Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black

Тамара Альохіна

Істина, добро та краса!

Одноактна історична драма

 

Дійові особи:

Рафаель

Браманте

Мікеланджело

Форнаріна

Папа Юлій II

Томаззо

Слуга

 

КАРТИНА ПЕРША

Розкішна вілла в Римі. Входить Рафаель

БРАМАНТЕ. Бен Венуто, Рафаель, бен Венуто!

РАФАЕЛЬ. Яка розкіш!

БРАМАНТЕ. Не чекав, що твій земляк живе в палаці поблизу Ватикану?

РАФАЕЛЬ. Фламандські килими, картини, античні статуї!

БРАМАНТЕ. Дуже скоро, мій друже, ти сам будеш жити як князь!

РАФАЕЛЬ. Але як тобі це вдалося ?!

БРАМАНТЕ. Коли приїхав сюди з Мілана, була у мене мета: стати найкращим архітектором Італії!

РАФАЕЛЬ. І ти досяг її.

БРАМАНТЕ. Вічне місто надихає на величні задуми! Зараз сам все зрозумієш - ось моя модель.

РАФАЕЛЬ. Новий Собор святого Петра?

БРАМАНТЕ. Він самий! А ось робота, яка передувала його створенню (показує малюнки). Я замалював всі античні будівлі Риму та околиць! Копався в землі: на Римському форумі, на дачі Адріана, обміряв Пантеон, круглий храм Вести! Спускався до катакомб. Вивчав старовинні книги з архітектури! Скопіював Вітрувія та завчив напам'ять! І коли зрозумів, що зможу здивувати Рим новизною й  пишністю, побудував Темп`єтто!

РАФАЕЛЬ. Вона принесла тобі визнання.

БРАМАНТЕ. І нові замовлення! Однак я прагнув створити щось більш грандіозне, і став шукати свого Мецената.

РАФАЕЛЬ. І таким Меценатом став для тебе новообраний Понтифік?

БРАМАНТЕ. Юлій Другий - людина зухвала й охоплена мрією про велич - відразу заявив, що зробить Рим столицею світу та не пошкодує на це будь-яких коштів.

РАФАЕЛЬ. Але головним архітектором в той час був флорентієць Сангалло. Як тобі вдалося зайняти його місце?

БРАМАНТЕ. Сангалло, сам того не відаючи, допоміг мені. Він запропонував Папі спорудити величну гробницю, на зразок античних, і розмістити її в Соборі. Понтифіку ідея сподобалася, він навіть велів знайти для цього скульптора.

РАФАЕЛЬ. І тоді Сангалло запросив свого друга - Мікеланджело…

БРАМАНТЕ. Не передбачивши його непомірного честолюбства.

РАФАЕЛЬ. Що ти маєш на увазі, Донатто?

БРАМАНТЕ. А то, що Буонаротті запропонував Понтифіку проект гробниці, прикрашеної сорока статуями!

РАФАЕЛЬ. На одного Давида він витратив два роки!

БРАМАНТЕ. А він задумав створити сорок таких Давидів!

РАФАЕЛЬ. Що сказав Папа?

БРАМАНТЕ. Юлій Другий схвалив проект і велів укласти договір. Але незабаром з'ясувалося, що така грандіозна гробниця не поміститься в старому соборі. Ось чому вирішили будувати новий і оголосили конкурс. Мою модель було визнано найкращою. І мене було призначено головним архітектором Ватикану та Риму! Так я усунув Сангалло. Але залишився Буонаротті, який відразу став втручатися до справ будівництва.

РАФАЕЛЬ. Чому ж Мікеланджело повернувся додому?

БРАМАНТЕ. Цей шалений флорентієць примудрився посваритися з Понтифіком через гроші та самовільно поїхав.

РАФАЕЛЬ. У Флоренції він домігся від Синьйорії довгострокового замовлення на фреску.

БРАМАНТЕ. Не може такого бути! Він завжди говорив, що зневажає живопис і тих, хто нею займається, натякаючи на свого суперника.

РАФАЕЛЬ. Тому й погодився, що одну стіну запропонували розписати месеру Леонардо да Вінчі. І він створив щось небачене: «Битву при Ангіарі». Всі молоді художники взялися одразу ж її копіювати.

БРАМАНТЕ. Отже, Мікеланджело вирішив кинути виклик великому живописцю?

