Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black

Світлана Новицька

  

ПОДАРУНКИ ЧАРIВНИЦI

За казкою Ш.Перро.

 

 

ДIЙОВI ОСОБИ:

 

 ЧАРIВНИЦЯ, що літає на парасольці

ПРИНЦ РОМУАЛЬД

МАДАМ КРЮШОН

                     її дочки:

ФАНШОН

ОДIЛЬ

  

 Лунає музика. Вiдкривається завiса. Несподiвано щось зi свистом падає зверху на сцену. Це черевички Чарiвницi. Один... Другий! Через деякий час на сцену вилiтaє i сама Чарiвниця з парасолькою в руках. Вигляд у неї досить пошарпаний. Потираючи колiно, вона пiдiймається з пiдлоги.

 

ЧАРIВНИЦЯ. Ну, чому менi так не щастить? Нiчого не можу зробити доладу. За що не вiзьмуся - все виходить аби-як! От i колiно забила... Ще й черевички загубила, поки спускалася з хмаринки. Добре, хоч парасолька цiла залишилась.(Збирає взуття, розглядає парасольку, раптом помiчає глядачiв.) Ой, хто тут? Доброго дня... (Нiяково ховаючи  черевички за спиною.) Ви не думайте, я не якась там  нечепура, я - Чарiвниця, що лiтає на парасольцi. Розумiєте, сьогоднi сильний вiтер, i тому я маю трохи пошарпаний вигляд. Але ж це можна виправити, чи не так? (Дiстає люстерко, поправляє зачiску.) Як ви гадаєте, тепер краще? Ну от, хоч би щось вийшло! Якщо чесно, у мене поки що немає диплому Чарiвницi... Але обов’язково буде, запевняю вас! (Неймовiрно-фантастичний жест клятви.) Я вчуся у школi Добрих Чарiвниць i сьогоднi у мене останнiй iспит. Якщо менi пощастить зробити диво i  скласти iспит на вiдмiнно, я стану справжньою дипломованою Чарiвницею! (Зобразила, якою вона стане, та згадала що досi ще не взута. Почала швиденько вдягати черевики.) Я чула, що сьогоднi в цьому королiвствi буде велике свято на честь повнолiття єдиного сина i нащадка  королiвського престолу - принца Ромуальда. Вiн власною персоною пройде Королiвською площею на чолi урочистої процесiї. (Зображує, роздуваючи щоки, поважно крокуючого принца. Вибухає смiхом.) До того ж, кажуть,буде святковий феєрверк та iншi цiкавi речi. Де ж, як не тут, мiсце для чудес? Пiду, пошукаю, кому б подарувати маленьке диво. Або ж велике? Нi, краще справжнє! (Співає).

Я вже майже Чарiвниця -

Тiльки iспит цей складу...

Диво людям знадобиться!

Всiм на свiтi доведу.

Хоч я вмiю небагато,

Та повiрте, я навчусь...

Кожен мусить щастя мати

От за це я i вiзьмусь.

Диво цiкавiшим робить життя

Диво розрадити може.

Диво частинкою стане буття

Диво в бiдi допоможе.

 

Стануть добрiшимии всi навкруги,

Буде на свiтi тiльки кохання.

Бiльше нiяких суму й нудьги,

Тiльки складу я цей iспит останнiй.

 

Побажайте менi успiху!

I ЧАСТИНА.

 

Кiмната в будинку мадам Крюшон. З лiвого боку - спальня матерi, з правого - Фаншон, улюбленої доньки. Посеред кiмнати великий стiл iз стiльцями. На сценi немає нiкого. Раптом чується крик м-м Крюшон: "Одiль, де ти  там?" На сцену вибiгає гарненька дiвчина в старому, зношеному вбраннi i прямує в бiк материної спальнi. Раптом з iншого боку чується крик Фаншон: "Одiль негайно йди сюди!" Одiль зупиняється i намагається побiгти до сестри, але знову лунає крик м-м Крюшон: "Одiль, скiльки можна вовтузитись? Я на тебе чекаю..." Одiль знову розвертається. Крик Фаншон: "Одiль, де ти поклала мої панчохи?" Одiль хапає з стiльця панчохи  Фаншон i бiжить до неї. М-м Крюшон кричить: "Одiль, оглухла ти, чи що?" Фаншон верещить у свою чергу: "Одi-i-i-ль!" Бiдна дiвчина набiгавшись з боку в бiк, знесилено осiдає на пiдлогу, закриваючи долонями обличчя.

            На  сцену з своїх покоїв вибiгають м-м Крюшон i Фаншон у нiчних сорочках i бiгудях.

 

М-м КРЮШОН. Чого це ти тут сидиш?! Адже я  тебе кличу!..

ФАНШОН. Напевно, ти хочеш познущатися з нас?!

М-м КРЮШОН. Оце так, ти слухаєш свою рiдну матiнку?

ФАНШОН. Оце так, ти любиш свою рiдну сестру?!

ОДIЛЬ. Пробачте менi!.. Я мало спала цієї ночі i в мене запаморочилась голова.

ФАНШОН. Подивіться на неї!.. Йе ж треба: «запаморочилась голова»!

М-м КРЮШОН.     Чого ж ти так мало спала? Чим же ти займалася?

ФАНШОН. Мабуть, ходила на побачення?.. (Єхидно смiється.)

ОДIЛЬ. Про що ти, сестричко? Я до пiвночi поралась на кухнi, а прокинулась з першим сонячним промiнчиком, щоб встигнути до снiданку прополоти грядки. Менi навiть нiколи було мрiяти про побачення.

ФАНШОН. Це дуже слушно. I не мрiй! Кого може зацiкавити така погануля?.. Блiда поганка якась!

ОДIЛЬ. Ох, сестричко! Навiщо ти так ображаєш мене? Невже ти мене анiтрiшечки не любиш?

М-м КРЮШОН. Ну, досить базiкати! Краще допоможи одягнутися! Не замерзати ж нам через тебе!..

