Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black

Кохання в стилі Челентано.

 

Комедія на дві дії.

Дійові особи:

 Олена

Ірина

Андрій

Сашко

Перший чоловік

Другий чоловік

Третій чоловік

Олена Вікторівна

Четвертий чоловік

Вася

Олег

Нонна Федорівна

 Андрій

Андріано Челентано – портрет.

 

 

На сцені декорація кухні (зліва), та прихожої ( права сторона). Диван, шафа, у центрі кімнати круглий стіл, на ньому фото Андріано Челентано.  Ранок. Дзвінок у двері.

Олена: Хто там?

Голос за дверима: Це я, Оленко.

Олена відчиняє двері на порозі з бодуна, розхристаний, з тремтячими руками стоїть сусід.

 Олена:  Вася. Хліба?

Вася: Доброго ранку, Оленочко.( Олена йде  до буфету, відрізає кусень та несе до дверей. Гість несміливо переступає поріг). Пробач, Оленочко, що так зарання, та якби не термінова справа, то я б тебе не будив.( Олена подає хліб) Дякую.

Олена: Скільки?

Вася: Десятку. Я віддам. Ти ж знаєш. Кому- кому, а тобі віддам. Ти ж знаєш, як я до тебе ставлюся..( Олена дістає з сумочки гроші, подає гостеві) Благодійнице моя! ( цілує руку) Я все віддам, обіцяю! Якби ти тільки погодилася бути моєю, я б і пити покинув…

Олена: Васю, ні. Іди собі.

Вася: Так, так звичайно. Дякую, Оленочко. Я все поверну. Свята людина, свята.

Виходить, Олена зачиняє за ним двері. Тоді, позіхаючи,

жінка заходить до кімнати та вмикає музику, лунає пісня Челентано. Жінка наливає собі кави, сідає у крісло та слухає музику. Незабаром заходить Ірина. Вона вимикає музику.

Олена: Залиш! Не бачиш? Я слухаю.

Ірина: Олено, ми з Сашею хочемо ще поспати. Ти чого так зарання? Ти ж у відпустці. Спи собі, або дай іншим виспатися. Нам на роботу через трохи  вставати.

Олена: Мене Вася розбудив. Такий сон не дав додивитися.

Ірина: Знову хліба просив, чи заміж кликав?

Олена: Одне й друге.

Ірина:  А що за сон?

Олена: Не скажу, бо не збудеться.

Ірина: Зрозуміло. Знову наснився Челентано. Тобі ще не набридло дурницями займатися? Все-таки не тринадцять вже, а 33. Так домріятись і до самотньої старості можна. Або йти заміж, он, за Васю.

Олена: Краще бути самотньою, аніж  жити з ким попало.

Ірина: А дітей народжувати, як збираєшся?

Олена: Краще не народжувати взагалі, аніж народжувати будь – кому, і без шлюбу.

Ірина: На що це ти натякаєш?

Олена: Ні на що. Просто це моя принципова позиція, яку я не збираюся порушувати. Або дитина народжується та виховується у повноцінній сім`ї, або не народжується взагалі.

Ірина: Виходить, якщо ми з Сашком живемо  у цивільному шлюбі, то нам і дітей не можна мати? Так?

Олена: Так. А якщо враховувати, що твій Сашко ще офіційно одружений з іншою жінкою, з якою у нього спільна дитина, то це тобі протипоказано категорично. Хоча, якщо тебе влаштовує роль матері - одиначки, будь ласка - вперед!

Ірина: Чому це я маю стати матір`ю - одиначкою? Ти гадаєш, що Сашко покине мене з дитиною?

Олена: Є таке припущення.

Ірина: Обгрунтуй.

Олена: Гаразд. Ти ніколи не запитувала  його , чому він не одружується з тобою?

Ірина: Тому що, щоб одружитися, йому потрібно спочатку розлучитися.

Олена: То у чому проблема? Що заважає йому розлучитися?

Ірина: Олено, ти ж знаєш, який Сашко зайнятий...  У нього не має часу, щоб поїсти, а це така тяганина...Суд, розподіл майна...

Олена: П`ять років не має часу розлучення отримати. А може, він просто не хоче? Ти не замислювалася над тим, чому він не хоче?

Ірина: Тому що... Тому...

Олена: Ну? Та тому, що йому так зручно. Жити на два фронти.

Ірина: Але ж Сашко живе зі мною. Вже п`ять років.

Олена: Так, і їздить до неї.

Ірина: Він же має утримувати сина.

Олена: Сина - безперечно. А чому я за стільки років вашого сумісного життя ніколи не бачила у нас вдома  його сина , чи його батьків? Він що, сирота?

Ірина: У них з мамою складні стосунки. Вона не хоче ніяких жінок бачити у своєму домі окрім Любані, завжди хапається за серце, приймаючи сердешні краплі. А батько не втручається в життя сина.

Олена: Яка класична сімейна ситуація... А син? Син Сашка?

Ірина: Він не хоче його травмувати. Він ще занадто малий,  щоб усвідомити, що у татка може бути інша жінка окрім мами.

Олена: Я знала ще менших дітей і їхніх мам та тат, які вже у шлюбі вдруге. Відповідно,  діти  виховуються нерідними батьками, однак, прекрасно з ними лагодять, а їхні діти від попередніх шлюбів,  навіть дружать між собою. Та це, очевидно, не твій випадок. А звідси я роблю висновок, що твій Сашко свідомо клеїть відмазки. А якщо чоловік клеїть відмазки, то це означає, що він несерйозно ставиться до своєї жінки. Нехай навіть він з нею і роками живе. Він ніколи на ній не одружиться.

Ірина: Твої слова жорстокі, Олено. За що ти так не любиш Сашка?

Олена:  Я не те що не люблю... Мене бентежить  те, що він морочить голову моїй єдиній  сестрі. Шкода тільки, що я не можу цьому зарадити. Не маю права втручатися. Та й звикла вже за п`ять років.

Ірина: Ти зла, як і усі старі діви. Ти ж сама ніколи ні з ким не жила, не була у шлюбі. Як ти можеш судити? Принаймні, мої бажання та мрії не такі примарні, як твої. У мене є реальний чоловік, а не якась  пристаркувата зірка з Італії. До того ж, твій Челентано - одружений. Тобі не світить.

Олена: Зауваж - одружений. Вперше і востаннє, а не як твій Сашко. Однією сідницею на двох кріслах.

Ірина: Ну, все! З мене досить! Нічого не скажеш. Гарний початок робочого дня. Дякую, сестричко! Тільки знаєш що? Сашко мене кохає. І ми одружимось. Ось побачиш. А тоді знімемо квартиру, і будемо жити окремо. А ти залишишся сама, зі своїм ідолом, далі читатимеш книжки у своїй бібліотеці, а твоя блакитна сукня, так і висітиме без діла доки її не поїсть міль.

Прокидається Сашко.

Сашко: Що за шум, а бійки нема? Іро, ти чому не розбудила мене? Я ледь не проспав.

Олена: Доброго ранку!

Сашко: Привіт! А що трапилось?

Олена: Та нічого. Перший день відпустки. Дві господарки за однією плитою.

Раптом чути пронизливий крик Ірини. Сашко! Крана зірвало! Хто  - небудь, ганчірку принесіть! Та що сьогодні за день такий?!

Сашко біжить на допомогу. Олена хапає ганчірку, біжить у ванну. Через деякий час виходить уся мокра Ірина. За нею Олена, вони витираються рушником.

Тоді Сашко: Все, воду я перекрив. Поки не прийде сантехнік, побудемо без води, бо усім сусідам прийдеться ремонти робити. З роботи викличу сантехніка. О, чорт, я вже спізнююсь! Навіть поснідати не встиг.

Побіг одягатися.

Ірина: І я без сніданку. А все дякуючи тобі, сестричко! Нічого не скажеш, душевна  в нас вийшла розмова. Тільки у мене теж є до тебе запитання. От скажи мені: яким ти бачиш свого чоловіка? Принцом на білому коні із зовнішністю Челентано?

Олена: Так. З того, що ти сказала, я б залишила тільки зовнішність Челентано. А білий кінь - це банально. Зараз роль білого коня, зазвичай, виконують білі Мерседеси, Джипи, Бехи. Ніби без цих консервних бляшанок не може бути кохання. Кохання – це просто кохання.

Ірина: Банально? Ти думаєш, що твій принц без коня,  без Мерседеса, з зовнішністю ідола 80 -х знайде тебе на робочому місці, у бібліотеці? Ти одягнеш блакитну  cукню з плеча героїні Орнелли Муті і у вас спалахне  ідеальне кохання з першого погляду?!

Олена: Мені байдуже де і як це станеться. Я просто хочу, щоб усе було по - справжньому, а не так, як у вас з Сашком. Якби мене влаштовували такі відносини, то я б вже мала мільйон нових коханців, які хочуть просто кохатися, а не одружуватися. Тому тепер, я хочу справжнього шаленого кохання у стилі Челентано. А якщо його не буде, то я краще залишуся старою дівою назавжди. А день, коли я все-таки одягну ту блакитну cукню, стане найщасливішим днем у моєму житті.

Ірина: Ага. Дурень думкою радіє. Це тільки у кіно він романтичний коханець, який кричить у мікрофон на весь світ :" Діамо!" А в кінці - обов`язково весілля. В житті все інакше. Воно повне розчарувань. А щоб затягнути чоловіка до РаГСу, потрібно, знаєш, як постаратися?

Олена: Як?

Ірина: Терпіти приниження та образи, бувших жінок та подруг, норовливих матерів, нудні футбольні матчі,  вдавати дикий захват від забитих голів, на які тобі плювати, тільки для того, щоб  він посміхався і не заглядався на інших жінок. Вивчати мистецтво кохання,    навіть якщо тобі це бридко, та вдавати оргазми, щоб підняти рівень його самолюбства з нуля – хоча б на одиничку. І ще не факт, що після усіх твоїх зусиль та намагань, він не одружиться з іншою.

Олена: .  „Весела” картина. І це ти називаєш коханням?

 Маячня якась. А де ж взаємність? Кохання – це просто кохання, а не якесь вдавання оргазмів. Навіщо гвалтувати себе такими дурницями?   

Ірина: Та щоб було кому перед смертю води подати.

Олена: А якщо мені пити не захочеться перед смертю?  Та пити воду з рук нелюба – гірше, ніж померти на самоті. Принаймні для мене.

Ірина: Ну й живи з  портретом Челентано, коли тебе не мучить спрага!

Виходить вже переодягнений у костюм Сашко.

Сашко: Ну, що, Ірино? Ти готова? Ти не одягнута.

Ірина: Я переодягнуся в машині.

Ірина дістає з шафи костюм, черевики. Бере сумочку, та разом з Сашком прямує до виходу. Олена залишається сама.

Олена: Нічого собі, перший день відпустки почався... ( міський телефонний дзвінок) Алло! Привіт, мамо! Так, удома. У нас все добре. Що збираюся робити? Та от, чекаю на сантехніка. Крана у ванній зірвало, цілий день тепер сидітиму вдома, без води. Гаразд, я не сидітиму усю відпустку вдома. Піду прогуляюся з подругами, тільки не сьогодні. Краще скажи, як ви? Як батько? Спина болить? Мамо, ну скільки ми з Іриною просили вас приїхати до нас, підлікувати батька. Сашко обіцяв гарного лікаря знайти. ( дзвінок у двері). Ой, мамо, у двері дзвонять, мабуть, сантехнік. Я тобі передзвоню. ( кладе слухавку, йде відчиняти двері). Як ви швидко, я й не сподівалася діждатися вас так зарання.

