Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black

Над Часом (за п’єсою Анни Багряної «Над Часом»), Театр-студія «Сьоме небо», м.Вінниця, режисер – Марина Ревенко, 2014 р.

Анна Багряна

НАД ЧАСОМ

Драматична поема

 

Дійові особи:

ГОДИННИКАР
ПАНІ
ХВИЛИНА
СЕКУНДА
ГОДИНА
ЧАС
ІЛЮЗІЯ

 

Ява 1

 На сцені декорації будиночка ГОДИННИКАРЯ з написом “Ремонт годинників”.
З’являється схвильована ПАНІ, стукає в двері. ГОДИННИКАР виходить із невдоволеним обличчям.
 

ГОДИННИКАР:       Що це за жарт?
                                   Кого принесло о такій порі?

ПАНІ:                         Ой, добродію, у мене скоїлась біда!..

ГОДИННИКАР:       Біда!.. Цей божевільний світ!
                                   Щоночі і щодня у світі стільки бід!..
                                   Але до чого я?
                                   Я що - месія чи якийсь казкар?
                                   Ні, пані, вибачте, я навіть чар не знаю.
                                   Я - звичайнісінький годинникар.
                                   І взагалі вночі відпочивають, пані!
                                   Тож на добраніч! (Збирається іти)

ПАНІ:                         Стривайте, послухайте мене, заради Бога!
                                   Я до Вас прийшла!
                                   Мені потрібна Ваша допомога!..

ГОДИННИКАР:       Знущаєтесь?! По допомогу, кажете?
                                   Вриваєтесь посеред ночі і хочете,
                                   щоб я вас зрозумів!
                                   Але, скажіть мені на милість,
                                   Ви на годинника дивились,
                                   що завітали о такій порі?

ПАНІ:                         Дайте лишень договорить!
                                   Саме у тім і є моя біда…
                                   Та постривайте, дайте доказать…
                                   Я із годинником до Вас прийшла…
                                   Хвилинна стрілка…

ГОДИННИКАР:       Що?

ПАНІ:                         Хвилинна стрілка…

ГОДИННИКАР:       Та кажіть, на милість!

ПАНІ:                         Хвилинна стрілка, пане, зупинилась!
                                   Тепер не знаю, що мені чинити.
                                   Це так жахливо, пане!

ГОДИННИКАР:       Кінець світу!

ПАНІ:                         Послухайте, для мене - це біда,
                                   коли не знаєш часу…

ГОДИННИКАР:       Нещасна!

ПАНІ:                         Тільки не гнівайтесь, будь ласка,
                                   Ви ж розумієте, людина
                                   не може жити без хвилин,
                                   бо губиться, коли не знає плину часу.

ГОДИННИКАР:       То, виходить, час вповні владний
                                   над людським буттям…
                                   Давайте свій годинник, я поверну життя
                                   Вашим хвилинам…

ПАНІ:                         Ой, щиро вдячна!
                                   Бог Вам в поміч, пане!
                                   Коли маю прийти?

ГОДИННИКАР:       Уранці можете забрати.

ПАНІ:                         Вночі робитимете?

ГОДИННИКАР:       Ви ж поспати мені не даєте… Але – пусте!
                                   Я, власне, вже і сон прогнав за тим…
                                   Моя робота, пані, - лікувати час,
                                   такий незримий насправді…

ПАНІ:                         Молитимусь за Вас, добродію!
                                   Так рада,
                                   що згодилися помогти мені.
                                   Бувайте! До ранку! (Швидко і радісно іде).

ГОДИННИКАР:       До ранку… Бо у мене ще є ніч… (Іде до будиночка).

Ява 2

На сцені під музику з’являється СЕКУНДА, потім - ХВИЛИНА. Вони кружляють у танці. Кличуть рухами ГОДИНУ, яка поважно виходить (найстарша серед них).


ХВИЛИНА:               Ой, сестрички, Секундонько, Годино,
                                   ви знаєте, так трепетно чомусь мені,
                                   мов зорі чарівні спадають ніжно в душу…

ГОДИНА:                  Сестро, ти не дуже…
                                   Не личить тобі, Хвилино, чуттям давати простір,
                                   ти ж знаєш: батька це дратує просто,
                                   а наша мати не терпить ніжності,
                                   бо впевнена, що ніжності нема,

                                   як і немає нас…

ХВИЛИНА:               Так, нас нема, і я себе не відчувала, допоки…

ГОДИНА:                  Допоки – що?