РАФАЕЛЬ. Схоже на те.

БРАМАНТЕ. Вже приступив?

Рафаель. Ні. Тільки картон виготував.

БРАМАНТЕ. Що там?

РАФАЕЛЬ. Кілька десятків воїнів, захоплених зненацька військовою тривогою. Напруга фізичних сил неймовірна, здається, ніхто ще так не зображував оголене людське тіло. І ми кинулися до його майстерні!

БРАМАНТЕ. Він дозволив вам копіювати?

РАФАЕЛЬ. Дозволив, тільки попросив, щоб ми не розірвали картон на частини, поки він не перенесе малюнок на стіну.

БРАМАНТЕ. До цього справа не дійде.

РАФАЕЛЬ. Чому?

БРАМАНТЕ. Тому що Папа наказав Буонаротті негайно повернутися та продовжити роботу над гробницею.

РАФАЕЛЬ. Значить, він скоро з'явиться в Римі! Я дуже радий!

БРАМАНТЕ. Зрозумій, Рафаеле, у Флоренції він був твоїм вчителем, як і Леонардо, проте тут - головний суперник. І, здається, я знаю, як його усунути!

РАФАЕЛЬ. Що ти задумав, Донатто?

БРАМАНТЕ. Доручимо йому розпис потворної стелі Сикстини. Папа забажав прикрасити його фігурами дванадцяти апостолів.

РАФАЕЛЬ. Ти думаєш, великий статуаро погодиться?

БРАМАНТЕ. Якщо він вирішив писати фреску у Флоренції, чому б йому не розписати стелю у Ватикані?

РАФАЕЛЬ. Але ж він буде займатися статуями?

БРАМАНТЕ. Я шепну Папі, що готувати гробницю за життя - погана прикмета.

РАФАЕЛЬ. Яка від цього користь?

БРАМАНТЕ. Ми виграємо час, ти зможеш добре підготуватися.

РАФАЕЛЬ. А що потрібно буде писати?

БРАМАНТЕ. Фрески на віллі банкіра Кіджі та фрески в особистих покоях Папи у Ватикані. Запрошено кращих художників Італії. Девіз всіх розписів: «Істина, добро та краса». Пишність античності та тріумф християнської віри.

РАФАЕЛЬ. Алегорії?

БРАМАНТЕ. Античного мистецтва, філософії та теософії.

РАФАЕЛЬ. В науках я не дуже сильний…

БРАМАНТЕ. Це не біда. У моєму будинку збирається гурток найосвіченіших людей Риму. П'єтро Бембо складе для тебе список. Кастільоне познайомить з працями античних авторів. У Ватикані унікальна бібліотека - почитаєш «Життєписи античних філософів», «Діалоги» Платона, «Етику» Аристотеля. А в цьому кабінеті будеш копіювати праці Вітрувія.

РАФАЕЛЬ. Але навіщо, я ж художник?!

БРАМАНТЕ. Хибна архітектура нині в моді, вона допомагає створити ілюзію глибини простору, уподібнити фрески розкритим дверям та вікнам! Папа та його банкір Кіджі - великі шанувальники подібних ілюзій.

РАФАЕЛЬ. А Мікеланджело?

БРАМАНТЕ. Нехай прикрашає потворну стелю Сикстини - це відніме у нього багато часу та сил.

 

КАРТИНА ДРУГА

Сикстинська капела

МІКЕЛАНДЖЕЛО. «Я створив тебе істотою небесною, проте не тільки земною, не смертною, але й не безсмертною, щоб ти, чуждий сумнівів, сам собі став творцем і сам викував остаточно свій образ. Тобі дано можливість впасти до ступеня тварини, але також і можливість піднятися до ступеня істоти богоподібної, виключно завдяки твоїй внутрішній волі!»

Входить Папа Юлій

ПАПА. Що ти бурмочеш, Мікеланджело?

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Цитую трактат вчителя свого - Піко де ля Мірандоли - «Про гідність людини».

ПАПА. Спускайся до нас!

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Ні! Поверхня волога - не можна!

ПАПА. Спускайся, не супереч мені, зухвалий флорентійцю. Бо я сам піднімуся!

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Спробуйте.

Папа піднімається по східцях

ПАПА. Це Адам ?!

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Першолюдина!

ПАПА. Поруч з Господом! Ти що зовсім з глузду з'їхав?

