Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black

НІЧ  ЕЛЕОНОРИ  ДЕНЬ (уривок)

 

анонс

 

… Історія невловима як діалог двох жінок, що заблукали між минулим та майбутнім,

між двох столітть,

 між любов*ю та ненавистю,

  між тарганами та англійськими шпигунами…

 між вчинком і не-вчинком…

між зрадою та коханням…

 і  межа  між тими реальностями  дуже тонка і варіативна…

 і  ніколи невідомо, кого ж витягне Болівар  життя, бо, здається,

 іноді  одна доля дається на двох…

 

 

Нора у своїй кімнаті. Зі схованки дістає трубку (мундштук), з насолодою затягується.

 

Н: Мене завжди ховали з великими почестями. Пам‘ятаю, тоді перед розстрілом, я попросила принести губну помаду – бо у мене була помада з кораловим відтінком, вона мені не дуже пасувала, і мені принесли помаду мого улюбленого кольору – кольору стиглої вишні. А я коли гарно виглядаю, завжди розмовляю французькою, китайською, або німецькою. Але, шановне панство, товариші! Я ніколи не була англійською шпигункою. (пауза). Це він був. Я закохалась в його діяльність, закохалась в його кураж, в авантюризм. А він в мій профіль. Особливо, коли я на когось задивлялась. О, та пристрасна ніч кохання! Остання. Я знала, що він здогадався. Я готова була до всього. Тільки не могла відчути, коли і де він має мене прибрати…Може, зараз, коли пестить моє волосся…Може, ось-ось – проводячи губами по моїй шиї…а, ні…трохи згодом…він зачекає…дивиться довго на мене – прощається…зараз скаже – кохаю…прости…назве моє ім‘я. Справжнє. Кохаю. Плаче. Я теж. Тільки зараз побачила – у нього трошки різні очі. Не можу зосередитись. Каже – прощаю…Заснув, і вже уві сні назвав моє ім‘я. Справжнє. А зранку – бо я попросила, щоб вони нам залишили цю ніч наостанок – вони прийшли, забрали його. Я дивилась в дзеркало. Воно мною не захоплювалось. Натякнуло, що я потвора. Що в мене заважке підборіддя і занадто тонкий ніс. А він так більше і не подивився в мій бік. Його не довго мордували. Розстріляли за тиждень. Пам‘ятаю, я перед його стратою попросила принести мені губну помаду – він любив смак і колір стиглої вишні…А він на мене так і не глянув…Це дуже мене образило…В нас же було велике кохання…різнооке…

 

Е: Норо! З ким ти говориш?

 

Н: Товариш  Блюмкін, Товариш Маузер, будь ласка, мовчить! Не зламайтесь!

 

Е: Норо, треба прийняти ліки…

 

Н: Робимо вигляд, що нас немає. (відкриває віконечко у дверях, простягає руку, забирає чашку). Вони такі хитрі – ці наглядачі. Думають, я не відчуваю, що вони мене труять. Знов червиве м‘ясо принесли! Теж мені Поносець «Бронетемкін» влаштували! Мата їм в харі!

 

Е: (по телефону) Чого ж це – не впізнала?! Я впізнала вас! У вас голос, як каже моя бабця, історичного звабника сучасності. Так, вона в мене на цьому дуже розуміється. Я маю на увазі – на звабниках…історичних…Я кажу, вона у мене на чоловіках дуже розуміється. Так, як Клеопатра. (Сміється. Кокетуючи). А ви готові пожертвувати собою за ніч пристрасті? Зрозуміло. А вам не здається, що це негарно, запитувати у однієї жінки про іншу? Звісно, я вас можу познайомити. Будь-коли. Це жарт. Вона вже давно нікуди не виходить. Вона у мене (пошепки) – старенька та хворенька. Я? В якому розумінні – в тюрмі? Та ні, я вільна людина, як захочу, так і зроблю. Чого це я не можу зустрітись? Ну тай що, місяць, подумаєш…Я варта того, щоб на мене чекали і більше…Добре-добре. Я не проти…Але сьогодні якраз…Це не відмовки…Чому ви так кажете? Може, завтра? Я обіцяю…подумати. Ви мені пізніше передзвоніть, можливо, щось і надумаю. До побачення (Кладе слухавку). Треба справді вже зустрітись. Голос такий – ерото-інтелектуальний…

 

Н: Інтелектуал нам не потрібен.

