Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black

КОНТАКТИ  АВТОРА:

 

Марина Смілянець

 filmary.sm@gmail.com

+38096-582-35-13

 

П’єса-переможець літературного конкурсу «КОРОНАЦІЯ СЛОВА» 2015 у номінації «найкраща п’єса для дітей»

З серпня 2016-го йде на сцені театру «Божа корівка» (м.Київ, вул. Михайлівська 24 ж)

                                                                                                   

П’єса-казка

 

«Країна Серйозних»

 

Казка для  юних мрійників …

 

ДІЙОВІ ОСОБИ:

 

КАЗКАР / ФРЕНДІ - чарівник  (обидві ролі має грати один актор)

 

ЗОРЯНА – дуже серйозна дівчинка

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ  –  працює у відділі по боротьбі з мрійниками.

 

Входить Казкар, оглядається навколо.

 

КАЗКАР: Ой, знов мене занесло кудись не туди! Діти, що це за планета? Марс, Юпітер?! Мені потрібно знати точно… Земля?! Ви впевнені?! А я одразу здогадався, бо тільки на Землі живуть такі красиві хлопчики і дівчатка! От вчора був на Плутоні, так там у дітей по три голови! Лише уявіть, вони втричі більше балакають, - витримати неможливо… А от з вами трохи приємніше мати справу. Ну, що ж, давайте знайомитись?!  Можете звати мене просто Казкар, бо імен у мене багато, якщо почну називати всі, то ми тут тиждень просидимо… У мене незвичайна професія: я мандрую у часі, по планетах і паралельних світах! Але не просто так туди-сюди, а допомагаю тим, кому це потрібно! Тепер досить балачок, - час працювати!  У мене є особлива карта (дістає карту), вона вказує місце, у якому я потрібен. На цей раз я маю відправитись у «Країну Серйозних», інакше кажучи, країну «S». Справа в тім, що там зовсім немає веселих людей… Чому так?! Це я з’ясую вже на місці. Якщо хочете, можу взяти вас із собою! Хочете?! Тоді вирушаймо! Але для цього ми всі разом маємо сказати такі чарівні слова:

 

«Яскрава комета, зірка срібна,

Понесіть нас туди, де допомога потрібна!!!»

 

А тепер всі разом! (діти повторюють)

 

КАЗКАР: О! (оглядається) Здається, вийшло!

 

Вибігає дуже зосереджена ДІВЧИНКА і швидко кудись йде.


КАЗКАР: О, дівчинка… Постривай!

 

ДІВЧИНКА: Я дуже зайнята!

 

КАЗКАР: Я лише хотів запитати, де я опинився?

 

ДІВЧИНКА: Я не розмовляю з незнайомцями!


КАЗКАР: Це правильно! Не розмовляй! Але як нам стати «знайомцями», якщо ти не розмовляєш з «незнайомцями»?

 

ДІВЧИНКА: Ніяк!

 

КАЗКАР: Вибач, я напевно щось наплутав, але до мене надійшла інформація, що тут десь потрібна моя допомога. Випадково, не тобі?

 

ДІВЧИНКА: Ні!


КАЗКАР: Але ж ти така сумна… Може, тебе хтось образив?

 

ДІВЧИНКА: Ні! І я не сумна, а серйозна! Як і всі наші громадяни…

 

КАЗКАР: І чого ж це ви всі такі серйозні!?

 

ДІВЧИНКА: Відразу видно, що ви не місцевий! Ось там висить дошка з правилами, раджу їх почитати, поки не вляпались у халепу!

 

КАЗКАР підходить до дошки на якій написано:

 

По законам країни «S» всім громадянам ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ:

 

- МРІЯТИ

- ГРАТИ

- ВЕСЕЛИТИСЬ

- РОЗПОВІДАТИ І СЛУХАТИ КАЗКИ

 

Порушники будуть суворо покарані …

 

КАЗКАР: Хіба комусь можна заборонити мріяти?!

 

ДІВЧИНКА: А як же! Мрії лише вбивають час!

 

КАЗКАР: Але якщо ви не будете мріяти, то не зможете створити щось нове!

 

ДІВЧИНКА: Нащо нам нове? Громадянам країни «S» вистачає усього, що у них вже є!

 

КАЗКАР: А як же казки?! Діти без казок – злі діти. Невже тобі у дитинстві ніколи не читали казок?

 

ДІВЧИНКА: Мої батьки не злочинці!

 

КАЗКАР:  А до чого тут «злочинці»!?

 

ДІВЧИНКА: Всі, хто читає казки, – злочинці!