 

Мадам Крюшон i Фаншон сiдають на стiльцях, мов королеви. Одiль приносить їм одяг, взуття, допомагає одягнутися i зробити зачiски. Її рухи швидкi та гарнi. М-м Крюшон i Фаншон розмовляють мiж собою.

 

М-м КРЮШОН.     Уявляю, скiльки роззяв збереться сьогоднi на площi бiля палацу.

ФАНШОН. Ще б пак! Кожному кортить подивитися на принца зблизька.

М-м КРЮШОН.     Так, донечко, сьогоднi  вперше  його ноги торкнуться мiської брукiвки. Кажуть, принц особисто буде приймати привiтання вiд усiх бажаючих. Це щось, та означає!  Як би нам не прогавити свiй шанс.

ФАНШОН. Щоб передати нашi вiтання?..

М-м КРЮШОН.     Дурненька! Принц став повнолiтнiм... (Дивиться на доньку, очiкуючи її реакцiї. Фаншон нетямуче знизує плечима.)... і йому час одружуватись…

ФАНШОН. Ну то й що?

М-м КРЮШОН.     Ти повинна його зачарувати, полонити, приворожити! А коли вiн дiйде до кондицiї - бери його у свої руки i вимагай, щоб вiн зробив тебе Принцесою.

ФАНШОН (мрiйливо.)  Ой, матiнко!.. А що, коли  вiн не вродливий?

М-м КРЮШОН.     Хiба тобi не однаково? Вiн - Принц, i цього вже досить. В нього незлiченнi багатства i всi  вони будуть твоїми. Ти тiльки слухай свою матусю i роби, що я кажу. В мене є неабиякий досвiд у таких справах,  згадай  лише свого батька. Цього нiкчему, цього нездару, цей  непотрiб... Єдиним, що привернуло мою увагу до нього  -  були грошi! I ось, будь ласка - вiн давно помер, а я живу і насолоджуюсь розкiшшю.

ОДIЛЬ. Невже ви нiколи не кохали його, матусю?

М-м КРЮШОН.     Як тобi не соромно  ставити  матерi такi питання? Кохання, любов... До чого тут це? Нiякого  кохання взагалi не iснує! Ти така ж наївна, як  твiй  таточко! Саме це його i занапастило. Ти - точнiсiнько така! Що обличчя, що характер, що манери... Ух!.. Iди на кухню. Я покличу тебе, коли будеш потрiбна. (Одiль йде.)

ФАНШОН. Оце так! Тихенька, тихенька, а як язика розпустила!.. Мов, та гадюка. Нечуване зухвальство - сказати таке рiднiй матусi! А вiд людей тiльки й чуєш, яка  вона добра, яка привiтна, яка лагiдна... Мене ж,  чомусь,  називають пихатою злюкою i обходять десятою  дорогою. Чи є на свiтi справедливiсть?! (Плаче.)

М-м КРЮШОН.     Донечко моя! (Заспокоює Фаншон.) Не варто плакати через такi дурницi. Хай собi плескають  язиками. То вiд заздрощiв. Адже ти у мене  найрозумнiша, найкрасивiша, най-най-най... Точнiсiнько, як я! (Фаншон заспокоїлася i вони разом з матiр’ю заспiвали.)                     

Мов двi краплi з тобою ми схожi!

Вроду й розум не дiнеш нiде.

I нiхто розiбрати не може -

Де тут мама i донечка де?

 

Ми - краплиночки двi!

Ми - перлиночки двi!

Ми - двi квiтки

Ромашечки двi!

 

Всi нам заздрять i брехнi пускають

Та нам байдуже, прийде наш час -

Королiвськi палати чекають

На господарiв – тобто, на нас!

 

Все вiдбудеться саме сьогоднi

Ми нiзащо не втратим свiй шанс.

Щоб мети досягнути, ми згоднi

Навiть штурмом iти на палац.

 

Пiсня перейшла у танок. Добре натанцювавшись, зморенi мати i дочка попадали на стiльцi.

 

М-м КРЮШОН.     Фу-у-у! Ну й спека!..(Обтирається хустинкою.)

ФАНШОН. Справдi, парко. (Обмахується спiдницею.)

М-м КРЮШОН. Одiль! Негайно принеси нам холодної води!

 

Заходить Одiль з двома склянками соку на тацi. Подає м-м Крюшон, та кривиться.

 

М-м КРЮШОН.     Що це? Що це, я тебе питаю?

ОДIЛЬ. Це сiк, матусю!

М-м КРЮШОН.     Я, здається, просила води!

ФАНШОН. Хочу води-и...

ОДIЛЬ.  Пробачте, матусю, але вода закiнчилась. Я щойно збиралася пiти до джерельця, щоб набрати повний глечик. Може вас, поки що, влаштує сiк?

ФАНШОН (скиглить.)  Хочу води, дайте менi води...

М-м КРЮШОН.     Як ти могла вчинити таке неподобство?

ОДIЛЬ. Бiльше такого не станеться, матусю!

ФАНШОН. Пити, пити... Води... Я помираю...

М-м КРЮШОН. Цiєї ж митi вирушай до джерела i якщо ти забаришся хоч на хвилину, то знайдеш тут два мертвих тiла, що загинули вiд спраги.

 

Одiль, з переляку, кинулася виконувати наказ. М-м Крюшон i Фаншон, посмiхнувшись одна однiй, цокнулись склянками з соком i випили його.

 

I IНТЕРМЕДIЯ.

 

На сценi з`являється Чарiвниця. Щоки її палають, очi - горять; вона - розгнiвана.