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Навпаки, ніколи не мислив так ясно.

ПАПА. Ти свавільничаєш, статуаро!

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Тут сотні фігур, і жодної немічної! А ця фреска - смисловий центр всього розпису.

ПАПА. Але що подумають парафіяни, дивлячись на це?

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Згадають про те, що їх створено за образом і подобою Божою і можуть піднятися до рівня істоти богоподібної.

ПАПА. Або пасти до ступеня тварини.

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Виключно завдяки власній волі.

ПАПА. Фреска має бути закінченою до Дня Всіх Святих - така наша воля !!!

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Але вона не готова!

ПАПА. Коли ж?

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Коли я сам вирішу!

ПАПА. Ні! Ні, буде так, як я сказав! Інакше тебе скинуть з цих лісів!

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Не сумніваюся!

ПАПА. Невже я для того бився з ворогами Італії, ризикуючи життям, щоб удома мені грубіянив флорентійський статуаро! Якщо не дотримаєшся термінів - грошей не отримаєш!

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Ну, ні, Святий Отче! На цей раз ви заплатите мені все сповна, інакше я зіб'ю все, що написав, і ноги моєї більше не буде в Римі!

ПАПА. Грубіян!

Папа йде розлюченим

Входить Томаззо

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Де тебе так довго носило, Томаззо ?!

ТОМАЗЗО. Вибачте, месере, я боявся увійти, а потім чекав, доки Святий Отче відійде від капели як надалі: він вийшов таким розгніваним! Йому не сподобалися фрески?

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Ще як сподобалися! Але наш Понтифік вважає, що я повільно працюю.

ТОМАЗЗО. Ви працюєте як одержимий: за три роки розписали шістсот квадратних метрів, лежачи на спині, спите всього кілька годин на добу, навіть обідати перестали.

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Все має бути закінчено до Дня Всіх Святих! Піднімайся, раз-два!

ТОМАЗЗО. Я буду допомагати Вам, скільки вистачить моїх сил, майстре, тільки Ви обов'язково маєте поїсти!

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Добре, давай!

ТОМАЗЗО. Отже, Папі сподобалося.. а я думав, що оскільки вони особливі, зовсім не такі, як фрески на стінах цієї капели, він буде незадоволеним.

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Хитрий Браманте вирішив заморити мене розписом цієї потворної стелі. Однак він прорахувався: це величезний простір не злякав, а надихнув мене. І наштовхнув на думку «ліпити» за допомогою кольору. Тут зовсім не підходить ані манера Боттічеллі, ані стиль Перуджіно! Тут потрібен обсяг!

ТОМАЗЗО. Так воно і є, месере: сивіли, пророки, Адам і Єва, янголи - всі вони виглядають так, немов ви виліпили їх з мармуру.

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Їм відведено таке ж довге життя, як моєму Гіганту у Флоренції!

ТОМАЗЗО. Як Вам спало на думку створити таке диво, майстре? Адже ніхто раніше не створював нічого подібного?

МІКЕЛАНДЖЕЛО. З підліткових років надихають мене ідеї гуманізму!

ТОМАЗЗО. Чи не могли б Ви, майстре, пояснити мені більш зрозуміло?

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Ти ж знаєш, що греки й римляни, задовго до появи християнства, створили чудові мистецтво, літературу, науку, філософію. Потім на тисячу років всю цю красу й мудрість було віддано прокльону та поховано під землею.

Але разом з тим, як збагачуються наші знання про античність, разом з тим, як витягуються із землі прекрасні статуї, ми відроджуємо гуманізм, повертаємо людині розумній право мислити й творити. Почитай древніх авторів, Томаззо! Вони змусять тебе думати, підкажуть великі теми для роботи! «Багато дива є на світі, Людина - краще з усіх див!» - це з трагедії Софокла "Антігона". А ось рядки з поеми римського поета Овідія «Метаморфози»: «І народилася людина. Із суті Божої зробив її Творець»

ТОМАЗЗО. Звучить красиво, тільки не зрозумію я, навіщо статуаро така безодня знань? Хіба недостатньо оволодіти вмінням працювати з каменем за допомогою молотка й зубила?

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Для ремісника, який працює за шаблоном, достатньо. А для майстра - ні! Майстер вкладає в роботу свій розум, свою душу, підпорядковуючи все це єдиному задуму. Так було, коли я створював Давида. Так буде і тут!