ХВИЛИНА:               Сестриці, я закохалась!

ГОДИНА (перелякано): Що?!

СЕКУНДА:               Ти закохалась?..

ХВИЛИНА:               Так! І з тим відчула, що живу!

ГОДИНА:                  Але… ти ж знаєш, що тебе чекає…

ХВИЛИНА:               Якщо хтось скаже батькові?
                                   Так, він мене зречеться! Знаю,
                                   та не боюсь ні зречень, ані змов,
                                   тепер я маю найцінніший скарб -
                                   я маю душу, у якій живе Любов!

ГОДИНА:                  Ти божевільна! Сестрице,
                                   краще схаменись і мрії заховай,
                                   бо буде пекло суцільне…

СЕКУНДА (до ХВИЛИНИ): А як воно - любити?

ХВИЛИНА (замріяно):        Наче рай!

СЕКУНДА:               Ой, я б теж кохала!

ГОДИНА:                  Хвилино, ти докличешся біди,
                                   якщо не спинишся…
                                   А ти, Секундо, не слухай.
                                   Іди сюди (Тягне до себе Секунду, ніби обороняючи її).
(до Хвилини)                         Ти ж знаєш, нам, донькам Часу,
                                   кохати заборонено людей… Людина
                                   не повинна знати про Вічність,
                                   вона повинна вірити у Час.
                                   Твоє кохання може стати трагічним
                                   кінцем для щастя нашого… У нас
                                   не має бути зайвих почуттів,
                                   не забувай: ми - вигадки, химери,
                                   але ми є, допоки людина вірить…

ХВИЛИНА:               …Допоки вірить, що ми є!
                                   Але ж ніхто не бачить нас таких!..

ГОДИНА:                  В людській подобі?
                                   Яка ж бо ти дурна!
                                   Якщо дізнаються про нашу суть…

СЕКУНДА:               Дівочу суть?

ГОДИНА:                  Так, Секундонько, дівочу.
                                   Так от, коли дізнаються про суть,
                                   ми втратимо над ними владу отчу!
                                   Нас уявляють іншими…

ХВИЛИНА:               Нас взагалі ніяк не уявляють!

ГОДИНА:                  І тому бояться!

ХВИЛИНА:               Бояться нас?


ГОДИНА:                  Ні, втратити бояться нас,
                                   бо разом з нами гублять все на світі!
                                   Вони прив’язані до кожної із нас.

ХВИЛИНА:               Вони не знають, що існує Вічність!

СЕКУНДА:               Нам тато з мамою заборонили
                                   промовляти слово “Вічність”!

ХВИЛИНА:               А я скажу! Я закричу! Я вільна!

ГОДИНА:                  Ти божевільна!
(до Секунди)              Ходім, сестричко…
                                   (Виходить, ведучи з собою Секунду)
 

Ява 3

Годинникар походжає з годинником по сцені.

ГОДИННИКАР:       І що за механізм? Як воскресити ті хвилини
                                   мені тепер – від сну, чи пак, од спину?
                                   І взагалі, чому людину так лякає час,
                                   коли вона його не бачить?
                                   Чому звичайна стрілка значить
                                   так багато в житті людськім?..

Входить Хвилина. Годинникар, не помітивши її появи, продовжує розмовляти сам із собою.

ГОДИННИКАР:       Скільки розпачливих облич
                                   доволилося бачити мені,
                                   коли зверталися до мене люди
                                   з годинниками, що спинили біг.
                                   Скільком поміг! І скільки їх ще буде!
                                   Хвилинна стрілка - невелике діло,
                                   якби ж хвилину бачив я оту,
                                   я так, бува, що й самому немиле
                                   базікання впусту…

ХВИЛИНА (підходить до нього):  А ти повір у існування тиші…

ГОДИННИКАР (не дивлячись на Хвилину): Повірить в тишу?

ХВИЛИНА:               Так, вона жива… Ти пишеш вірші?

ГОДИННИКАР:       Серце трохи пише, але
                                   чи значать щось прості слова?