Е: Норо!

Н: Що Норо?! Я вже –дцать століть, ть-ху ти, років, Нора. І я знаю, хто нам потрібний. Розпусник. Звісно, я можу звернутись до Лаврентія…Він мені ніколи не відмовляв. Я жартую, не дивись на мене так. Я при розумі. Не мати дитини – означає бути самогубцем. У мене, наприклад, було багато дітей. Від всіх, кого я любила.

 

Е: Отакої! Вперше чую! І куди ж вони поділись?

 

Н: Отже, нам потрібна дитина.

 

Е: Яким чином?

 

Н: Ти не знаєш, як діти родяться?

 

Е: Підозрюю, що для цього одного бажання замало. Треба ще когось долучити до цієї «акції».

 

Н: Була б я на твоєму місці, я зробила би цілий, як зараз кажуть…коли вибирають?

 

Е: Тендер? Конкурс?

 

Н: Кастинг. Реаліті-шоу «Зроби мені дитину». І вибирала б найсильнішого…

 

Е: Норо! Ну це вже ва-аб-ч-ще! Тобі не соромно, бабцю?

 

Н: Він мав би запах сили, дорогих сигар і англійського акценту. Міг би захистити. А ще очі у нього були б трішечки різними. Можливо, я би тоді встигла розгледіти…

 

Е: А інших – куди?

 

Н: Що? Інші? Ми би їх, звісно, спробували…на якість…

 

Е: Ми ? Так, і далі…

 

Н: І…відпрацьований матеріал…ну не знаю. Віддали б товаришам.

 

Е: Яким товаришам? Куди віддали?

 

Н: Тим, які знають, що з тим матеріалом робити.

 

Е: Ну ти даєш! Не думала, що ти така підступна.

 

Н: Сама ти хвойда підступна!

 

Е: І це говорить шляхетна дочка професора, знавця з візантійської культури. З князівського роду…

 

Н: (перелякано) Т-сс! Я тебе прошу! Мовчи! Не кажи нічого, нікому! Благаю!

 

Е: Благаєш? Це тебе так лякає? Ти ж сама самовпевненість, освіченість, просто королева! Що сталось, громадянко Норо? Ти щось зробила – паскудне? Когось здала?

 

Н: Ні, я все правильно робила, як ви і казали. Все правильно. Завжди. Я ніколи, ніколи, навіть і в думках не було…

 

Е (входить у роль): Зраджувати нас? Доведіть свою відданість, громадянко Норо!

 

Н: Як? Я ж і так все зробила. Все підписала…

 

Е: З партією не можна торгуватись! Коли буде все – вирішувати нам. Ми обираємо найсильнішого, хто може витягнути свою історію…змінити долю. Хто може взяти участь в нашому реаліті. Ви, Норо, достатньо сильна особистість. Ми за вами давно стежимо. Ви пройшли через багато наших програм. Вижили в «акції» «Голод», подружились з «Великим Братом», перемогли в «Останньому герої». Виграли «Дім», живете в любові, ситості…На що ви скаржитесь?

 

Н: Я живу вже так довго, що і забула, як і навіщо потрібно помирати.

 

Е: Ба, ну вибач, не треба про це. Я просто хотіла пожартувати. Думала, ти теж граєшся…А ти про сумне…не треба.

 

Н: Я ж всім набридла. Тобі. Собі.

 

Е: Ні. Про що ти кажеш? Я навіть не уявляю себе без тебе! Скільки себе пам‘ятаю, завжди я з тобою. Ти – вічна.

 

Н: Я для тебе – тюрма. Ти права, як ти можеш завести стосунки, сім‘ю, як ти взагалі можеш когось сюди привести?! Я ж – неадекватна. Я маю піти. Так, так, я давно це обміркувала. Піти. (починає збиратись).

 

Е: Куди це ти зібралась?Я тебе нікуди не пущу!