 

ЧАРIВНИЦЯ. Ви бачили? Нi, ви чули?.. I вони ще нарiкають на справедливiсть. Бiдне дiвча, менi так шкода її! Ой, я зараз розплачуся... Як мене легко розчулити! (Рiзними засобами намагається зупинити набiгаючi на очi сльози.) Це ж подумати тiльки, скiльки їй всього доводиться терпiти! Нi, не можна це так залишати. А що я можу зробити? Чи здатнi мої чари надiлити її щастям? У всякому випадку вони їй не зашкодять. Спробую! Але насамперед я хочу переконатися, чи справдi вона така добра i чемна, як здається. Сподiваюсь, моя чарiвна парасоська допоможе менi все з'ясувати.  

 

Чарiвниця, пiдморгнувши дiтям, починає обертати парасольку в руках i зникає разом з нею.

 

II ЧАСТИНА.

 

На сценi майданчик бiля джерела. З`являється Одiль. Вона швидко пiдкладає досить великий глечик пiд цiвку води. Спостерiгаючи, як тече вода, вона примовляє:

 

ОДIЛЬ. Бiжи швидше, водичко! Благаю, поспiшай. Мої бiднi матуся i сестра, можливо, помирають вiд спраги. Хай вони iнодi сварять мене, та я їх все одно люблю i не бажаю їм зла. (Співає).

Визирнуло сонечко - радi квiточки

В теплому промiнчику грiються пташки.

Тож, коли розтопиш ти, милий промiнець,

Двi крижинки бiлiї замiсть двох сердець.

 

Ви мої рiднесенькi, мамо i сестра,

I самi не знаєте, скiльки в вас добра.

Поки у душi моїй вогник не погас

У любовi лагiдно вiдiгрiю вас.

 

Ну ось, глечик майже повний. Певно цього вистачить. А то ще розхлюпається по дорозi... Час iти. Я помiтила, що дорога стає вдвiчi довшою, коли iдеш з важкою ношею.

 

Раптом на сценi з`являється бабуся-жебрачка. Одiль спочатку не помiтила її. Бабуся йде, спираючись на добре вiдому нам парасольку. Не складно здогадатися, що це  переодягнута Чарiвниця.

 

ЧАРIВНИЦЯ. Дiвчинко! Зачекай хвилинку. Дай менi напитися, будь ласка. Один малесенький ковточок.

 

Одiль повагалася одну мить, з вiдомих причин, але не змогла вчинити iнакше.

 

ОДIЛЬ. Авжеж, пийте на здоров`я, менi не шкода води. (Бабуся п`є, дiвчина пiдтримує глечик, щоб  старенькiй було зручнiше.)  Пробачте  менi, що я не вiдразу вiдпвiла вам. Вдома на мене чекають мати i сестра, що гинуть вiд спраги i я повинна поспiшати, щоб врятувати їх.

ЧАРIВНИЦЯ. Не хвилюйся, Одiль, нiчого з  ними не станеться.

ОДIЛЬ. Ой, а звiдки ви знаєте  моє  iм’я? Здається, ми не знайомi...

ЧАРIВНИЦЯ. Я чула багато гарного про тебе, а тепер i сама переконалась. Ти дуже добра дiвчинка, Одiль. Менi хочеться подарувати тобi щось  на згадку. Наприклад: якесь диво. (Чарiвниця розкрила парасольку i покрутила над головою Одiль. Потiм склала парасольку i простягнула Одiль кришку для глечика.) Ось, вiзьми цю рiч, вона допоможе тобi зберегти воду!

ОДIЛЬ. Я навiть не знаю, як вiддячити вам. Ви так допомогли менi!

ЧАРIВНИЦЯ (вказуючи на кришку.) Ти про це? Хiба це диво? Справжнє диво чекає на тебе вдома. Ну, поспiшай! Тiльки повiр менi, що твої мати i сестра швидше луснуть вiд лютi, нiж вмруть вiд спраги.

ОДIЛЬ (вiддаляючитсь.) Прощавайте, бабусю! Можливо, колись ми ще зустрiнемося!..

 

Чарiвниця махає їй рукою на прощання. Подивившись на глядачiв, пiдморгує їм.

 

ЧАРIВНИЦЯ. Авжеж. Чого лише не  трапляється у цьому свiтi!..

 

2 IНТЕРМЕДIЯ.

 

ЧАРIВНИЦЯ (складаючи одяг старенької.) Я навiть не мала сумнiву, що ви впiзнали мене! (Вiдкинула лахмiття.) Що скажете? Не про мене, звiсно, про нашу нову знайому. Правда ж, вона дуже мила?.. I добра. А яка лагiдна i щира... Вона вам сподобался? Менi - дуже! Приємно, коли твої сподiвання здiйснюються. Гадаю, що i мiй подаруночок буде їй до душi. А хочете знати, яке диво я їй подарувала?  Дивiться! (Крутить парасольку i зникає разом iз нею.)

 

III ЧАСТИНА.

 

М-м Крюшон i Фаншон у своїй вiтальнi. Мати наставляє доньку.

 

М-м  КРЮШОН. Щоб привернути увагу принца i вирiзнитися з натовпу, необхiдно володiти чимось особливим, наприклад - вбивчим поглядом.

ФАНШОН (гикнувши вiд несподiванки.) Навiщо менi його вбивати? Я ж збираюся за нього замiж?!.

М-м КРЮШОН.     От дурепа! Не треба сприймати все буквально. Так кажуть... Ти повинна приголомшити його своїм поглядом. Дивись, як це робиться. (Демонструє.)

ФАНШОН. Ой, матусю, що у вас з обличчям?

М-м КРЮШОН.     Нетямуща! У мене є пiдозра, що з поглядом у нас нiчого не вийде. Тодi спробуємо ходу. (Демонструє.) Ти повинна бути грацiйна i легка, мов гiрська лань. (Фаншон намагається повторювати рухи матерi.) О нi! I тут на нас чекає поразка.

ФАНШОН. Матусю! А може я спробую приголомшити принца своїм розумом?

М-м КРЮШОН.     Яким розумом?! Де ти його візьмеш?.. Жах! Все пропало... Менi погано! Одiль!.. Ой, я й забула, що її немає. Не розумiю, скiльки можна вештатись?