Заходить чоловік. Одягнений скромно, по - сільському. З пакетом у руках. Видно, що людина з села.

Чоловік1: Чекали? То, то приємно. Я - Микола.

Олена: Дуже приємно. А я Олена. Хоча  церемонії трохи зайві при таких обставинах... Та нехай.

Чоловік:1 А шо, нормальні обставини. Та не стісняйся ти. Все буде чикі пукі.

Олена: Та я і не стісняюсь. Тобто, не соромлюсь.

Чоловік1: Ну так, а то, як же ж нам жити, якшо всьо  врем`я стіснятися.

Олена уважно подивилася на чоловіка: Ну так. Та давайте швидше  перейдемо до діла? До того, власне, для чого вас сюди й запросили.

Чоловік1: Шо, так сразу?

Олена: Ну так. А чого зволікати?

Чоловік1: А може, спочатку вип`ємо , закусимо? Я з дороги, втомився. Та не можна ж так сразу.

Олена: О, Господи! Ще нічого не зробили, а вже вимагаєте могорич.

Чоловік1: Я не вимагаю. Я зі своїм. ( виймає з пакету домашню самогонку, сало, огірочки, пиріжки). Ось, мама передали. Пригощайтесь!

Олена здивовано дивиться на стіл: Нічого собі! Ніколи ще не бачила, щоб сантехнік приходив зі своїм могоричем.

Чоловік1:  Чому сантехнік? Хоча, я і сантехніком можу. Пригощайтесь. Та давай вже на „ти”. Сідай , не маяч. Будь, як удома. Треба ж звикати помаленьку одне до одного. ( іде до буфету, та дістає  келихи) О, а це хто такий? Може, хахаль?

Олена: Це  - Андріано Челентано. Італійський актор та співак.

Чоловік1: А, співак. А то я вже злякався, шо то хахаль.  Ще прийде невоврем`я, морду наб`є.( Наливає горілки собі та Олені) Ну, давай, голубко, вип`ємо. За знайомство!

Олена нюхає сомогон, кривиться та відставляє. Микола випиває.

Олена: Слухайте, ви ж зараз нап`єтеся, і нічого не зможете зробити.

Чоловік1: ( наливає собі знову) Не переживай, голубко. Я в любому состоянії можу. Ше жодна не жалувалася. Я не з тих мужиків, шо після пляшки горілки ні по хадзяйству, ні з бабою нічого путнього зробити вже не можуть.От, у нас, у селі, є такий Іван Верцьох. То як наклюкається, прийде додому і звалюється спати, а жінка в это врем`я до коханця – шасть!. Все село з Верцьоха сміється, а він, як олень, з от такими рогами ходить, і нічого не знає. Наші баби йому на день Армії напільніка подарили, щоб роги поспилював, а він його пропив і намйока   не пойняв, баран. А все чого? А того, що бабі ласка треба. Я даже кобилу свою – Машку, кажний день по шиї глажу. Кобила – а ласку любить. А шо вже про бабу казать. Так що, я -ого - го! Ти будеш? ( пропонує Олені випити)

Олена: .Ні, дякую! Яка зворушлива історія сільського кохання...

Чоловік1: Правильно. Хадзяйка має бути твереза. Хадзяйство ж треба комусь порати, коли хадзяїн відпочивають . У мене воно знаєш, яке... І свині – п`ять. Кури - 25. Гуси, кролі, гектар картопель... Та що там, приїдеш, сама побачиш.

Олена: Дякую за запрошення. Та давайте вже ділом займемось?

Чоловік1: Ого, яка нетерпляча! Люблю таких. ( наливає третю, занюхує рукавом, тоді встає). Ну, де в тебе спальня?

Олена: Спальня? Чому спальня? Кран тече у ванній кімнаті.

Чоловік1: У ванній? А шо, у ванній в мене ше не було. У мене ж в селі ванни нема. Буде про шо хлопцям розказати.

Микола звабливою ходою підходить до Олени, намагається її обійняти.

 Олена: Стривайте! Ви не сантехнік?

Чоловік1: Ні, я тракторист.

Олена: То як ви потрапили до мене у квартиру?

Чоловік1: Я не пойняв! Я тобі шо, не нравлюсь? Та ти тоже не королєва моїх мечтаній. Но нада ж якось одиноким людям бути вместе, дружить тєлами.

Олена: Що!? Ану, зараз же залиште мою квартиру! Інакше, я викличу поліцію!

Чоловік1: Пойняв. Не нада поліцію. Нафіга нам поліція. Так би й сказали сразу, шо не нравиться вам Коля Бубка. А то, поліція! ( Коля зібрався йти)

Олена: Стійте! Харчі свої заберіть!

Чоловік1: Коля Бубка подаркі назад не бере.

Олена здивовано подивилася услід Колі, та пішла зачиняти двері. Та тільки повернулася, як  знову дзвінок у двері.

Олена: Ну це вже нахабство!

Через деякий час Олена повертається. На неї, у діловому костюмі, з букетом квітів прямує зовсім інший чоловік.

Чоловік2: Так ось ви яка? Саме такою, я вас  уявляв. Скромна. Не відверто красива, можна навіть сказати, занадто скромно красива. Проте, тиха та інтелігентна. Одним словом - бібліотекар. ( цілує руку)

Олена: Ви хто?

Чоловік2: О. Я - Эдуард. Вік  - 40, неодружений. Ріст - метр сімдесят шість. Симпатичний, привабливий. ВО. Рак. Дітей не маю. Квартирою не забезпечений. О, пардон! Це вам. (Вручає  Олені квіти). Про вас я все знаю. Ви саме те,  що мені потрібно. Ви любите літературу, вмієте гарно готувати, в`язати, та обожнюєте Андріано Челентано. Та з цим захопленням потрібно буде  попрощатися. Адже після нашого одруження головним чоловіком вашого життя буду я. Так, і головне: ви шукаєте чоловіка з серйозними намірами,  з метою одруження. І цей чоловік  - я. До речі, я не п`ю і не палю. Я - ідеал чоловіка. Ваш ідеал.

Олена: А....! Я зрозуміла. Ви, мабуть, помилилися дверима.

Чоловік2: Момент. ( дістає папірець, перечитує адресу) Проспект Молоді,2, квартира 38. Олена. Все вірно. Я ніколи не помиляюся.

Олена: Так, це моя адреса. Ми знайомі?

Чоловік2: Вже, так.

Олена: Звідки ви тоді знаєте про Челентано?

Чоловік2: Про це написано у вашій анкеті.

Олена: У моїй анкеті? Де?

Чоловік2: В Інтернеті.

Олена: В Інтернеті?

Чоловік2: Ну так. На сайті служби знайомств. Не розумію, навіщо це приховувати. Як назвалися грибом, лізьте, як то кажуть, у корзину.

Олена: Яким грибом? Яка корзина? Який Інтернет? Я не подавала ніяких оголошень!

Чоловік2: ( на хвилину задумався) То й що? А інформація про вас є. Ви ж хочете одружитися?

Олена: Звичайно хочу. Та не через Інтернет. І не з вами.

Чоловік2: Ну, що ж. В такому разі, прошу вибачення. ( знову дістає папірець, читає) не буду більше себе затримувати. Не підкажете, де знаходиться  будинок номер 5 ? Десь неподалік? Там у мене ще один варіант.

Олена шокована. Чоловік підходить до неї та забирає квіти.

Чоловік2: Пардон! Всього доброго! ( виходить)

Олена як укопана сидить на стільчику. Знову дзвінок у двері. Олена, ніби на автопілоті, пішла знову відчиняти двері. Заходять  молодий чоловік та літня жінка.

Жінка: Доброго дня! Ви  - Олена.

Олена: Так. 

.Жінка: А ми з вами тезки. Мене теж звуть Олена, Олена Вікторівна. А це  - мій син - Борюся. Борюсю, привітайся з Оленочкою.

Борюся: Добридень!

Олена: Угу.

Олена Вікторівна: Квартирка у вас, звичайно, маленька. А крім вас тут ще хтось мешкає? Присядь, Борюсю, не стій.

Олена: Моя сестра .

Олена Вікторівна: Кепсько. Ти чув, Борюсю? Для мене тут місця не вистачить. Гадаю, потрібно буде попросити ваших родичів шукати собі інше помешкання. Розумієте, я повинна завжди бути поряд зі своїм сином. Слідкувати за  його харчуванням, інтересами, оберігати його від негативних впливів вулиці, та спостерігати за частотою його стільця.

Олена: За чим, даруйте?

Олена Вікторівна: Можливо вам цього не зрозуміти, як матері важливо завжди контролювати життя свого сина, завжди бути поруч. Це святий її обов`язок . Ви зрозумієте це, коли самі станете матір`ю. Ну, коли у вас з Борюсею з`являться дітки. Адже я виховувала Борюсю сама, без чоловіка.

Олена: Як же вони у нас з`являться, коли ви його у всьому контролюєте? Ви ж і у ліжко з нами лягатимете, напевне.

Олена Вікторівна: Якщо у цьому буде необхідність - то і у ліжко ляжу. Я заради свого сина готова на все.

Олена: Господи! А чому ваш Борюся постійно мовчить? Мені цікаво, якої думки про мене мій майбутній чоловік. Може, я йому не подобаюся?

Олена Вікторівна: Подобаєтесь. Дивіться, він киває головою і  усміхається. До того ж, це не має значення. Все одно, головне - сподобатися мені. А якщо мені, то і моєму синові. Ну що, ми домовилися?

Олена: Скажіть, а як ви мене знайшли? Хто вам дав мою адресу?

Олена Вікторівна: А вона була у рубриці шлюбних оголошень в місцевій газеті.

Олена: Що? У газеті?  Не в Інтернеті?  Моє оголошення  в газеті?

Олена Вікторівна: Що ви? Інтернет Борюсі не можна. Там же одна розпуста. Тому у нас Інтернету нема. Та ось же ця газета.( дивиться на газету, в яку було замотане сало, котре приніс Микола) А от і ваше оголошення. Ось, прямо на цій масній плямі з - під сала. О, з сіллю та перцем. ( облизує пальці)

Олена бере газету та читає. " Молода, приваблива жінка, бажає познайомитися з порядним чоловіком , без шкідливих звичок, для створення міцної сім`ї. Одружених, та заради розваги прохання не турбувати". Моя адреса! Ім`я!

Олена Вікторівна: „З порядним”. Мій Борюся саме такий. У нього навіть ніколи дівчини не було. Скажу вам по  секрету , він у мене ще хлопчик. Береже себе для першої шлюбної ночі.

Олена: Хто б сумнівався.

Олена Вікторівна: То як? Ми домовилися?

Олена: Боюся, що ні.

Олена Вікторівна: Чому ж? Вам не до вподоби мій син? Подивіться, який він милий, ніжний, турботливий хлопчик.

Олена: Отож – бо, що хлопчик, а тут написано;” з порядним чоловіком”. Між зрілим чоловіком, та милим хлопчиком є суттєва різниця. До того ж, мені не до вподоби його матір.  Я надаю перевагу розмовам  зі своїм коханим  чоловіком, а не з його мамою. Гадаєте, я б подавала оголошення у газети, щоб знайти такого, як він? Такого я і без вас знайшла б.

Олена Вікторівна: Он як? Борюсю, ми йдемо. Цей варіант нам не підходить. І квартира у неї замала,  родичів забагато. Їй подобаються такі піжони, як отой, на фото. Мачо! Тьху! Збоченка! ( йдуть, Олена залишається насамоті, коли знову дзвонять у двері)

Олена: Це я  -  збоченка!? Ні, тільки не це...! Голову б відірвати тому, хто зі мною таке утнув! Все, не відчиню більше. Досить! ( вмикає музику, та дзвонити не перестають, тоді Олена вимикає музику і стрімко направляється до дверей.)

