Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black
                           ОЛЕКСАНДР ВІТЕР                            

      

                                  СЛІДИ ВЧОРАШНЬОГО ПІСКУ

                                              ТРАГЕДІЯ ЗДІЙСНЕНИХ БАЖАНЬ

 

 

                                 ДІЙОВІ ОСОБИ

 

                                                 ШИМОН.

                                                 АХАВ

                                                 ХАННА

                                                 ЗМІЯ

                                                 СОЛДАТ

 

 

                                                         КАРТИНА 1

 

                            Ніч. Біля розкладеного багаття невиразно видніються якісь клунки. З’являється Ахав. Це хлопець років 22-х. Високий та дужий, він одягнутий у брудний, подертий одяг. Хвилину дивиться на вогонь. Оглядається навкруги.

 

 

АХАВ. Агов! Є хто?

                            Дослухається. Зітхає і сідає біля вогню.

АХАВ. Господи, який я голодний! Ця клята пустеля дає поживу лише для змій!

                           Помічає на вогні шматок м’яса. Нерішуче оглядає його.

АХАВ. Агов! Є тут хто?.. Мовчать... Агов!.. Як я хочу їсти... Мовчите?.. Тоді вибачайте, що почну вечерю без вас..

                                                       Хапає м’ясо.

АХАВ. До чого я докотився! Придворний архітектор фараона краде м’ясо! Але я більше не можу!

                                                     Жадібно їсть. З темряви з’являється ШИМОН. Це чоловік                років 50-и. Він хвилину спостерігає за Ахавом.

 

АХАВ (зводиться на ноги). Тут є хтось?

ШИМОН. Тихше!

АХАВ (вихоплює з одягу ніж). Не підходь!

ШИМОН. Тихше, кажу тобі! Тут поблизу патрулі фараона - ви бажаєте, щоб вони склали нам компанію?

АХАВ. Ти хто?

ШИМОН. (іронічно). Господар цієї, тепер уже колишньої вечері.

АХАВ. Я тебе кликав!

ШИМОН. Солдати теж люблять кликати.

АХАВ. Хто ти?

ШИМОН. Людина.

АХАВ. Просто людина?

ШИМОН. Хіба цього мало?

АХАВ. А чим ти доведеш, що ти не єгиптянин?

ШИМОН. Чому я винен щось тобі доводити? Зрештою це ти прийшов до мого вогню. Поїв і йди собі.

АХАВ (ховає ніж). Добре. Тоді хто ти такий?

ШИМОН. А тобі не здається, що ти задаєш забагато питань?

АХАВ. Ти хочеш мене образити?

ШИМОН. Образити?! Який у цьому сенс? Якщо ти солдат фараона, тобі байдуже до моїх образ, а якщо ні – тоді тим більше байдуже. Ти поїв моєї їжі, зігрівся біля мого вогню - хіба це схоже на образу?

АХАВ (після паузи). Ніч холодна...

                                      Ахав сідає біля багаття. Мовчки дивиться на вогонь.

АХАВ. Не люблю пустельних ночей... Не люблю...

ШИМОН. (сідає поруч). Я так зрозумів - іти ти не збираєшся?

АХАВ. Ти женеш мене?

ШИМОН. Мені байдуже. Від тебе вогню менше не стане. Сиди собі.

АХАВ. Я з’їв твою вечерю...

ШИМОН. І як вона тобі смакувала?

АХАВ. Я ладен був гризти каміння! П’ять днів я пив одну лише воду. Маленькими-маленькими ковточками... Я допив останню краплину сьогодні зранку...

ШИМОН. Яка трагічна історія.

АХАВ. Ти думаєш, я брешу?

ШИМОН. Що тобі до моїх думок?

                                 Деякий час сидять мовчки.

АХАВ. Мене звати Ахав. А ти хто?

ШИМОН. Хто? Ти задаєш важкі питання.

АХАВ. Чому важкі?

ШИМОН. Ти хочеш почути моє ім’я, щоб забути його на ранок?! Ти хочеш почути, звідки я, щоб не згадати це зі сходом сонця? Я - це я! Просто людина біля вогню.

АХАВ. Ти дивний.

ШИМОН. Хіба?

АХАВ. Але все ж таки, яке твоє ім’я?

ШИМОН. Ти впертий... Добре... Мати назвала мене Шимон. Тобі полегшало?

АХАВ. Ти єврей?

ШИМОН. Хіба ти їв би м’ясо з меншим апетитом, якби його приготував хетт чи сирієць?

АХАВ. Ні... Але...

ШИМОН. Саме що – але! В цьому маленькому “але” ти ховаєш свої страхи... Час спати...

АХАВ. Мабуть, час... Я образив тебе?

ШИМОН. Образив? Ні, просто дещо нагадав. Не переймайся цим. Все це лише дурні слова. Сліди вчорашнього піску. Вони, як пісок цієї пустелі, надокучають, але зникають, ледь з’явившись... Час спати... Повір: сон - це єдина справжня річ у цьому світі. Добраніч...

                   ШИМОН. вкладається. Ахав іще деякий час сидить, дивлячись на вогонь.

                                                     Потім теж лягає.

                                  КАРТИНА 2

 

                              На сцені єгипетський солдат . Він поранений. Він спить, ткнувшись обличчям у пісок. Входить актор. З його поведінки та з реакції солдата ми розуміємо, що це Змія. Змія обходить Солдата. Вмощується поруч.

 ЗМІЯ. Вітаю тебе, чоловіче! Ти прийшов до мене в гості? Ласкаво просимо. Ми чудово проведемо час. Хоча що означає час в місці де живуть лише примарні спогади про нікому невідоме?

                           Солдат прокидається. Повертає голову до Змії.

 СОЛДАТ. Хто тут? Дивно. Нікого. Я марю? Куди подівся біль. Страшний, пекучий біль?

 ЗМІЯ.  Привіт. Ти вже прокинувся?

 СОЛДАТ. Звідки цей голос?

 ЗМІЯ. Привіт. Час вставати. Сьогодні у тебе особливий день!

 СОЛДАТ  Хто це говорить? Я нікого не бачу! Я марю. Я помираю і марю!

 ЗМІЯ  Особливий день. Не забувай о-с-о-б-л-и-в-и-й!!!

 СОЛДАТ (оглядається, помічає змію). Змія. Дивно, але...

 ЗМІЯ  Час вставати! Ти вже проспав зайві шість хвилин. Це абсолютно недопустимо! Зважаючи на це, мені давно варто було образитись і піти. Ще шість хвилин тому! Але моє серце занадто м’яке.

 СОЛДАТ (заплющує очі). Змії не можуть розмовляти. Змії не можуть розмовляти. Змії....

 ЗМІЯ.  Припини! Припини, чи я ображусь і піду! А тепер розплющ очі! Розплющ, кажу!

 СОЛДАТ (несміливо відкриває очі). Я смертельно... я поранений... я... я... марю...

 ЗМІЯ. Чому так необхідно псувати такий день? Що за дурна звичка говорити про свої хвороби?

 СОЛДАТ. Але... я... я... помираю.

 ЗМІЯ. Ось знову! Хіба хтось може таке витримати! В мене справді дуже добре серце, якщо до цього часу я ще не пішла!

 СОЛДАТ. Цього не може бути! Змії не говорять.

 ЗМІЯ  Якщо вже про це зайшла мова – то єгипетські солдати теж не валяються в піску посеред пустелі! Що ти на це скажеш?

 СОЛДАТ  Мене поранили. Був бій. Якісь невідомі... Хтось штрикнув мене ножем... Хтось... Я опритомнів... нікого навколо... пустеля...  Я чекав на смерть...

 ЗМІЯ. А дочекався мене! Погодься - це гідна заміна!

 СОЛДАТ. А може, я вже помер? Так, саме так. Я не відчуваю болю. Я не відчуваю спраги. Я вже помер!

 ЗМІЯ. Дурниці! Хіба можна померти в такий день!

 СОЛДАТ. Який день?

 ЗМІЯ. Ні. Не зараз. Зараз у мене є справи. Я прийду пізніше. Власне, я хотіла лише розбудити тебе. Бувай. До зустрічі.

 СОЛДАТ. А я...

