ніби", а насправді! Якби ж то "ніби"... Рідна, найрідніша сестра. По духу й крові.

            2-Й. Гадаєте, нам  було легко з цим змиритися? Ми ж нормальні українці, ну, як усі. А тут раптом дівчина потрапляє в грозу - блискавка вдарила поруч, ледве-смо врятували. А коли прийшла до тями, раптом заявявляє: вони - сестри мої... Хтось називає це божевіллям, хтось каже по-вченому "ре-ін-кар-на-ція", тобто переселення душ, а ми от з кумом - родичі бідолашної дівчини, ми, знаєте, приїхали здаля...

            1-Й (підхопив). Бо пішли дивні чутки по всьому світу - і нам відразу дали знати, моментально! (Карбуючи слова). Нібито у вас, у цьому от просторому підвалі живе... тобто повинен воскреснути... (Озирнувшись, понизив голос). Сам Степан Бандера. Вибачайте ласкаво...

          УЧИТЕЛЬ (криво усміхається) Бандера, кажете? Воскресне? Ось, прочитайте, що про це пише наша ВІЛЬНА преса.

            Поки охоронці читають газету, Синок відводить Блазня убік, пристрасно шепоче:

            СИНОК. Ти бачив, як вона зиркнула? Як гордо вийшла? Пусти мене!

            БЛАЗЕНЬ. Тсс! Не роби дурниць, тут великою полiтикою пахне. Та стiй же – вона хвора…

            СИНОК. Хворі так не реагують!   А на все інше мені плювати з високої...

            БЛАЗЕНЬ (перебиває). На цих двох сек'юріті наплювати не вдасться. Думати треба, Синку, метикувати.  

            Тимчасом Маруня обмінялася кількома словами з Учителем і, подавши знак Блазневі, мовляв, не галасуйте, непомітно виходить.

            УЧИТЕЛЬ. А чого це у вас той... мечі такі грізні?

            1-Й (відводить меча убік). Ні, ні, не торкайтеся, пане Вчителю, вам ще рано.

            2-Й (з посмішкою). Вони й справді якісь дивні, ці мечі: друзям допомагають, ворогів - під корінь, а нейтральних українців - перетворюють, вибачайте, на худобу: кого бараном роблять, кого свинею, а бува, що й навіть - тхором чи гнидою, отакусенькою гнидою.

            УЧИТЕЛЬ. То мені ще, виходить рано?

            1-Й. Ну, якщо... хочете ризикнути, - прошу. Ми вас попередили.

            БЛАЗЕНЬ (і надалі притримуючи Синка). О-йой, чомусь мені ногавиці змокріли, ой, не торкайся, мій коханий королю, цеї дитячої зброї...

            УЧИТЕЛЬ (з рукаю над мечем). Гм, яку дивну владу мають над нами дитячі казки...

            2-Й. Ваша правда, пане Вчителю, ох, ваша правда!

            УЧИТЕЛЬ. І ви з цими мечами... ваша казкова принцеса... теж ніби з якоїсь дитячої наївної казки.

            1-Й. О, це гарний комплімент! Дякуємо, пане Вчителю.

            УЧИТЕЛЬ. Дивно, але я чомусь боюся торкатися цього меча! Боюся...

            БЛАЗЕНЬ. Ну, бо ви, пане Вчителю, - нейтральний.

            1-Й (з голосним смішком). Ви ж не бандера якийсь, ге ж?!

 

            9.

            ГОЛОС  МАРУНІ. А що Бандера, що Бандера?

            БЛАЗЕНЬ (до охоронців). Увага, сцена з майбутньої вистави! Ви знаєте п'єсу пана Вчителя?