Олена: Ну, хто б там не був - бережись! ( Олена бере пательню, та йде до дверей)

Чути чоловічий голос: Та ви що, збожеволіли, дамочко! Ви ж мене ледь не вбили! Нічого собі виклик!

Олена: Ой, вибачте! Я думала це... Ой, яка гуля... Вам боляче?

Андрій: Ні, мені приємно! Нічого собі! Спочатку, півгодини дзвоню у двері, думаючи, що у вас не дай Бог, щось трапилося, а тоді бац, двері відчиняються і я отримую пательнею по голові! Ви що, сказилися!?

Олена: Ні, я просто не за того вас прийняла. До того ж, вона легка, тифлононова, не чавунна.

Андрій: Мені повезло. Я уявляю, щоб ви зробили з тим, хто мав  бути на моєму місці, а пательня виявилась чавунна...

Олена: А чому це ви раптом подумали, що у мене щось сталося?

Андрій: У вас дуже голосно грала музика, а двері не відчинялись. Я і подумав, що, може, комусь стало зле, чи ще яка біда. Ще б декілька секунд, і я б двері почав висаджувати.

Олена: А може, у мене вечірка?

Андрій: Для вечірки занадто тихо. Не чути  було людського галасу. Ви даремно посміхаєтесь. У моїй роботі усіляке бувало. От, на одному з викликів, зі мною трапилася схожа історія. Мені довго не відчиняли, чути було телевізор за дверима, а двері ніхто не відчиняв. Я вже хотів іти, та вийшла сусідка і сказала, що там живе самотній пенсіонер, який майже не виходить з дому. То нам довелося викликати поліцію і вибивати двері. А коли ми зайшли у квартиру, знайшли бідолашного дідуся непритомного на підлозі. Інфаркт.

Олена: І що? Він помер?

Андрій: Ні, врятували. А все тому, що вчасно вийшла сусідка. Так що і таке буває, це ж життя.

Олена: Ну, ви, просто, як лицар на білому коні.

Андрій: Ні, я лицар на білому Запорожцеві.

Олена: Теж непогано. Краще погано їхати, ніж добре йти.

Андрій: Це правда. До того ж, укранський антикваріат.

Олена: Вам треба щось холодне до лоба прикласти, бо буде гуля. ( бере каструлю, наближається до сантехніка)

Андрій: Ей, дамочко! У вас що, традиція посуд до голови незнайомців прикладати? Я вже вас боюся.

Олена: Ой, даруйте, я не хотіла вас налякати. Я зараз рушника холодною водою змочу. Ой,  а у мене ж води нема. Вода ж перекрита. Давайте, хоч кришкою від каструлі. Я обережно. Інакше буде запізно і вискочить величезна гуля. Спочатку вона буде синя, потім бордова, а потім жовта.

Андрій: Боже, куди я потрапив?! Не випадково мені дорогу сьогодні перебігла чорна кішка. Давайте вже вашу кришку.

Олена обережно підходить до чоловіка, він трохи лякається, тоді Олена прикладає до  його лоба кришку. .

Андрій: Яка у вас легка... кришка ...

Олена: Дякую.

Андрій: Як вас звати?

Олена: Олена. А вас?

Андрій: А мене Андрій.

Олена: Майже, як Челентано.

Андрій: Чому ж "майже". Я і є Андріано, тільки український. О, у вас його фото. А я після вашого «сердечного» прийому й не помітив  його.( встає та підходить до фото) У очах потемніло.

Олена: Вам подобається Челентано?

Андрій: Ну, я жінок люблю. А творчість його  поважаю. Челентано - це спогади моєї юності. Перше кохання під „Сюзанну.” Пам`ятаєте? ( співає)" Сюзанна, Сюзанна, Сюзанна мона мур". Клас! Я його " Приборкання норовливого" за життя дивився разів з мільйон. А його останній хіт  -" Конфесса". Не знаю, правда, що воно таке, та звучить, як струмок дзюрчить. О, вже сам віршами заговорив. Наш мужик, молодець! Поважаю. Ого, у вас стільки його дисків!. Можна?

Олена з захопленням спостерігає за Андрієм.

Олена: Можна.

Андрій вмикає ДВД. Звучить пісня " Конфесса". Андрій мрійливо слухає музику. Потім музика стихає.

Олена: Скажіть, Андрію, ви одружений?

Андрій: Ні. Ця болісна сторінка перегорнута  мною назавжди.

Олена:  Пережили якусь неприємну особисту драму?

Андрій: Вона не хотіла за мене заміж тому, що я простий сантехнік. Зараз у попиті бізнесмени на Джипах. З пузатими гаманцями, статусом крутого.  Кохання – не у моді. Романтика – тільки за гроші. А кохання  - це ж просто кохання. Я  хотів, щоб все, як у людей. Як у Челентано: "Діамо!"  - у мікрофон на весь світ, і під вінець. Весілля, сім`я, діти. Як положено. Нехай скромно, та по  любові. А вона хотіла просто пожити разом, придивитися одне до одного, а тоді...

Олена: Придивились?

Андрій: Аж занадто. Вона знайшла в мене купу недоліків і, в решті - решт , пішла. І чао, бамбіно, соррі! У мене Запорожець,  у нього – Джип. Ми не витримали конкуренції.

Чорний Рендж – Ровер, з усіма почестями, вивіз її з мого скромного сантехнічного помешкання.

Олена: А що ж, у неї ніяких недоліків не було?

Андрій: Був. Вона терпіти не могла Челентано. Всі диски викинула, зараза.

Олена: Візьміть мої. Перепишите та повернете.

Андрій: Дякую! Я обов`язково поверну. Олено...

Олена: Що?

Андрій: Показуйте, де ваш кран.

Олена: Кран? А… кран. У ванній. Де ж йому ще бути.

Андрій: Треба ж його, нарешті, полагодити. Бо ж ви так і не пригостите мене чаєм.

Дзвінок у двері. Олена не йде відчиняти.

Андрій: Здається, у двері дзвонять. Ви не відчинете?

Олена: Це, мабуть, знову помилилися дверима.

Андрій: То візьміть пательню і перевірте. Напевно, то якраз той, для кого вона була призначена.

Олена: Саме цього я й боюся.

Андрій: То, може, я відчиню?

Олена: Точно. Ідіть і скажіть, що мене немає вдома.

Андрій іде відчиняти двері.

Андрій: Пательню брати ?( йде відчиняти

Олена знову бере пательню

Андрій: Нікого немає вдома.

Чути голос Ірини: Як це немає? Я тут живу, пустіть! Олено, Олено, де ти? Чому сан технік відчиняє мені двері?

Олена: А чому ти не відчинила двері своїм ключем?

Ірина: Тому, що я забула його вдома.

Олена: А чому ти так рано?

Ірина: Переодягнутися прийшла. Ми з Олександром йдемо вечеряти до ресторану. Хочу прийняти душ. Сподіваюсь, крана вже полагодили?

Олена: А...Так. Андрій якраз збирався це зробити.

Андрій: Авжеж. Я миттю.

Ірина: Андрій? Ви так швидко познайомилися. Зрозуміло, чому кран і досі тече. Сподіваюсь, ти не збираєшся з ним фліртувати?

Олена: Чому б і ні… Просто у мене сьогодні був такий божевільний день...! Ти не повіриш!? Хтось розмістив моє  оголошення в Інтернеті на сайті шлюбних знайомств, та у газетах. Та ще й з моєю домашньою адресою. Уявляш? Ось, поглянь. ( показує масну газету).

Ірина: Продам цуценят породи ротвейлер…

 Олена: Та ні. Ось, прямо на плямі з - під сала. І сьогодні цілий день до мене з візитами ходять чоловіки. Навіть з мамами. Я думала, що у мене дах поїде. Ось, навіть сало з самогоном привезли. Це якесь божевілля...! Не знаєш, хто міг таке утнути? А якщо цим оголошенням скористаються грабіжники, чи аферисти! Жах якийсь! Іро, я ледь людину не вбила пательнею.

Ірина: Ось бачиш, скільки в тебе нових вражень. І що, справді було багато бажаючих?

Олена: Іро, ти мене чуєш? Я сказала, що ледь не прибила сантехніка!

Ірина: Ти сказала людину, а не сантехніка.

Олена: А сантехнік що, не людина? Іро, щось ти не дуже здивована. Ніби і без мене це все знала. Іро, в очі дивися мені.

Ірина: Я нічого не знаю. Поняття не маю, хто це міг таке утнути.

Олена: Іро, зізнайся, це ти зробила?

Ірина: Та чого  ти причепилася?

Олена: Ти й з роботи раніше прийшла, щоб проконтролювати ситуацію.

Ірина: Боже, я ж сказала, що хочу перед вечерею з Сашком прийняти душ. Ти що, глуха?

Олена: Іро, про моє захоплення Челентано на роботі не знає ніхто. Знаєш тільки ти, Сашко і .... І мама. ( Олена йде до телефону, набирає номер до матері)

Ірина: Ні, не роби цього! Не вплутуй сюди маму. Нехай вона думає, що ти сама собі чоловіка знайшла, без моєї допомоги.

Олена: Як ти могла таке утнути!? Чим ти думала?! Ще й адресу вказала. Скільки вони тепер ходитимуть? Я вже здригаюся при кожному дзвінкові у двері!

Ірина: Я гадала, так буде швидше. І тобі в домашніх умовах буде легше розслабитися, краще людину пізнати, продемонструвати, яка ти гарна господиня в мене. Чоловік побачить, яка ти домашня, лагідна..

Олена: Лагідна!? Та я після перших  їхніх візитів перетворилася на Медузу Горгону! Ти хоч би зі мною порадилася!

Ірина: Ага, що я не знаю, щоб ти відповіла...? „ Не мели дурниць, Ірино! Кохання не шукають, воно саме падає на голову. Кохання – це просто кохання!” Ну, або ще щось таке. До того ж, ми посварилися сьогодні вранці. Забула? Я одягалася в машині.

Олена: Ну, дякую, сестричко! За турботу. Може ти й оголошення з моїми фото на стовпах у місті порозвішувала? А поруч плакат: " Стара діва бажає познайомитися з Андріано Челентано! Не схожих, прошу не турбувати!" І ПС:"Заходьте всі, кому не лінь! Прийом претендентів цілодобово". Ти навіть про Челентано вказала. Як ти могла?

Ірина: Ну мають же у вас бути якісь спільні інтереси. Може Челентано подобається не тільки тобі.

Олена: Та що ти? Який чоловік витримає таку конкуренцію? Хіба що той, який і зовсім про нього не чув. До речі, у газетах про Челентано теж написано?.

Ірина: Авжеж ні, його ж мама подавала. А раптом клюне хтось, хто просто тобі сподобається, без  Челентано. Ми передбачили всі можливі варіанти.

Дзвінок у двері.

Олена: То проти мене змова!. О, чуєш? Знову починається. Черговий претендент у чоловіки. Піду, відчиню, бо ще втече, так і залишуся у дівках.

( Пішла відчиняти) Заходить вже літній чоловік років 60 -ти.

Чоловік4: Доброго дня, прекрасна леді!

Олена: Доброго дня, діду!

Чоловік4: Розумію вашу легку іронію. Та дідо я тільки з вигляду. Я за оголошенням.

Олена: Ви що, сидите в Інтернеті?

Чоловік4: Ні, я сиджу на пенсії, а оголошення в газеті прочитав.

