Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black

К Р Е Й З I

 

Драматичний етюд з фантазiями.

 

 

Д I Й О В I    О С О Б И :

 

    ТАНЯ  ЧУМАЧЕНКО       -     учениця  лiцею, 16 рокiв

    МАТИ  ТАНI            -     журналiст-мистецтвознавець

    IННА                  -     сусiдка  Танi, 18 рокiв

    ВАДИМ                 -     чоловiк  Iнни, 26 рокiв

    МАРIЯ  IЛЛIВНА        -     бабуся, сусiдка Танi, досить старенька

 

ОДНОКЛАСНИКИ  ТАНI :

    АЛIНА                 -     супергйорл iз зовнiшнiстю ляльки Барбi

    НАТАЛКА          -     маленька i спритна

    ОЛЯ                     -     велика i мiцна

    МАКС                 -     супербой

    ГВИНТ                -     його приятель, теж нiчого собi

 

    ВЧИТЕЛЬКА  лiтератури -     класна керiвниця

    ОКСАНА  ЗАХАРIВНА     -     вчителька  фiзкультури

 

МIЛIЦIОНЕР            -     дуже молодий, в деяких епiзодах грає  другоряднi  ролi:  Романтичний        герой,  Мiстична Вчителька, Лакей, Конферансьє,  Батько,  Бомж,  Чорт i Ангел в однiй особi

 

 

1 Картина.

 

Шкiльний клас прикрашений жовтим листям та повiтряними кульками. На плакатi написано: "З першим вересня!" Бiля дошки стоїть Вчителька i щось пише. Десятикласники  сидять за  партами i роздивляються усiлякi дрiбнички з  магазину  приколiв. Загальне  захоплення викликає механiчна iграшка, що рухається.

 

НАТАЛКА. Ой, дивiться! Дивiться, що робить!.. Клас!

ОЛЯ. Прикольна рiч!

АЛIНА. Менi татусь ще багато чого обiцяв привезти... До речi, вiн незабаром повертається.

 

Гвинт одягнув "окуляри розумника" i клеїть  дурня.  Всi регочуть.

 

МАКС (до Алiни.) А що ти менi подаруєш?

АЛIНА. Гумову ляльку!

МАКС. Навiщо менi гумова? В мене справжня є!  (Ляснув Алiну по сiдницi.)

 

Гвинт вибухнув смiхом, за ним розвеселилася Наталка. Алiна i Оля з осудом подивилися на неї. Вчителька повернулася обличчям до класу.

 

ВЧИТЕЛЬКА (стукаючи указкою по столу.) Тиша! Хвилинку уваги! Перепишiть цей список. Вiн вам знадобиться.

ГВИНТ. Ми так запам`ятаємо!

ВЧИТЕЛЬКА. Дуже б хотiла цьому вiрити.  (Подивившись  на годинника.) I на закiнчення, я хочу нагадати, що суспiльство покладає на вас великi надiї. Вам жити в двадцять першому сторiччi i  будувати високоцивiлiзовану державу, вiддаючи всi свої юнацькi сили для її розквiту.

 

В класi закричали: "Ура!", засвистiли у пищики з  паперовими стрiчками.

 

Припинiть! Не перетворюйте урок на вертеп! Навiщо псувати свято своєю бридкою поведiнкою? (Дивиться  на  годинника.) Перше  нiж пролунає дзвоник, я хочу познайомити вас з новою дiвчиною, яка буде вчитися разом з вами. (Визирає у коридор.) Таню!.. (Учням.) Я зараз. (Виходить.)

 

Загальна метушня, обмiн враженнями.

 

НАТАЛКА. Ну що, хлопчики, матимете тепер нову розвагу?

ГВИНТ. Аякже, прийде якась шкапа - вiдразу всi  розваги припиняться!

ОЛЯ. Хiба тобi не однаково: шкапа,  чи  не  шкапа? Головне - стать жiноча.

ГВИНТ. Ну, не так вже й однаково...

АЛIНА. А давайте з неї  поприколюємося!  Цiкаво,  як вона буде реагувати?

МАКС. Дiйсно! Чому нi? В мене виникла iдея.

 

Компанiя шепочеться, смiється. Алiна вносить свої пропозицiї. В клас заходить Вчителька, за нею - Таня. Дiвчина  вдягнута досить просто, проте охайно.

 

ВЧИТЕЛЬКА (до Танi) Заходь! (Учням.) Ось! Це Тетяна Чумаченко. Вiднинi вона стане вашою однокласницею. Про неї я нiчого  розповiдати не буду, вона сама себе вiдрекомендує i розповiсть  про  своє життєве кредо у власних вiршах, написаних спецiально для цiєї  нагоди. (Всi пильно спостерiгають за дiвчиною, начепивши на обличчя поблажливi посмiшки.) Будь ласка, Таню!

ТАНЯ. Дякую. (Помiтно хвилюючись.) Так склалося, що тепер я буду тут вчитись. Оцiнки, взагалi, я маю непоганi... Люблю iсторiю, лiтератру... (Поклала на стiл папiрець, який весь час тримала у руцi.) Я от, заримувала деякi свої думки... Сподiваюся, ви мене зрозумiєте. (Глибоко зiтхнувши.)

Я не поет. Людина, як людина.

Але чомусь з`явився вiрш...

Вже, мабуть, виросла дитина

I свiт не той, що був ранiш.

 

Засмучує мене буденнiсть сiра

В без пригод сумую я.

Але живе у серцi вiра,

Що доля змiниться моя.

 

Чи буду я холопка, чи княгиня,

По-правдi, все одно менi.

Та неодмiнно - героїня

Я мушу бути у життi!

 

Загальне  пожвавлення в класi, окремi вигуки: "Вау!","Оце так заліпила!..", "Майже Шекспір!" та iнш.

 

ВЧИТЕЛЬКА (до Танi.) Ти вже? Що ж, непогано... Хоча вiршований розмiр трошки кульгає, але вцiлому добре. Тiльки якiсь дивнi у тебе фантазiї, Таню...

ТАНЯ (розгублено.) Просто я хотiла...

ВЧИТЕЛЬКА. Ми потiм про це поговоримо. А зараз  вибери собi вiльне мiсце i сiдай.

ТАНЯ (зупиняючись бiля парти.) Можна тут?

ВЧИТЕЛЬКА. Звичайно. Будь ласка!

 

Учнi зашепталися, дивлючись на Таню. Дiвчина знiяковiла, але сiла. В цю хвилину Макс пiдклав їй на сидiння мiхур з червоною  фарбою. Мiхур голосно луснув. Таня перелякано пiдскочила. Всi засмiялися. Пролунав шкiльний дзвоник.

 

ВЧИТЕЛЬКА. Як вам не соромно! (Зiбравши свої речi, виходить.)

 

Таня розгублено оглядала стiлець i себе. Величезна  червона пляма розповзлася по її спiдницi. Всi зареготали ще голоснiше.

 

АЛIНА (кидаючи Танi пачку гiгiєнiчних прокладок.) Використовуйте проклади "Олвейс" - чисто, сухо та надiйно!

 

Таня, прикриваючись портфелем, вибігла з класу. Гвинт засвистів їй навздогiн. Учнi вийшли на перерву, обмiнюючись враженнями.

 

АЛIНА. Ти ба, як дременула!..

ОЛЯ. Скажiть, яка вразлива...

НАТАЛКА. Слухайте, а ми часом не дуже?..

АЛIНА. Ти що, за неї заступатися збираєшся?

ОЛЯ. Теж в героїнi нацiлилась?

НАТАЛКА. Я?! Нi... Та що я?...

АЛIНА. От i добре. Не раджу. Бачиш, з ними рiзнi неприємностi трапляються...

МАКС. Дiвчата, чого ви завелися? Не вистачало мiж своїми стосунки з`ясовувати. Пiдемо краще, вiдзначимо наше свято.

ГВИНТ. Слушна пропозицiя!

ОЛЯ. Аякже, тебе довго умовляти не доводиться.

АЛIНА. А чому б не вiдсвяткувати?

НАТАЛКА. За що пити будемо?

МАКС. Як за що? За вдалий початок навчального року! (Всi виходять.)

 

2  Картина.

 

Таня прибiгла додому вельми засмучена.

 

ТАНЯ. Дурепа.., яка дурепа! Навiщо я це зробила?! Навiщо я перед ними?.. Так менi й треба! Досить бути наївною дiвчинкою. Я тепер... я... (У вiдчаї.) Я не знаю, що я зроблю. А я сподiвалася... Я думала, що все буде iнакше. (Дзвонить  телефон. Вона  бере слухавку.) Ти, мамо? Як добре, що ти подзвонила... Нiчого не трапилося... Як справи? Як у казцi! Прийдеш - розповiм... А коли ти будеш?.. Яка прем`єра?.. То ще й бенкет? Авжеж, i чому я ранiше не здогадалася? Хiба не можна без цього обiйтися?.. Зрозумiло... Та нi, я не засмучуюся, я вже звикла. Тiльки прикро, що ти нiчого не хочеш змiнити... (Радiсно.) Сюрприз?.. (Розчаровано.) А, подарунок... Побачу, коли лягатиму спати?.. I за те  вдячна... I я тебе... Ну,  добре,  бувай! (Зiтхнувши, стала набирати воду у миску. Зняла спiдницю,  щоб  випрати її.)

Геть бруд! Я ганьбу

В пiнi мильнiй вiдперу.

 

Раптом в її квартиру, з гуркотом,  ввалився сусiд Вадим. Таня, вiд несподiванки, здригнулася i завмерла з голими ногами i мокрою спiдницею в руках.

 

ВАДИМ. Де вона?

ТАНЯ. Хто?

ВАДИМ. Iнна!

ТАНЯ. Не треба кричати. Я не знаю, я щойно прийшла.

ВАДИМ. Знову до кобелiв побiгла, паскуда!

ТАНЯ. Як ти можеш таке говорити? У неї ж дитина.

ВАДИМ. Їй то не шкодить.

ТАНЯ. Вибач, але твої ревнощi не мають межi. Ти перетворюєшся на якогось маньяка.

ВАДИМ. Ти вважаєш мене психiчно хворим?

ТАНЯ. Я вважаю, що ти близький до того.

ВАДИМ. Дякую, лiкарю! Коли прийде час, не забудьте вислати за мною карету швидкої допомоги. (Хвильку посмiявшись, раптом схопив Таню за барки.) Думаєш я не знаю, що вам усiм потрiбно?  Навiщо ти стоїш передi мною напiвгола, красуєшся? Нічого в тебе не вийде, дівчинко. Я її - стерво - одну люблю! (Вiдштовхнув Таню.) Рости велика, Тетянко. I не дай тобi боже знати такого кохання! (Виходить.)