МАРУНЯ (вбігає частково переодягнена). Молоденькі вони всі були, але такі вже герої, такі шалапути, що, коли їх оточили енкаведисти в хаті  Грубаса, - хтось таки з наших доніс, – і кричали їм: „Бандера вас обдурив, радянська влада вічна, - здавайтеся!” – то вони стріляли і співали „Ще не вмерла Україна”. Співали і горіли разом з хатою... Я прибігла, сімнадцять літ мала-м, і не знала, що робити, я рвалася до них, в огонь... А гарнізонними мене злапали і віддали гарному такому, кучерявому офіцерові... Забрав він мене до району і цілий тиждень не відпускав. І я понесла. А мама кажуть: „Завиткою будеш, москалика зачала”. Хоч то не були ніякі москалі – свої були, українці, бо офіцер той по-нашому дуже файно...  Та я не годна була його носити під серцем, дитя, зачате від того, хто спалив мого Андрія. Пішла до старої відьми і зірвала... А тепер, чую, ті слова „Ще не вмерла Україна” всі співають, і на Сході, і на Заході. То, значить, не марно горіли наші хлопці?... А позаторік приїхав з Полтави старенький і зовсім лисий дідусь, та й каже: „Довго я тебе шукав, Олено Гірняк, щоб ти простила мене, бо вмерти ніяк не можу”. То він був, той офіцер кучерявий... Відповіла йому: „Що ти в мене, чоловіче, прощення просиш? Зійдіться всі до купи, ті, що не згоріли, і ті, що не встигли їх спалити, ті українці, що мали одного бога, і ті українці, що мали іншого бога, та й попросіть навзаєм прощення одні у других, а разом всі – у нашого єдиного Бога. Бо поки того не станеться, ви не зможете спокійно вмирати, а діти ваші й онуки,  правнуки і праправнуки будуть спалювати і стріляти, й ненавидіти один одного аж до скончання світу”.   

 

            10.

            Співає Синок повстанську пісню, і погляд його відсутній, а думки його в лісах густих і горах високих - разом з тими незламними хлопцями, сердець яких ніколи не торкнеться чорна смерть забуття.   

СИНОК (співає).      Була нічка темна,

                                               Всюди було тихо.

                                               Стихесенько до села

                                               Підкрадалось лихо.

 

                                               Приїхали кати

                                               Майже в кожну хату,

                                               Забирають друзів

                                               За підпільну працю.

 

                                               Вирок прочитали,

                                               Очі затулили.

                                               І лиш стріл старахкотів -

                                               Друзі повалились.

           

                                               Не одна та кара

                                               На Вкраїну впала.

                                               Слава Україні!

                                               І героям слава!

                       

                        Всі захоплено аплодують, і зненацька завмирають: у світловому колі - ВОНА  з блискучим – справжнім! - мечем в руках: не зводить пильного погляду з Синка.

            ВОНА. Ти гарний артист і... мабуть, зможеш зіграти цю роль... Ні, проба ваша театральна - то жарти, несерйозно. Я про життя кажу...

            СИНОК. Та я за валюту, прошу пані, що завгодно і де завгодно!

            ВОНА. Гм! (Простягнула меча). Ти, може, чув, то є чарівний меч: вірних синів народу він робить непереможними, невірних - під корінь, а нейтральних перетворює на худобу. Хочеш потримати?

            СИНОК. Мона.

            ВОНА. Чекай! Не боїшся, що станеш бараном чи...

            СИНОК (перебиває). Най вороги наші бояться! (Бере меча і перетворюється на гордого месника). Слава Україні, панове!

            ВСІ (мимоволі). - Героям слава!

                                               - Хто ти?

                                               - Скажи нам, хто ти?

            СИНОК. Я - українець. І прийшов спитати, що це у вас тут за хвороба така об'явилася - "Хохлацька драма"?

            В с і  перезираються.

            МАРУНЯ. Це не хвороба, це п'єса пана Вчителя...

            ВОНА. Це, пане українцю, кара Божа напала на земляків твоїх, що живуть, немовби худоба: не хочуть знати свого минулого, зреклися рідної мови, але здатні продати всіх і навіть дітей своїх за місце біля ситого корита.

            СИНОК. І як же та кара їх карає?