 ЗМІЯ. Я прийду. Скоро прийду.

 

                                                    КАРТИНА 3

                                                                                                                         

                        Ранок. Ахав прокидається біля погаслого вогнища. Оглядається.

 

АХАВ. Шимоне! Шимоне! Де ти?! Так... Речі тут... Отже, він іще не пішов. Дивна людина... Агов!.. Шимоне!...

                                   З’являється ШИМОН із бурдюками.

ШИМОН. Чого горлаєш?

АХАВ. Я думав, що ти вже пішов.

ШИМОН. Я ходив по воду. Тут неподалік є криниця. Якщо хочеш, я покажу тобі дорогу.

АХАВ. Дякую, Шимоне. А куди ти прямуєш?

ШИМОН. Своєю дорогою. Думаєш, нам по дорозі?

АХАВ. Не знаю... Ще не знаю...

ШИМОН. Тоді тобі байдуже, куди лежить мій шлях.

АХАВ. Слухай, Шимоне, хіба не краще вдвох?

ШИМОН. Краще – гірше! Як ти любиш гратися словами! Хіба сьогодні ти можеш сказати, що буде краще завтра?

АХАВ. Ні, не знаю.

ШИМОН. Отож бо! Ходімо, я покажу тобі криницю. Принаймні, це я знаю точно: повний бурдюк - краще за порожній.

                           ШИМОН іде вперед. Раптом зупиняється. Зупиняє жестом Ахава.

ШИМОН. (пошепки). Тихо! Здається, недалеко солдати!

АХАВ (теж пошепки). Ти певен?

ШИМОН. Не знаю... Якийсь звук... Рух... Можливо, нічого.

АХАВ. Ти боїшся солдат?

ШИМОН. Я боюся того, що вони несуть із собою.

АХАВ. І що ж це?

ШИМОН. Смерть. Сліпа смерть на кінці списа дурного селюка, що вдає із себе солдата!

АХАВ. Звідки їм тут взятись? Тут – у цій божевільній пустелі?

ШИМОН. Звідки? Звідти, звідки беруться всі неприємності на наші голови – з Єгипту!

АХАВ. А, так ти теж звідти?

ШИМОН. Можливо...

АХАВ. Ти втікач?

ШИМОН. Скільки разів тобі повторювати? Я людина!

АХАВ. Людина, що боїться єгипетських солдат?

ШИМОН. Так. Кожен із нас боїться чогось.

АХАВ. Я одного не можу зрозуміти – звідки тут єгиптяни.

ШИМОН. Ти будеш дуже здивований - з Єгипту.

АХАВ. Дуже смішно.

ШИМОН. Ні. Це не жарт. Ці посланці Мернептаха заполонили всю пустелю.

АХАВ. Для чого? Хіба Єгипет іде війною?

ШИМОН. Можна це назвати і війною.

АХАВ. Проти кого?

ШИМОН. Проти власної тіні.

АХАВ. Ти говориш загадками.

ШИМОН. Які загадки?! Все зрозуміло. Фараон шукає Мойсея, і що йому до тих, хто стрінеться йому на шляху? Він розчавить їх, немов суху гілку.

АХАВ. Мойсея? Але... Як?.. Я думав, усе давно вже забулося...

ШИМОН. Забулося? Лише дитина може вірити в коротку пам’ять фараона. Мойсей підклав йому добрячу свиню! Таке не забувається! Фараони вміють мститись, а Мернептах не гірший із представників фараонівського роду.

АХАВ. Ти хочеш сказати, що фараон іде війною на Мойсея?

ШИМОН. Війною? На Мойсея? Та хто він такий, щоб іти на нього війною?! Придворний приблуда, ватажок переляканих рабів! Занадто багато честі – іти на нього війною. Фараон хороший стратег. Спочатку він знищив усіх євреїв у себе, всіх, хто не пішов за Мойсеєм. А потім оголосив його державним злочинцем та розіслав по всій пустелі військові загони, щоб заарештувати цього злочинця.

АХАВ. Я не знав... Але... Це означає, що ти тікаєш з Єгипту.

ШИМОН. Тікаю? Можливо, тікаю, а можливо, просто граюся в піжмурки з власною смертю.

АХАВ. І що – вони вбили всіх євреїв, що залишилися?

ШИМОН. Всіх, кого знайшли. А чого це тебе так турбує? Ти неначе зібрався в гості до фараона?

АХАВ. Майже... Я гадав...

ШИМОН. Шлях до Єгипту закрито.

АХАВ. Слухай, Шимоне, по-моєму, ти перебільшуєш. Можливо, фараон дійсно знищив простолюдинів. Але ж я – це зовсім інша справа.

ШИМОН. Ти думаєш, що в тебе кров іншого кольору?

 АХАВ. Я був придворним архітектором. Найкращим з усіх. Улюбленцем фараона!

ШИМОН. Чого ж ти втік від свого прихильника?

 АХАВ. Це довга історія...

ШИМОН. Як і всі історії на світі.

 АХАВ. Я закохався в одну дівчину.

ШИМОН. Іноді я втрачаю надію почути щось нове...

 АХАВ. Не іронізуй. Я дійсно покохав її. Вона разом із батьками пішла за Мойсеєм. Я пішов за ними.

ШИМОН. Вважай, що кохання порятувало тобі життя.

 АХАВ. Дурниці! Ніщо мені не загрожувало! Фараон занадто розумна людина, щоб знищити мій талант!

ШИМОН.  Звичайно! Ти ж така поважна особа! Без тебе Єгипет просто загине.

 АХАВ. Не смій сміятися!

ШИМОН. Ну-ну – як ти розійшовся! Тепер ти сидиш тут і чекаєш, що фараон особисто прийде і на колінах буде благати повернутися свого улюбленого раба?

 АХАВ. Я не раб!

ШИМОН. Не раб? А хто?

 АХАВ. Я... я... Не знаю... Але не раб!

ШИМОН. До речі, а що сталося з твоїм коханням?

 АХАВ. Кохання скінчилося.

ШИМОН. Як це?

 АХАВ. Пустеля лікує. Мені достатньо було місяця, щоб зрозуміти, що я втратив. І все задля гарного личка і ніжних ручок. І як же я зненавидів тоді це личко! Я досі не можу збагнути, як я міг зробити таку дурницю!

ШИМОН. Ти вважаєш, що зробив дурницю?
 АХАВ. Звичайно! Хіба ти можеш збагнути, що відчуває митець, коли його найсміливіші мрії втілюються в камені! Тоді я вже не просто людина! Ні! Я Творець! Весь світ мені підвладний!

ШИМОН. І чого ж це володар сидить нині біля жалюгідного вогнища в пустелі?

 АХАВ. Я плачу за свою помилку. Але вже досить! Я повертаюся! Досить із мене страждань!

ШИМОН. Що ти знаєш про страждання?! Що? В тебе забрали корито з їжею, і ти це називаєш стражданням?! Поглянь на мене. Добре поглянь. Я був, як ти кажеш, звичайним простолюдином. Рабом, якому з милості влади дозволили тримати невеличку крамничку. Я мав дружину, дітей і онуків. І де вони тепер? Де моє маленьке простолюдинське щастя? Подивись добре на мене! Я живий? Ні, це тобі лише так здається! Я давно вже помер. Помер разом із усіма тими, кого так кохав! Я помер тоді, коли їх ховав і продовжував помирати, коли спалював їхні речі! Ти можеш собі уявити, що відчуває людина, спалюючи улюблені іграшки своїх онуків?! Я живу лише для того, щоб хоча б хтось на світі міг оплакати моїх рідних. Ти говориш про страждання?...

 АХАВ. Вибач. Я не хотів тебе образити.

ШИМОН. Пусте...  (Рвучко, пошепки). Тихо! Здається, хтось іде!

АХАВ (пошепки). Солдати?

ШИМОН. Не знаю. Тихо!

               Входить Ханна. Це молода дівчина років 18-и. Вона в брудному, подертому одязі.

ХАННА. Води! Хто-небудь – води!

                                           Ханна падає непритомна.

АХАВ. Хто це?

ШИМОН. Людина.

АХАВ (нахиляється над Ханною). Вона жива?