ТАНЯ. Ще цього клопоту мені бракувало! (Таня закриває дверi на ключ. Виливає воду i чiпляє спiдницю сушитися.) Голова трiщить, наче розколюється... Краще ляжу. (Лягає на канапу  i поправляє подушку. Пiд подушкою  знаходить  нiчну сорочку,  схожу  на плаття Джульєти.) Сюрприз!.. В матусиному стилi. (Вдягає сорочку, дивиться у дзеркало.) Ну чим не Джульета? Тiльки Ромео не вистачає. (Залазить на стiл, уявляючи його балконом.)

Прийди до мене, мiй жаданий!

З`явись, мiй суджений, з`явись...

            Нi, там було якось iнакше... А втiм, яка рiзниця?

Я жду на тебе, мiй Ромео

I вже вiд пристрастi горю!

 

Раптом з темряви з`являється Ромео в чорному плащi.  Обличчя його не видно.

 

РОМЕО.       Я тут, моя ти королево,

                                   До тебе я назустрiч йду!

ТАНЯ.           До тебе руки простягаю -

                                    Скорiше на балкон залiзь!

РОМЕО.       Нажаль, радикулiт я маю,

                                   Краще ти сюди спустись!

 

Вiн допомагає їй спуститися. Якусь мить тримає її високо над собою, мiцно притиснувши. Потiм починає обмацувати її стегна.

 

                                   Де пояс вiрностi, що дав його тобi я?

                                   Кому ти скарб цей вiддала?

 

Вiн опускає її на пiдлогу i вiдкриває своє обличчя. Стає зрозумiло, що це зовсiм не Ромео, а Отело.

 

ТАНЯ.                       Хiба вiн був? Отямся!

ОТЕЛО.                                                  От повiя!..

                            Мої ти вбила почуття.

                            Помри ж, мерзотнице!

 

Вiн намагається її задушити, вона опирається i кричить: "На допомогу!" Лунає дзвоник у дверi. Отело зникає, Таня бiжить вiдчиняти. Заходить Iллiвна.

 

IЛЛIВНА. О, ти вже спати вкладаєшся? Чому так рано?  А я хотiла тебе про нову школу розпитати... Як тебе зустрiли? Добре?

ТАНЯ. Зачекайте, Iллiвно, дайте оговтатись. Стiльки запитань одразу... Та ви сiдайте, я ще не лягаю. (Обидвi присiли.  Таня помовчала.) Як зустрiли питаєте? Краще не буває! Менi тепер гидко туди йти.

IЛЛIВНА. Так не можна, Танюшко. Мама витратила стiльки зусиль, щоб тебе туди влаштувати...

ТАНЯ. Авжеж, подбала...

IЛЛIВНА. Щоб там не сталося, ти розумна дiвчинка i повинна отримати пристойну освiту.

ТАНЯ (махнувши рукою.) Вся "вибранiсть" цього лiцею полягає не в якостi навчання, а в кiлькостi грошей витрачених батьками на своїх чад.

IЛЛIВНА. Це тiльки перше враження. Ти не поспiшай з висновками. Ну, що там в тебе трапилось? Непорозумiлася з новим класом?

ТАНЯ. Ви просто рентгенiвський апарат якийсь, Марiє Iллiвно. I все ви бачите, все ви знаєте... Вони образили мене, принизили. За що?!

IЛЛIВНА. Розумiєш, ви все ще дiти. А дiти часто бувають невиправдано жорстокi. Не пiдкоряйся їм. Будь сильнішою! Будь кращою за них. Домовились?

ТАНЯ. Легко говорити, та... У всякому разi спробую.

IЛЛIВНА. От i молодець! Ну, я пiду... (Таня  проводжає її.) Може тобi, справдi, краще лягти? Ранок за вечiр - завжди мудрiший. (Пiшла.)

ТАНЯ. До побачення. I дякую вам.

 

Таня провела Іллівну, присiла на канапу, помiркувавши хвильку, взяла будильник i почала його наводити.

 

Спокiйної ночi, малюки! Хай вам присняться солодкi-пресолодкi сни.

 

Таня лягає спати. Крiзь цокiт будильника прорiзуються звуки духового оркестру. З`являється якась Мiстична Вчителька з шкiльним дзвоником в руках, перев`язаним червоною стрiчкою. Прибiгають новi однокласники Танi, шикуються у шеренгу. Дiвчата в шкiльних формах i бiлих фартушках з великими бантами. Хлопцi в костюмах та краватках. Вчителька схвильовано говорить.

 

М. ВЧИТЕЛЬКА. Дорогi друзi! Я щаслива повiдомити вас, що сьогоднi в нашу дружну шкiльну родину, вливається струмочок свiжостi i натхненностi, в особi чарiвної дiвчини i чудової людини - Чумаченко Тетяни. Прошу любити й шанувати!

 

Мiстична Вчителька запрошує Таню зайти. Хлопцi  стелять перед нею килимову дорiжку i швиденько розходяться по мiсцях. Макс i Гвинт органiзовують духовий мiнi-оркестр. Гвинт б`є в барабан, Макс грає на трубi. Таня стає на дорiжку. До неї одразу пiдбiгають дiвчата, вдягають їй бiлий фартух i чiпляють банти. Дiвчата  стають на свої мiсця, а Таня поряд з М. Вчителькою.

 

М. ВЧИТЕЛЬКА (диригуючи указкою в ритмi вальсу.) Раз, два, три - ти iм`я своє назви!

 

Кожний на кого направлена указка, називає своє iм`я; до того ж, дiвчата роблять кнiксен, а хлопцi - галантний уклін головою. Таня, в свою чергу, пiдходить до кожного i, потискаючи руки, говорить:"Таня. Дуже приємно, Таня..." Зрештою, вона опиняється в кiнцi шеренги. Гвинт, одягнувши "окуляри розумника", пiдбiгає до неї зi спини i ляскає по плечу.

 

ГВИНТ (вдаючи з себе дурня.) Вгадай, хто?

 

Те саме роблять iншi, вдягаючи найжахливiшi маски вампiрiв, вурдалакiв та рiзних монстрiв. Вiд постiйних стусанiв у плечi, Танi доводиться обертатися дзигою в цьому страшному колi. М. Вчителька захоплено диригує. Лунає неймовiрна какофонiя. Коло звужується, стискаючи Таню в своїх обiймах. Таня  перелякано  кричить. Її голос заглушається дзвоником будильника, який переростає у шкiльний дзвоник. Все зникає, тiльки продовжує лунати шкiльний дзвоник.

 

3 Картина.

 

На перерву, з гамiром, вибiгають учнi. З`являється Алiна, за нею мiлкими кроками бiжить Наталка, за Наталкою, широко крокуючи,  йде Оля.

 

НАТАЛКА. Фу, нарештi! Можна буде спокiйно поговорити. (До Алiни.) Ну, давай вже розповiдай, що там ще твiй татусик з Iталiї привiз?

АЛIНА. Що, терпець увiрвався?

НАТАЛКА. Ну, якже - цiкаво...

АЛІНА. Дивись.

 

Аліна простягає у бік дівчат руку з каблучкою. Ефектно змахнувши рукою закладає волосся за вухо, відкривши для огляду сережки.

 

НАТАЛКА. Яка краса! Це золото, так? Золото?..

ОЛЯ. Авжеж, золото! Такими цяцьками вся  Туреччина завалена. Мати нещодавно дзвонила звiдти, то каже...

АЛIНА. Ти не порiвнюй те фуфло зi справжнiм металом. Золото, до речi, залишає темну смугу на шкiрi. От дивись!

 

Алiна знiмає каблучку з пальця i проводить експеримент.  Вiд результату дiвчата розгубилися. Оля вирiшує пiти у наступ.

 

ОЛЯ. Фуфло i є!

АЛIНА. Сама - фуфло! Тут проба стоїть, бачиш? Хто б на якийсь непотрiб дiаманти витрачав?

НАТАЛКА. А це дiаманти, так? А ну, дай ближче роздивитися. Ой, а даш менi на дискотеку? (Примiряє.)

АЛIНА. I не мрiй! Не заслужила.

 

Повз дівчат пройшла Таня з підручником у руках. Наталка привернула до неї увагу подруг.

 

НАТАЛКА (пошепки). Ой, дивіться, героїня наша йде.

ОЛЯ.  Авжеж… Видає з себе не знати що!

АЛІНА. Шкода бідненької. З небес невдало приземлилась і ніяк не зрозуміє куди її занесло.

 

Таня сіла біля вікна, гортаючи книжку. Аліна витягла люстерко і помаду, щоб знову повернути увагу до себе.

 

НАТАЛКА. Послухай, Алiно, ти ж нам ще не все розповiла...

АЛIНА. Ну, що вам  розповiдати?.. Ще привiз шубку "вiд Версачi", кiлька суконь "вiд кутюр", купу шмаття рiзного... (Час вiд часу Наталка вигукує: "Ах, ох!") А, ледь не забула, тачку менi презентував.

НАТАЛКА. I ти мовчиш?! А яку?

АЛIНА. "Рено". Нова модель.

НАТАЛКА. Ти ж нас покатаєш, так?

АЛIНА. Подивлюся на вашу поведiнку.

ОЛЯ.  То це й усе, що вiн привiз?

АЛIНА. Ну, чому ж... Ще апаратуру привiз: АйБiеМку останню, музичний центр... До речi, записи є класнi. Вiдео-двiйку... (Посмiхнувшись.) Касети з порно привiз! Вчора всю нiч з мамусею розважались - спати менi не давали. Вона їх вiд мене у шафу з бiлизною заховала. Нiби я не знаю, що в неї там схованка. Мамуся все туди складає: i грошики вiд татуся, i статтi про секс вiд мене... Наївна! (Почувся смiх i з1явилися Макс i Гвинт.) Гей, Максе, ви у буфет йдете?

МАКС. Припустимо, а що?

АЛIНА (простягаючи грошi.) Вiзьмiть нам пляшечку коли.

МАКС. Гусари грошей не беруть!

АЛIНА (кокетуючи.) А як же я з тобою розрахуюсь?

МАКС. Як завжди. (Пристрасно цiлує Алiну.)

 

Гвинт пiд час дiалогу, крадькома спостерiгав за Танею, в мить поцiлунку приєднався до дiвчат, що захоплено вигукували: "О!"

 

МАКС. Це тiльки завдаток! (Пiшов разом з Гвинтом.)