ТОМАЗЗО. Але чи вистачить Вам часу та сил виконати все до призначеного терміну?

МІКЕЛАНДЖЕЛО. Вистачить! Тому що створено мене за образом і подобою Божою! І вбачаючи на мою старанність, Батько не залишить мене. За справу, Томаззо!

Томаззо. За справу, майстре!

 

КАРТИНА ТРЕТЯ

Майстерня Рафаеля. Рафаель пише мадонну, позує Форнаріна. Слуга грає на лютні

ФОРНАРІНА. Мені пора, милий Рафаелю.

РАФАЕЛЬ. Ще трохи.

ФОРНАРІНА. Чому ти обрав мене?

РАФАЕЛЬ.  Тому що відразу впізнав.

ФОРНАРІНА. Як можна впізнати того, кого раніше ніколи не бачив?

РАФАЕЛЬ.   Легко впізнати ту, чий образ носиш в серці.

ФОРНАРІНА. Чудний ти! Напевно, тому й закохалася в тебе з першого погляду.

РАФАЕЛЬ. Все своє життя я шукав тебе, то тепер нікуди не відпущу!

ФОРНАРІНА. Коли ти увійшов до крамниці, такий гарний, такий ошатний, заговорив зі мною так ніжно й лагідно, як ніхто ніколи не говорив, серце моє шалено забилося, і я зовсім розгубилася.

РАФАЕЛЬ.  На щоках твоїх спалахнули троянди!

ФОРНАРІНА.  А ти стояв і дивився на мене, як заворожений.

РАФАЕЛЬ.   Я милувався тобою. Але ти втекла та сховалася в саду.

ФОРНАРІНА.  А ти знайшов мене.

РАФАЕЛЬ.   Знайшов та обійняв!

ФОРНАРІНА.   І я забула про все на світі…

РАФАЕЛЬ.   Ти сама не розумієш, яка ти мила, як ти божественно красива в променях ранкової зорі!

ФОРНАРІНА.   Ох, милий Рафаелю!

РАФАЕЛЬ.   Чому ж ти зітхаєш, кохана?

ФОРНАРІНА. Якщо батько дізнається, від краси моєї навіть сліду не залишиться.

РАФАЕЛЬ.   Він не дізнається.

ФОРНАРІНА. Можливо, і не дізнається - якщо повернуся вчасно. Мені вже час йти.

ФОРНАРІНА йде до дверей, Рафаель хапає її за руку

РАФАЕЛЬ.  Прийдеш наступної ночі?

ФОРНАРІНА хитає головою

РАФАЕЛЬ.  Адже я не зможу закінчити без тебе ані Мадонну, ані Галатею. А якщо так станеться, банкір не заплатить мені, а Святий Отче розгнівається та приб'є посохом. Невже ти цього хочеш?

ФОРНАРІНА. Ні не хочу.

РАФАЕЛЬ. Тоді сиди.

ФОРНАРІНА. Не можу, коханий, не можу. Вже зовсім розвидніло. Треба відкривати крамницю.

РАФАЕЛЬ. Я дам грошей твоєму батькові, він зможе найняти собі працівників. Молю тебе, Маргарито, не покидай мене!

ФОРНАРІНА. Отже, милий Рафаелю, видно, ти зовсім не знаєш тутешніх звичаїв. Як тільки правда випливе назовні, всі стануть проклинати мене, а можливо, запроторять до монастиря.

РАФАЕЛЬ. Але я щиро кохаю тебе, всією душею та всім серцем! В такому коханні немає гріха.

ФОРНАРІНА. От якби ти одружився зі мною, тоді - зовсім інша справа.

РАФАЕЛЬ. Я й одружуся!

ФОРНАРІНА. Але хіба ж ти не заручений з племінницею кардинала Марією? Чи це лише чутки?

РАФАЕЛЬ.  Це правда. Проте я не кохаю Марію, та й вона до мене байдужа. Заручини придумав Браманте, щоб я зміг отримати замовлення на розпис у Ватикані.

ФОРНАРІНА. Бачиш, яка я дурненька дівчинка - повірила твоїм словам і клятвам в саду. Прощавай, милий Рафаелю, прощавай! Нам не можна більше бачитися.

РАФАЕЛЬ. Обвінчаємося таємно, Маргарито. Донатто зробить все, про що я попрошу його - я дуже потрібен йому тут, в Римі.

