Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black

КОТИЛАСЯ  ТОРБА

Казка за фольклорними мотивами.

 

ДІЙОВІ  ОСОБИ:

 

ВИТІВНИК   -   за сумісництвом БУХАНЕЦЬ

ДІД                 -   надалі ВЕДМІДЬ

БАБА             -   вона ж КОРОВА

СОЛДАТ       -   ВОВК

ЗАЄЦЬ          -   ЖУРАВЕЛЬ

КОЗА             -   ЛИСИЦЯ

Три ЖАБИ   -   стають трьома КОЗЕНЯТАМИ

 

ПРИМІТКА: БУХАНЕЦЬ – гумовий м¢яч.

 

Cцена оформлена в лубочному стилi. Злiва велика лава, зправа - драбина або дитяча гірка. На задньому планi сцени пагорб над ставком. Уздовж сцени протягнута мотузка з прищiпками, якими крiпляться полотна з зображенням головних елементiв мiсця подiї. Звучить музика. На сцену колесом викочується Витiвник. Можливо вiн виконує який-небудь iнший трюк, абощо.

 

ВИТIВНИК.              Добридень, малята -

                                                           Любi хлопчики й дiвчата!

                                                           Починаємо виставу

                                                           Малим дiтям на забаву!

                                                           (Починає лiчилку.)

                                                           Котилася торба

                                                           З високого горба,

                                                           А в тiй торбi -

                                                           Казок повно!

                                                           Ти цю торбу розв`яжи,

                                                           Гарну казку розкажи!

                                                           (Закiнчує лiчилку собою.)

                                                    (Дiтям.) Ви казки любите?

ДIТИ.                         Та-а-ак!

ВИТIВНИК.              Ось i я маленький був -

                                                           Казки слухав.

                                                           Вирiс великий -

                                                           Сам розповiдаю.

                                       Тш-ш! Починається казка за часiв царя Тимка,

                                                           Як була земля тонка,

                                                           Коли ще звiрi гогворили

                                                           I грушi на вербi родили.

                                       Жив собi Бусол. Надумав вiн з Чаплею одружитись.

                                       Пiшов свататись. От йде вiн болотом - ноги грузнуть.

                                       Почне вiн ноги з болота витягати - хвiст зав`язне.

                                                           Тiльки хвiст витягне - ноги грузнуть,

                                                           Ноги витягне - хвiст зав`язне,

                                                           Хвiст витягне - ноги грузнуть...

                            (Витівник говорить прискорюючи темп. Врештi,  зморившись, важко дихає.)

                                                           Краще я вам iншу казочку розповiм!

                                                           Жив собi дiд Сажка.

                                                           На ньому була синя семиряжка,

                                                           На головi шапочка,

                                                           Пiд носом Капочка,

                                                           На семиряжцi латочка.

                                                           Чи хороша моя казочка?

ДIТИ.                         Погана! Другу хочемо.

ВИТIВНИК.              Ну, добре! Скажу вам дiти казку:

                                                           Принiс Зайчик дров в`язку,

                                                           Поколов їх дрiбненько,

                                                           Заварив кашу хутенько.

                                                           Каша була солоденька,

                                                           Моя казка коротенька!

ДIТИ.                         Ми ще хочемо!

ВИТIВНИК (пританцьовуючи.) Чи ви бачили, чи чули,

                                 Щоб пiчка бичка привела,

                                 А бовдур телушечку,

                                 Припiчок ягнушечку,

                                 Коцюба яйце знесла,

                                 Помело кудкудакало,

                                 А ступа на яйцях сидiла?

                                 Макогiн женився,

                                 Качалочка грала

                                 А макiтра танцювала

                                 Маком п`яти обкачала.

(Сам собi дивується.)

              Оце намолов сiм мiшкiв гречаної вовни!

              (Дітям.)Не засмучуйтесь, будь ласка,

                                 Це лиш приказка, не казка.

                                 Ще настане казки час -

                          Вiн попереду у нас.

 

Звучить музика. Змiна декорацiй. На мотузку чiпляється полотно з намальованою пiчкою. Ззаду полотна зроблена кишеня, в яку можна класти горщик та Буханець. Починається 1 Казка. Костюми та музика виконанi у фольклорному стилi.

 

ВИТIВНИК.              Десь за лiсом, за лiсочком

                                                                  Та за Жаб`ячим ставочком,

                                                                  Жили собi Дiд та Баба.

                                                                  Було добра в них небагато.

                                                                  Жили собi, поживали,

                                                                  Свого вiку доживали.

                                          (Дiд збирається в поле, Баба йому допомагає.)

                                                                  Якось поїхав Дiд в поле орати

                                                                  А Баба лишилась обiд готувати.

                                                                  Стала вона качку звати,

                                                                  Щоб їй пiр`я общіпати.

БАБА.                        Зроблю Дiдовi печеню.

                                                                  Може стане й на вечерю...

                                                                   Утi-утi, моя кача!..

 

Витiвник прив`язує качку на мотузку i дражниться з Бабою.

                       

                        ВИТIВНИК.               А та кача дрiбно скаче!..

                                      (Нарештi Баба зловила качку.)

                                      Добре Баба наморилась

                                      Поки качка та зловилась.