ШИМОН. Якщо ти будеш так стовбичити – не певен.

          Шимон відкриває бурдюк. Підносить його Ханні до губ. Ханна похапцем хапає воду.

ХАННА. Вода! Справжня вода!

АХАВ. Наче жива.

ХАННА (озираючись навкруги). Хто ви? Де я?

ШИМОН. В пустелі, люба. В пустелі.

ХАННА (рвучко схоплюється). Відійдіть від мене! Не чіпайте! Геть!

АХАВ. Ми лише...

ХАННА. Не підходьте!

ШИМОН. Тихо! Не галасуй так. Ми не образимо тебе. Заспокойся.

 ХАННА. Стійте там! Хто ви?

ШИМОН. Важко сказати. Принаймні, одне можна сказати точно – ми не злочинці і не солдати. Хоча подекуди важко відрізнити одне від одного.

 ХАННА (сідає осторонь). Дякую... Дякую за воду... Ви врятували мене... Не ображайтесь... Я не хотіла вас образити.

ШИМОН. Чого ти боїшся?

 ХАННА. Не знаю... Всього...

ШИМОН (сідає з нею поруч). Хіба в цьому є сенс? Ти боїшся всього світу – світ платить тим же.

 ХАННА. Ти дивно говориш... Можна ще води?

                                    Шимон  простягає воду. Ханна п’є.

 ХАННА. Дякую.

 АХАВ. Хто ти? Звідки йдеш?

ШИМОН. Знову ти зі своїми питаннями. Чому тобі так важливо почути порожні слова. Хіба вони можуть щось пояснити?!

 АХАВ.  Я... лише...

 ХАННА. Я Ханна. Тільки я не йду – я тікаю.

 АХАВ. Від чого?

 ХАННА. Не знаю... Мабуть, від усього.

           Раптом починає плакати. ШИМОН притискає її до себе, втішаючи.

ШИМОН. Ну... ну... не треба... Все гаразд... Не звертай уваги на його питання. Він завжди такий... Заспокойся... (До Ахава). Бачиш, що ти наробив?

АХАВ.  Я... нічого... я тільки хотів...

ХАННА (крізь сльози). Ні, він не винуватий. Це я сама... Вибачте...

ШИМОН. Послухай мене. Тобі зараз погано, але зрештою немає в світі людини, здатної плакати все життя. Ляж у затінку під тими пальмами. Поспи. І можливо, прокинувшись, ти укладеш мир із цим світом.

ХАННА. Можливо...

                                Іде до пальми. Лягає.

                                КАРТИНА 4

 

 ЗМІЯ. Привіт!

 СОЛДАТ. Я чекав на тебе. Коли ти йдеш - з’являється біль. Ти вертаєшся - і він зникає. Я чекаю на тебе, як на звільнення. Не йди більше. Благаю!

 ЗМІЯ. Зроби мені послугу. Маленьку послугу.

 СОЛДАТ. Я... я зроблю все... тільки не йди!

  ЗМІЯ. Подаруй мені тінь.

 СОЛДАТ. Тінь?

 ЗМІЯ  Так. Подаруй мені цю дещицю.

 СОЛДАТ. Але хіба можна подарувати тінь?

 ЗМІЯ  А хіба ні? Ти пробував колись дарувати тінь? Звідки ти знаєш, що це неможливо?

 СОЛДАТ. Я справді цього не знаю.

 ЗМІЯ  Я зараз піду. А коли прийду знову, ти подаруєш мені свою тінь. Згода?

 СОЛДАТ. Ні... Не треба... Біль прийде знову...

 ЗМІЯ. Ти подаруєш мені свою тінь.

 СОЛДАТ. А ти?...

 ЗМІЯ.  Я прийду, коли ти попрощаєшся з тінню.

                

                                    КАРТИНА 5

 

                                              Шимон та Ахав

АХАВ.  Послухай, Шимоне, я хочу поговорити  з тобою.

ШИМОН. Говори.

 АХАВ.  Розкажи мені, як ти вибрався з Єгипту?

ШИМОН. Для чого тобі це знати? Чекай, чекай – я, здається, сам здогадався. Ти все ще мрієш про повернення? Я вгадав?

 АХАВ. Можливо...

ШИМОН. І ти хочеш, щоб я показав тобі шлях у клітку до звірів?

 АХАВ. Шимоне, я можу заплатити.

ШИМОН. Чим?

 АХАВ. Звісно, грішми.

ШИМОН.  Для чого вони мені? Що за них купиш у пустелі? В пустелі цінується лише життя. А це в мене вже є.

 АХАВ. Ти не хочеш допомогти мені?

ШИМОН. Я не хочу, щоб ти розмінював своє життя на дріб’язок миттєвих бажань.

 АХАВ. Що тобі до мого життя?!

ШИМОН. Ти правий. Але якщо хочеш робити дурниці – роби їх сам. В цьому я тобі допомагати не збираюсь.

 АХАВ. Добре. Тоді, принаймні, скажи, що ти збираєшся робити з цією дівчиною?

ШИМОН. Ще не знаю.

 АХАВ. Але ж вона – це зайвий клопіт. Зайвий шанс для солдат знайти нас!

ШИМОН. Нас? Ти, начебто, збирався до Єгипту?

 АХАВ. А хіба в мене є інша дорога?
ШИМОН.  Життя дарує безліч доріг – хто знає, може твоя лежить зовсім не туди, куди ти мрієш потрапити. Випий краще води. І давай приготуємо м’ясо. В мене ще дещо лишилося. На трьох вистачить.

 АХАВ. Але ти так і не відповів на жодне з моїх питань.

ШИМОН. Шукай відповіді сам.

 АХАВ. Де, де їх шукати?...

ШИМОН. У слідах вчорашнього піску... Ходімо готувати... Ходімо...

 

                                                    КАРТИНА 6

           Вечір. Біля вогню Шимон та Ахав. Шимон щось тихенько наспівує.

                                        Підходить Ханна. Сідає.

 

 ХАННА. Я проспала весь день.

ШИМОН. Легше стало?

 ХАННА. Не знаю... не знаю...

ШИМОН.  Не думай про погане, краще дивись на вогонь. Він заспокоює.

ХАННА. Не переконана, що спокій -  це те, що мені зараз потрібно.

ШИМОН.  Це все лише слова. Спокій, біль. Лише слова... Дивись на вогонь, слухай голос піску і ні про що не думай...

 

                                               Деякий час сидять мовчки.

АХАВ. Ти йдеш здалеку?

ШИМОН. Ти невиліковний!

ХАННА. Від Мойсея.

АХАВ. Щось я тебе не пам’ятаю.

ХАННА. Ти теж звідти?

АХАВ. Так.

ХАННА. Я недовго була з його компанією.

АХАВ. Я теж. Мені вистачило двох років.

ХАННА. А мені двох годин.

АХАВ. Мойсей уміє приваблювати людей.

ХАННА. Справа не в Мойсеї.

АХАВ.  Тобі не сподобався клімат пустелі?

ХАННА. Ні. Не тільки це... Я... Я тікала з Єгипту. Після того, як євреї пішли, фараон влаштував полювання на всіх євреїв.

ШИМОН. Я ж тобі казав. Тепер ти віриш?

ХАННА. Я ледве втекла. Але вже тут, на кордоні з пустелею, мене піймали солдати... І...

АХАВ.  Що?

ХАННА. Вони зґвалтували мене. Зґвалтували і кинули помирати. Але я вижила. Вижила, бо мала мету... Я місяць шукала євреїв Мойсея. Місяць жила надією.

АХАВ. А потім?

ХАННА. А потім я їх знайшла. І розповіла свою історію.

ШИМОН. І що ж на це сказали євреї?

ХАННА. Нічого. Абсолютно! Вони просто теж зґвалтували мене і теж кинули помирати.

ШИМОН. Світ повторює сам себе.

АХАВ. І куди ти тепер прямуєш?

ХАННА. Не знаю. Якнайдалі від усіх.

ШИМОН. Дивна історія.

АХАВ. Це все, що ти можеш сказати?! Просто дивна? Хіба у тебе є серце?!

ШИМОН. А чого ти хотів? Щоб я плакав і рвав на собі волосся? Посилав прокляття в простір пустелі? Вчорашній день є вчорашнім днем. Його не зміниш.

