Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black

Світлана Новицька

 С Н I Г У Р О Н Ь К А

 Казка для театру

(лiтературно-етнографiчна версiя)

 

Д I Й О В I   О С О Б И:

ДIД МАРТИН

БАБА ОЛЕНА

СНIГУРОНЬКА

ПАВЛИНКА

ГОРДIЙ

Парубки, дiвчата, дiти.

 

 Частина перша.

З  И  М  А.

Картина перша.

 

Звучить гарна, весела музика.  Вiдкривається  завiса. На сценi дiтлашня  бавиться снiговими кульками, щоразу  перегукуючись, на  зразок:  «Лови,  Петрику,  калач!  Дивись тiльки - не заплач!»; «Ось тобi коровай - ширше рота  роззявляй!»… Один бешкетник вискочив на спину iншому, натер приятелю обличчя снiгом i, вiдскочивши убiк,  вигукнув: «Хто за мною поженеться, той козою обернеться.» Ображений хлопчик кинувся було за напасником, та тут  з`явилася Коза  -  перевдягнутий  персонажем  новорiчної  вистави хлопець. Мекнувши, Коза затупотiла ногами i  стала  ганяти дiтей, грiзно примовляючи: «Я - Коза, ой лиха. Утiкайте вiд грiха!» Дiти кинулись урозтiч. Коза - за ними.  Несподiвано з`явилася Баба- переряджений Гордiй, а за  ним  усi  iншi парубки в чудернацькому вбраннi.

БАБА-ГОРДІЙ. Ой, людоньки добрi, чи не зустрiчали  ви  часом моєї кози? Така  маленька,  така  сiренька...  А вредна яка!.. Ось, бачите (показує мотузок) - знову вiдв`язалася! Боюся я, щоб та  бешкетниця шкоди якої не наробила. (Помiчає Козу, яка  ховається помiж дiтьми.) А осьдечки вона!  Йди-нo сюди, капосна. I не сором тобi дiтей лякати? От я тобi зараз перцю дам!

Коза втiкає вiд Баби, Баба женеться  за  нею.  Хлопцi спiвають:

Го-го-го, Коза,  го-го,  сiрая,

Ой,  розходися, розвеселися.

Принеси усiм радiсть в  кожен дiм!

Де Коза ходить, там жито родить.

Де не буває - там вилягає.

Де Коза туп-туп, там жита сiм куп.

 

А в нашiм сiльцi - всi хлопцi стрiльцi.

Встрелили Козу в правеє ушко,

В правеє ушко, в саме сердечко -

Пуць!

Баба намагається вiдшмагати Козу мотузком. Один з хлопцiв, жартома, стрiляє  з уявної рушницi. Коза падає. Всi, з удаваним жахом, зойкнули, пiсня припинилася.

БАБА (ГОРДІЙ). Що з тобою, Кiзонько моя люба, Кiзонько моя мила?.. Не помирай, дорогесенька, не залишай мене сиротою! Що я без тебе робитим-у-у-у?..

ХТОСЬ. Не побивайтеся так, бабусю! Покличте краще дохтора - вiн її вилiкує.

ВСI. Дохтора, дохтора!!.

З натовпу виходить перевдягнутий Дохтор.

ДОХТОР.                   Я дохтор - лєкар,

           Знахар i аптекар.

       Рiжу, зашиваю -

                        Гроші заробляю!

                               Що тут у вас скоїлося?

БАБА (ГОРДІЙ). Захворiла моя Кiзонька, моя радiсть сiробока!

ДОХТОР. Зараз подивимось. (Виймає з валiзки лiкарську трубку, слухає Козу.) Овва, кепськi справи - сiмуляцiус вульгарiус!

БАБА (ГОРДІЙ). А що воно таке?

ДОХТОР. Коротше кажучи: треба Козу зарiзати, поки вона ще не здохла.

БАБА (ГОРДІЙ) (прикриваючи Козу грудьми.) Не дам!  Нiзащо  не дам! (Плаче.)

ХТОСЬ. Ой, шкода старенької! Пане Дохторе, помiркуйте, може є такi лiки, що допоможуть Козу врятувати?

ДОХТОР (пiдморгуючи.) Гаразд! Спробую один засiб.

Дохтор готує шприц, щоб колоти Козу, а  всi  iншi  продовжують пiсню:

                     Коза упала, нежива стала.

                        Лєкар-аптекар бере голочку,

Надима Козi та й у жилочку.

 

Уставай Коза, вставай сiрая

Меду дам тобi та ще й ковбаси,

Пiдем у танець. На цьому - кiнець!

 

Коза встала, обiймається з Бабою.

    БАБА (ГОРДІЙ) (на радощах.) Ну-те, панове,

                                   Ну-те, мурове,

                                   Поставайте у ряду,

                                   Я Козу свою веду!

 

Народ розступається.  Баба (Гордій)  витанцьовує  з  Козою.  З іншого боку сцени чується музика i врештi з`являється гурт переряджених дiвчат з «Маланкою». Одна дiвчина вдягнута Василем, Павлинка - Маланкою. Дiвчата спiвають:      

Нинi Меланi, завтра - Василя,

                               Наша Маланка  добра газдиня.

                               Маланочка не сама ходить,

                               За собою Василька водить.

 

ХТОСЬ. Гляньте-но, хлопцi, що то за проява?

IНШИЙ. Та то ж Маланка грошi на весiльний вiнок збирає!

ДIВЧАТА.                Наша Маланка качурi пасла,

Аж поки зiрка вечiрня згасла.

А пасучи, загубила,

Шукаючи заблудила.

 

Приблудила в чисте поле,

       А там Василько плужком оре.

Анi оре, анi плужить,

За Маланочков дуже тужить.

 

Наша Маланка, як штири дошки,

Пустiть до хати гуляти трошки.

Наша Маланка, як штири дуби,

Пустiть до хати - гуляти буде.

 

                      Дай, Боже, добрий вечiр!

ХЛОПЦI. Доброго i вам здоров`ячка! А чи багато нащедрували?

ПАВЛИНКА. Скiльки не є - усе наше! Все одно бiльше, нiж ви зі своєю Козою виходили.

ГОРДIЙ. Ну, то може нам трохи вдiлите?

ПАВЛИНКА. Ще чого! Самi заробiть.

ГОРДIЙ (насмiшкувато.) Що то за Маланка,

Вбрана, як панянка,

Така добра й мила!..

Коси розпустила,

                                   Витрiщила очi,

                               Ляка серед ночi! (Хлопцi регочуть.)

ПАВЛИНКА. Ой, стережися, Бабо, а то розсерджуся, тодi всi вуса тобi повисмикую, та ще й вид, на додачу, нiгтями розмалюю. Ото вже ми посмiємося!

ДIВЧАТА. Та годi вам! Чого це ви завелися?

ХТОСЬ (скоромовкою.) Раз Варвара та Дем`ян

Посварились за бур`ян,

Бо Варвара Дем`яну

Не давала бур`яну.

ДIВЧАТА. Як не як, свято сьогоднi. Помирiться краще, та й пiдемо разом щедрувати, з Новим роком всiх вiтати.

Гордiй пiдходить до Павлинки, простягає руку. Вони миряться:

Мир миром,

                        Пироги з сиром,

Варенички в маслi,

Ми дружечки краснi!

ДIВЧАТА. Ну, от i добре! А тепер - заспiвуй, Павлинко, ти ж у нас до всiх пiсень голова!

Павлинка  заспiвує, дiвчата пiдхоплюють:

                        Помiж трьома   дорогами, рано-рано,

Помiж трьома дорогами, ранесенько.

Там здибався князь iз Дажбогом, рано-рано,

Там здибався князь iз Дажбогом, ранесенько.

Ой, ти, боже, ти, Даждьбоже, рано-рано,

Зверни менi з дорiженьки, ранесенько.

Бо ти Богом рiк вiд року, рано-рано,

Бо ти Богом рiк вiд року, ранесенько.