Олена: Угу. То ви молодий, привабливий чоловік без шкідливих звичок, який бажає познайомитися з привабливою жінкою для зтворення сім`і?

Гигикнула Ірина.

Чоловік4: Саме так. Без шкідливих звичок. Абсолютно без шкідливих звичок. Я переніс інфаркт. Лікарі заборонили.

Олена: То після інфаркту ви вирішили одружитися.

Чоловік4: Не зовсім. Я - удівець, ідеальна партія для самотньої жінки. Даруйте, це ви подавали оголошення?

Олена: Я? Ні! Це моя сестра. Познайомтесь, Олена.

Ірина щось хотіла сказати, та Олена не дозволила.

Олена: Мовчи, сама тепер віддувайся.  Як вам? Підходить? Чи не занадто стара?

Чоловік4: В самий раз. Якби я хотів побратися з якоюсь  бабцею, то не заглядав би до оголошень молодих жінок.

Олена: Логічно. А навіщо вам молода дружина? Її ж потрібно утримувати, одягати, годувати. Як ви збираєтесь це робити на свою пенсію? Вам ще ж і на лікування гроші потрібні. Яким коштом  збираєтеся утримувати молоду дружину?  ( Ірина поривається встати з крісла, та Олена садовить її назад ) Сиди і слухай.

Чоловік4: Ну як, навіщо. Я сподіваюся, що молода, енергійна жінка буде утримувати мене. Слідкувати за моїм здоров`ям, вчасно подавати обіди та приносити ліки. Молода, здорова жінка завжди зможе сама на себе заробити.

Олена: Виходить, вам потрібна покоївка, домогосподарка. У вас що, дітей нема?

Чоловік4: А навіщо вони мені. Я ніколи не хотів дітей.

Олена: А ваша покійна дружина?

Чоловік4: Вона завжди жила тільки заради мене. Діти - це дороге і невдячне задоволення. Потім ще квартиру діли.

Олена: У могилу збираєтеся забрати з собою? Ви що, циганський барон?

Ірина: Можна я піду?

Олена: Сиди. Ось, бачиш, Оленочко, яка на тебе чекає «щаслива» доля. Ні квартири, ні тобі дітей, ні турботи, ні перспективи. Все заради чоловіка. Та ще якого...Молодий, привабливий, без шкідливих звичок  головне. Стривайте, а як у вас по - чоловічому? Все гаразд? Бо жінка молода, гаряча, темпераментна.  Подружній обов`язок  потрібно виконувати, щоночі. Це - святе.

Ірина: Мене зараз знудить.

Олена: А мене?

Чоловік4: Не хочу вихвалятися, та ми з моєю дружиною, царство їй небесне, мало не до останнього її дня у ліжку гоцали. А при такому тілі молодому, моя чоловіча сила впевнено увійде….

Ірині стає погано вона виривається з рук Олени і біжить у ванну.

Чоловік4: Що це з моєю Оленкою?

Олена: Вашій Оленці стало зле.

Чоловік4: Чому?

Олена: Та тому, що їй подобаються такі чоловіки, як Челентано. ( бере портрет Челентано  показує чоловікові) А вам потрібно звернутися до будинку пристарілих, можливо, там ви знайдете те, що шукаєте.

Чоловік4: Даремно ви списуєте мене з рахунків. Ранувато. Я ще ого -го!

Олена: Можливо. Та своє ого - го ви продемонструєте у іншому місці. Всього доброго!

Чоловік4: Даремно. Дивіться, не пошкодуйте.

Чоловік йде.

Олена( про себе)  Казанова. Бр..р...р.

Заходить Андрій.

Андрій: Що це з вашою сестрою? Її  здається нудить.

Олена: Не звертайте уваги. То що? Крана полагодили?

Андрій: Так. Можете приймати душ.

Виходить Ірина.

Ірина: Ну, Олено...! Знаєш ти хто?

Олена: А ти? Що, неприємно? А мені, дякуючи тобі, тепер так усю відпустку буде. Добра сестричко. Шкода, що мами не було, якраз для неї кавалер.

Ірина: Що я наробила!?

Дзвонить телефон

Олена:  Алло.! Мамо! Чому не телефоную? Часу не маю. Що роблю? Та крана ремонтую. Ні, не сама. Допомагаю сантехнікові. Ірина, вона на роботі. Мамо, не починай. Коли я одружуватимусь, обов`язково тебе повідомлю. Кабана коли у суботу спокійно, ми приїдемо, допоможемо. До мого весілля, як завжди далеко, а Ірина  не збирається. Все, цілую! Бувай!

Ірина: Що? Мама знову запитувала, чи колоти кабана, чи залишати котрійсь  на весілля?

Олена: Я з тобою не розмовляю. Іди вже на своє побачення. А то не дай Бог Сашко рознервується. Єдиний мужик у хаті, і той подінеться. Мама цього не переживе.

Ірина мовчки йде.

Андрій: І багато кабанів  так і не дочекалися вашого весілля?

Олена: Голів з десять.

Андрій: А ви молодець, навчилися спокійно реагувати на такі запитання.

Олена: Я вже звикла. До того ж, я ніколи не квапилася заміж будь  - за кого. Просто, мені не траплялися такі чоловіки...

Андрій: Як Челентано?

Олена: Гадаєте, я невиправна ідеалістка? Навіжений романтик? Жінка, яка загралася у кохання до кумира і втратила відчуття реальності? Так думають усі мої рідні. Та, повірте, я ніколи не перетинала межу реальності. Я просто банально розчарувалася у чоловіках після серії невдалих романів. Я кохала одружених - безнадійна та невдячна справа. Вихідні коханки завжди самотні.  Вільні чоловіки  не хотіли розлучатися зі своєю свободою. Боялися шлюбу, як Голгофи.  Все було добре, до  моменту, доки мова не заходила за шлюб та спільні плани на майбутнє. На цьому, раптом, закінчувалася і романтика, і кохання, а тебе, Оленочко, і не кохали зовсім. Так, легка інтрижка,  черговий романчик. От я і вирішила; ніяких несерйозних стосунків і дітей для себе. Не буде повноцінної сім`і,-  не буде  дітей. Адже до школи дитя має йти за руку з татом і мамою.  Вигадувати історії про батька - льотчика, який загинув у авіакатастрофі - це не для мене. Знаєте, коли мене запитують : "Які чоловіки тобі подобаються, Олено?". Я відповідаю: "Такі, як Челентано". Не красень, лисуватий, трохи цинічній та разом з тим по - чоловічому розважливий, мужній, спокійний. А головне - надійний. Чоловік, за плечами якого можна сховатися, а на грудях  - виплакатись. Чоловік, біля якого можна бути слабкою жінкою. Челентано не Бог для мене, а ідеал чоловіка. І я вірю, що коли  - небуть я такого зустріну. І байдуже,  яка у нього професія, яке авто, і товщина гаманця.

Андрій: Стійка життєва позиція. Ви добре знаєте, чого хочете.

Олена: Так, та здається - це мені заважає жити. Йти до такої мети довго та ризиковано.  Або все, або нічого. Ось такий максималізм.

Дзвінок у двері.

Андрій: Скажіть, у вас що, день відкритих дверей сьогодні? Що відбувається? Не поясните?

Олена: Моя сестра, Ірина, без мого відома розмістила моє шлюбне оголошення в Інтернеті і у газетах, та здуру вказала там домашню адресу. Думала, так буде надійніше. Навіть про моє захоплення Челентано вказала.

Андрій: І що? Прийшов?

Олена: Хто? Челентано? Деякі й не чули про такого, а інші  - сприймали його, як конкурента.

Андрій: О, дзвонити перестали.

Олена: Так. Мабуть, набридло. Ну і слава Богу.

Андрій: Ну, що робитимемо?

Олена: Може, повечеряємо? Ось, у мене є сало, хліб, пиріжки домашні, мабуть, самогон.

Андрій: Говорите так, ніби вперше усе це бачите.

Олена: Так і є. Це не моє.  Залицяльник залишив, перший. Я прийняла його  за сантехніка, тобто за вас.

Андрій: Гарно підготувався до романтичної вечері. Сало, самогон. Не вистачає тільки смолоскипу замість свічок. Така романтика по - колгоспному.

Сміються.

Олена: Так. То, чого добру пропадати. Сідайте, перекусимо.

Андрій: Дякую, з задоволенням. А давайте, Челентано запросимо. Незручно якось. Хай скуштує італійська зірка нашого українського самогону. Шановний пане Челентано, ласкаво просимо до нашого столу! ( бере фото та ставить на стіл) Що будете пити? У нас тільки самогон. Вино на Україні  не гонять. До речі,  ми з вами тезки. Ваше ім`я українською  - Андрій. Я  - Андрій. А це моя чарівна супутниця - Олена. О, чао, белла! ( Андрій поцілував руку Олені ніби від Челентано)

Олена: Дуже рада знайомству. Ми з Андрієм є великими шанувальниками вашої творчості. Андрію, налий гостеві. ( Андрій наливає келих і ставить біля портрету). Чін, чін, як кажуть у вас в Італії!

Андрій: Та яке «чін, чін»?Будьмо! Ми ж в Україні! Будьмо! Гей! Будьмо! Гей! Будьмо! Гей! Гей! Гей!

Олена та Андрій чокаються з фото.

Андрій: О, хороша самогонка. Оленко, швидко зроби гостеві бутерброд з салом, бо ще очманіє від сільського напою. І огірочок, огірочок поклади. Не звикла ще Європа до таких градусів.

(Олена робить бутерброд,подає фото з Челентано, раптом, чіпляє склянку, склянка з самогоном перекидається і краплі  потрапляють на фото)

Олена: Ой, ви заляпалися! Андрію, подай серветку!

Вони почали витирати фото. Їхні руки торкнулися одна одної,  зупинилися. Андрій взяв руку Олени.

Олена: Ми вже перейшли на «ти». Так непомітно.

Андрій: Це все витівки Челентано. Це він все влаштував.

Олена: Це так на нього схоже.

Андрій: А я на нього схожий? Принаймні, лисина у нас однакова.

Олена: Ну що ти. У тебе набагато краща.

Андрій: Ти й справді так вважаєш?

Олена: Справді.

Андрій: Здається, зараз він нам має заспівати. Щось із свого романтичного...Чуєш? Це він.

Зазвучала музика Челентано. Андрій з Оленою танцюють. Вмикається романтичне світло. Назріває поцілунок, та романтику перериває дзвінок у двері.

Олена: Ні, тільки не зараз.

Андрій: Відчинити?

Олена: Я сама. ( Олена йде відчиняти, заходить Сашко) Сашко? А де Ірина?

Сашко: О,  а це хто?

Олена: Сантехнік.

Сашко: Щось ви запізно прийшли.

Андрій: Та я вже, власне, йду. Всього доброго!

Сашко: Ага. Ось, розрахунок. Всього найкращого! ( дає Андрієві гроші, тисне руку на прощання та виштовхує його за двері)

Олена: Зачекайте! Я..

Сашко: Олено, ти не бачила, де мої ключі? Зв`язка ключів така лежала у вітальні.

Олена: Ні, не бачила. А що трапилося? Де Ірина? Ви що, не разом були?

Сашко: Були - разом. А тепер - ні. Переночую сьогодні у матері.

Олена: Та що сталося? Ви посварилися?

Сашко: Ні. Вона зі мною посварилася. Сказала забиратися геть з її дому. Що я, власне, і роблю.

Олена: Заспокойся. Вона погарячкувала. Помиритесь ще.

Сашко: Все. Я йду. Привіт сестрі! Ось, ключ залишаю.

Олена: Сашо!

Сашко пішов.

