Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black

Неда Неждана

УГОДА З АНГЕЛОМ

Фарс-фантасмагорія на дві дії

 

ДІЙОВІ ОСОБИ:

ДЕН, Денис Олександрович Вовк – 30-35 років – клоун і липовий страховий агент.

ЛІКА, Анжеліка – його громадянська жінка, трохи молодша –  юрист.

ЛЮБОВ Серафимівна, теща Дена - екстремальна жінка-танк, близько 50 років.

НОРА - Елеонора - клієнтка 1 – симпатична, але недорікувата особа, «33 нещастя».

АННА-Марія, клієнтка 2 – екзальтована блондинка років 35-40.

ДІВЧИНА-АНГЕЛ – вона ж музикант, вона ж психолог, вона ж медсестра, вона ж адвокат.

ШЕФ, Артур Вікторович, директор фірми «Шоу», він же ЗАЄЦЬ – близько 40-45 років.

ПАНЬКО Микола Федорович - капітан міліції, коханець тещі Дена – близько 50 років.

ГОЛОС 1, ГОЛОС 2 - голоси по телефону.

ПРОЛОГ

Вечірнє місто. Міст через річку, такий собі місточок, півколом, з ліхтариком. Біля входу на нього сидить Д і в ч и н а, гарненька, але скромно вдягнена, і грає на якомусь музичному інструменті (скрипці, гітарі, сопілці …). Біля неї – капелюх із грошима. Іде чоловік - Д е н . У нього в руках троянда. Він зупиняється трохи на віддалі, слухає, дивлячись на Дівчину. Потім кладе замість грошей троянду. Вона відкладає інструмент, всміхається, бере квітку. Ден не проти познайомитись, але з іншого боку входить його жінка Л і к а, помічає чоловіка, кидає ревнивий погляд і гукає.

ЛІКА. Ден! Я тут!

ДЕНИС. Іду! (Зітхає і йде до жінки, ледь цілує її в щічку). Привіт.

ЛІКА. Привіт. Ми ж запізнюємось! Чому ти так довго?

ДЕНИС (буркає). Важливий клієнт був…

ЛІКА (з підозрою дивиться на Дівчину). Ясно. А що, квіти ти так і не купив?

 ДЕНИС. Ні. По дорозі купимо.

ЛІКА. І де ти їх купиш? Там уже все зачинено.

ДЕНИС. Значить, переб’ються. Ходімо, ми ж запізнюємось.

Денис бере жінку під руку й веде, майже на виході крадькома дивиться на дівчину, вона всміхається співчутливо-іронічно. Він рішуче прямує далі.

 

СЦЕНА 1

Міст через річку, але вранці. Повз міст з різних боків назустріч одна одній поспішають дві жінки – Ліка і Нора. Раптом на голову Норі падає щось маленьке, а нагорі каркає. Нора скрикує і хапається за голову. Це «щось» від пташки.

НОРА (до Ліки). Перепрошую, ви не подивитесь, що у мене тут на голові?

ЛІКА (розглядає, принюхується). Здається, це… воно.

НОРА (зітхає). Воно і є? (Ліка киває «так», Нора сумно). От як завжди. І чому все на зло!

ЛІКА. Може, дати вам вологі серветки? У мене є ароматизовані.

НОРА. Давайте. Дякую. (Бере серветку, витирається не дуже вдало, розмазує).

ЛІКА. Давайте допоможу. (Витирає).

НОРА. Дякую. (Дивиться вгору). І чому вона вибрала саме мене?

ЛІКА. Знаєте, кажуть, це до грошей. Може, пощастить із фінансами.

НОРА. На мені справджуються лише погані прикмети. Це ще квіточки.

ЛІКА. Специфічні у вас квіточки, а що ж ви тоді називаєте ягідками?

НОРА. Цеглу.

ЛІКА. Що?

НОРА. Вчора у мене біля скроні просвистіла цегла. Ледь не вбила.

ЛІКА (після паузи). Жах… І хто ж її кинув?

НОРА. Сподіваюсь, ніхто. Просто собі впало.

ЛІКА (іронічно). Святий дух кинув?

НОРА. Та ні, дім старий, з балкона впало. Зі мною таке часто трапляється, я вже звикла.

ЛІКА (ховає серветки). Що, весь час цегла падає?

НОРА. Не тільки цегла. То машина наїжджала. Раз десять. А то було – планка упала.

Мама мене називала 33-е нещастя. А в школі поганяло було – Норка-непруха. Може, мені застрахуватися? Але чи є страховка від цегли? Чи від планки?

ЛІКА. Я в цьому не фахівець. Але у мене чоловік страховик – він може знати.

НОРА. Ой, справді? А ви б не могли мене познайомити з ним? Будь ласка! А то боюсь, що з моїм щастям мені трапиться якийсь шахрай замість страхового агента і обчистить до нитки. А ви людина порядна, зразу видно.  З вашою рекомендацією - то більш надійно.

ЛІКА. Я взагалі-то на роботу йду…

НОРА. Будь ласка. Вам теж вигода. Я чула: страхові агентства за кожного клієнта воюють.

ЛІКА. Ну, гаразд. Я зателефоную - може, він ще вдома…  (Набирає номер телефону).

НОРА. Дякую! Може, ця пташка таки добрий знак - я зустріла вас! (Ідуть разом зі сцени.)

 

СЦЕНА 2

Оселя Дена і Ліки. Незаможно, але сучасно, стильно. Ден удома, збирає сумку – там перука, грим, маска зайця. Чути, як відчиняють замок. Ден різко ховає все в сумку, сумку в коробку, а ту – ховає, наприклад, під ліжко і завішує чимось (можуть бути варіанти).

ЛІКА (входить). Знайомтесь, Денис Олександрович. А це потенційна клієнтка…

НОРА (подає руку, Ден бере її, але не цілує). Елеонора. Але для вас можна просто Нора.

ЛІКА (льодяним тоном). Денис Олександрович теж їде на роботу, тому може приділити вам зовсім трохи часу… (Дену). Елеонора хотіла проконсультуватися з приводу страховки.

ДЕН. Так… І що ви хотіли застрахувати? Машину, дім, життя?

НОРА. Ой, я ще не знаю. Краще все.

ДЕН. Все – надто абстрактно і дуже дорого.                                 

НОРА. А-а, якщо дорого… Розкажіть, що у вас є, а я виберу…

ЛІКА (втрачає терпіння). Може, ви під’їдете в офіс і на місці розберетесь?

ДЕН. Я зараз не в офіс, а в одну фірму. Я можу розповісти, які є страховки…

ЛІКА. Тоді я пішла. Я не можу так довго чекати. Бувай, любий, тільки стеж за часом.

ДЕН. Добре, я тебе проведу. (Виходять. Ляскають двері. Чути гуркіт. Він повертається. Нора лежить на підлозі, впала разом із табуретом.) Що сталось? (Подає руку).

НОРА (встає). Я гойдалась, а воно чомусь упало. Які у вас стільці падучі!

ДЕН. Це не крісло-качалка. (Ставить стілець на місце). Отже, найпоширеніша страховка – «автоцивілка». У вас є машина?

НОРА. Ой, ні, що ви. Я не самогубця. З моїм щастям я б розбилась у перший же день.

ДЕН. Це страховка відповідальності перед третіми особами.

НОРА. Тим більше. Я б в’їхала в зад президента чи прем’єр-міністра.

ДЕН. Ви маєте на увазі зад авто?

НОРА. А що, такий зад, звичайний, ви не страхуєте?

ДЕН. Чому? Страхуємо. І інші органи теж…  Але краще оптом – можна просто життя?

НОРА. А хіба можна жити вічно?

ДЕН. Ні, це значить, хтось отримає страховку, коли ви помрете.

НОРА. Щоб я платила гроші за те, щоб хтось нагрівся на моїй смерті? Не дочекаєтесь!

ДЕН. Чудово, життя відпадає. А здоров’я? Є медичні страховки. Закордон і просто.

НОРА. Оце те, що треба. Тільки… Боюсь спокуси. А раптом мені захочеться собі щось зламати, чи порізати, щоб отримати страховку? І я не розрахую свої сили?

ДЕН. Все одно, страховку отримують медики.

НОРА. Що? Я буду платити, страждати, а ці упирі - наживатися на моєму нещасті? Ні!

ДЕН. Так, тоді називайте самі, від чого ви страхуєтесь і до побачення. Я поспішаю.

НОРА. Від нещасного кохання!

ДЕН. Це для того нещасного, хто в вас закохається?

НОРА. Ні, для мене. От раптом я закохаюсь у вас…

ДЕН. Оце – ні. Якби можна було страхуватися від кохання, агентства б розорилися.

НОРА. Ну, добре. А є така страховка, щоб отримала сама людина, а не хтось десь колись.

ДЕН. Є. Від повені, цунамі, пожежі, землетрусу, від пограбування, нападу бандитів…

НОРА (перебиває). А від морального пограбування?

ДЕН. Це як?

НОРА. Ну, якщо хочуть вкрасти мою дівочу цноту…

ДЕН. Ну, якщо ви можете довести, що вона була у вас в наявності на момент страхування і підключити до неї сигналізацію…

НОРА. Ні, сигналізацію не треба. Обійдемось нападом бандитів. То що, підпишемо зараз?

ДЕН. Зараз? Може, ви ще подумаєте? Подивитесь ціни в інших агентствах…

НОРА. Ні-ні, я згодна. Чи треба їхати в офіс?

ДЕН (явно уникає походу в офіс). Ні, в офіс не треба. Я ж казав, що їду не туди.

НОРА. Нічого, ви розкажете, як туди їхати, і я вас почекаю.

ДЕН. Я не знаю, коли повернусь.

НОРА. Я прийду завтра. Чи післязавтра.

ДЕН (приречено). Гаразд, давайте підпишемо зараз. (Вписує). Розпишіться тут і тут.

НОРА (розписується). І який перший внесок?

ДЕН (замислено). Давайте п’ятдесят.

НОРА (дає гроші). Кров’ю розписуватися не будемо? Ні? (Пауза). Це був жарт.

ДЕН. Я здогадався. Якщо це все – то нагадаю, що я поспішаю…

НОРА. Так-так, я іду. Але я не прощаюсь (Ден напружився) – я кажу «до побачення».

Нора йде. Ден тільки-но дістає зі схованки сумку, перевіряє черевики – великого розміру, клоунські.  У двері знову дзвонять і він ховає сумку, але забуває про черевики. Це ЛЮБОВ.

ЛЮБОВ. О, ти ще вдома? Чудово!

ДЕН.  Так, ви щось хотіли, Любов Серафимівно? Бо я поспішаю...

ЛЮБОВ. А Ліка вже годину як на роботі. Працює як бджілка. Не те що деякі…

ДЕН. Я вже вибігаю… А ви знову за сіллю?

ЛЮБОВ. Ні. Я за цукром. У мене закінчився.

ДЕН. Зараз відсиплю.

Він щоб прикрити черевики нібито випадково скидає на них куртку, виходить. Теща піднімає куртку і помічає великі черевики, з подивом розглядає. З’являється Ден.

ДЕН. Стільки досить?

ЛЮБОВ. Так, дякую… А чиї це черевики? Твої?