А я князем раз на вiку, рано-рано,

Раз на вiку, в недiленьку, ранесенько.

Спiваючи, всi щедрiвники i дiти йдуть за кулiси.

                                          Картина друга.

Хата дiда Мартина i баби Олени. Старi готуються до свята. Баба хотiла поставити на стiл горщик, та вiн вислизнув з її рук i розбився. Вона стала збирати  черепки. Дiд пiдiйшов до неї, поклав руку на плече, щоб заспокоїти. Натомiсть Баба розплакалась.

БАБА ОЛЕНА. Старi ми вже з тобою стали, Мартиночку! Пролетiло ластiвкою наше життя - незабаром скiнчиться, а ми навiть згадки про себе не залишимо. Чому Бог на нас розсердився - не дав дiточок? Ми ж нiколи людям зла не чинили, працювали завжди, не лiнувалися...

ДIД МАРТИН. Ну, годi, годi... Не сумуй, моя люба, не гнiви Бога. На все його воля! Вiн мудрiший за нас. Якщо послав нам випробування - мусимо витримати; за це нагорода велика на нас чекає. Нiколи не можна надiю та вiру втрачати!

БАБА ОЛЕНА. Гарно ти говориш, Мартине. Все б тебе слухала... А таки гiрко самим свято зустрiчати.

За дверима чується спiв, Дiд визирає у вiкно.

ДIД МАРТИН. Чому самим? Ось до нас гостi йдуть.

Дiд з Бабою готуються до зустрiчi. Щедрiвники,  йдучи до хати, спiвають:

Ой, сивая тая зозуленька

       Щедрий  вечiр, добрий вечiр

Добрим людям на здоров`я.

Усi сади та i  облетiла

Щедрий вечiр, добрий вечiр

Добрим людям на здоров`я.

А в одному та i не бувала

 

Щедрий  вечiр, добрий вечiр

Добрим  людям  на  здоров`я.

Нарештi дiставшись до хати, стукають у дверi.

ЩЕДРIВНИКИ. Чи дозволите у вашiй хатi защедрувати?

ДIД З БАБОЮ. Красно просимо! Заходьте,  люди  добрi! Дуже вам радi!

ЩЕДРIВНИКИ (заходячи.) Добрий вечiр у вашiй хатi! Будьте здоровi з Праздником! Дай, Боже, Новий рiк стрiчати i на той рiк дiждати.

ДIД З БАБОЮ. Дай, Боже! Спасибi! Здоровенькi будьте!

ГОРДIЙ. Нуж-бо, заспiваємо пiсню, вшануємо господарiв!

ЩЕДРIВНИКИ. Щедрик, щедрик, щедрiвочка,

Прилетiла ластiвочка.

Стала вона щебетати,

Господаря викликати:

Вийди, вийди, господарю,

Подивися на кошару.

Там овечки покотились,

А баранцi народились.

 

А ягнички - клаповушкi,

Скачуть собi кругом грушки.

 

А баранцi - круторiжки,

Скачуть собi край дорiжки.

БАБА ОЛЕНА. Ой, гарно ж як!

ДIД МАРТИН. Дякуємо вам, добрi люди, що не минули нашої хати!

ХТОСЬ.                    З горбика та в долинку -

                                   Дайте млинчик у торбинку!

БАБА ОЛЕНА. Дамо, дамо... Хто тут у вас за Мiхоношу? (Дає їжу.) А якщо ще нам заспiваєте, грошей добавимо.

ЩЕДРIВНИКИ.     Ой, чи є, чи нема

Пан господар дома?

Щедрий вечiр, добрий вечiр,

Пан господар дома?

 

Ой, нема, ой нема,

Та й поїхав до млина.

Щедрий вечiр, добрий вечiр,

Та й поїхав до млина.

 

Та й муки спитлювать,

Меду-пива купувать.

Щедрий вечiр, добрий вечiр,

Меду-пива купувать.

 

Меду-пива купувать,

Щедрiвникiв частувать.

 

Щедрий вечiр, добрий вечiр,

Щедрiвникiв частувать!

 

ХТОСЬ.                   Горобчик летiв, хвостиком вертiв,

                                   А ти, дядечку, знай - копiєчку дай!

 

ДIД МАРТИН. Даю, а як же. Ось, тримай!

ДIВЧИНКА.            А я дiвчинка маленька,

Маю платтячко рябеньке,

Вмiю гарно щедрувати,

Щось менi потрiбно дати.

БАБА ОЛЕНА. Моя ти щебетушечко!.. Що ж ти хочеш? Кажи, не соромся!

ДIВЧИНКА. А подаруйте менi, бабусю,  намистечко.  Яке воно у вас гарне, так i сяє!

ХТОСЬ. Ой, мала мила, мало й запросила.

БАБА ОЛЕНА. Бери, дитинко! Носи на здоров`я. Хай воно тобi щастя принесе!

ДIВЧИНКА. Гарно дякую,  бабусенько.  Хай  вам  Бог сторицею вiддасть!

ГОРДIЙ.  Подякуємо i ми нашим господарям, що  так щиро нас приймали, що так щедро дарували.

ЩЕДРIВНИКИ. Радi були б погуляти, та пора вже вирушати! Тож на цьому словi - бувайте здоровi!

Щедрiвники, вклонившись господарям, виходять з  хати. Дiд йде за ними,  щоб зачинити дверi. Баба стоїть зажурена, з її очей крапають сльози. Повертається Дiд.

ДIД МАРТИН. Ти знов за своє, Олено! Свято сьогоднi, радiти треба, а не плакати.

БАБА  ОЛЕНА. Не буду бiльше, Мартиночку. Правду кажу.

ДIД МАРТИН. От так краще! Збирайся, Олено, пiдемо на вулицю - згадаємо свою молодiсть, сум та печаль розвiємо!

Дiд Мартин, щоб пiдбадьорити Бабу Олену, заводить жартiвливу пiсню:

Ой, я маю три червiнцi

Куплю хустку своїй жiнцi

Трай, ла-й, ла-й, ля.

Гарна хустка, довгi кiнцi

Ой, як личить моїй жiнцi

Трай, ла-й, ла-й, ля.

Вдягнувшись, старенькi у доброму настрої виходять з хати.

 

Картина третя.

В хату заходять Дiд Мартин i Баба  Олена - веселi, бадьорi; тупочуть ногами, обтрушуючи снiг.

БАБА ОЛЕНА. Ох, Мартиночку, я нiби на тридцять рокiв помолодшала! Але коли б хто побачив, як стара баба iз снiгом бавиться, то засмiяли б.

ДIД МАРТИН. Не посмiли б! Ти таку гарну снiгову красуню вилiпила, що я аж замилувався. Точнiсiнько, як жива! (Важко зiтхнувши.) Якби то Бог змилостивився над нами i послав нам донечку-красуню, бiлокосу та бiлолицю, як той снiг... (Замовк, глянувши на дружину.)

БАБА ОЛЕНА. Отакої! А мене соромив...

ДIД МАРТИН. Пробач, Оленочко. Не буду бiльше. Лягаємо спати, бо вже пiвнiч на дворi. Помолимося Господовi, подякуємо йому за минулий день i попросимо його бути милосердними до нас. (Молиться). Боже великий, єдиний, пробач всi нашi провини  перед Тобою, вiльнi i невiльнi, змiцни духовнi сили нашi, укрiпи вiру святу, допомагай нам  повсякчасно i в усякому дiлi, захисти вiд усього лихого, що є в свiтi, бо Ти створив нас i дбаєш про те, щоб обдаровувати нас всяким добром, на Тебе вся наша надiя, Тебе щиро славимо ми  нинi i повсякчас, i на вiки вiчнi. Амiнь.

Впродовж молитви щось вiдбувається. Вся хата дивно свiтиться, звучить якась надзвичайна музика. Потiм  усе зникло i почувся тихесенький стукiт у дверi.

ДIД МАРТИН. Чуєш, Олено? Хтось наче стукає  у  дверi.