 

З-за кулiс чується голос Одiль: "Матусю, я тут! Я вже йду!" Одiль вбiгає до кiмнати з склянкою води.

 

ОДIЛЬ. Пробачте, будь ласка, що я затрималася, але зi мною сталася така дивна пригода...

 

Коли Одiль почала говорити, навколо неї з`явилось якесь незвичайне сяйво i довкола залунала гарна музика. Здавалося, що в кiмнатi враз розпустилося безлiч троянд. Мати i сестра помiтили це i остовпiли здивованi.

 

ФАНШОН (тихо до матерi.) Менi це здається, чи насправдi так?.. Щойно вона заговорила, то почала свiтитись, наче сонце.

М-м КРЮШОН.     Крiм того, я підозрюю що чудова музика i розпуклi квiти - теж справа її вуст.

ОДIЛЬ. Чому ви так дивитесь на мене?

 

М-м Крюшон i Фаншон перезираються.

 

РАЗОМ. Справдi!

М-м КРЮШОН.     Невже ти сама нiчого не помiчаєш?

ОДIЛЬ. О, так! Напевно, це i є  те диво, яке менi обiцяла старенька.

М-м КРЮШОН.     Яка старенька, дитинко? Сiдай i розкажи нам все спочатку, донечко моя.

ОДIЛЬ. Я саме збиралася вам про все розповiсти! Коли я набрала повний глечик води i хотiла вже йти додому, менi зустрiлася одна старенька, яка  попросила  дати їй напитися. Я дала їй трохи води, а  вона  стала  дякувати менi i обiцяла подарувати якесь диво, про яке я  дiзнаюся тiльки вдома. А ще вона дала менi кришку для глечика - щоб не розхлюпувалася вода. Це й усе! (Показує кришку матерi.)

М-м КРЮШОН (роздивляючись вензель.) Тобi  пощастило... Це була не звичайна стара, а справжня Чарiвниця. Вони на всiх своїх речах ставлять подiбнi знаки. Фаншон! Пiдiйди до мене на хвилинку. (До Одiль.) А ти, донечко, тим  часом вiдпочинь! Адже дорога була не близька. Перепочинь трохи.

ОДIЛЬ. О, ви такi ласкавi, матусю! Я так чекала цiєї митi! (Притискає руку матерi до своєї щоки.)

М-м КРЮШОН (Звiльняючи руку.) Iди, iди... (Одiль виходить.) Послухай, Фаншон, це саме те, що нам потрiбно! Ти пiдеш до джерела, там стара попросить у теб води, ти її напоїш, а в нагороду отримаєш диво.

ФАНШОН. Пертися в таку далечiнь!..

М-м КРЮШОН.     Ти що, не розумiєш? Це єдиний засiб причарувати принца.

ФАНШОН. Ну, хiба що... А як бути з Одiль?

М-м КРЮШОН.     Твоя правда! Але про це я подбаю. (Побрязкотiвши в`язкою ключiв.) Я не випущу її з дому. Тiльки вiзьми найменший глечик, щоб не  надiрватися перед весiллям.

 

Мати i дочка цiлуються на прощання. Фаншон йде. М-м Крюшон, залишившись сама, спiває:                                 

Уха-ха, уха-ха

Скоро буде весiлля.

Стане донечка принцеса,

А я - теща короля.

 

Уха-ха, уха-ха

Не залишу й меньшу я.

Хай менi в палацi служить

Хоч не люба, та моя.

 

Уха-ха, уха-ха

От тепер пiде життя!

На свiй лад я все влаштую

Мрiя здiйсниться моя!

 

3 IНТЕРМЕДIЯ.

 

На сценi з`являється Чарiвниця у своєму звичайному виглядi, щоправда вона трохи збентежена.

 

ЧАРIВНИЦЯ. Нiчого не розумiю!.. Адже я хотiла, щоб з кожним словом Одiль з її вуст падав коштовний камiнь або ж дивовижна квiтка, а вийшло iнакше. (Зiтхнувши.) Знову я щось наплутала. Хоча вийшло не так вже й кепсько. Згоднi? А ви звернули увагу, як навколо неї забiгали сестра i мати? От тiльки не подобається менi, що Фаншон теж пiшла до джерела... А якщо влаштувати їй маленьке випробовування?.. В кожної людини повинен бути свiй шанс! (Пiдморгнувши дiтям.) Цiкаво, що вона зробить, якщо обставини трошки змінити. (Розкрутивши парасольку, зникає.)

 

IV ЧАСТИНА.

 

Фаншон бiля джерела нервово ходить взад-вперед. В руках у неї, за спиною, хитається маленький срiбний глечик.

 

ФАНШОН. Скiльки ще я мушу чекати? Ну де вона швендяє, ця пiдстаркувата Чарiвниця. А може Одiль вирiшила поглузувати з мене? (Передражнюючи.) «Ой, нi-нi,.. що ви, що ви... Як можна!» Вона в нас така  чемна, така порядна... Навiть гидко. Тьфу!.. Так i буде все життя на побiгеньках. Ні, щоб брати приклад з мене! Я свого не  прогавлю... За «дякую» i кроку не ступлю!

Я вмiю мамi догоджати

Її на лестощi ловлю.

Навчилась нею керувати

Без користi i кроку не зроблю.

Який менi зиск?

Сестра не здатна прикидатись

Тому в немилостi вона.

Чого про неї турбуватись?

Нехай второпає сама.

Який менi зиск?

 

Вiддихавшись пiсля пiснi i запального танцю, озирається навкруг.

 

Менi це очiкування вже набридло. Пiду я, мабуть, додому i влаштую велику бучу. Може, хоч це мене втiшить.

 

Фаншон вже збиралася йти, але раптом її покликала пишна дама з гарною зчiскою i в багатому одязi, що несподiвано з`явилася бiля джерела. Лише одна деталь видає її - пошарпана парасолька. Звіснож, це - Чарiвниця.