            ВОНА. Вона їх, пане, один на одного нацьковує. І тому в світі немає більшого самоїдства, аніж серед хохлів-малоросів.

            Знаючи характер Синка, можна було очікувати будь-якої дотепної відповіді. Але тільки не тих пекучих слів, що пронизали затхлий простір підвалу всеочищаючим вогнем небесної блискавиці. 

            СИНОК. Я - Степан Бандера! І я очищу рідну землю від цеї ганьби. Не буде більше ні хохлів, ні малоросів. "Ще нам, браття - українці, посміхнеться доля" -  життя за це віддам!

            ВОНА. Одного життя замало, Степане. Чуєш, він іде.

            З'являється В б и в ц я (переодягнений 2-Й). Руки в кишенях плаща, погляд зосереджений і цупкий.

            СИНОК. Хто це?

            ВОНА. Степасю, золотко, не звертай уваги.

            СИНОК. Ти хто такий? Покажи своє лице. Хто такий, питаю?!

            ВОНА. Це, парубче, всього-на-всього твій убивця. В п'ятдесят дев'ятому році в Мюнхені він вистрілить тобі в обличчя смертельною отрутою. Ти помреш, а він піде на підвищення - стане майором КГБ і заробить орден "Боевого Красного Знамени". А потім втече назад до Німеччини і прийде з каяттям до влади - між комуністичним раєм і німецькою тюрмою вибере останнє.

            СИНОК. Хто ти, приблудо? Якої національності? Звідки родом?

            ВОНА. Свій, свій, заспокойся, з-під Львова...

            СИНОК. Українець - українця? За що?

            ВОНА. За політику, за курку, за дівчину, за пляшку горілки, за орден - мало за що українці вбивають українців.

            СИНОК. Я - ні, я не буду!

            ВОНА. Будеш. Не своїми руками, але - будеш, будеш... Ну, злякався? Не хочеш зіграти цю ролю?

            СИНОК (з викликом). Я - Степан Бандера, я з дванадцяти літ виконую доручення українських підпільних організацій.

            ВОНА (ледь посміхнулась). Ти справді гарний артист. Але щоб стати Степаном Бандерою, либонь, мало бути артистом.

            УЧИТЕЛЬ. Чудова сцена! Така імпровізація... Сину, запам'ятай, чуєш?

            СИНОК. "Либонь"... Де ти викопала це слово?

            ВОНА. Зринуло з минулих  втілень... Віриш у  переселення душ?

            УЧИТЕЛЬ. Це коли душа ненажери переселяється в тіло свині?..

            СИНОК. ... а душа розпутника - в тіло імпотента?

            ВОНА. Це коли той, хто розпочав велику справу, - скажімо, визволення рідного народу з рабства, - був несподівано вбитий... (Замовкла).

            СИНОК. Ну-ну, і що з його душею?

            ВОНА. Вона вертається на землю, щоби продовжити перервану справу. (З посмішкою). Коліно не болить?

            СИНОК. Яке коліно?

            ВОНА. Скоро лисіти почнеш...

            СИНОК. Цось такего!

            ВОНА. О-о!.. В своєму попередньому втіленні пан... не бардзо пан любив польскі єнзик, цо?

            СИНОК. Фантастичнє!

            ВОНА. Не дивись на мене так закохано - я не звикла...

            СИНОК. Так ми тобі й повірили!.. Ти заміжня?

            ВОНА. Скоро буду.

            СИНОК. І хто ж він, твій суджений?

            ВОНА (через силу). Не знаю ще. Бо, може, він як гарний артист тільки прикидається тим, кого я шукаю... Але він тут, бо серце моє - ось, послухай...

                        Синок обнімає ЇЇ, а відтак, не рознімаючи рук, сповзає на коліна - "слухає".

            СИНОК. Гуп-гуп. гуп-гуп...

            ВОНА (кволо). Серце трошки вище, коханий.