ХАННА. Це правда. Тільки у мене завтрашнього дня немає... Я хотіла попросити вас...

ШИМОН. Кажи сміливіше.

ХАННА. Вбийте мене.

АХАВ.  Як?

ХАННА. Я не божевільна! Я хотіла померти в пустелі, але пустеля не прийняла жертву. Допоможіть мені!

ШИМОН. Ти певна, що хочеш цього?

АХАВ.  Як? Ти серйозно збираєшся...

ХАННА. Так!

ШИМОН. Добре. Я вб’ю тебе. Але за однієї умови.

ХАННА. Якої?

ШИМОН. Ти почекаєш три дні...

АХАВ.  Шимоне!

ШИМОН. Мовчи! Ти згодна?

ХАННА. Так.

ШИМОН. Тоді давайте їсти

АХАВ. Але...

ШИМОН. Мовчи, я тебе прошу! Поговоримо потім. Тепер час вечері. Всім смачного.

 

                                          КАРТИНА 7

                                                    Ранок. Ахав і Шимон.

АХАВ. Ти не думаєш, що тобі варто пояснити все це?

ШИМОН. Думаю. І поясню.

АХАВ. Ти хочеш її вбити?

ШИМОН. Я? Що за дурниці ти маєш у своїй голові?!

АХАВ. Але ж ти обіцяв.

ШИМОН. Я обіцяв повернутися до цієї розмови через три дні. Не більше.

АХАВ. І що станеться за ці три дні?

ШИМОН. Можливо, нічого, а можливо, все.

АХАВ. Не розумію.

ШИМОН. Ханна лише дурне дівчисько, яке жорстоко вдарило життя. Але від цього вона не перестає бути дурним дівчиськом. Час лікує.

 АХАВ. А якщо через три дні вона не передумає?

ШИМОН. Значить, так їй судилося. Але мені потрібна твоя допомога.

 АХАВ. Допомога? У вбивстві?

ШИМОН.  Ні. Просто побудь ці три дні разом із нами.

 АХАВ. Для чого?

ШИМОН.  Для неї. А може, і для себе...

 АХАВ. А що я за це буду мати?

ШИМОН. Ти любиш торгуватися. Добре. Я розкажу тобі про шлях до Єгипту. Добрий і безпечний шлях. Згода?

 АХАВ. Через три дні?

ШИМОН.  Через три дні.

 АХАВ.  Згода.            

                                      КАРТИНА 8

 

 ЗМІЯ. Ти приготував для мене тінь?

 СОЛДАТ. Так. Я ніколи не думав, що вона така приємна на дотик.
 ЗМІЯ. Ось бачиш, а ти боявся!

 СОЛДАТ  Ні. Я боявся одного: що ти вже не прийдеш, і я лишуся наодинці з морем болю. Мені страшно, що однієї миті це море може поглинути мене.

 ЗМІЯ. Ти кажеш дурниці!

 СОЛДАТ. Ти сердишся на мене? Чому?

 ЗМІЯ. Бо ти все ще думаєш, що мариш. Тобі подобається марити, і ти весь час боїшся прокинутись. Це не чесно! Це схоже на зраду!

 СОЛДАТ. Але ж...

 ЗМІЯ. Так! Саме на зраду!

 СОЛДАТ. Не ображайся. Пробач. Але ж я звичайний єгипетський солдат, я...

 ЗМІЯ   До чого тут це? Ти подарував мені свою тінь, хіба цього мало?

 СОЛДАТ  Для чого? Для чого мало?

 ЗМІЯ  Ти хочеш знати?

 СОЛДАТ  Так!

 ЗМІЯ  Тоді відгадай загадку. Що сниться піску? Я прийду за відгадкою завтра. Думай. Ти вже майже знаєш відповідь.   

.                                              

                                                   КАРТИНА 9

                                                          Шимон. і Ханна.

 

ШИМОН. Слухай, Ханно, тобі не здається, що час подумати про твій одяг? Точніше, про його відсутність.

 ХАННА. Хіба в цьому є сенс?

ШИМОН. В одязі для жінки завжди є сенс.

 ХАННА. Навіть за два дні до смерті?

ШИМОН. А хто сказав, що смерть не варта гарного одягу?

 ХАННА. Мені байдуже. Тим більше, пустеля - не найкраще місце для пошуку гарних речей.

ШИМОН. Пустеля – ні, але мій мішок – так.

 ХАННА. Ви хочете сказати, що тягаєте за собою жіноче вбрання? Навіщо?

ШИМОН. Зрештою, чому б людині, що стільки часу присвятила торгівлі, не мати в своєму мішку дещо з товару?

 ХАННА. Ви хочете продати мені одяг?

ШИМОН. Жартую. Жартую. Насправді, все простіше і, на жаль, трагічніше.

 ХАННА. Що може бути трагічного в шматку тканини?

ШИМОН. Це вбрання моєї дочки. Моєї покійної дочки.

 ХАННА. І ви пропонуєте його мені?

ШИМОН. Так. Я пропоную його тобі.

 ХАННА. Я не хочу вас образити... але... ні...

ШИМОН. Чого ти боїшся?

 ХАННА. Не знаю. В цьому є щось ненормальне.

ШИМОН. І це говорить людина, що сама збирається померти?

 ХАННА. Так. Але... я... ні... не можу...

ШИМОН. Не ображайся, але хіба можна назвати одягом те, що одягнуто на тобі?

 ХАННА. Не можна... але...

ШИМОН (дістає одяг). Давай так – я покладу його тут, а сам піду. Зрештою, для прикрашання жінці потрібна самотність. Згода?

 ХАННА. Не знаю...

ШИМОН. Значить, згода.

                  Шимон іде. Ханна деякий час сидить. Потім обережно бере одяг.

.

 ХАННА. Покійна дочка. Бр-р! Але, зрештою, він не хотів нічого поганого...

                                                      Входить Ахав.

 АХАВ. Привіт. Що ти робиш?

 ХАННА. Думаю.

 АХАВ. І про що, якщо не секрет?

 ХАННА. Ось про це вбрання

 АХАВ (розглядає його). Нічого. Досить симпатично. Тобі, до речі, давно вже час було одягнути щось більш пристойне. А де ти його взяла?

 ХАННА. Це Шимон.

 АХАВ. Запасливий старий. Все у нього є!

 ХАННА. Це сукня його дочки. Покійної.

 АХАВ. І це тебе непокоїть?

 ХАННА. Непокоїть. Не знаю, чому, але непокоїть. А що сталося з його дочкою?

 АХАВ. Єгиптяни.

 ХАННА. Вони її вбили?

 АХАВ. Принаймні, так розповідає Шимон. І що тебе непокоїть?

 ХАННА. Я не знаю, для чого це робить Шимон.

 АХАВ. Для чого? Щоб ти пристойно виглядала.

 ХАННА. Може й так. Але, мені здається,  річ в іншому.

 АХАВ. І в чому ж?

 ХАННА. Не знаю. Він начебто хоче щось мені довести, але що саме, я не знаю.

 АХАВ. Як на мене, ти перебільшуєш.

 ХАННА. Можливо. Але я не можу відмовити Шимону – мені здається, це його образить. Але я не можу й одягнути це.

 АХАВ. Тобі не здається, що ти робиш проблему з нічого?

 ХАННА. Не знаю.

 АХАВ. Послухай, Ханно, Шимон дивна людина. Але про кого з нас не можна сказати таке? А одяг - це лише одяг. Шматок тканини – і не більше. Нехай Шимон має собі щось на думці. Байдуже! Тобі потрібен одяг – ось і користуйся.

 ХАННА. В тебе все так просто. Два кольори – чорний і білий.

 АХАВ. Життя просте. Є життя – є смерть. Все що між ними - це лише примара.

 ХАННА. Але, все одно, я не одягну це вбрання!

                                         Вбігає Шимон.

ШИМОН.  Знайшов! Нарешті знайшов!

 АХАВ.  Що сталось?

ШИМОН. Я нарешті знайшов! Це тут, недалеко. Я відчував, що це має бути десь поруч, але не був певен.

 АХАВ. Про що ти говориш?