ДЕН. Можна сказати і так…

ЛЮБОВ. Боже мій, що у тебе з ногами? Вони так розбухли?

ДЕН. Та ні, це для одного друга…

ЛЮБОВ. Ого! У тебе є такий великий друг? Чому ти ніколи нас не знайомив із ним?

ДЕН. Тобто, не зовсім для друга… Він ходить в експедиції… полює за сніговою людиною. Вони хочуть його відловити, а потім… не везти ж його голого-босого.

ЛЮБОВ. Снігова людина? Та що ти кажеш? А звідки вони знають його розмір ноги?

ДЕН. Це елементарно. Він же лишає сліди – їх поміряли. А я маю знайомого чоботаря…

ЛЮБОВ. Ой, а коли його привезуть, ти мені покажеш?

ДЕН. Оце не обіцяю. По-перше, його триматимуть у науково-дослідницькому інституті, в спеціальній засекреченій лабораторії… До того ж він може виявитися агресивним…

ЛЮБОВ. Все одно, це ж цікаво. Я люблю паранормальні явища.

ДЕН. Гаразд, якщо його привезуть, я спробую домовитись, але зараз я запізнююсь.

ЛЮБОВ. Добре-добре, я вже йду.

Теща виходить. Він ховає черевики і теж іде. Затемнення.

 

СЦЕНА 3.

Міст через річку. Ближче до вечора. Ден іде поблизу мосту і чує жіночі крики. Нора біжить у розірваній блузці і кричить. За нею може гнатися чоловік у масці, який, помітивши стороннього, розвертається.

НОРА. Рятуйте! Люди! (Наштовхується на Дена.) Допоможіть! За мною женуться!

ДЕН. Заспокойтесь. Що сталося? Хто женеться?

НОРА. Не знаю. Якийсь бандит у масці. Я боюсь!

ДЕН. Не бійтесь. Я з вами. (Оглядається). Тут більше нікого немає.

НОРА. Точно? (Оглядається, на Дена). Це ви? Яке щастя, що це ви! Мій страховий агент!

ДЕН. Ви Елеонора?

НОРА. Для вас просто Нора. Тепер – ви мій рятівник!

ДЕН. Та я нічого не робив…

НОРА. Але зробите!

ДЕН. Ви хочете, щоб я бився з вашим бандитом? Перепрошую, але це не мій профіль…

НОРА. Ні, ви засвідчите, що на мене напав бандит. І я одержу страховку.

ДЕН. Стривайте, чого він від вас хотів, цей чоловік?

НОРА. Я думаю, що найдорожчого…

ДЕН. Гаманець? (Та киває «ні»). Діаманти? (знову «ні».) Невже кредитну картку?

НОРА. Ні, мою честь…

ДЕН. Тепер я розумію, чого він так швидко втік. (Її нерозуміючий погляд). Побачив мене.

НОРА. Напевне. То що, може, ми зараз під’їдемо в офіс? І оформимо видачу страховки?

ДЕН. В офіс? Це займе якийсь час... Стривайте, і як же ви в такому вигляді?

НОРА (помічає розірване, прикриває). О, Боже. Справді. Що ж мені робити? (Схлипує).

ДЕН. Давайте, я вам дам свого піджака. (Вона одягає його).

НОРА. Дякую. Ой, а дзеркальця у вас випадково немає?

ДЕН. Є, але я б вам не радив у нього дивитися… До речі, замість дзеркала є річка.

НОРА (бачить бруд на відображенні в річці). О, Боже! А вологих серветок у вас немає?

ДЕН. Немає. Є волога річка.

НОРА. Ой, ні. З моїм щастям я шубовсну в воду. А мені ж ще їхати в офіс…

ДЕН. Давайте краще підемо до мене додому, ви вмиєтесь, прийдете до тями, заспокоїтесь.

НОРА. Боже, вас послало мені небо! Я не знаю, як і дякувати…

ДЕН (на виході). Що послало, це точно, і дуже далеко… (Ідуть разом зі сцени.)

 

СЦЕНА 4

Ден приводить клієнтку додому.

ДЕН. Проходьте у ванну, вмийтесь, а я зараз щось пошукаю перевдягнутися.

НОРА. Дякую… (Знімає піджак). Ми можемо перейти на ти. Після такої пригоди, хіба ні?

ДЕН. Ось, тримайте піджака.

НОРА. Ой, нічого, що я така?… В негліже?

ДЕН. Нічого, я не дивлюсь.

НОРА. Нічого-нічого, можете дивитись, ви ж рятівник – вам можна... А жінка не прийде?

ДЕН. Вона прийде не раніш, як за годину. Я піду підшукаю вам якусь майку. (Виходить.)

Нора наспівує  пісеньку. Чути шум води. Двері риплять, з’являється Ліка. Вона якась втаємничена, піднесена. Ставить свічку в підсвічник, починає наспівувати пісеньку. Тут з’являється Нора з рушником на голові і рушником замість кофтинки. Свічка падає.

НОРА. Ой, це ви? А ми вас не чекали так рано…

ЛІКА. Що ви тут робите?

НОРА. Я – Нора, хіба ви мене не впізнали?

ЛІКА. Впізнала. Що ви тут робите в такому вигляді?

НОРА. Я от… змивала косметику. Це нічого, що я позичила ваш рушник? Навіть два?

ЛІКА. Це так ви віддячили за мою допомогу?

НОРА. Ну, гаразд, я можу зняти… (Знімає обидва, лишається в білизні).

ЛІКА. Ну, знаєте, це вже зовсім нахабство…

НОРА. Так чим ви не задоволені більше? Що я вдягнула рушник чи зняла?

ДЕН (входячи). Я знайшов для тебе майку… Ой, я не помітив, як ти прийшла. Привіт.

ЛІКА. Привіт. Так, мій рушник, моя майка, що далі… мій чоловік?

ДЕН. Лік, ти не так зрозуміла…

ЛІКА. Що тут можна розуміти? З ванни виходить напівгола дівиця, а ти виходиш із спальні і подаєш їй одяг. До речі, мій. Може, ти скажеш, що це умови страховки?

ДЕН. Ти майже вгадала. Це все через страховку…

ЛІКА. Так, не роби з мене ідіотку.

ДЕН. Між нами нічого не було. Слово честі.

ЛІКА. Може й не було, може, ви тільки збирались. Мені все одно.

НОРА. Перепрошую, а можна, я вдягнусь? (Тягнеться за майкою, Ліка її не дає.)

ЛІКА. В мою майку? Нізащо! Я не хочу, щоб мої речі носили якісь шльондри. Геть!

НОРА. Я не шльондра! Я потерпіла. І я не можу піти в такому вигляді!

ЛІКА. І де ж твій одяг?

НОРА. Мою блузку порвав маніяк!

ЛІКА (Ден). Виявляється, ти ще й маніяк? Чудово. Як багато нового я про тебе дізналась!

ДЕН. Лік, ну що ти несеш? Який із мене маніяк?

ЛІКА. Якщо чесно, то на сексуального маніяка ти явно не тягнеш. Темперамент не той.

ДЕН. Припини. Ти сама привела її на мою голову. Я тебе не просив!

ЛІКА. Вибач, я привела її, як ти кажеш, на голову, а не на інше місце.

НОРА. Перепрошую, може, я одягну, хоча б свою блузку?

Ден кидає їй блузку. Вона намагається стулити розірване, але виходить кумедно.

ДЕН. Я тебе прошу: заспокойся і послухай мене.

ЛІКА (спостерігаючи за нею). Судячи по блузці, ти був в ударі! Яка шалена пристрасть!

ДЕН. Не накручуй сама себе. Зараз вона піде, і ми про все поговоримо.

ЛІКА. Так, знаєш що? Зараз вона піде, і ти разом із нею.

НОРА. Ні, я не піду в такому вигляді.

ЛІКА. Тоді піду я.

ДЕН. Зачекай! (Ден хапає футболку, дає Норі.) Все, одягайся і виходь від гріха подалі…

НОРА. Я не піду, поки мені не виплатять мою компенсацію.

ЛІКА. А, так вона таки шльондра? Ти зняв її за гроші?

НОРА. Я не шльондра!

ЛІКА. До речі, на шльондру вона не тягне. Міг би знайти кращу…

НОРА. Це я не тягну на шльондру? Подивись на себе! Теж мені королева Марго!

ЛІКА. Вона сміє ображати мене в моєму ж домі!

ДЕН. Взагалі-то вона назвала тебе королевою…

ЛІКА. Так ти з нею заодно?

НОРА.  Я сказала з іронією. На королеву ти, звісно, не тягнеш.

ДЕН (Норі). Якщо ти не заберешся звідси негайно, я точно стану маніяком!

НОРА (ховається від нього за Ліку). Він мені погрожував, ви свідок! Це ще один напад! Я маю отримати подвійну компенсацію, за два напади!

ДЕН (Ліці). Бачиш, до чого довела твоя нерозбірливість у знайомствах! (Іде в спальню).

ЛІКА. Моя? Це твоя нерозбірливість, а моя довірливість! І, будь ласка, звільни мене від ваших фінансових розборів! (Норі). Та відчепіться від мене врешті-решт!  

Ден приносить якісь гроші, дає їй і виставляє за двері. Захлопує двері і повертається.

ДЕН. Ліко, ти розумієш, що це схоже на водевіль?

ЛІКА. Схоже. Тільки артист із тебе ніякий, фальшивий.

ДЕН. Я не граю, а кажу правду: я застрахував її від нападу бандитів. А тут на неї дійсно напали під мостом, я йшов повз, почув крики і допоміг їй прийти до тями. От і все.

ЛІКА. Просто добрий самаритянин! І навіщо ти тягнув її додому, а не в міліцію, чи в офіс?

ДЕН. Ну, тому що… сюди ближче.

ЛІКА. От ти сам себе послухай. Розумієш, що так не буває?

ДЕН. Чому ти мені не віриш?

ЛІКА. Тому що це абсурд! З мене досить цієї байди. Можеш іти слідом за своєю пасією.

ДЕН. Вона не моя пасія, і я нікуди не піду.

ЛІКА. Тоді піду я. Тому що лишатися з тобою під одним дахом мені огидно.

ДЕН. Мені набридло виправдовуватися в тому, чого я не робив. Або ти віриш мені, або…

ЛІКА. Ні.

ДЕН. Ти робиш помилку.

ЛІКА. Я зробила її значно раніше. Жодна добра справа не лишається безкарною.

ДЕН. От і я про те саме…

Ліка мовчки збирається і виходить. Ден не зупиняє її. Ляскають двері.

 

СЦЕНА 5

Ден на самоті блукає по кімнаті, починає і кидає справи, дістає пляшку – щоб випити з горя, але не встигає. Дзвонить телефон – це клієнтка (може бути присутня «живцем»).

ДЕН. Алло.

АННА. Доброго дня. Я Анна-Марія Чмих. Мені потрібен Денис Вовк.

ДЕН. Слухаю вас.

АННА. Мені рекомендував вас Артур Вікторович. Я з приводу замовлення.

ДЕН. То що у вас, день народження, корпоратив? Може, у вас ювілей?

АННА. Ювілей у мене? З чого ви взяли? У мене немає.

ДЕН. А що є?

АННА.У кого?

ДЕН. У вас?

АННА. У мене нічого.