            1-Й щось шепоче Вчителеві, той киває головою і промовляє з удаваною  жартівливістю:

            УЧИТЕЛЬ. Не знаю, чи зрозумів твої натяки мій дебелий синок, а я особисто... На жаль, золотоволоско, він не той, за кого ти його приймаєш. Талановитиий хлопець, я згоден, але - гультяй, ледащо,  занадто любить розваги... і вже навіть зранку  причащається, так, так, понюхай, від нього й зараз пахне. Ні, голубонько, він не Степан Бандера, ніколи ним не був і, на жаль чи на щастя, не буде.

                                               Вона  мовчить.

Чи, може, я невірно зрозумів твої натяки? Спочатку: "Коліно не болить?" - натяк на хронічний ревматизм Степана. Потім "Скоро лисіти почнеш", далі польська мова. Не фантазуй, дівчино. Степан Бандера в цьому підвалі не воскресне. Пробач.

            ВОНА (відсторонилася від Синка, здивовано озирається увсебіч). Хіба я вимагаю від вас чогось особливого? На подвиги криваві кличу, в тюрми, в концтабори?.. Дарую вам - ось... (бере меча). Добре, я поясню, - щоб не тільки до вчителів і їх мудрих синочків, - до останнього бамбули дійшло... Бандера, Коновалець, Петлюра, Шухевич, Мазепа, Шептицький - всі вони зробили свою частку роботи, добре чи зле, але - зробили. Тепер ви, тепер ваша черга. Так просто все, люди добрі: приходить до вас... крізь віки... через вогонь і брехню... через яничарські застави...

            УЧИТЕЛЬ. Ну, ну, заспокойся.

            ВОНА. ... на зло захланним сусідам і всім вашим ворогам... приходить жінка з мечем... як символ безсмертної волі вашої... а ви: я не я і хата не моя, і...

            УЧИТЕЛЬ. Ну, голубонько, ну, благаю, заспокойся.

            МАРУНЯ. О, що не слово, то "голубонько"! Можете, пане Вчителю, коли схочете...

            УЧИТЕЛЬ (до Неї). Поглянь на себе: зблідла вся, тремтиш... Заспокойся.

            Отут вже й Синкові терпець увірвався. Акуратненько бере батька під руку, відводить убік, та й каже так голосно, щоб усі почули:

            СИНОК. Ти б, може, старче, і мед  їв, та де ж його взяти? Тссс, панове, не до вас п'ють, не кричіть "будь здоров". (А побачивши, що Блазень готовий таки щось бовкнути, рвучко приставив меча йому до грудей). Тсс, уб'ю, сучара...

            Тривала пауза.

            ВОНА. Коли в нього... (Якийсь час стоїть мовчки). Коли в Степана народилася перша дитина, Наталя, - а він мріяв про сина, - то бігав по квартирі і стогнав, і скимлив, чи  то з радощів, чи з відчаю: донечку маю, Наталю. А чому Наталю?.. А чому доцю, а не сина? Хіба для того, щоб збабеніти?.. Колись давно, коли ще Влодзя ходила своїм первістком, я жартував з неї, щось дурне плів, а тепер всі будуть з мене так: ну що, Степане, що, друже провідник (наголос на передостаньому складі), що, грізний меснику, скінчилося, дочкою тя Бог укоськав? Господи, чи то є знак, що мені вже досить воювати, що мушу злагідніти і забути про мою бідну Україну і ворогів її лютих возлюбити, і ... (до Синка). Смієшся? Ти смієшся?

            СИНОК. Ти про це так розповідаєш, ніби сама все бачила й чула.

            ВОНА (різко). Руку! Руку твою.

            СИНОК. Та, прошу пані! (Простягає руку.)

            ВОНА (з заплющеними очима, як молитву). Хто з-поміж нас, панове українці, - молодих чи старших, учених чи не дуже, багатих чи бідних, - хто з нас готовий пожертвувати всім, що має, зректися улюблених звичок, предметів побуту, друзів, коханих, веселих компаній і затишних забігайлівок, аби всім єством своїм, усіма помислами поринути у той простір, де немає ні ситого міщанського щастя, ні звичних розваг, та й саме життя під загрозою? Ти? Ти? (До Синка).ТИ? (І -  вкладає меча в його правицю!).