БАБА ОЛЕНА. Хто б це мiг бути о такiй порi?  

ДIД МАРТИН. Зараз дiзнаємось. Гей, хто там за дверима стоїть? Вiдгукнись! З добром до нас, чи з лихим намiром?

СНIГУРОНЬКА (за дверима.) З добром i з радiстю! Пустiть мене, батечко, пустiть мене, матiнко, я - донька ваша, Снiгуронька.

Дiд з Бабою розгублено перезирнулися i остовпiли. Стукiт повторився. Нарештi Дiд наважився вiдiмкнути дверi. В хату увiйшла дiвчина незвичайної краси: бiлокоса та бiлолиця, як той снiг; в бiлому вбраннi, що сяяло, мов сонце.

ДIД МАРТИН. Снiгуронька...

БАБА ОЛЕНА (сплеснувши руками.) Звiдки ж ти взялася, дитинко?

СНIГУРОНЬКА. Ви самi мене з снiгу вилiпили, красою надiлили; а Бог почув вашi молитви, дав менi душу i до вас послав, щоб я вам на старiсть утiхою була.

ДIД МАРТИН. Господи, Творець наш небесний, це таки вона!

СНIГУРОНЬКА. То може привiтаємось? (Вклоняючись.) Доброго здоров`я, батечко, доброго здоров`я,  матiнко! Чи приймете мене за доньку свою?

ДIД МАРТИН. З великою радiстю.

БАБА ОЛЕНА. Милостi просимо, донечко! (Дiд з Бабою вклоняються.) Куди ж тебе посадити, чим тебе пригостити?..

СНIГУРОНЬКА. Не переймайтесь цим, матусенько. Тепер я про вас пiклуватимусь! Менi б тiльки зiгрiтися трошки.

ДIД МАРТИН. Грiйся, ластiвочко наша. Грубка в нас добре натоплена, ще й вогонь не загашений...

СНIГУРОНЬКА. Вогонь?.. Це вiн так яскраво свiтить?  Я вiдчуваю його ласкаве тепло... (Дiвчина тягне  руки  у самiсiньке жерло.)

БАБА ОЛЕНА (з жахом.) Не руш!!!

Та вже пiзно. Снiгуронька скрикує, притискаючи до грудей обпеченi руки. З її очей рясно крапають сльози. Дiд  побiг гасити вогонь, Баба стала заспокоювати Снiгуроньку, обiймаючи її.

БАБА ОЛЕНА. Ох, голубонько, бачу, ще багато чому  тебе вчити доведеться. Вогонь не завжди лагiдний, вiн i згубити може. Покажи менi  свої долоньки.

СНIГУРОНЬКА (розтискаючи кулаки.) Ой, матiнко, що це?!

БАБА ОЛЕНА (роздивляючись). Не знаю, що навiть сказати… Дивина, та  й годi! Глянь-но, Мартиночку.

ДIД МАРТИН. А що там у вас? (Розглядає те, що лежить у Снiгуроньки в руках.) Гм, на маленькi намистинки  схоже, мов з кольорового кришталю зробленi! Звiдки вони в тебе, донечко?

СНIГУРОНЬКА. Коли я до вогню доторкнулася, то  вiдчула, що мої руки наче розсипаються дрiбними краплями. Я злякалась i мiцно стиснула їх, а коли розкрила, то й побачила це...

ДIД МАРТИН. Мабуть то Бог бiль твiй пом`якшити хотiв! (Голубить Снiгуроньку.)

БАБА ОЛЕНА. Що не робиться - все на краще. Ти  собi  з цих намистинок гарнi оздоби зробити можеш.

СНIГУРОНЬКА. Як це?

БАБА ОЛЕНА. Я покажу тобi, доню. А ще навчу тебе  шити, вишивати.., гарних пiсень спiвати! Хочеш послухати?

СНIГУРОНЬКА. Хочу! Заспiвайте менi, матусю, будьте ласкавi.

БАБА ОЛЕНА. Ось - улюблена моя. Пiдспiвуй, Мартиночку. (Спiвають.)

Воли мої сiренькiї, чому не орете?

Лiта мої молодiї, як ви марно йдете.

Ой, упряжу славнi конi, конi воронiї,

Та й поїду здоганяти лiта молодiї.

 

Наздогоню лiта свої на кедровiм мостi,

Ой, вернiться, лiта мої, хоч до мене в гостi.

А що ж тобi буде з того, якщо ми вернемо?

Жалю тобi наробимо, та й собi пiдемо.

БАБА ОЛЕНА (помiтивши, що Снiгуронька спить.) Ой, заснула, бiднесенька. Звiсно - стiльки подiй одразу!.. Але ж не поїла нiчого!

ДIД МАРТИН. Не хвилюйся, хай спить. I ми з тобою ляжемо. А завтра накриємо  багатий  стiл, та вiдсвяткуємо усi разом нашу велику  радiсть.  (Баба лягає, дiд залишається один.) Дякую Тобi, Господи, що зглянувся на нас, грiшних, послав нам доньку, про яку мрiяли.  Сподоби  нас, Боже, свiтлом своєї iстини, щоб навчатися  слова  Твого  i розумiти Заповiдi Твої, щоб творити волю Твою нинi i повсякчас, i на вiки вiчнi. Амiнь.

Частина друга.

В  Е  С  Н  А.

Картина перша.

 

На вулицi з`являється зграйка дiтей. Вони  несуть  на палицях печених «жайворонкiв» i спiвають:

Вийди, вийди, сонечко,

На дiдове полечко,

На бабине зiллячко,

На наше подвiр`ячко.

На веснянi квiтоньки,

На маленькi дiтоньки.

Там вони граються -

Тебе дожидаються.

ХЛОПЧИК (розмахуючи «жайворонком».)

Iз краю кураю

Пташок викликаю:

Летiть, жайворонки,

До нашої сторонки,

Спiшiть, ластiв`ята,

До нашої хати!

ХТОСЬ.                    Вилети, гулю, горою

Винеси лiто з собою!

IНШИЙ.                   Чорногузе - дядьку,

Зроби менi хатку,

I ставок, i млинок,

I вишневенький садок.

 

Дiти защебетали, iмiтуючи спiв рiзних пташок: «Фiть-фiть-фiть, тьох-тьох-тьох, цвiрiнь-цвiрiнь, курли-курли»... В цей час на галявинi з`явилася Павлинка.

ПАВЛИНКА (до дiтей.) А ну, киш, горобцi! Йдiть де-iнде пташок зустрiчати, це наша вулиця!

Дiти вiдбiгли подалi. Старший взяв жменю землi i  кинув пiд ноги Павлинцi, примовляючи:

                                   Агу, горобець,

    I я молодець!

ПАВЛИНКА. Ах ти ж такий-сякий, я тобi зараз дам!.. (Погрозливо йде на дiтей, вони тiкають. Павлинка кричить в iнший бiк.) Гей, дiвчата, швидше сюди, поки тут нiкого немає! (Прибiгають дiвчата.) Горщик взяли? Тут ми його i закопаємо. (Закопує.) Ось так, ось так... Добре! В  кого  голка? Закопуй її Мар`яно! Та як ти робиш?! Гострим кiнцем  угору треба, щоб парубки до нашої вулицi пришитi були, та в iншi кутки не ходили. Залишилося кашу кiлком прибити, та й усе! Чи нi? Щось я таки забула... Гаразд, потiм згадаю. (Прибиває кiлок на те мiсце, де закопаний горщик.)  Буде тепер у нас хлопцiв, наче зернят у кашi! (Спiває з  дiвчатами.)

Що на нашiй да улицi

Дiвки  - чарiвницi.

Закопали горщик кашi

Посеред вулицi.

Не так вони закопали,

Як  кiлком прибили,

Щоб на нашу улицю

Парубки  ходили.

Одна дiвчина помiтила першу квiтку, зiрвала її.

ДIВЧИНА. Дiвчата, дивiться, дивiться!.. Я першу квiтку знайшла!