СЛУГА. Господарю, до Вас месер Браманте.

РАФАЕЛЬ.  Легкий на спомин. Проведи Маргариту через чорний хід. До самої крамниці. Вдень пришлю тобі звісточку, кохана!

СЛУГА. Підемо, Форнаріно!

ФОРНАРІНА.  Підемо, друже.

 

КАРТИНА ЧЕТВЕРТА

Входить Браманте

БРАМАНТЕ. Чим займаєшся?

РАФАЕЛЬ. Копіюю Вітрувія - як ти велів.

БРАМАНТЕ. Ти маєш відпочивати вночі. Розпис забирає чимало сил, а ти завів інтрижку з простолюдинкою.

РАФАЕЛЬ. Ось що я скажу тобі, Браманте: Маргарита потрібна мені!

БРАМАНТЕ. Ось як.

РАФАЕЛЬ. Без неї я не можу дихати.

БРАМАНТЕ. Ти приїхав сюди підкорити Рим, перед тобою відкриваються надзвичайні перспективи, ти заручений з племінницею кардинала!

РАФАЕЛЬ.  Проте чи хочу я цього, Донатто?

БРАМАНТЕ. Що сталося з тобою, Рафаелю? Хіба мало навколо тебе вродливих жінок, які обожнюють тебе?

РАФАЕЛЬ.  Ти маєш рацію, їх занадто багато, але мені потрібна тільки Маргарита! Без неї я не напишу ані Мадонну, ані Галатею.

БРАМАНТЕ. Дурниці! Перед тобою чудові античні статуї, образи ідеальні, чисті, досконалі, тобі достатньо лише скопіювати їх і перенести на стіну або на полотно. Хіба не так ти писав муз, які оточують Аполлона?

РАФАЕЛЬ.  Та як ти не розумієш, вони холодні як лід! Копіюючи їх, я і сам кам’янію, перетворююся на соляний стовп. Якщо Маргарита покине мене, я помру.

БРАМАНТЕ. Чого ти хочеш?

РАФАЕЛЬ.   У мене дві умови: нехай вона живе тут, на віллі, постійно!

БРАМАНТЕ. Я поговорю з банкіром. Що ще?

РАФАЕЛЬ.   Влаштуй нам таємне вінчання.

БРАМАНТЕ. Чим би дитя не тішилося, аби створювало б шедеври! Я виконаю обидві твої умови, але ти теж маєш пообіцяти мені ...

РАФАЕЛЬ.   Все що завгодно!

БРАМАНТЕ. По-перше, ніхто не дізнається про ваше вінчання, по-друге, що з цієї хвилини ти будеш суворо дотримуватися всіх моїх вказівок.

РАФАЕЛЬ.    Обіцяю!

БРАМАНТЕ. А тобі не цікаво, чому я прийшов до тебе з самого рання?

РАФАЕЛЬ. Чому, мій дорогий, мій безцінний Донатто, ти прийшов до мене з самого рання?

БРАМАНТЕ. Тому що, Римом повзуть чутки, що Мікеланджело пише не апостолів, а творить дива в Сикстині.

РАФАЕЛЬ. Звідки ти знаєш? Адже він нікого не впускає.

БРАМАНТЕ. Хіба ти забув, що я головний архітектор Риму, у мене є ключі. Одягайся швидко.

 

КАРТИНА П'ЯТА

Сикстинська капела

БРАМАНТЕ. Так я і думав, Буонаротті пише не апостолів!

РАФАЕЛЬ. На апостолів не схоже! Це сцени з Книги Буття!

БРАМАНТЕ. І, судячи з підготовчих картонів, будуть ще Пророки та Сивіли, які передбачили прихід Спасителя.

РАФАЕЛЬ. Враження таке, ніби ти присутній при створенні світу та людини!

БРАМАНТЕ. Взявшись за розпис стелі, він не перестав працювати над статуями для гробниці. Там він задумав сорок статуй, а тут створює сотні їх прообразів!

РАФАЕЛЬ. Чому ти так вирішив, Донатто?

БРАМАНТЕ. Поглянь на ці фігури в сцені потопу, на цю Сивілу - її постать ніби угвинчується до простору. Хіба вона тобі нічого не нагадує?

РАФАЕЛЬ. Лаокоон з синами!