СИНОК (не то ствердно, не то запитально). Я - Сте?..

                       

            11.

            СИНОК . Я - Степан Бандера? Гм... (Поступово вростаючи в новий характер і нову долю). Це я з тридцять четвертого року  сидів у страшних польських тюрмах: Цитадель, Св'єнти Кшиж, Вронки, Берестя? Це я п'ять з половиною років провів у камерах - одиночках?.. Часто вдавався до голодівок, тричі витримував довгі строки - дев'ять, тринадцять і шістнадціть днів. В тридцять дев'ятому році, тринадцятого вересня утік з Берестя, пішки, через всю Волинь, дійшов до Львова. На початку сорокового року разом з братом Василем перейшов кордон Італії, де зустрівся з Андрієм Мельником, "вождем" українського народу. Я спитав його: чому керівництво ОУН содіяло стільки злочинних промахів?

                        Блазень  ступив уперед, щоб зіграти свій черговий шарж, але...

            УЧИТЕЛЬ (зненацька). Друже провідник, а чого це з ходу в бій? Вітаю вас. Як добиралися?

            СИНОК - БАНДЕРА. Дякую, нормально. Ви мені краще скажіть, пане Мельник, чому таємні архіви ОУН потрапили до рук наших ворогів?

            УЧИТЕЛЬ - М е л ь н и к.  Як там ваш батечко? Ми з ним ще з австрійської війни...

            СИНОК - БАНДЕРА. Про батечка потім. А от чому на Закарпатську Україну не було доставлено ні людей, ні озброєння? Щоб мадярам було легше її захопити? Люди самі, з усіх усюд на Закарпаття - хто з вилами, хто з косою, а ви, пане Мельник...

            УЧИТЕЛЬ - М е л ь н и к. Господи, Степане, друже провідник, та на вас лиця немає.

            БАНДЕРА (саме так: Бандера). Лиця?!

                                               Загальний рух.

(Наближаючись). Де в кого ні совісті, ні честі!.. Чому український легіон, яким командував Роман Сушко, після падіння Польщі не послали на допомогу Фінляндії? Зі Сталіном сваритися не хтіли? Чому досі не організували партизанської боротьби проти совєтів?

            УЧИТЕЛЬ - М е л ь н и  к (долаючи розгубленість). Ну-ну, друже провідник, терпіння, не все відразу.

            БАНДЕРА. Терпіння?! Наш нород десятками, сотнями тисяч... всю інтелігенцію, вчителів, священиків, цвіт нації під корінь, а ви "вождями" себе проголошуєте, в Італії притулок знайшли, Україною торгуєте, "Просвітою" забавляєтеся?

            УЧИТЕЛЬ - М е л ь н и к. Пане  Бандеро! Я просив  би підбирати слова.

            БАНДЕРА. О, не слова, ні - ми підберемо людей. Тих, що не скурвилися. Тих, що розуміють: у нас, українців, дорога до раю своя, особлива – через битви криваві і вірну любов до рідного краю. Тих, що знають: незалежність народу не можна виторгувати, а тим більше - взяти, як дарунок, з кривавих рук ворога. Хоч гітлервівці для вас не вороги, так?

            УЧИТЕЛЬ - М е л ь н и к (врешті вибухнув). А для тебе вороги? І ти не захочеш їх використати? І проголосити про відродження Української Народної Республіки з їхньою допомогою?!.

            БАНДЕРА (перебиває). З їхньою чи без їхньої, але ми це зробимо! В тюрми підемо, загинемо всі...

            УЧИТЕЛЬ - М е л ь н и к (і собі перебиває). Я давно тобі казав, Степане: бійся свого юнацького максималізму. Чому ти віриш тільки в силу зброї? Народ наш затурканий, темний. Віками різні зайди циганили нас, обманювали, спокушали. А просвіта, мистецство, культура відкриють очі нашим людям, навчать їх нарешті розпізнавати ворогів своїх і...