АЛIНА (посмiявшись з подругами.) А що, дiвчатка, приходьте якось до мене, коли батькiв вдома не буде. Влаштуємо сейшн, хлопчикiв покличемо - розважимось!.. (Наштовхується поглядом на Таню.)  Тетянко, а чого це ти увесь час у куточку сидиш? Тихесенька, сiренька така,  як мишка! Хочеш з нами дружити?

ТАНЯ. Менi дружити з вами - нема про що.

АЛIНА. Ось як? А, розумiю... Ти ще сердишся на нас. Не варто. Ми ж шуткували. (З перебiльшеною здогадкою.) А може ти грошей хочеш? (Виймає велику доларову купюру.) На, вiзьми. Це тобi за моральнi збитки. (Оля i Наталка ошелешенi.)

ТАНЯ. Менi твоя милостиня не потрiбна.

АЛIНА. Бери, бери. Ти такi бабки, напевно, i в руках не тримала. Хiба що, здалеку бачила. Купиш собi нову спiдничку. (Таня розриває грошi.)

НАТАЛКА. Що ти робиш? Божевiльна!

ОЛЯ (намагаючись забрати грошi.) Дай сюди!

АЛIНА (смiючись.) Дурненькi! Вони ж фальшивi. (До  Танi.) А ти, дiвчинко, дуже ризикувала. Послухай, Тетянко, ти тут людина нова i, якщо сама не здогадуєшся, я тобi скажу: з нами краще жити мирно.

ОЛЯ (розтираючи кулак.) Хто не з нами - той проти нас!

АЛIНА. А хто проти - той приречений. Так що, помiркуй добряче, скористайся мiзками, якщо вони в тебе є.

ТАНЯ. Не турбуйтесь, розуму у вас позичати не буду. Це вже певно!

ОЛЯ. Що ти там пронявкала, коза? (Таня мовчки встає i йде.) Стiй, я з тобою розмовляю. (Вiдповiдi немає.)  Нi, вона мене дiстала, ця "Чума"!

АЛIНА. Охолонь! Нiчого... Ще приповзе до нас, нiкуди не дiнеться.

МАКС (з`являючись.) Тримай, красуне! (Простягає пляшку, але своєї руки не забирає.)

АЛIНА. Що це повинно означати?

МАКС. Мене цiкавить, коли я буду мати повний розрахунок?

АЛIНА. Як тiльки, то й вже.

МАКС. А якщо серйозно?

АЛIНА. Можливо, в суботу батьки на дачу поїдуть... Зберемося компанiєю, а там побачимо.

ГВИНТ. О, це менi подобається! (Обiймаючи Наталку i Олю.) Побавимось? (До Алiни.) Слухай, може ти заразом, i Принцесу-Недоторку покличеш?

НАТАЛКА. Приїхали!..

ОЛЯ. Кого?..

ГВИНТ. Новеньку нашу... А що, познайомимося ближче в iнтимнiй обстановцi.

НАТАЛКА. Фi, батечко, який у вас жахливий смак!

АЛIНА. Свiженького закортiло?

ОЛЯ. А я хiба не казала?

МАКС. Ша-ша-ша, дiвчатка... Ну, налетiли на хлопця! Не хочете - не треба. Забудемо про це. Нiби спитати не можна. Йдемо, Гвинтику! (Дiвчатам.) Нам ще до уроку треба пiдготуватись.  (Хлопцi, переморгнувшись, виходять.)

АЛIНА (навздогiн.) Ну й забирайтеся, пiд три чорти! (Подругам.) Як це вам сподобалося? (Дiстає пачку цигарок.) Пiдемо, перекуримо...

НАТАЛКА. А це жiночi, так?

АЛIНА. Дитячi! Якраз для тебе.

 

Дiвчата переходять в тамбур шкiльного туалету.

 

ОЛЯ. Сiрники є?

АЛIНА. Ображаєш! (Дiстає запальничку, дiвчата запалюють.)

НАТАЛКА (закашлявшись.) Ментоловi! Я просто не чекала...

ОЛЯ.  Дiйсно - дитячий садок!

АЛIНА. I хтоб мiг подумати, що ця дитина давно вже не дiвчинка.

НАТАЛКА (з докором.) Алiно!..

АЛIНА. Чого ти, тут всi свої!

НАТАЛКА. Хiба я винна, що не вмiю вiдмовляти? Варто тiльки комусь доторкнутися до мене i я вже тану. Суцiльна ерогенна зона якась!..

 

Дiвчата смiються. В тамбур заходить Вчителька. Недопалки летять на пiдлогу.

 

ВЧИТЕЛЬКА. Що ви тут робите?

ДIВЧАТА (дурнуватими голосами.) Ми пiсяємо...

ВЧИТЕЛЬКА. Як вам не соромно? Накурили!.. Дихати нема чим!

ДIВЧАТА. А це не ми... (З кабiнки виходить Таня.)

ОЛЯ. Це вона!

 

Скориставшись моментом, дiвчата тiкають. Таня не встигає вийти.

 

ВЧИТЕЛЬКА. Таня?.. Не чекала вiд тебе такого!

ТАНЯ. А якого ви вiд мене чекали?! (Вибiгає.)

ВЧИТЕЛЬКА (навздогiн.) Чумаченко, що ти собi дозволяєш?..

 

Вiдповiдi немає. Вчителька зникає в кабiнцi туалету.

 

4 Картина.

 

Декiлька разiв пролунав дзвоник у дверi. Потiм почулося шурхотiння ключа в замку i скрипiння дверей.  З`явилася  Таня, роздягаючись на ходу.

 

ТАНЯ. Мамо! Ма... Я вже прийшла. Ти вдома? (Знаходить на своєму столi записку. Читає.) "Не чекай мене, я буду пiзно. Дверi на ланцюжок не зачиняй. Цiлую, мама." Все ясно. (Дивиться у холодильник.) Доведеться пиво купувати. (Всюди шукає грошi. Трохи знайшла.) Мало. Що ж робити? Старцювати пiти, чи що? Уявляю собi!.. (Накинула на себе старе ганчiр`я.) Громадяни, люди добрi, подайте, хто скiльки може. В мене мати алкоголичка, батько нас  покинув... Змилуйтесь над нещасною! А я вам за це пiсеньку заспiваю. "Розлуко ти, розлуко..." Ех, шкода шарманки немає! "Нерiдна сторона..." Подайте, громадяни! "Нiхто не приголубить..." Пожалiйте мене бiдну!"Лиш матiнка-земля!" Не дайте загинути таланту, людоньки добрi! "Нiхто не приголубить, лиш матiнка-земля!" (З`являється Мiлiцiонер.)

МIЛIЦIОНЕР. А ну, йди звiдси!

ТАНЯ. Дядечко-мiлiцiонер, не проганяйте! В мене мати алкоголичка, батько нас покинув...

МIЛIЦIОНЕР. Пiшла звiдси, кажу! Засмiчуєш тут собою дiльницю, розумiєш ти.

ТАНЯ. Дядечко рiднесенький, дайте на життя заробити!

МIЛIЦIОНЕР. Iди по-доброму. Бо я тебе швидко в приймальник розподiлю!

ТАНЯ. Ментяра поганий! Козел смердючий! Гнида ганебна!..

МIЛIЦIОНЕР (насуваючись на Таню.) Що-о-о-о?!

ТАНЯ (верещить щосили.) Пробi! Гвалтують! Рятуйте! Перевищення службових повноважень!..

МIЛIЦIОНЕР (оторопiвши.) Здурiла, дiвка!.. Я ж до тебе не доторкався! Та тобi в божевiльнi мiсце!..

ТАНЯ (кидаючись до нього на шию.) А казав - одружишся! Як тепер дитиночка без батька буде?

МIЛIЦIОНЕР. Вiдчепись, ненормальна! Я зараз  пiдкрiплення викличу. (Дує у свисток.)

ТАНЯ (пiднявши руки вгору.) Добре, добре, я iду. Розійдемося друзями! Ти свищик з рота витягни, а то проковтнеш.

МIЛIЦIОНЕР. Чума...

 

Лунає дзвоник у дверi. Мiлiцiонер зникає. На його мiсцi бiля дверей з`являється Марiя Iллiвна.

 

IЛЛIВНА. Танюшко, я тобi дзвоню, а ти не  вiдчиняєш... Я за ручку взялася, а дверi вiдкритi. Думаю: не трапилося  чого? Зайшла...

ТАНЯ. Доброго дня, Марiє Iллiвно!

IЛЛIВНА (роздивляючись дiвчину.) Ти так незвично одягнута...

ТАНЯ. Це я для шкiльного вечора репетирую... "Блиск та убозтво нашого життя" називається.

IЛЛIВНА. Як справедливо підмiчено... То виходить, у тебе в школi все налагодилося?

ТАНЯ (непевно.) Еге ж...

IЛЛIВНА. От i добре. А я вам пирiжечків принесла. Ще теплi, їж!

ТАНЯ. Дякую. (З апетитом їсть.)

IЛЛIВНА. Танюшко, ти до магазину пiдеш?

ТАНЯ. Та треба...

IЛЛIВНА. Вiзьмеш менi кефiру?

ТАНЯ. Вiзьму.

IЛЛIВНА. Я тобi грошi дам.

ТАНЯ. Це добре, бо в мене немає.

IЛЛIВНА. Якщо тобi треба, я можу позичити. Скажи, скiльки?

ТАНЯ. А скiльки не шкода!

IЛЛIВНА. Менi для тебе, Танюшко, нiчого не шкода. Ви з мамою, мов рiднi менi стали. Можна я сяду?

ТАНЯ. Так, будь ласка. Звичайно, сiдайте!

IЛЛIВНА. Ти знаєш: в мене дома багато старовинних речей. Вони дуже дорогi мені. Але я готова продати їх всi, заради вас, якщо це знадобиться. В могилу з собою все одно ж не заберу! Але яб хотiла, щоб вони дiсталися вам. Нехай це буде ваша родинна релiквiя. Уяви собi, деякi з цих речей, набагато  старшi за мене. Їм стiльки всього довелося пережити!.. Колись в нашому домi бували академiки, професори, вiйськовi... Пристойнi, iнтелiгентнi люди! Я тодi  була зовсiм маленька, але пам`ятаю все. А потiм батька розстрiляли, нас репресирували... Мало що пощастило врятувати.

ТАНЯ. То ви що, князiвського роду будете?

IЛЛIВНА. Була. В засланнi менi доводилося i ями копати, i камiнь довбати. А ще вiйна... Частину свого майна я витратила на те, щоб знову повернутися в цей будинок. Колись вiн був нашим. Батько був його власником.