ШИМОН. Про воду - про холодну, солодку воду!

 АХАВ. Не розумію.

ШИМОН.  Я знайшов це місце.

 АХАВ. Яке місце?

ШИМОН. Місце, де є вода. Місце де можна рити криницю. Це тут, зовсім недалеко.

 АХАВ.  Криниця? Про що ти говориш? Навіщо нам криниця? Тим більше, що тут уже є одна.

ШИМОН. Ти не розумієш. Знайти воду в пустелі - це диво. Диво, дароване не кожному. Я так давно мріяв про це. Подумати лишень – криниця Шимона! Вода, дарована мною!

 АХАВ. Це якесь божевілля! Ми сидимо в пустелі, не знаючи що з нами буде за годину, а ти говориш про криницю?! Не розумію.

ШИМОН. Ханно, нехай Ахав нічого не розуміє, але, принаймні, ти, поздоров мене.

 АХАВ. Я, звичайно, поздоровляю, але ж...

ШИМОН. Жодних але! Жодних! Ви ще молоді, ви не розумієте, що значить залишити по собі бодай щось. Коли я був молодим, я мріяв перевернути світ. Але світ виявився занадто твердим для мене. Потім я мріяв продовжити себе в дітях. Це була така солодка мрія! Але і вона виявилась химерою. Один рух єгипетського меча, і від мрії нічого не лишилося! Де мені знайти нові мрії? Де? І тоді я зрозумів: пустеля - це мій шанс. Я подарую цій пустелі воду, і цього вже ніхто в мене не забере! Ніхто!

 АХАВ. Вибач. Я не думав, що для тебе це так серйозно. Але все ж таки, тобі не здається, що зараз не час?

ШИМОН. Дурниці! Ми завжди кажемо собі – не час, недоречно, ще рано. Дурниці!

 ХАННА. Шимоне, ми допоможемо тобі рити колодязь.

ШИМОН. Ми? Я, здається, не давав своєї згоди.

 ХАННА. Ми допоможемо тобі, Шимоне. Ми.

        

                                                   КАРТИНА 10

 ЗМІЯ.  Я прийшла.

 СОЛДАТ. Нарешті. Море болю стає все більшим. Я майже розчиняюсь в ньому...

 ЗМІЯ. Ти відгадав загадку?

 СОЛДАТ.  Можливо. Я не певен.

 ЗМІЯ. Тоді я пішла.

 СОЛДАТ. Ні. Стій. Тільки не йди! Я спробую.

 ЗМІЯ. Не треба.

 СОЛДАТ. Ти образилась?
 ЗМІЯ. Чого це раптом?

 СОЛДАТ. Тоді я скажу відгадку.

 ЗМІЯ. Не треба.

 СОЛДАТ. Але чому?

 ЗМІЯ. Ти знаєш відгадку. Я теж її знаю. Тоді навіщо говорити вголос?

 СОЛДАТ. Але я можу помилятись.

 ЗМІЯ  Ні.

 СОЛДАТ  Чому?

 ЗМІЯ   Бо будь-яка відповідь є правильною.

 СОЛДАТ  Як це?

 ЗМІЯ  Спитай про це у піску. Готуйся. Ти заслужив маленьку нагороду.

 СОЛДАТ  Зараз?

 ЗМІЯ  Ні. Чекай. Я прийду з подарунком.

 

                                             КАРТИНА 11

 

                             Ханна та Ахав безсило виходять і валяться на пісок.

 

 АХАВ. Старий дурень! Криницю йому подавай!

 ХАННА. Не треба так.

 АХАВ. Не треба?! Ми цілісінький день порпались в цьому проклятущому піску заради того, щоб зрозуміти що цей домашній філософ помилявся!

 ХАННА. Це була його мрія.

 АХАВ. А що мені до його мрій! Мріє він, а пісок риємо ми!

ХАННА. Міг і не рити. Ніхто тебе не примушував.

 АХАВ. Не примушував?! Звичайно! Ти! Ти сама зробила все, щоб примусити мене.

 ХАННА. Тепер я у тебе винувата.

 АХАВ. А хіба ні?

 ХАННА. Добре. Якщо тобі стане від цього легше – вважай мене причиною всіх своїх бід.

 АХАВ. Які ми шляхетні! Думаєш, буду вибачатись і каятись у тому, що був неправий? Не буду! Не сподівайся!

 ХАННА. Мені байдуже.

                Деякий час лежать мовчки. Потім Ахав сідає. Дивиться на Ханну.

 АХАВ. Ханно, ти спиш?

                Ханна мовчить. Ахав посувається ближче до неї.

 АХАВ. Я бачу що ти не спиш.

                                                   Ханна мовчить.

 АХАВ. Добре. Я був неправий -  вибач.

                                                    Ханна мовчить.

 АХАВ. Чому ти мовчиш? Хочеш показати, який я поганий? Добре. Я поганий, злий і себелюбний... Ти задоволена?.. Написати тобі все це на папірусі й завірити власною кров’ю? Я готовий. Тільки пустеля не підготувала для нас папірус... Доведеться вірити на слово... Ну, чому ти мовчиш?.. Що ще ти хочеш мені довести?.. Скажи щось... Прошу –скажи...

                                             Ахав нахиляється до Ханни.

 АХАВ. Вона дійсно спить. Спить...

                                           Входить Шимон. Тяжко сідає біля Ахава.

ШИМОН. Тяжкий день.

АХАВ. Тихо! Вона спить.

ШИМОН (майже пошепки). Тяжкий день.

АХАВ. Це все, що ти можеш сказати?
ШИМОН.  Я знаю – я завинив перед вами. Але я сам нічого не можу зрозуміти. За всіма ознаками там винна бути вода.

 АХАВ. Дурниці! Звідки може звичайнісінький міський торговець знати таємниці пошуку води в пустелі?! Ти вигадав химеру і примусив нас повірити в неї. Ти нечесно граєш. Ми домовлялись про три спокійні дні, а не про три дні колупання в піску!

ШИМОН (стомлено). Це був лише один день...

 АХАВ. Один, десять – яка, зрештою, різниця!

ШИМОН. Там винна бути вода!

 АХАВ. Немає там нічого. Розумієш – нічого! Там є пісок. Безліч піску! І є троє  дурнів, що намагаються перетворити пісок на воду!

ШИМОН  Я вже вибачився перед тобою. Так, я завинив, хоча й не розумію, як таке могло статися. Я вчився знаходити воду у найкращих єгипетських магів. Я витратив на це бозна-скільки грошей.

 АХАВ. Дуже мудро.

ШИМОН.  Ти не розумієш...

 АХАВ. Я розумію що ти забрехався.

ШИМОН. Що? Забрехався?!

 АХАВ. Ти розповідав, що про криниці почав мріяти лише в пустелі. Трагічна історія! Ми ледь не розплакались! І раптом виявляється, що це твоя давня химера. Так коли ти говорив правду? Тоді чи зараз? Може історія про родичів - це теж брехня? Може ти не знаєш ніякої дороги до Єгипту?! Що ж я тут роблю в такому випадку? Хоч один раз скажи правду.

ШИМОН. Це все правда. Все. Коли я вчився у магів, я ще не знав, для чого я це роблю. Мені просто подобалось вчитись. Це начебто надавало моєму існуванню особливого смаку. І тільки тут я зрозумів, для чого це було потрібно...

 АХАВ. Слабко віриться.

ШИМОН. Але ж це правда.

 АХАВ. Буду сподіватись. Тим більше, в мене, здається, немає вибору.

ШИМОН. Вибір є завжди.

 АХАВ. Звичайно – розкішний вибір. Чи сподіватися на твою чесність – чи гинути самому в пустелі.

ШИМОН. Чим ти незадоволений? Завтра ввечері ти отримаєш бажане.

 АХАВ. Бажане. Я вже не певен, що бажаю саме цього.

 

                                     КАРТИНА 12

 СОЛДАТ. Це ти? Нарешті! Ти завжди з’являєшся несподівано.

 ЗМІЯ. Звідки ти це знаєш?

 СОЛДАТ. Звідки? Тебе немає – мить, і ти вже тут. Я не можу вловити цю мить. Мить між стражданням і насолодою.