            БАНДЕРА... і прозрівши, вони без болю, без будь-яких фізичних жертв здобудуть собі волю, державу і все таке інше!

            УЧИТЕЛЬ - М е л ь н и к. Ні! Вони здобудуть собі "все таке інше", коли будуть горланити на кожному краці: "Смерть ляхам, смерть московській безбожній комуні!" Що за ідіотизм, Степане? В центрі Європи! І на кого, скажи ти мені, розраховані ці заклики? На тупих затурканих дебілів, які тільки те і вміють, що стріляти і різати всіх без розбору? Ти з ними хочеш будувати Незалежну Соборну Державу?

 

            12.

            Помітивши, як Вона хворобливо реагує, 1-Й і 2-Й вибухають сміхом, аплодують. 

            1-Й. Даруйте, ласкава панно, але цей веселий театр...

            2-Й. Ах, які ж вони люті вороги, цей мудрий Бандера і цей дурнуватий Мельник! (Зігнувся від сміху). Ой, не можу...

            БЛАЗЕНЬ.. Ви ж, ласкава панно, глядіть, не закохайтеся в котрогось! (Регоче).

            УЧИТЕЛЬ (рвучко повернувся до Блазня). А-а, великий дотепнику, тобі смішно? (Хапає меча). Ну, хто тебе підіслав? Хто дає горілку, дефіцитні харчі, хто намовляє споювати моїх людей? Кому стала поперек горла наша вистава?

            БЛАЗЕНЬ (глумливо). Ой, обережно, ой, не торкайтеся мене цим чарівним мечем, бо я ж  таки українець і... і між нами, дівчатами, нейтральний. А що це означає? А це означає, що я ненавиджу як бандеровців, так і всіх ортодоксальних комуняк, які паплюжать велике вчення. Бо різниці між ними - ну, жодної! І бандеровці, й правлячі мастодонти, що називали себе комуністами, були засліплені своїми "святими" ідеями, і тим, і тим ніщо не заважало вбивати як ворогів, так і друзів, і ті, і... Не треба, ой, не замахуйтеся! Згадайте: друзям ці мечі допомагають, а нейтральних українців роблять вівцями, козами, свинями і навіть блохами. Ой, обережно, дядечку! Бо якби знаття, що я стану бараном чи свинею, то хай би вже, - заради зайвих кеге м'яса для рідного народу я на все готовий. А як гнидою чи блохою, га? Ой, що ви робите, благаю, не треба! Воно ж таке кусюче, блох-ха-ха-ха... (Щезає).

            УЧИТЕЛЬ. Блазень, от блазень!

            МАРУНЯ. Блазень? Ні, пане "Вчителю",-  даруйте мені  цю іронію, бо  який  з  вас  навчитель?  Той,  кого ви  прозвали  Блазнем, був, є і буде  бійцем справжньої партії  комуністів, які  ніколи  не щезнуть, - ані  з  ласки продажних  ренегатів, ані   від  якихось  дитячих  мечів.  Були, є і будемо відданими прибічниками ідеї рівності, братерства. свободи. На Західній Україні, на Східній, в Азії, в Африці, в Китаї - скрізь. І я нікому зараз не погрожую - просто кажу: поки на світі є ці мужні, самовіддані люди - все в порядку: ні пам'ятників вашим бандерам, ні вистав про них, ні...

 

 

            13.

            CИНОК - Т р о ц ь к и й (сучасний експромт). Товарищи! В девятый раз мы посылаем сильные кадры в Украину. Основная ваша цель сегодня - закупить в Украине как можно больше недвижимости, заводов, фабрик и плодородных земель. А паралельно с этим вам надлежит покрыть Украину густой сетью наших радио-телестанций и завалить эту пародию на государство нашими книгами. Вопрос стоит так: или НАТО и ЕС, или наши инвестиции… Нет – наши ГМКОНВОИ сделают с ними то, что армия Муравьева сделала в восемнадцатом... (Замовк, позаяк Вона підійшла до нього впритул).