                                      Баба пiчку розтопила,

                                      В горщик качку положила,

                                      Закiнчила годувати

                                      I вляглася спочивати.

                                      Спить Баба i не знає,

                                      Що в цей день її чекає.

                          (Дiтям.) Вам цiаво, любi дiти,

                                      Що там далi подивитись?

  ДIТИ.                         Та-а-ак!

  ВИТIВНИК.               Отож, не позiхайте,

                                      За дiєю спостерiгайте!

 

На задньому планi з`являється Солдат. Крокуючи спiває пiсню.

 

СОЛДАТ.                  Раз-два, лiва

                                                           Раз-два, права.

                                                           Душа моя вiльна,

                                                           Кишеня дiрява.

                                                           Раз-два, лiва,

                                                           Раз-два, права.

                                                           Як порожнiй живiт,

                                                           Нащо тодi слава?

                                                           Раз-два, лiва,

                                                           Раз-два, права...

                                                           ( Зникає з поля зору.)

ВИТIВНИК.                 Йшов Солдат з вiйни до дому

                                      Та вiдчув страшенну втому.

                                      Повернув вiн до села

                                      I до Баби завiтав.

 

          Солдат знову з`являється на сценi i прямує до Бабиної хати.

 

СОЛДАТ.                     Добрий день вам, хазяї!

                                      Є тут хто живий, чи нi?

 

              Баба з`являється з рогачем напереваги.

 

БАБА.                          Що тобi, Солдате, треба?

                                      Яка справа є у тебе?

СОЛДАТ.                     Я Вiтчизну захищав,

                                      Мирний сон охороняв,

                                      А тепер додому йду.

                                      (Забирає в Баби рогач.)

                                      Дай поїсти, бо впаду!

БАБА (набiк.) Добрi гостi, та в середу трапились.

                                      Чим же тебе пригощати?

                                      Самi не можем ради дати.

                    (В сльозах.) Одну воду лиш п`ємо

                                      Та засохлий хлiб їмо...

СОЛДАТ.                     Для проханого гостя багато треба,

                                      А несподiваний гiсть - що не постав, те з¢їсть.

БАБА.                          Солдате, свiтом ти блукаєш,

                                      Випробувань багато маєш...

СОЛДАТ.                     Чого лиш тiльки не було!

                                      Пройшов крiзь сито й решето!

БАБА.                          Навкруг рiвнi тобi нема...

СОЛДАТ.                     Кажуть люди не дарма:

                                      Не питай старого,

                                      А питай бувалого!

БАБА.                          Хочу й я тебе спитати...

СОЛДАТ.                     Ми ще будем розмовляти!

                                                           Неси воду, неси хлiб

                                                           Та влаштуємо обiд!

                                                           ( Баба виходить.)

                                                           Хитра Баба!

                                                           Слова ласкавi, та думки лукавi.

                                                           Солдата хоче обдурити!

                                                           Та голова - не лиш кашкет носити:

                                                           З печi смачно м`ясом чути!..

                                                           Зась, Солдата обманути!

                                                           (Витягує качку з печi.)

                                                           Вiзьму та з`їм, поки не баче!

                                                           Нехай собi потiм плаче.

                                                           Нехай собi добре знає -

                                                           Скупий двiчi витрачає!

 

Солдат швиденько виїдає все з горщика. Знаходить на дворi камiнь i пiдкладає його замiсть качки. Сiдає на мiсце. З`являється Баба.

 

БАБА.                                   Що хата має, тим i приймає.

                           (Набiк.) На тобi, небоже, що менi негоже.

                                                           (Солдат жадiбно п`є воду.)

СОЛДАТ (длубаючи зуба.) Що ти там спитать хотiла,

                                      Говори, бабусю мила.

БАБА.                                   Кажеш, ти кмiтливий дуже,

                                      Та не вiрю я в це, друже.

                                      Як загадку мою ти вiдгадаєш,

                                      Повiрю, що кмiтливий розум маєш.

СОЛДАТ.                  Кажи!

БАБА.                                   Отож!

                                      Панує й досi Качин-Крячин

                                      У Горщиковiм-Пiчниковiм?

СОЛДАТ.                  Нi, Бабусю, вже нема.

БАБА.                                   Що з ним стало? ( Награно).От біда!

СОЛДАТ.                  Перейшов у Пузо-Град.

Замість нього зведений брат –

Камiнський з Дворянська!

 

Солдат намагається з`їсти засохлий хлiб, стукає ним, як сушеною рибою.

 

БАБА (набiк.)           Що отой Солдат плете,

                            Навiть чорт (перехрестилась) не розбере!

 

Сухар вислизує з рук Солдата i летить через всю сцену в кулiси.

 

СОЛДАТ.                  Ну, спасибi за обiд!

БАБА       (набiк.)     Що, наївся, дармоїд?

СОЛДАТ.                  Тiльки речi заберу

                                        Та в дорогу знов пiду.

                                        (Прощаються.)

БАБА       (набiк.)     Прийшов не проханий,

                                        Iди не коханий.

 

Солдат йде. Баба махає йому вслiд хусточкою. Потiм  хусточка  перетворюється на вентилятор.

 

ВИТIВНИК.              Виганяла Баба мух...