ХВИЛИНА:               Звичайно, значать.
                                    В кожнім слові - сила…
                                   Відчуй її, а з нею - і мене…

ГОДИННИКАР (сполохано оглядається):  Ти хто?

ХВИЛИНА:               Маленьке діло - вгадати, хто я…

ГОДИННИКАР:       Тут щось чарівне!

ХВИЛИНА:               Я - донька Часу,
                                   моє ім’я - Хвилина…

ГОДИННИКАР:       Хвилина? Донька Часу?

ХВИЛИНА:               Так. У мене й сестри є. Ти знаєш їх -
                                   Секунда і Година.

ГОДИННИКАР:       І всі ув образах привабливих дівчат?

ХВИЛИНА:               Дівоча врода і дівоча суть,
                                   але нема нічого ув очах…
                                   Бо ми ж не люди -
                                   ми тільки доньки Часу…

ГОДИННИКАР:       Не розумію, хто ж мати ваша?

ХВИЛИНА:               Ілюзія! Вона нам мати.
                                   Ми - діти Ілюзії і Часу.
                                   Насправді немає нас.
                                   Секунди, хвилини і години -
                                   це все фантазія, людська химера.
                                   Людина вигадала Час,
                                   щоб керувати ним.
                                   Але нещастя людини в тім,
                                   що вийшло навпаки:
                                   Час став володарем людських віків,
                                   людина мимоволі підкорилась Часу.
                                   І стала молитися на Час, боятися його.
                                   Але й того їй виявилося мало.
                                   Тоді людина годинник вигадала -
                                   фіксатор Часу, щоб вселити іншим
                                   віру в дітей Ілюзії.
                                   Ось так, Годинникаре.

ГОДИННИКАР:       Виходить, ти теж - примара?

ХВИЛИНА:               Так. На жаль.

ГОДИННИКАР:       Кажеш, ілюзорні і ти, і сестри?
                                   Але… твоє обличчя…

ХВИЛИНА:               Не ілюзорна тільки Мить,
                                   бо Мить - це Вічність!

ГОДИННИКАР:       Але ж…

ХВИЛИНА:               Так, ти мене бачиш. Це тому,
                                   що я порушила закони Часу.
                                   Я закохалася…
                                   А нам, донькам Ілюзії і Часу,
                                   кохати заборонено людей…
                                   Ми є невидимі для них.
                                   А я… я покохала… тебе, Годинникаре,
                                   і ти мене побачив…

ГОДИННИКАР:       Так значить, недаремно
                                   до мене Пані серед ночі
                                   з годинником прийшла,
                                   в якого стрілка хвилинна зупинилась…

ХВИЛИНА:               То я від них втекла.
                                   Я відщепилась…
                                   Від батька, матері, сестричок…
                                   Втекла у Вічність,
                                   бо Любов - це Вічність.
                                   Прийшла до тебе…

Годинникар підходить до Хвилини, захоплено дивлячись їй у вічі.

ГОДИННИКАР:       Ні, це, напевно, сон.
                                   Така ж сама ілюзія…

ХВИЛИНА:               Як Час?.. Усе ілюзія! Та тільки не Любов!
                                   Чи ти не віриш у її присутність?

ГОДИННИКАР:       О Господи! Не вірю!..
                                   Ні, вірю!.. Ні, не вірю…

ХВИЛИНА:               Не муч себе, збагнути Кохання іскру
                                   може тільки той,
                                   хто вже не вірить в Часу існування,
                                   а вірить в Мить, живе у кожній миті.

ГОДИННИКАР:       Мить… Ні, у мене є кохання!
                                   Так-так, люблю!
                                   Чи ж можна не любити,
                                   коли уже нема секунд, нема годин,
                                   коли хвилини у людській подобі?
                                   Я закохався теж! Це зле чи добре?
                                   Скажи, Хвилинко, що мені чинити?

ХВИЛИНА:               Просто повір у ілюзорність плину,
                                   збагни відсутність Часу і лічби,
                                   просто люби!

ГОДИННИКАР:       Готовий полюбити тебе, Хвилино!

ХВИЛИНА:               Ти весь світ люби! Я – нетривка,
                                   розтану дуже швидко.
                                   Мій батько Час вже в пошуках мене.

ГОДИННИКАР:       Я все життя одну тебе любитиму!
                                   Моя любов ніколи не мине!