БРАМАНТЕ. Коли його витягли із землі, Мікеланджело радів як дитина і весь час повторював: «Яка свобода володіння пластикою людського тіла!». Потім кинувся обмірювати та замальовувати.

РАФАЕЛЬ. Напевно, ти зробив йому подарунок.

БРАМАНТЕ. Я прорахувався, Рафаелю! Тепер ти (зі своєю ніжною, вишуканою манерою) можеш програти змагання, і тоді Буонаротті вознесеться вище за всіх!

РАФАЕЛЬ. Що ж ти пропонуєш?

БРАМАНТЕ. З сьогоднішнього дня станеш приходити до Сикстини та копіювати ці фігури.

РАФАЕЛЬ. А якщо Мікеланджело повернеться?

БРАМАНТЕ. За моїми даними, він буде відсутнім щонайменше місяць.

РАФАЕЛЬ. Я готовий працювати тут вдень і вночі!

БРАМАНТЕ. І відкласти вінчання на цей час?

РАФАЕЛЬ. Так! Так! Мені б хоч наполовину навчитися так писати людське тіло!

БРАМАНТЕ. Композицію «Афінської школи» теж доведеться змінити.

РАФАЕЛЬ. Я зроблю її більш грандіозною!

БРАМАНТЕ. Скористаємося його прийомами.

РАФАЕЛЬ. Він побачить і відразу зрозуміє!

БРАМАНТЕ. Так, побачить і здогадається, що ти проник до Сискстини без його відому, і розсердиться! Але змінити нічого не зможе.

РАФАЕЛЬ. Не хотілося б мені накликати на себе гнів великого статуаро!

БРАМАНТЕ. Ти як бджола, Рафаелю - збираєш мед з різних квітів. Ти вчився у Перуджіно, копіював майстра Леонардо, ти багато чому навчився у мене, і кожному зі своїх вчителів ти зможеш віддати данину поваги в своїй новій фресці. І архітекторові Браманте, і магові Леонардо. А одного з вчених зробиш схожим на Буонаротті.

РАФАЕЛЬ. Хіба він схожий на мудреця?

БРАМАНТЕ. Погодившись розписувати стелю, він вчинив як справжній філософ.

 

КАРТИНА ШОСТА

Станца де ла сіньятура

ПАПА. О!!!

БРАМАНТЕ. «Афінська школа» - робота мого родича - Рафаеля з Урбіно.

ПАПА. Того, що написав чарівне маленьке тондо?

БРАМАНТЕ. Так, Святий Отче.

ПАПА. Хто б міг подумати, що йому під силу така складна фреска!

БРАМАНТЕ. Я засадив його за книги Вітрувія, він старанно скопіював все і завчив напам'ять. Всі типи конструкцій, все античні ордери, представлені тут, відповідають описам патріарха античної архітектури.

ПАПА. Так, ці арки такі красиві…

БРАМАНТЕ. А який чудовий колорит: над усім панують білий і блакитний; відблиски блакитного на шатах вчених; а ще - червоні плащі, золоті, зелені!

ПАПА. Який талановитий юнак! Нехай він розповість нам детальніше.

БРАМАНТЕ. Підійди, Рафаелю. Святий Отче бажає дізнатися про твій задум.

РАФАЕЛЬ. Філософських вчень у пошуках Істини за старих часів було безліч. Тому зібрано їх тут під склепіннями уявного храму - храму Вічності.

ПАПА. Отже, вчень було безліч.

РАФАЕЛЬ. Проте лише Платон та Аристотель створили стрункі системи. Вчителем своїм Платон вважав мудреця Сократа, який стверджував, що є світ, який ми бачимо - світ речей, і світ, який ми не бачимо - світ ідей. Істина, добро та краса, на думку Сократа, відносяться до світу ідей, вони вічні та незмінні. Ці поняття завжди були предметом його бесід з учнями.

ПАПА.  Де ж він вчив?

РАФАЕЛЬ. Сократ вчив прямо на вулицях Афін, серед його учнів були люди з різних верств. Один з таких діалогів я тут і показав. Сократ ставить запитання: «Чи можна назвати красивою людину, яка приваблює нас своїми рисами й лагідною постаттю, проте разом з тим є хибною та злою?». Учні висловлюють різні судження. Один з них вказує на статую Аполлона - символ зовнішньої краси, інший – на символ мудрості - Афіну. Сократ поступово підводить слухачів до висновку про нерозривну єдність добра й краси. Грецькою це звучить:  каллоагатія - прекраснодобре.