БАБА.                                   Пропади Солдатський дух!

ВИТIВНИК.              Раптом, наче перший снiг,

                                        Дiд з`явився на порiг.

БАБА (йдучи назустрiч.) Я давно тебе чекаю,

                                        Щось смачне для тебе маю.

                                        Вранцi качку я зловила

                                        Та з пiдливою зробила.

                                        (Накриваючи на стiл.)

                                          Ще одна є новина -

                                          Тут сьогоднi був Солдат.

                                          Загадку йому я загадала

                                          Про те, що в пiчцi заховала:

                                          "Панує й досi Качин-Крячин

                                          У Горщиковiм-Пiчниковiм?"

                                          "Нi"- вiн каже,- "вже нема!"

                                          Нерозумна голова!

ДIД.                           Бабо люба, досить слiв

                                          Я страшенно зголоднiв.

                                          Їсти аж плач!

                                          Неси швидше харч.

                                          (Баба йде до пiчки.)

                                          Хiба може таке бути:

                                          Солдата Бабi обманути?!

БАБА    (бiля печi.) Гвалт! Рятуйте! Боже правий,

                                      За що менi така кара?!

                                      Качку вкрали!!! Що робити?

                                      Як тепер на свiтi жити?!

                                      (Виймає з горщика камiнь.)

                                      Я йому хлiб, а вiн менi камiнь!

 

Баба виймає камiнь i кидає його, як справжнiй чемпiон з легкої атлетики.

 

ДIД.                           Не поможе кадило,

                                      Коли Бабу сказило!

                                      (Бiжить до Баби.)

                                      Цить, дурна, не галасуй,

                                      А щось iнше приготуй.

                                      Ще то не бiда, як у просi лобода,

                                      А тодi бiда, як i проса нема.

                                             (Приводить Бабу до тями.)

                                             Буде тобi наука -

                                             Не йди замiж за онука!

                                             Краще борошна вiзьми -

                                             Буханець менi спечи.

БАБА.                                   А де ж взяти, як нема?

ДIД.                           Ти у боднi позмiтай,

                                             У засiках пошкреби...

                                                           Я повинен тебе вчить?

ВИТIВНИК.              Баба сльози повтирала

                                                           I роботу розпочала.

                                                                       Пошкребла, позамiтала -

                                                                       Жменi зо двi назбирала.

                                                                       Яйця кинула туди

                                                                       I добавила води.

                                                                       Тiсто круто замiсила,

                                                                       Пiч швиденько розтопила,

                                                                       А коли вже був готовий,

                                                                       Залишила щоб холонув.

                                                                       Буханець не довго ждав:

                                                                       З вiкна на лаву поскакав,

                                                                       З лави у двiр, з двору в село...

                                                                       Все далi, та далi його понесло!

                                               (Дiтям.) Це лиш пуп`янки, а квiти

                                                                       Будуть далi, любi дiти!

 

Звучить музика. Змiна декорацiй на 2 Казку. Жаб`ячий ставок. Сцена вирiшується в стилi барокко.

 

ВИТIВНИК.              Буханець як покотився,

                                          Аж бiля ставу опинився.

                                          Ставок Жаб`ячим назвали,

                                          Бо було їх там немало.

                                          Жаби пiсеньки спiвали,

                                          Горя i бiди не знали.

 

                  З`являються Жаби, кожна в своєму образi.

 

1 ЖАБА.                   Милi подруги мої,

                                          Зла на мене не держiть,

                                          Бо що правда, то не грiх -

                                          Я найкраща серед всiх!

ВИТIВНИК.              Гонор такий, що куди тобi!

2 ЖАБА.                   Гарну пiсню ти спiваєш,

                               Але розуму не маєш.

                               Хоч красуня, та дурна.

                               Найрозумнiша тут я!

3 ЖАБА.                   Не дмись високо,

                               Бо запореш око!

ВИТIВНИК.              Пиха не одному вже шию скрутила.

3 ЖАБА.                   Дурницi: розум i краса.

                               Сила робить чудеса!!!

                               (Демонструє свою силу.)

ВИТIВНИК.              Дмись не дмись - волом не будеш!

3 ЖАБА (погрожуючи Витівнику.) А нi гич!

ВИТIВНИК.        (Здивовано.)        Он як?!

                    (В глибинi сцени з`являється Заєць).

                                      Бiля ставу лiс росте,

                                      По стежинi Заєць йде.

                                      Сльози рiчкою з очей,

                                      Вуха звисли до плечей:

                                      Звiрi Зайця ображали

                                      I проходу не давали.

ЗАЄЦЬ      (спiває.) Жахлива доленька моя!

                                      Нема мiзернiше, нiж я...

                                                                       Весь день ховаюсь у кущi,

                                                                       Тремчу i плачу у ночi.

                                                                       Боюсь всього: тварин, птахiв,

                                                                       Людей, комах, дерев, пенькiв...

                                                                       Життя таке я проклинаю

                                                                       I бiльше жити не бажаю!

 

Заєць влаштовує декiлька спроб самогубства: хоче зарiзатись - ламається нiж, хоче повiситись - рветься мотузка.

 

                                                                       Нащо я на свiт родився?