 

ЧАРIВНИЦЯ. Мила дiвчино! Дозволь менi напитися з твого глечика.

ФАНШОН. Ви вважаєте що я припленталася сюди саме для цього?.. Та ще й срiбний глечик прихопила, щоб пiднести воду вашiй милостi? Могли б i самi нахилити голову до джерела. А може ви боїтеся зiпсувати свою зачiску? (Смiється.)

ЧАРIВНИЦЯ. Проте, ти не дуже люб`язна, на вiдмiну вiд твоєї сестри.

ФАНШОН. А звiдки ви її знаєте?

ЧАРIВНИЦЯ. Я розмовляла з нею. Нещодавно... А саме - сьогоднi вранцi. Вона справила на мене неабияке враження i я, розчулившись, надiлила її чарiвним подарунком.

ФАНШОН. Заждіть, звждіть... Виходить, ви - та сама Чарiвниця?

ЧАРIВНИЦЯ. Саме так.

ФАНШОН. Нiколи б не подумала, що стара  може мати такий вигляд!

ЧАРIВНИЦЯ. Адже я Чарiвниця. Не забувай  про це. І можу бути ким завгодно!

ФАНШОН. Одну хвилинку! (Кидається до джерела i набирає воду з каламутної ямки. Дає глечик Чарiвницi.) Ви, здається, хотiли пити?

ЧАРIВНИЦЯ (вiдхиляючись вiд глечика.) Дякую. Бiльше вже не хочу.

ФАНШОН (виливаючи воду.) Справа ваша, але послуга зроблена i я вимагаю нагороди!

ЧАРIВНИЦЯ. Ну, що ж. Яка послуга, така i нагорода. (Крутить парасольку над головою Фаншон.)  Iди додому. Там на тебе чекає сюрприз.

 

Фаншон, навiть не подякувавши, пiдстрибнула  на мiсцi вiд захоплення i побiгла додому. Раптом повернулася, пiдхопила забутий глечик i, пiдозрiло глянувши на Чарiвницю, зникла.

 

4 IНТЕРМЕДIЯ.

 

ЧАРIВНИЦЯ (Вражено.) Ач, яка?! Нi, виправити  її може тiльки диво. Що я кажу! Як же воно її виправить, коли я, з його допомогою, вирiшила покарати нестерпне  дiвчисько. Як недобре вийшло... Адже я повинна бути доброю чарiвницею i нiколи не шкодити людям. (Розпираючи серце.) О-о-о!.. Хтось має краплi для серця?.. Боюсь, менi нiколи не стати справжньою чарiвницею. (Доволi наплакавшись, скинула перуку i розкiшне плаття.) Все. Досить скнiти. Пiду спочатку,  подивлюся, що в мене вийшло. Вiд такої невдахи, як я, можна чекати всiлякого. (Позбиравши речi, вiддаляється.) А далi подивмось.

 

V ЧАСТИНА.

 

Будинок мадам Крюшон. Господиня схвильовано ходить по кiмнатi з кутка в куток.

 

М-м КРЮШОН.     Чому її так довго немає? Я починаю хвилюватись! (З`являється Фаншон.)  Ой, донечко, нарештi! Скажи що-небуть своїй матусi.

ФАНШОН (гордовито.)  Сьогоднi принц буде мiй!

 

В цю мить почувся гуркiт i скрегiт залiза, спалахнула блискавка.

 

М-м КРЮШОН.     Мабуть, злива починається… Цього ще нам бракувало! Дощ може зiпсувати все свято. Одiль! Негайно зачини вiкна. (З`явилася Одiль.) На вулицi дощ! (Одль зупинилась, зацiкавившись станом сестри.) Iди, iди, це тебе не стосується. (Зiтхнувши, Одiль пiшла зачиняти вiкна.) Ну, донечко, розповiдай, бо через той клятий гуркiт я не почула чарiвної музики, яка повинна лунати.

ФАНШОН. Так от. Прийшла я до джерела, довго чекала, чекала... (Гуркiт поновлюється.)

М-м КРЮШОН. Зачекай-но, донечко. Щось тут  не так... Ти зовсiм не свiтишся. Може, це через зливу?

ФАНШОН (стурбовано.) Дивно... Та коли я йшла  по вулицi, то не бачила на небi нi хмаринки.

 

Знову чути гуркiт. В кiмнату забiгає Одiль.

 

ОДIЛЬ. На вулицi немає нiякого дощу. (Голос її звучить, мов дзвiночок.)

М-м КРЮШОН.     Тодi що це був за гуркiт, як ти гадаєш? (Обидвi, перезирнувшись, повертаються до Фаншон.)

ФАНШОН. Вона сама не захотiла пити!

 

Гуркiт стає все голоснiшим i вже не має сумнiву, хто в цьому винен.

 

М-м КРЮШОН.     Донечко моя, що з тобою зробили?!

ФАНШОН (кидаючись до матерi.) Це Одiль в усьому винна! Вона обдурила мене! (З  її голосiнням змiшується гуркiт.)

 

Одiль здивована. Вона намагається щось сказати, натомiсть лиш беззвучно вiдкриває рота, ковтаючи сльози.

 

М-м КРЮШОН.     Ти навмисне це влаштувала, нікчемо! Ти завжди заздрила своїй сестрi i лиш вичiкувала хвилину, щоб помститися. То ж радiй, ти цього досягла! Але я тобі це не подарую! Ти  поплатишся за все!.. (Насувається на Одiль.)

ОДIЛЬ. Змилуйтеся, матусю! Я нi в чому  не винна... (Зазвучала чрiвна музика.)

М-м КРЮШОН.     Не смiй вiдкривати рота! Це дiє менi на нерви! Йди геть i нiколи не повертайся! Я не хочу тебе бачити!

 

Одiль у сльозах вибiгає з дому, М-м Крюшон втомлено сiдає на стiлець, потираючи скронi.