 

КАЗКАР: Ну а без ігор як? Хіба можна вирости нормальною дитиною, якщо ніколи не гратись і не веселитись? Ні, мені ваші правила зовсім не подобаються…


ДІВЧИНКА: А хто Ви взагалі такий?!

 

КАЗКАР: Я – Казкар! Збираю казки по всьому Всесвіту, а потім розповідаю їх тим, кому це може бути корисним.

 

ДІВЧИНКА: Злочинець… Я відразу зрозуміла!

 

КАЗКАР: Я можу розповісти тобі таку казку, що, почувши її, тобі стане зрозуміло, що…

 

ДІВЧИНКА: (перебиває) Ні-ні-ні! Дякую, не треба! Взагалі таким, як Ви, тут робити нічого! Раджу скоріше йти звідси, поки не потрапили на очі Патрулю Емоцій!

 

КАЗКАР: Патрулю Емоцій? А це ще що таке…?!

 

ДІВЧИНКА: Патруль Емоцій – організація, яка слідкує, щоб ніхто не порушував закони. У кожного з них є такі спеціальні радари, які вимірюють настрій довкола. Завдяки ним контролюється, щоб ніхто не виходив за межі серйозності.

 

КАЗКАР: З цим краще не жартувати… Краще піду пошукаю цікавіших дітей, які не боятимуться пограти у «найвеселіші хованки».


ДІВЧИНКА: Прощавайте. (зацікавлено) А «найвеселіші хованки» - це що таке?

 

КАЗКАР: Це теж саме, що і звичайні хованки, але разом зі мною!


ДІВЧИНА: Зрозуміло… А що таке «звичайні хованки»?

 

КАЗКАР: Тобі не потрібно цього знати, все одно ніколи не зможеш пограти.

 

ДІВЧИНКА: Хіба це цікаво?

 

КАЗКАР: Діти з планети Земля часто у це грають… Правила прості, ось дивись: я закриваю очі, кручуся і починаю рахувати, ти ховаєшся, а коли я дорахую, то розплющу очі і піду тебе шукати! Якщо знайду – переміг! Тоді  починаєш шукати ти! Все просто! Давай спробуємо! (закриває очі і крутиться) Ти ховайся, а я починаю рахувати!

 

ДІВЧИНКА: Не треба! Я лише запитала. Я не збираюсь грати!

 

КАЗКАР: (продовжує крутитись) Чотири, п’ять, скоро я піду шукати!

 

ДІВЧИНКА: Почекайте! Я ще не сховалась! (ховається)

 

КАЗКАР: П’ять з половиною, с четвертиною…П’ять з плюсом, п’ять з мінусом і просто п’ять – все – пішов шукати!

 

(ДІВЧИНКА заховалась, Казкар шукає. дівчинка перебігає з одного місця на інше)

 

КАЗКАР: Знайшов! Знайшов! Тепер я ховаюсь, а ти рахуй!

 

(ДІВЧИНКА заплющує очі)

 

ДІВЧИНКА: Один-два-три-чотири… (швидко розплющує очі і бачить Казкаря) Знайшла!

 

КАЗКАР: Не чесно! Я ще не сховався! Ох, тебе ще багато чому потрібно навчити…  (починають танцювати і співати пісню)

 

Якщо на твоїй вулиці

Будинки надто сірі,

Якщо на твоїй вулиці

Лиця у всіх змарнілі

 

Не піддавайся натовпу,

Очей не опускай,

На світі десь є райдуга,

Про це не забувай!

 

Вона колись потрапить

На вулицю твою

І все довкола стане,

Неначе у раю!

 

І буде твоя вулиця

Яскрава і нова

І будуть день і ніч

Траплятись там дива

 

Не піддавайся натовпу,

Вверх руки піднімай!

На світі десь є райдуга,

Ти це запам’ятай!

 

КАЗКАР: О, що я бачу?!

 

ДІВЧИНКА: (перелякано) Що?! Де?!

 

КАЗКАР: Ти посміхаєшся!

 

ЗОРЯНА: Ой, що я накоїла…

 

КАЗКАР: А що поганого?! Взагалі, посмішки подовжують життя! І тому, хто посміхається, і тому, до кого посміхаються! Ось ти мені посміхнулась, і я буду жити аж на день довше!

 

ДІВЧИНКА: Аж на день? День – це мало.

 

КАЗКАР: Дивлячись, як його провести! От я за один день можу зробити більше, ніж деякі - за все життя! Запам’ятай секрет: щоб жити довго, потрібно посміхатись щодня!

 

ДІВЧИНКА: Бідні наші громадяни, вони ж гадають, що це погано, і навіть не уявляють, як помиляються…

 

КАЗКАР: То ти маєш обов’язково всім відкрити цей секрет! До речі, а як тебе звати?

