Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black

ПОЛЮВАННЯ НА МИСЛИВЦЯ

 

ДУЖЕ ЗАПЛУТАНА КОМЕДІЯ

  

ДІЙОВІ ОСОБИ:

 

АННА

ЯНА

ЮЛЯ

 

 Квартира небагато але й не надто бідно облаштована. Не зважаючи на деяку архаїчність меблів тут, усе ж таки, присутні і комп'ютер, і музичний центр. Господиня відсутня. За деякий час двері в кімнату відчиняються і з'являється Я Н А. Це молода і доволі приваблива особа .Одягнута в стилі «унісекс». Вона озирається, заглядає в усі кутки кімнати і нарешті, заспокоївшись, сідає на стілець у центрі кімнати.

 

ЯНА. Ху-х! Наче не збрехав!.. Все як по нотах… (Дивиться на годинник і підходить до вікна.)  Супер! Саме те, що лікар прописав! Можна розгортатись!...

 

ЯНА дістає з сумки фотоапарат  і, наче прицілюючись, виглядає у вікно

 

 ЯНА.  Доведеться  шефу потрусити своїм гаманцем! І копійчаною премією він від мене не відкараскається. Такий матеріал! Інтимні знімки кінозірки разом із заміжньою коханкою!...  Це тобі не репортаж із виставки тракторів і бетономішалок! Вища ліга фоторепортажу! Максу спасибі. Підказав. Порадив, звідки знімати. Це ж треба, щоб усе так збіглось! Шкода, правда, що з квартири самого Макса тільки фігню всіляку видно, але  вікна Максової сусідки – це су-у-упер! До того ж підказав, де ключі шукати! Все, як на долоні. Страшнувато, правда. Але ж Макс гарантував, що ця особа раніше восьмої додому не вертається. Мені цілком вистачить часу … (Виглядає у вікно.) Так! Головного героя ще не видно! Є час трохи перепочити!.. А тут спекотно! Чи це я так від хвилювання змокла? (Знімає піджак.) О! Так значно краще! (Помічає дзеркало. Деякий час розглядає себе.) Наче схудла! Треба міняти стиль! А все-таки унісекс з елементами мілітарі – кращий імідж для відомої фотожурналістки.

 

 Відкриває сумку.

 

 ЯНА. Це що тут у нас? А? На фіга я тягаю за собою цілих дві бейсболки, якщо жодну не ношу?! А! Згадала. Це ще з презентації морозива лишилось. Подарунок від фірми!... Краще б грошима видавали! Так ні!... (Дивиться на себе у дзеркало.) Нічогенько так. Додамо ще темні окуляри – і перед вами готовий таємний агент без ознак статі і страху.

 

В цей час до кімнати заходить АННА. ЯНА, захоплена собою, помічає її, лише коли АННА торкається плеча.

 АННА. Ой! Людина! Начебто!..

 ЯНА. А!!!. Ти.. ти..хто..де..а…а!!!

 АННА. Точно! Людина! Ви вибачте, тут темно, а я без окулярів! Ви хто?!

 ЯНА. Я?!.. Я цей… як… ну…  як це..  я   фот…, себто ні… я… просто..

 АННА. Фелікс! Це ти?! Я так чекала на тебе! Ти нарешті приїхав! Де ж твій брат?! Він тут? О, господи! Дай мені роздивитись тебе! Яка я щаслива! Чекай - я одягну окуляри..

 ЯНА. А… а може не варто?

 АННА. Варто! Я так чекала на тебе! На вас із братом!

 ЯНА. А може… може пізніше?

 АННА.  Маєш рацію! Я маю підготуватись! Чекай на мене – я швидко! Жінка завжди хоче виглядати привабливо! (Біжить до іншої кімнати.) Чекай на мене!

 ЯНА. Так, робимо ноги! І швидко! Фоторепортаж накрився, а зустріч із ментами у мої плани не входить. (Вибігає але швидко вертається.)

 ЯНА. Все! Ця  дурепа двері так замкнула – хрін відчиниш! Головне – назовні – заходь будь-ласка, а зсередини – мій дім – моя фортеця. Що робити, що робити?  Горю… Може, у вікно? Ні… Десятий поверх… Ну Макс і гад! Так підставити!

 АННА (з іншої кімнати). Я вже майже готова! Фелікс, не сумуй без мене!

 ЯНА.  Чорт забирай! Фелікс! Який я в біса Фелікс?! Я хронічна невдаха жіночої статі! (Дивиться у дзеркало.) Хоча… З першого погляду так і не зрозумієш… А ця курка до всього ще й підсліпувата… Феліксе… ну… виходу  іншого немає… нехай буде Фелікс. До того ж вона начебто міліцію викликати не збирається. Пограємо… Тільки… Добре… Дещо потрібно підправити.

 

ЯНА іде до дзеркала, стирає косметику. Трансформує одяг так, що він остаточно втрачає статеві ознаки.

 

 ЯНА.  Ну… начебто на перший погляд нічого…

 АННА (входить на ній окуляри і червону сукню). А от і я! Вибач, що примусила тебе чекати! Ну?! Чого ж ти мовчиш? У своїх листах ти був значно красномовнішим!

 ЯНА. Ну.. Я … Я дуже ра…дий.

 АННА. І я ! Я теж! Я так на тебе чекала! А де ж Віктор? Де він?

 ЯНА. Хто?

 АННА.  Твій брат! Твій близнюк!

 ЯНА. У мене є близнюк?

 АННА. Що?

 ЯНА.  А! У мене, звичайно, є близнюк! Мій коханий цей… Віктор… Брат мій!

 АННА. І де ж він?

 ЯНА. Ну… він цей… Лишився вдома…Захворів трохи. Застуда. Грип… Температура і таке інше.

 АННА. Ти мабуть жартуєш? Ні – ти точно жартуєш! Ти не міг приїхати до мене без свого брата! Ти ж сам казав, що без нього ти ніколи не вирішуєш жодної серйозної справи. А наша справа надзвичайно серйозна. Чи не так?

 ЯНА. Так, звичайно. Але…

 АННА. Я знаю! Він мабуть відпочиває з дороги! Легко сказати – приїхати із-за полярного кола! Майже пів земної кулі! І все заради нашої справи! Розкажи як там за полярним колом. Як?!

 ЯНА. Ну… ну холодно…

 АННА. Дуже?

 ЯНА. Дуже! Мінус сорок – це для нас тепла весняна погода… І ще ці ведмеді білі, пінгвіни всілякі, моржі, кальмари..

 АННА. Кальмари?!

 ЯНА. Ні, я в сенсі, що кальмари там на жаль не водяться. Холодно дуже. У них би від морозу всі кінцівки повідмерзали б.

 АННА. І ви з братом там живете?

 ЯНА. Начебто так. Живемо. Потихеньку.

 АННА. Нічого собі – потихеньку! І це з усіма твоїми нічними клубами і казино?