 

            14.

            Вона, запрошуючи Синка до танцю, кладе руки йому на плечі, наспівує мелодію пісні "Ішов відважний гайовий". Танцюють.              

            1-Й і 2-Й співають, а Синок та Вона закохано літають на крилах танцю.                          

            П і с н я.                     Ішов відважний гайовий

                                               До лісу темного. (Двічі).

                                               Назустріч му дівчина шла

                                               Така гарна, як зіронька,

                                               Він взяв її за рученьку,

                                               До лісу спроводив...

                                                                                                                     

                                                Надбігла му сарна мала

                                               Стежкою попід гай.

                                                Він вицілив, він вистрілив,

                                               В саме серце її цілив,

                                               А нічка темная була,

                                               Як він її убив.

 

                                               Пішов відважний гайовий

                                               Дивитися, що убив.

                                               Його мила в крові лежить,

                                               Останнє слово говорить:

                                               "Ах милий мій, що-с наробив,

                                               Що ти мене убив..."

                                              

                                               Набив відважний гайовий

                                               Рушницю в другий раз.

                                               Він вимірив, він вицілив,

                                               В саме серце собі стрілив,

                                               А нічка темная була,

                                               Як він себе убив.

 

                                               А там маленький соловейко

                                               У лісі щебетав.

                                               Він все те знав,

                                               Та не сказав,

                                               Як милий з милою прощавсь,

                                               Ах, темна ніч маєвая,

                                               Як він її прощав.

           

15.

Поки молодь танцює, Маруня, теж пританцьовуючи, непомітно зближається до скрині й демонструє класичний шпигунський прийом: на обличчі широка посмішка, тіло звивається у ритмі танцю, а підступні вуста шипочуть:

            МАРУНЯ. Увага, клієнт дозріває. Готовченко?

            ГОЛОС БЛАЗНЯ (приглушений). Наші "мормони", завжди готові . Обіцяй золоті гори. Головне - щоб він клюнув.

            МАРУНЯ. Куди він дінеться перед весіллям? Не поведе ж  таку панянку в хату з лободи!

            ГОЛОС БЛАЗНЯ.  Дєйствуй... політрук! А завтра на диспуті прочитаєш доповідь на тему: "Поштучна ціна сучасних українських націоналістів".

            МАРУНЯ (стлумила сміх). Тссс! 

            Танцюючи, загадкова дівчина з усієї сили намагається не дивитися у бік скрині - щоб ніхто не здогадався про Її дивовижний слух; та в якийсь момент спіткнулася й Синок, схопивши Її на руки, голосно спитав:

            СИНОК. Ти все чула?

            ВОНА. Так... я чула... А ти?

            СИНОК. Здогадався... Купити мене хочуть? Машина, дача, квартира?..

            ВОНА. „Поштучна ціна сучасних українських націоналістів”.

            СИНОК. То що скажеш... Катерино? Продаватися?

            ВОНА. Ціна пристойна.

            СИНОК.  А може, після нашого історичного весілля –  в якусь халабуду?

            ВОНА (уточнила). „В хату з лободи”.

            СИНОК. Знаєш цю пісню? (Співає). Постав хату з лободи...

            ВОНА (підхопила). А в чужую не веди.

            СИНОК. А може...

            ВОНА. ...до мене в діаспору?

            СИНОК. Я хотів сказати „у прийми”. Але негоже Степану Бандері пхатися у прийми зарубіжні...

            УЧИТЕЛЬ. Сину...

            СИНОК. Тихо, тихо, бо забуду, який я мудрий і героїчний!.. (До Неї). Знаєш, я трохи підробляю на заводі. І там є гуртожиток...

            ВОНА. А чи гоже Степану Бандері пхатися в заводський гуртожиток?