ІНША. Чекай старостiв цього року! Тiльки поклади квiтку за пазуху i тримай там до  Великодня,  коли вперше заспiвають: «Христос воскрес». А потiм вже можеш за образи заховати - «на щастя».

ПАВЛИНКА. Покажи-но менi ту  квiточку. (Роздивившись квiтку, кинула її на землю.) Тю, дурницi!  Такою  квiткою хлопцiв не причаруєш. Топчiть краще ряст  - здоровiшi будете!  (Власниця квiтки хотiла її пiдняти,  та Павлинка  почала топтати квiтку.)

Топчу, топчу ряст, ряст

Бог здоров`я дасть, дасть.

I ще буду топтати,

Щоб на той рiк дiждати.

ПАВЛИНКА (помiтивши, що  дiвчата  стоять  насупленi.) Чого це ви всi так  набурмосилися? Нумо, «Огiрочки» затанцюємо, тодi вже, певно,  хлопцi  нiкуди  вiд  нас  не дiнуться!

Дiвчата не дуже поспiшають вiдгукнутися на її заклик. Тодi Павлинка  простягає руку ображенiй нею дiвчинi. Дiвчина,  мало-помалу,  простягає  руку  назустрiч,  а  за  нею приєднуються i всi iншi. Починається танець із пiснею:      

Огiрочки в пуп`яночки

Завивайтеся.

Ви, молодi парубочки,

Женихайтеся.

Огiрочки в пуп`яночки

В`ються та в`ють,

Молодiї парубочки

Мед-вино п`ють.

 

Огiрочки в пуп`яночки

Розвивайтеся,

Молоденькi дiвчаточка

Вiддавайтеся.

Огiрочки в пуп`яночки

Вже розвилися.

Молодiї парубочки

Оженилися.

Дiвчата танцюють по колу, переплiвши  руки  навхрест; час вiд часу розплiтаючись у зворотний бiк. Пiд кiнець танцю з`явилася Баба Олена. Павлинка, помiтивши її, кинулась назустрiч. Дiвчата залишились стояти осторонь.

ПАВЛИНКА. Тiтко Олено!.. З недiленькою вас!

БАБА ОЛЕНА. Дякую, Павлинко! Хай i тобi щастить.

ПАВЛИНКА. Як поживаєте?

БАБА ОЛЕНА. Добре, дякувати Богу.

ПАВЛИНКА. Кажуть, у  вас  донечка  знайшлася,  чи  то правда?

БАБА ОЛЕНА. Так i є, що правда.

ПАВЛИНКА. А чого ви її на вулицю  не  пускаєте?  Може вона страшна якась, чи крива?

БАБА ОЛЕНА. Не страшна i не крива. Не гiрша за  тебе, а то й, мабуть, краща. Сором`язлива просто!

ПАВЛИНКА. Дикунка тобто.

БАБА ОЛЕНА. Не всiм же такими вiдчайдушними бути.

ПАВЛИНКА. Перекажiть їй, хай до нас приходить,  будемо разом весну закликати. Спiвати вона хоч вмiє?

БАБА ОЛЕНА. Дасть Бог - почуєш,  то  не  будеш  такою в`їдливою. Ой, щось  я забалакалась з тобою. Треба додому бiгти! Я Снiгуроньцi перекажу, що ти просила,  а  як  вона вирiшить, там видно буде. Бувай здорова, Павлинко. (Йде.)

ПАВЛИНКА. Бувайте здоровi, тiтко!.. Снiгуронька... Що за iм`я таке  чудернацьке!    (Пiдбiгає  до  дiвчат.)   Ой, дiвчата, нарештi я пригадала те, про що забула.  Треба  за веретеном бiгти i над горщиком ним  повертiти,  бо  iнакше нашi чаклування сили не матимуть! Гайда за мною! (Всi зникають.)

Картина друга.

 

Снiгуронька сидить в хатi бiля  вiкна,  спiває  сумну пiсню i перебирає  стрiчки та рiзнi прикраси.

 

СНIГУРОНЬКА. Повiй, вiтре, яром, яром

На ту пшениченьку яру.

Там дiвчинонька стояла,

Цвiт з калиночки ламала.

Цвiт з калиночки ламала

В мамки рiдної питала.

Ой, чи буду я такая,

Як калина червоная?

Ой, будеш ти, доню, будеш,

Як калиночка не будеш.

Та як пiдеш ти вiд мене

Впаде красотонька з тебе.

Впаде красотонька з лиця,

Як з травиченьки росиця.

Пiд кiнець пiснi в  хату  тихо  входить  Баба  Олена, стоїть, заслухавшись.

БАБА ОЛЕНА. Чому така сумна пiсня, донечко?

СНIГУРОНЬКА. Не знаю, матусю... Щось так на душу лягло.

БАБА ОЛЕНА. Голубко моя, як ти тiльки встигаєш з усiм поратись? Бачу  поприбирала, їсти наварила.

СНIГУРОНЬКА. Я ще багато  чого  зробити  хотiла,  так недiля ж! От сиджу,  спiваю..

БАБА ОЛЕНА. Може б ти на вулицю трохи пiшла? З дiвчатами, з парубками  познайомилась. А то все в хатi  сидиш... Зовсiм блiда стала. Так i змарнiти недовго! Пiдеш, доню?

СНIГУРОНЬКА. Якось нiяково, мамо...

БАБА ОЛЕНА.  Чому, серденько  моє?  Тебе  i  Павлинка, сусiдська дiвчина,  кликала. Чого тобi соромитись? Ти  ж  в нас красуня! Спiваєш гарно, одягу собi понашивала...  А силянок скiльки зробила!   Покажи-но менi,  похвались, що там у тебе новенького?

СНIГУРОНЬКА. Ось, сорочку нещодавно закiнчила.

БАБА ОЛЕНА. Яка краса! А вiзерунки... Чекай-но, ти їх намистинками вишивала? (Снiгуронька кивнула головою.)  Так багато... Звiдкіля стiльки?

СНIГУРОНЬКА. Мушу вам зiзнатися, мамо...  Пам`ятаєте, коли я вперше з`явилася тут i обпалила руки вогнем?..

БАБА ОЛЕНА (з сумом.) Пам`ятаю, донечко.

СНIГУРОНЬКА. З того часу, як буває, ненароком  обпечуся, я завжди знаходжу цi дрiбнi намистинки.  Хоч  як  намагаюсь бути обережнiшою, та все одно...

БАБА ОЛЕНА. Доню моя, якi в тебе  руки  тонкi  стали, мов прозорi! Усе, чуєш, бiльше ти до пiчки не  пiдходитимеш! Я сама буду  їжу готувати, посуд мити, що там ще...

СНIГУРОНЬКА. А я що робитиму?

БАБА ОЛЕНА. А ти  живи,  життям  насолоджуйся,  пiснi спiвай, гарний одяг  носи, їж досхочу, спи i нi об чiм не журися!

СНIГУРОНЬКА. Трутнем бути? Нi, я так не можу!  Проживу стiльки, скiльки  менi на роду написано, та житиму так, як людинi гiдно.

БАБА ОЛЕНА (плаче.) Доню моя, донечко...

СНIГУРОНЬКА (обiймаючи матiр.) Отакої, мала на старiсть утiхою бути, а вам через мене плакати доводиться! Краще б я нiчого не розповiдала.

БАБА ОЛЕНА. Хiба годиться вiд матерi критись? Ой, донечко, що ж нам  робити тепер?

СНIГУРОНЬКА (життєрадiсно.) А от що: спершу спробую вас порадувати трошки - пiду на вулицю з дiвчатами та хлопцями весну закликати.

БАБА ОЛЕНА. Пiдеш? (Снiгуронька киває головою.) Доню...

СНIГУРОНЬКА. Благословiть, мати, весну закликати!

БАБА ОЛЕНА. Хай Бог благословить.

Баба Олена хрестить Снiгуроньку, цiлує її в лоба.  До хати заходить  Дiд Мартин.