ДЕН (закипає). Поясніть, навіщо ви мені дзвоните, якщо у вас немає свята?

АННА. У мене немає, але є у доньки. День народження. 4 рочки.

ДЕН. Так чому ж ви зразу не сказали?

АННА. А ви у мене цього не питали.

ДЕН (довге зітхання). Добре, у вас є побажання до програми?

АННА. Є. Костюм якогось милого звіра. І щоб було весело і «комільфо».

ДЕН. Комільфо – це як?

АННА. Комільфо – це просто комільфо. Я не знаю як пояснити. Подивіться в словнику.

ДЕН (ще довше зітхання). Ясно. І коли приходити?

АННА. Ну, на день народження. Десь годині о 7-й.

ДЕН (втрачаючи терпіння). А коли у неї день народження?

АННА. Як завжди. День народження - один і той самий день. Це Пасха бува по-різному.

ДЕН. І який, який це день?!

АННА. Я не знаю, який. Може, сонячний, може дощ. Я не дивилася прогнозу…

ДЕН. Дата! Яка дата!

АННА. А, дата! Так би зразу і сказали… Дата чого?

ДЕН (ледь не плаче). Дня народження доньки!

АННА. А-а-а. 7 число. Цього місяця. Тобто, завтра. Адреса: Гоголівська, 17.

ДЕН. Чудово: ми майже сусіди. Скажіть іще, яка у вас квартира?

АННА. Квартира? А вам для чого?

ДЕН. Як це для чого? Ну, я ж маю знати, куди я йду!

АННА. А-а-а. Зрозуміло. Трикімнатна, 80 кв. метрів. Дві лоджії. Після ремонту…

ДЕН. Номер! Номер квартири!

АННА. Так би зразу і сказали. Що ж ви мене плутаєте? Номер 16. А що?

ДЕН. Нічого, все нормально. І який телефон?

АННА. Мій?

ДЕН. Свій я знаю.

АННА. Радіотелефон, кнопковий. Панасонік. Є ще старий апарат, із диском…

ДЕН. У вас специфічне почуття гумору. Оригінальне.

АННА. Та що ви, я не люблю жартів, я їх не розумію. Так ви артист чи ні?

ДЕН. Ні, я іграшка! (Кидає трубку.) Боже, яка дурнувата!

Знову повертається до пляшки, але випити не встигає – новий дзвінок. Він не бере трубку. Телефон дзвонить довго. Нарешті він бере трубку з ледь стримуваною люттю.

ДЕН. Алло! Ви, часом, не білявка?

ШЕФ. Сам ти білявка! Це я, не пізнав?

ДЕН. Тепер пізнав. Перепрошую, я думав, це одна дамочка…

ШЕФ. Як ти розмовляєш із клієнтами, йолоп?  Це була жінка банкіра!

ДЕН. А ти з нею спілкувався? У неї ж одне гальмо ручне, одне ніжне і ще отут во третє!

ШЕФ. Я не бачу, де третє.

ДЕН. Твоє щастя, що не бачиш. Вона мене просто дістала…

ШЕФ. Це ти дістав. Це супер-пупер-віп-клієнтка. Ще один вибрик, і ти безробітний. Ясно?

ДЕН. Ну, можу я раз у житті зірватися? У мене тут усе шкереберть: Ліка пішла…

ШЕФ. Що, вона таки дізналась, що ти граєш зайчиків?

ДЕН. Хвалити Бога, ні… Просто приревнувала і на рівному місці!

ШЕФ. Так, розбирайся сам зі своїми бабами. Хоч на рівному місці, хоч на горбатому. Слухай сюди. Зараз ця жінка прийде до тебе, щоб занести подарунок для дочки...

ДЕН. Ні! Тільки не зараз! Якщо зайде Ліка…

ШЕФ. Ти що, боїшся власної баби? Ну ти даєш… І ти ж казав, що вона пішла, не дрейф.

ДЕН. Ти ж знаєш, що вона нічого не знає…

ШЕФ. Так, старий, ти мене дістав зі своєю конспірацією. Зараз ти приймаєш клієнтку по вищому розряду, або я розказую все твоїй благовірній, який ти у нас пречудовий клоун.

ДЕН. Ти ж давав мені слово, що не скажеш…

ШЕФ.  Не скажу, якщо ти візьмешся за розум. Це наш шанс, ясно?

ДЕН. Ясно.

ШЕФ. А за ці вибрики з тебе штраф і пляшка. Все, бувай.

Ден кидає трубку. Іде знову до пляшки, зупиняється. Ставить на місце. Дзвінок у двері.

 

СЦЕНА 6

ДЕН (відчиняє, вводить Анну-Марію з пакетом-подарунком.) Прошу, проходьте.

АННА. Я Анна-Марія. .

ДЕН. Зрозуміло. А я Денис. Будете щось пити? Чай, каву?

АННА. Ні-ні, не варто. Я хочу зробити казкове свято для дитини. Але моя Аліса така вразлива! Нещодавно пішли в ляльковий театр «Вовк і семеро козенят» - такий тріллер. Там так не комільфо. Вона розплакалась!

ДЕН. Так, бідні козенята…

АННА. Ні, бідний вовк – йому розрізали живіт просто на сцені! Який жах!

ДЕН. Не бійтесь, клоун – це зовсім не страшно.

АННА. Клоун? А мені казали, що ви працюєте у звіриній подобі. Хіба ні?

ДЕН. Ну, можна сказати і так. Але не бійтесь, робити собі харакірі я не буду.

АННА. Що робити?

ДЕН. Харакірі – ритуальне самогубство - розрізання живота у японських самураїв.

АННА. Ясно. А ви не займались самурайством?

ДЕН. Ні-ні. Не бійтесь. Я цілком мирний клоун… у звіриній подобі.

АННА. Жаль - я ніколи не бачила самураїв живцем… То ви покажете звірину подобу?

ДЕН. Що, прямо тут?

АННА. А де? У спальні? Чи у ванні?

ДЕН. Та ні, можна й тут. (Ричить по-звіриному, вона сахається).

АННА. Боже… Це зовсім не комільфо! Я думала у вас є костюм, маска…

ДЕН. А, ви мали на увазі костюм? Є, зайчика. Годиться?

АННА. Покажіть. Я ж маю знати, кого пускати до дочки. А раптом вона злякається?

Вона така вразлива, така вразлива… Вся в мене…

Ден дістає маску зайця, приміряє щоб одягнути. Вона розглядає.

ДЕН. Ось бачите, який симпатичний зайчик.

АННА. Так, але вуха недостатньо стирчать… І ще видно зуби. Це знак агресії!

ДЕН. Та що ви, яка агресія? Це просто усмішка!

АННА. Ну, гаразд. Хай буде. Ось подарунок – її улюблена іграшка, її мрія.

ДЕН (знімає маску, дістає з пакета жахливого монстра, сахається). О, Боже…

АННА. Правда, у неї оригінальний смак?

ДЕН. Дуже оригінальний. Надзвичайно. (Ховає її від гріха подалі.)

АННА. А в які ігри ви будете грати? У вас є якісь оригінальні ігри? Інтелектуальні? Як мати, я маю знати, випробувати їх на собі… (Раптом дзвінок у двері.) Хто там?

ДЕН. Не знаю. Побачимо… (Іде тихо до дверей, зазирає у вічко, вертається.) Так, зараз ми пограємо в дуже оригінальну гру: ви в ролі своєї дитини ховаєтесь у шафу і рахуєте до 1523. Це дуже інтелектуально: розвиває усний рахунок, бачення в темряві, здатність адаптуватися до екстремальної ситуації… (Дзвінок.) Ви ще тут? Швидко! До цієї шафи!

АННА. Гаразд… (Ховається до шафи, звідти). Ой, але там темно, страшно. Не комільфо.

ДЕН. Зате оригінально. Діти обожнюють ховатись! І ви ж хотіли спробувати… Все, тихо. (стукає з замкненої шафи). Що таке? Я ж просив: тихо, ні звуку.

АННА. Ой, я забула, до скількох рахувати?

ДЕН. До 1523-х, але про себе. І ні звуку. Якщо вас почують – ви програли!

 Іде відчиняти двері.

 

СЦЕНА 7

В кімнату впливає теща Любов Серафимівна, а за нею - Ліка.

ДЕН. Доброго дня, Любове Серафимівно.

ЛЮБОВ. Для кого він добрий, а для кого буде й не дуже. Так, де вона?

ДЕН. Хто?

ЛЮБОВ. Ця хвойда! Та, яка вигнала мою дівчинку! А у тебе їх що, кілька? І де вони всі?

ДЕН. Це була клієнтка, яку, до речі, привела Ліка, а я вимушений був нею займатися…

ЛІКА. Мамо, вона пішла, я ж казала.

ЛЮБОВ. А ти помовч. Раніше треба було говорити. (Дену). Що ж це діється?! Боже-Боже! Приводить на шлюбне ложе якусь дівицю, а вагітну дружину виганяє на мороз!

ДЕН. Я нікого не виганяв. І де ви бачили мороз? Сонце надворі.

ЛЮБОВ. А сонце теж шкідливе для вагітних!

ДЕН. Стоп. (В’їжджає в ситуацію). Хто вагітний?

ЛЮБОВ. Ліко! Ти що, йому не сказала? От дурне сало без хліба! І з дому втекла на мороз!

ЛІКА. Який мороз, мамо? Я до тебе прийшла.

ЛЮБОВ. От, до мене. А у мене Микола Федорович... Може, це моє жіноче щастя? А тут ти вся в кусках. Йому ж і кусок у рот не лізе. А шлях до серця мужчини – сама знаєш...

ДЕН. Ліко, чому ти мені не сказала?

ЛІКА. Я хотіла сказати. Прийшла раніше, а тут ця… клієнтка… (Схлипує).

ЛЮБОВ. Довів моє дитятко до сліз! Паразит окаянний! І мені весь тет-а-тет поламав…

ДЕН. Та зачекайте ви… Ліко, сонце моє, послухай, я казав тобі правду, це просто клієнтка. Вона мені сто років снилась, їй-богу. Не сердься. Я дуже радий, що ти вагітна.

ЛІКА. Чесно-чесно?

ДЕН. Чесно-чесно, що клієнтка чи чесно-чесно радий?

ЛІКА. І те, й інше.

ДЕН. Чесно-чесно. (Обнімає її, вона схлипує).

ЛЮБОВ. Ти гляди мені - з неї тепер треба пилинки здувати! Ясно?

ДЕН. Любове Серафимівно, це було непорозуміння і тільки. А вас там не чекають?

ЛЮБОВ. Ой, чекають! А у нього ж кожна хвилька на вагу золота. Капітан міліції!

ДЕН. Так він… капітан міліції?

ЛЮБОВ (переможно). Так. Так що ти гляди мені: будеш ображати моє золотце – під білі ручки і на гауптвахту, чи як вона там… Ліко, ти ж юристка чи куди? Як це називається?

ЛІКА. КПЗ, мамо.

ЛЮБОВ. От, під білі ручки і на КПЗ. Ясно? Ну, я пішла…

Ден зітхає з полегшенням, Теща йде до дверей, раптом звук мобільного зі схованки.

ЛЮБОВ. О, яка приємна мелодія. Це в кого така? (До Ліки). Твоя?