            СИНОК. Ну... Поки наша могутня еліта шукає національну ідею там, наверху, Степан і його мудра дружина пошукають тут, унизу.

            ВОНА. А якщо „мудра дружина” занадто любить комфорт?

            СИНОК. Степан Бандера теж не без пороків. Мусимо чимось жертвувати, княгине моя. (Обнімає).

            Якийсь час завмерли в обіймах.

            ВОНА. Це ти, ти... (До Асистентів, буденно). Я знайшла його.  Зателефонуйте татові і скажіть - все нормально, я знайшла його.                  

            УЧИТЕЛЬ (не витримав, нарешті). Чи ви подуріли всі? Чи на вас наслано? Сину, ти ж ніколи не був наївним романтиком. Ну які вони українці? Яке переселення душ? Комедія, дешева театральна пастка. Спочатку нас позбавили власного приміщення, а далі заманили в цей підвал з потаємними ходами, портретами, скринями і казковими принцесами. Згоден: сюжет непогано скроєний, все продумано, фінансовано. Але хто їх послав сюди? З якою метою? Зірвати виставу? Примітив - не сьогодні, то завтра, не тут, так деінде, але подібні вистави... Стоп, я зрозумів, здається! Вони замахнулися на наше майбутнє: тебе, сину, піймати на макуху, за безцінь купити, тебе і все твоє покоління...

            СИНОК (до всіх). Зателефонуйте татові і скажіть – алес гут, ми знайшли дорогу до раю!

            Схопившись за руки, молодята вибігають. Асистенти – за ними.

            Тривала пауза.

            МАРУНЯ (сардонічно). Хо-хо! БАНДЕРА МЕЧА ЗАБУВ.

            БЛАЗЕНЬ. Ох ти, коштовна річ! (Клякає біля меча, та взяти його до рук не наважується).

            УЧИТЕЛЬ (підхопив меч). Забув?  А може?.. (Прозріваючи). А МОЖЕ, ПОДАРУВАВ?! (Повільно піднімає меча над головою).

            Німа сцена: Учитель з мечем над головою;

знічений Блазень на колінах - не зводить очей з меча;

і ядуча Маруня: скинувши машкару ролі, спопеляє глядну залу глумливим поглядом.     

            ТАК, НАЧЕ  НЕ ВОНА, А МИ НЕГОДНІ БОРОТИСЯ ЗА СВОЮ СВОБОДУ Й НЕЗАЛЕЖНІСТЬ.

            ТАК, НАЧЕ НЕ ВОНА, А МИ ВКОТРЕ СТАЄМО ЖЕРТВАМИ ПОЛІТИЧНИХ БЛАЗНІВ.

            ТАК, НАЧЕ НЕ ВОНА, А МИ ГОТОВІ ПРОДАТИСЯ ЗА ЛАМАНИЙ ГРІШ...

            ...І ЧИМ ДОВШЕ ВІДЧУВАЄМО НА СОБІ ЇЇ ЗНЕВАЖЛИВИЙ ПОГЛЯД, ТИМ БІЛЬШЕ НАМ ЗДАЄТЬСЯ, ЩО НЕ ОДНА ВОНА ТАК ДИВИТЬСЯ НА НАС - ЇХ СОТНІ, ТИСЯЧІ, МІЛЬЙОНИ СИНІВ І ДОЧОК НАШИХ, ЯКИХ МИ ЩОДНЯ ЗАГАНЯЄМО В ДУХОВНУ БЕЗВИХІДЬ СВОЇМ ХОХЛАЦЬКИМ НІКЧЕМСТВОМ І РАБСЬКОЮ ВІДДАНІСТЮ ЧУЖИНСЬКИМ ІДОЛАМ. АМІНЬ.

                                                          

 

 

[1] Очевидно, що Вчитель цитує у своїй п'єсі як документальні, так і художні твори, зокрема, книги світлої пам’яті Юрія Покальчука.

[2] ”Пісня про Петлюру” Ігоря Жука

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now