(Міцно обіймає Х в и л и н у, грає музика, гасне світло на сцені)


Ява 4

Час поважно сидить на троні. Поруч з ним стоїть Ілюзія. З іншого боку - Година і Секунда. Час підводиться, розгніваний.

ЧАС:              Як вона посміла?!
                        Ні, це безумство! Бач, прудка яка!
                        Так не годиться. Це ганебне діло!
                        Вона мені віднині не дочка!

ІЛЮЗІЯ:        Ну що ти, любий! Це минеться в неї,
                        Хвилина дуже юна ще…

ЧАС:              То й що?
                        Я не прощу їй забавки оцеї!
                        У неї, бачте, в серці виник щем!
                        Ні, ні, Ілюзіє, дружино моя рідна,
                        вона мені за все це відповість!
                        Вона не гідна нас! Вона – негідна!

ІЛЮЗІЯ:        Облиш! Її не змінить твоя злість!

ЧАС:              Вона посміла відректися батька?
                        З людських очей іскинути ману?

СЕКУНДА:    Татусю, татку! Прости її…

ГОДИНА:      Прости її, дурну!

З’являється Хвилина. Повільно підходить до батька з сумними і опущеними очима. Падає перед ним на коліна.

ХВИЛИНА:   Прости мене, дурну…

ЧАС:              Ще й просится прощення!
                        Та через тебе ж зупинився біг!
                        Ти поламала ніч і повнодення,
                        ти ледь не вбила, чуєш, нас усіх?!

ХВИЛИНА:   Я повернулася, щоб викрити химеру!..

ЧАС:              Мовчи, негіднице!

Ілюзія підбігає до Часу, схвильовано, ніби обороняючи доньку.

ІЛЮЗІЯ:        Тільки не злися!

ЧАС:              Відщепниця!

Хвилина встає, сміливо.

ХВИЛИНА:   Тепер я,

            татусю, інша. Інша, ніж колись…

ЧАС (гнівно): Ні слова більше!

ІЛЮЗІЯ:        Доню, наша хата тобі відкрита,
                        Любий, хай верта!

ГОДИНА:      Прости її!
                        Вона ж вернулась, тату…

Секунда показує Хвилині годинника.

СЕКУНДА:    Дивись, Хвилинко, стрілка - золота!

ЧАС:              Нехай, але - востаннє!

ХВИЛИНА:   Востаннє… На віки… На все життя…
                        Моє кохання… Прощавай, кохання!
                        Дивись, хвилини скоро полетять.
 

Ява 5

Годинникар сам на сцені з годинником.

ГОДИННИКАР:       Вона пішла. Мені лишила тишу.
                                   Так дивно вийшло: наче й не було.
                                   Казала, вірші… Залишила вірші.
                                   Її кохання часом попливло.
                                   Її кохання… Чи воно химерне?
                                   Лоскочуть нерви дивні відчуття.
                                   Вона не верне вже, а, може… верне?
                                   Тепер не вірю в Час, в його життя!
                                   Тепер я вірю тільки в Мить і в Вічність!
                                   Все інше - тло, ілюзія, туман,
                                   а саме в тім і є людська трагічність,
                                   що вірять в Час, у створений обман!
                                   (дивиться на годинник)
                                   Фіксатор Часу! Нащо ти існуєш?
                                   Пощо людей вбиваєш і… хвилин?
                                   Щодня чатуєш, і вночі чатуєш
                                   на плин і тлінність, і на тлінний плин…
                                   Хвилинко, де ти? Я тебе кохаю!
                                   Кохаю, чуєш?! Я не вірю в Час!
                                   Хвилинко, люба, серденько, ти знаєш,
                                   ти знала, що розлучить Доля нас!
                                   Але прийшла й пішла, не попрощалась.
                                   В останній раз прийди! Я вірю в Мить!
                                   Хвилинна стрілка в Пані поламалась,
                                   а в мене - серце… Плаче і щемить…

З’являється Хвилина. Повільно підходить до Годинникаря. Він дивиться на неї спокійно.

ГОДИННИКАР:       Таки прийшла… Востаннє?

ХВИЛИНА:               Так, востаннє.

Годинникар бере Хвилину за руки.

ГОДИННИКАР:       Мара чи справжня?