ЛІКА. Ні… (Дену). Ти поставив нову мелодію?

ДЕН. А, так…

ЛЮБОВ. Ну так бери ж трубку. Здається, з шафи. Мабуть, у піджаку забув. (Іде до шафи.)

ДЕН. Та потім передзвоню…

 Раптом із шафи лунає чихання. Теща рішуче відштовхує його від шафи, прочиняє, бачить Анну-Марію, кричить, та теж кричить у відповідь.

ЛЮБОВ. Хто ви така?

АННА. Я… просто клієнтка… Скажіть їм… Я рахувала…

ЛЮБОВ. Ах, клієнтка?

ДЕН. Це зовсім не та, тобто, зовсім не те, що ви подумали…

АННА. Я дорахувала тільки до 720-и, а тут мобільний. Це ж не рахується?

ЛЮБОВ. (Ліці). Це вона? Та хвойда?

ЛІКА (підходить). Ні, це інша… (Дену). А я тобі вірила…

ЛЮБОВ (знаходить пакунок з іграшкою). Він їй ще й подарунки купує! Подивись!

Теща дістає іграшку-монстра, Ліка бачить її і непритомніє, теща кидає монстра.

ЛЮБОВ (підхоплює Ліку, тягне на диван). От паразит окаянний, коханок табунами водить! Заразу всіляку в дім носить! Кажи, де у тебе нашатир, змій підколодний?

ДЕН. Я не знаю… Аптечка на кухні, здається…

ЛЮБОВ. Здається, ти нічого не знаєш. Зараз я з дому принесу… (Виходить).

ДЕН (намагається привести до тями, Анні). Бачте, оце те, чого я боявся.

АННА. Перепрошую, я не могла знайти телефон у темряві. І ще у мене алергія на пил.

ДЕН. Я зрозумів. Влаштовуйте свято без мене, а мені дайте спокій! Ви ж бачите…

АННА. Як же я залишу вас у такій ситуації? Це буде не комільфо… І потім я подзвонила вашому шефу, щоб він мене забрав звідси… Скандал – це не комільфо.

ДЕН. Всім, чим можна, ви вже допомогли! Роботу по вашій милості я вже втратив!

АННА. Я можу зробити штучне дихання. Я маю диплом медсестри запасу.

ДЕН. А це безпечно?

АННА. Звичайно: я робила на муляжах – з ними нічого не ставалось. (Нахиляється)

ДЕН. Обережно, вона не муляж!

АННА. Тим більше. Муляжі – вони такі крихкі, такі тендітні… Не те що люди…

Анна-Марія заходилась робити штучне дихання, нахилившись просто над Лікою. Входять Любов Серафимівна і Микола Федорович – з пістолетом і наручниками.

ЛЮБОВ. Ой, лишенько, що вона робить із моїм дитятком! Вона ж її задушить!

ПАНЬКО. Тихо. Всім стояти!

Ден обертається. Анна-Марія намагається встати, але з цієї пози не може, сіпається.

АННА. Ой, дайте мені будь ласка руку, щоб я могла встати.

ПАНЬКО (Анні) А вам лежати!

АННА. Так стояти чи лежати?

ПАНЬКО. Лежати у значенні «сторчма». Ясно?

АННА. Абсолютно. А піти можна?

ПАНЬКО. Можна… (Подає їй руку, вона встає). Але тільки в наручниках. І зі мною…

АННА. Чому? Завіщо? Ви не маєте права!

ДЕН. Відпустіть її, вона ні в чому не винна.

ПАНЬКО. Звідки знаєш? Вона твоя коханка?

ДЕН та АННА. Ні!

ЛЮБОВ. Тоді вона – душителька і злодійка! Ховалася у шафі і душила Ліку! 

ДЕН. Та ви що, вона ж хотіла допомогти Ліці. Вона медсестра запасу!

ПАНЬКО. От у відділку і перевіримо, яка з неї сестра милосердя. (Відкриває наручники.)

АННА (кричить). А-а-а! (задкує, Дену). Врятуйте мене від цього не комільфо!

ПАНЬКО. Так! Ще образа при виконанні службових обов’язків. А це стаття… (Раптом у нього щось запищало). От чорт! (Шукає по кишенях джерело  пищання). Куди він дівся?

ЛЮБОВ. Що сталось? Викликають на завдання?

ПАНЬКО. Та ні, це електронний хом’як. Забавка дочки шефа – він у відпустці, а мені лишив цю заразу. Якщо його не погодуєш вчасно, він починає хворіти і може здохнути.

ЛЮБОВ. Хто, шеф?

ПАНЬКО. Та ні, хом’як! (Знаходить пищавку, вимикає). Ху-ух! От гад прожерливий!

Поки той шукає, Ден рішуче відкриває двері і штовхає Анну в напрямку дверей.

ДЕН (тихо, Анні). Тікайте, швидко. Я їх затримаю…

Анна-Марія біжить до дверей. В цей час приходить до тями Ліка (чи то від нашатирного спирту чи то від крику). Теща і капітан – відволіклися на неї.

ЛЮБОВ. Донечко моя, ти жива-здорова, слава Богу!

Анна-Марія вибігла за двері, Ден за нею. Назустріч їм Шеф. Анна кидається йому на шию.

АННА. Слава Богу, що ви приїхали! Врятуйте мене від цих пришелепуватих…

ШЕФ (втішає її). Все-все, заспокойтесь. Ви в надійних руках. Що сталося?

ДЕН. Нічого. Спершу її прийняли за коханку, а потім за злодійку… А я вас попереджав.

АННА (схлипує). Я хотіла допомогти тій жінці. Я ж медсестра запасу… А вони, вони…

ШЕФ. Все позаду… (Дену). Ти у мене більше не працюєш! І з тебе штраф і компенсація!

Шеф виводить Анну-Марію. Ден сумно дивиться їм услід, повертається до дверей, дзвонить. Двері відкриває Теща, ставить перед ним сумку.

ЛЮБОВ. От, забирайся геть із очей моїх! Поки не арештували. Я ледь стримала Миколу.

ДЕН. Що з Лікою? Я хочу її бачити.

ЛЮБОВ. Зате вона не хоче бачити тебе.

Чути голос Ліки: «Мамо, це Денис?».

ЛЮБОВ. Ні. (Закриває двері за спиною.)

ДЕН. Я хочу поговорити з нею. Це наша справа. (На порозі з’являється Ліка.) Ліко, я розумію, що все виглядає по-дурному, але я тобі все поясню…

ЛЮБОВ (дочці). Локшини навішає. Ну що, ти і далі дозволиш витирати об себе ноги?

ЛІКА. Я не хочу тебе більше бачити.

ПАНЬКО (з’являється на порозі). Ти почув? Чи прочистити тобі вуха?

 Денис бере сумку і мовчки йде геть.

 

ІНТЕРМЕДІЯ.

 Нічне місто. Річка. Міст. Самотній Ден  блукає навмання, підходить до перил мосту, дивиться на воду, ніби роздумуючи, чи не шубовснути вниз. До нього підходить дівчина – та сама музикантка-жебрачка, але одягнена і нафарбована з викликом, як повія.

ДІВЧИНА. Краще не дивись на воду.

ДЕН (озирається, розглядає її). Чому?

ДІВЧИНА. Вода вабить.

ДЕН. Невже ти думаєш, що я збираюсь стрибати? (Відходить).

ДІВЧИНА. А що ти збираєшся робити?

ДЕН. Нічого… Я просто гуляю. А ти, що ти тут робиш сама вночі?

ДІВЧИНА (всміхається). І я просто гуляю.

ДЕН. Це ти була тоді, на мосту?

ДІВЧИНА. Ти ж знаєш, що я. До речі, мені сподобалась твоя троянда.

ДЕН. А мені сподобалась твоя… музика. Скажи, а ти що, з цих?…

ДІВЧИНА. Яких?

ДЕН. Ну… які гуляють вночі самі.

ДІВЧИНА. Ти хотів сказати, кицька?…

ДЕН. Скоріше, метелик...

ДІВЧИНА. А як би тобі хотілось?

ДЕН. Навіть не знаю. Мабуть, якби ти була з цих – все було б простіше… Але мені б цього не хотілося… Ти не така, ти особлива.

ДІВЧИНА. А ти колись був із повією?

ДЕН. Ну… ні.

ДІВЧИНА. Але хотів би?

ДЕН. Можливо.

ДІВЧИНА. Знаєш, мене це завжди дивувало. Повії здійснюють чоловічі бажання, втілюють мрії. Чому ж чоловіки їх зневажають?

ДЕН. Може, тому, що не хочуть вірити, що мрії продаються.

ДІВЧИНА. А я можу здійснити одну твою мрію.

ДЕН. Так ти все-таки… метелик?

ДІВЧИНА (всміхається). Ні, я не метелик… хоча мені подобається літання.

ДЕН. Тоді, може, ти ангел?

ДІВЧИНА (сміється). А як ти вгадав? Я ж підстригла крила, дуже сильно. Вони тепер трохи колють спину. Не віриш? Хочеш спробувати? Торкнись. (Вона показує на плечі, Ден протягує руку, але вона відбігає і сміється). Я пожартувала.

ДЕН. Про мрію?

ДІВЧИНА. Ні, про стрижку. Про мрію я серйозно.

ДЕН. Ти ж кажеш, що не метелик, як же ти її здійсниш?

ДІВЧИНА. Зараз тобі не потрібен метелик. Зовсім інше. Розкажи, що у тебе сталось?

ДЕН. Щоб я розповів усе незнайомій людині посеред вулиці?

ДІВЧИНА. Ми на мосту. Між берегами, розумієш? І потім, ми уже знайомі, навіть близько знайомі – я тобі грала, а ти подарував мені квітку. Хіба цього мало?

ДЕН. Але ми так і не познайомились!

ДІВЧИНА. Як тебе звати – я знаю. (Здивований погляд). Пригадуєш, твоя жінка тебе кликала. А моє ім’я тобі нічого не скаже. Хочеш, можеш називати мене… метеликом.

ДЕН. Тоді краще ангелом.

ДІВЧИНА. Добре. Але ангелам можна казати все-все. (Пауза). Чому ти боїшся?

ДЕН. Я не боюсь… Добре, я розкажу. Ще вчора мені здавалося, що в мене все гаразд. А сьогодні я все втратив: дім, роботу, кохану жінку - вона мене вигнала. А вона чекає дитину, і я не хочу її втрачати. А як повернути, не знаю. Вона мені більше не вірить.

ДІВЧИНА. Чому? З чого все почалося?

ДЕН. З чого? Мабуть, усе почалося з жарту. Я артист, клоун. Іноді люблю грати з людьми – мені нудно у звичайному житті, розумієш? Коли познайомився з Лікою, я жартома представився страховим агентом. Колись я дійсно пару місяців пробував. А потім зрозумів – їй імпонує ця роль. Вона юристка, працює в банку, все солідно, надійно… Така собі ділова леді. І раптом блазень. Шанси – нульові. Страховий агент – може, й не директор банку, але все-таки, серйозніше. І все було більш-менш нормально. Поки вона не привела клієнтку. Довелося грати роль агента. А потім ще чорт смикнув допомогти їй – на неї напали, я пожалів її. Хотів вчинити шляхетно, а вийшло навпаки. Прийшла Ліка, ревність, і ще моя справжня клієнтка, яку довелось ховати, а плюс мама Ліки, а ще її коханець, якийсь капітан…  І от що з цього вийшло… Мабуть, ти нічого не зрозуміла?