ПАПА. Адже як зрозуміло розповідає! Від Буонаротті нічого до ладу не дізнаєшся, він тільки кричить і злиться. Продовжуй, продовжуй, Рафаелю!

РАФАЕЛЬ. Розвиваючи ідеї Сократа, Платон створив власне вчення: першоосновою всього сущого вважав він світ ідей. Ось чому він вказує на небо. Я надав йому риси флорентійського вченого й винахідника Леонардо з Вінчі.

ПАПА. Так, це добре.

РАФАЕЛЬ.  Поруч з Платоном - його учень Арістотель.

БРАМАНТЕ. Його образ Рафаель писав з античних бюстів.

Папа схвально киває

РАФАЕЛЬ.  На відміну від свого наставника, першоосновою сущого вважав він не ідеї, а матерію! Ось чому тримає він руку паралельно землі.

ПАПА. А хто цей - на сходах храму?

РАФАЕЛЬ. Діоген Лаертський, який написав десять книг «Життєписи та думки знаменитих філософів». З неї я й черпав свої знання.

ПАПА. Ось юнак - розумний і працьовитий, наділений великим даром живописати, але при цьому смиренний, зовсім не такий, як великий маг і вчений Леонардо, який мало що доводить до кінця,  або зухвалий Буонаротті… Так ось же він, сидить, спершись на куб!

РАФАЕЛЬ.  Це Геракліт з Ефеса. Я надав йому риси Мікеланджело.

ПАПА.   Такий же похмурий і відлюдний!

РАФАЕЛЬ.  Першооснову світу бачив Геракліт у постійному русі, у змінах: panta rhei - все тече, стверджував він, змінюючись за вічними законами Логосу, який ототожнював він з вогнем.

ПАПА. Буонаротті сам - як вогонь!

РАФАЕЛЬ.  Все, що відбувається, вважав Геракліт, засноване на зіткненні протилежностей: «Війна - батько всіх речей».

ПАПА. На цьому й стоїть, зухвалий статуаро!

РАФАЕЛЬ. Але за умови вмілого поєднання різних предметів і явищ, - стверджував Геракліт, - вони народжують гармонію, подібно до того, як різноманітні звуки народжують гармонію в музиці!

ПАПА. Адже як обурювався спочатку! А коли ліси розібрали, і розпис відкрився весь, то немов божественна музика полилась зі стелі Сикстини.

БРАМАНТЕ. Мікеланджело здійснив, справді, велике диво, прикрасивши потворну стелю.

ПАПА. Добре, що ти посадив його тут біля куба: нехай посидить і подумає, як треба розмовляти з первосвящеником, який по-батьківськи любить його та щедро оплачує його працю!

БРАМАНТЕ. Несамовитому пориву Мікеланджело, його атлетичним фігурам Рафаель протиставляє ясну спокійну гармонію та грацію!

ПАПА. Ця фреска радує око й серце! І приносить нам задоволення.

РАФАЕЛЬ. Задоволення, як стверджував Епікур, і є мета людського життя. «Живи потай, - писав Епікур, - і отримаєш духовну насолоду».

ПАПА. Однак нам відомо, що ти не шукаєш усамітнення, навпаки, віддаєш перевагу веселощам: тебе оточують шанувальники, вродливі жінки! І, ходять чутки, що ти заручений?

РАФАЕЛЬ. З підліткових років.

ПАПА. І як звуть твою наречену?

РАФАЕЛЬ.  Живопис!

ПАПА.  А нещодавно з'явилася в тебе нова кохана?

РАФАЕЛЬ.   Ім'я її - Архітектура.

ПАПА.  Подейкують, ти таємно обвінчався з ...

РАФАЕЛЬ.   Гармонією!

ПАПА.   І надзвичайну насолоду отримуєш ...

РАФАЕЛЬ.   Працюючи в станцах Ватикану на славу нашої матері-церкви.

ПАПА.   Донатто!

БРАМАНТЕ. Так, Святий Отче!

ПАПА.    Вели негайно збити зі стін все, що написали інші та розрахуй їх! Нехай залишиться тільки Рафаель: він один знає, як це потрібно робити!

БРАМАНТЕ. Все буде виконано в точності, Святий Отче!

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now