ТАНЯ. Та ну?!

IЛЛIВНА. Не вiриться? Менi теж.

ТАНЯ. Чому ви ранiше про це не розповiдали?

IЛЛIВНА. А навiщо було? Але тепер...

ТАНЯ. Що тепер?

IЛЛIВНА. Прийшла моя пора! Вже скоро...

ТАНЯ. Що ви, Iллiвно! Ви ж ще ого-го! Пирiжки такi смачнi печете...

IЛЛIВНА. Затрималася я на цьому свiтi, Танюшко. З моєї рiднi нiкого вже не залишилося. Одна лише пам`ять живе. Збережи її, якщо зможеш. (Дарує Тані старовинну обручку).

ТАНЯ. Марiє Iллiвно...

IЛЛIВНА. Ой, та ти ж грошi просила. Ось, вiзьми.

ТАНЯ. Дякую... Я зразу вiддам, як тiльки зможу.

IЛЛIВНА. Вважай - це мiй подарунок на День народження.

ТАНЯ. У мене день народження навеснi.

IЛЛIВНА. От i добре! А то може потiм не встигну...

ТАНЯ. Ви не хвилюйтеся! Я зараз миттю в магазин i назад! А якщо вам прибрати треба допомогти, абощо - я будь ласка!

IЛЛIВНА (цiлує Таню в голову.) Хороша ти  дiвчинка, Танюшо. Залишайся такою! (Дзвонить телефон.)

ТАНЯ. Пробачте! (Пiдходить до телефону. Iллiвна тихо виходить.) Алло... Так, мамо, читала. Що в тебе сьогоднi: виставка, презентацiя?.. З батьком?! Знову?.. Нi, стосується!.. До чого тут школа? Хай вона пропаде!.. Так... Так, Iллiвна дала... Куплю. Але краще б ти не напивалася... Мамо, будь ласка... Хiба нам погано удвох?.. Навiщо ти, взагалi, мене народила?! (Кидає слухавку.)

 

Таня знервовано ходить по квартирi, збираючись до магазину. Вiдкриває шафу, щоб переодягнутися i знаходить старий тюль. Вона робить з тюля пишну сукню, уявляючи себе княжною. Знайшовши маленький дзвiночок, дзвонить ним. Несподiванно з`являється Лакей.

 

ЛАКЕЙ. Що бажаєте?

ТАНЯ. Послухай, люб`язний, накажи послати когось у молочарню по кефiр. I принеси менi, заразом, карафку вина i келих, вiдповiдно.

ЛАКЕЙ. Чим закушувати будете?

ТАНЯ. Не твоя жура. Iди собi!

 

Лакей вийшов. Таня репетирує перед дзеркалом шляхетнi  жести i пози. З`являється Лакей з тацею.

 

ЛАКЕЙ. Ось, ваша ласка. (Наливає вино у келих.)

ТАНЯ. Iди геть. Я сама. Накажи нiкого не приймати. (Лакей виходить.) За славне князiвство! (П`є i знову наливає.) За повернення iз забуття! (П`є i наливає.) За родинне гнiздо! (Випила. Налила ще i п`є мiлкими ковтками.) За маму. За тата? За бабусю! За дiдуся?! За мир! За труд! За травень! (хоче випити ще, але карафка порожня. Хапає карафку, як гранату i бiжить з нею на уявний дзот.) За Батькiвщину-у-у-у! (З`являється Лакей.)

ЛАКЕЙ. Княгиня Володимирська з вiзитом!

ТАНЯ. Я наказала нiкого не приймати!

ЛАКЕЙ. Вона не хоче йти. Каже: ви їй кефiр обiцяли.

ТАНЯ (миттєво отверезiвши.) От чорт, як я могла забути? (Лакею.) Згинь! (Вiн зникає.) Ну й дурна! Iлiвна чекає, а я тут... (Дивиться на годинника.) Овва! Може ще не пiзно?.. Може ще встигну!

 

Таня скидає з себе зайвi речi, хапає сумку i вибiгає.

 

5 Картина.

 

Лунає дзвоник будильника. З`являється Таня, тихо  збираючись в школу. На диванi лежить тiло. Тiло застогнало.

 

МАТИ. Таню.., дай водички. (Таня подає  воду,  Мати п`є.) Ти в школу?

ТАНЯ. На дискотеку.

МАТИ. Тетяно!

ТАНЯ. А куди ще можна йти о цiй порi? Ти сьогоднi на роботу пiдеш?

МАТИ. Я попросила вихiдний.

ТАНЯ. Попросила... (Мати зривається з канапи i бiжить до умивальника. Її нудить.) I як тебе до цього часу з редакції не вигнали?!   

МАТИ (iстерично кричить.) Не смiй! Як ти зi мною розмовляєш? Я першокласний журналiст... Мене цiнують колеги... Мої статтi!.. (Знесилено сiдає на пiдлогу.) Ти нiчого не розумiєш!.. Забирайся в свою школу! (Кидає в доньку рушником.)

ТАНЯ (зiрвавшись.) Це не моя школа! Я її ненавиджу! Ти, не питаючи, чи хочу я цього, засунула мене туди... Суцiльне збiговисько самовдоволених бовдурiв, лицемiри чортовi, збоченцi...

МАТИ. Таню, що ти кажеш?.. Це елiтний учбовий заклад.

ТАНЯ. Саме так - заклад! Можливо навiть елiтний...

МАТИ. В цьому лiцеї працюють найкращi  спецiалiсти, в ньому навчаються дiти високоповажних людей...

ТАНЯ. Егеж... I серед них я - позашлюбна дочка якогось гусара!

МАТИ. Не треба так про батька. (Запалює  цигарку.) Вiн не може залишити свою дружину. Вона стала калiкою з його вини. Все через ту аварiю... I вiн мусить нести цей хрест.

ТАНЯ. Калiкою... Ти на себе подивися! Ще невiдомо, кого пожалiти треба.

МАТИ (стиснувши руку доньки.) Вчора ми вирiшили з ним розiйтися.

ТАНЯ. О-о-о! Мамо, це вже навiть не смiшно. Ви i разом нiколи не були, а розлучаєтеся по декiлька разiв на рiк.

МАТИ. Це рiшення остаточне.

ТАНЯ. Досить! Набридло. Я пiшла.

МАТИ (перелякано.) Куди?

ТАНЯ. В пекло! Хай мене там пiдсмажуть добряче i принесуть дорогiй матусi на снiданок. (Закiнчує збори у школу.)

МАТИ. Таню, доцю, ти така жорстока зi мною. Адже я тебе люблю, я бажаю тобi добра...

ТАНЯ. Бувай здорова, мамо! Пиво у холодильнику.

 

Таня виходить. Мати похмуро плететься в лiжко.

 

6 Картина.

 

З шкiльним дзвоником з`являються дiвчата в спортивних трико. За ними йде Вчителька Фiзкультури.

 

ФIЗКУЛЬТУРНИЦЯ. Вишикувались! Пiдтягнулися! Прибрали животи, розiвняли плечi, показали свої груди!

НАТАЛКА. А в кого грудей немає, що тодi показувати?

ФIЗКУЛЬТУРНИЦЯ. Мiсце, де вони мають бути! Припиняємо жарти i виконуємо вправи. Раз, два... Раз, два... Таню, що ти як лантух з гiм... Що в тебе за постава? Подивися  на Алiну - просто диво! Грацiйнiше давай, грацiйнiше. Раз, два, три... Раз, два, три... Таню, ти мене дивуєш! Що вже Оля незграба, i та сьогоднi бiльш-меньш. Працювати треба над собою, дiвчата. Працювати треба!  (Оля  непомiтно перечiпила Танiну ногу. Таня впала i розбила  обличчя.) Цього ще менi бракувало! (Пiдходить до Танi.) Жива? Дiвчата, гляньте у мене в столi аптечку... (Наталка i Оля виконують прохання.) Похитай головою. Ну, що? (Таня знизує плечима.) Струсу, напевно, немає.

НАТАЛКА i ОЛЯ. Оксано Захарiвно, ми не можемо аптечку знайти...

ФIЗКУЛЬТУРНИЦЯ. Як не можете?! Там вона має бути! Добре, я зараз. Алiно, допоможи Танi. (Йде до дiвчат.)

АЛIНА.         Ох, бiдна дiвчинко, як тобi не пощастило! Що ва-ва бо-бо? I хто ж тепер тебе, таку красуню, любити буде?

ТАНЯ. Щезни!

АЛIНА. О-оу, якi ми сердитi!

ФIЗКУЛЬТУРНИЦЯ (пiдбiгаючи.) Алiно, змочи вату перекисом i оброби рану, а я тим часом пластир пiдготую. (Алiна  непомiтно  змочує вату ефiром i пiдсовує Танi. Таня непритомнiє.) Ти що, це ж ефiр!

 

Всi нахиляються над Танею. Чується звук гонга i шум аплодисментiв. Несподiвано з`являється Конферансьє.

 

КОНФЕРАНСЬЄ. Прошу всiх зайняти свої мiсця! Зараз ми дізнаємося про результати нашого конкурсу. "Приз глядацьких симпатiй" i титул "Мiс Грацiя" одержує учениця десятого класу - Тетяна Чумаченко! Привiтаємо її! (Крiм дiвчат i Фiзкультурницi, з`являються Макс i Гвинт. Вони захоплено аплодують, чiпляють Танi стрiчку.) Вона нагороджується легковим авто марки "Рено". Надаємо слово наставницi Танi - Оксанi Захарiвнiй.

ФIЗКУЛЬТУРНИЦЯ. Я вельми радiю за свою ученицю. Вона наша надiя i гордiсть! Я завжди в неї вiрила! Так тримати! (поцiлунки  та обiйми.)

КОНФЕРАНСЬЄ. А зараз я вiдкрию конверт i ми дiзнаємося хто став "Мiс Лiцей" нинiшнього року. (Вiдкриває конверт.) Тетяна Чумаченко! (Всi аплодують, кричать, вдягають їй корону.) Цей шквал овацiй для тебе, Таню! Але це ще не все. "Мiс Лiцей" нагороджується туристичною путiвкою в Iталiю i шубою з натурального хутра вiд дому Версачi. Приз вручає минулорiчна переможиця конкурсу - Алiна Барбо!

 

Алiна вдягає шубу Танi. Таня дивно виглядає в коронi, шубi, трико, з розквашеною губою i пластирем на щоцi. Таню пiдхоплюють i починають пiдкидати на руках. Останнiй раз її кидають i розходяться. Залишається лиш одна Фiзкультурниця.