 ЗМІЯ. Її не існує.

 СОЛДАТ. Як це?

 ЗМІЯ. Я завжди тут.

 СОЛДАТ. Але ж ти йдеш і вертаєшся.

 ЗМІЯ  Це тобі здається. Ти сам це вигадав.

 СОЛДАТ  Ні. Ти обманюєш мене. Вона є. Ця мить є. Іноді мені здається, що я вже вхопив її. Я починаю відчувати її смак, звук, розмір...  але мені завжди чогось бракує, щоб спіймати її.

 ЗМІЯ. Тобі важливіша ця мить, ніж я сама.

 СОЛДАТ. Не знаю. Іноді мені здається, що це так, а іноді -  що ні.

 ЗМІЯ  Хочеш пораду?

 СОЛДАТ. Мабуть.

 ЗМІЯ. Навчися слухати тишу.

 СОЛДАТ. Навіщо?
 ЗМІЯ. Лише між двома ударами серця, коли настає повна тиша, ти можеш відчути смак своєї мрії. Тоді він стає різким і зрозумілим. Він розкаже тобі те, про що ти лише здогадувався. І зрозумівши це, ти будеш чекати наступну паузу між двома ударами, як великий дар.

 СОЛДАТ.  Ти говориш незвичні речі. (Після паузи). Ти обіцяла принести подарунок.

 ЗМІЯ  Я вже його подарувала. Хіба ти цього не помітив?

 СОЛДАТ  Це був подарунок?

 ЗМІЯ  Чуєш, як співає пісок?

 СОЛДАТ   Ти не відповіла мені.

 ЗМІЯ  Ніжно–ніжно, немов колише поснуле немовля.

 СОЛДАТ  Ти не відповіла.

 ЗМІЯ  І, знаєш, щодня у нього інша пісня. Тисячі років – щоденно нова пісня.

 СОЛДАТ  Ти...

 ЗМІЯ  Я прийду вранці. Нам лишилося небагато. Половина половини кроку, крапля видиху, скалка погляду... Слухай пісню піску... Слухай...

 

                                                КАРТИНА  13

 

                                             Шимон і Ханна. Ханна прокидається.

ШИМОН  Ти прокинулась?

 ХАННА. Так. А де Ахав?

ШИМОН  Пішов десь блукати.

  ХАННА. Ми з ним, здається, посварились.

ШИМОН. Він посварився сам із собою.

  ХАННА. Як це?
ШИМОН  Він заблукав у власних бажаннях.

  ХАННА. Ти допоможеш йому?

ШИМОН  Чому ти думаєш, що я можу йому допомогти?

  ХАННА. Я бачу, як він дивиться на тебе.

ШИМОН. І як же?

 ХАННА. Як на свій порятунок. Тоді у нього погляд стає, як у загубленого щенятка. Допоможи йому.

ШИМОН. Ні.

 ХАННА. Чому?

ШИМОН  Якщо я допоможу йому зараз – він зненавидить себе потім.

 ХАННА. Не розумію.

ШИМОН.  Людина пам’ятає лише те, що робить сама. Власні успіхи, власні падіння. Кожній людині байдуже до іншого.

 ХАННА. Ні. Це неправда... неправда...

ШИМОН  Ти так вважаєш? Мені набридли слабенькі люди! Життя б’є їх по обличчю, а вони навіть кров із власного обличчя бояться витерти! Ні, вони не б’ють у відповідь. Ні. Вони зразу шукають, хто б це зробив за них. А потім, коли хтось зробить за них їхню справу, вони починають ненавидіти себе за свою слабкість. Тому я не буду допомагати Ахаву.

 ХАННА. А мені?

ШИМОН  Ти гадаєш, убивство - це допомога?

 ХАННА. Тоді що це?

ШИМОН  Це моя ціна, яку я плачу за право дивитися на це сонце.

 ХАННА. І тобі байдуже до мене?

ШИМОН  Ти хотіла б, щоб я тебе жалів, відмовляв від необачного кроку? Для чого? Ти вже вибрала свою дорогу.

 ХАННА. Ти говориш страшні речі.
ШИМОН Страшні? Для кого вони страшні? Для цієї пустелі? Для тебе, що завтра стане частиною цього піску? Для кого? Чого ти бажаєш насправді? Чого?

 ХАННА (тихо). Ти це знаєш.

ШИМОН. Не думаю. Скажи мені правду. Скажи, для чого ти сидиш тут, біля мене?  На що ти чекаєш, на що сподіваєшся?

 ХАННА. Ти знаєш відповідь.

ШИМОН  Думаю, що знаю. Добре. Я просив тебе про три дні. Так?

 ХАННА. Так.

ШИМОН  Сьогодні я завинив перед вами зі своїм колодязем, тому зроблю тобі подарунок. Ми не будемо чекати закінчення третього дня. Для чого? Все відбудеться тут і зараз.

 ХАННА. Що відбудеться?

ШИМОН  Як – що? Твоя смерть. Є лише декілька питань, що варто обговорити.

 ХАННА. Я...

ШИМОН  Питання нескладні. але необхідні. Ти готова?

 ХАННА.Я...

ШИМОН Отже, питання перше. Є декілька способів убити тебе. Перший – це зарізати. Я маю досить гострий ніж. Він, правда, має один недолік – він занадто короткий, можливо, доведеться бити декілька разів. Але я думаю що впораюсь за три – чотири удари. Є другий спосіб – отрута. Я прихопив із Єгипту трохи про всяк випадок. Але він має той суттєвий недолік, що діє не зразу. Приблизно години дві людина нічого не відчуває, крім слабкості. Потім в неї віднімаються ноги. Через п’ять годин починає горлом іти кров. Крові вистачає приблизно на годину. Але після того людина стає стовідсотково мертвою. Як бачимо- дещо довгий спосіб. Є ще можливість повісити тебе на пальмі, але, чесно кажучи, я не прибічник  такого способу. Хоча він і має свої переваги, як досить швидкий, але у нього надто потворні наслідки. Отже, що ти вибираєш?

 ХАННА. Ти пропонуєш мені вибрати?

ШИМОН А кому? Зрештою -  це твоя смерть

 ХАННА. Навіщо ти хочеш здаватися таким жорстоким?

ШИМОН  Я не розумію тебе. Ти бажаєш смерті чи ні?

 ХАННА.  Ти міг би просто вбити мене. Просто вбити, не питаючи як?!

ШИМОН  Ні. Вибач.  Я не збираюсь вирішувати за тебе. Ти хочеш зробити з мене вбивцю? Так не піде! Це твій вибір! Це твій шлях! Ось і йди по ньому!

 ХАННА. Що ти робиш зі мною?

ШИМОН. Поки ще нічого.

 ХАННА. Ти забираєш у мене мій порятунок, мою химеру.

ШИМОН.  День сьогодні такий. Я он про криницю мріяв.

 ХАННА. Хіба це можна порівнювати?!

ШИМОН  Знаєш, мій батько колись сказав дуже мудру річ: твій болючий зуб важливіший всіх смертей на землі. Для тебе криниця – дурничка, для мене - твоя смерть. Ти домогла мені в моїй дурничці – я не можу не віддячити. Ти вже щось вирішила?

 ХАННА (довго мовчить). Ти переміг.

ШИМОН. Переміг?

 ХАННА. Я вже не бажаю смерті.

ШИМОН. Ти певна цього?

 ХАННА. Тепер – так.

ШИМОН  Це твій вибір. Але знай – ще є час. Якщо передумаєш, я готовий виконати обіцяне.

                              Ханна іде до пальм. Несподівано обертається.

 ХАННА. Ти брешеш, брешеш, старий дурню! Ти б не зміг мене вбити!..

                                   

                                                  КАРТИНА 14

                                                   Шимон та Ахав.

ШИМОН  З чим прийшов?

 АХАВ. Не знаю... Нічого не знаю...

ШИМОН  Лишився один день. Завтра кожен піде своєю дорогою.

 АХАВ. І Ханна?

ШИМОН. І Ханна.
 АХАВ.  Ти вб’єш її?

ШИМОН Навіщо? Вона обрала інший шлях.

 АХАВ (після паузи). Отже, завтра все скінчиться.