 

ДІВЧИНКА: Дев’ятсот Тридцять Сім.

 

КАЗКАР: Я не питав твого номеру, у мене немає телефону, щоб дзвонити. Я запитую, як твоє ім’я?

 

ДІВЧИНКА: Це і є моє ім’я - номер Дев’ятсот Тридцять Сім. А прізвище - Нуль Тринадцять. У нас у всіх імена номерами.

 

КАЗКАР: У мене взагалі хороша пам'ять на імена, але тут я напевно не відразу запам’ятаю. Тому не ображайся, якщо буду плутати і казати наприклад, дев’ятсот шістдесят вісім, чи дев’ять.

 

ДІВЧИНКА: (сміється) Ні, то вже хлопчачі імена!

 

КАЗКАР: Ох, ну що тут скажеш…  Оригінальні імена, м’яко кажучи… Невже не можна було щось цікавіше вигадати?!

 

ДІВЧИНКА: Щоб вигадати ім’я, потрібно фантазувати, а у нас…

 

КАЗКАР: Точно… Я й забув, що це за країна… Слухай, а давай вигадаємо тобі якесь ім’я більш екстравагантне?

 

ДІВЧИНКА: Екстра…Що?!

 

КАЗКАР: Приємніше хоча б… Щоб мені було легше до тебе звертатись.

 

ДІВЧИНКА: Ой, ні! Не можна!

 

КАЗКАР: Імена мають велике значення, навіть впливають на характер… Як людину назвеш, – так вона і полетить! Я хочу, щоб ти навчилась мріяти, тому потрібно дати тобі якесь чарівне ім’я… Таке чарівне, як зорі на небі! Зорі… Точно! Зоряна!  Як тобі ім’я «Зоряна»?!

 

ДІВЧИНКА: Зоряна?! Гм… Гарніше, аніж Дев’ятсот Тридцять Сім!

 

КАЗКАР: І я так думаю! Доброго дня тобі, Зоряно!

 

(Чутно патрульну сирену)

 

ЗОРЯНА: Ой! Тихо-тихо! Чуєш сирену?! Це патруль ! Зараз прийдуть по нас! Що ж робити… Я ж відчувала, що з тобою не слід розмовляти!

 

КАЗКАР: А чого боятись!? Ми ж нічого поганого не зробили… Нехай прийдуть і пояснять мені, на якій підставі вони забороняють людям бути щасливими!

                                                                                                         

ЗОРЯНА: Не пояснять! Вони ніколи нічого не пояснюють!

 

КАЗКАР: А що вони можуть нам зробити!?

 

ЗОРЯНА: Відправлять у Кімнату № 0 !

 

КАЗКАР:  А може там весело!?

 

ЗОРЯНА: Ні! Кімната №0, це найтемніше місце у країні S! Туди відправляють усіх порушників! Там немає нічого окрім темряви! Навіть твої думки вимикаються… Якщо нас туди посадять, то ми проведемо там цілу вічність!

 

КАЗКАР: Жах! Вічне ніщо – погана перспектива, як на мене. Слухай, а давай сховаємось від них!?

 

ЗОРЯНА: Це безглуздо, все одно знайдуть!

 

КАЗКАР: Здаватись без боротьби – от, що по-справжньому безглуздо!

 

(Зоряна і Казкар ховаються. Вибігає НУЛЬ ВОСЬМИЙ , у руках з радаром бігає усюди, шукає. Знаходить Зоряну і Казкаря )

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Руки вгору! Ви заарештовані!

 

КАЗКАР: Ви взагалі хто такий? Пред’явіть для початку документи, інспектор…

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Я – Нуль Восьмий, стажер Патрулю Емоцій… Працюю у відділі по боротьбі з мрійниками!

 

КАЗКАР: Стажер Нуль Восьмий, а які до нас претензії?

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Мені поступив сигнал, що десь тут була порушена стаття 263 злодійського кодексу найсерйознішої країни «S», яка передбачає життєве ув’язнення всім тим, хто її порушить. Це ви – порушники?

 

КАЗКАР: Ми грались… Ну і що!?

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Як це що!? Я маю вас заарештувати!

 

ЗОРЯНА: Послухайте, це якась помилка…

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Тобто ви хочете сказати, що наше управління по боротьбі з порушниками може помилятись?

 

КАЗКАР: Звичайно, може! Всі помиляються. Головне, не забути вчасно вибачитись.

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: За статтею 154, всі, хто сумнівається у сумлінності нашого управління, також мають бути заарештовані! Досі сумніваєтесь?!

 

ЗОРЯНА: Ні в якому разі!