Олена починає прибирати посуд зі столу. Вона бере залишки їжі. Виносить її . В цей час заходить Ірина. Жінка кладе ключі на комод, підходить до ДВД, вмикає його. Звучить пісня Челентано" Конфесса." Ірина бере фото Челентано, сідає з ним за стіл, секунду дивиться на нього, а тоді починає гірко плакати. В цей момент заходить Олена.

Ірина: Я прогнала Сашка.

Олена: Я знаю. Він був вдома, речі забрав.

Ірина: Вона народила дитину.

Олена: Хто „вона”?

Ірина: Любаня, Любочка, Любов. Знаєш, його матір тільки так її і називає. Любаня, не інакше. А мене ніби не існує.

Олена: Звідки ти знаєш? Він тобі це сам розповів?

Ірина: Ні. Мені його мама телефонувала. Сама Нонна Федорівна. З пологового. Особисто повідомила, що у Сашка народився другий син. За що він так зі мною, Олено? За що? Я ж з ним п`ять років день у день прожила. Вірою і правдою, без шлюбу, без дітей. Просто кохала, все робила для нього, жила лише для нього, вірила йому. Лише Сашко, єдиний, Олено!

Олена обіймає сестру: Я знаю, Ірино, знаю.

Ірина: Я ж його жодного разу не зрадила і в думках. Чого він так зі мною? За що, Оленочко? За що?

Олена: Від вірності, на жаль, часто маєш зраду.

Ірина: Від чоловіків завжди маєш зраду. Ти була права. Він ніколи б не одружився зі мною. Я запитала його про шлюб. І знаєш, що він сказав? Що він ніколи не одружиться зі мною, бо не хоче танцювати на труні своєї матері. А розлучатися з дружиною не буде, бо не хоче образити минуле. Романтик хренів! А мене – легко! Я просто співмешканка, від якої у будь - яку хвилину можна піти. Ти права, він ніколи не одружиться зі мною. Ніколи.

Олена: От, мерзотник! Хоч би вже мовчав.. Ну, а як він прокоментував ситуацію з вагітністю дружини? Ти ж йому відразу розповіла про дзвінок його мами.

Ірина: Він сказав, що дитина не його. Та записана буде на нього, бо там зростає його біологічна дитина і йому не поясниш, чому мама вагітна без тата.

Олена: А мама чим думала? Хоча скидається на правдиву відмазку. Та вони всі завжди кричать у таких ситуаціях, що дитина не їхня. Чоловікові, як собаці, вірити не можна.

Ірина: Олено, я тепер буду як ти. Або у шлюбі, або ніяк. Ти права, якщо чоловік кохає тебе , то шлюб не лякатиме його і відмазок не може бути. Досить слухати ті балачки про вічну зайнятість і розчарування у шлюбі, жінках. Ми навіть примудряємось кохати безпробудних алкоголіків, а вони не одружуються з нами тільки тому, що у тебе маленькі груди, чи закороткі ноги.

Олена:  Для того, хто справді кохає - це, не має ніякого значення.

 Разом: Кохання – це просто кохання.

Ірина: Так. І знаєш, тепер я теж шукатиму кохання у стилі Челентано. Як у кіно:" Діамо!" у мікрофон  на цілий світ. А тоді - весілля. У протилежному випадку, краще бути самотньою

Олена:  Нелегко тобі буде.

Ірина:  Ти  ж мені допоможеш.

Олена: Ну звичайно, я завжди буду поряд.

Ірина: Пробач мені, Оленко, за ті оголошення. І на маму не ображайся. Ми хотіли тобі добра. Прости нас!  Добре?

Дзвінок у двері.

Олена ( зітхаючи): Гаразд. Я спробую.

 

Завіса. Антракт.

 

2 дія.

 

Та сама декорація. Виходить Олена, вона підходить до телефону, набирає номер.

 

Олена: Алло! Алло, Ірина, привіт! Це я, Олена. Та ні, нічого не сталося. Слухай, скажи, ти не знаєш, бува, телефону того майстра, що ремонтував нам крана? Сашко викликав? А ти не можеш подзвонити до нього і спитатися. Це для мене. Ні, я пам`ятаю, що ви розлучилися, та мені дуже треба. Гаразд, я сама передзвоню. (  набирає знов). Алло, Сашко? Привіт, це Олена. Я не затримаю тебе довго. Мені потрібно дещо запитати. Ні, Ірина на роботі, у неї все гаразд. Сашо, Сашо, я не можу про це з тобою розмовляти, розбирайтеся самі. Краще скажи , як  мені знайти того сантехніка, що крана у нас ремонтував? Що? У ЖЕК?  Дякую. Вибачай, та мені вже треба бігти. Бувай, бувай! ( знову кладе слухавку, тоді бере довідник і шукає телефон ЖеКу). Так ЖЕК, ЖЕК, ЖЕК. А, ось. Так. (знову набирає номер) Алло, добрий день! Я дзвоню.., мені потрібний сантехнік. Та мені потрібен сантехнік Андраіно, тобто я хотіла сказати Андрій. Такий лисуватий, високий . Як? Можливо, я не знаю його прізвища. У вас багато Андріїв. Ні, іншого не треба, саме той, що був  учора, він забув у мене диски Андріано Челентано. А знаєте що, ви скажіть їм усім, ну , усім Андріям передайте, що я його шукала. Тому що у мене дуже термінова аварія. Все залило, дах, тобто я хотіла сказати, крани зриває. Будь ласка, пані!  Знайдіть його і передайте, що його дуже чекають за адресою Проспект Молоді 2, квартира 38. Дякую! Господи, ну чого було не взяти у нього номер телефону, чи дати йому свій! ( дзвонить телефон., Олена стрімко хапає слухавку) Андрій! А це ти, мамо. Ні, я не схвильована, все добре. Ні, Сашка не було, і не телефонував. Мамо, я не хочу про це розмовляти. Нехай самі розбираються. Все, бувай, я чекаю дзвінка.( кладе слухавку). Якого дзвінка? Це якесь божевілля! ( дзвінок у двері, Олена побігла відчиняти, на порозі молодий чоловік з валізою для інструментів)

Сантехнік: Сантехніка викликали?

Олена: Так. Та мені потрібен Андрій. Сантехнік Андрій.

Сантехник: Ну так, я і є Андрій. Сантехнік. То де у вас тече?

Олена: В голові у мене тече.

Сантехник: Не зрозумів?

Олена: Скажіть, а у вас у ЖЕКу скількі Андріїв?

Сантехнік: Не знаю, я новенький. Ще з усіма не познайомився. Та сантехників у нас небагато. Троє.

Олена: І що? Всі Андрії?

Сантехнік: Не знаю, я бачив тільки одного, інший, здається, був на викликові.

Олена: А той, якого ви бачили, не Андрій?

Сантехнік: Ні, Василь.

Олена: Отже той, третій, має бути Андрій.

Сантехнік: Не знаю. Я ж новенький. То де тече?

Олена: Повірте, юначе, ви не зможете полагодити те, що зламалося. Скільки я вам винна за виклик?

Сантехнік: Нічого. Виклик безкоштовний. Всього доброго! ( Олена залишається сама) Олена:  Так, потрібно чимось себе зайняти, так швидше час мине. Так, підклею, нарешті, свій зошит з рецептами.

 Олена нервово бігає по кімнаті, шукає зошит та клей, знаходить, тоді сідає за стіл і починає приклеювати у зошит вирізки з рецептами. Та робота не йде, вона впускає пляшечку з клеєм, він розливається по столі, Олена бере ганчірку та нервово починає витирати його, тоді нерви здають і вона починає плакати.

Дзвонять у двері. Олена побігла відчиняти. На порозі жінка років 50 - 55.

Нонна Федорівна: Це Молоді 2, кв.38?

Олена: Так.

Нонна Ф: Значить, я туди потрапила.

Олена: Ви що, теж за оголошенням?

Нонна Ф. За яким ще оголошенням? Я - Нонна Федорівна, мати Сашка. А ви - Ірина?

Олена: П`ять років ваш син живе з іншою жінкою, а ви навіть не знаєте, як вона виглядає?

НоннаФ: З коханкою. А коханка - не жінка. У мене є одна - єдина невістка - Любаня. Законна дружина мого сина. Я її люблю,там мої онуки. Або Любаня , або ніхто.

Олена: Мені здається, що ваш син вже достатньо дорослий, щоб вирішувати з ким йому жити.   Нехай сам приймає рішення.

Нонна Ф: Усі рішення прийняті. У Любані і Сашка народилася дитина. Мій другий онук, а це означає, що жити вони тепер будуть разом.

Олена: Тепер? А де ж вони до того жили? Коли Сашко день у день, ніч у ніч протягом п`яти років жив тут, ось у цій квартирі.  Відповідно, у мене виникає запитання: то де ж ваша кохана Любаня придбала вам онука?

Нонна Ф: Не смій ображати мою невістку! Ти  мізинця її не варта. Сашко завжди кохав тільки Любаню.

Олена: Ага. Тільки Любаня, мабуть, покохала когось іншого. Та, очевидно, невдало, якщо довелося чужу дитину на вашого Сашка записувати.

Нонна Ф: Неправда! Любаня не така!

Олена: Господи! Любаня, Любаня, Любаня! Скільки можна? А де ж вашому синові місце? Ви хоч спитали його;- чого він хоче?

Нонна Ф: У нього є обов`язки перед сім`єю. Він зобов`язаний  їх виконувати.

Олена: Перед сім`єю – безперечно, та ж  ви тиснете на нього . Скажіть, за цей період, що він виїхав від нас, Сашко де живе? У Любані?

Нонна Ф: Ні. У мене. Та це питання часу. Я упевнена, у них все буде гаразд.

Олена:  То, мабуть, саме тому, ви прийшли до мене до дому, щоб переконатися, що Сашка тут нема. Що? Засумнівалися у щасті своєї Любані? А як же Сашко? Складається враження, що вам байдужі почуття вашого сина. Головне - ваші симпатії. А він, дурненький, переживає за матір. Цілих п`ять років ховав від вас кохану, щоб як він сам казав: "Не танцювати на труні своєї матері". Гадав, якщо приведе її до  батьківського дому, то ви цього не переживете і не дай Господь помрете.

Нонна Ф: Та як ти смієш? Сашко ніколи більше не переступить поріг цього дому!  Я цього не дозволю! Таким як ти місце на...( її перериває дзвінок у двері)

Олена: Де? З вашого дозволу, я відчиню. ( відчиняє двері, на порозі з букетом квітів стоїть Сашко)

Сашкові: Обережніше переступай поріг. Тут твоя мама.

Сашко: Мамо? Що ти тут робиш?

Нонна Ф: Це ти що тут робиш? Квіти? Для кого? Для цієї вертихвістки, яка розбиває сім`ю мого сина?

Сашко: Мамо, ці квіти для Ірини. А це  - її сестра  Олена.

Олена помахала рукою: Приємно познайомитися.

Нонна Ф: Мені байдуже. Я нічого не хочу знати! Ми зараз же йдемо додому, до дітей, до Любані! Ти знаєш, що Любаню сьогодні виписують з пологового? Батько повинен дитя своє побачити.

Сашко: Це не моє дитя, мамо!

Нонна Ф: Що? Ти брешеш! Ти не хочеш визнавати своєї дитини!?. Який сором! І все через цю...