 

ФIЗКУЛЬТУРНИЦЯ. Прийшла до тями? Тодi йди переодягайся. У мене ще уроки тут будуть.

 

Таня збирає речi i йде. Її похитнуло. Фiзкультурниця вирiшує провести Таню. Вони виходять. З`являються дiвчата, продовжуючи  бесiду з Максом i Гвинтом.

 

АЛIНА. Уяви! А вона як гепнеться фейсом об тейбл...

НАТАЛКА. Який тейбл? Вона до пiдлоги стукнулася.

АЛIНА. Ой, яка рiзниця? Ви б її побачили! Губа луснула, пiв щоки здерто - просто замилуєшся.

ГВИНТ. От не пощастило дiвчинi...

ОЛЯ. Пiд ноги треба дивитися, а не гав ловити. Газель!

НАТАЛКА. Алiна ще, до всього, перекис з ефiром переплутала, так вона взагалi вирубилася! В Оксани самої ледь серце не стало... (З`являється Таня.)

ОЛЯ. А ось i героїня дня!

МАКС (до Танi.) Дозвольте висловити нашi щирi спiвчуття.

ТАНЯ. Подавiться ними!

МАКС. А грубiянити не треба, ми до тебе по-доброму.

ТАНЯ. Залиште мене у спокої.

ГВИНТ. Дай поцiлую, Тетянко, - вiдразу все загоїться.

ТАНЯ. Та пiшов ти!..

МАКС. Дiвчинка наривається. Треба її провчити. (Хлопцi насуваються на Таню.)

АЛIНА. Заспокойтесь - класна йде.

МАКС (до Танi.) Ну добре, ми потiм продовжимо з тобою розмову. (Виходить з Гвинтом.)

ВЧИТЕЛЬКА. Таню, як ти себе почуваєш, нормально?

ТАНЯ. Дивлячись що, приймати за норму.

ВЧИТЕЛЬКА. Зрозумiло. Якщо ти в своєму репертуарi - тодi все в порядку. (Iншим.) Дiвчата, ви принесли грошi на потреби школи? Здавайте.

 

Оля i Наталка передають грошi Вчительцi. Алiна не поспiшає.

 

АЛIНА. Скажiть, а яка сума може задовільнити ці потреби?

ВЧИТЕЛЬКА (вiдчувши запах грошей.) Справа у тiм, що нам треба пофарбувати класи... (Алiна загинає  пальцi.) Закупити спортивний iнвентар, штори для актового залу... Та багато ще чого! От якби знайти спонсора, тодi б не доводилося збирати грошi з учнiв. До речi, Алiночко, ти не могла б поговорити з батьком?

АЛIНА. Чом би й нi? Тiльки складiть, будьте ласкавi, докладний кошторис, пiдтвердiть його пiдписами Великого Зiбрання, додайте сургучеву печатку, прикрасьте рожевою стрiчкою i принесiть менi з поклоном на золотiй тарiлочцi з блакитною облямівкою.

ВЧИТЕЛЬКА. Алiно! Твої жарти не доречнi. Давай грошi.

АЛIНА. Це здирство! При свiдках. Я подам на вас позов до суду!

ТАНЯ. Ну, досить знущатися! (Дає Вчительцi грошi.) Вiзьмiть. Це за двох. За мене i за неї. (Хитнула головою в бiк Алiни.)

 

Вчителька схопила грошi i швиденько вийшла. Дiвчата  остовпiли. Алiна пiшла в наступ.

 

АЛIНА. Ти що, Чума, доброчиннiстю вирiшила займатися? Дуже розумна, чи спадщину велику отримала? Чого ти лiзеш не в свої справи? Менi твої бабки на фiг не потрiбнi, в мене своїх кури не клюють!

ТАНЯ. На панелi заробила, чи що?

АЛIНА. Ах ти, паскуда! (Затискає Таню в кут.) Та я тебе з лайном змiшаю!

ТАНЯ. Лайна не вистачить. Доведеться татуся на допомогу кликати.

АЛIНА (схопивши Таню за барки.) Ти мого батька краще не чiпай. Йому варто пальцем поворухнути - вiд тебе мокре мiсце залишиться! (Лунає шкiльний дзвоник.) Ти вже дiстала всiх!

ТАНЯ. Ой, як страшно. Кiлера наймати будеш?

АЛIНА (вiдштовхнувши Таню.) Я знайду спосiб тебе заспокоїти.

 

З класу визирає Вчителька.

 

ВЧИТЕЛЬКА. Що таке? Хiба дзвоник вас не стосується?  Негайно а клас! Таню, якщо погано себе почуваєш, можеш iти додому. Я дозволяю.

ТАНЯ (робить кнiксен.) Дуже вдячна!

 

Пiдхопивши свiй портфель, Таня пішла додому. Вчителька, зiтхнувши, покачала головою. Всi iншi вiдправилися до класу.

 

 

7  Картина.

 

Таня сидить за столом, обробляючи рану, i мимохiдь видушуючи прищi. Її Мати ходить по кiмнатi, прикрашачи свiй вишуканий образ дрiбними деталями. Вона так змiнилася, що її важко впiзнати.

 

МАТИ. Що ти там колупаєш? Краще не лiзь.

ТАНЯ. Я здiйснюю генеральне прибирання обличчя.

МАТИ. Що?

ТАНЯ. Прищi давлю.

МАТИ. Мало тобi одного, так ти ще  iнфекцiю якусь хочеш занести!

ТАНЯ. Я в курсi. Не перший раз цим займаюся.

МАТИ. Ну, дивись.

ТАНЯ (подивившись на Мати.) Ти що, йдеш кудись? В тебе ж сьогоднi вихiдний.

МАТИ. Дзвонив твiй батько.

ТАНЯ (помовчавши.) Хiба ви з ним не розпрощалися?

МАТИ. Вiн хоче зустрiтися i ще раз все обговорити.

ТАНЯ (починає смiятися.) Ха-ха-ха, ой, я не можу!

МАТИ. Тетяно, припини!

ТАНЯ. "Мапет-шоу". Ха-ха-ха! (Iстеричний регiт.)

МАТИ. Припини, негайно!

 

Таня продовжує смiятися. Мати намагається дати їй ляпаса. Таня перехоплює її руку.

 

ТАНЯ. Я вже виросла, мамусю.

 

Мати вiдiйшла вбiк, взяла сумочку, напрвляючись до виходу, зупинилась.

 

МАТИ. Не бажаєш що-небудь переказати своєму батьковi?

ТАНЯ. Перекажи йому, що вiн коз... Що я його ненавиджу!

 

Мати виходить, грюкнувши дверима. Таня знервовано починає щось шукати в столi, в портфелi. Перекинувши  портфель  догори дригом, несамовито трусить його. Увесь вмiст портфеля розсипається по пiдлозi. Дзвонить телефон.

 

ТАНЯ. Алло... (Розгублено.) Тато?.. Вона вже пiшла. (Набравшись смiливостi.) Послухай, тату, мама казала, що ви вирiшили розійтися. Навiщо ти їй дзвонив?.. Вона?! (Довга  мовчанка.) Вона не божевiльна! Припини, нарештi її мучити! Бо я подзвоню твоїй дорогоцiннiй дружинi i про все їй... Який же ти дурень! Невже ти гадаєш, що за стiльки рокiв вона нi про що не здогадується? Їй просто дiтися нiкуди. А тобi вигiдно мати паралiзовану дружину з купою грошей. (Довга мовчанка.) Ти нiколи нiкого не любив... Я не хочу бути твоєю дочкою!

 

Таня кидає слухавку. Знову дзвонить телефон. Таня не пiдходить до нього, збирає розсипанi речi. Дзвонять у дверi. Таня вiдчиняє. З`являється сусiдка Iнна.

 

IННА. Я тобi дзвоню, а ти слухавку не береш...

ТАНЯ. Я не чула. Може у ваннiй була...

IННА.            Слухай, ти з малою посидиш? Ми з Вадимом у "Європейський" йдемо. Йому нову роботу пропонують.

ТАНЯ. В ресторанi?

IННА.            Темнота! Зараз всi справи через ресторан вирiшуються.

ТАНЯ. А тобi чого туди пертися?

IННА.            Так ресторан же ж... Та й Вадим не хоче мене вдома одну залишати. Усе йому зрада ввижається! Ти ж знаєш, вiн у мене навiжений...

ТАНЯ. Та бачу. Синець чим замащувати будеш?

IННА (удавано.) Який синець?

ТАНЯ. За дурненьку мене маєш?

IННА.            Ой, на себе подивись!..

ТАНЯ. Я впала...

IННА.            Я теж послизнулася. А що помiтно? Я його вже замащувала... Напевно, доведеться окуляри взяти!

ТАНЯ. Вiзьми, вiзьми. За розумну приймуть.

IННА.            I навiщо я, дурна, так рано замiж вийшла? Лише однi проблеми.

ТАНЯ. Батьки мовчать?

IННА (зiхнувши пiсля мовчанки.) Добре, що є хоч де жити.

ТАНЯ. Добре, iдiть. Я догляну малу. Тiльки ви не довго! (Iнна з докором дивиться на Таню.) Не дуже довго. Менi завтра в школу рано...

IННА.            Домовились! Я зараз.

 

Таня прибирає в кiмнатi. Пiдходить до телефону, але подзвонити не наважується. Чується дитячий плач. Вбiгає Iнна з дитиною.

 

ІННА.            Ну, це ж треба - невчасно прокинулась!.. Вадим чекає, а я погодувати її не встигаю. Погодуєш?...

ТАНЯ. А що робити! (Забирає дитину, кладе її на канапу.)

IННА.            Ось пляшечки, сумiш... Здається, все. Ой, памперси! Взагалi, я недавно переодягала, може вистачить. Але коли, раптом що, знайдеш пелюшечку якусь?

ТАНЯ. Та знайду, iди вже!

IННА.            Дякую тобi, Танюхо! Щоб я без тебе робила?

ТАНЯ. От тiльки не треба зразу руки цiлувати!..

IННА.            Жартiвниця! (Поцiлувала маленьку.) Ну, бувайте, побiгла!

 

Iнна йде. Таня колише дитину на руках, годує маленьку з пляшечки.

 

ТАНЯ. Сирiтки ми з тобою, сирiтки. Всi нас покинули i нiкому ми не потрiбнi. Хочеш я розповiм тобi добру казку про щасливих людей? Ось послухай! "В одному казковому палацi жили собi Король i Королева. I була в них донька - Принцеса. Вони дуже любили один одного! Їм було добре i радiсно всiм разом..."