 

КАЗКАР: Вважай, я пожартував!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: За статтею 182 громадяни країни «S» не мають права жартувати! Ви вже втретє порушили закон…

 

КАЗКАР: Якщо всі ці правила стосуються лише громадян країни «S», то мене не маєте права арештовувати, я взагалі з іншої планети!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ:  А як Ви сюди потрапили?!

 

КАЗКАР: Чари!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Тоді я точно маю Вас заарештувати!

 

КАЗКАР: У такому разі і себе арештуй! Адже ти також тільки що з нами грав!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Я!? Не може такого бути!

 

КАЗКАР: Адже ми сховались від тебе –  а ти нас шукав і знайшов. Це означає, що грав! Діти, скажіть, ви ж бачили, що він грав?! (діти: Тааак)

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Це не чесно… Я не знав! Я роботу свою виконував!

 

КАЗКАР: Твоя робота – ловити зловмисників, а не порушувати закони разом з ними! Тепер, коли ти приведеш нас у відділок, ми там усе розкажемо!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Стоп! Ось тільки не треба погрожувати. Я перший день на службі. У мене ще немає досвіду затримання небезпечних злочинців, особливо таких хитрих. А взагалі вам ніхто не повірить, бо радар, який зафіксував порушення є лише у мене. Тому заявляю, ви заарештовані!

 

ЗОРЯНА: Я не можу у Кімнату №0, у мене ще багато справ…

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Тепер можете забути про свої плани. Адже ви знаєте, що буває з тими, хто йде проти правил!

 

КАЗКАР: Ти хоча б поясни, чому не можна?! Хто вигадав усі ці ваші абсурдні закони?!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Хто їх вигадав, вже ніхто й не пам’ятає, але ці закони у нас настільки давно, що ми і уявити не можемо життя без них. Ще мої пра-пра-пра-прадідусі з бабусями жили за цими законами! Не ми ці правила призначали, не нам їх міняти! Тому прошу пройти у відділок!


КАЗКАР: Добре! Але, будь ласка, не чіпай дівчинку! Вона тут ні до чого, це я її втягнув.

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: (сумніваючись) Дівчину на перший раз я можу пробачити, але лише тому, що вона до цього завжди була законослухняною. Лише в якості винятку. А от Ви особа занадто небезпечна. Ходімо…

 

(НУЛЬ ВОСЬМИЙ надягає наручники на Казкаря і виводить, ЗОРЯНА залишається сама.)

 

ЗОРЯНА: Зачекайте, відпустіть його, адже він не знав! Ну от… А я його попереджала. Що тепер робити?! Може спробувати врятувати його? Але, як же я його врятую, я лише звичайна дівчинка! Який з мене герой, взагалі вони сильніші за мене, якщо я спробую, то сама можу втрапити у халепу, і тоді вже ми вдвох будемо вічно сидіти у безкінечній темноті  Кімнати №0. А яка з цього користь? Ні, не буду я нікого рятувати! Такі справи не для мене.

(за великим сундуком хтось голосно чхнув ) Ой… Там хтось є… Негайно вилазь!  (з-за великого старого сундука з’являється ФРЕНДІ, у пошарпаній одежі, схожий на бродяжку… дивакуватий).

 

ФРЕНДІ: Зараз… Тільки кричати не треба, я тільки прокинувся.

 

ЗОРЯНА: Ти хто?!

 

ФРЕНДІ: А на кого схожий?

 

ЗОРЯНА: Навіть не знаю, як сказати, щоб не образити… На безпритульного…

 

ФРЕНДІ: Ну, дякую! Хоча, що ображатись, так воно і є… Все життя безпритульний, самотній, скитаюсь… А ти хто така?

 

ЗОРЯНА: А я номер дев’ятсот… Ні, тепер вже не номер. Я - Зоряна! Так! Мене тепер звати Зоряна! Гарно звучить!?


ФРЕНДІ: Ще й як! А мене Френді звати! (протягує руку)

 

ЗОРЯНА: (відсторонюється) Хм… Не думала, що тут в когось ще є імена, а не номери. Френді… Чому ти не знайдеш собі нормальний дім і не будеш жити, як всі?

 

ФРЕНДІ: У країні з такими правилами для мене ніколи не знайдеться мого дому. Я переховуюсь від Патрулю Емоцій вже багато років…

 

ЗОРЯНА: Чому?!

 

ФРЕНДІ: Бо я - найнебезпечніший мрійник з усіх мрійників! Я почав мріяти, коли був ще зовсім маленьким… А все, що я бачив довкола викликало у мене посмішку. Всі намагались перевчити мене, часто сварили, але я не міг стати таким, як вони вважають за потрібне. Отже коли вони зрозуміли, що не зможуть мене виправити, то вирішили позбавитись назавжди, відправивши у кімнату №0… Проте я встиг утекти, відтоді переховуюсь…

 

Я звичайний собі бродяга –

Я по світу весь час ходжу

І хтось скаже мені «бідолаха»

Проте я вас засмучу:

 

Бо живу собі щасливо

І нікуди не спішу.