ДІВЧИНА. Ти її любиш?

ДЕН. Мабуть… Принаймні, вона мені подобається, як жінка.

ДІВЧИНА. Тоді чому ти подарував мені квітку?

ДЕН. А ти ніколи не дієш спонтанно, просто так?

ДІВЧИНА. Можливо... А все-таки?

ДЕН. Ти мені сподобалась. Це те, що ти хотіла почути?

ДІВЧИНА. Добре, я спробую допомогти. Ти щось чув про простір варіантів?

ДЕН. Ні, а що це таке?

ДІВЧИНА. Є така теорія… Якщо коротко, я не можу зробити щось за тебе, але я можу повернути тебе в часі і дати можливість діяти інакше.

ДЕН. Як повернути ? У тебе є машина часу? Може, ще літаюча тарілка? Як ти це зробиш?

ДІВЧИНА. Я не можу тобі цього пояснити. Або ти мені довіряєш і йдеш за мною. Або ні.

ДЕН. Добре. Думаю, гірше вже не буде… Я спробую. І що я маю робити?

ДІВЧИНА. Вибрати точку повернення. А потім ми будемо дихати разом – дуже глибоко.

ДЕН. А тобі це для чого? Що ти хочеш взамін?

ДІВЧИНА. Нічого… (Всміхається.) Не бійся, угоду кров’ю підписувати не будемо.

ДЕН. Десь я це вже чув… Припустимо, я тобі повірив. Точку я вибрав – сюди, на цей міст, коли я зустрів тут цю пришелепувату. А дихати для чого?

ДІВЧИНА. Довірся мені. Розслабся, прийми зручну позу, заплющ очі і дихай: 1, 2, 3…

   Вони починають глибоко дихати. Затемнення.

 

СЦЕНА 8

Та ж сцена біля мосту, але раніше – інше освітлення. Ден біля входу на міст. Вибігає клієнтка у розірваній кофтинці з криками і біжить в напрямку до героя.

НОРА. Рятуйте! Ґвалтують! Поможіть! Люди! Будь ласка, поможіть. За мною женуться!

ДЕН (біжить від неї). Рятуйте, ґвалтують! Люди! Поможіть!

Ден біжить від неї за сцену. Клієнтка зупиняється розгублена від його поведінки, вибігає.

*    *    *

Ден повертається додому з квітами. Ставить їх у вазу, прикрашає стіл, наспівує. Хоче ретельно сховати сумку – вгорі. Але раптом – різкий дзвоник. У Дена випадає сумка, з неї вивалюються великі черевики – він тихо лається і заштовхує їх у сумку. Дзвінок. З неї випадає руда клоунська перука – він не помічає цього. Дзвінок. Заштовхує сумку. Іде відчиняти. Це ЛЮБОВ.

ЛЮБОВ. О, ти вже вдома? Чудово! А Ліка ще в офісі, працює як бджілка. Не те що деякі.

ДЕН. Так, ви щось хотіли, Любов Серафимівно? Цукор? Чи сіль? Може, соду?

ЛЮБОВ. Ні. Манки у вас немає? А то моєму Миколі дуже захотілося манної кашки.

ДЕН. Я його розумію. Але, вибачайте, у нас немає. Ліка каже: від неї повнішають.

ЛЮБОВ. Ой, та вона й так худюча, аж світиться! От поки зі мною жила – була кров із молоком, а тепер оце охляла бідолашна… А звідки це у вас квіти?

ДЕН. Я приніс. Для Ліки.

ЛЮБОВ. Та невже? Оце точно щось у лісі здохло. Респект і поважуха, як каже Микола. (Ступає в кімнату, помічає перуку). Ой, а це що таке? Невже Ліка таке носить?

ДЕН. Це не Ліки… Це… (Грізний погляд тещі). Для одного друга… Він лисіє, бідний.  

ЛЮБОВ. Що, по всій голові?

ДЕН. Ні, шматками. То там залисина, то там. От і доводиться носити таку шевелюру.

ЛЮБОВ. І що ж це за друг такий, що сам не може купити собі перуку?

ДЕН. Йому важко підібрати – нестандартний розмір голови. І колір теж. А я знайшов.

ЛЮБОВ. Та я бачу. Що друг у тебе нестандартний…

ДЕН. Який є. Крім манки вам нічого не треба?

ЛЮБОВ. Не треба. Поки що. Ну, бувай.

ДЕН. На все добре.  

Теща йде. Ден із полегшенням закриває двері, похапцем ховає перуку в сумку і не помічає, як випадає пакунок із гримом, ретельно ховає сумку, готує стіл. Приходить Ліка.

ЛІКА. Привіт. Ти вдома? Так рано? І з квітами… Щось сталось?

ДЕН. А ти що, не рада? Хотів зробити тобі сюрприз.

ЛІКА. А звідки ти знав, що я прийду раніше?

ДЕН. Інтуїція – страшна сила.

ЛІКА. От про інтуїцію – не треба. У тебе її немає. І свічка на столі. А що, сьогодні свято?

ДЕН. А що, я не можу подарувати квіти просто так?

ЛІКА. Ти – не можеш. Ти на когось чекав, так?

ДЕН. Чекав. На тебе.

ЛІКА. Неправда. Ти не знав, що я прийду. Я сама цього не знала.

ДЕН. І ти не хочеш мені щось розповісти? Чому ти так рано?

ЛІКА. А ти не хочеш розповісти першим?

ДЕН. Ну, гаразд… (Пауза). Я погано почувався, і мене відпустили раніше.

ЛІКА. Що сталось?

ДЕН. Та нічого страшного: боліла голова. Просто жах. Я прийняв пігулку – і все.

ЛІКА. І ти зі страшним головним болем пішов купувати квіти?

ДЕН. Квіти… Квіти подарували колеги. 

ЛІКА. Колеги? З якого це доброго дива?

ДЕН. Ну, як… Я ж хворий. Приносять же квіти в лікарню.

ЛІКА. Квіти від головного болю? Навіщо?

ДЕН. Для підняття бойового духу. У мене дух підупав був. Від голови.  

ЛІКА. Ясно.

ДЕН. Що ясно?

ЛІКА. Ну, що з головою у тебе… не все в порядку.

ДЕН. Уже все в порядку. Лік, ну перестань дутися. Чоловік прийшов рано, з квітами. Радіти треба, а ти злишся. Давай запалимо свічку, ти розкажеш про свої новини…

ЛІКА. Звідки ти знаєш, що у мене новини?

ДЕН. Я бачу це по твоїх очах.

ЛІКА. І що ж ти там побачив?

ДЕН. Гарну новину. (Дзвонить телефон.) Чекай, я зараз. (Бере телефонну трубку, виходить з нею з кімнати. Ліка підходить до дверей і прислухається. Він говорить підкреслено люб’язним запопадливим голосом. Періодично косить очима на двері.)

Алло…  Слухаю вас… То що у вас? Угу… Ні, зараз я не можу під’їхати… Ні-ні, я готовий, так, але завтра… Я прийду… Коли?...  О котрій годині?... Добре…  І скажіть адресу і номер квартири…. Так, записую… Все буде добре, я виконаю всі ваші побажання… Я влаштую вам справжнє свято, феєрверк…  Все буде комільфо! Неодмінно. Ви залишитесь задоволені… І дайте ваш номер телефону…. Так, записую… До зустрічі… (Вішає трубку). Ху-ух… (Повертається, зустрічається поглядом із Лікою).

ЛІКА. Тепер я зрозуміла, для кого ці квіти.

ДЕН. Квіти? До чого тут квіти? Я розмовляв із клієнтом.

ЛІКА. Ти ТАК розмовляв із клієнтом? І обіцяв показати небо в діамантах?

ДЕН. Яке небо, що ти несеш?

ЛІКА. А ти? Яке таке свято ти обіцяв?

ДЕН. Ну, це образно. Просто хороший контракт.

ЛІКА. Вона буде дуже задоволеною, так?

ДЕН. Чому зразу вона? Може, це був він?

ЛІКА. Ти ТАК говорив із чоловіком?

ДЕН. А що тут такого? І взагалі, з яких це часів ти підслуховуєш?

ЛІКА. Я не підслуховувала. Просто ти так розливався солов’єм, що було чути і на вулиці.

ДЕН. Нічого я не розливався.

ЛІКА. Ти був таким солодким, що мене аж занудило…

ДЕН. Може, тебе занудило від чогось іншого?

ЛІКА (пауза). Ні, мене занудило від цього. Коли чоловік ТАК говорить із чоловіком…

ДЕН. Лік, ти що підозрюєш, що я?... Ти що? (Сміється). Ну, я чув, що у таких жінок бувають примхи і заскоки, але щоб такі… (Сміється).

ЛІКА. Яких таких? Я нормальна жінка. Це ти… незрозуміло який чоловік…

ДЕН. По-моєму, я достатньо проявив свою орієнтацію… Тобі ще потрібні докази?

ЛІКА. Ну й що? Бувають же і двосторонні люди…

ДЕН. Я не гей. Все. Крапка. До речі, я зовсім забув про морозиво!

ЛІКА. Ти поклав у морозилку чи просто?

ДЕН. Я взагалі забув покласти! Хотів зробити тобі сюрприз: і от маєш! Отримав скандал! Все, більше не дочекаєшся від мене сюрпризів!

ЛІКА. Ну, вибач… Може, я й правда, так накинулася… Давай я покладу твоє морозиво. Воно у великій сумці? (Бере його сумку, розкриває).

ДЕН (кидається до сумки). Чекай, я сам… (Пізно: жінка дістає звідти грим.)

ЛІКА. Що це таке? Косметика? Мені?

ДЕН. Так, я хотів зробити сюрприз…

ЛІКА (відкриває ). Але нею користувались! Чиє це? Тільки не кажи, що це твоєї колеги.

ДЕН. Це моє!

ЛІКА. Так ти все-таки… ходиш по викликах?

ДЕН. Я не гей!

ЛІКА. Я зрозуміла: ти не гей, ти трансвестит, так?  Трансвестит за викликом… Боже мій!

ДЕН. Ні! Я нормальної орієнтації!

ЛІКА. Але я не сліпа! Як ти це поясниш? (Показує на грим). Скажеш, не твоє? Підкинули?

ДЕН. Ні, це моє. Просто…  я насправді не агент, а артист. Граю клоунів, котиків, зайчиків.

ЛІКА. Знаєш, твої жарти недоречні, може ти і «зайчик», але у мене ще немає «білочки». Досить вішати мені локшину на вуха. Який із тебе артист? Ти ж інтроверт!

ДЕН. Я не інтроверт!

ЛІКА. Ні, ти інтроверт!

ДЕН. То трансвестит, то інтроверт! Що ти несеш? А що, артист не може бути інтровертом?

ЛІКА. Не може. Трансвеститом може, а інтровертом – ні!

ДЕН. А звідки ти знаєш? (Дзвінок у двері. Вони завмирають.)

ЛІКА.  Це той, на кого ти чекав? Чи та?