 ЯНА. Казино?! А! Ну так до всього потихеньку звикаєш. А нічні клуби?.. Так у нас же полярна ніч – і клуби теж полярні такі - відморожені, себто, тихі.  Ми з братом потихеньку і працюємо в нічну, так би мовити, зміну.

 АННА. Як із братом?! Він же начебто в міліції працює цим, як його, цей… оперуповноваженим. У відділі тяжких убивств. Так?

 ЯНА. Звичайно! З дитинства мріяв служити в міліції. Я, бувало, малим, все більше в карти, а він в бандитів-розбійників. Ось так і пішли. Я вночі удачу ловлю, а він убивць. Тільки вдома і бачимось!

 АННА. Оце життя! Не те що я – завідуюча науковою бібліотекою!

 ЯНА. Ну, чому ж – бібліотека – це теж нічого так, романтично навіть.

 АННА. А! Яка там романтика?! Суцільні старі шкапи і занудні професори. А життя минає!.. Ой!.. Чого це я розговорилась?! Ти мабуть голодний з дороги? Добре, що ви мій лист прочитали – знали де ключ лежить, а то б сиділи під дверима! А я як відчувала- раніше з роботи відпросилась. Так як? Щодо їжі? У мене, звичайно, не нічний клуб, але…

 ЯНА. Ми тут… не голодні ми… Може, я того… піду…

 АННА. Підеш? Куди?!  Навіщо?!

 ЯНА.  Ну… продуктів куплю?

 АННА. Який ти турботливий! Не треба! У мене все є! Краще поклич Віктора. Він же приїхав? Я знаю, що приїхав! Де він? Мабуть, спить, відпочиває?

 ЯНА. Ну…

 АННА. Я так хочу його нарешті побачити. Він у спальні? Поклич його! А то я заплачу! Вибач!... Не можу стриматись. (вибігає.) Поклич його швидше!

 ЯНА (сама). Маячня  якась! І що робити? З цієї навіженої станеться закатити істерику. Сусіди збіжаться. А ще й, не дай боже, міліція… Ну хоче вона Віктора – хай отримає.

 

ЯНА іде до спальні

 

 АННА. Я вже все! Вибач! Не могла стриматись!.. А ти де? Феліксе! Ти де?

 ЯНА ( Голос зі спальні). Зараз! Іду! Тільки цього сонька розбуджу!

 

Входить ЯНА в дещо зміненому одязі і в іншій бейсболці.

 

 ЯНА (ВІКТОР). А от і я! Зачекалась?!

 АННА. Господи! Який ти схожий на свого брата!

 ЯНА (ВІКТОР) . Ми ж як не як близнюки.

 АННА. А де він?

 ЯНА (ВІКТОР). Він?... А!... Ну він цей - приліг відпочити. Переліт, знаєш, важка штука!  Зміна часових поясів. Це тобі не жарти.

 АННА. Які ви схожі! Копія!

 ЯНА (ВІКТОР). Ну, не зовсім. От у мене на правій сідничці є родимка, а в нього немає. Показати?

 АННА. Ні! Я і так бачу. Є між вами різниця. Недарма ти міліціонером став. Сила в тобі відчувається, рішучість. А Фелікс, наче квітка – гарна і ніжна. Жіноче серце не обманеш – зразу все відчує.

 ЯНА (ВІКТОР). Ні, ну чому ж? Фелікс теж мужик ого-го!

 АННА. Звичайно! Але ти – це щось особливе. Розкажи мені скоріше, як ти ловиш всіх цих маніяків та вбивць. Мій маленький герой! Розкажи! Не соромся!

 ЯНА (ВІКТОР). А може, не варто?

 АННА.  Варто! Ми тепер майже рідні люди і повинні нічого один від одного не приховувати.

 ЯНА (ВІКТОР). Ну… добре… Цей… як його… Ось! Ловили ми нещодавно одного вбивцю! Тридцять трупів! Вбивав лише рудих пенсіонерок!

 АННА. Яких?

 ЯНА (ВІКТОР). Рудих.

 АННА. А як він взнавав, що вони руді? Вони ж, мабуть, уже всі сиві були.

 ЯНА (ВІКТОР).  Були!.. А…а він їх спочатку розпитував і якщо та стара була рудою у молодості вбивав прямо на місті сокирою

 АННА. А якщо не руда?

 ЯНА (ВІКТОР). Тоді вбивав молотком.

 АННА. Себто – він усіх вбивав? І рудих, і не рудих?

 ЯНА (ВІКТОР). Всіх! Але задоволення отримував лише від убивства рудих.

 АННА. Жах!

 ЯНА (ВІКТОР). Отож бо, що жах! Ловили ми його довго! Три, ні - шість років. І нарешті піймали.

 АННА. Як?

 ЯНА (ВІКТОР). Що як?

 АННА. Як піймали?

 ЯНА (ВІКТОР). А - ти про це! Ну… це… ну геніальний план! Мій, між іншим. Ловили на живця. Я перевдягнувся в стару і ходив найтемнішими вулицями міста. Мороз - градусів сорок. Вітер! Темрява! А я один. Іду і видивляюсь - чи не полює хтось на старих. Аж раптом - раз! Вискакує прямісінько із кучугура і скрипучим таким голосом: «А чи не була ти в молодості, стара, рудою?». Я ледь кивнути встиг, а він раз - і дістає сокиру! Гострючу! А я тоді йому раз – і дістаю свій пістолет! Він тікати, а я прямісінько в серце. Бах!

 АННА.  Зі спини у серце?

 ЯНА (ВІКТОР). А чого ж? Я  ж стріляю краще за всіх у нашому відділенні. Точно в серце і влучив! А він лежить, стогне і матюкається. Я підбігаю і…

 АННА. Так він що – не помер від кулі в серце?

 ЯНА (ВІКТОР). Так у цьому ж і хитрість: якщо б я спереду потрапив – точно гаплик був би, а так – лише травми середньої важкості!

 АННА. Супер! Так ти просто герой!

 ЯНА (ВІКТОР). Який там герой?! Так, звичайна робота.

 АННА.  Не скажи! Я от навіть таргана спокійно  вбити не можу. Боюсь! А ти маніяка не злякався! У мене пропозиція! Давай вип'ємо шампанського на честь справжнього героя.

 ЯНА (ВІКТОР). Ну, чом би й ні.

 

АННА дістає шампанське та келихи. ЯНА розливає вино.

 

 АННА. Ну, давай за сміливість.

 ЯНА (ВІКТОР). І за кохання.

 АННА. За сміливість у коханні!

П'ють.

 АННА. А пам'ятаєш, як ми з тобою познайомились?

 ЯНА (ВІКТОР). Ну… взагалі… так…

 АННА. А якою я тобі здалась при знайомстві? Розкажи, будь ласка. Мені так цікаво.

 ЯНА (ВІКТОР). Ну… така…гарна, загадкова…

 АННА. А що тобі найбільше запам'яталось ?

 ЯНА (ВІКТОР). Мені? Цей… а… точно… запах твоїх парфумів. Такий терпкий. Я його і досі пам'ятаю! Цей запах нашої першої зустрічі назавше лишиться зі мною!