Кожен день для мене – диво!

І цим дивом я живу…

 

Я начхав на всі закони

І на правила дурні.

Головне для мене - серце

І що маю у душі.

 

У мене свої закони.

Вони про правду і дива.

Я щасливий і без корони,

Бо роблю добрі діла

 

ЗОРЯНА: Але тобі напевно тяжко ось так, весь час самому?

 

ФРЕНДІ: Так, інколи це зовсім невесело… Але, коли я побачив Казкаря, у мене з’явилась надія, що він забере мене з собою у інші світи. Проте, я не встиг. І мені так прикро чути, що ти не збираєшся його рятувати.

 

ЗОРЯНА: Я б залюбки! Але не можу! Вони сильніші за мене!

 

ФРЕНДІ: Дуже легко не врятувати друга, але не так легко потім з цим жити…

 

ЗОРЯНА: (розсердилась) Знаєте, це не ваша справа. Взагалі, він ніякий мені не друг! Ми щойно познайомились…

 

ФРЕНДІ: А яка різниця, друг чи не друг? Коли комусь потрібна твоя допомога, немає значення, хто він тобі!

 

ЗОРЯНА: Я навіть не знаю, де знаходиться кімната № 0.

 

ФРЕНДІ: Боягузи завжди знаходять собі виправдання! Не знаю, не вмію, не вийде… Тьху!

 

ЗОРЯНА: Я не боягузка! Я просто ще ніколи, нікого не рятувала!

 

ФРЕНДІ: Вважай, змарнувала життя!

 

ЗОРЯНА: Чому це?! Я завжди все роблю правильно… Я вчасно лягаю спати, вчасно прокидаюсь, поводжу себе  відповідально і не роблю нічого поганого.

 

ФРЕНДІ: Щоб бути людиною, недостатньо не робити нічого поганого - щоб бути людиною потрібно робити і щось хороше.

 

ЗОРЯНА: Мені про це ніколи не казали.

 

ФРЕНДІ: Такі речі не потрібно казати, ти маєш відчувати їх сама. Своїм серцем!

 

ЗОРЯНА: Серцем?!

 

ФРЕНДІ: Кому я це кажу!? Все одно не зрозумієш! Не відволікатиму тебе.  Ти така правильна, у тебе напевно ще багато інших справ. А Казкар нехай собі сидить… (Френді йде…)

 

ЗОРЯНА: Зачекай! А ти колись когось рятував?! Чи тільки і робиш, що ховаєшся від усіх!?

 

ФРЕНДІ: І я не рятував!  Ось бачиш, як нас багато - байдужих. А ти з інших приклад не бери! Ти за собою слідкуй!

 

ЗОРЯНА: А якщо ми… (сумніваючись) Ні, це небезпечно…

 

ФРЕНДІ: Ну кажи вже, коли почала… Що?!

 

ЗОРЯНА: А якщо ми разом його врятуємо? Хоча хіба це можливо…

                                                                                                                

ФРЕНДІ: Звичайно, неможливо! Якщо ти у це не віриш, то діла не буде. Залишайся вдома! У того, хто не вірить, – все неможливо…

 

ЗОРЯНА: Хіба, якщо я повірю, від цього щось зміниться? Його закрили, і він там сидить, і від моєї віри нічого не міняється.

 

ФРЕНДІ: Зрозумій, робити щось, не вірячи у це, так само абсурдно, як вірити і нічого не робити!

 

ЗОРЯНА: Нічого не зрозуміла…

 

ФРЕНДІ: Не зважай. Йди займайся своїми серйозними справами.

 

ЗОРЯНА: І як тепер робити щось інше, коли я весь час думатиму, як йому там… Ні! Треба йти! Що буде, те буде! Сидіти ось так я тепер точно не  зможу! Пішли!

 

ФРЕНДІ: А це вже інша справа! Я ще зранку передчував, що на нас чекає пригода! У дорогу!

 

Зоряна і Френді уходять.