                                                           Краще б змалку утопився!

 

Ця iдея Зайцю сподобалась. Вiн знаходить камiнь, що викинула Баба, прив`язує  його мотузкою до шиї. Iде топитись. Скаче з горбочка у ставок. Жаби розбiгаються в рiзнi боки.

 

ВИТIВНИК.              Стоїть Заєць у водi

                                                      I нi мертвий, нi живий.

                                                      Там-то глибоко -

                                                      Жабi по око!

ЗАЄЦЬ.                     Може це менi здалося?..

                                                      Чи насправдi вiдбулося?

                                                      Жаби зникли iз ставка...

                                                      Себто я їх налякав?

                                                      Впав з душi важкий тягар -

                                                      Є лякливiшi нiж я!

                                               (Розмахуючи каменем з мотузкою.)

                                      Свою я долю прославляю -

                                      Нове життя розпочинаю!

ВИТIВНИК.              Тут i Буханець з`явився.

                                      Заєць зразу причепився:

ЗАЄЦЬ.                     Буханцю!.. А йди сюди.

                                      Хоч-не-хоч, тебе я з`їм!

ВИТIВНИК (за Буханця.) Облиш! Нащулюй краще вуха

                                      I мою пiсеньку послухай.

                                      (Заєць довiрливо сiдає i слухає.)

                                      Я по засiку метений,

                                      Я на яйцях печений,

                                      Я вiд Баби втiк,

                                      Я вiд Дiда втiк,

                                      То й вiд тебе втечу!

             I покотився собi далi. Залишився Заєць нi з чим!

 

Заєць помiчає, що Буханця вже нема. Ворожить на пальцях i бiжить навздогiн, але в протилежний бiк.

 

ЗАЄЦЬ.                     Пiймав не пiймав,

                                      А погнатись можна.

ВИТIВНИК.              Шукай тепер вiтра в полi!

 

 Музика. Змiна декорацiй на 3 Казку. Полотно - дверi в хатцi кози. Казка вирiшується в стилi модерн.

 

ВИТIВНИК         (зображуючи з себе паротяг.)

                          Кажу, кажу казки,

                                      Через перелазки.

                                      Дорога Буханця вела

                                      В лiс, де Кiзонька жила

                                      З козенятами малими -

                                      Дiточками дорогими.

                                      Коза пастися ходила,

                                      Козенятам говорила:

 

З`являється Коза з козенятами, голубить їх.

 

КОЗА.                      Дверi добре зачиняйте

                                          I нiкого не пускайте.

                                          Як додому повернуся,

                                          До вас пiснею озвуся:

                                          (Спiває.)

                                          Дiточки мої, козеняточка,

                                          Вiдмикайтеся, вiдчиняйтеся,

                                          Ваша матiнка прийшла,

                                          Молочка вам принесла

                               (Поцiлувала дiтей i пiшла. З`явився Вовк.)

ВИТIВНИК.              Пiсню сiрий Вовк почув.

                                          Злий вiн i голодний був!

ВОВК.                       Гарну матиму вечерю,

                                          Тiльки б вскочити у дверi!

ВИТIВНИК.              Добре пiснi Вовк не знав

                                          I, як мiг, так заспiвав.

ВОВК (спiває.)         Козеняточка, маляточка,

                                      Вiдсувайтеся, вiдчиняйтеся,

                                      Ваша матiнка прийшла,

                                      Молочка вам принесла.

1 КОЗЕНЯ.                Хто там за дверима виє?

2 КОЗЕНЯ.                Спiвать береться, та не вмiє!

3 КОЗЕНЯ.                В мами пiсня не така.

РАЗОМ.                     Краще, Вовче, утiкай!

ВИТIВНИК.              Вовк страшенно розлютився,

                                      Бiля хатки зачаївся...

ВОВК.                                   Сором просто так пiти!

                                          Дочекаюся Кози.

                                                      (Вовк ховається пiд драбиною.)

ВИТIВНИК.              Ось вона сама iде,

                                          Щось у кошику несе.

                                          (З`являеться Коза.)

КОЗА      (спiває.)    Дiточки мої, козеняточка,

                                          Вiдмикайтеся, вiдчиняйтеся.

                                          Ваша матiнка прийшла,

                                          Молочка вам принесла.

КОЗЕНЯТА.             Мамо! Мамо!

                                          (Вiдчиняють дверi.)

1 КОЗЕНЯ.                Навкруг хати Вовк блукав...

3 КОЗЕНЯ.                Твою пiсеньку спiвав!

2 КОЗЕНЯ.                Ми йому не вiдчинили.

РАЗОМ.                     Вовка в хату не пустили!

КОЗА.                        Мої любi козенята,

                                          Молодцi! За вас я рада.

                                          (Роздає дiтям гостинцi.)

                                      Ще раз може Вовк прийти,

                                      Але щоб не говорив,

                                      Ви йому не довiряйте,

                                      Вовка в хату не пускайте!

                                      Знову я пiду у лiс.

                                      Ненадовго. Вище нiс!

                                      Сидiть тихо, не будiть лихо!

                                      (Пiшла.)

ВОВК.                                   Пiсню добре вивчив я!

                                      Черга надiйшла моя.