 

Розповiдь Танi припиняє несподiвана поява ЇЇ батькiв. Мати у весiльному вбраннi з букетом квiтiв, Батько з вусами i у гусарському костюмi. Їх обличчя свiтяться вiд щастя.

 

МАТИ. Танюшко, донечко, привiтай нас - ми одружилися! (Батьки цiлуються.) Ми такi щасливi! Iди до нас!.. Ну, йди ж. Ми дуже любимо тебе!.. Все у нас буде добре...

 

Батьки манять Таню рукою. Вона зачаровано йде до них. Вони закидують її квiтами, чiпляють їй каблучки, клiпси, намисто i таке iнше. Це дiйство перетворюється на очманiлий танок.  Батько  пiдхоплює Таню на руки i кладе її у пiдвiсну дитячу колиску. Колиска Танi, вочевидь, замала. Смiшно звисають руки i ноги Танi. Батьки розгойдують колиску, наспiвуючи колискову пiсню.

Раптом чується страшний гуркiт у дверi. Батьки розбiгаються в рiзнi боки, театрально протягаючи руки один до одного. Таня випадає з колиски i на карачках повзе до дверей. Ледве отямившись, вiдчиняє їх. В кiмнату ввалюється Вадим з Iнною, брутально вiдштовхнувши Таню, вiн тягне дружину за руку до дитини.

 

ВАДИМ. А з цим що ти будеш робити? Куди дiнеш? (Дає дружинi ляпаса.) Повiя!

ТАНЯ. Припини! Дитину розбудиш. Свої особистi стосунки з`ясовуйте поза моєю квартирою!

ВАДИМ (до Танi.) Закрий рота! Тебе нiхто не питає.

IННА (забираючи дитину.) Ми вже йдемо, Таню...

ВАДИМ (до дружини.) Сука!

IННА.            Не бий мене!

ВАДИМ (схопивши дружину за волосся.) Я тебе вiдучу з чужими чоловiками загравати. (Iнна похитнулась, дитина заплакала.)

ТАНЯ (пiдхопивши  дитину.) Що ви робите?! Недолюдки! Гоблiни!.. Навiщо вам потрiбна була ця дитина?! Вам давно час в божевiльню! Вас не можна помiж нормальних людей випускати.

ВАДИМ. Молодець! Так i є, дiвчинко. Ха-ха-ха! Ну, я пiшов. Ха-ха-ха! (Невпевненою ходою йде до дверей.)

IННА.            Вадиме, ти куди?

ВАДИМ (не обертаючись, махнув рукою "до побачення".) Здаватися! (Вийшов.)

IННА.            Що ти накоїла?! Вiн не повернеться. (Плаче.)

ТАНЯ. То радiй! Буде гiрше, якщо навпаки.

IННА.            Ти нiчого не розумiєш! Я кохаю його...

ТАНЯ. Дiстали ви мене iз своїм коханням!

IННА.            Я жити без нього не можу!

ТАНЯ. А з ним? (Iнна плаче.) Маленької шкода. Виросте потворою, як я, з такими батьками.

IННА (раптово припинивши плакати.) Дякую, що напутила, мати Терезо. (Забирає дитину.) Вiк не забуду! (Виходить.)

 

Таня зморено сiдає, обхопивши голову руками.

 

8 Картина.

 

Шкiльним коридором йдуть Алiна, Макс, Оля i  Гвинт,  продовжуючи розмову.

 

АЛIНА. Вони їдуть на дачу розважатися зi своїми друзями, а мене вдома залишають пiд доглядом нового  таткового  охоронця. Але це не страшно. Я гадаю, ми знайдемо з ним спiльну мову!

МАКС. Не маю сумнiву! (Ляскає Алiну по сiдницi.) Тiльки не дуже захоплюйся.

ГВИНТ. Що з напоїв брати?

АЛIНА. В мене вдома чудовий бар!..

ГВИНТ. А вiд старих не перепаде?

АЛIНА. Кому - менi? Улюбленiй донечцi?..

ОЛЯ (Гвинту.) Вiзьми краще що-небудь пихнути.

ГВИНТ. Взяти, звичайно, можна, але... (Дивиться  наАлiну.)

АЛIНА. Я ж сказала, що охоронця беру на себе!.. Все буде окей, не бiйся.

МАКС. Закарбовано! Тож, у суботу ми в тебе.

АЛIНА (помiтивши Таню, яка з`являється.) Ой, подивіться, що  це сплило на поверхнi?

ОЛЯ («страшним» голосом). Стережiться!.. Це, здається, епiдемiя плететься!

АЛIНА. Та яка ж це епiдемiя? Так... Гази в животi. Тiльки смороду багато, а шкоди нiякої.

 

Всi смiються. Таня мовчки кладе  портфель, розвертається i б`є Алiну кулаком в обличчя. Алiна хапається за нiс. Всi шокованi. Макс i Оля кидаються на допомогу Алiнi, Гвинт вiдтягує Таню.

 

ГВИНТ. Ти що, здурiла?!

ВЧИТЕЛЬКА (забiгаючи.) Що тут сталося?

АЛIНА. Викличте мiлiцiю! Швидше! Вона мене побила...

ВЧИТЕЛЬКА (вибiгаючи.) Починається день!..

 

Таня намагається вирватися з рук Гвинта.

 

ТАНЯ. Вiдпусти!

ГВИНТ.У лютi ви звабливiше, мадам!

НАТАЛКА (з`являючись.) Я знову запiзнилася i, здається, прогавила найцiкавiше!..

ОЛЯ (до Наталки.) Помовч!

 

Таня, вириваючись, намагається вдарити Гвинта, але вiн заломлює їй руку.

 

ГВИНТ. Но-но!

НАТАЛКА. Серiя номер два!

 

Таня б`є Гвинта п`ятою в iнтимне мiсце. Гвинт корчиться вiд болю. Таня намагається наблизитись до Алiни, але тут з`являється Мiлiцiонер. За ним бiжить Вчителька.

 

МIЛIЦIОНЕР. Стiй! А нi руш!

 

Таня, побачивши Мiлiцiонера зі своїх фантазiй, остовпiла. Алiна кинулася до нього, як до єдиного порятунку.

 

АЛIНА. Заберiть її! Вона зламала менi носа! Ось кров!..

МIЛIЦIОНЕР. Я сказав: не рухатись! (Всi на мить завмерли в дурнуватих позах.) Розберемося. Свiдки є?

ВСI. Ми.

МIЛIЦIОНЕР. Добре. Хто почав бiйку?

ОЛЯ (вказуючи на Таню.) Вона.

АЛIНА. Вдягнiть їй наручники, вона небезпечна!..

МIЛIЦIОНЕР. Не заважайте працювати! Я свою справу знаю. Розумiєш ти!.. (До Танi.) Прiзвище?

ВЧИТЕЛЬКА. Чумаченко.

МIЛIЦIОНЕР. Iм`я?

ВЧИТЕЛЬКА. Таня. Тетяна.

МIЛIЦIОНЕР (До Вчительки.) Я не вас запитую... (До Танi.) По батьковi? (Тиша.) Як тебе по-батьковi?..

ТАНЯ. Так i є - Батькiвна.

МIЛIЦIОНЕР. Рiк народження?

ТАНЯ. Вiсiмдесят шостий. З рiздва Христова.

МIЛIЦIОНЕР (ховаючи нотатника.) Та-а-ак! Не хочеш по-доброму, тодi поїдемо у вiдділок. Там ти швидко про жарти забудеш.

АЛIНА. А менi що робити?..

МIЛIЦIОНЕР. Напишiть заяву. А iнших ми потiм викличемо.

АЛIНА. Тiльки не випускайте її нi за яких обставин! Вона ж вбити може!..

МIЛIЦIОНЕР. Розберемося...

ВЧИТЕЛЬКА. Яка ганьба, який жах!.. I це в нашому показовому лiцеї!...

 

Мiлiцiонер виводить Таню, слiдом за ним йде Вчителька.

 

НАТАЛКА. Розкажiть, що тут було?

ОЛЯ.  Що тобi розповiдати, сама не бачиш?

НАТАЛКА. Менi потрiбнi подробицi...

АЛIНА (витираючись хусточкою.) Вона менi за все вiдплатить! Я її у в`язницi згною!.. Треба татусю подзвонити... Вона в ногах моїх буде плазувати - милостi вимолювати...

НАТАЛКА. Гвинтику, ну розкажи, як все було...

ГВИНТ (скривившись вiд болю.) Слухай, не пiшла б ти?..

АЛIНА. Як я буду вечiрку влаштовувати з таким обличчям?

МАКС. Так, вигляд у тебе, чесно сказати, не дуже...

АЛIНА. Максе!... Я вiд тебе такого не чекала!

МАКС. Нi, ну виправити можна, напевно...

ОЛЯ.  Холоднi компреси прикладай, щоб нiс не розпухав. А потiм я тобi такий макiяж зроблю, що нiхто навiть не здогадається!

АЛIНА. Все, iду татусю дзвонити.

ОЛЯ. Я з тобою.

МАКС. I я!

АЛIНА (до Макса.) Дякую, не маю в тiм потреби. (Виходить з Олею.)

НАТАЛКА. Максику, розкажи менi, хоч ти, як воно сталося... Благаю, не муч мене!

МАКС. Ну добре, пiшли. (Гвинту.) Ти з нами?

ГВИНТ (тримаючись за постраждале мiсце.) Спробую...

 

Всi троє виходять. Звучить мiлiцейська сирена.

 

9 Картина.

 

Брязкiт замкiв, скрегiт залiза. Лунає голос: "За зразкову поведiнку, засуджена Чумаченко Тетяна Батькiвна, звiльняється достроково." Гуркiт тюремної брами. З`являється Таня. Поблизу тиняється чоловiк бомжуватого вигляду.

 

ТАНЯ. Гей, дядьку, цигарки маєш?

 

Чоловiк пiдходить, дає їй цигарку, вони сiдають i запалюють.

 

БОМЖ. Тебе що, тiльки-но випстили?

ТАНЯ. Здогадливий...

БОМЖ. А за що сидiла?

ТАНЯ. Тварюці однiй пику натовкла.

БОМЖ. I багато дали?

ТАНЯ. Менi й одного року вистачило... Зустрiну це стерво - приб`ю!

БОМЖ. Я маю для тебе дещо. (Показує пiстолета.) Пукавку хочеш?

ТАНЯ. Скiльки просиш?

БОМЖ. Тобi не дорого обiйдеться... (Показує непристойний жест, означающий його бажання.) Та й усе!