Сашко: Я вже достатньо визнав її, записавши на себе. Я не божевільний і добре розумію, що щоб бути впевненим, що дитина твоя, потрібно хоча б раз переспати з його матір`ю. А цього не було, жодного разу за ці п`ять років. У Любані запитай. Якщо вона така порядна, як ти вважаєш, то зізнається у всьому. Я зробив помилку, коли не розлучився з нею офіційно. Виходить, що ця дитина народилася у нашому шлюбі. Та відношення до неї біологічно я не маю ніякого. Любаня мала невдалий роман з одруженим чоловіком, я просто допоміг їй з прізвищем для дитини. А своєму синові я якось усе поясню, з часом.

Олена присвиснула: Оце так Санта Барбара!

Нонна Ф. Господи, яка ганьба! Все одно, Любаня для мене єдина невістка. Як собі хочеш..!

Сашко: Це  - твоя справа. Я подав на розлучення. Я кохаю Ірину і зроблю все для того, щоб її повернути. ( до Олени) Передай їй ці квіти… скажи…, що я був справжньою свинею, і дуже тепер про це шкодую.

Олена: Сам скажи.

Сашко: Вона не відповідає на мої дзвінки, уникає мене.

Нонна Федорівна: Мої краплі. Де мої краплі?

Сашко: Припини, мамо! Рішення своє я не зміню.

Нонна Федорівна заливається голосним риданням. Сашко бере її під руку, веде до виходу.

Сашко: Ходімо, мамо, я відвезу тебе додому. Досить вже, не ганьби себе. ( виходять)

Олена важко опускається на стілець: Ну хіба можна в таких умовах влаштувати своє особисте життя?

Олена бере ганчірку, намагається витерти стола, та її знову перериває дзвінок у двері. Вона пішла відчиняти. Заходить молодий мужчина у гарному костюмі, схожий на бізнесмена.

Олена: Олег? Що ти тут робиш?

Олег: Не чекала? А я вирішив зробити тобі сюрприз. Їхав повз твого дому, не втримався. Дай , думаю, провідаю стару подругу.

Олена: Сюрприз  вдався - я здивована. Що далі?

Олена: А що далі? Я не зрозумів? Ти що, не рада? Колись би до стелі стрибала.

Олена: Так то колись.
Олег: А що змінилося?

Олена: А те, що минуло вже чимало часу, як між нами все скінчилося.

Олег: Ну, Оленочко, такі почуття не минають.
Олена: Ти про які почуття говориш? Зраду, обман?. Якщо і було у наших відносинах кохання, то  тільки у тебе до самого себе. Ти за життя нікого не кохав.

Олег: А ти кохала мої подарунки, мої гроші та суспільну значимість.

Олена: Якби мені було потрібно тільки це, я б до сьогодні залишалася з тобою. Тягнула б з тебе гроші і доїла, як корову.  Мені було б байдуже до твоїх проблем та зрад.  Та забагато було претенденток на твою суспільну значимість. Як поживає твоя Віруня? А Настуня? А скільки було тих, про кого я не знала.

Олег: Даремно ти звинувачуєш мене у легковажності. Між іншим, я одружився з Вірунею.

Олена: Вітаю! То ти приїхав повідомити мені цю чудову новину?.

Олег: Ні, я просто скучив за тобою. І хотів обійняти свою Оленку.( підходить та обіймає її). А раптом, вона мене ще не забула.

Олена( звільняючись від обіймів): Забула. Зовсім забула. До того ж, я не закручую романи з одруженими чоловіками.

Олег: А хто сказав, що я одружений.

Олена: А що, сімейний човен з Вірунею пробила чергова гармата з довгими ногами?

Олег: Знущаєшся. А я, між іншим, залишився без квартири, машини. Пам`ятаєш ту  сріблясту Тойоту, на якій ми з тобою каталися стільки років? Де відбувся наш перший поцілунок.

Олена: Ну.

Олег: Як ми кохалися... Ти була така пристрасна, ніби...

Олена: Швидше до істини,  мене зараз знудить.

Олег: Так от. Тепер на ній роз`їжджає Віруня. Катається по місту зі своїм молодим шанувальником. Ну чому ви, жінки, такі меркантильні та зрадливі? Вам подавай гроші, гроші, гроші.

Олена:  А сам.  Мабуть,  застала тебе Віруня з якоюсь шмаркачкою довгоногою. Молодець, дівка! Помстилася  за всіх ображених тобою жінок.

Олег: А ти змінилася. Жорстока стала.

Олена: Було кому навчити. 

Олег: У тебе хтось після мене був?

Олена: А хіба я що, мала з горя у монахині піти?

Олег: Я гадав, ти мене кохала, і хоч трохи страждала після нашого розриву.

Олена: Було, та недовго.  Моє кохання минуло після твого першого ляпасу по обличчю. Пам`ятаєш, я ще тоді два тижні на роботу не ходила. Соромно було.

Олег: Ну, досить згадувати дурниці. Хто старе згадає, тому око геть.

Олена: Угу. А хто забуде, тому два.

Олег: То ти так і не відповіла. У тебе був хтось після мене?

Олена: Був. І не один.

Олег: Треба ж. А я був про тебе іншої думки. ( Олег підходить до фото Челентано) . Та жоден з них, мабуть, не був схожий на Челентано.

Олена: Якби у моєму житті хтось трапився схожий на нього, я б досі була заміжня і щаслива.

Олег: То ти все-таки нещасна без мене?

Олена: Слухай, Олеже, чого ти сюди прийшов? Хотів переконатися, що я зробила помилку, що покинула тебе і тепер дуже шкодую..? Сподівався, що кинуся тобі в ноги, благатиму повернутися…?

Якщо так, то даремно прийшов. Більш того, боюся казати далі, щоб остаточно тебе не засмутити, та я закохана. А від наших з тобою стосунків у мене тільки оскома залишилася. До того ж, нормальні, здорові на голову жінки не сумують роками за чоловіками, які їх совають за волосся по підлозі.

Олег: Он як? І хто мій конкурент? Багатий? Може тебе гідно забезпечити, як я?

Олена: А ти все такий же. Гадаєш, що своїм статком можеш будь - яку жінку привабити? Твоя правда. Можеш. Та з роками, ти зможеш це робити тільки цим, бо більше не буде за що кохати тебе. Хоча і зараз, окрім грошей,  нема за що. За своєю пихатістю, ти вже не помічаєш, що не ти обираєш жінок, а тебе обирають, як багату приманку.   Віруня тому яскравий приклад.  Бідолашний, ти приречений бути використаним, наче презерватив. Жодна жінка, через трохи, без грошей з тобою у ліжко не ляже. Вони перейматимуться лише тим , як отримати все твоє майно.

Олег: Ого! Це ми ще побачимо. До того ж, я тебе не бив. Неправда.

Олена: Неправда!? Може, згадаєш той вечір, коли я говорила з  тобою про одруження? У тебе в особняку, за містом. Тобі так не сподобалася ця тема, що результат бачила навіть моя Ірина. І вона може  засвідчити .

Олег: Ну, було один раз. То й що? Один раз.

Олена: От я і не стала чекати наступного. Знаєш, мені ця розмова неприємна.  Залиши мій дім, будь ласка!

Олег: Он так ти зі старими друзями.  Ну, що ж… прощавай, Оленко! Приємно було побачитися.

Олена: А мені ні. Стій! .( Олена підходить до Олега і дає йому ляпаса) А тепер, можеш іти, з Богом.

Олег виходить.

Заходить Ірина.

Ірина: Привіт, це з Олегом я тільки що розминулася у під`їзді, чи мені привиділось?

Олена: Не привиділось. З ним.

Ірина: А чого йому треба?

Олена: Побачитись хотів.

Ірина: Навіщо? Сподіваюсь, ти не зібралася його вибачати? Він образив тебе?

Олена: Ні, він мене не чіпав. І повертатися я до нього не збираюсь.

Ірина: А чого ти така зажурена?

Олена: Приходила твоя свекруха.

Ірина: Яка ще свекруха?

Олена: Потенційна. Нонна Федорівна. Прийняла мене за тебе і почала відчитувати за те, що я розбила сім`ю її сина. Повезло ж Любані з свекрухою. Такі глибокі почуття до невістки... Мені б таку свекруху.

Ірина: Нонна Федорівна була тут? Що їй треба?

Олена: Не знаю. Мабуть хотіла переконатися у тому, що Сашко тут більше не мешкає.

Ірина: А де вона взяла адресу?

Олена: Напевно „добрі” люди підказали.

Ірина: Ну і що? Переконалася?

Олена: Ні. Якраз на її словах: " Сашко сюди ногою більше не ступить!"  - з`явився Сашко.

Ірина: Сашко?! І він був тут?

Олена: Так. Ось,  квіти тобі приніс. ( Ірина бере квіти) Просив передати, що подав на розлучення і хоче повернутися.

Ірина: Мені байдуже, це його проблема.

Олена: Не обманюй себе, Ірино! Ти хочеш сказати, що тобі за три дні стала байдужа людина з якою ти день у день прожила п`ять років? Ти подивись, на що він заради тебе зважився... За три дні вирішив усі ваші проблеми, які не намагався вирішувати  цілих п`ять років...!.  Сашко – старається, а головне, йому не байдуже. І ти йому, здається, дорога. Може, варто пробачити? Чи хоча б вислухати.

Ірина: Звичайно, що він мені теж не байдужий. Та я не хочу далі так жити. Я хочу змін. Одруження, дітей. Як я зможу йому довіряти після того, що сталося. Все-таки у них з Любанею народився син. Зрада очевидна.

Олена: Це не його син. У Любані був невдалий роман з одруженим чоловіком. Вона просто записала його на Сашка, бо й сама носить його прізвище, а він не мав нічого проти.  Та й яка жінка спішить похвалитися всім, що вона мала адюльтер з одруженим чоловіком і  має позашлюбну дитину. Лоскотлива ситуація. Чи не так? Сашко так і не переїхав до дружини, він живе у матері.

Ірина:  Олено, ти зараз не жартуєш зі мною? Це все правда?

Олена: Ще й яка правда. Більш того, це все було сказано при його мамі, на могилі якої він так боявся танцювати.

 Отут, на цьому самому місці, де ти зараз стоїш.

Ірина: І що вона?

Олена: Нічого. Пережила. Вона ще нас з тобою переживе.

Ірина: Я ж йому, дурневі, це саме казала! От, дурник…влип…

Олена: Авжеж, влип. Іди тепер, виручай. Ці чоловіки, як діти, ні на хвилину не можна залишити самих. Зразу пальці у розетку засунуть.

Ірина: Аби не щось інше. Оленко, то я піду його знайду? Він же мене кохає? Як ти гадаєш?

Олена: От нехай він тобі це  особисто скаже.

Ірина: Може й хотів сказати ,та я, дурисвітка, слухавку не брала. Ой, що ж я наробила?

Олена: То подзвони йому сама.   Якби ж хоч хтось з моїх чоловіків зробив заради мене те, що зробив для тебе Сашко... Хоч хтось кохав би мене більше за свою омріяну свободу....Повезло тобі.

Ірина: Можливо, доля не випадково не зводила тебе  з жодним із твоїх чоловіків. Бачила, що все, що відбувалося у твоєму житті  - не твоє, і приготувала  тобі сюрприз. Сама знаєш, яке життя багате сюрпризами. Смужка чорна, смужка біла і раптом –бац –феєрверк! Оленко, пробач, сестро, що тобі довелося усе це терпіти і вислуховувати за мене.  Ну, Нонна Федорівна і Сашко... А як твій електрик, не приходив?

Олена: Сантехнік.

Ірина: Ой, ну так, сантехнік.

Олена: Ні, не приходив. Диски з записами Челентано  забув, а якби не забув, мав би привід прийти. Чому я така нещасна, Ірино?

Ірина: Ти не нещасна. Це просто примхи долі.