 АННА. Запах? У чаті?

 ЯНА (ВІКТОР). Так… звичайно… цей… Ну! Точно! Я уявив собі цей запах! Я думав, що цей терпкий і солодкий аромат пасує такій жінці як ти. І твої парфуми виявились саме такими, як я собі уявляв! Саме такими!

 АННА. Фантастика! Це все не просто так! Я читала в якомусь журналі, що у кожної людини є її енергетичний партнер, його друге «я». Таким людям необов'язково бачити один одного – вони на відстані відчувають одне і теж саме!

 ЯНА (ВІКТОР). Можливо.

 АННА. Ні! Не можливо, а точно! Згадай – навіть пісня улюблена у нас одна!

 ЯНА (ВІКТОР). Це дійсно фантастика!

 АННА. А давай-но заспіваємо нашу улюблену! Починай.

 ЯНА (ВІКТОР). Розумієш… я не в голосі сьогодні…

 АННА. Неважливо! Це абсолютно неважливо! Хай співають наші душі!

 ЯНА (ВІКТОР). Тоді краще ти починай! Я так давно мріяв почути твій голос.

 АННА. Ну, добре. Але ти підхоплюй. Гаразд?

 ЯНА (ВІКТОР) (непевно). Звичайно!

 АННА (співає). « Michelle, ma belle.» Давай. Підхоплюй!

 ЯНА (ВІКТОР) (з певним полегшенням). «These are words that go together well»

РАЗОМ. «My michelle.»

 АННА. Як я люблю цю пісню!

 ЯНА (ВІКТОР). І я!!!

 АННА. «Michelle, ma belle.»

 ЯНА (ВІКТОР). «Sont les mots qui vont tres bien ensemble»

РАЗОМ. «Tres bien ensemble.»

РАЗОМ (голосно і захоплено). «I love you, I love you, I love you.»

 АННА. Це неначе сон! Ти. Фелікс. Ваша тітонька. І всі у мене вдома! Фантастика!

 ЯНА (ВІКТОР). Яка тітонька?!

 АННА. Що значить – яка? Ваша тітонька. Маргарита! Ти, бідненький, мабуть, так перехвилювався, що зовсім забув, для чого приїхав!  І я теж… Розспівалась! Мабуть Фелікса розбудила!

 ЯНА (ВІКТОР). Та ні! Його гарматою не розбудиш! Спить, неначе ведмідь узимку!

 АННА. А тітонька?

 ЯНА (ВІКТОР).  Теж спить. Як ведмедиха!

 АННА. Це добре! Хоч ви з Феліксом і близнюки і важливі рішення приймаєте лише разом але все ж таки краще спочатку все обговорити нам наодинці.

 ЯНА (ВІКТОР). Це ж чому?

 АННА. Чому? Бо ти слідчий – людина, що звикла до жорстокості нашого світу. А Фелікс – він ніжний. У нього душа поета. Згадай, які він вірші мені присилав. Власні!

 ЯНА (ВІКТОР). Так! Він такий. Поет. Так про що ти хотіла поговорити?

 АННА. Як це – про що? Про тітоньку, зрозуміла річ. Давай домовимось про мій відсоток.

 ЯНА (ВІКТОР).  Кого? Тітоньки?

 АННА (сміється). А ти – жартівник! Відсоток тітоньки! Ну, гуморист!... Ні! Давай домовимось про відсоток спадку.

 ЯНА (ВІКТОР). Чийого?

 АННА. Ну, досить! Посміялись і край! Справа надто серйозна. Тим більше, що ви самі її мені запропонували. Так?

 ЯНА (ВІКТОР). Начебто… запропонували… Але… але … хотілось би ще раз почути все від тебе, щоб потім не було всіляких непорозумінь.

 АННА. Ну, добре. Якщо ти так наполягаєш…

 ЯНА (ВІКТОР). Ти не ображайся. Але сама розумієш – справа серйозна. Тут кожна деталь важлива.

 АННА. Який ти!

 ЯНА (ВІКТОР). Який?

 АННА. Прискіпливий! Справжній слідчий. Ти абсолютно правий! Тут кожна деталь важлива! Отже… Твоя тітка надзвичайно заможна особа. Так?

 ЯНА (ВІКТОР). Надзвичайно! Білл Гейтс поруч із нею – шмаркач! Жебрак, можна сказати! За це я тітоньку і обожнюю. Такий талант до грошей! Другу таку пошукати – не знайдеш!

 АННА. Ну… тобі краще знати… Я продовжую. Ви з Феліксом ніколи і нічого від тітоньки не мали. Жодної копійки.

 ЯНА (ВІКТОР). Жоднісінької! Шоколадки на день народження не подарує, листівку не підпише! Все лише собі! Уявляєш – навіть коли Фелікс потрапив до лікарні…

 АННА. Він потрапив до лікарні?! Коли?!

 ЯНА (ВІКТОР). Років два тому. Апендицит. Важкий випадок. Так от. Навіть тоді тітонька не спромоглась навіть на кілограм апельсинів чи там на пакет соку розщедритись. Жаднюга!

 АННА. Так! Важко вам із братом жилось із такими родичами.

 ЯНА (ВІКТОР). І не кажи. Краще з убивцями та маніяками спілкуватись, аніж із такими от кровопивцями, мішками грошовими!

 АННА. Значить, ти своєї думки не змінив?

 ЯНА (ВІКТОР). А що її міняти! Я свою думку взагалі ніколи не міняю! Я вам не флюгер, щоб ніс за вітром тримати! Сказав – зробив! Моє слово – граніт. Сталь!

 АННА. І це означає, що тітці лишилось жити максимум пару годин. Так?

 ЯНА (ВІКТОР). Що?!.. В сенсі… а … ти хочеш сказати…

 АННА. Звичайно! Буквально через пару годин однією нехорошою людиною на землі стане менше. А двома порядними спадкоємцями більше. Чи не так?

 ЯНА (ВІКТОР). Взагалі – так, але… Ні, ну  я лише… Хотілось би…

 АННА. А! Ти хвилюєшся, чи добре я зрозуміла свою роль? Так?

 ЯНА (ВІКТОР). Саме, саме так.

 АННА. Добре. Повторюю все, як на екзамені. Я повинна, познайомившись із тіткою під виглядом нареченої Фелікса, ввійти до неї в довіру і дати тобі можливість підлити отруту до її келиха з вином. Потім ти ховаєш тіло і знищуєш всі ознаки перебування тітоньки в моїй квартирі. Після цього ви виплачуєте мені гонорар у розмірі тридцяти тисяч доларів, а через рік, коли ви отримаєте спадок, ви виплачуєте мені ще двадцять відсотків від загальної суми спадку. Я нічого не пропустила?

 ЯНА (ВІКТОР). Начебто ні. Все як в аптеці… А ти..ти не злякаєшся? Це тобі не в бібліотеці книжки рахувати. Тут мокра справа! Серйозна! Це я тобі як слідчий кажу.