ШИМОН. Чи почнеться. Це як подивитися. Я хотів про дещо з тобою поговорити.

 АХАВ. Добре. Говори

ШИМОН.. Скажи – ти добре знаєш порядки в Мойсеєвому таборі?

АХАВ. Так. Але до чого тут це?

ШИМОН. Ти знаєш систему його охорони?

АХАВ. Знаю.. але...

ШИМОН. Тепер слухай. Ми повинні якимось чином розказати все це єгиптянам.

АХАВ. Єгиптянам?! Ти збожеволів!

ШИМОН. Анітрохи. Подумай сам. Що потрібно фараону? Голова Мойсея. Коли він отримає її, йому вже буде не до євреїв. Тоді ми зможемо спокійно йти куди завгодно. Ми станемо нікому не потрібні.

АХАВ. Ти хочеш зрадою отримати свободу?

ШИМОН. Зрадою?! Хто кого зрадив? Великий політичний діяч! Що він сам зробив для людей? Що? Що ти чув від нього, крім порожніх слів і примарних обіцянок. Дешеві магічні фокуси? Будь-який циркач на ярмарку зробить не гірше! Нескінченні розмови з Богом? Казочка для діточок! Він хоче стати вождем, але вміє лише добре розмовляти. І ти вважаєш, що це ми його зраджуємо? Це він, саме він – заради власних амбіцій він зрадив  увесь народ!

АХАВ. Чим зрадив?

ШИМОН. Він забрав у нас реальне життя в обмін на примарні химери.

АХАВ.  Можливо, ти і правий. Але хіба зрада - це вихід?

ШИМОН. Запропонуй інше. Зрештою, хтось винен мати сміливість припинити це безумство.

АХАВ. І як ти збираєшся це зробити?

ШИМОН. Хтось винен піти до єгиптян.

АХАВ. І хто?

ШИМОН. Не лякайся. Це буду я.

АХАВ. Чому саме ти?

ШИМОН. Бо я вже пожив достатньо. Ви молоді. Хай життя дасть вам ще один шанс.

АХАВ. А як...

ШИМОН. Досить! У нас мало часу. Ти винен розповісти мені все, що ти знаєш, про табір Мойсея.

 

                                                    КАРТИНА 15

 ЗМІЯ  Сьогодні наша остання зустріч.

 СОЛДАТ Остання? Ні! Я не хочу!

 ЗМІЯ   Сьогодні.

 СОЛДАТ  Але чому?

 ЗМІЯ  Хіба ти не чуєш кроків?

 СОЛДАТ  Чиїх кроків?

 ЗМІЯ  Вся пустеля гуде. Раз–два. Раз–два. Крокують і крокують. Все ближче й ближче.

 СОЛДАТ  Хто крокує?

 ЗМІЯ  Тіні. Десь там і твоя. Чуєш? Раз–два. Раз–два.

 СОЛДАТ  Я нічого не чую!

 ЗМІЯ  Щось заважає тобі. Я не зможу бути з тобою, поки ти не почуєш...

 СОЛДАТ  Я нічого не чую! Не чую! Не чую!

 ЗМІЯ  Щось дуже близько.

 СОЛДАТ  Я нічого не чую! Тільки не йди від мене!

 ЗМІЯ  Ти хочеш почути?

СОЛДАТ. А ти залишишся зі мною?

ЗМІЯ. Залишусь...

 СОЛДАТ  Тоді я мрію про це!

 ЗМІЯ. Добре. Слухай уважно. Десь тут поруч є люди. Ти маєш убити їх. І коли їхня кров впаде на спраглий пустельний пісок, ти почуєш. Раз–два. Раз–два.

 СОЛДАТ. Я все зроблю!

 ЗМІЯ. Ти повинен убити старого і дівчину. Молодого не зачіпай. Він сам піде.

 СОЛДАТ  Добре. Я все зроблю! Тільки я не хочу втрачати тебе!

 ЗМІЯ  Ти мене не втратиш. Але на тебе вже чекають.

 СОЛДАТ  Хто?

 ЗМІЯ  Твоя тінь. Настав час вам знову з’єднатися.

 

                                                      КАРТИНА 16                                                   

                                                        Ахав і Ханна..

 ХАННА. Ахав, що буде з нами далі?

 АХАВ. Ти хочеш, щоб я тобі поворожив?

 ХАННА. Ні. Людям, у яких немає майбутнього, неможливо ворожити.

 АХАВ.  Чому немає майбутнього? Я особисто помирати не збираюсь.

 ХАННА. Хіба?

 АХАВ.  Що ти цим хочеш сказати?

 ХАННА. Єгипет уб’є тебе. Єгипет ревнивий. Він не пробачає зради.

 АХАВ. Дурниці! В Єгипті моє майбутнє!

 ХАННА. Кожен тішиться своєю химерою. Шимон криницею, я смертю, ти Єгиптом.

 АХАВ. Ти помилилась. Шимон має нову химеру.

 ХАННА. Нову?

 АХАВ. Так. Він задумав натравити єгиптян на Мойсея. Він думає, що якщо єгиптяни вб’ють Мойсея, ми зможемо вільно дихати.

 ХАННА. Не розумію. До чого тут Шимон?

 АХАВ.  Все дуже просто – Шимону захотілося стати героєм. Я трішки допоміг йому в цьому. 

 ХАННА. Як ти міг допомогти?

 АХАВ. Маленька розповідь про табір Мойсея, трішки відомостей про його охорону – і Шимон на шляху до вічної слави, а я до Єгипту.

 ХАННА. І ти не зупиниш його.

 АХАВ. Навіщо? Якщо він бажає поділитись моєю розповіддю з єгиптянами – це його право. А я тихо посиджу біля багаття і почекаю, чим це скінчиться. Головне - не забути перепитати в Шимона про безпечний шлях до Єгипту.

 ХАННА. Тобі не огидно?

 АХАВ.  Від чого?

 ХАННА. Від себе.

 АХАВ. Чому це мені повинно бути огидно?

 ХАННА. Бо ти, наче тварина, ідеш на заклання і не можеш цього зрозуміти. Не можеш збагнути, що Шимон рятує тебе.

 АХАВ. Рятівник знайшовся!

 ХАННА. Так! Рятує. А ти його хочеш зрадити.

 АХАВ. Зрадити? Чим?

 ХАННА. Своєю смертю. Він хоче йти на смерть заради твого життя, а ти кидаєш цей дар в багнюку!

 АХАВ. Не перебільшуй. Шимон - це Шимон. Дивний старий з божевільними ідеями. А, зрештою, що ти пропонуєш? Я так зрозумів, що помирати ти вже не збираєшся?

 ХАННА (дуже тихо). Ні.

 АХАВ. Що ж ти збираєшся робити? Потім, коли залишишся сама?

 ХАННА. Я не хочу... Ні... Не хочу... Тільки не сама! Ахаве, візьми мене з собою. Я не можу лишатися сама в цій божевільній пастці пустелі! Візьми!

 АХАВ. Куди? До Єгипту?

 ХАННА. Не треба туди йти. Там смерть.

 АХАВ. Я тебе з собою не кликав.

 ХАННА. Але... я не можу лишитися на самоті!

 АХАВ. Ти не хочеш до Єгипту – я хочу. Це означає, що нам не по дорозі.

 ХАННА. Але чому Єгипет?

 АХАВ. А куди? Куди мені йти?! Легко давати поради! Ти знаєш іншу дорогу?

 ХАННА. Можливо... Можливо, ця дорога є...

 АХАВ. Чергова химера, наспівана тобі Шимоном?

 ХАННА. Ні. Шлях до Ізраїлю відкритий.

 АХАВ. Ізраїлю?! Знову повертатися до Мойсея?

 ХАННА. До чого тут Мойсей? Це буде наш шлях, тільки наш, чуєш. Ми прийдемо в цю омріяну землю! Ми, лише ми самі! Ми втечемо від смерті! Нам не потрібен нічий дозвіл. Ми самі здобудемо собі землю. Самі! Розумієш – в цьому наш порятунок!

 АХАВ. Дурниці! Один раз я вже повівся на такі промови. Другого разу не буде!

 ХАННА. Але чому?