ДIД МАРТИН. А куди це мої дiвчата збираються?

СНIГУРОНЬКА. На вулицю! Весну закликати.

ДIД МАРТИН. Це добра справа. Скорiше б весна прийшла! Бо як весною день пропустиш - за цiлий рiк не  наздоженеш. Розумнi люди кажуть - один весняний день цiлий рiк  годує. Ой, що це я своїми балачками затримую тебе,  доню.  Iди  з Богом, моя ластiвко, клич весну. (Хрестить її, цiлує.)

СНIГУРОНЬКА. Дякую, тато, дякую, мамо!

БАБА ОЛЕНА.  Бережи себе, доню! (Снiгуронька йде.)

ДIД МАРТИН.  Що з тобою, Олено? Сумна ти якась.

БАБА ОЛЕНА. Оце думаю, прийде пора... Снiгуроньцi замiж виходити. Пiде вона вiд нас, i ми з тобою знов самi залишимось.

ДIД МАРТИН (махнувши рукою.) Про що ти, Оленочко,  їй Богу. Та нам ще  онукiв бавити  доведеться!  Я  їм свищики змайструю, вечорами казки розповiдатиму, веселих пiсень спiвати буду. (Спiває).

Мав ставок я на печi,

Черпав воду саком,

Ловив рибу граблями,

Стрiляв раки маком.

 

Гоп, мої гречаники,

Гоп, мої милi.

Гоп, мої молодички,

Що ви наробили.

 

Загорiвся мiй ставок,

Риба погорiла,

Щупаки дiстали крила,

В небо полетiли.

(До Баби.) Усе буде добре, от побачиш!

 

 

Картина третя.

Зграйка дiтей з вереском вибiгає на вулицю. Вони грають в «Лиса». «Лис» ловить дiтей; дiти тiкають, перегукуючись: «Ладу, ладу, Лис позаду! Вереду, вереду, Лис попереду!» «Лис» зловив одного хлопчика: «Ага, попався.  Тепер ти Лисом будеш!» Гра починається спочатку. Дiти стають в коло, примовляють до нового «Лиса», що стоїть в серединi:

Ха-ха-ха, гi-гi-гi!

Лис зловився в капканi.

Качки, кури, голуби,

Тiштесь, смiйтесь, гi-гi-гi -

Злодiй-Лис у капканi!

 

Ой, ой, вирвався - тiкайте,

Бо страшна у Лиса злiсть

Кого зловить - того з`їсть!

Дiти тiкають,  «Лис»  починає всiх  ловити.  Нарештi спiймав дiвчинку.

ХЛОПЧИК. Тепер ти «Лисом» будеш!

ДIВЧИНКА. Набридло вже в «Лиса». Давайте у щось  iнше пограємо!

ХЛОПЧИК. Ти не хочеш, бо твоя черга надiйшла.

ДIВЧИНКА. А от i нi! Ми зморилися - треба перепочити. Краще у «Волосянку» будемо.

ХЛОПЧИК.  В «Лиса»!

ДIВЧИНКА. У «Волосянку»!

Однi дiти кричать: в «Лиса»; другi: у «Волосянку»!

ХЛОПЧИК. Добре. Порахуємось. Чий верх буде, у  те  й гратимемо. (Рахує  мiж собою та Дiвчинкою.)         Одна баба ворожила,

Кусок сала положила.

Тут воно є - щастя моє!

ДIВЧИНКА. Моє, моє... Моє таки зверху! Ой нумо,  братця, волосянки тягти.  А хто не дотягне, того за чуб тягни.

Дiти  починають  тягти  звук  «i-i-i».  Задерикуватий хлопчик не дотяг i  зупинився. Дiти кинулись до нього,  почали смикати за одяг, аж поки всi не повалилися з реготом. За кулiсами почувся спiв парубкiв:

Розлилися води на чотири броди

Гей, дiвки, весна красна,

Весна красна, зiлля зелененьке.

 

У першому бродi зозуленька кує,

Гей, дiвки, весна красна,

Весна красна, зiлля зелененьке.

 

У другому бродi соловей щебече,

Гей, дiвки, весна красна,

Весна красна, зiлля зелененьке.

 

У третьому бродi коничок заржав,

Гей, дiвки, весна красна,

Весна красна, зiлля зелененьке.

 

В четвертому бродi сопiлочка грає,

Гей, дiвки, весна красна,

Весна красна, зiлля зелененьке.

Дiти пiдхоплюються, побачивши парубкiв.

ДIВЧИНКА. Ой, хлопцi йдуть! Тiкаймо, бо ще наженуть!

ХЛОПЧИК. Не бiйся, не наженуть. Ми з Гордiєм в  приятелях ходимо.

ДIВЧИНКА. Та ну?!

ХЛОПЧИК. Так i є, побачиш!

З`являються парубки, продовжуючи спiвати. Дiти приєднуються до них, бавлячись, iмiтують те, про що йдеться в пiснi.

 

Зозуленька кує, бо про лiто чує,

Гей, дiвки, весна красна,

Весна красна, зiлля зелененьке.

 

Соловей щебече - сади розвиває,

Гей, дiвки, весна красна,

Весна красна, зiлля зелененьке.

 

Коничок заржав - вiн дорiженьку почув,

Гей, дiвки, весна красна,

Весна красна, зiлля зелененьке.

 

Сопiлочка грає - в улицю скликає,

Гей, дiвки, весна красна,

Весна красна, зiлля зелененьке.

 

ГОРДIЙ. Привiт, малеча! Щось дiвчат наших не видно. Куди це вони подiлися? (Дiтям.) Побiжiть-но, їх пошукайте.

ХЛОПЧИК.  Чого там шукати? Зараз самi прийдуть!

ГОРДIЙ (нiби на вухо старшому, але так, щоб всi дiти чули.) А хто швидше обернеться, тому на цукерки  дам! (Дiти кинулися урозтiч.) Отак вже краще! Тепер не заважатимуть. (Парубкам.) Ну, як, хлопцi, пограємо у  що-небудь, поки дiвчата з`являться?

ХТОСЬ. Може в «Жучка»?

ГОЛОСИ. Давайте!

Один з хлопцiв стає спиною до всiх i  простягає  руку попiд пахвою, долонею догори.  Хлопцi б`ють його по долонi, а вiн мусить вгадати хто? Коли вгадає, той стає на  його мiсце. Поки хлопцi грають, з`являються дiвчата з веретеном. Помiтивши хлопцiв, швиденько передають його назад i вiдкидають убiк.

ПАВЛИНКА. А подивiться-но, дiвчата, що  за  гостi  на нашiй вулицi? Бачте, наша їм бiльше до вподоби, нiж своя. (Спiвають.)

ДIВЧАТА.    А на чужiй улицi смiття та полова,

А на нашiй улицi челядь чорноброва!

А на нашiй улицi все рiвно та рiвно,

Вигравали парубочки вороними кiньми.

А на тiй улицi все яри та кручi,

Вигравали чорнi куцi з вулицi iдучи!

ГОРДIЙ. Здорова була, Павлинко!

ПАВЛИНКА. Здоров будь i ти, Гордiю!

ГОРДIЙ. Дивись, тобi киває!

ПАВЛИНКА. Хто?

ГОРДIЙ. Корова з хвостом! (Всi регочуть.)

ПАВЛИНКА. I де ти був, коли Бог розум роздавав?

ГОРДIЙ. На полювання ходив. Вбив ведмедя, обдер лисицю,  принiс додому зайця,  мама зарiзала качку,  наварила киселю. Прийшов Тарас i з`їв все за раз. Прийшлося взятися за iндикiв. А ви знаєте,  дiвчата,  що  немає  нiчого гiршого за iндики?!

ДIВЧАТА. То чому ж?

ГОРДIЙ. Бо одного мало, а двох не з`їси!

ПАВЛИНКА. Ну й намолов - сiм мiшкiв  гречаної  вовни! Та коли хочете на нашiй вулицi гуляти, викуп давайте.