 

М-м КРЮШОН.     Як я втомилася...

ФАНШОН. Що тепер буде, матусю?

М-м КРЮШОН. Помовч, в мене болить голова. Менi треба помiркувати.

ФАНШОН. Як я тепер буду розмовляти з принцем?..

М-м КРЮШОН.     Фаншон, помовч, бо пiдеш слiдом  за сестрою...

ФАНШОН. Невже ти так вчиниш зi мною? А ще називала мене улюбленою дочкою...

М-м КРЮШОН (кричить.) Iди геть! Я не можу бiльше цього чути! Ти все зiпсувала. Геть звiдси! Геть!

 

Мадам Крюшон кидає в доньку тим, що попадає пiд руки. Фаншон, уникаючи стусанiв, тiкає з дому. М-м  Крюшон, пiднявши з пiдлоги подушку, намагається надягти її на  голову, мов шляпу Наполеона. З власного волосся робить собi вуса i крокує, мов солдат. Раптом починає грати в уявнi "класики". I взагалi, поводить себе дуже дивно. Зрештою, втомлено сiдає на стiлець.

 

М-м КРЮШОН. Здається, я з’їхала з глузду...

 

5 IНТЕРМЕДIЯ.

 

З’являється перелякана Чарiвниця.

 

ЧАРIВНИЦЯ (схопившись за голову.) Що я накоїла?.. Який жах! Я не маю права називатися чарiвницею!.. Ось зараз вiзьму, зламаю свою чарiвну парасольку i - кiнець моїм мрiям! (Намагається виконати свою погрозу.) А може, не треба поспiшати? Парасолька - рiч корисна... Сама наварила  кашi - сама її буду їсти! Пiду, пошукаю Одiль, та спробю їй якось допомогти. Вiдверто кажучи, шкода менi Фаншон i її матiр, але вони самi виннi. Навiщо було ображати бiдну дiвчинку? Хай тепер розплачуються! Фаншон пощастило, що я  знову заплуталась у чарiвних закляттях... Iнакше б кожне її слово перетворювалося в змiю або жабу! Ви думаєте, я занадто жорстока?.. Боюся, що мiй сьогодняшнiй iспит провалився... (Пiшла, похнюпивши голову i тягнучи по землi парасольку.)

 

VI ЧАСТИНА.

 

На майданчику бiля джерела з`являється нова  дiйова особа - Принц Ромуальд. Переконавшись, що за ним немає переслiдування, нахилився до джерела i жадiбно п’є.

 

ПРИНЦ. Аж не вiриться... (Вмивається.) Невже менi пощастило втекти вiд королiвської варти? Скiльки рокiв, знаходячись пiд невпинною опiкою свого батечка, я мрiяв про цю хвилину! Скiльки зусиль варто  було  витратити, щоб умовити його влаштувати це безглузде свято на мою честь! I все це для того, щоб нарештi вибратися з похмурого  палацу на вiльний простiр. Уявляю, який гвалт  стоїть зараз в палацi. Та поки мене не знайшли, буду насолоджуватись  життям! (Розстiбає гудзики, вiдкидає шляпу. Спiває.)

Я жив в палацi, наче в`язень,

Не смiв торкатися землi,

I почувався, наче блазень,

Що є для втiхи королiв.

 

Мене так сильно батько любить -

Не вiдпускає нi на крок.

I тим мене вiн просто губить.

Давно дорослим став синок.

 

Я хочу в полi погуляти,

Попити з джерела води,

Своє кохання вiдшукати,

Щоб розцвiли в душi сади.

 

(Роздивляючись травинку.)  Мене завжди вабило  все природнє.

 

Милуючись краєвидами з височини королiвських веж, я навiть уявити собi не мiг, яке все воно гарне зблизька. А якими привабливими видавалися менi звичайнi дiвчата без  чудернацьких перук i одягнутi в просте вбрання. Зустрiти б коли-небудь ту дiвчину, що часом з’являлася в моїх снах! (Прислухається.) Здається, хтось плаче. Напевно, краще  буде сховатись на якийсь час. (Збирає одяг, ховається поблизу джерела.)

 

На сценi з`являється Одiль.

 

ОДIЛЬ (витираючи сльози.) А я думала, що вони насправдi мене полюбили. Подарунок  Чарiвницi  не  допомiг менi, навiть навпаки. А я так хотiла, щоб на мою любов вiдповiли взаємнiстю! Невже цього нiколи не станеться?. (Плаче.)

ПРИНЦ (iз схованки.) Як сильно б’ється серце! Це вона! Я вiдразу її впiзнав! Яка прекрасна, вся наче свiтиться i голос, мов дзвiночок. Але хто наважився  образити її? Покажiть менi його! Я його швидко розуму навчу! (Уявляючи, як вiн проштрикне негiдника шпагою, ненавмисно виходить iз схованки.)

ОДIЛЬ (зойкнувши вiд несподiванки.) Ох, добродiю!..

ПРИНЦ. Пробачте менi, пробачте... Падає перед нею на колiно, цiлує її руки.) Я злякав вас, люба дiвчино. Просiть в мене все, що завгодно, я виконаю будь-яке ваше бажання, щоб зменшити свою провину.

ОДIЛЬ (здивовано.)  Менi ще нiхто не цiлував руки...

ПРИНЦ. Якщо вам це подобається, я буду цiлувати їх кожного дня.

ОДIЛЬ. Про що ви  говорите, не розумiю?..

ПРИНЦ. Я давно кохаю вас i хочу, щоб ви стали моєю дружиною.

ОДIЛЬ. Це не можливо!.. Адже ми тiльки сьогоднi зустрiлися!

ПРИНЦ. Ви снилися менi! Я мрiяв про вас!.. I ось ви передi мною. Невже я вам зовсiм не цiкавий?

ОДIЛЬ. Ви дуже милий... I такий кумедний!