 

Н: Ти не розумієш – я маю звільнити простір. Болівар не витримає двох…

 

Е: Добре, ну от вийдеш ти на вулицю. Це якщо ліфт працює і що тобі хтось допоможе відкрити двері…Добре, ти вийшла і…?

Н: (пауза) Я придумала. Давай я випадково – буду мити вікно, ти підійдеш ззаду, - я злякаюсь…Нема людини – нема проблеми.

 

Е: Оце придумала! Нема вікна! Бо ти, звісно, його розіб‘єш.

 

Н: А я обережненько, не розіб‘ю.

 

Е: Норо, перестань казати дурниці. Ти ніколи в своєму житті не помила жодного вікна. (пауза) І у мене, крім тебе нікого немає.  Мені потрібна саме ця стара шкапа, з сокирою та й без, зі своїми дурними спогадами-піраніями, що роз‘їдають Мій мозок, зі своїми історіями про коханців, про зраду…

 

Н: О‘кей, я вже нікуди не йду. Буду назавжди з тобою, моя …тюремнице. (пауза) Може, це ти кудись зникнеш?

 

Нора коле горіхи обухом сокири.

Еля (по телефону): Ви! Так! Сьогодні зможу! О котрій? (натрапляє на погляд Н.) А-а, знаєте, от якраз саме сьогодні я і не можу. Мені конче потрібно бути тут. Може, завтра?

 

Н: Я – зрадила коханця. А ти – життя.

 

Е: Якраз в моєму житті немає ані зради, ані підлості, я нікому не зробила боляче! Я нічого не роблю. Мене взагалі немає …

 

Н: Саме так. За це теж колись треба буде платити…

 

Еля (сама): Я почала тобі зраджувати. З чужими споминами.

(Телефон)…Привіт…нормально…Його не було? Мені не дзвонив. Знаєш, мені все одно. Бачиш…Я так і знала…Вони всі такі…Слухай, може йому листа написати?

 

Н (сама, дістає трубку, закурює):

Ось ти …відвертаєшся…Що знову сталось? Га? Може, я щось не так їй сказала? Ну кажи свою думку, не мовчи…

Ти її завжди захищаєш! А ти знаєш, що вона мене хоче покинути?

І нехай йде.

Я і сама кажу їй – йди влаштовуй своє життя.

Треба дати їй спокій.

Ти правий. Ти завжди все знаєш.

Але як, як ти міг дозволити мені це зробити?

Тепер, напевно, жалієш. Що я тебе зрадила.

Але чому ти не дозволяєш піти з тобою?

Що кажеш? Ні, це ти жартуєш – це мені важче. І раніше було набагато складніше.

Треба було приховати, що я  вже мертва, щоб ніхто цього не помітив?

Звичайно. І ніхто не помітив.
Мені навіть за тебе дали ордена…

Ще відправили відпочивати на море.

Ти мені можеш щиро так признатися – це твоя помста чи прощення? Я маю це зрозуміти…

Не відвертайся…

 

 

Е: Норо, ти випила ліки?

 

Н: Навіщо мені ліки?

 

Е: Не вигадуй! Ти не хочеш одужати?

 

Н: Я не хвора! Я набагато сильніша та здоровіша за тебе.

 

Е: Хто б сумнівався. Ти ще всіх нас переживеш.

 

Н: Я знаю. Будеш так поводитись зі мною, я на твій похорон і не прийду.

 

Е: За що раптом така немилість?

 

Н: А ти не хочеш мені дитину народити!

 

Е: Тобі народити? Отакої! А де ж твої діти, від «всіх кого ти  любила»?

І де ж ти їх загубила?

 

Н: Це не твоя справа.

 

Е: Не моя…Аякже, я тільки маю тобі дитину народити, і мавр може йти?  Впізнаю стару школу.

Н: Я зараз всіх покличу…Навуходоносора, Октавіана..