ГОРДIЙ. Якого вам викупу треба, дiвчаточка?

ПАВЛИНКА. Пiсню заспiвайте!

Хлопцi,  порадившись,  починають  спiвати.    Дiвчата пiдхоплюють:

ХЛОПЦI.            А ми просо сiяли, сiяли.

Зеленая рута, жовтий цвiт, жовтий цвiт.

ДIВЧАТА.           А ми просо витопчем, витопчем.

Зеленая рута, жовтий цвiт, жовтий цвiт.

ХЛОПЦI.            А чим же вам витоптать, витоптать?

Зеленая рута, жовтий цвiт, жовтий цвiт.

ДIВЧАТА.           А ми конi випустим, випустим.

Зеленая рута, жовтий цвiт, жовтий цвiт.

ХЛОПЦI.            А ми конi переймем, переймем.

Зеленая рута, жовтий цвiт, жовтий цвiт.

ДIВЧАТА.           А ми конi викупим, викупим.

Зеленая рута, жовтий цвiт, жовтий цвiт.

ХЛОПЦI.            Ой, чим же вам викупить, викупить?

Зеленая рута, жовтий цвiт, жовтий цвiт.

ДIВЧАТА.           А ми дамо дiвчину, дiвчину.

Зеленая рута, жовтий цвiт, жовтий цвiт.

Пiд час спiву хлопцi та дiвчата стають у двi лiнiї. Залежно вiд тексту, то один ряд наближається до суперника, то другий. Пiд кiнець спiву-гри дiвчата кричать: «Нашого полку убуде, убуде!». Хлопцi: «Нашого полку  прибуде, прибуде!». Павлинка вiдривається вiд дiвчат i бiжить до хлопцiв. Гордiй перехоплює її на бiгу, i, високо  пiднявши над собою, ставить поруч. Загальний вигук здивування.

ХТОСЬ. Здається, час в «Царiвну» грати. Вже й перша пара в нас є!

ПАВЛИНКА. Тю, навiщо менi такий шибеник? Я собi кращого парубка знайду!

ГОРДIЙ. Ох i вредна ти дiвка, Павлинко! От  зараз впiймаю тебе, та навчу чемностi березовим прутом.

ПАВЛИНКА. Ач який лихий, а ти спробуй мене iз  зав`язаними очима зловити! Пограємо в «Слiпу бабу». Тобi ж не вперше бабою бути!

ГОРДIЙ.       Ну, стережися, дiвко! Допекла ти мене таки!

Гордiй простягає руку до дiвчат; йому подають хустку. Хтось з дiвчат  допомагає Гордiю зав`язати очi i тричi розкручує його.

ПАВЛИНКА. Лови!

Павлинка бiгає, плеще в долонi, Гордiй шукає її, всi iншi уболiвають. Раптом з`являється Снiгуронька. Всi, потроху, замовкають, враженi її красою тiльки Гордiй вертиться, мов дзига. Прибiгають дiти, спостерiгають.

 

ГОРДIЙ. Та де ж ти?.. А, попалася! (Наштовхнувся на Снiгуроньку і зняв пов`язку.)  Яка гарна!.. Мов сама весна  в  людськiй подобi до нас завiтала. Хто ти, дiвчино?

СНIГУРОНЬКА. Я - Снiгуронька.  Дочка Баби Олени та Дiда Мартина.

ГОРДIЙ. Красно просимо до нашого гурту!

ДIТИ. Це  ми її привели! Дай на цукерки!

ПАВЛИНКА. Я вам на горiхи зараз дам! А ну, геть звiдси! Це я її запросила весну закликати. (Тягне Снiгуроньку до себе.)

ГОРДIЙ. Чого ж ми стоїмо? Заспiваймо веснянку, а Снiгуронька нехай Ладою буде! Гайда!

 

Гордiй взяв Снiгуроньку за руку i побiг на центр площi, за ним - усi  iншi. Лише Павлинка залишилась осторонь. Дiвчата прикрасили Снiгуроньку вiнком i стрiчками, стали разом з хлопцями в коло i почали веснянку.

 

ДIВЧАТА.                Весняночко-паняночко,

Де ти зимувала?

СНIГУРОНЬКА.    У садочку на пеньочку

На сорочку пряла.

ХЛОПЦI.                 Ой, весна, ой, красна,

Ти чого до нас прийшла?

СНIГУРОНЬКА.    Я прийшла до вас з теплом

I з зеленим житечком.

ВСI (спiвають.) Ой, весна красна попiд лiсом йшла,

Ой, ло, ло, попiд лiсом йшла.

Попiд лiсом йшла, фартушком трясла,

Ой, ло, ло, фартушком трясла.

Фартушком трясла, всiм тепло несла,

Ой, ло, ло, всiм тепло несла.

Малим дiточкам кучечки бити,

Ой, ло, ло, кучечки бити.

Малим дiвочкам цiвочки сукати,

Ой, ло, ло, цiвочки сукати.

Зрослим дiвонькам кросенцi ткати,

Ой, ло, ло, кросенцi ткати.

Малим хлопчикам хрещика грати,

Ой, ло, ло, хрещика грати.

Старшим парубкам поле орати,

Ой, ло, ло, поле орати.

Старим бабусям раду радити,

Ой, ло, ло, раду радити.

Старим дiдусям тин городити,

Ой, ло, ло, тин городити.

ПАВЛИНКА (пiдiйшовши, в`їдливо.) Який чарiвний  спiв! Я навiть заслухалась. Гарно, дуже гарно!.. А тепер ви  мене слухати будете! (Говорить, мов закляття.)

Iду до дому

На зелену солому.

На тiй соломi

Сидить жаба.

Хто писне,

Той жабу хлисне.

Менi можна говорити

Сто раз,

А iншому - анi раз!

Ви мною знехтували. На iншу промiняли... Це вам так не минеться! Дивiться, щоб потiм шкодувати не довелось!

 

Всi остовпiли. Павлинка пiшла геть. Хлопцi та дiвчата розгублено перезирнулися. Снiгуронька закрила обличчя  руками i заплакала. Гордiй став заспокоювати її.

Частина третя.

Л I Т О.

Картина перша.

 

Досвiток. На сценi з`являються дiвчата, озираючись довкола.

ДIВЧИНА.   Сюди, дiвчата! Тут немає нiкого!

З`являються дiвчата, несуть опудало - Марену.  Снiгуронька з ними.

ДIВЧИНА. Тут її заховаємо, щоб хлопцi не вкрали.

IНША. Кропивою її притрусiть - як полiзуть,  то знатимуть!

СНIГУРОНЬКА. Зачекайте, Дайте, я їй намисто своє почеплю.

ДIВЧИНА. Яке гарне! I не жаль тобi, Снiгуронько, на опудало його вдягати.

СНIГУРОНЬКА. Та нiчого, я собi ще зроблю. А Маренонька наша - красунею  буде!

ХТОСЬ. Йдемо швидше, дiвчата, треба ще вiнки з ранкових квiтiв сплести!

Дiвчата обережно йдуть. Через якусь хвильку з`являються хлопцi. Попереду Гордiй. Вони несуть опудало Купала.

ГОРДIЙ. Здається, тихо! Давайте сюди опудало, та заховаємо, щоб дiвчата не знайшли. (Ховають опудало на протилежному боцi вiд дiвчачого.) Отак добре! А тепер йдемо хмиз збирати.

ХТОСЬ. Гордiю, я там один тин пригледiв...  (Хлопцi шепочуться, смiються.)

ГОРДIЙ (схаменувшись.) Тш-ш!

Хлопцi  тихесенько йдуть. Озираючись,  з`являється Павлинка.