 

Виходить НУЛЬ ВОСЬМИЙ

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Хто б міг подумати?! Перший день на службі, а вже затримав небезпечного злочинця! Може, мені тепер навіть медаль дадуть! Всі інші патрульні будуть мене поважати… Якщо я у перший день зробив такі успіхи, то що буде далі!? Завтра я спіймаю вже двох, а післязавтра - трьох! Треба поставити собі за мету кожного дня ловити все більше і більше, тоді я точно отримаю звання найвідповідальнішого патрульного і мені дадуть таку нагороду, яка іншим і не снилась! (від радара чутно сирену) Ой… Сигнал!!! Тривога! Хтось знов порушує закон! Радар вказує, що десь хтось розмріявся! І це десь зовсім поруч… (ходить кругами)…Де ж цей «мрійник»? Зламався чи що? Чомусь вказує якраз туди, де я зараз! Ой…!!! Невже це Я тільки щойно мріяв?! Ой-ой! Що ж тепер робити? Не можу ж я сам себе затримати? Ні… Піду краще звідси скоріше, поки мене мої ж не спіймали…  (йде)

 

(входять Зоряна і Френді)

 

ЗОРЯНА: Зачекай, я стомилась… Ми не знаємо, куди йдемо! Це була погана ідея... Тепер ось заблукали.

 

ФРЕНДІ: Не скигли. У нас є мета, отже, має з’явитись знак!

 

ЗОРЯНА: Який ще знак?

 

ФРЕНДІ: Не знаю… Якийсь…  Завжди з’являється якісь знак, який вказує вірний шлях. Потрібно лише вміти його побачити!

 

ЗОРЯНА: Знак… І де ж? (шукає) Немає ніякого знаку. І взагалі, нащо я пішла… Я ж знала, що ніяких чудес не існує, і Казкар – то, напевне, ніякий не Казкар, а просто шахрай! Адже, якби він був справжнім чарівником, його б ніхто не зміг схопити, ось так! Чому я повірила? Тепер ми замерзнемо у цьому лісі, і нас з’їдять вовки…

 

ФРЕНДІ: Ой, теж мені, реалістка…Які вовки? Як вигадає…

 

ЗОРЯНА: Тоді просто помремо від нудьги.

 

ФРЕНДІ: Звичайно помремо від нудьги! Але тільки через тебе! Бо ти не вмієш ані мріяти, ані грати, ні казок розповідати…

 

ЗОРЯНА: Чому це не вмію!? Якщо я ніколи їх не розповідала, це не значить, що я не вмію…

 

ФРЕНДІ: Ну от і розкажи!

 

ЗОРЯНА: Значить так… Увага, зараз буде казка! Пішли якось двоє рятувати Казкаря, йшли, йшли, довго-довго, потім заблукали і померли. Кінець.

 

ФРЕНДІ: Зоряно, ти це… Краще тобі більше не розповідати таких казок нікому… Це погана казка. Це взагалі складно назвати казкою… Хоча воно й не дивно, тобі ж у дитинстві нічого доброго не читали…

 

ЗОРЯНА: А якою має бути справжня казка?

 

ФРЕНДІ: По-перше, там завжди має бути той, хто здатний на хоробрі вчинки!

 

ЗОРЯНА: Це точно не про нас з тобою… Хоча, знаю! Це про нашого Казкаря! Ось він, я впевнена, багато хоробрих вчинків зробив…

 

ФРЕНДІ: Точно! По-друге, має бути надзвичайно небезпечна та захоплива пригода!

 

ЗОРЯНА: Ну, якщо цей ліс можна назвати надзвичайно захопливою пригодою, то це - якраз воно.

 

ФРЕНДІ: А по-третє, казка має закінчуватись добре! Головний принцип хорошої казки - хеппі енд!

 

ЗОРЯНА: У такому разі ми опинись у поганій казці!

 

ФРЕНДІ: Бо треба не так. Розкажи мені ту ж саму казку, але вигадай в ній інший фінал…

 

ЗОРЯНА: Зараз подумаю…

 

ФРЕНДІ: Фантазуй!

 

ЗОРЯНА: Красива та розумна дівчинка разом з мрійником Френді відважно пішли рятувати Казкаря, вони потрапили у дивовижній ліс і заблукали там і думали, що все вже безнадійно, але раптом згадали чарівні слова, які допомагають у складних ситуаціях…

 

ФРЕНДІ: І що ж це були за слова?

 

ЗОРЯНА: Не знаю…

 

ФРЕНДІ: То вигадай їх!

 

ЗОРЯНА: Ага, хіба це так легко… Допоможи мені! Наприклад: « Якщо хочеш побачити знак…»…

 

ФРЕНДІ: «…Підстрибуй до неба, наче дивак!»

 

ЗОРЯНА: Підстрибуй до неба?

 

ФРЕНДІ: Так… Повторюй за мною!

 

ЗОРЯНА І ФРЕНДІ (разом з дітьми):

 

«…Якщо хочеш побачити знак,

Підстрибуй до неба, наче дивак!...»

 

ФРЕНДІ: Ой! Що я бачу!

 

ЗОРЯНА: Що!? Де?!