 АННА. Ні! Не злякаюсь! Це ж мій єдиний шанс. Моя надія вирватись з цієї клятої бібліотеки! Не хочу я так! Все життя наче щур у норі просидіти! Світу білого не бачити! Нехай інші вкалують, а я пожити хочу! Для себе. Для власного задоволення! Ось ти принаймні бандитів бачиш, життям ризикуєш. А я ризикую хіба що радикуліт отримати. Ні! Я згодна на все! Благословляю той щасливий випадок, який звів мене з вами двома! Я лише одного боюсь – щоб не зірвалось щось!

 ЯНА (ВІКТОР). Бачу - налаштована ти серйозно.

 АННА. Дуже! Не гаємо часу. Іди буди тітку і Фелікса. Будемо розпочинати. А я поки на стіл накрию (виходить до кухні)

 ЯНА. Нічого собі – поворот сюжету! Втрапила ти люба по самі вуха! І що тепер робити?А як весело все починалось! Що ж його робити?.. А, спробую погратись. Принаймні загрози життя ніякої. Не отрую ж я сама себе. Піду. Розбуджу кохану тітоньку.

 

ЯНА іде до спальні. За деякий час з'являється АННА. Вона несе на таці вино, келихи і тарілочку з печивом і цукерками.

 

 

 АННА. Ну, з Богом! Аби все вийшло так, як планувалось, аби вийшло…

 

Входить  ЯНА. Вона нашвидкуруч трансформувала свій костюм у жіночий, але всі недоліки костюму приховуються косметикою, великими темними і окулярами і перукою, яка, швидше за все, теж абсолютно випадково опинилась в  великій сумці ЯНИ.

 

 АННА. Ой, це ви? Добре відпочили, Маргарито…

 ЯНА (РИТА). Не потрібно цих церемоній! Я ще занадто молода для таких офіційних звертань. Називайте мене просто Ритою. Між подругами не прийнято називати один одного по батькові. А я сподіваюсь ми з вами станемо справжніми подругами. Чи не так?

 АННА. Звичайно. Це було б чудово!

 ЯНА (РИТА). І давай перейдемо на  «ти». Геть усілякі церемонії! Згода?

 АННА. Згода.

 ЯНА (РИТА). А я бачу – у мого любого Фелікса чудовий смак. Таку кралю собі у дружини вибрати!

 АННА. Ну… ну, не варто…

 ЯНА (РИТА). Варто! Варто, моя люба. Я завжди кажу лише правду! І племінників своїх такими виростила. Правдивими!

 АННА. Чудові у вас племінники!

 ЯНА (РИТА). (зі сміхом). Ну, тобі краще знати! Принаймні про Фелікса! А у нас вся сім'я така – якісна! З діда-прадіда всі як на підбір! Не вчений так художник чи там бізнесмен. Весь квіт нації до нашого роду відношення має! А все чому? Бо маємо залізні принципи і їх не зраджуємо!

 АННА.  Це ж які?

 ЯНА (РИТА). Ну… про це тобі нехай Фелікс розкаже. Після весілля.

 АННА. А чи не час нам випити за знайомство? А потім і до обіду приступити можна буде?

 ЯНА (РИТА). Прекрасна ідея.

 АННА. Тоді я покличу Фелікса з Віктором?

 ЯНА (РИТА). Добре… Ой! Ні!...Не треба!

 АННА. Чому?

 ЯНА (РИТА). Краще я сама. Мені є що сказати своїм племінникам. Маленька сімейна таємниця. Можна сказати сюрприз. Добре?

 АННА. Звичайно!

 

ЯНА іде до спальні. АННА розставляє келихи. Прислухається до звуків у спальні. Знову нетерпляче переставляє келихи. Потім тихо починає кликати.

 

 АННА (тихо). Феліксе. Феліксе! Визирни на хвилинку.

 

Після паузи з кімнати виходить ЯНА. Щоб не розсекретити костюм тітки вона обмотала голову і тіло великим рушником.

 

 ЯНА (ФЕЛІКС). Чого тобі?

 АННА. А ви що там ванну приймаєте?

 ЯНА (ФЕЛІКС). Приймаємо.

 АННА.  У спальні?

 ЯНА (ФЕЛІКС). Ну… це не зовсім ванна… це… це така масажна ванна з ароматичних масел. Для зняття втоми. Ось ми з братом і вирішили зняти втому. Обмажешся маслом і хоч марафон біжи.

 АННА. Ароматичні масла кажеш? (принюхується) А чого ж вони зовсім не пахнуть?

 ЯНА (ФЕЛІКС). А це такі спеціальні ароматичні масла. З Індії. Аромат з'являється  через пару годин. Загадковий ефект! Таємниця брахманів! Так чого ти мене кликала?

 АННА.  Ми про все з Віктором домовились Все іде за планом.  Скажи йому нехай вийде швиденько і розбереться з отрутою. Поки тітонька не вийшла  До речі, а що вона там робить?

 ЯНА (ФЕЛІКС). Прикрашається, стерво!

 АННА.  Та нехай собі. В останній раз все таки. Добре. Маємо ще трохи часу. Поклич швидше Віктора.

 ЯНА (ФЕЛІКС). Добре.

 

ЯНА заходить до спальні. Пауза. Через деякий час виходить. На її голові рушник іншого кольору.

 ЯНА (ВІКТОР). Так. Розпочинаємо план ліквідації зажерливих багатіїв. Не страшно?

 АННА. Трохи! А тобі? Ти ж все таки слідчий, закон винен охороняти, а не порушувати?

 ЯНА (ВІКТОР). А я і охороняю. Закон справедливості! Вищий закон! Добре, забалакались ми з тобою. Треба справу робити.

 

ЯНА іде до столу келихами.  В один келих наливає щось з маленької пляшечки. Потім розливає по келихам вино

 

 ЯНА (ВІКТОР). Не переплутай. Подасиш тітоньці саме цей бокал.(показує) Зрозуміла?

 АННА. Звичайно. Зрозуміла.

 ЯНА (ВІКТОР). І давай так. Зараз до тебе вийде тітонька. Ви з нею вип'єте. А ми з'явимось трохи згодом.

 АННА. Це ж чому так?

 ЯНА (ВІКТОР). Чому? А тому, що тітонька дуже любить мінятись бокалами. Ритуал у неї такий. А так ризик менше. В якому отрута ти в курсі. Якщо вона поміняється – ти просто не пий. В мене отрути на другу спробу вистачить. Логічно?

 АННА. Цілком.

 ЯНА (ВІКТОР). Ну, я пішов за тітонькою.

 

ЯНА виходить. За хвилину з'являється у костюмі тітоньки.

 

 ЯНА (РИТА). А от уже і я ! Вибач що довелось чекати але не можу спокійно пройти повз дзеркало. Дзеркало, скажу я тобі, для жінки – наче магніт. Притягує, не зважаючи на час і ситуацію.