ПАВЛИНКА. Нiхто мене тут не побачить, нiхто не заважатиме. (Збирає росу, вмивається нею.) Омий моє лице, вранiшня роса! Дай менi вроду, дай мені щастя вiджени геть всi напастi.  Сонечко ясне, появись на небi! Ти святе, величне i прекрасне, ти освiщаєш гори i долини, високi могили - освiти мене, рабу Божу, перед усім миром: перед панами, перед царями, перед хлопцями та дiвками - красою, любощами та милощами, щоб не було нi любiшої, нi милiшої вiд мене. Як ти ясне та величне, щоб i я така  була  перед усім миром хрестиянським навiки вiкiв. Амiнь. Дай менi знак своєї згоди, ясне сонечко, благаю тебе!

З`являються першi сонячнi променi. Вони висвiтлюють розмальованi голови опудал. Павлинка спершу лякається, та врештi опановує себе.

ПАВЛИНКА. Так от як ти менi вiдповiдаєш?! (Тупнувши ногою.) Все одно по-моєму буде! (Розлючена йде геть.)

Свiтла стає все бiльше. На сценi  з`являються Баба Олена i Дiд Мартин.

ДIД МАРТИН. Їй же Богу, Олено, ти щось як вигадаєш...Чого нам її шукати?  Казала Снiгуронька,  що  з  дiвчатами до свята готуватись буде. Хочеш, щоб її подруги  засмiяли: батько i мати бiгають за дорослою донькою, мов за нетямущим цуценям!..

БАБА ОЛЕНА. Не сердься, Мартиночку! Щось тяжко менi на серцi, боюся я за Снiгуроньку. Втратимо ми її!

ДIД МАРТИН (перелякано замахав руками.) Господь з тобою! Що ти говориш? Не лякай мене! (Потираючи серце.) Ой, i менi чомусь недобре зробилося... Вернемось до хати, може Снiгуронька вже прийшла. (Дiд з Бабою йдуть додому.)

Картина друга.

 

Сонце пiднiмається все вище. Ясний день. Парубки приносять хмиз i починають складати його для багаття.  З iншого боку з`являються дiти. Вони йдуть один за другим, тримаючись за руки i стрибаючи на однiй нозi, примовляють:

Ой, чук  гречки,

Чорнi  овечки.

А я гречки намелю,

Гречаникiв напечу!

ГОРДIЙ (дiтям.) Гей, котигорошки, ану збiгайте, ще трохи хмизу назбирайте! (Дiти кинулись  виконувати  завдання.) Тiльки довго не барiться! 

Один парубок присiв, пораючись бiля хмизу. Iншi почали шептатись мiж  собою, потiм один з них перескочив через сидячого i присiв попереду, за ним почали стрибати всi iншi хлопцi. Аж тут надiйшли дiвчата i стали  спiвати  парубкам:

Скакали дикi кози

Через дикi лози.

То в гору, то в долину,

То в ружу, то в калину.

СНIГУРОНЬКА. А за ними козак -

Вернiться всi назад!

Останнiм виявився Гордiй, вiн пiдкорився Снiгуроньцi i почав скакати в зворотньому напрямку. За  ним - iншi.

ГОРДIЙ. Оце так дiвчата! Заганяли нас зовсiм.

ДIВЧИНА. Бiднi ви, бiднi! Може, дати  хусточку  -  носа втерти?

ГОРДIЙ (до жартiвницi.) Послухай, маю щось тобi сказати - дуже важлива справа! Задав  менi один чоловiк  задачу... Каже, як не навчишся, i близько до мене не  пiдходь! То от я й  шукаю  собi  вчителя.  Ану  признайся,  ти  так вмiєш?.. (Бринькає на губах.)

Дiвчина вiдштовхнула Гордiя. Всi регочуть, крiм Снiгуроньки. Гордiй перехопив її погляд, знiтившись вiдiйшов убiк. Почали сходитись дiти з хмизом. Маленька дiвчинка несла декiлька гiлок i водночас роздивлялася божу корiвку, що сиділа в неї на пальцi .

 

ДIВЧИНКА.            Коровко, коровко,

Дай  менi  сиру,

Дай менi масла.

Я тебе, коровко,

Цiле  лiто пасла!

Аж тут стрiмголов прилетів хлопчисько, зiштовхнувся з дiвчинкою. Усе гiлячча розсипалося.

 

ГОРДIЙ. I де ж ти був?

ХЛОПЧИК. Забарився...

ГОРДIЙ.  На дiрявiм  мосту  провалився!  (Допомагаючи збирати хмиз.)  Малувато буде!  Гей, дiвчата, позичте  нам свою Мареноньку, щоб вогнище розпалити.

ДIВЧАТА.    Ач, якi хитрi! Вона нам самим потрiбна!

ГОРДIЙ.  Ну, коли так, то ми її силою вiдберемо!

ДIВЧАТА.    Тiльки спробуйте!

Дiвчата  оточують  кiльцем Марену, не пiдпускаючи хлопцiв, i спiвають:

Коло млина долина, долина,

Там дiвчина блудила, блудила.

 

Корiнь-зiлля копала, копала,

Сама ж його не знала, не знала.

 

Дала його на раду, на раду

На хлоп`ячу громаду.

 

Хлопцi його не знали, не знали,

В руки його не брали, не брали.

 

Корiнь-зiлля кропива, кропива,

Хлопцям очi жалила, жалила.

Хлопцi весь час намагаються прорвати облогу дiвчат. Та пiд кiнець пiснi дiвчата вихоплюють  кропиву i,  жартома, жалять хлопцiв.

ГОРДIЙ. Ось ви як! Ну, начувайтеся!

Парубки зачерпують воду з рiчки i обливають дiвчат. Верески, регiт. Дiвчата вiдповiдають хлопцям  тим  же. До загального обливання приєднуються дiти. Всi мокрi,  веселi i щасливi. Дiти примовляють:

Течи, течи, водо з мене,

А я буду рости з тебе.

А ти будеш витiкати,

А я буду виростати.

ДIВЧАТА.                Вода, вода холодная,

Стечи з мене,

Нагрiй мене.

А з кого не стече -

Того сонце спече!

Нарештi всi вгамувалися. Дiвчата викручують одяг.

 

ДIВЧИНА. Хлопцi, швидше розпалюйте вогонь! Сушитися будемо.

Гордiй починає терти деревиною  об  деревину,  щоб видобути вогонь i веде невимушену розмову.

ГОРДIЙ. А хто з вас найсмiливiший, дiвчата?

ДIВЧИНА. А навiщо тобi про це знати?

ГОРДIЙ.  Та от, хочу собi у кумпанiю запросити - квiтку щастя шукати.

СНIГУРОНЬКА. Папороть?

ГОРДIЙ. Авжеж. Пiдеш зi мною?

СНIГУРОНЬКА (ледве чутно.) Пiду...

ГОРДIЙ. Кажуть: хто в нiч на Iвана Купала  знайде  в лiсi квiт папоротi i зiрве його, той усе на свiтi знатиме; йому вiдкриються скарби, захованi пiд землею; вiн не  буде боятися лихих сил; зможе причарувати  найкращу  дiвчину...Тiльки це не так вже й просто зробити.

СНIГУРОНЬКА. Ой, розкажи, Гордiю! Страх, як цiкаво...(Раптом спалахує вогонь вiд тертя деревини.)  Обережно, вогонь! Дивися, горить!

ГОРДIЙ. Ти що, вогню злякалася? А ще папороть шукати збираєшся! Сiдайте, дiвчата, бiля багаття, я  вам розповiм про чарiвну квiтку щастя. Так от! Посеред купальської ночi вчується в лiсi наче пострiл, i висока, у пояс людинi, стрiлка вмить виросте вгору, а на нiй з`явиться червона, невиданої краси вогнева квiтка, розквiтне, а пахощi пiдуть на весь лiс. Але тiльки простягнеш руку  - враз здiйметься неймовiрний гамiр, крик, шум, регiт, завивання i бозна що! То лихi сили: вiдьми всiлякi,  лiсовики, вовкулаки, русалки - перешкоджатимуть смiливцю, щоб  самим вхопити її. Як не злякаєшся - матимеш квiтку, а нi -  пропадеш.