ПРИНЦ (розгнiвано.) Що, я кумедний?! Я смiшний, на вашу думку?.. (Приречно.) Мабуть, так i є. Смiшно, коли безпорадний татусiв мазунчик намагається довести протилежне. Я слабкий, безхребетний... Один раз в життi наважився здiйснити якийсь вчинок i навiть вiн виявився простою дурницею.

ОДIЛЬ. Не правда! Коли все дiйсно так, то треба бути досить мужньою людиною, щоб зважитись на подiбне. Я в захопленнi вiд вас! Я б нiколи так не змогла.

ПРИНЦ. Ви в захопленнi вiд мене?.. Навiть, якщо це єдине, що вам в менi до вподоби, я все одно щасливий!

ОДIЛЬ. Нi, не єдине... Ще ви дуже  вродливий i видаєтесь менi доброю людиною.

ПРИНЦ. Чи можу я вашi слова розцiнювати, як згоду на моє освiдчення?

ОДIЛЬ (збентежено.)   Ви так заплутано сказали...

ПРИНЦ (з жахом.) Нi?! (Падає обличчям в джерело, пускаючи бульки.)

ОДIЛЬ. Так! Так! Так!  (Витягає Принца з джерела.) Але менi хотiлося б знати хоча б ваше iм`я.

ПРИНЦ. Моє iм’я - принц Ромуальд. Я єдиний син короля i спадкоємець королiвського престолу. А як звати тебе, моє кохання?

ОДIЛЬ. Одiль...

 

Одiль втрачає свiдомiсть. Принц встигає пiдхопити її. На сценi з`являється Чарiвниця у своєму звичайному виглядi. Пiдбiгла до Принца.

 

ЧАРIВНИЦЯ. Що з нею?

ПРИНЦ (обвiваючи Одiль.) Звичайна справа! Зомлiла вiд щастя!

ЧАРIВНИЦЯ. Вiд щастя?

ПРИНЦ. А як же! Так буває, коли на людину раптом звалюється щастя. Деякi тендiтнi особи не завжди можуть витримати його вагу. (Одiль зітхнула.)

ЧАРIВНИЦЯ. Вона приходить до тями. Одiль, розплющ очi!..

ОДIЛЬ. Хто ви? Я вас не знаю...

ЧАРIВНИЦЯ. Впiзнати мене, напевно, важко,  але ми вже зустрiчались. (Голосом старої.)  Дiвчинко, дай менi ковток води!..

ОДIЛЬ. Ви?! Ти - Чарiвниця?

ЧАРIВНИЦЯ. Вгадала!

ПРИНЦ. Оце так!

ЧАРIВНИЦЯ. Тобi сподобався мiй подарунок, Одiль?

 

Одiль не встигла вiдповiсти, бо здалеку почувся гуркiт i Принц миттєво зреагував.

 

ПРИНЦ. Менi дуже цiкаво знати, про який подарунок ви говорите. Але, здається, наближається злива i нам краще заховатися.

ОДIЛЬ. Ви помиляєтесь. Цi звуки  означають зовсiм iнше i вони менi добре знайомi. (Чарiвницi, з докором.) А тобi?.. Тобто - вам? (Гуркiт посилюється.)

ЧАРIВНИЦЯ (з викликом.) Твоя сестра заслужила покарання i отримала його!

ОДIЛЬ. Добра Чарiвнице! Звiльни її вiд свого закляття, благаю. Я зроблю для тебе все, що забажаєш!

ЧАРIВНИЦЯ. Але я не можу. Тодi i ти  позбудешся мого чарiвного подарунку.

ОДIЛЬ. I нехай!

ЧАРIВНИЦЯ. Подумай! А раптом Принц розлюбить тебе?..

ПРИНЦ. Вибачте, чому знову за мене вирiшують? Я вже досить дорослий. Пояснiть, будь ласка, про що йде мова?

 

На сценi з`являється Фаншон у супроводi  грому  та блискавки.

 

ФАНШОН. Так менi й треба... Не дарма кажуть, що пиха та злiсть до добра не доведуть. Якби можна було все виправити! (Помiчає сестру.) Одiль, це ти?!

ОДIЛЬ (кинувшись до сестри.)  Фаншон! Як ти тут опинилася?

 

Гуркiт змiнюється чудовою музикою i яскравим свiтлом.

 

ПРИНЦ. Я дещо починаю розумiти...

ФАНШОН. В це важко повiрити, але мати  вигнала мене з дому i ми з тобою тепер на рiвних.

ОДIЛЬ. На жаль, ти помиляєшся... Чарiвнице, люба, благаю тебе, допоможи моїй сестрi.

ФАНШОН. Чарiвниця?..

ЧАРIВНИЦЯ. А що ви скажете на це, Принце?

ФАНШОН. Принц?!

ПРИНЦ. Я згодний з Одiль. А що стосується особисто мене, то я вважаю, що її велике добре серце не потребує нiяких прикрас.

ЧАРIВНИЦЯ. Нехай буде по-вашому! (До сестер.) Станьте поряд, вiзьмiться за руки. (Розкриває парасольку.) Тепер залишається дрiбничка - зробити все, як слiд, i не помилитися. (Сестри перелякано перезирнулись.) Не бiйтесь, це жарт.

 

Чарівниця покрутила чарiвною парасолькою над  сестрами. Коли все скiнчилося, нiхто не наважується поворушитись.

 

ПРИНЦ. Ну як ти, Одiль?

ОДIЛЬ. Добре... (Прислухається, чи немає музики.)

ФАНШОН. Вона не свiтиться!

ЧАРIВНИЦЯ. Дивно, але й ти не гримиш.

СЕСТРИ (обiймаються i цiлуються.)  Ура! Вийшло!

ЧАРIВНИЦЯ (рюмсаючи.) Вам добре... А я залишилась без дива!.. Тепер менi не зарахують iспит i я не зможу стати справжньою чарiвницею.