 АННА. Звичайно. А…

 ЯНА (РИТА). Хлопчики? Вони там якісь важливі справи вирішують. Ну і нехай собі. А ми з тобою по-бабськи потеревенимо за бокалом хорошого вина. Тим більше, що я бачу - келихи вже повні по вінця. (бере келих з отрутою). Пропоную неоригінальний, але класичний тост. За зустріч і знайомство! Я надзвичайно рада, що Фелікса прибере до рук така гарна і розумна дівчина, як ти! Дай Боже – і онуків скоро дочекаюсь.

 АННА. Ну, про це ще ранувато…

 ЯНА (РИТА). Головне – аби не пізно! Отже, п'ю за нову сім'ю! (Випиває.)

 АННА (після паузи). І… як вино?

 ЯНА (РИТА). Непогано. Вельми непогано.

 АННА. Може ви…ти… сіла б…

 ЯНА (РИТА). Чом би й ні?

 АННА. Як… як тобі… не жарко… не холодно?

 ЯНА (РИТА). Та ні.

 АННА. І… нормально почуваєшся?

 ЯНА (РИТА). Цілком. Прекрасно почуваюсь і передчуваю велике святкування за смачним обідом. Я сподіваюсь, обід уже готовий?

 АННА. Звичайно… А?... Ну…

  ЯНА (РИТА). Ти про що?

 АННА. Так. Просто. Дивлюсь – ти наче зблідла.

 ЯНА (РИТА). Маячня! Це в мене тон такий – світлий. Люблю, знаєш, побалувати себе хорошою косметикою. По-справжньому хорошою, а не базарною підробкою! Себе любити треба, а я себе люблю, як справжня стовідсоткова жінка! Отак!

 АННА. Ну, звичайно. Я лише…

 

Раптом АННА похитнувшись, починає відступати до стіни і з стогоном падає на підлогу.

 

 ЯНА. Агов! Ти чого?! Що з тобою?

 

Підбігає до АННИ. Роздивляється. Намагається знайти пульс. Різко відскакує на середину кімнати.

 

 ЯНА. Вона… вона… Ну?! Як це?!... Я ж сама… і наче піна з рота… і пульс!... Я ж…чорт забирай – я що переплутала келихи?! Ні! А якщо б  і переплутала – то що? Там же звичайна вода була! Мінеральна! Що тут діється?! Чорт! Якщо вона справді?... Ні! Не може бути!.. Все! Тікати! Негайно!... Як?!... Як і куди? Тікати!... Це вже тобі не жарти!..

Може через балкон?..

 

Підбігає до балконних дверей і тільки хоче вийти на балкон, коли звідти з'являється ЮЛЯ.

 

 ЮЛЯ. Ну, привіт! Нарешті! Ти Анна?

 ЯНА. Ну… ні…

 ЮЛЯ. Не зрозуміла! Ти хто?

 ЯНА.  Я цей – випадково тут…

 ЮЛЯ. Не бреши! Ти господиня квартири?

 ЯНА. Ні!

 ЮЛЯ. А де господиня?

 ЯНА. Вона… Вона скоро буде.

 ЮЛЯ. А ти хто?

 ЯНА. Я так – знайома. Випадково тут…

 ЮЛЯ. Відчуваю – брешеш ти мені. Де господиня?

 ЯНА. Вона… вона…

 ЮЛЯ. А хочеш скажу де вона?
 ЯНА.  Ну…

 ЮЛЯ. Вона переді мною. І дуже боїться розплати за свої гріхи!

 ЯНА. Я ж кажу – я не…

 ЮЛЯ. А давай-но я викличу міліцію! Разом зі швидкою. Скажу проблемка у мене – чи то господиня з розуму зійшла і від себе відмовляється чи то якась злодійка в квартирі порядкує без господині. Ну як? Викликаємо?

 ЯНА. Не треба! Я…

 ЮЛЯ. А!!! Значить, ти дійсно господиня!

 ЯНА. Я… тільки…

 ЮЛЯ. Ти! Ти моя люба господиня цієї вбогої оселі! Бібліотекарка! Щур книжковий! Я прийшла вбити тебе сволота!

 ЯНА. Мене?! За що?!

 ЮЛЯ.  Вона ще питає! Очками наївними кліпає! Ну, нічого віділлються тобі мої сльози! По вінця віділлються!

 ЯНА. Я вас не розумію! Про що ви? Що я вам зробила поганого?

 ЮЛЯ. І вона мене ще питає?! Ти б краще у своїй книжковій норі тихенько сиділа, а не чужих чоловіків з розуму зводила! Що?! Ми не розуміємо?! Очками наївними кліпаємо?! Які ми цнотливі! Просто жах! Аж плакати хочеться!

 ЯНА. Це…це… я не… не розумію…

 ЮЛЯ. Все ти прекрасно розумієш, моя люба! Я дружина Олексія. Чи ти його якось інакше називаєш? Зайчик, слоник чи там квіточка якась?! То як?

 ЯНА. Не знаю я ніякої квіточки – себто Олексія вашого.

 ЮЛЯ. Отож бо, що мого! Це ти правильно сказала. Мого! І ні з ким ділити його я не збираюсь!

 ЯНА. Та забирайте свого коханого з руками та ногами. Він мені і задурно не треба!

 ЮЛЯ. А! Тепер, значить, не треба, а три роки користувалась із превеликим задоволенням?!

 ЯНА. Ніким я не користувалась! Чуєте?! Ніким!

 ЮЛЯ. Ну, значить він тобою. Але це вже не важливо. (Виймає невеличкий пістолет.) Зараз ми вирішимо нашу невеличку проблемку в найкардинальніший спосіб.

 ЯНА. Чекайте! Ви все неправильно зрозуміли, я…

 

В цей час на задньому плані з підлоги піднімається  АННА.  ЯНА бачить її і від здивування хвилину не може вимовити жодного слова.  ЮЛЯ  ЯНУ не бачить. 

 

 ЮЛЯ. Ну? Що ж ти замовкла?

 ЯНА. Ти? Ти жива?

 ЮЛЯ. Дивне питання! Я, якраз надзвичайно жива – є і буду! А от на твоє майбутнє нікому ставити я б не радила – воно чорне і тихе.

 ЯНА. Я ж сама бачила… Тобі було зле…

 ЮЛЯ. Дуже зле! Надзвичайно! Коли ти  з моїм чоловіком у ліжку художньою акробатикою займалась!

 АННА. Ой! Я що – спала? Це тиск, мабуть, та ще й хвилювання. Тітонька? А це хто до нас прийшов? Ваша родичка? На весілля?

 

ЮЛЯ повертається і нарешті помічає АННУ.  ЯНА приходить до тями і бере ініціативу на себе. Кидається до ЮЛІ з обіймами.

 ЯНА. Сестричко! Люба моя! Нарешті! Двадцять років! Двадцять! Не бачились! Одна одну не обнімали! Нарешті ти приїхала!

 ЮЛЯ. Що це за цирк?!