Олена: І за вашими з мамою оголошеннями так ніхто путній  не прийшов…

Ірина: Та хто тобі з Інтернету путній прийде. Там же одні фріки, як виявилось. Пробач, я ж не знала. Ти не хвилюйся, я вже забрала твої оголошення. Більше ніхто не прийде.

Олена:” Більше ніхто не прийде”. Звучить, як вирок.

Ірина: Ну, Оленочко, якщо тобі доля бути з тим електриком..

Олена: Сантехніком.

Ірина: Яка різниця? То ви неодмінно будете разом.  

Олена: Іро, чого ти й досі тут? Іди, шукай Сашка, бо ще передумає і повернеться до Любані.

Ірина: Ну це вже ні. Я побігла. Не сумуй!( Ірина виходить)

Олена: Бувай!( трохи посидівши, Олена йде вмикати музику. Звучить пісня Челентано .  Дзвінок у двері, Олена пішла відчиняти.  У дверях ефектно з`являється Андрій. Він одягнений, як Челентано: кепка, чорні окуляри, червона футболка, шарфик закинутий на плече, у роті сірник. У руках  букет квітів. Він співає приспів разом з фонограмою Челентано. Доспівує приспів до кінця, тоді музика припиняється і він, обіймаючи Олену за талію,  дарує їй квіти.

Андрій: Сантехніка викликали?

Олена:  Не просто викликали, а чекали з нетерпінням.

Андрій: А ось і я. А ми що, знову на „ви?”

Олена: Я - ні. А от ти...

Андрій: Мі скуза, сеньйора.! Забув. Може, оновимо мою пам`ять і закріпимо її  тостом на брудершафт? Ми з моїм  білий Запорожець привезли шампанське.

Олена: Прекрасна ідея. Та дозвольте, сеньйоре, мені спочатку переодягнутися і вийти до цього романтичного ритуалу у належному вигляді.

Андрій: О, звичайно, сеньйора. Хоча ви й так блискуча.

Олена: Ти.

Андрій: Пардон! Ти. ( відпускає Олену з обіймів)

Олена: Я швидко. ( Олена зникає)

Андрій тим часом  дістає бокали, відкриває шампанське,  розливає його у келихи. Тоді підходить до фото Челентано, бере його, йде до дзеркала дивиться у нього разом з портретом, ніби хоче знайти схожість з ним, тоді ставить фото на місце.

В цей час з`являється Олена., одягнена у сукню блакитного кольору., точнісінько таку, як у героїні Орнелли Муті з кінофільму " Приборкання норовливого". Андрій на хвилину онімів, зняв окуляри. Тоді відвернув у інший бік  фото  Челентано.

Андрій: Пробач, друже, та це - моя жінка. Вона  на двох не ділиться. ( до Олени) Справжня Орнелла Муті. Як тобі до лиця блакитний..

Олена: Здається, реакція героя Челентано була зовсім протилежною твоїй, Андрію.

Андрій: До біса його реакцію! Я зовсім не збираюся грати роль неприступного. Навпаки, я готовий капітулювати просто зараз. Ти у цій сукні  фантастична!

Олена: Я пошила її сама.  Знала, що настане день, коли я зможу одягти її, та випити на брудершафт зі своїм Челентано.

( Андрій подає Олені келих з шампанським, тоді бере сам) Я чекав цього брудершафту три дні.

Олена: А я, виявляється, все життя чекала, коли у мене  вдома зірве крана. Та ці три дні тягнулися, як три століття. Чому  так довго ...?

Андрій: Я хотів переконатися в тому, що це мені не привиділося, і я дійсно хочу цього.

Олена: І що?

Андрій: Я вже тут, Олено. Які ще потрібні докази?

Вони схрещують руки, п`ють на брудершафт, тоді Андрій пультом вмикає музику, під романтичну мелодію Челентано повільно веде її до танцю. Танцюють.

Олена: Я шукала тебе.

Андрій: Я знаю.

Олена: Тобі сказали на роботі?

Андрій: Ні, я  відчував. Відчував так чітко, ніби ти шепотіла мені це на вухо. Це було схоже на солодке божевілля. Я відчув, що потрібен тобі. А на роботі мене не було, я взяв відгул.

Олена: Ти не помилився. Я мало не збожеволіла, коли зрозуміла, що ти пішов і більше не повернешся. Ніяких координат, ні телефону, ні адреси, ні  прізвища. Ти навіть не знав, ким і де я працюю.

Андрій: А ким ти працюєш?

Олена: Бібліотекарем.

Андрій: Бідненька, у тебе ж і мізерна зарплатня. Та нічого, разом буде легше. Правда?  

Олена:  Разом? Ти забув про поцілунок.

Андрій: Я не забув. Я просто боюся що...

Олена перериває його поцілунком.

 У двері знову дзвонять. Пауза.

Андрій: Не будемо відчиняти. ( та у двері дзвонять все наполегливіше)

Олена: Відчиню, може це Ірина? Напевно, знову ключі забула.

Олена пішла відчиняти. Заходить Сашко.

Сашко: Ірина вдома? Її ніде немає. А свій мобільний я забув у мами. Можна, я її тут зачекаю?

Олена ( зітхаючи): Ну звичайно.

Сашко: Ой, у тебе гість. Схожий на Челентано. ( Андрій знімає кепку) О,сантехнік. Олено, а що? Знову крана зірвало?

Олена: Та ні. То..

Сашко: Олено, у цій сукні ти схожа на Орнеллу Муті. Ви що, у" Приборкання норовливого" граєтесь? Ой, я здається невчасно. Вибачте, я краще піду, у дворі на лавці зачекаю. ( збирається йти, та Андрій з Оленою його затримують)

Андрій: Припини. Ну, куди ти підеш. Сідай. Будьмо знайомі. Я  -  Андрій.

Сашко: Сашко.

Андрій: Може, по сто грамів? Олено, горілка є?

Сашко: Є. У нашій  з Іриною кімнаті. Олено, візьми там, у барі. ( Олена йде)

Андрій: Ти чого такий вбитий? Набідокурив чого? З бабою якою закрутив? Застукали, так?

Сашко: І так, і ні. Я був одружений . З дружиною офіційно не розлучався. З Іриною ми жили у цивільному шлюбі п`ять років. А тут, моя колишня  завагітніла.

Андрій: Ого!  Це - зальот.

Сашко: Та не від мене. Від іншого, а записала на мене. Я не заперечував, адже там і мій рідний син зростає. А Ірина дізналася і, звичайно, подумала, що дитина моя. Ну, і вигнала мене з дому.

Андрій: Що ж , питання дітей у жінок поставлене набагато серйозніше, ніж у нас. Ми, часом і не знаємо, що вирощуємо чужих дітей. Адже це матір точно знає, хто справжній батько . На кого першого дитина скаже: " тато" - той і батько.

Сашко: Та Ірина слухати мене не хоче. До того ж, вона наполягає на шлюбі, а я й досі ще не розлучений.

Андрій: То за чим діло стало? Розлучись. Якщо не бачиш себе у минулому, будуй нове майбутнє. Чи, може, ти кохаєш дружину?

Сашко: Ні. Наші почуття з Любою давно згасли. Я навіть не знаю тепер, чи кохав її, чи то було  звичайне юнацьке захоплення. Ми разом у школу ходили, жили на одній вулиці. Вона завжди подобалася моїй мамі, та й сім`я у неї порядна. Мама завжди запрошувала Любу на чай до нас додому. А потім закрутило... Раз – і весілля. А народився син -  все чомусь почало валитися, як паперовий будиночок. Виявилось, що ми просто не кохаємо одне одного. Я не витримав, пішов з дому. Та елементи плачу  , сина люблю. Знаєш, ми навіть не сварилися ніколи. А знаєш, чому? Тому, що не було про що поговорити. Спільних тем не було. Та з Ірино все навпаки. На першому  побаченні, ми усю ніч з нею пробалакали . Нам ніколи разом не буває сумно. Вона така справжня, жива.

Андрій: Знаєш, розвалити легше, ніж побудувати. А зберегти  -  ще  важче. Це величезний труд.  А ви ж з  Іриною таки стільки років були разом. Є за що боротися. Чи не так, друже?

Сашко: Так. Та я ж зовсім не трудився. Сприймав наше з Іриною життя як належне. Гадав, що у нас і так все добре, спокійно, поки Ірина не почала це все ворушити. А тут ще мамин дзвінок - і я в халепі. Довелося все вирішувати екстерном. Я сьогодні подав на розлучення та  процес з двома дітьми затягнеться.

Андрій: То й що? Головне, що він почався. Ірина це оцінить, ось побачиш. Хоча загнав ти себе у халепу. Ти мав би це розповісти Ірині сам, а не дочекатися того, що хтось це зробить за тебе. Сам знаєш, у якій формі така інформація доходить до адресата. Спробуй потім, доведи.

Сашко: Так і було, їй моя мама розповіла. Не любить вона Ірину, не хоче, щоб ми з дружиною розлучалися. Та рішення прийняте. Я кохаю Ірину, і зроблю все для того, щоб її повернути.

Андрій:  Оце  вірно. З жінками жарти погані. Знаєш, які вони у гніві...Жінка може  так помститися, що все життя мучитися будеш, якщо виживеш. Краще зразу розставити всі крапки над” і.”  

Сашко: Твоя правда. Та я так багато дурниць Ірині наговорив. Що ніколи з нею не одружусь, бо не хочу матір засмучувати, а з дружино не розлучусь, бо Любані боляче буде, мовляв, з поваги до минулого почуття.

Андрій: Та ти що? Та якби всі чоловіки  прив`язували себе такою повагою до минулого, ніхто б  на землі щасливим не був. Дурниці то все. Не у всіх з першого разу складається. Тільки тепер – назавжди. Що думаєш робити далі?

Сашко: Освідчуся їй.

Андрій: Хороше рішення. А каблучку купив?

Сашко: Аякже! Ось. ( дістає з кишені коробочку, відчиняє,  показує Андрієві)

Андрій: Нічого собі камінець...! Діамант?

Сашко: Авжеж! Вона того варта. Знаєш, якби вона  мене не прогнала, я б так цього і не зрозумів.. Звик до неї, як  до якогось предмету, а як опинився сам.... Виявляється - жити без неї не можу. Божеволію без неї.

Андрій: Так, не любимо ми, мужики, жити спокійно. Нам подавай стусани під зад. Жінкам потрібна увага.  Забуваємо, що вони - слабка стать.

Сашко: Якщо вона мене пробачить, я зроблю її життя казковим.

Андрій: Пробачить. Ну хто встоїть проти такої каблучки? Навіть мені, дивлячись на неї, кортить  вийти за тебе заміж.

Дзвінок у двері.

Сашко: Андрію, ти не міг би відчинити? Це, напевно, вона.

Андрій іде відчиняти двері, в цей момент заходить Олена з пляшкою горілки у руках.

Заходить Ірина: Олено, я знову забула ключі. ( вона не дивиться ні на кого, говорячи ніби сама з собою) Його мобільний не відповідає. Він не хоче мене бачити. Вмисне слухавку не бере. Він мене більше не кохає, Олено.

Сашко: Кохає. Більше за життя кохає.

Ірина: Сашко. Нарешті. Я...( Сашко перебиває її)

Сашко: Ні! Мовчи! . Я говоритиму. А ти – стій, де стоїш. Я сам. Я багато зрозумів за цих довгих три дні. Я кохаю тебе! Ти єдина жінка, яка мені потрібна. І ніхто крім тебе! ( відчиняє коробочку, стає на коліно)  А все, що було раніше… Всі образи… Прости мене, я був ідіотом…

Ірина: Це точно.( плаче)

Сашко: Ти вийдеш за мене?