СНIГУРОНЬКА. А я не боюся  русалок!  Я  все  про  них знаю. Мене матуся однiєї пiснi навчила. (Спiває.)       Ой бiжить, бiжить мала дiвонька,

А за нею та русалонька.

«Ти послухай мене, красна панночко,

Загадаю тобi три загадоньки.

Як угадаєш - до батька пущу,

Не угадаєш - до себе вiзьму:

Ой, що росте без кореня,

А що бiжить без повода,

А що цвiте без цвiту?»

«Камiнь росте без кореня,

Вода бiжить без повода,

Папороть росте без цвiту.»

Панночка загадочок не вгадала,

Русалочка панночку залоскотала.

Раптом звiдкiлясь почувся таємничий голос: «То  що  ж цвiте без цвiту, дiвчино? Кажи, бо залоскочу!» Дiвчата заверещали i зiрвалися з мiсць.

 

 

Картина третя.

На сценi, несподiвано для всiх, з`являється Павлинка.

ПАВЛИНКА. Що, налякала я вас, дурненькi?

СНIГУРОНЬКА. Павлинко, ти?

ПАВЛИНКА. А ви гадали - русалка?!

ДIВЧИНА.  Чого ти до нас прийшла?

ПАВЛИНКА. Хiба менi дорога яка заказана? Я, може, помиритися з вами хочу! Чи ви такi лихi,  що  не  пробачите? Снiгуронько, будеш далi на мене сердитись?

СНIГУРОНЬКА. Нi, Павлинко. Я не маю у душi зла.

ПАВЛИНКА. От i добре! На, тримай! (Кидає Снiгуроньцi яблуко.)

Тобi яблучко, менi грушечка.

                                   Не сварiмся, помирiмся, дружечко!

(Пiдходить до Снiгуроньки, обiймає її.) А чого це ви досi у вiнках? Може, ворожити не вмiєте? То я вас навчу! Ходiмо зi мною. (Хлопцям.) А ви не пiдглядайте, бо ще наврочите!

ГОРДIЙ. Дуже треба! Нам парубоцьких забав вистачає!

Дiвчата понуро йдуть за Павлинкою до рiчки. Хлопцi вовтузяться бiля вогню.

ПАВЛИНКА. Кидайте вiнки у воду i повторюйте за мною: «Як вода швидко йде, так би я швидко вiддалася; як сонцю всi люди радiють, так щоб i мною радiли; як вiтер шпарко вiє, так аби до мене швидко свати  їхали;  як  любить  масюнька дитинка свою мамку i гине за нею, так  аби  парубки гинули за мною».

Дiвчата кидають вiнки у воду i спостерiгають за ними.

ДIВЧИНА.  Дивiться, мiй вiнок до берега прибило...

ПАВЛИНКА. Сидiти тобi у дiвках ще довго!

ДIВЧИНА.   А твiй, глянь, далеко понесло, та як  швидко... Мабуть, не затримаєшся ти у нашому селi!

ПАВЛИНКА. Снiгуронько, чогось твiй вiночок з мiсця не рушить. Зачепився за щось, напевно! Зараз ми його...

Павлинка кидає камiнь у Снiгурочкин вiночок. Вiнок тоне. Дiвчата злякано скрикують.

ХТОСЬ. Що ти наробила?!

IНША. Навiщо ти втопила його?!

ПАВЛИНКА (холодно.) Вибач, Снiгуронько. Я не  навмисне. Я ж тобi допомогти хотiла!

Дiвчата трохи збентеженi. В цей час парубки викрадають у них Марену i з гамором кидають її у рiчку. Потiм, склавши руки, мов до молитви, спiвають:

Утонула  Маренонька, утонула,

На верх кiсонька зринула...

У помсту парубкам Павлинка бiжить за опудалом Купала i кидає його в рiчку. Дiвчата трохи пожвавiшали i заспiвали:

Ой, купався Iван та в воду упав,

Було ж тобi, Iваночку, не купатися,

Зi старими бабами  розпрощатися,

З молодими  дiвками  цiлуватися.

ГОРДIЙ. То  хто  там  про   поцiлунки спiвав?

ДIВЧАТА. Не я! Не я!

ПАВЛИНКА  (з  викликом.) Я! (Стала перед Гордiєм.)

ГОРДIЙ. Я краще у вогонь стрибну, нiж з тобою буду цiлуватися! (Пiшов до багаття.)

СНIГУРОНЬКА. Не треба!!!

Гордiй перестрибнув через вогонь.

ГОРДIЙ. Та що ти, Снiгуронько, я пошуткував! (Приклад Гордiя наслiдують iншi.)

ПАВЛИНКА (мiцно взявши Снiгуроньку за руку.) Пiдемо  i ми, Снiгуронько, перестрибнемо через вогонь, хай вiн нас очистить i дружбу нашу змiцнить на вiки вiчнi!

Снiгуронька налякана. Павлинка тягне її до  вогнища. Снiгуронька пручається,  ледве вирвала руку.    Павлинка перестрибнула сама, та стала до Снiгуроньки простягати руки.

ПАВЛИНКА. Не бiйся, стрибай! Що тут страшного?

Всi iншi кричать Снiгуроньцi: «Не бiйся! Стрибай! Давай, Снiгуронько!» I Гордiй теж  махає  їй  рукою.  Снiгуронька, мов у снi, починає розбiгатися, та помiчає Бабу Олену i Дiда Мартина, що з`явились на галявинi.

БАБА ОЛЕНА. Донечка!

СНIГУРОНЬКА. Матусенько!

Але Снiгуронька вже не в змозi спинитися. Вона  стрибає через багаття  і полум`я  охоплює  її.  Всi з  жахом бiжать Снiгуроньцi на допомогу, а коли розступаються -  її вже немає, а полум`я згасло.

БАБА ОЛЕНА (падаючи на згарище.) О, Боже, як  ти  мiг допустити таке?.. За що, Господи?! Який ти жорстокий!..

ДIД МАРТИН (пiднiмаючи  дружину.)  Не  треба,  Олено. Заспокойся...  Бог дав - Бог взяв.

БАБА ОЛЕНА. Як я без неї на свiтi житиму?!

Раптом з неба залунав голос Снiгуроньки.

СНIГУРОНЬКА. Любi мої, не  сумуйте  за  мною! Душа моя вiчна в рай вознеслась, а тiло своє я  по  крихтi кожному роздарую, щоб жила з вами поруч краса, щоб  згадували мене добрим словом i з радiстю. Приймiть мiй останнiй подарунок i прощавайте!

 Водночас згори починають  падати  дрiбнi  намистинки. Вони неймовiрно  яскравi i блискучi. Можна подумати, що то рясний дощ. Здивованi дiвчата пiдставляють руки чи фартушки. Дiти збирають намистинки з землi, несвiдомо бавлячись:

Iди, iди, дощику,

Зварю тобi борщику

В череп`янiм горщику!

Iди, iди, дощику!

Гордiй сидить на землi,  затуливши  очi  рукою.  Баба Олена ловить намисто рукою i цiлує його.  Дiд  клопочеться бiля неї. Мiж людьми перелякано метушиться Павлинка.  Вона виглядає так, нiби на неї замiсть маленьких намистинок падають величезнi кам`янi брили.

ПАВЛИНКА (впавши на колiна, до неба.)  Снiгуронько!.. Пробач менi, щиро кажу, я не прагнула твоєї загибелi... Це все пиха та гордощi мої виною!  Клянуся,  що пiду  по  святим мiсцям грiхи свої замолювати, тiльки прости менi.

ДIД МАРТИН. Хай Бог простить тобi, дiвчино. Мандруй у свiти i розповiдай людям цю сумну iсторiю, може, вони трохи добрiшими стануть.

Павлинка тiкає. Всi iншi стоять, задерши голови до неба, а на них падають дрiбнi намистинки. Звучить  чарiвна музика, сiдає сонце, закривається

ЗАВІСА.

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now