 ЯНА. Дійсно –цирк! Свято! Фелікс одружується! (Пошепки ЮЛІ. ) Заради бога! Я зараз усе поясню! Підіграйте мені. Трішечки, а потім можете вбивати скільки завгодно!

 ЮЛЯ. Ну…

 ЯНА (пошепки). Скільки завгодно!

 ЮЛЯ  (нерішуче). Ти?.. Це… ну…

 ЯНА. Так! Це ! Твоя рідна сестра – Рита!

 АННА. Супер! Майже, як у серіалі.

 ЯНА. Ой! А давайте вип'ємо чаю? Ви як? За зустріч, так би мовити.

 АННА. А може, вина?

 ЯНА. Ні! Досить вина! Лише чаю міцного!

 АННА. Тоді я миттю! Зараз все приготую. (Вибігає.)

 ЮЛЯ. Ну?! І що це за комедія?

 ЯНА.  Це не комедія, а дуже сумна історія.

 ЮЛЯ. Ну, ну…

 ЯНА.  Це моя подруга! Давня! У неї лікарі знайшли невиліковну хворобу. Їй жити лишилось максимум півроку. От я весь час і при ній.

 ЮЛЯ. Весь час? А на мого чоловіка час знаходила?

 ЯНА. Давайте про це потім! Будь ласка! Так от! У неї вже почались марення. Інколи вона мене впізнає, а інколи…(схлипує) То тітонькою називає, а то ще гірше…

 ЮЛЯ. Що ж може бути гірше тітоньки?

 ЯНА. Вважає, що я близнюки.

 ЮЛЯ. Сіамські?

 ЯНА. Чому сіамські? Окремі. Правда чоловічої статі. От і доводиться підігрувати. Останні дні все ж таки.

 ЮЛЯ. Ну, в неї дні, а в тебе хвилини!

 ЯНА. Я  ж вас попросила!  Поговоримо про згодом…І сховайте нарешті пістолет! Не дай боже ще побачить! Наслідки можуть бути найлетальнішими! Для неї зрозуміло.

 ЮЛЯ.  І ти хочеш щоб я півроку клеїла дурня?

 ЯНА. Чому півроку?

 ЮЛЯ. Ну, ти ж сама сказала, що жити її лишилось десь так із півроку, а  хвилюватись їй аж ніяк не можна. От  і виходить, що ти просиш мене відкласти розплату із тобою на півроку. Я все правильно зрозуміла?

 ЯНА. Зовсім ні! Ваша роль буде зовсім іншою!

 ЮЛЯ. В мене вже є якась роль?

 ЯНА. Ну, назвемо це дружньою послугою – ми ж, усе ж таки, з вами не чужі люди.

 ЮЛЯ. Ти ще й знущаєшся?!

 ЯНА. Жарт. Лише жарт і нічого більше. Отже, ви згодні?

 ЮЛЯ. На що?

 ЯНА. Ви – лікар. Світило світового світла науки! Спец по важких та невиліковних хворобах. Ну і звичайно – моя сестра. За моїм проханням приїхали допомогти невиліковно хворій людині. Отакий приблизний сценарій. Деталі можемо уточнити по ходу дії.

 ЮЛЯ. Це ж повна маячня. Це навіть не мексиканський серіал. Це нічні марення обкуреного пінгвіна! От що це таке!

 ЯНА. Господи! Люди вірять у значно божевільніші речі. І, до того ж, захищають їх із піною у роті, а тут невеличка фантазія в ім’я гуманізму! Ну як – згодні?

 ЮЛЯ. А потім – розплата з тобою по повній програмі?

 ЯНА. По повній!

 ЮЛЯ. Ну, добре. Спробую. І що мені робити?

 ЯНА. Супер! Так – ви до ванної. Дезінфекція після довгої дороги. А я підготую хвору.

 ЮЛЯ. Ну, і де ця ваша ванна?

 ЯНА (вказує). Там. Тільки дуже не поспішайте. Дайте мені час.

 

ЮЛЯ виходить. Майже зразу ж входить  АННА, несучі чай на таці.

 

 АННА. А де?..

 ЯНА. Тут… тут така справа…

 АННА. Що сталось?

 ЯНА. Ну… не зараз… давно…

 АННА. Не розумію. Вона на щось образилась?

 ЯНА. Ні. Точніше – не зовсім так… Просто…Дуже давня і трагічна історія…

 АННА. Не соромся. Не треба. Розкажи – я ж бачу, що щось сталось.

 ЯНА. Ну, добре. Це сталось двадцять років тому. Молода дівчина, себто моя сестра, зібралась на курорт з друзями на автомобілі. Гірський серпантин. Ніч. Слизька дорога. В результаті аварія в якій вижила лише вона. Уявляєш – жодної подряпини! Жодної!

 АННА. А інші?

 ЯНА. Насмерть! Всі!.. Пройшов час. Від аварії вона оговталась. Але лише фізично.

 АННА. Це ж як?

 ЯНА. Щось таке у неї в голові зсунулось і тепер раз на рік, саме в ті дні, коли сталась аварія, вона начисто забуває, хто вона така.

 АННА. Зовсім?

 ЯНА. Не зовсім. Ім’я та прізвище вона пам’ятає добре. Знає де живе і звідки приїхала. Але… Але – і в цьому суть – вона вважає, що вона не звичайна домогосподарка, а лікар. І не просто лікар, а всесвітньо відомий лікар. За кілька днів все минається, але проблема в тому, що зараз якраз настали саме ці дні.

 АННА. І в чому ж проблема?

 ЯНА.  Проблема в тому, що їй потрібен хворий чи хвора…

 АННА. Не розумію.

 ЯНА. Ну, я сестра. Мене вона за хвору точно не прийме, а ось ти…

 АННА. Так, я наче не…

 ЯНА. Ага! А непритомнів хто ?... Та не лякайся. Зробить вона тобі масажик, почаклує руками – ну і все в такому ж роді, а завтра все минеться. Ти лише їй ні в чому не заперечуй, і все буде чудово. Домовились?

 АННА. Ну, я не знаю…

 ЯНА. Маленька послуга для майже родички. Кого ж мені ще просити? Місто чуже. Ще в якусь халепу втрапить.

 АННА. Ну, якщо так…

 ЯНА. От і прекрасно! Зараз я її покличу. Юлю! Юлю! Ходи сюди!

 

Заходить  ЮЛЯ.

 ЮЛЯ. Ну?

 ЯНА. Ось – це моя…знайома…Хотіла з тобою проконсультуватись, як зі спеціалістом.

 ЮЛЯ. Так, звичайно. Зі спеціалістом.

 ЯНА. Ти вже постарайся, будь ласка.

 ЮЛЯ. Звичайно. (до АННИ.) Ну, на що жалієтесь?

 АННА. Та начебто…

 ЯНА (пошепки). Анно! Не забувай!

 АННА. А!... Ну… Ось тиск скаче…

  ЮЛЯ. І все?

 АННА. Ще, цей… серце коле…і…

 ЮЛЯ. Так це ж дрібниці!