 АХАВ. Я не буду тобі цього пояснювати. Досить! Все вже вирішено! Моя доля – це моя доля.

 ХАННА. Але ж ти загинеш!

 АХАВ. Може бути.

 ХАННА (після паузи, тихо). Я не виживу сама в пустелі. Не кидай мене.

 АХАВ. Я тебе не кидаю – просто іду своєю дорогою.

 ХАННА. Я можу допомогти тобі.

 АХАВ. Чим?

 ХАННА. Я знаю безпечний шлях до Єгипту. Я знаю як пройти повз патрулі непоміченими.

 АХАВ. Це цікаво, але ж ти не збиралася до Єгипту.

 ХАННА. Страх перед самотністю більший за страх смерті. Я піду за тобою.

 АХАВ. А як же твої мрії про Ізраїль?

 ХАННА. Хай лишаються мріями.

 АХАВ. Ти робиш дивний вибір.

 ХАННА. Але в мене немає іншого виходу. Я  не змогла переконати тебе.

 АХАВ. Добре. Хай буде так.

 

                                               Входить Шимон.

ШИМОН  Сьогодні останній день. В мене є трішки вина. Ми маємо відсвяткувати свято.

 ХАННА. Яке свято?

ШИМОН. Я не знаю його на ймення. Але вслухайтеся в себе. Вслухайтесь уважно. Воно вже тут, поруч, біля нас. Ханно, іди до криниці, вмийся і приготуйся. Сьогодні наш останній день.

 ХАННА. Добре... Я лише... Я хотіла...

ШИМОН. Кажи, не бійся...

 ХАННА. У нас дійсно є привід для свята.

 АХАВ. Ти про що?

 ХАННА. Я... я...

ШИМОН. Кажи.

 ХАННА. Я вагітна. Тепер я це знаю точно.

ШИМОН. Вагітна?

 АХАВ. І ти знаючи це, хочеш йти зі мною в Єгипет?!

 ХАННА. Я не хочу туди йти, але самотності я боюсь більше ніж смерті.

ШИМОН. Ти йдеш із Ахавом до Єгипту?

 ХАННА. Так.

ШИМОН. І ти радієш цьому?

 ХАННА. Ще не знаю. Раніше я думала, що не змогла б народити дитину від ґвалту. Я ненавиділа б її ще до народження... Я бажала їй смерті... А тепер... Тепер... Я зрозуміла, що це єдина можливість на крихту щастя в цьому ворожому дикому світі. Я більше не буду самотньою. Поруч зі мною буде людина, яка полюбить мене, яку любитиму я... Просто так, ні за що... Тому зараз я справді щаслива! Ти правий, Шимоне. Сьогодні буде свято!  (Вибігає).

ШИМОН. Дитина...

 АХАВ. І що з цим робити?

ШИМОН. Жити.

 АХАВ. Але ж це змінить всі наші плани.

ШИМОН.  Ні! Чому? Я знайшов сліди єгиптян. Тут неподалік. Завтра на світанку я піду туди. Все буде чудово!

 АХАВ. Ще є час відмовитися від плану.

ШИМОН. Відмовитись?! Ні! Тепер ні! Заради Ханни. Заради її дитини. Ні! Не сумуй. Сьогодні у нас свято!

 АХАВ. Якось невесело.

ШИМОН. Весело! Буде весело! Слухай, Ахаве, тут неподалік є оаза. Там ростуть чудові фрукти. Сходи набери. А я поки займуся вечерею.

 АХАВ.  Але...

ШИМОН.  Все! Досить порожніх слів! Сьогодні свято!

                                                                Ахав іде.

                                                         

                                                       КАРТИНА 17

 

 

 ЗМІЯ. Скоро все скінчиться. Не сумуй, пустелю, скоро ти зможеш вільно співати свої пісні. Потерпи ще зовсім трішки. Вони скоро заплатять борги. Вони думали, що пустеля це ніщо. Пустка. Порожнеча. Наївні люди. Знаєш, мені інколи стає їх шкода. Вони приходять до тебе, несучи свої маленькі негаразди. Вони думають, що можуть залишити їх тут, серед піску, і просто піти собі далі. Вони не люблять тебе. Вони проклинають тебе. Я знаю, як це боляче - терпіти стільки ненависті. Потерпи ще трішки. Ще зовсім трішки. Їх кроки вже слабшають. Вони вже майже і не тут. Звісно, ще будуть інші... Але ж із цим нічого не вдієш. Їм увесь час потрібно когось ненавидіти. Вони ніколи не розуміють, чим  ти є. Ніколи! Вони просто ненавидять тебе за те, що ти є. Вони намагаються шукати шлях там, де не може бути шляху. Шукають вихід там, де немає входу. Але, знаєш, інколи мені здається, що за мить перед смертю вони починають щось розуміти. Але не встигають. І тоді в їхніх очах застигає здивування. Ось і стало легше. Відчуваєш? Тепер ти можеш вільно співати. Співай! Я чекаю на твою пісню...

 

                                                         КАРТИНА  18

                                                 Вбігає Ахав

 АХАВ. Шимоне! Чуєш, Шимоне, ти був правий! Твоя химера здійснилася! Там! Там у ямі з’явилась вода! Ти подарував людям свою криницю!

 

      Ахав повертається. Оглядається, шукаючи Ханну та Шимона. Не знаходить. Кладе фрукти. Раптом помічає, що хтось лежить на землі. Нахиляється.

 

 АХАВ. Шимоне! Ти спиш? Вставай, сьогодні дійсно свято!

                   Торкається його. Раптом відсмикує руку, помічаючи на ній кров.

 АХАВ. Шимоне!

                                                          Перевертає його.

 АХАВ. Шимоне, що сталося? Господи, він мертвий!.. Шимоне!.. Що сталося, Шимоне? Ханно! Де ти?..

 

           Рвучко схоплюється. Шукає Ханну. Біжить до пальм. За хвилину виходить,         несучи Ханну на руках.

 

 АХАВ. Ханно! Скажи що-небудь! Благаю! Ханно!

                                    Пауза. Він кладе її біля вогнища.

 АХАВ. Ханно! Це неможливо... Ні!...

                                                    Пауза.

 АХАВ. Шимоне, Шимоне – ти так радів, що знайшов єгиптян. Тільки вони знайшли тебе швидше!

                                                     Пауза. Помічає тіло Солдата

 АХАВ.  Хто це? Хто? Старий дурень! Ти привів його сюди! Ти вбив Ханну! Ти вбив її дитину! Бачиш, вона одягнула плаття твоєї дочки, як ти хотів! Вона нарешті побачила дорогу! Дорогу до власного щастя! А ти накликав на неї смерть! Ти обіцяв вбити її  на третій день, і дотримав слова! Ти не брехав! Що ж ти наробив?! Треба було тікати чим далі, а ти здумав погратися в ігри зі смертю! Чому, чому я не зупинив тебе?! Все, що ти зміг – це вбити одного єгиптянина. Все, що ти зміг...

                                                      Пауза.

 АХАВ. Ось тобі й свято! Вибач, Ханно! Я повинен був захистити тебе. Я повинен був зберегти твою дитину! Вибач!

                                        Якийсь час сидить мовчки.

 АХАВ. Тепер я один. Як цього боялась Ханна! Один! Наодинці із пустелею! Що тепер? Що далі? Єгипет?.. Ні... Досить ігор зі смертю.... Досить... Я не буду тікати. Не буду більше тікати! Досить! Мені не потрібні посередники! Я сам буду говорити з Богом. Сам! Немає нікого більше. Ні фараона, ні Мойсея! Є я! Людина. Я приніс свою пожертву. А тепер я йду до Ізраїлю. Я іду в свою землю! І хай інші чекають сорок років. Хай торочать про закони та ідеї! Ви в сто разів гірші за Шимона!  Вибач, Ханно, ця земля мала стати нашою. Вибач! Ти був правий, Шимоне. Сьогодні справді свято. Бо я іду до Ізраїлю! Іду до своєї землі!

              Ахав іде. Тиша. Далеко чути кроки. Раз-два. Раз-два . Кроки затихають. Чути лише шурхіт піску. Потім і він змовкає.

 

                                      ЗАВІСА

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now