ТАНЯ (оцiнивши ситуацiю.) Пiшли.

 

Вони зникають з поля зору. Лунає пострiл. Таня з`являється одна, поправляючи одяг i ховаючи пiстолет.

 

ТАНЯ. Мерзотник! Ненавиджу їх... Всiх ненавиджу! Я помщуся... За все помщуся!

 

Почувся смiх, галас. Таня заховалася. З`являється Алiна на роликах, з двох бокiв її пiдтримують Наталка i Оля.

 

АЛIНА. Ой, не так швидко!.. Обережнiше, я впаду!

 

Дiвчата проїзжають повз Таню, вона виходить зі схованки, свистить їм у спину. Дiвчата обертаються.

 

АЛIНА. Як, тебе вже випустили?

ОЛЯ.  Осиротiла зона!

ТАНЯ (виймаючи пiстолета.) А зараз осиротiють вашi батьки.

НАТАЛКА. Ти що, збираєшся в нас стрiляти?! Але ж вiн не справжнiй, так?

ТАНЯ. Хочеш впевнитись? (Вистрiлює дівчатам пiд ноги.)

АЛIНА (пошепки.) Рятуйте...

ТАНЯ. Стули пельку, або наступна куля твоя!

ОЛЯ.  Ти з глузду з`їхала, за вбивство до розстрiлу засуджують. В`язницею цого разу не обiйдешся...

ТАНЯ. Чому це, раптом, тебе хвилює моя доля?

ОЛЯ.  Ти нiчого не зробиш, зараз збiжуться люди...

ТАНЯ. На три пострiли менi вистачить i трьох секунд.

НАТАЛКА. Я не хочу помирати! За що?! Що я тобi зробила?..

АЛIНА. Це ти розбила менi носа, а не я...

ОЛЯ. Ти сама винна, що гепнулась, я тут нi до чого...

ТАНЯ. Якi ви жалюгiднi!.. А ну-мо, до танцю!Вшкварте "Танок маленьких леблядят". Танцюйте, кажу! Якщо менi сподобається, я, може, помилую вас. Вiзьмiться за руки i спiвайте.

НАТАЛКА. Там немає слiв.

ТАНЯ. А я вас навчу. Мотивчик знаєте? Три-чотири! (Диригує  пiстолетом.)  "Хвости задерши догори, корови перлись до води..." Повторюйте!

ОЛЯ.  Невже нiхто цього не бачить? Люди!..

ТАНЯ. Тiльки хтось наблизиться сюди - ви розпрощаєтесь з життям! Робiть, що я кажу. I!.. "Хвости задерши догори, корови перлись до води, щоб запаскудити стежки. Туди-сюди, туди-сюди." Жвавiше, енергiйнiше рухайтесь!..

 

Дiвчата танцюють. Алiна посковзнулася на роликах i вiдлетiла до Танi. Оля i Наталка зiштовхнулися i впали.  Вибравшись з-пiд Олi, Наталка спробувала втекти. Таня взяла в заручники Алiну.

 

ТАНЯ. Стояти! Якщо ти зробиш, бодай крок, я вб`ю її!

АЛIНА. Не треба! Не треба!.. Я благаю тебе... Вiзьми мою каблучку, мої сережки... Все, що побажаєш! Тiльки скажи, що ти хочеш?..

ТАНЯ. Я хочу бачити, як наповнюються жахом твої очi. Як ти принижуєшся передi мною, благаючи дарувати тобi життя... (Водить пiстолетом по обличчю Алiни.) Якщо я вистрiлю тобi в рота, певно розтрощить увесь череп, i ти зробишся такою потворною, такою бридкою...

АЛIНА. Нi! Нi! Нi!

ТАНЯ. Аста ла вiста, бебi! (Натискає на курок. Замiсть пострiлу дзвонить телефон.)

АЛIНА. Телефон!!!

 

Таня пiдходить до телефону. Алiна набуває колишньої впевненостi в собi. Дiстає стiльниковий телефон. До неї приєднуються Наталка i Оля.

 

ТАНЯ. Алло.

АЛIНА (довiрливо-зворушливим голосом.) Добрий день, Таню.

ТАНЯ. Чого тобi?

АЛIНА. Стривай, не кип`ятись. Не варто. Ми обидвi погарячкували. З юридичної точки зору, ти, звичайно, порушила закон i повинна вiдповiсти за це... Але ж ми люди... Декiлька рокiв позбавлення волi - надто суворе покарання за поламаний нiс. Невiдомо, як це вплине на твою подальшу долю! Але з другого боку...

ТАНЯ. Не збагну, що зi мною трапилось... Адже я не сприймаю агресiю у будь якiй формi. Я не хотiла, щоб...

АЛIНА. I в той же час, мiй ушкоджений нiс можна розцiнювати, як зламану карьєру i звiдси, вiдповiдно, як знiвечене життя.

ТАНЯ. Боже, що я накоїла?..

АЛIНА. Не будемо поринати у вiдчай. Все можна виправити. Я маю доволi коштiв на здiйснення будь-якої пластичної операцiї. А ув`язнення можна уникнути, скасувавши заяву.

ТАНЯ. Як це?

АЛIНА. Приходь до мене - обмiркуємо. Знаєш де я живу?

ТАНЯ. Дiзнаюся...

АЛIНА. Там охорона стоїть; я їм скажу, щоб тебе пропустили. Прийдеш?

ТАНЯ. Добре...

АЛIНА. То ж пам`ятай, я на тебе чекаю!

 

Дiвчата перезирнувшись, загадково посмiхнулися i зникли. Таня поклала слухавку i помiтила пiстолет у своїй руцi. Мимоволi вона натиснула на курок - з дула пирснула тоненька цiвка води. Таня  гидливо вiдкинула пiстолета. Розгублено поблукавши з кутка в куток, вийшла з дому.

 

10 Картина.

 

За столом сидять Макс i Гвинт. Перед ними чарки i недопита пляшка коньяку.

 

ГВИНТ. Давай ще по однiй.

МАКС. Давай. (Наливає.) За фортуну! (П`ють.) Слухай, я тут з Вадимом слiвцем перемовився... Нормальний чолов`яга - метикує. З його зв`язками ми швидко цю справу владнаємо. Якщо усе вийде, ми будемо мати... (Рахує на калькуляторi.) Добряче матимемо.

ГВИНТ. Ризиковано... Можуть впiймати.

МАКС. Та ти й так пiд статтею ходиш, а я тобi чистiшу справу пропоную.

ГВИНТ. Треба обмiзкувати...

МАКС. Що тут мiзкувати? Касети є, апаратура також, грошi - вважай у кишенi.

ГВИНТ (зважившись.) Згода! (Б`ють по рукам.) Що ж, треба цю справу вiдсвяткувати!

 

Макс i Гвинт п`ють. Заходять дiвчата.

 

АЛIНА (з докором.) Варто було вийти на хвилинку!..

МАКС. Аякже, пiшли та згинули!

АЛIНА. Мiж iншим, хлопчики, ми вам сюрприз готуємо.

ГВИНТ. Приз в стилi "сюр" - оригiнально!

ОЛЯ.  Знову нализались?

ГВИНТ. Хто нализався, що ви таке кажете, дiвчатка? Я вам тут зараз вищий пiлотаж покажу! (Демонструє декiлька  акробатичних номерiв.)

НАТАЛКА. Ну досить, досить!.. Ми тобi вiримо, тверезенький ти наш. Тiльки бiльше не треба. Давайте, краще, потанцюємо! Алiно, включи що-небудь пожвавiше.

 

Залунала швидка мелодiя. Усi стали самовiддано танцювати. Пiсля танцю розійшлися по мiсцям. Наталка застрибнула на канапу.

 

НАТАЛКА. Ох, як я зморилася... (Цитуючи фразу з кiно.) Ну, махайте на мене, махайте ж!

 

Гвинт прилаштовується бiля Наталки. Його дiї мають хiтливий характер.

 

ОЛЯ (до Гвинта.) Гей, юначе, побережи сили, вони тобi ще знадобляться! Принiс обiцяне?

ГВИНТ. Ясна рiч. (Кладе на стiл цигарки з травичкою.) Розбирайте! (Всi беруть по однiй, запалюють.)

МАКС (до Алiни.) Вiдкрийте таємницю, що за сюрприз ви нам готуєте?

АЛIНА. Прийде - побачите!

МАКС. Прийде? Напевно, це Клаудiа Шиффер.

ГВИНТ. Нi, це мабуть, Сiндi Кроуфорд.

АЛIНА. Не вгадали. Це навiть не Наомi Кемпбел, а так собi двiрняжка мiсцева.

ГВИНТ. На чорта вона нам? У нас всi телички з найкращих конюшень!

НАТАЛКА (смiючись.) Як ти її назвала?.. Двiрняжка? Ха-ха-ха!

ОЛЯ.  Натко, тебе вже розвезло...

НАТАЛКА. Ой, Льолю, яка ти товста! Чому я ранiше не помiчала?.. Ха-ха-ха!

ОЛЯ.  Ну ти, обережнiше з висловами...

АЛIНА. Облиш її, ти ж бачиш...

НАТАЛКА. Алiнко, що з твоїм носом? Вiн кривий!Ха-ха-ха!..

АЛIНА. Наталi бiльше не давати! (До Наталки.) Дай сюди цигарку!

НАТАЛКА. Тримай!

 

Наталка вистрiлила недопалком. Недопалок впав на килим.  Килим почав димитися. Макс i Гвинт кинулися гасити його.

 

ГВИНТ. Ну, подружка, розгулялася!

АЛIНА (до Олi.) Забери її кудись звiдси. Увесь кайф перебила... (Оля виводить Наталку, яка не припиняє реготати.) Гей, Гвинте, ти їй навмисно щось пiдкинув?

ГВИНТ. Ти що? Ти ж сама бачила, я...

АЛIНА. На мене, чомусь, не дiє. Чи не бажаєте текiлою догнатися?

ГВИНТ. Ще питаєш! (Алiна дiстає пляшку.)

МАКС. Дозвольте!.. (Наповнює чарки.)

 

Чути шум води у ваннiй i смiх Наталки.

 

АЛIНА. От курка дурнувата! Коли б не її дiдусь-професор, була б вона менi подругою!.. (Дзвоник у  дверi.) О, здається, сюрприз прийшов.

ГВИНТ. Я вмираю вiд цiкавостi.

АЛIНА. Тобi сподобається. Зачекайте... Заховайтеся, поки що.

МАКС. Навiщо?

АЛIНА. Так треба!

 

Хлопцi виходять. З`являються Вадим i Таня.