ВИТIВНИК.              Вовк ще трохи почекав,

                                      Перегодом заспiвав:

ВОВК     (спiває.)     Дiточки мої, козеняточка,

                                      Вiдчиняйтеся, вiдмикайтеся.

                                      Ваша матiнка прийшла,

                                      Молочка вам принесла.

КОЗЕНЯТА.             Мамо? Мамо!

Козенята вiдчиняють дверi. Вовк, забiгаючи, лякає козенят. Всi троє з переляку зомлiвають i падають на пiдлогу. Найменьше Козеня закотилося аж пiд лавку. Вовк  його не помiчає, хапає двох iнших, тiкає.

 

ВИТIВНИК.              Вiдчула Коза - близько бiда.

                                        Бiжить додому у сльозах.

                                        (З`являється Коза.)

КОЗА.                        Дiтки мої, козенята,

                                        Вас шукає рiдна мати...

                                        Де ви, любi? Озовiться,

                                        Своїй мамi покажiться!

                                                    (3 Козеня вилiзає з-пiд лави.)

3 КОЗЕНЯ.                Я залишилась одна.

                                        Це жахлива новина:

                                        Вовк зумiв нас обдурити!

                                        Мамо, що тепер робити?

ВИТIВНИК.              Бiда бiду перебуде,

                                        Одна мине - друга буде.

КОЗА    (плаче.)       Моє щастя, мої дiти,

                                        Як без вас на свiтi жити?

                                        Покинули мене сили -

                                      Мати з дiтьми розлучили!

ВИТIВНИК.              Хоч плач i не втирайся,

                                      Та в тугу не вдавайся!

КОЗА      (рiшуче.)   Цього я Вовку не прощу -

                                      За милих дiток вiдомщу!

ВИТIВНИК.              Вiдомо: матерi кожної дитини жаль,

                                      Бо котрого пальця не врiж, то все болить.

 

          Коза з Козеням йдуть на пошуки Вовка. Витiвник прибирає в хатi Кози i помiчає Вовка, що повзе до ставка.

 

                                   Вовк такий голодний був -

                                   Козенят цiлком ковтнув.

                                   Зразу пити закортiло...

                                   Стогне, та не зрушить тiло,

                                   Козенята хоч малi,

                                   Але в животi важкi.

                                   До ставочку Вовк повзе,

                                   А Коза назустрiч йде.

                                   Тяжко Вовка за хвiст упiймати,

                                   Та прийде й на нього лиха година.

 

          Вовк на карачках п`є воду. Коза б`є його прутом по спинi. 3 Козеня ховається за мати. Вовк вiд несподiванки пiднiмає руки вгору.

 

КОЗА.                        Нарештi я тебе знайшла!

ВОВК (розслабившись.) Здоров`я доброго, Коза!

КОЗА.                        Де моїх дiтей подiв?

                                 Нащо їх занапастив?!

ВОВК.                                   Що за дiти, вперше чую!

                                 Я давно вже не полюю.

                                 Ох, сумне життя моє!..

КОЗА.                        В мене навiть свiдок є!

                                 (Виводить з-за спини 3 Козеня.)

ВОВК   (злякавшись.) Пробач! Для тебе все зроблю...

КОЗА.                        Я жартувати не люблю!

 

Вовк намагається втекти на пагорб, але Коза б`є його ногою по заду. Вовк падає, нахиляючи голову за пагорб. "З Вовка" вискакує Козеня. Вовк  знову  хоче  тiкати, але Коза знову його б`є. "З Вовка" вискакує ще одне Козеня. Коза обнiмає  дiтей, Вовк лежить напiвмертвий на пагорбi.

 

КОЗЕНЯТА.             Мамо! Мамо!

КОЗА.                        Дiточки мої! Живi...

                                      Козенята дорогi.

ВИТIВНИК.              Коза малят своїх спасла,

                                      Додому гордо повела!

                                      А ви думали не вдасться?

                                      Де вiдвага - там i щастя!

                                      (Коза з дiтьми йде до дому.)

                                      Поки Вовк вiд лютi завивав,

                                      Буханець iз лiсу прискакав.

                                      Вовк побачив Буханця -

                                        З рота слина потекла.

                           Голоднiй курцi, все просо на думцi!

ВОВК (сидячи на пагорбi.) А, попався. Не втiчеш!

ВИТIВНИК (за Буханця.) Схаменись, що ти верзеш?

                                        Не збирався я тiкати,

                                        Хочу пiсню заспiвати!

 

Вовка розсмiшила пропозицiя Буханця, вiн розсмiявшись, скочив униз але  його скрутило вiд болю. А Буханець собi спiває.

 

                                        Я по засіку метений,

                                        Я на яйцях печений,

                                        Я вiд Баби втiк,

                                        Я вiд Дiда втiк,

                                        Я вiд Зайця втiк

                                        I вiд тебе...

                                                    (Зникає.)

 

Вовк приречено махає рукою i, скорчений, йде в протилежний бiк.

 

ВИТIВНИК.              Не встиг Вовк i рота роззявити,

                                        Як Буханець вже й п`ятами накивав.

                                        На чужий коровай очей не поривай!

 

Звучить музика. Змiна декорацiй на 4 Казку. Полотно - копиця сiна. Казка в стилi хіппі.