ДЕН. Я нікого не чекав.

 

СЦЕНА 9

Ліка іде відчиняти двері. Ден за нею. На порозі – клієнтка Нора у розірваній сукні.

НОРА. Здрастуйте, я до вас.

ЛІКА (відступає). Боже мій, що з вами трапилось?

НОРА. На мене напав маніяк, і я прийшла за компенсацією. (Показує на Дена). Він знає!

ДЕН. Я нічого не знаю!

НОРА. Як це? Я вас бачила, на власні очі! Ви потім втекли! Я вимагаю компенсації!

ЛІКА. Чудово. Значить, ти гей, трансвестит і маніяк. А, ще зайчик! Як багато новин!

ДЕН. Та ніякий я не маніяк і не трансвестит. Знайшла, кого слухати!

ЛІКА. Ні, ти просто зайчик!

ДЕН. Але я направду зайчик. Зараз я кажу тобі правду, чому ти  мені не віриш?

НОРА. А чому ви мені не вірите? Я теж кажу правду. Мені положено компенсація.

ЛІКА. Так, із мене досить. Розбирайтесь самі з цим бісексуальним маніяком. А я пішла.

ДЕН. Ліко, не дури. Зараз ця жінка піде, і я все поясню спочатку.

НОРА. Нікуди я не піду…

ЛІКА. А ти сам знаєш, де початок, а де кінець? Ти забрехався до краю!

ДЕН. Ліко, зачекай, я люблю тебе. Ти ж хотіла розповісти мені якусь новину…

ЛІКА. Уже не хочу. Якби ти любив мене, то не брехав би. (Виходить, ляснувши дверима.)

ДЕН (до Нори). Бачите, що ви наробили? Згиньте звідси!

НОРА. Я нікуди не піду! У мене угода, ви винні мені компенсацію за напад бандита. І потім у такому вигляді, можна сказати «негліже». Я можу знову стати здобиччю маніяка.

ДЕН. Тепер я розумію, чому маніяк від вас утік…

НОРА. Що ви собі дозволяєте! Я напишу скаргу на вас у вашу фірму!

ДЕН. Немає ніякої фірми. Я не страховий агент, я артист, клоун, це був розіграш.

НОРА. Розіграш? У мене контракт! Я заплатила аванс.

ДЕН. Я поверну вам ваші гроші, (дістає), от вони (дає їй гроші).

НОРА. Ні, тепер ви так дешево не відбудетесь! А моральна компенсація!

ДЕН. За що? Я що, винен, що на вас напав маніяк?

НОРА. Ні, за шахрайство!

ДЕН. Так, вимітайтесь геть, чи я за себе не відповідаю!

НОРА. Так, ваша моральна компенсація зростає за погрози!

ДЕН. Чи ви зараз вийдете, чи я сам стану маніяком!

НОРА. Я то піду, але прямо в міліцію, писати заяву. У вас три статті: шахрайство, погрози життю і сексуальне домагання!

ДЕН. Боже, де ви взялися на мою голову! Що вам від мене треба?

НОРА. Пару тисяч і якась пристойна майка. Все.

ДЕН. Шантажистка!

НОРА. У вас немає доказів, а у мене є! (Показує контракт. Він намагається його вирвати, вона не дає, ховає в якесь інтимне місце, кричить, тікає. ) А-а-а! Ґвалтують! Не підходьте! Зараз я вибіжу на балкон – і у мене буде з десяток свідків, хочете?

ДЕН. Я вас уб’ю.

НОРА. І що ви робитимете з моїм трупом? Чи не простіше дати 2 тисячі? От уже жлоб!

ДЕН (дістає з якоїсь «заначки» гроші). Ось, забирайте (жбурляє в неї), тут тисяча вісімсот, тільки контракт сюди, і щоб я вас ніколи не бачив, 33 нещастя.

НОРА (рахує). Гаразд, вважайте, я вам дві сотні знижки дала, цінуйте. (Дає контракт).

ДЕН (рве контракт на шматки). Безцінна ви моя – ви обіцяли виместись геть!

НОРА. Який ви неінтелігентний, а ще артист! Який із вас зайчик? От порося – ваша роль.

 (Ден демонстративно прочиняє двері і звільняє прохід, вона іде, на порозі.) До побачення.

ДЕН. Оце ні. Прощавайте.

 НОРА (виходячи інтимно). У мене ще є ксерокопія контракту, завірена… (Вилітає з квартири, поки він не схопив її). Вона все одно не зі мною!

Ден ляскає дверима, вертається, сідає, встає, іде за  пляшкою, але налити не встигає. Дзвонить телефон – це клієнтка Нора – голос по телефону.

НОРА. Це знову я.

ДЕН. Ми вже попрощались.

НОРА. А майка? Ви ж обіцяли мені якийсь одяг.

ДЕН. Вам треба носити паранджу – хороший захист від маніяків.

НОРА. Я обійдусь майкою. Не бійтесь, я потім віддам. Так я піднімаюсь?

ДЕН. Ні!

НОРА. Я буду за 2 хвилини.

Чути гудки відбою. Ден кидає трубку, беззвучно лається. Іде до пляшки, потім передумує, ховає її на місце. Іде шукати одяг. Дзвінок у двері. Він відкриває. Це знову клієнтка Нора.

ДЕН (знімає з себе футболку і дає їй). Ви задоволені?

НОРА (бере футболку, одягає.) Так, штани можете не знімати.

ДЕН. Зараз я б із задоволенням зняв би їх із вас і відшмагав.

НОРА. О, ні – всі ці «садо-мазо» – то не мій стиль.

Ден зачиняє двері, йде знову до пляшки, дістає. Дзвінок телефону. Він слухає його, вагаючись чи зняти. Дзвінки припинились і почалися знову. Ден ривком знімає трубку.

ДЕН. Та ти відчепишся колись чи ні?!

ШЕФ. Я ще й слова не сказав…

ДЕН. Перепрошую, я думав, це інша… людина.

ШЕФ. Що ти собі дозволяєш? А якщо б це був клієнт? До речі, як там Анна-Марія?

ДЕН. Ми домовились на завтра.

ШЕФ. Вона не могла додзвонитись – забула, що треба занести подарунок дитині…

ДЕН. Тільки не зараз! Краще я сам прийду…

ШЕФ. Пізно, вона вже в дорозі.

ДЕН. Я зараз ніяк. Я посварився з Лікою. Якщо вона її застане… Перенесіть на пізніше!

ШЕФ. Так, мені набридли твої вибрики! Або ти зараз її приймаєш, або шукаєш собі іншу фірму! У мене таких як ти – черга стоїть. Теж мені, Депардьє вишукався. Так що?

ДЕН. Гаразд.

ШЕФ. От молодець. І давай вмикай свій шарм: у неї багато зв’язків. Бувай.

ДЕН (із силою кидає трубку). Чорт! (Дзвінок у двері). Чорт! Чорт!

 

СЦЕНА 10

Підходить до дверей, вводить жінку – Анну-Марію із подарунковим пакунком.

АННА. Здрастуйте, я за рекомендацією, Анна-Марія…

ДЕН. Я знаю, проходьте… Хочете кави?

АННА. Ні, дякую, я не п’ю кави, тільки зелений чай.

ДЕН. Чаю немає.

АННА. Тоді можна просто воду.

ДЕН (виходить, за мить заходить). І води немає. Відімкнули. Знаєте, давайте я пригощу вас чаєм у кав’ярні навпроти… Ви любите тістечка? (Направляє її до виходу).

АННА. Я не хочу ні чаю, ні тістечок і не хочу в кав’ярню. Мені треба поговорити з вами про день народження дочки. Вона така вразлива, така вразлива… Ми пішли в театр…

ДЕН. Гаразд, ми поговоримо про це в кав’ярні…

АННА. Я хочу побачити ваш костюм. Чи він комільфо? Ви ж не будете одягатись у кафе?

ДЕН. Я покажу вам фото, хочете? (Бере її під руку і тягне до виходу).

АННА (впирається).  Я не хочу! У мене ревнивий чоловік, і я не можу показуватися з кимось у кав’ярні перед вікнами банку, де він керує! Це не комільфо!

ДЕН. Так, а приходити додому до іншого чоловіка ви можете?

АННА. Так, нас же ніхто не бачить.

Дзвінок у двері. Вони завмирають.

ДЕН (тихо). Не встигли.

АННА (теж тихо). Ви знаєте, хто там?

ДЕН. Напевно, моя дружина з тещею (Озирається навколо). Краще вам сховатися.

АННА. Чому? Ми просто розмовляємо…

ДЕН. Довго пояснювати. Так, швидко на балкон, ховайтесь. Ви ж не хочете скандалу?

АННА. Скандалу? Ні! Але я не хочу на балкон! Там холодно! (Знову дзвінок, без упину).

ДЕН. Боюсь, тут вам стане жарко. Швидко-швидко - ховайтесь! Лише на 5 хвилин!

 

СЦЕНА 11

Ден заштовхує клієнтку, замикає балкон, бачить пакунок із подарунком, ховає його – похапцем, іде відчиняти двері, входить із Лікою і тещею.

ДЕН. Доброго дня, Любове Серафимівно.

ЛЮБОВ. Для кого він добрий, а для кого буде й не дуже. Так, де вона?

ДЕН. Якщо ви про клієнтку, яку привела Ліка, то вона давно пішла…

ЛЮБОВ ( Дену). Я не про цю хвойду, я про косметику! Де педерастична косметика?

ДЕН. Ліко, що ти їй наговорила? Що за маячня? Я ж уже казав!

ЛІКА. Мамо, я казала, що він, можливо, трансвестит...

ЛЮБОВ. Один чорт! А ти краще помовч. Треба було раніше говорити. А тепер мовчи! Ти знаєш, що вони всі хворі на СНІД! І повії, і геї і ті, які з трансом! А я попереджала тебе!

ДЕН. Це акторський грим мого друга, артиста! Він позичив мені для вечірки у фірмі!

ЛЮБОВ. От, скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти! По-моєму, що гей, що артист – один чорт. І те, і те не лікується.  

Поруч загавкала маленька собака.

ЛЮБОВ. О Господи, знову ця шавка розходилася. (Іде в напрямку балкона).

ЛІКА. Я не знаю, як тобі вірити після всього… І потім ця жінка…

ДЕН. Хто? Ця 33 нещастя? Нічого не було - присягаюсь. Ти ж знаєш, що вона з привітом!

ЛІКА. А навіщо ти привів її в дім?

ДЕН. А навіщо ти привела її в дім? Тому що й ти - просто пожалів. Ну що, мир?

ЛІКА. Я спробую тобі повірити ще раз, але обіцяй, що ніколи не будеш мене обманювати.

Собака заходиться від гавкоту.

ЛЮБОВ. Ні, це ж неможливо витримать! От, бісова Райка, замкнула тварюку на балконі. (Іде до балкону, щоб відчинити). І чого це вона так розійшлася? Треба глянуть.

ДЕН. Я спробую… (Помічає тещу біля балкона). Не треба, то просто кішка…

ЛІКА (помічає пакунок із подарунком Анни-Марії). Ой, а це що подарунок? Кому?