 ЯНА. Це вона соромиться. Тільки познайомились. Не бійся, люба. Це суперспеціаліст. Вона вилікує тебе від всіх хвороб. Не соромся. Говори що тебе непокоїть.

 АННА. Я…

 ЯНА. Сильні приступи сновиди! Невиліковні.

 АННА. А… ну… себто абсолютно невиліковні!

 ЯНА. Вже скільки лікарів оглядало – все байдуже. Нічого не допомогає!

 ЮЛЯ. Сновида, кажете?

 ЯНА. Так. Саме сновида. Аритмія. Алергія на…

 ЮЛЯ. На що?

 ЯНА. Практично на все. Плюс – остеохандроз, ускладнений гайморитом.

  ЮЛЯ. Так вам лікуватись треба!

 ЯНА. А я про що? Одна надія на тебе.

 АННА. Звичайно.

 ЮЛЯ. Ну, мабуть почнемо з обстеження.

 ЯНА. Повного?

 ЮЛЯ. Дуже! Сідайте, хвора. Розкрийте рот.

 

ЮЛЯ всіляко обмацує АННУ. Слухає серце та намагається  міряти пульс. Нарешті втомлена сідає.

 

 ЮЛЯ.  Все не так погано. Шанс є.

 ЯНА. Лікар! Себто, сестра! Рідна моя! Невже? Невже є шанс?

 ЮЛЯ. Шанс є завжди. Значить так: три дні на дієті. Лише мінеральна вода. Потім включаємо до раціону активоване вугілля і томатний сік.

 АННА. А потім?

  ЮЛЯ. Потім повторимо обстеження і будемо діяти за ситуацією.

 ЯНА. Анно, ти все запам’ятала?

 АННА. Все. Практично.

 ЯНА. Ху-х! Наче гора з плеч. Порадувала ти нас, люба. А ми вже… Ні, порадувала по-справжньому!

 АННА. Дякую вам. А чи не хочете… там… наприклад ванну після прийому?

 ЮЛЯ. Ванну – ні!..А от душ. Я швидко. (виходить)

 АННА. Ну? Впоралась?

 ЯНА. Дякую тобі. Все було супер. Завтра вона про все забуде і будемо готуватись до весілля.

 АННА. Ой! А я зовсім про хлопців забула. Що вони там так довго? (кличе) Фелікс! Фелікс! Іди до нас!.. Мовчить… Тиша суцільна… Може я його…

 ЯНА. Ні! Краще я сама! Зараз, зараз він вийде, свинтус такий (іде до кімнати)

 

АННА задумливо підходить до вікна. Виглядає. Потім, усміхнувшись, починає наспівувати якийсь вальс та пританцьовувати. У дверях з'являється  ЯНА в образі ФЕЛІКСА.

 

 ЯНА (ФЕЛІКС). Вибач. Я чув, ви там зайняті були. Не хотів перебивати.

 АННА. І що з тіткою? Де обіцяний летальний кінець? Професіонал!

 ЯНА (ФЕЛІКС). Сам не розумію. Але… Нічого страшного – часу у нас достатньо. Є ще безліч способів.

 АННА. Наприклад?

 ЯНА (ФЕЛІКС). Ну… там… різні… Може, інша отрута, газ, куля, зрештою… ніж…

 АННА. Бачу в тебе велика програма запланована?

 ЯНА (ФЕЛІКС). Все буде в порядку! Тітонька віддасть кінці гарантовано!

 ЮЛЯ (раптово входить сміючись). А ти?

 ЯНА. Що, я?

  ЮЛЯ. Ти теж?

 ЯНА. Я?! Чому?

 ЮЛЯ. Ну – якщо тітонька помре – значить і ти також.

 ЯНА (пошепки ЮЛІ). Ми ж домовлялись…

 ЮЛЯ (сміється). Ой, більше не можу! Вже досить!

 АННА. Що? Припиняємо гру?

 ЯНА. Ви про що?

 ЮЛЯ. Добре. Припиняємо. Вже  час.

 ЯНА. Про що ви говорите? Я не розумію!

 АННА. Все ти прекрасно розумієш, люба!

 ЯНА. Люба? Я ж…

 АННА. Ти що, серйозно, думала, що твій самодіяльний маскарад когось може переконати?

 ЯНА. Я…

 АННА. Ти повна дурепа! А ось ми з Юленькою отримали величезне естетичне задоволення. Це ж треба було таке придумати?! Близнюки! Лікар! Смертельна хвороба!

 ЯНА. Значить…

 АННА. Так! Це значить, що відома фотокореспондентка виявилась такою наївною, що повірила начебто можуть існувати люди, які повірять усім її недолугим байкам.

  ЯНА. Але як ви?

 АННА. Як, питаєш? А дуже просто. Тільки, може, спочатку познайомимось.

 ЯНА. Може.

 АННА. Я Анна дружина тієї самої естрадної зірки, яку ти так мріяла сфотографувати разом із коханкою.

 ЯНА. А?...

 АННА. А Юля – саме ця коханка і є. Так, у нас дружна і майже шведська родина.

 ЯНА. Не розумію, як...

 АННА. А все надзвичайно просто. Піймали тебе на гачок. Спасибі Макс допоміг. Інформацію потрібну тобі підкинув.

 ЯНА. Сволота!

 АННА. Ні, просто наївний хлопчина. До того ж великий та нереалізований поціновувач жіночих принад.

ЯНА. Я  цьому хлопчику всі його принади!!!

ЮЛЯ. Ой, які ми!!! Чисті та чесні!!!

АННА. Так що робити будемо, жертво жовтої преси? Які є пропозиції?

ЮЛЯ.  Кажу зразу – гроші пропонувати немає сенсу.

ЯНА. А я і не збиралась. Я навпаки - від вас чекаю пропозицій. Може, почнемо тисяч так із тридцяти? Доларів, звичайно. Чи це для вас завелика сума? Можу трохи скинути. Але небагато.

АННА. Себто ти пропонуєш нам же заплатити за наше ж мовчання?! Це вже навіть не нахабство - це клінічний випадок загострення ідіотично-егоїстичного цинізму!

ЯНА. Красиво! Запишеш мені потім? Знадобиться для  якоїсь статті.

ЮЛЯ. Я чогось не розумію! Ти вдерлась у чужу квартиру, намагалась незаконно сфотографувати відому людину і після цього ти…

ЯНА. Немає!

ЮЛЯ. Що?

АННА. Кого?

ЯНА. Немає відомої людини.

АННА. Ти мариш?

ЯНА. Немає, вже десять років немає. Ні, він звичайно не помер, але він давно вже не зірка, а звичайнісінькій алкоголік, що живе від пляшки до пляшки. Адресу села, де ви його тримаєте, підказати.

АННА. Ти?..

ЯНА. Так, я все знаю! І про його двійників, і про те,  хто записує нові альбоми. До речі, могли б бідним студентам платити побільше – враховуючи ваші прибутки!

АННА. Ти… Чого ти хочеш? Грошей?

ЯНА. Правди! Лише правди! Кумир помер! Влаштуємо гучні поминки за символом цілого покоління!