 

ВАДИМ. Проходь. (До Алiни.) Ця?

АЛIНА. Ця. (До Танi.) Ну що, вiтаю.

ТАНЯ. Привiт.

АЛIНА (до Вадима.) Iди. Я покличу, якщо буде треба.

ТАНЯ. Вадиме! (Вадим зупиняється.) Подзвони додому, про тебе хвилюються.

АЛIНА. Ви знайомi?

ТАНЯ. Так.

ВАДИМ. Нi.

АЛIНА. Дивна одностайнiсть! Я бачу вашим стосункам притаманна деяка напруженiсть... Чи не так?

ВАДИМ. Прошу пробачення, я на службi i мушу йти.

АЛIНА. Так, звiсно, йди. Служба - понад усе! А ми тут з Тетянкою поспiлкуємося. (Вадим виходить.) Хлопчики, ваш вихiд. Прошу!. (З`являються Макс i Гвинт.)

МАКС. Так от хто до нас прийшов - невихована, забiякувата дiвчинка!

ГВИНТ. Згоден! Хоча, вiдносно останнього пункту, я маю сумнiв.

МАКС. Перевiримо?

ТАНЯ. Алiно, що це? Я гадала ми будемо тiльки вдвох...

ОЛЯ (з`являючись.) А, з`явилася, не забарилася. (До Алiни.) Я Наталю в спальнiй поклала, то нiчого?

АЛIНА. Нехай, тiльки б пiд ногами не плуталась.

ТАНЯ. Отже, всi тут, виходить?

АЛIНА. Тебе щось непокоїть? Давай, вип`ємо!

ТАНЯ. Я не хочу. Ми збиралися обговорити з тобою нашу проблему...

АЛIНА. У мене немає проблем! Якщо будеш цяця, ти їх теж не матимеш. Випий, зазнай насолоди райського життя!

ТАНЯ. Не буду!

АЛIНА. Пий, тобi кажу! (Пiдносить чарку до обличчя Танi. Таня вибиває чарку з рук.) Що за гостi пiшли - бешкетують, вiд хазайського частування вiдмовляються!.. Гвинтику, обслужи гостю, не то я буду почувати себе поганою господинею. (Гвинт бере  пляшку,  пiдходить до Танi.)

ТАНЯ. Не пiдходь, я закричу!

ГВИНТ. Цiкаво, як це в тебе вийде?.. (Всiм iншим.) Тримайте її!

 

Макс i Оля хапають Таню за руки, Алiна за ноги. Гвинт вiдкриває Танi рота i заливає текiлу. Таня намагаючись вирватися, штовхає Алiну; та вiдлiтає на пiдлогу. В загальнiй метушнi Таня встигає крикнути.

 

ТАНЯ. Вадиме! Вадим...

ВАДИМ (вбiгаючи.) Що трапилось?

АЛIНА (сидячи на пiдлозi.) Це стерво загрожує моїй безпецi. Вона - падло! Вiзьмiть її i робiть з нею, що хочете. (Легко i невимушено.) А ми з Олюсею пiдемо вiдик подивимося. (Виходять обидвi.)

ТАНЯ. Пустiть мене! Вадиме, допоможи менi...

ВАДИМ. Менi дуже прикро, маленька, але це суперечить наказу господинi. Ти ж чула...

ТАНЯ. Покидьки!..

МАКС. Ти невиправна грубiянка.

ГВИНТ. Ти ледь не пошкодила менi життєво-важливий орган! До речi, треба перевiрити, як вiн тепер працює.

ТАНЯ (крiзь сльози.) Вадиме!..

ВАДИМ. Все, чим я можу тобi допомогти, дiвчинко, то це... (Виймає з кишенi стрiчку презервативiв,  повiльно  вiдриває  двi штуки.)

ТАНЯ. Не треба, будь ласка.., благаю вас...

МАКС. Досить пручатися! Все одно твоя цiннiсть разового використання. Вибирай, хто буде першим?

ТАНЯ. Нi. Нi...

ГВИНТ. От ненаситна! Ти хочеш одразу двох? Будь ласка! Бажання дами - закон!

 

Макс i Гвинт затягують Таню на канапу. На стiльцi сидить Вадим, курить i флегматично випускає кiльця диму. По вiдео, на повний звук, йде порно-фiльм. У вухах довго звучить жiночий крик.

 

11 Картина.

 

Таня, схилившись над своїм столом, рахує висипанi з пляшечки пiгулки.

 

ТАНЯ. Вiсiм, дев`ять, десять... Мало. Десь ще були... Мама п`є їх на нiч. Де ж вони?.. Нi, це щось не те...  А, все одно! Головне - побiльше, щоб напевно. (П`є пiгулки. Бере папiр i пише.) "Мамо, рiднесенька, пробач! Я дуже люблю тебе i завжди хотiла, щоб ми були разом. Видно, не судилося! Бережи Iллiвну, допомагай Iннi - їй тепер нелегко однiй буде. Забери документи з лiцею - скажи, що ми переїзджаємо. Нiкого не треба звинувачувати. Я не зможу жити в цьому божевiльному свiтi, його не змінити. Я йду назавжди. Прощайте всi!" (Тихо  лунають  дзвоники.) Дзвоники... Я гарно!.. Дiнь-дiнь, дiнь-дiнь... (Хтось кличе:" Таню!..") Мене хтось кличе? Хто тут?

АНГЕЛ (з`являючись.) Я прийшов за тобою, Таню. Ти готова?

ТАНЯ. Як, вже? Я зараз... Я забула про щось важливе!..

АНГЕЛ. Дай менi руку i пiшли! У нас добре... Тобi нi про що не доведеться турбуватись.

 

Таня простягає руку до Ангела, але замiсть нього з`являється Чорт.

 

ЧОРТ. Не слухай його, в них там страшенна нудота! Йдемо зi мною, у нас весело!

АНГЕЛ. Не вiр йому. В тебе чиста душа, вона повинна жити в раю.

ЧОРТ. Брехня! Ти грiшниця i подуми твої грiховнi. Наша компанiя варта тебе!

АНГЕЛ. В iм`я спасiння душi, Бог пробачить тобi всi твої грiхи!

ЧОРТ. Ти вiдкинула дар Божий i тому належиш менi. Дай сюди руку! (Таня простягає руку.)

АНГЕЛ. Не роби цього! Пiдемо зi мною.

ЧОРТ. Iди до мене.

АНГЕЛ. Пiдiймись на небеса!

ЧОРТ. Спускайся в пекло. Там твоє мiсце!

АНГЕЛ. Неправда! Ти гiдна кращого!..

ЧОРТ. Ти моя!..

 

Голоси Ангела i Чорта заглушаються великими церковними дзвонами. В цей дзвiн вплiтаються рiзноманiтнi звуки:  шкiльнi, телефоннi та iншi дзвiнки, завивання сирени, крики i тому подiбне. Таня несамовито закричала, затуливши руками вуха.

 

ТАНЯ. Мамо! (Впала знесилена.)

 

З`являється Мати i знаходить свою доньку без тями.

 

МАТИ. Таню донечко, що з тобою? (Тормосить дочку.) Доню, отямся! (Побачила листа.) Що це? (Читає. Помiчає  пляшечку  вiд лiкiв.) Що ти накоїла, Танюшко?! (Обнiмає i цiлує доньку.) Зачекай, не йди, не залишай мене одну. Ми будемо разом i нiхто нам бiльше не потрiбний, нiякий батько-брехун!.. У мене з ним все скiнчено, правда. Ти не смiйся! Уявляєш, його дружина пiвтора року тому померла i в нього тепер iнша жiнка живе. Зовсiм молодесенька... Танюшко, мила, що я буду без тебе робити, донечко?.. Може i менi?.. (Шукає  пiгулки.) Невже нiчого не залишилось? Таню, Танечко, Танюшко, як же я тепер?..

IЛЛIВНА (з`являючись.) У вас дверi навстiж. Я думаю, зайду, подивлюся чи не трапилося чого?.. (Помiчає Таню.) Що з нею? (Мати мовчки хитнула головою в бiк столу, де лежать лист i пляшечки вiд лiкiв.)У швидку зверталася? Промивання робила?

МАТИ. Що?.. (Розгублено.) Нi...

IЛЛIВНА. То чого ж ти сидиш?! Негайно приготуй розчин, а я у швидку зателефоную. (Не встигла зняти слухавку, як телефон  задзвонив.) Алло, хто говорить?.. Це Марiя Iллiвна. Поклади слухавку, Iнно. Я маю викликати швидку допомогу... Танi погано... Отруєння...  Добре, телефонуй. (До Матерi.) Давай її сюди, давай!.. (Тягнуть Таню до умивальника.) Ну й важка, хто б мiг подумати?.. Тисни на живiт!.. Я не можу, не маю сили.

IННА (вбiгаючи.) Я викликала машину!

IЛЛIВНА. Добре, iди сюди - допомагай! Менi щось недобре зробилося... Я сяду.

IННА.            Як це вона?

МАТИ. Випила всi пiгулки одразу...

IННА.            Навiщо?

IЛЛIВНА. Поспiшайте, не час розмовляти!.. Господи, не дай їй померти. Забери мене, Господи! Вона ж ще дитина...

МАТИ. Танюшко, прийди до тями... Скажи що-небудь, доню!..

IННА.            Таню, ти що, образилась на мене, дурненька?..Це я згарячу...

IЛЛIВНА. Господи, дай їй шанс, хай вона виживе!

МАТИ. Якщо захочеш, можеш повернутися в свою стару школу...

IННА.            Коли будеш мати дiтей, я теж з ними сидiтиму...

IЛЛIВНА. Вiзьми моє життя, Господи, менi давно вже час...

МАТИ. Я знайду найкращого адвоката i тебе виправдають, от побачиш!..

IННА.            Якщо Вадим повернеться, я скажу йому, щоб вправив мiзки тiй хвойдi...

IЛЛIВНА. Я беру на себе всi її провини, вiльнi i невiльнi. Пробач їй Господи. i помилуй! (Чується слабкий стогiн Танi. Лунає сирена швидкої допомоги.) Їдуть!.. Вони таки встигли!.. Дякую тобi, Господи! (Вiдiйшла в кращий свiт.)

МАТИ. Жива, рiднесенька!.. Ти в мене молодець, донечко... Все у нас буде добре. Ми з тобою ще будемо щасливi…

 

Сирена швидкої допомоги стає все голоснiше.

«Крейзі» Світлани Новицької Чернівецького академічного муздрамтеатру ім. О.Кобилянської, режисер – Григорій Агеєв

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now