ДЕН. Тобі, але поки не дивися, я хотів зробити тобі сюрприз…

ЛІКА. Вважай, що зробив. Я одним очком! (Виймає монстра, непритомніє, сповзає).

ЛЮБОВ. Ні, треба сказать Райці, щоб заткнула свою шавку. (Ден кидається напереріз, але пізно, та відчиняє і бачить сховану Анну-Марію, кричить). А-а-а! Злодії! Рятуйте!

АННА (входить). Я не злодійка! Це все він! Я казала: не треба, а він мене замкнув.

ЛЮБОВ (відступає). Або злодійка, або коханка.

АННА. Я не коханка!

ЛЮБОВ. Хоча, так, для коханки, мабуть, застара.  

АННА. Я застара для коханки? Що ви собі дозволяєте!

ЛЮБОВ. Я?! Зараз я покличу Миколу Федоровича. Він швидко розбереться, хто ти така!

Теща вибігає з квартири, не помітивши, що дочка непритомна.

ДЕН (Анні). Даремно ви не погодились на кав’ярню.

АННА. Тепер бачу… А хто такий Микола Федорович?

ДЕН. Здається, капітан міліції.

АННА. О Боже, тільки не це! Якщо Герман дізнається - буде такий скандал! Де тут вихід?

ДЕН. Прошу. (Демонстративно відчиняє двері).

АННА (по дорозі помітивши Ліку). Ой, що це з нею?

ДЕН (підбігає, тормосить). Лікуню… Сонечко моє…

АННА. Здається, вона непритомна. Це ви її?...

ДЕН. Та ні, ви що? Вона просто вагітна, таке буває. Нічого страшного.

АННА. Ваша вагітна дружина непритомна, а вам нічого страшного?!

ДЕН. Я мав на увазі – це не удар…

АННА. О, ні, я не довірю свою дитину садисту, який доводить вагітну жінку до такого стану! (Набирає номер на мобільному). Це зовсім не комільфо!

ДЕН. Та це вона через вас! Через вашу іграшку – оцього монстра!

АННА. Що? Це не монстр, це дуже оригінальний чудик!(Телефон відповідає). Алло! Це Анна-Марія!… Так, я у нього. Кого ви мені підсунули? Це якийсь садист! Він вигнав мене на мороз і цькує собаками! Заберіть мене звідси, будь ласка! Так, добре.

ДЕН. З ким ви говорите?

АННА. З вашим шефом…

ДЕН (забирає у неї трубку). Ви що?! Я вас пальцем не торкався! Дайте мені трубку!

АННА (тікає). А-а-а… Рятуйте!

ДЕН. Господи, де ви взялися на мою голову!

АННА. Ви б краще зайнялися своєю дружиною.

ДЕН. Я і хочу. А ви мені заважаєте!

АННА. Ні, тепер я не залишу вас наодинці з безпомічною жінкою! Я медсестра запасу!

ДЕН. Це ви на зоні будете розказувати, мабуть, там ваші навички знадобляться.

АННА. Що? Яка зона? Це не комільфо!

ДЕН. Ви забули про капітана міліції?

АННА. Я ні в чому не винна!

ДЕН. Знаєте, я теж. Але вам краще піти….

Ден  виставити її за двері, поки не повернулася теща з сержантом, але не встигає – вони входять. Анна-Марія хоче прошмигнути, але їй це не вдається.

ПАНЬКО.  Так, оце злодійка?

ЛЮБОВ. Вона, вона сама!

АННА. Я не злодійка! Я нічого не крала!

ПАНЬКО. У відділі розберуться. (Дістав наручники). А як ви опинились на тому балконі?

АННА. Це він мене засадив на балкон! Це все він!

ПАНЬКО (Дену). Ви підтверджуєте показання громадянки?

ДЕН. Підтверджую. Але це ще нічого не значить.

ЛЮБОВ. Значить! Це значить, що вона його коханка!

Ліка перед цим опритомнює, чує про коханку і знову непритомніє.

ЛЮБОВ. Моя бідна дівчинка! Де нашатир? (Ден дістає нашатир, подає, Анна підходить до Ліки). Що тобі доводиться терпіти від цього розбещеного типа! І цієї хвойди…

АННА. Що ви собі дозволяєте? Я просто вийшла на балкон!

ПАНЬКО. Просто нічого не буває. Ви там ховались – всі свідки! (На всіх). Так що тут одне з двох: або вона коханка, її сховав чоловік, тоді це діло сімейне – розбирайтесь самі.

ЛЮБОВ. Як? Ти ж обіцяв…

ПАНЬКО. Або вона залізла сама як злодійка, і я її арештую. (Дену). Ну, слово за вами.

ДЕН. Тоді з двох лих вибираю менше. Вона коханка…

АННА. Що? Це брехня! Та як ви смієте мене обмовляти? (Дає йому ляпаса).

ДЕН (хапається за щоку). Та я ж для вашого блага! Щоб вас не засадили!

АННА. Ви мене скомпрометували! А як дізнається чоловік – він же мене вб’є! Краще хай мене засадять! (Подає руки капітану для наручників, але той відходить).

ПАНЬКО. Е, ні. Тепер ви не в моїй юрисдикції, а наручники – річ казенна.

ЛЮБОВ. Ну, Денчику, начувайся! Віділлються  тобі Лікині сльози! (Теж дає ляпаса).

ДЕН. Так, все, мій терпець урвався. Порозпускали руки! (Виймає квіти з вази і виливає воду на тещу і Анну-Марію. Ті верещать, у Миколи починає щось пікати, він шукає).

ЛЮБОВ (Миколі). Арештуй його! На гауптвахту його!

ПАНЬКО. Зачекай. У мене електронний хом’як хоче пі-пі зробити. Я потім не відмиюсь!

ДЕН. Ліко, давай втечемо з цієї божевільні.

ЛІКА. Ти сам перетворив наш дім на божевільню. Я нікуди не піду. (Дзвінок у двері.)

ДЕН. Я відкрию.

ЛЮБОВ. Ні, зачекай. Знову коханка? Та сама? Чи інша?

ДЕН (Анні). Ти кликала шефа? (Та киває головою «так»). Це, напевно, взагалі чоловік.

ЛЮБОВ. Значить, коханець. Це ще гірше…

ПАНЬКО. Може, це чоловік тієї… (на Анну)? Хтось побачив на балконі і «стукнув».

АННА. Ой, ні, тільки не це! Де тут можна сховатися? Не відкривайте!

ЛЮБОВ. Пізно! Прийшов час розплати! Чи молилася ти на ніч? (Іде відчиняти).

ШЕФ (влітає в кімнату). Де вона?!

АННА (вилізає з-під столу). Я тут! Подайте мені руку допомоги!

Шеф подає, Анна-Марія рвучко хоче вилізти і стукається головою об стіл.

ДЕН. Обережно!

АННА (показує на Дена пальцем). Це він мене збезчестив!

ДЕН. Що? Та я її пальцем не торкався. Вона сама…

АННА (кидається до шефа). Врятуйте мене від цього негідника!

ШЕФ (дає ляпаса Дену). Все, ти у мне більше не працюєш! (Анні). Задоволені? Ходімо!

ДЕН. Скатертиною дорога!

АННА (шефу). Ви мій рятівник! (бере під руку шефа, забирає пакунок із монстром).

Шеф уводить Анну-Марію.

ПАНЬКО. Хух, устиг відімкнути. (Ховає  пристрій). Так, якого біса я взяв наручники?

ЛЮБОВ. Арештуй цього бабія.

ПАНЬКО. За що?

ЛЮБОВ. За жорстоке поводження із дружиною! Доводить її до такого стану! Поглянь!

ДЕН. Це ви довели її до такого стану! Ви вдвох!

ПАНЬКО (трясе наручниками). Так, образа при виконанні службових обов’язків…

ДЕН (відступає). Все, з мене досить!

Ден вискакує з квартири. За мить йому навздогін летить сумка з речами. Він бере і йде.

 

ІНТЕРМЕДІЯ

Він виходить на міст – там  Дівчина.

ДЕН. Привіт.

ДІВЧИНА. Привіт. (Пауза.) Так що, тепер ти повірив у простір варіантів?

ДЕН. Повірив. Я тобі вдячний, але… Я дуже сподівався тебе побачити тут.

ДІВЧИНА (всміхається). Невже скучив? Сумував? (Пауза.) Нічого не вийшло?

ДЕН. Звідки ти знаєш? (Пауза, її посмішка). А, ти що, все бачила?

ДІВЧИНА. Я була з тобою. Подумки. Знаєш, мені здається, ти її все-таки не любиш…

ДЕН. Не люблю? Та якби я не любив, хіба б я грав цю дурну комедію? Хіба б рядився в цього дурнуватого страхового агента?

ДІВЧИНА. Може, ти і себе не любиш?

ДЕН. Себе? Люблю, звісно. Хто ж себе не любить?

ДІВЧИНА. А те, чим ти займаєшся?

ДЕН. Акторство – люблю. Дітей, які чекають від тебе чуда. Але я мріяв про більше.

ДІВЧИНА. Точно не про страхове агентство.

ДЕН. О, ні! Мені вистачило колись двох тижнів. Ще трішки – і я б повісився…

ДІВЧИНА. Якби вона тебе любила, то приймала б таким, як є…

ДЕН. Слухай, хочеш допомогти – допомагай. Ні – то ні. Тільки не лізь мені в душу!

ДІВЧИНА. Як я не збагну твою душу, я не зможу допомогти.

ДЕН. Все одно вже пізно. Я згаяв свій шанс – все стало ще гірше.

ДІВЧИНА. То може вернешся в ту мить, коли ми зустрілись?

ДЕН. А ти?

ДІВЧИНА. Я пройду повз тебе. Ми розминемось. І, певно, більше не побачимось.

ДЕН. Ні, я не хочу туди. Може, ти даси мені другий шанс? Це ж простір варіантів. Чи ні?

ДІВЧИНА. Я можу дати другий шанс. А ти не боїшся?

ДЕН. Ні, тепер я точно знаю, що робити. Поверни мене на ту саму точку, що й раніше.

ДІВЧИНА. Гаразд, я поверну. Але зваж: я тебе попередила. Заплющ очі і рахуй…

ДЕН. Чекай. Скажи мені спершу, хто ти така?

ДІВЧИНА. Ти уже сам знаєш відповідь. Хіба ні?

ДЕН. Здогадуюсь. Але це неможливо.

ДІВЧИНА. Не тобі судити, що можливо, а що ні. Рахуй, поки я не передумала…

Вони починають рахувати. Затемнення.

 

СЦЕНА  12

 Та ж сцена біля мосту. Вибігає клієнтка у розірваній кофтинці з криками.

НОРА. Рятуйте, ґвалтують! Поможіть! Люди! Будь ласка, поможіть. За мною женуться!

Біжить в напрямку до героя. Він біжить від неї в напрямку до уявної річки і в останній момент відскакує в сторону – вона не встигає загальмувати і падає у воду. Чути булькіт.

НОРА. Рятуйте, тону! Тону!

ДЕН (тихо). Вибач, я не Лицар на білому танку, і не дід Мазай, я Герасим. (Голосно).  Тут неглибоко! (Як варіант – кидає рятівне коло. Відбігає, дзвонить дружині по мобільному.)