ЮЛЯ. Дурепа! Ти нічого не розумієш!

ЯНА. Я все прекрасно розумію! Саме тому я сьогодні сюди і прийшла. Хотіла дістати класні фотки двійників нашої славної зірочки…  Але тут ви – наче сніг на голову… Але може так і краще. Матеріалу у мене достатньо, включно з фотографію колишньої зірки разом із парочкою пляшок горілки. Як вам такий матеріальчик? Круто?... Ну, я пішла, бувайте!... І ось ще… Я… Я рекомендую засунути вам усі ваші гроші…

ЮЛЯ. А тобі ніхто нічого і не пропонував.

ЯНА. Але ж збирались. Хіба ні?

АННА. Зачекай! Послухай! Дуже тебе прошу!

ЯНА. Що? Що ти мені хочеш сказати? Впадеш на коліна і будеш переконувати, що брехала лише з любові до мистецтва? Не треба! Все одно не повірю!

АННА. Ти права – він дійсно вже десять років як живе від пляшки до пляшки. Але він продовжує писати пісні! Геніальні! Просто він не може їх виконувати, не може, бо… Ну, ти сама знаєш чому… І що, по-твоєму, взяти і все це викинути на смітник?

ЯНА. Для чого – на смітник? Просто сказати правду.

АННА. Правду? Ні, люба, така правда нікому не потрібна! Жалість до алкоголіка - не найкращий рекламний хід! Про нього б забули на наступний день після першої статті в якійсь газеті, типу твоєї і вже б ніколи не згадали. І що до того, що він пише геніальні пісні? На звалище його разом із піснями! А так ми даємо ім. життя, бодай таке…

ЯНА. Тепер на афішах варто писати не тільки «Живий звук» але й «Живий виконавець». Чи краще не «живий», а «справжній»?

ЮЛЯ. Ну, і що ти тепер будеш робити?

ЯНА. Що? Те, що і збиралась. Нічого нового ви мені не відкрили. А брехня, як її не пояснюй, брехнею залишається. Бувайте…

АННА. Ні!!!

ЮЛЯ. Я пропоную тобі стати третьою.

ЯНА. Ким?

ЮЛЯ. Третьою. Третьою жінкою кумира.

ЯНА. Себто?

ЮЛЯ. Подумай сама. Ну напишеш ти статтю. Отримаєш маленький шматочок слави та трохи грошових знаків – і що з того? За місяць усі забудуть і тебе, і твої викриття. Але є кращий варіант.

ЯНА. Ну?

ЮЛЯ. Ти пишеш статтю. Щось на зразок «Як я стала улюбленою жінкою зірки». Підтверджену документальними інтимними фото.
ЯНА. І що я з цього матиму?

ЮЛЯ. А те, що маю я. Я ж теж журналістка. Колишня. Теж колись, як і ти, мріяла написати статтю про велику брехню.

АННА. Це правда.

ЯНА. Чого ж не написала? Захотіла великих та легких грошей?

ЮЛЯ. Дурна ти! Нічого ти так і не зрозуміла!

ЯНА. А ти поясни. Поясні тупій колежанці.

ЮЛЯ. Пояснити? Добре… Люди… Люди… Вони  схожі на хижаків… Та ні – вони власне і є хижаки. Тільки їх основний харч це не м'ясо, а почуття, емоції… За ними вони і полюють, здобувають правдами і неправдами! Такі, як ми, просто допомагають їм цей харч здобути. А якщо ми з цього маємо ще певний зиск – так будь-яка добре зроблена праця має адекватно оплачуватись.

ЯНА. Красиво. Але до чого тут наша зірка?

ЮЛЯ. Не розумієш? Зірка – це не просто зірка. Це великий приз, смачна пожива мільйонів до того ж приправлена талантом. Не буде нашої зірки – з’явиться інша, тільки вже без такого таланту. Натовпу байдуже до цього. Зрозуміла?

ЯНА. Себто ти хочеш сказати, що в мене є два виходи: стояти біля годівнички чи стояти далеко від неї  ж?

АННА. Грубо, але точно.

ЯНА. І моя стаття нічого не змінить?

АННА. Життя – велика гра. Хочеш отримати задоволення – грай. Тільки виграє лише той, хто сам придумує правила.

ЯНА. І ваші правила – це велика брехня?

АННА. Брехня? Ні – велике полювання. Полювання на радість.

ЯНА. А ви такі собі мисливці-амазонки?

ЮЛЯ. Я сподіваюсь – не тільки ми, а й ти також.

ЯНА. Отже – нова коханка зірки?.. Може ви в чомусь і праві. І який мій відсоток від слави?

АННА. Думаю, двадцять відсотків для початку – непогана плата, а там усе залежить від об’єму - вкладу в загальну справу.

ЯНА. Двадцять… За  маленьку містифікацію та велику зраду?.. Непогана такса…

АННА. Зраду? Кого?

ЯНА. Якщо б я знала. Напевне – себе. Але це все лірика. З чого почнемо?

ЮЛЯ. Так ти згодна?

ЯНА. Я ж кажу – досить лірики та психоаналізів! З чого починаємо?

ЮЛЯ. З того ж, з чого й раніше планували. Зараз ти ідеш до зіркової квартири. Там на тебе буде чекати двійник. Я зроблю парочку фотографій звідси, а далі за тобою написання статті і отримання своєї частки слави. Це і все. На сьогодні.

ЯНА. А фотографії, як я розумію, стануть вірною запорукою моєї лояльності та відданості загальній справі? Я права?

АННА.  Ми теж хочемо мати бодай якісь гарантії. А так – дивись. З одного боку ці фотки зроблять тебе відомою особою, а з іншого… Навряд чи ти захочеш продовжувати свої журналістські розслідування знаючи про їх існування. Вибач, але за все доводиться платити. До того ж дивись на це як на рекламу, а не шантаж. Рекламу, за яку гарно платять!.. Ну що? Ідеш?

ЯНА ( іде до дверей). Гарно платять кажеш?... Іду… Але чи дійду – не знаю…

ЮЛЯ. Фотоапарат залиш.

ЯНА. Ось. (лишає фотоапарат і виходить)

АННА. Юля відкрий їй двері і… і  до побачення…

ЯНА. Можливо…(виходить)

ЮЛЯ. Як думаєш –дійде? (входячи до кімнати)

АННА. Бог його знає. Фотоапарат залишила. Може і дійде. А ми красиво її обробили. Коротко та ідеологічно точно.

ЮЛЯ. Подивимось, подивимось…

АННА (біля вікна). Щось не видно .

ЮЛЯ. Прийде. Нікуди не дінеться. Я ж прийшла.

АННА. У кожного свій шлях. Зараз вона вибирає свою дорогу.

ЮЛЯ. А ми полюємо на цих дорогах?

АННА.  Чатуємо на здобич. І отримуємо велике задоволення. Хай живе полювання?

ЮЛЯ. Хай живе!
 

 

 

ЗАВІСА

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now