ПРИНЦ (заспокоюючи Чарiвницю.)  Вчитися нiколи не пiзно i навiть корисно. А для дива ще знайдеться час.

 

Чарiвниця заспокоїлась i здивовано подивилась на Принца. В цей час Одiль щось помiтила.

 

ОДIЛЬ. Погляньте, що то виднiється вдалинi?..

ПРИНЦ. Якась жiнка...

ФАНШОН. Вона йде до нас..

 

Через глядацьку залу простує мадам Крюшон з лiхтариком у руцi, придивляючись до дитячих облич. Виглядає вона досить дивно.

 

М-м  КРЮШОН. Агов!.. Де ви, мої дiвчатка? (Дiтям.) Я маю велику бiду: загубилися  мої донечки, два чарiвних створiння. Одна схожа на тебе - нiжна i гарна, мов бiла троянда на свiтанку. Друга - майже як ти - пристрасна i запальна, мов червона троянда на заходi сонця. Вони ще зовсiм маленькi, тiльки почали ходити i вже загубилися...

ОДIЛЬ. Це ж наша матуся!

ФАНШОН. Що з нею?..

ПРИНЦ. Не хочу вас засмучувати, але вона, здається, не при своєму розумі.

М-м КРЮШОН.     Сьогоднi Фаншон сказала перше слово. Напевно, буде страшенно красномовною. А вчора Одiль, дивлячись у моє люстерко, передражнювала себе. Вже зараз видно, що вона буде красунею... Ох, донечки мої, де ви?  Я так сумую без вас. Як би ви знали, як я вас люблю!..

СЕСТРИ. Матусю, ми тут! I ми  тебе  любимо! Йди до нас!

 

Принц допомагає мадам Крюшон пiднятися на сцену. Вона пильно придивляється до своїх дiвчат.

 

М-м КРЮШОН.     Ви так схожi на моїх донечок! Ти  - точнiсiнько, як Фаншон, а ти - копiя Одiль.

СЕСТРИ. Це справдi ми! Хiба ти не пiзнаєш нас?

М-м КРЮШОН.     Нi-i-i... Фаншон набагато краща, а Одiль - лагiднiша... (Йд по сценi, висвiтлюючи  шлях  лiхтарем.)

ПРИНЦ. Її стан викликає занепокоєння. Допомогти їй може тiльки диво!

ОДIЛЬ (кидаючись до Чарiвницi.) Люба Чарiвнице! Ти можеш!.. Я присягаюсь. Це моє останнє прохання - будь ласка, допоможи нашiй матусi!

ФАНШОН. Благаю, Чарiвнице!.. Хочеш, я подарую тобi срiбний горщик?.. Ну той,... пам`ятаєш?

ПРИНЦ. Я також прошу. Менi  хочеться,  щоб моя майбутня теща була здоровою!

ЧАРIВНИЦЯ. Але я нiколи цього не робила...

ПРИНЦ. Все колись починається.

СЕСТРИ. Не прогав свого шансу! Ти ж хочеш бути справжньою чарiвницею. 

ЧАРIВНИЦЯ. Добре. Я спробую.

 

Чарiвниця обертає парасолькою над головою в мадам Крюшон. Всi мовчки спостерiгають за нею.

 

М-м КРЮШОН (немов прокинувшись.) Що зi мною? Де я? Одiль! Фаншон! Як ми всi тут опинилися?

СЕСТРИ (обiймаючи матiр.) Матусю!.. Як ти себе почуваєш?

М-м КРЮШОН.     Краще не буває! (Обiймаючи обох дочок одночасно.) Яка я щаслива, що в мене такi чудовi доньки, що вони так мене люблять i пiклуються про мене.

ПРИНЦ (тихо до Чарiвницi.) Вiтаю, чудова робота. Коли б я був вашим екзаменатором, то неодмiнно поставив би вам п`ятiрку з величезним плюсом.

ЧАРIВНИЦЯ (тихо). Дякую вам, Принце. (Кніксен).

М-м КРЮШОН.     Чого ж ми чекаємо? Треба поспiшати, iнакше не встигнемо на  свято!  Запрошуйте  своїх  друзiв  i ходiмо.

ПРИНЦ. В мене iнша пропозицiя. Я – принц Ромуальд, запрошую вас усiх до себе в палац. Будемо святкувати мiй день народження i заручини з моєю нареченою - красунею Одiль.

М-м КРЮШОН. Що?.. Як?! Не може бути!.. (верещить з радощiв.) Я знала, що буду королiвською родичкою!

ПРИНЦ. Щоправда, передбачається серйозна розмова з батьком...

М-м КРЮШОН.     Залиште цю справу менi! (Всi з пiдозрою глянули на неї.) Просто я хотiла сказати, що вмiю домовлятися з людьми.

ПРИНЦ. Дуже радий за вас! А зараз прошу чарiвних дам вiдвiдати мiй палац.

 

Принц бере пiд руку Одiль i починає рух. За ними вирушають Фаншон з матiр`ю, останньою iде Чарiвниця. Щойно всi вийшли, Чарiвниця повертається.

 

ЧАРIВНИЦЯ. Ось така iсторiя! В нiй, звiсно, багато плутанини, проте щсливий кiнець. Як ви гадаєте, я стану Справжньою Чарiвницею? А казка вам сподоблась, тiльки чесно? Хочете ще раз зустрiтися з її героями? Немає нiчого простiшого!

 

Чарiвниця крутить парасолькою, на сценi з`являються герої казки, вклоняються i спiвають:

Є казок багато в свiтi

Гарних i сумних.

Ви почули нинi, дiти,

Лиш одну iз них.

 

В нiй є Принц i Чарiвниця,

Добра й зла сестра,

Їх матуся-удовиця

Та смiшнi дива.

 

Ще почуєте не мало

Iнших казок ви.

Тiльки згадуйте виставу,

Ту, що грали ми.

 

В нiй є Принц i Чарiвниця...

 

З  А  В  I  С  А  .

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now