 

Е: Кого  всіх? У тебе ніколи нікого не було. Я читала твою справу. Тільки вигадані нашою славною розвідкою легенди, службові романи, несправжні родини…Ну і діти теж службові. Ви їх тимчасово брали з притулків і дитячих будинків, як би зараз сказали, в оренду. Так? А потім, коли відпадала потреба в них – повертали назад, як  якихось цуценят. Ти хоч, до когось була прив‘язана?

 

Н: (спантеличено) Нам не можна було прив‘язуватися…до тих істот.

 

Е: Ну, звичайно! Я уявляю, як ти вчила гарних манер якусь бідну таку істоту, яка щойно втратила своїх рідних - ворогів народу -  і як вона від голоду хапала хліб брудними руками…

 

Н: …і як  потім хапала мене руками за спідницю, коли її вже відвозили назад, уявляєш?

 

Е: Жах!

 

Н: Гірше…

 

Е: А моя мама, Норо? Де ви її знайшли? З якої вона родини? Як ви зустрілись?

 

Н: … я стою, така пряма спина, нібито в корсеті, якщо подивлюсь на дитину вниз – знепритомнію…А мені не можна падати. Якщо впав – все, кінець. Я маю бути сильною…

 

Е: Норо, чуєш, де моя мама? Де? Моя ? Мама?

 

Н: …мама…моя мама красуня…дама у смарагдовій сукні з віялом…княгиня…Батько обожнював її…А я обожнювала слухати його нескінченні історії про Візантію, яка ще тоді, коли я була маленькою, ще не впала…А потім вже – впала. Напевно, не витримала тиску, задивилась на якусь дитину… Коли я хапала маму за спідницю, а мене тягнули в інший бік люди в шкіряному одязі, з якимось брудним запахом… Мама ще каже – не смій плакати при них ніколи, ти ж князівна…Вони потім  ще сміялись – князівна – княжна  Тараканова. Так мені і прикріпили поганяло -  « агент Таракан».

 

Е: Таракани – таргани -  всюди «сучі» і живучі. Хоча я дивилась виставу. Вона, здається називалась «Царське полювання».Бідну княжну Тараканову зрадив коханий, видав її імператриці…Вона його дуже кохала, та й він її теж, але ж  імперія важливіша за все…Там ще така сцена зворушлива – вона в казематі після тортур, каже йому – у мене буде від тебе дитина – дитина зрадника і боягуза. А він – отримав від цариці нагороду – жіночу ласку - і спився…

 

Н: Мені погано…Елю, я вмираю…Серце…

 

Е: (швидко приносить ліки) Я же говорила, Норо, ти ніколи не слухаєш, треба вчасно пити ліки…на, на (капає у чашку), відпочинь, приляж.

(Нора кладе голову Елі на коліна, Еля заколисує її).

 

Е:  (казка, колискова, історія про кохання можливо, про спільний сон чоловіка і жінки, розповідаючи, засинає. Зона імпровізації)

 

Н: Мені такий дивний сон наснився…  

 

Е: Бр-р, оце жах! Чого тільки не насниться…Нібито я тебе (його) вбила, і так все це реально…дуже злякалась, стала шукати місце, де ж сховати, бачу, на підвіконні горщик з деревцем-бонсай…

 

Н: …потім до мене доходить – я ж людину вбила…Пішла в ванну, а там на мене душ як впаде, майже на шию – зашморгом. Правильно, це підказка, мені треба повіситись – я ж злочин зробила. Подивилась в дзеркало – а там за моїм плечем – дівчинка маленька… зі сплутаними кудельками і ще – з крильцями. Тільки чомусь заштопані вони якимось грубезними нитками. Я їй кажу, я людину вбила – мені треба теж вмерти…Вона похитала так головою…

 

Е: Це нібито тобі безодня посміхається…

 

Н: Ти – янгол, кажу. Відповідає – ні, я твоя донька…А я, хитра, вирішила, її проекзаменувати: від кого, кажу, коли це буде, чи вже відбулось?

 

Е: Вона перестала посміхатися, похитала головою і так докірливо…

 

Н: ..цього мені ще не сказали…і зникла. Я тільки встигла помітити, що вона теж різноока.

 

Е: …рисами схожа на нього.

 

Н: …схожа на тебе. (різко) Не підглядай мої сни!  

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now