 

ВИТIВНИК.              За голкою нитка, за казкою казка,

                                        Наприкiнцi - бубликiв в`язка!

                                        Та далеко ще кiнець.

                                        Де ж наш славний Буханець?

                                             Вiн собi помандрував

                                             Й на галявину попав.

                                             (З`являється Корова.)

                                             Корова в лiсi заблукала.

                                             Сумна була, весь час зiтхала -

                                             Не знала як додому йти.

                                             Навiщо вийшла з череди?

КОРОВА (скубе вiночок i спiває.) I чого я в лiс пiшла?

                                             Що за вигадка була?

                                             Згину тут та пропаду

                                             I суничок не зберу!..

                                             Я на цiлий лiс одна!

                                             Як дiстанусь до села,

                                             Усiм iншим закажу

                                             В лiс ходити за межу!

ВИТIВНИК.              Ще не встигла доспiвати,

                                             Як Ведмiдь iде кудлатий.

                                                           (З`являється Ведмiдь.)

                                                           Заревiв:

ВЕДМIДЬ.                            Оце дива,

                                                           Здобич в пащу йде сама!

ВИТIВНИК.              З страху корова затремтiла,

                                                           На землю впала i зомлiла.

 

На Корову жахливо дивитися: очi закотилися, язик вивалився,  кiнцiвки  нерухомi.

 

       ВИТIВНИК.               Ведмiдь такого не чекав.

                                          Потилицю почесав:

       ВЕДМIДЬ.                 Гей, Корово, пiднiмайся.

                                          (Злегка штовхає її.)

                                          Мертвою не прикидайся.

                                          (Кричить на вухо.)

                                          Все одно я тебе з`їм!

       ВИТIВНИК.               Вона мовчить, не чує слiв.

                                          Став Ведмедик мiркувати

                                          Де б Корову заховати.

                                          Мiж кущiв її таскав,

                                          Шкiру ледь не розiрвав...

                                          Мiзком ведмедю ворушити,

                                          Наче воду решетом носити.

                                                           Голова як казан, а розуму нi ложки.

 

Ведмiдь виробляє з Коровою неймовiрнi акробатичнi трюки, помiтивши пляму на боцi, починає її терти.

                           

                                                           Корову десь залоскотало

                                                           Й вона тихенько розсмiялась.

 

Корова регоче на повний голос. Витiвник здивовано на неї дивиться. Ведмiдь з переляку, кинув Корову на землю, нервово смикає головою.

 

ВЕДМIДЬ.                 Пройдисвiтко, чого регочеш?!

                        (Хапає Корову за шию, починає торсати нею.)

                                   Iнакше зараз полоскочу.

                                   Побачу - будеш ти смiятись,

Як стануть зуби в хвiст вгризатись?

                                   Мене дурити захотiла?!

КОРОВА.                   Та що ти, з голоду зомлiла.

                                   (Нарештi Ведмiдь вiдпустив її.)

                                   Цiлий день я тут блукаю,

                                   В ротi крихiтки не маю.

                                   Так боки позападали -

                                   Ребра аж повилiзали.

                                                   (Навмисне втягує живiт i щоки.)

ВЕДМIДЬ.                Правда, це i сам я бачу.

                                                           Не стогни, бо ще заплачу.

                                               (Собi.)  Щоб багато м`яса мати -

                                                           Корову треба годувати. О!

 

Корова намагається втекти, але Ведмiдь встигає її схопити i тягне до копицi.

 

ВИТIВНИК.              Дурнiв не сiють, не орють -

                                        Вони сами родяться.

ВЕДМIДЬ.                Їж-но сiно, поправляйся,

                                        Потiм з свiтом попрощайся.

                                                    (Регоче.)

ВИТIВНИК.              Що Коровi тiй робити,

                                        Як Ведмедя обдурити?

                                        Нема лиха без добра!

                                        Буде сита i жива.

                                        Кому бiда, як перчиця,

Той i розуму навчиться.

КОРОВА.                  До несхочу наїлась вже.

                                        (Ведмiдь притягує її до себе.)

                                        Благаю, вислухай мене!

                                        За все,що ти зробив менi -

                                        Красно дякую тобi.

                                                    (Кнiксен.)

                                        Щоб грiха не брав на душу,

                                                           Пособити трохи мушу.

                                                           Ширше пащу вiдкривай,

                                                           Заплющуй очi i чекай.

                                                           Скажу лиш - раз, а потiм - два...

                                                           В пащу я стрибну сама.

 

Ведмiдь виконує iнструкцiю. Б`ють барабани. Корова  розбiгається  на  мiсцi, потiм робить три великих стрибка i б`є Ведмедя рогами в живiт. Ведмiдь перекочується через спину i крутиться навколо себе на сiдницi. Корова тiкає.

 

ВИТIВНИК.              Не все так сталось, як жадалось.

                                        Ведмежi ребра поламались!

                                        Раптом Буханець з`явився.

                                        Ведмiдь на нього подивився,

                                        Та так страшно заревiв:

ВЕДМIДЬ.                Тебе зараз я i з`їм!

ВИТIВНИК (за Буханця.) А Буханець йому кричить:

                                        Тобi, Ведмедю, не щастить.