ХВИЛИНА:               Я завжди - мара…

ГОДИННИКАР:       І знов – до батька?

ХВИЛИНА:               Так, моє кохання…
                                   Іду до нього. Бо уже пора.
                                   Він дуже злий, що я його зрікалась
                                   і що кохала… Але він простив.

ГОДИННИКАР:       Шкода, що ти - примара…

ХВИЛИНА:               Так вже склалося…
                                   Відпустиш, любий?

ГОДИННИКАР:       Майже відпустив…

Хвилина вириває свої руки, біжить. Годинникар тяжко зітхає, бере годинника, дивиться на нього.

ГОДИННИКАР:       Вона пішла! Вона не обманула!
                                   Хвилина знову в батька!
                                   Ось, біжить…
                                   Вона мене забула…

Голос ХВИЛИНИ:    Не забула!
                                   Бо ти навчився відчувати Мить…

ГОДИННИКАР:       Авжеж, навчився!

 

 

Ява 6

 

На сцену виходить Пані.

ПАНІ:                         Ну як, добродію?

ГОДИННИКАР:       Це що, вже ранок?

ПАНІ:                         Вже ранок, пане…

Годинникар віддає їй годинника.

ГОДИННИКАР:       Ось. Усе… Пішла…

ПАНІ (радісно):        Пішла! Невже? Ой, справді, пане!
                                   Хвилинна стрілка йде!

ГОДИННИКАР:       Пішла…

Пані дістає гроші, дає їх Годинникареві.

ПАНІ:                         Це за роботу. Дякую Вам, пане.
                                   Бувайте! Хай щастить!
                                   Час, пане, з Вами! (Іде)

ГОДИННИКАР:       Я в Час не вірю.
                                   Вірю тільки в Мить…

 

 

Ява 7

 

Грає музика. Годинникар здивовано оглядається. Знову чути голос Хвилини.

 

ХВИЛИНА:               Я б тобі подарувала цю чарівну нитку Долі,
                                   ти заплів би її серцем у незвідану блакить,
                                   щоб відчути, як від болю розриваються орбіти,
                                   щоб сміятись і радіти
                                   кожну Вічність, кожну Мить…

ГОДИННИКАР:       Я б на тебе кинув небо,
                                   щоб закутати у простір,
                                   ти б вплела в своє волосся
                                   евкаліптовий туман.
                                   Через стрічі, через січні,
                                   через чисті літа роси
                                   я б до тебе линув гостем
                                   у небесний океан.

ХВИЛИНА:               Я б співала ніжним дзвоном,
                                   відчуваючи ритмічність
                                   тих омріяних галактик,
                                   що живуть в моїй душі.
                                   Просто стати диво-гроном,
                                   просто злинути у Вічність,
                                   і ефіром розчинитись
                                   у магічні міражі.

ГОДИННИКАР:       Ну а я б, напевно, випив
                                   твою пісню, твою ніжність,
                                   я б повірив у безмежність,
                                   я б забув усе і всіх…

ХВИЛИНА:               І відрікся б?

ГОДИННИКАР:       Як не прикро.

ХВИЛИНА:               Від усього?

ГОДИННИКАР:       Навіть більше!

ХВИЛИНА:               І усе заради мене?

ГОДИННИКАР:       Ні! Спокутуючи гріх.

ХВИЛИНА:               За спокусою – спокута.

ГОДИННИКАР:       За спокутою – межа.

ХВИЛИНА:               Я б згоріла, щоб відчути,
                                   як здіймається душа
                                   крізь беззвуччя шлейфом білим,
                                   болем втілених світів
                                   я б летіла і горіла…

ГОДИННИКАР:       Я б летів і теж горів…
                                   Ми б згорали й воскресали.

ХВИЛИНА:               Воскресали б!

ГОДИННИКАР:       В небесах!
                                   Іскра з Божого кресала
                                   запалала б ув очах!

ХВИЛИНА:               Я б тобі подарувала цю чарівну нитку Долі.

ГОДИННИКАР:       Я заплів би її серцем у незвідану блакить.

РАЗОМ:                     Щоб відчути, як від болю
                                   розриваються орбіти,
                                   щоб сміятись і радіти

ГОДИННИКАР:       Кожну Вічність!

ХВИЛИНА:               Кожну Мить!

Лютий, 2002

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now