 

ФРЕНДІ: Там впало щось яскраве… Зараз спробую дістати!

 

ЗОРЯНА: Дивно… Я нічого не бачила.

 

ФРЕНДІ: (біжить і повертається, ніби тримаючи щось у руках) Ось!  Це Зірка Мандрівників! Вона завжди падає там, де комусь потрібна допомога! Своїм світлом вона має вказати шлях!

 

ЗОРЯНА: Не бачу ніякої зірки!

 

ФРЕНДІ: Не бачиш, бо не віриш! А я бачу! Але вона зараз не світить, бо їй не вистачає енергії…

 

ЗОРЯНА: І що ж робити? Де дістати цю «енергію»?

 

ФРЕНДІ: Потрібно мріяти! Вона отримує енергію, коли хтось загадує бажання. А потім це бажання виконує!

 

ЗОРЯНА: Але я не вмію мріяти…

 

ФРЕНДІ: Кожен вміє! Це так природньо, як дихати! Ось я мрію, щоб у мене був будинок з одних тільки цукерок! Коли я буду відчиняти кран з водою, звідти буде текти апельсиновий сік, а коли гарячу воду – гарячий шоколад… А ліжко у мене буде зроблено з вишневого торта! І всі ці діти, я впевнений, теж про щось мріють!  (до глядачів) Скажіть, а чого б ви найбільше хотіли? Хлопчик, про що ти мрієш? А ти про що?! А ти? Бачиш, Зоряна, як багато навкруги бажань!

 

ЗОРЯНА: Знаю! Я мрію, щоб нам вдалось врятувати Казкаря!

 

ФРЕНДІ: Здається діє… Зірка починає світити яскравіше!

 

(Вмикається сирена.)

 

ЗОРЯНА: О, ні! Знов патруль! Треба тікати! Скоріше!

 

Вибігає НУЛЬ ВОСЬМИЙ. Френді зникає. Нуль восьми встигає схопити Зоряну.

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Так-так, хто це тут розмріявся!? Зовсім знахабніла? У мене ледве радар не вибухнув від перенапруги!  (ставить свій радар на підлогу і обмахує його щоб охолодити) Ще ніколи так не перегрівався…

 

ЗОРЯНА: (виривається і відбігає) І Вам добрий день!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Хуліганка! На цей раз у тебе великі проблеми!


ЗОРЯНА: Нічого, якось вирішу!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: (встигає її знов схопити) Дивись, ще й грубіянити навчилась! А хто це там тільки що побіг і покинув тебе?

 

ЗОРЯНА: Це мій новий друг Френді…

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Ну нічого, далеко не втече, і Френді твого також впіймаємо!  

 

ЗОРЯНА: А знаєш що!? А я тебе не боюсь!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Тільки от не треба знов тікати, це безглуздо! Все одно спіймаю! Раджу заощадити час!

 

ЗОРЯНА: Як казав мені один мій друг «Здаватись без боротьби – от, що по-справжньому безглуздо!»

 

(Зоряна починає тікати, а НУЛЬ ВОСЬМИЙ намагається зловити, Зоряна залазить на дерево, звідки Нуль Восьмий не може її дістати, врешті, він стомлюється і сідає)

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Перший день на службі і стільки мороки… Якби знав, краще пішов бібліотекарем працювати, сидів би собі цілий день у тихенькому місці, все добре було б… А тут бігай, лови! Погана робота!

 

ЗОРЯНА: (обережно підходить) Не засмучуйся ти так. Я можу тобі казку розказати, я вже навчилась…

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Навіть не смій!

 

ЗОРЯНА: Там про відважного Патрульного!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Хіба такі бувають?

 

ЗОРЯНА: Звичайно… Ось послухай, жив собі Патрульний, він робив вигляд, що дуже серйозний і злий, затримував всіх, проте насправді у душі він був добрий і навіть вмів мріяти… Просто соромився цього і робив це, коли ніхто не бачить. Але одного разу, він потрапив у пригоду і мав би поступити, як завжди, по-злому, але в останній момент якесь чудо допомогло йому обрати інший шлях, він відпустив свої страхи і вчинив так, як йому підказувало серце…

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Серце? Серце просто орган, який качає кров! Воно нічого підказувати не може…

 

ЗОРЯНА: Ти просто не прислухався…

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Ти що, обдурити мене намагаєшся?

 

ЗОРЯНА: Я просто хочу, щоб в нашій казці був хороший фінал… А для цього ти маєш стати добрим і відпустити Казкаря!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: А я не люблю казки! І я не бажаю їх слухати! І нікому не дозволю їх розповідати! Хотіла мене у дурні пошити? Не вийде! (намагається скинути Зоряну з дерева)

 

ЗОРЯНА: Має ж бути якийсь спосіб! Стоп…  Здається знаю! Пане Патрульний, скажіть, а пам’ятаєте, ви казали, що у вас ледве радар не вибухнув, коли ми мріяли? Невже радари можуть ламатись від мрій?