                                        Як перескочиш, тодi "гоп" кажи!

                                        Спочатку спробуй дожени.

                                                    (Спiває.)

                                        Я по засiку метений,

                                        Я на яйцях печений,

                                        Я вiд Баби втiк,

                                        Я вiд Дiда втiк,

                                        Я вiд Зайця втiк,

                                                           Я вiд Вовка втiк

                                                           I вiд тебе, тимбiльше, втечу!

 

Буханець скаче по сценi, а за ним безсило повзе Ведмiдь. Доспiвавши, Буханець зникає за кулiсами. Ведмiдь, зiбравши останнi сили, скаче "рибкою" за Буханцем. За кулiсами чути гуркiт падаючого залiза, дзвiн битого скла, повно диму. Витiвник кашляє i протирає очi.

 

ВИТИВНИК.             Ну й швидкий цей Буханець!

                                                           Лиш тут був, вертiвся,

                                                           Хто знає де дiвся!

                                                           Як лизень злизав.

 

Змiна декорацiй пiд музику. 5 Казка.Полотно - вiконце Лисячої хатки. Казка виконується у стилi реп.

 

ВИТIВНИК (пританцьовуючи.) Близько дiло до кiнця!

                                             Щось немає Буханця...

                                             Доведеться знов шукати,

                                             Треба ж казку доказати.

                                             (Вдивляючись у кулiси.)

                                             Бачу: скаче Буханець

                                             До Лисички навпростець.

                                             (З`являється Лисичка.)

                                             З краю лiсу стоїть хатка.

                                             В хатцi гарна господарка

                                             Щодня смажить i пече.

                                        (Потягуючи носом повiтря.)

                                        Все, мабуть, таке смачне!

                                        (Лисиця дражниться з Витiвником.)

                                        I хотiв би скуштувати,

                                        Та вiд Лиски не дiждати.

                                        Надто хитра i скупа!

                                        На неї теж прийде пора.

ЛИСИЦЯ    (спiває.)            Щодня собою я милуюсь,

                                        Та все нiяк не налюбуюсь.

                                        Вродлива, наче макiв цвiт,

                                        Мiй розум пiдкорив весь свiт!

                                        Вмiю смачно готувати,

                                        Полюбляю жартувати.

                                        Себе образити не дам!

                                        А пiсня ця - дарунок вам.

 

Лисиця вклоняється, розсилає поцiлунки. Дивиться на глядачiв, очiкуючи  грошей. Їй нiхто нiчого не дає i вона ображена йде. З`являється Журавель бiля ставка.

 

ВИТIВНИК.              Журавель жив недалечко,

                                      Чепурненьке мав гнiздечко.

                                      Як бувало засумує -

                                      В гостi до куми мандрує.

                                      (З`являється Лисиця.)

                                      Захотiла якось Лиска

                                      Порозважитися трiшки.

                                      Кашi доброї зварила,

                                      По тарiлцi розмастила...

                                      Побачила Журавля

                                      I кричить йому здаля:

ЛИСИЦЯ.                  День добрий, куме! Як живеш?

                                                           Чом до мене ти не йдеш?

                                                           Скорiше, я тебе чекаю.

                                                           Сьогоднi, вперше, пригощаю!

ВИТIВНИК.              На язицi медок, а на думцi льодок.

ЖУРАВЕЛЬ.             Це приємна новина!

                                   Сил вiдмовити нема.

                                   Справи всi свої лишаю

                                   I до тебе поспiшаю.

 

Журавель зiрвав квiтку i йде до Лисицi. Лисиця жестом запрошує Журавля сiдати. Журавель все ближче присувається до Лисицi.

 

ВИТIВНИК.              Пнеться, як хмiль по тичцi!

 

Лисиця, вiдсуваючись, наштовхується на тарiлку з кашею. Пропонує Журавлю. Вiн з закритими очима вдихає аромат. Каша з-пiд носа Журавля перемiщується йому за спину. Журавель здивований. Лисиця тим часом пiд`їдає кашу. Всi спроби Журавля закiнчуються однаково, а тарiлка лишається порожньою.

 

ЛИСИЦЯ.                 Любий кум, чого мовчиш?

                                        I не хвалиш, не свариш...

                                        Що, несмачно зготувала?

                                        Господиня я погана?

ЖУРАВЕЛЬ.                        Що майстриня ти - це знаю,

                                        Але так собi гадаю:

                                        Як не змiг шматка вхопити,

                                        То про що тут говорити?

ЛИСИЦЯ (погрозливо.) Натяк твiй не розумiю!

ЖУРАВЕЛЬ.                        Маю я одну надiю -

                                        У гостях куму побачить,

                                        Щоб я мiг тобi вiддячить.

ВИТIВНИК.               Як Лисиця те почула,

                                   Про обачнiсть враз забула,

                                   Пiшла в хату чепуритись,

                                   Щоб в новiм вбраннi з`явитись.

                                   (Журавель йде до себе.)

                                   Журавель був не дурний,

                                   Зрозумiв "що" i "куди".

                                   Гостi риби наловив,

                                   На спiд бочки положив.

                                   (З`являється Лисиця.)