Ірина : Звичайно, я вийду за тебе. Як я можу відмовити тобі! Я тебе кохаю! ( Сашко підіймається з колін, підходить до Олени одягає каблучку та цілує її)

Сашко: Друзі, ми заручені!

Андрій: А я що казав? Простить! Вітаю, друже! Шампанського!

Олена: ( до Сашка). Ну, Сашко, здивував. А мама як зрадіє...

Андрій: Так. Нарешті хоч один кабан дочекається весілля.

Сміються. Ірина помічає Андрія.

Ірина: Оленко, твій електрик повернувся.

Олена, Андрій: Сантехнік!

Ірина: Яка різниця? Я за тебе така рада, Оленочко. Я ж казала, якщо доля, то обов`язково все складеться. І на Челентано схожий. Все, як ти хотіла. І сукня дочекалася свого часу. Не дарма тканину змарнувала. Друзі, який сьогодні фантастичний день! Шампанського!

Олена ставить пляшку горілки на стіл.

Олена: Ну, наливайте, чи як?

Андрій: Я не буду. Я  шампанське. Я взагалі  мало  п`ю.

Олена: А навіщо ж ти мене послав за горілкою?

Андрій: Треба ж було поговорити з Сашком наодинці. По - нашому, по - чоловічому. ( до Сашка)

Сашко: Ну, то і я не буду. Наливай шампанське!

Андрій: Ну, за вас, молодята!

Олена: За вас! Гірко!

Ірина з Сашком цілуються.

Сашко:  Кохана, може, ми сьогодні заночуємо у готелі? Замовимо полуницю з вершками та кохатимемося до нестями.

Ірина: Це так романтично, любий. Оленко, я сьогодні  вдома не ночую.

Олена: Я зрозуміла.

Сашко з Іриною, обійнявшись, виходять.

Олена та Андрій довго дивляться їм услід.

Андрій: Олено, а ти любиш полуницю з вершками?

Олена: Смачно, але банально.

Андрій: Так. Банально. Не знаєш,  що б на моєму місці зараз зробив  Челентано?

Олена: Пішов би рубати дрова.

Андрій: Так, або чавити виноград.

Звучить музика у виконанні «Боні М», під яку Челентано чавив виноград у кінофільмі " Приборкання норовливого". Спочатку вона звучить тихо, на піано, а тоді все голосніше і нарешті, Андрій починає рухатися у танці так, ніби чавить виноград ногами. Вискакує на стільчик, тоді на стіл. Олена з захопленням дивиться на Андрія, злегка пританцьовуючи, тоді Андрій подає Олені руку, вона теж опиняється на столі разом з ним де вони удвох починають танцювати. Тоді знову спускаються зі столу на підлогу. Музика стихає.

Олена: Так, це краще, ніж полуниця з вершками. Фу, пити хочу.

Андрій: Прошу, сеньйоро Олено! ( подає шампанське та бере собі)

Олена: Божевільний вечір. Давно у мене не було таких веселих побачень.

Андрій: А у мене таких побачень зовсім не було. Таке зі мною вперше.

Олена: Зі мною теж.

Андрій та Олена наближаються одне до одного, та знову дзвінок у двері. Пауза. Олена прямує відчиняти двері. На порозі  з букетом квітів, причепурений та охайно одягнений стоїть Василь.

Олена: Вася? Тобі хліба?

Вася: ( заходячи)  Яка ти гарна. Ні. Я до тебе. Це тобі.( дарує квіти)

Олена: Дякую. Ти теж. ( пауза. Василь помічає Андрія) Познайомся, це  - Андрій. А це -  Вася, мій сусід.

Вася: (простягає руку) Давній Оленин приятель.

Андрій ( з ревністю): Сантехнік.

Вася: Дуже приємно. ( до Олени). А я думав конкурент.

Андрій: А що, сантехнік не може бути конкурентом?

Вася: Не прийміть за образу, та жінки у наш час надають перевагу успішним чоловікам. З квартирою, машиною, солідним статком.

Андрій: І це все у вас є.

Вася: Немає. Та заради Оленки, я покинув пити.

Андрій: Заради Оленки?

Вася: Так. Якщо вона погодиться вийти за мене. До речі, Оленко, ось, борги повертаю як обіцяв.

Олена: Облиш, Васю.  

Андрій: То ви прийшли освідчитись Олені?

Вася: Так. Бачу, чоловіки вже третій день сюди з букетами ходять. Я зразу зрозумів – свататись. От і я наважився. ( стає перед Оленою на коліно) Я  назбирав на каблучку,  ось, золота,  друзі допомогли придбати. Ти не бійся, Олено, все чесно зароблено. Я пляшки збирав, здавав, довго збирав. А ще друзі допомогли, теж з пляшок: ну, хто скільки зміг.

Андрій: А я  думаю, чому це  в місті  так чисто стало, а то Вася з друзями поприбирали і  обручку купили. Дивись, Олено, щоб палець не позеленів.

Вася стає на коліно і простягає обручку Олені.

Олена: Васю. Я…

Андрій: Однак. Власне я прийшов першим.

Вася: Першим? ( встаючи з колін, дивиться запитально на Олену) Цього не може бути, бо першим був я, останній раз три дні тому. Скажи, Олено.

Олена: Це правда.

Вася: Я Оленку давно знаю. Вона моя найкраща сусідка. Всі сусіди од мене одцуралися, ніхто грошей на опохміл, тобто на життя людині не подасть, а Оленка – завжди. І у борг позичить, і двері відчинить, і хліба дасть не поцурається. Ти не знаєш, яка вона добра , хороша людина. Тож я довше її знаю. І я першим прийшов.

Андрій: Що ж. Таки твоя правда. Та я не звик відступати. Пропоную дуель.

Вася: Згоден. Я обираю зброю.

Андрій: Згода.

Олена: А моєї згоди ніхто не запитає?

Андрій і Вася: Ні.

Олена: Оце так. То нікого зовсім, то одразу двоє. Що мені робити?

Андрій:  Обирати. Поєдинок має бути чесним. То на чому битимемося?

Вася: Арм – реслінг. Ліва.

Андрій:( закочує рукава) Згода.

Сідають за стіл напроти одне одного. Беруться за руки.

Вася: На один, два, три. Готовий?

Андрій: Ще й який.

Вася: Один, два, три.( змагаються на ліву руку. Спочатку попереду Вася тоді Андрій бере верх, якийсь час руки стоять вперто на місці. Андрій  тримає позиції)

Андрій: Кинув пити кажеш. Як надовго?

Вася: Сподіваюсь назавжди.

Андрій: А як не витримаєш, зірвешся. Все її життя котові під хвіст. А кажеш, що кохаєш. Чи тобі просто потрібна добра жінка, яка завжди обмиє та обпере від вуличного бруду та алкогольного мороку? Ти ж алкаш.

Вася:  А ти – сантехнік.

Андрій: Я от, сантехнік, а щастя своє знайшов.

Вася: Це ми ще побачимо, хто тут щастя знайде.

Андрій: Побачимо. ( Вася починає поступово перемагати Андрія). Даремно напружуєшся. Ми з Оленою заручені. І день весілля призначено.

Вася: Що? ( чоловік збентежений почутим втрачає пильність, Андрій користуючись моментом, швидко валить його руку і отримує перемогу) Це не справедливо! Він обдурив мене!

Андрій: Нічого подібного. Все  справедливо. Стратегічна перемога теж перемога.

Вася:  Поєдинок не має сенсу. Так як ви вже були заручені. Це обман.

Андрій: Яка тобі різниця, коли мова йде про руку, серце і кохання твоєї обраниці?

Вася: Так, це правда, мені немає різниці. Так і є. І я тобі це доведу. Оленочко, я запрошую тебе у найдорожчий ресторан міста. Ми будемо куштувати фугру, і запивати його найкращими  винами.

Андрій: Боюся, що  це не допоможе.

Олена: Васю, у тебе ж грошей нема.

Вася:  Байдуже. Чому це?

Андрій: Та я ж  вже пояснив, тому, що я щойно освідчився Оленці і вона погодилася вийти за мене заміж. Без дорогих ресторанів. За сантехніка. Правда, Олено?

Олена від здивування сіла на стільчик.

Олена: Ага. ( здивовано)

Вася: Он як? Несподіваний поворот.

Андрій: Я б сказав віраж, дев`ятий вал, Вася! Пробач, друже, так вже вийшло, а турнір був нічогенький. Ти таки гідний суперник, та це - моя жінка. . Оленочко, я проведу гостя (до Василя) Слухай, друже, продай обручку. Розумієш, не встиг, а ця така гарна.

Вася: Ти ж казав, що ви заручені?

Андрій: Так і є. Та тільки на словах, а обручку… Ну не встиг, розумієш. Виручи, друже. Я щедро заплачу.

Вася: Скільки?

Андрій: Тисячу.

Вася: Ти що знущаєшся? Та я знаєш скільки пляшок намив.. Ні, шістсот.

Андрій: Та ти що? Вона ж стільки не коштує.

Вася: Інфляція, плюс з доставкою до дому. Я б для Оленки не пошкодував.

Андрій: Ну, гаразд, чотириста п’ятдесят і по руках.   У мене більше нема. Знаєш, який на ці гроші можна бенкет з друзями закатати.

Вася: Гаразд, вговорив. Та тільки заради Оленки.

Андрій: Дякую, друже.( мовчки тиснуть одне одному руки Андрій закриває  двері) Чао!  Ось так.

Олена: За мене ніхто ніколи не змагався. Однак, ти ревнивий... І це було трохи жорстоко. Самотній він, п’є запоями, а проспиться ніби людина. Хліба попросить, я і дам. Хіба мені шкода. А сватання його я ніколи всерйоз не сприймала. Тільки Ірина завжди підколювала, що мені доведеться за нього заміж йти, бо більше ніхто не візьме.

Андрій: Не доведеться, а в боротьбі за кохання всі способи допустимі. Тут не існує правил.

Олена: У коханні? Не соромно?

Андрій: Ні. Діамо.

Олена: Що?

Андрій (голосніше) Діамо!

Андрій залазить на стіл і голосно кричить: Діамо!!! Я кохаю тебе, Олено! ( тоді падає на столі на коліна і простягає Олені коробочку з обручкою) Ти вийдеш за мене? За сантехніка.

Олена: Що?

Андрій: Тобі не почулося. Виходь за мене! За сантехніка!

Олена: Це ж Васина обручка.

Андрій: Вже ні.

Олена: Та з рештою, яка різниця. І ти заради мене попрощаєшся зі своєю чоловічою свободою?

Андрій: Я ніколи не заганяв себе у залежність свободі. Цю відмазку вигадали для себе чоловіки, які бояться, що не зможуть більше вільно тягати жінок у ліжко. Ніби збираються жити вічно. Наївні. А чоловік, як пральна машинка, у будь - який момент може вийти з ладу. І що тоді? Ні сім`ї, ні дітей. Нікому буде полагодити. Сім`я - ось, що для мене важливо. І ти.  Бо кохання – це просто кохання.( бере її обличчя у долоні)

Олена: Андрію.

Андрій: Що?

Олена: Я щаслива, що  виходжу за тебе заміж!

Андрій зістрибує зі столу,  одягає їй на палець обручку, бере Олену на руки, кружляє.

Дзвонить телефон. Олена бере слухавку..

Олена: Алло, мама! Збережи кабана на весілля. Я виходжу заміж!

 Кінець.

 

 

Наталка Максимчук. М. Луцьк – 2008р. Грудень.

 

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

.

 

 

І

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now