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Не можуть, бо у нас не так багато злочинців, щоб їх так перевантажити.


ЗОРЯНА: А якби мрійників стало багато, щоб відбулось?

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Це неможливо! Ми всіх вчасно встигаємо ловити. Але «якщо б», то звичайно всі радари зламались… Але для цього потрібно занадто багато енергії мрій, у тобі стільки немає!

 

ЗОРЯНА: В такому разі… (до глядачів) Діти! Допоможіть мені! Ми маємо зараз всі-всі разом взятися за руки! Всі-всі… І кожен має загадати бажання! Своє! Кожен загадує те, що він дуже хоче! Не кажіть, що саме, а лише заплющить очі і загадайте…

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Не робіть цього! Я забороняю! Зараз викличу підмогу, вас усіх зловлять! Ой… Радар не працює… Зламався! Ви ще про це пожалкуєте! (тікає)

 

(виходить Казкар)

 

ЗОРЯНА: Казкар! Ми урятували тебе! Вийшло!

 

КАЗКАР: Уявляєте, у них все зламалось, всі радари перестали працювати! Темна кімната №0 відчинилась і тепер всі мрійники на свободі! Я попросив їх щоб вони бігли до всіх найсерйозніших громадян і починали розповідати їм казки!

 

ЗОРЯНА: Ура! Тепер ми об’єднаємось і будемо жити без цих правил! І більше не буде ніякого Патрулю, адже ми знаємо, як з ними боротись!

 

КАЗКАР: А я знав! Знав, що ти зможеш і не побоїшся!

 

ЗОРЯНА: Але я була не сама! Мені допомагав Френді, завдяки йому, я не побоялась і пішла, але потім він кудись втік. Ми маємо його знайти!

 

КАЗКАР: Зоряна, його не потрібно шукати. Я знаю, де він. Ось, що він просив тобі передати (протягує зірку яка світиться)

 

ЗОРЯНА: Це ж напевно Зірка Мандрівників, я нарешті її бачу! І вона світиться! Але як? Коли він встиг тебе побачити!?

 

КАЗКАР: Люба моя Зоряно, я ж чарівник… Мене неможливо просто так закрити у темряву, адже я можу переміщатись, куди забажаю. Тому я був з тобою, коли тобі була потрібна моя підтримка.

 

ЗОРЯНА: То ти і є Френді!? Як я одразу не здогадалась! Нічого не розумію! Але навіщо?!

 

КАЗКАР: А я хотів, щоб мене врятувала саме ти! Тобі потрібно було пройти цей шлях, щоб змінитись! Адже тобі сподобалась подорож?

 

ЗОРЯНА: Так, але мені було дуже страшно і складно…

 

КАЗКАР: А у справжніх подорожах без цього ніяк!

 

ЗОРЯНА: (дивиться зірку що у руках) Зірка Мандрівників! Тепер вона виконає всі наші бажання! Я загадую, що більше ніхто і ніколи не боявся мріяти! І, щоб могли вільно посміхались один до одного!

 

(виходить НУЛЬ ВОСЬМИЙ)

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Вибачте…Можна я теж загадаю бажання?

 

КАЗКАР: Тільки якщо це хороше бажання!

 

ЗОРЯНА: Це всім можна! Загадуй!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Мені дуже соромно, якщо чесно… Я радий, що знайшлась ти, яка виправила це все… Я загадую, щоб на світі було ще більше Казкарів, корисних казок і хоробрих хлопчиків і дівчат, які здатні на відважні вчинки!

 

ЗОРЯНА: Всі наші бажання обов’язково здійсняться! Адже це чарівна зірка!

 

КАЗКАР: Розумієш Зоряно, не зірка має силу, а ти, бо віриш у неї. Не важливо, на що загадувати бажання, на зірку, чи кидаючи монетку у фонтан, головне - наскільки твоє бажання щире…

 

(фінальна пісня)

 

Ти на світ подивися – він чарівний такий!

До зірок посміхнися і хоч трохи помрій…

 

Ти й сама того не знаєш, скільки можеш ти створити,

Бо велику силу маєш, треба тільки захотіти.

 

Нічого більше не бійся – чудові створюй світи,

Від усього серця смійся, відважно крокуй до мети!

 

Ти і сам того не знаєш, скільки можеш ти створити!

Бо велику силу маєш! Треба тільки захотіти!

 

Кінець

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now