ЖУРАВЕЛЬ.                         Пригощайся, дорога!

                                   Гарна рибка i смачна.

 

Журавель довгим дзьобом спокiйно дiстає рибу i їсть її, а  Лисицi нiяк не вдається нiчого вхопити.

 

ВИТIВНИК.              Щоб рибу їсти, треба в воду лiзти.

                                        Лиска як не намагалась,

                                        Так їй рибка й не дiсталась!

                                        Образилась на Журавля.

                                        Невинна, наче немовля!

                                        I нiяк не зрозумiє

                                        Чого кум так заподiяв.

 

Лисиця з пересердя перекинула бочку, а в нiй вже нiчого нема.

 

                                        А люди кажуть:

                                      Яка пряжа - таке й полотно.

                                      Голодна й зла додому йде.

                                      Їй назустрiч - Буханець.

                                      Довкруг Лиски вiн кружляє

                                      Й свою пiсеньку спiває:

                                                  (Пiсня.)

                                      Я по засiку метений,

                                      Я на яйцях печений,

                                      Я вiд Баби втiк,

                                      Я вiд Дiда втiк....

ЛИСИЦЯ.                  Хто це тут такий рум`яний?..

                                      Голос, нiби, непоганий.

                                                           Де ти пiсеньки навчився?

ВИТIВНИК ( за Буханця.) З нею я на свiт родився!

ЛИСИЦЯ.                  Якщо хочеш ти спiвати,

                                                                     На узвишшя треба стати,

                                                                     Щоб тебе могли почути...

                                                                     Iнакше "зiркою" не бути.

 

Буханець починає пiсеньку спочатку. Звiрi з острахом визирають з кулiс.

 

                                                                     Нi, не чую. Геть глуха!

                                                                     Сядь менi на язика.

ВИТIВНИК.              Так Лисиця захотiла...

                                                                     Пащу широко вiдкрила...

                                                                     Оком навiть не зморгнула...

ЛИСИЦЯ.                  Гам!!!

                                                                     (Звiрi з жахом вiдсахнулись.)

ВИТIВНИК.                          I Буханець ковтнула.

 

Витiвник кидає Буханець у декольте Лисицi. Вона задоволено погладжує живiт.

 

                                                                     Але це ще не кiнець!

                                                                     Не скорився Буханець.

                                   Прагне вирватись на волю,

                                   Тож працює головою:

                                   У Лисицi в животi

                                   Скаче вiн туди-сюди.

 

Видно,як у Лисицi в животi скаче Буханець i їй доводиться робити рiзнi неймовiрнi рухи.

 

ЛИСИЦЯ.                  Припини негайно, чуєш?

                                   Ще, налихо, замордуєш!

ВИТIВНИК (за Буханця.) Так і буде!

ЛИСИЦЯ.                                          От, бiда!

                                                           Я вiд болю ледь жива.

                                                           Бiднi нутрощi мої...

                                                           Прислужила я собi!

                                                           Треба Буханця позбутись,

                                                           Бо ще гірше може бути.

 

Лисиця намагається рiзними засобами позбутись Буханця. Врештi  вона  повисає на драбинi вниз головою i Буханець викочується.

 

                                          Геть, поганцю, забирайся,

                                          Бiльш менi не попадайся!

ВИТIВНИК (за Буханця.) «За науку дуже вдячний!

                                          Буду я тепер обачний.

                                          Ось i вся моя промова!»

Буханець дотримав слова:

                                          Скiльки б вiн не мандрував -

                                          До халеп не потрапляв.

 

З усiх бокiв до Буханця наближуються звiрi (Заєць, Вовк, Ведмiдь i Баба). Буханець вислизує з рук Витiвника i попадає до Зайця. Заєць спочатку  лякається, а потiм намагається з`їсти Буханець. Але на Зайця погрозливо суне Вовк. Заєць знову лякається i вiддає буханець Вовку. Витiвник, вiдiйшовши убiк, спостерiгає. Вовк намагається з`їсти Буханець, але на нього насувається Ведмiдь. Вовк вiддає Буханець Ведмедю. Ведмiдь хоче з`їсти Буханець, але до нього пiдходить Лисиця, яка хитрощами намагається видурити Буханець. Їй нiчого не вдається тому, що Баба з рогачем пробiгає  мiж Ведмедем i Лисицею, i пiдхоплює Буханець на рогач. Баба бiжить на  авансцену. За нею штабелями падають звiрi, намагаючись вхопити Буханець. Баба спотикається i падає. Витiвник пiдхоплює Буханець. З кулiс вибiгають всi iншi учасники вистави, допомагають колегам пiднятися, приносять лаву на середину сцени. Поки все це робиться, Витiвник розважає публiку.

 

ВИТIВНИК.              Казка - вигадка, але

                                             В нiй частинка правди є!

                                             За що купив -

                                             За те i продаю.

                                             Язик без кiсток,

                                             Що хоче - лопоче.

 

Звiрi вибудували мiнi-хор. Витiвник бере диригентську паличку, розподiляє голоси. Змах палички i хор спiває.

                                

Тут i казочцi кiнець,

                                             А хто слухав - молодець!

                                                         Все !

 

                                 Актори вклоняються, ЗАВІСА закривається.

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now