ДЕН. Привіт. У тебе все в порядку, кохана? Нічого не сталось?

ЛІКА (голос). А як ти відчув?

ДЕН. Мабуть, інтуїція.

ЛІКА. У мене справді є щось важливе…

ДЕН. Тоді давай не по телефону. Вдома.

ЛІКА. Ти ж не можеш зараз піти з роботи?

ДЕН. Якщо ти хочеш, я щось вигадаю і прийду.

ЛІКА. Хочу. Я буду за півгодини.

ДЕН. Добре, я теж.

Квартира Дена. Ден готує щось на вечерю. Чути, як ляскають двері. Входить Ліка.

ДЕН. Привіт. А я тут готую. Чуєш, як пахне? (Допомагає зняти плащ і т.д.)

ЛІКА.  Невже м’ясо по-французьки? Ти чудо! Тільки боюсь… Я не голодна. Я чай поп’ю.

ДЕН. Я спеціально для тебе збочувався! Ти ж таке любиш!

ЛІКА. Донедавна так і було. Тільки не ображайся, будь ласка. Просто зараз не хочеться.

ДЕН (сідає). І чому тобі не хочеться?

ЛІКА. Ден, я робила тест і сьогодні була у лікаря – він підтвердив. Я вагітна. От.

ДЕН (пауза, він мовчки підходить і обнімає її). Я дуже радий, чуєш? Дуже…

ЛІКА. І я рада, що ти радий. Ти ж ніколи не казав, що хочеш дитину.

ДЕН. Просто ти ніколи не питала. Ти кого хочеш, хлопчика чи дівчинку?

ЛІКА. Мабуть, дівчинку. А ти?

ДЕН. А я – дитину. Вона зараз яка, отака (показує розмір)?

ЛІКА. Ні, отака (показує менший). Я бачила на УЗД.

ДЕН. Ти пішла дивитися без мене? Все, м’яса ти не отримаєш, я з’їм його як компенсацію!

ЛІКА. Ну і їж! Я й не хочу. До речі, у мене є його фото! (Витягує фото).

ДЕН (розглядає його). А лупи у нас немає?

ЛІКА. Здається, немає… Та й так усе видно. Дивися, от голова, здається… А це хвіст…

ДЕН. Хвіст? А чого це хвіст? У мене немає хвоста. Звідки у нашої дитини хвіст?

ЛІКА. Хвіст у всіх буває! Ти біологію вчив? Він потім відпадає.

ДЕН. А куди він потім дівається? Що, так і валяється у тебе в животі?

ЛІКА. Не знаю…

ДЕН (починає сміятися). Знаєш, я уявив багатодітну маму з купою хвостів у животі…

ЛІКА (теж сміється). Який жах! А я уявила, що ти мене ревнуєш до коханця з хвостом…

ДЕН. Що? (Розігрує ревнивого Отелло, наступає). Ти зрадила мені з якимось гібоном?

ЛІКА (в тон йому, теж блазнює). Ні-ні, любий, як ти міг подумати? Я з гібоном? Ніколи. Це був орангутанг. Знаєш, у нього такий довгий хвіст…

ДЕН. Все, зараз я озвірію… (Носиться по кімнаті , зображуючи мавпу, нападає на неї.)

ЛІКА. Ти що, обережно!

ДЕН. Ой, я забув. Все-все.

ЛІКА. З мене тепер треба пилинки здувати.

ДЕН. А що, ти у нас така пильна? (Починає на неї дмухати з усіх сторін).

ЛІКА. Ти що? Що ти робиш? Лоскітно! (Тікає від нього.)

ДЕН (доганяє). Ти ж казала – здувати. Чи, може, тобі треба вентилятор?

ЛІКА. Слухай, у тебе м’ясо не згорить?

ДЕН. Точно. Я цього не переживу! (Біжить на кухню. Вона поки чепуриться. Входить Ден). М’ясо просто божественне! Точно не хочеш? Вина тобі не можна. А що ти хочеш?

ЛІКА. Вечерю при свічках. Я купила тортик.

ДЕН. При свічках? Чудова ідея. Правда, зараз день…

ЛІКА. Можна завісити вікна.

Завішують вікна – завіси глухі, вмикають світло.

ДЕН. Геніально. Тоді я ріжу торт, а ти шукай свічку.

Вона безуспішно шукає, він вертається з тортом.

ЛІКА. Ти знаєш, я згадала, що віддала свічку сусідці. Але ж у нас є нічник!

ДЕН (дістає нічник, намагається вмикнути). Звичайно, головне, щоб був інтим. Слухай, здається, тут перегоріла лампочка… У нас більше немає?

ЛІКА. Я ж просила тебе купити, а ти забув.

ДЕН. Нічого, можна дістати з люстри. Зараз принесу драбину. А ти принеси ложечки.

ЛІКА. Тільки будь обережним.

Він дістає драбину і лізе відкрутити лампочку – опікається нагрітою, скрикує, хитається, хапається за люстру і падає разом із нею. Крик, стукіт, дзвін розбитого скла і затемнення. Вона шукає ліхтар, а він лається від болю і ріжеться. Вона висвітлює ліхтарем страшну картину – він у порізах, опіках, синцях, тримається за ногу.

ЛІКА. Боже мій! Ти живий? Як же ти так?

ДЕН. Нічого страшного. Ну просто трохи впав… Зараз я встану… У-у-у-у (Падає). Нога…

ЛІКА. Я викличу швидку!

Затемнення.

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ДІЇ.

 

ДІЯ ДРУГА

СЦЕНА 13

Ранок наступного дня – він лежить на ліжку з підв’язаною ногою у гіпсі із забинтованою головою і пластирами на обличчі. Приходить дружина.

ДЕН. О, нарешті! Чому ти так довго?

ЛІКА (льодяним тоном). Я була в твоєму офісі.

ДЕН. А навіщо ти туди поїхала, коли я тут?

ЛІКА. Щоб попросити страховку. Ти ж казав, що застрахований. Там немає агентства.

ДЕН. Стривай, а за якою адресою ти була? Гоголівська? Офіс переїхав – я не казав?

ЛІКА. Ні. Але там ніколи не було агентства. Там ветеринарна клініка. Що скажеш?

ДЕН. Якщо я тобі дам іншу адресу, ти поїдеш перевіряти?

ЛІКА. Поїду. Я маю знати, з ким я живу.

ДЕН. Гаразд, я не хотів тобі казати – я втратив роботу в агентстві.

ЛІКА. І стільки часу ти брехав мені?

ДЕН. Я просто не хотів, щоб ти хвилювалася… І якось не було нагоди…

ЛІКА. Ти що, не розумів, що рано чи пізно правда випливе?

ДЕН. Я думав, краще хай пізно.

ЛІКА. Знаєш, це було занадто пізно. Я більше не хочу жити в брехні.

ДЕН. Гаразд, я розповім тобі всю правду.

ЛІКА. Це втратило сенс. Півроку брехні - я не можу тобі більше вірити. Це кінець, Ден.

ДЕН. А як же дитина?

ЛІКА. Я не готова дати відповідь зараз. Я не знаю. Але я йду від тебе.

ДЕН. А як же я? Ти ж не можеш мене кинути в такому стані?

ЛІКА. Не хвилюйся - я домовлюсь про лікарню.

ДЕН. Ні, я не хочу в лікарню!

ЛІКА. Добре, тоді я найму тобі медсестру.

ДЕН. Мені потрібна ти – ти мої найкращі ліки, ти мій найліпший гіпс!

ЛІКА. Не треба мене шантажувати. Я не винна в тім, що сталось! Ти сам поліз нагору!

Їжу, воду і ліки я тобі лишила. Двері просто прикрию. Все. Бувай. (Різко виходить.)

ДЕН. Ліко! Ліко! Ти безсердечна! (Дзвонить телефон, він намагається дотягнутися до трубки, але  падає з ліжка, чортихається, бере трубку.) Чорт… Ало…

ШЕФ. Привіт. Чого чортихаєшся?

ДЕН. Вибачте, я трохи впав.

ШЕФ. Ти що, п’яний?

ДЕН. Та ні, просто перечепився. У вас якась справа до мене?

ШЕФ. Ну, гаразд, у мене радісна новина: два віп-клієнта… Подвійний тариф. Танцюй.

ДЕН. На жаль, я не зможу.

ШЕФ. Що за фокуси? Як це не зможеш?

ДЕН. Я зламав ногу.

ШЕФ. Що, зовсім?

ДЕН. Ні, частково. Закритий перелом голені.

ШЕФ. Так, підставив ти мене по повній програмі. У нашій справі здоров’я – це частина професії. Найгірше, що у мене й заміни немає – всі зайняті. Може, ти когось порадиш? 

ДЕН. Ні.

ШЕФ. Жаль. Ну, буду шукати. А ти давай лікуйся. Добре тобі: лежиш, відпочиваєш… Може, тобі ще фруктиків прислати? Ананасів у шампанському? Ні?

ДЕН. Обійдусь. Дякую за підтримку! (Кидає трубку ). От козел! (Дотягується до снодійного, п’є. Затемнення. Чути, як клацає замок, відчиняються двері, промінь світла з дверей. Ден прокидається). Ліко! Це ти? Я знав, що ти повернешся…

У двері входить Клієнтка Нора в довгому одязі, руки вперед, зображує привида.

НОРА (свистячим шепотом). Ні… Це я…

ДЕН. Хто це?

НОРА (містично). Це я, утоплениця. Яку ти кинув на дні ріки. Напризволяще. Убивець!

ДЕН (відповзає). Я нікого не вбивав… Там було мілко!

НОРА (повільно наступає). Там була глибина…
ДЕН (ще відповзає). Як ти увійшла?

НОРА. Тепер я легка, я можу йти крізь двері, крізь стіни, крізь тіло…

ДЕН. Стій! Що тобі треба?

НОРА. Я прийшла за тобою… Мені самій холодно на дні… (Близько). Віддай своє серце!

ДЕН (нарешті дотягується до вмикача світла, вмикає). Хух, що за дурні жарти?

НОРА. Ти повівся, як остання свиня – кинув мене в річці! Я цього так не залишу.

ДЕН. Ти сама упала. Там було неглибоко, а я поспішав. Можу вибачитись.

НОРА. Мені цього мало.

ДЕН.  Ти бачиш – я зламав ногу, мені значно гірше, ніж тобі.

НОРА. Значить, є у світі справедливість. Але мені потрібні гроші. За все треба платити!

ДЕН. Якщо я дам тобі грошей, ти заберешся звідси?

НОРА. Залежить від суми.

ДЕН. Тоді допоможи мені підвестися. (З її допомогою шкутильгає, добирається до «заначки», дістає гроші, частину протягує їй.) Тут 500 – вистачить?

НОРА. Ні. (Вихоплює у нього ще гроші). І ще стільки ж за моральні збитки!

ДЕН. Стривай, ми так не домовлялись!

НОРА. Так тепер домовимось. Бувай, поросятко!

Ден намагається дотягнутися до неї, але вона відскакує, він падає. Вона вибігає за двері.  

Ден повзе до ліжка, чортихаючись по дорозі. Дзвінок у двері. З’являється Анна-Марія.

АННА. Перепрошую, у вас було не замкнено. (Помічає Дена). Боже мій, що з вами?

ДЕН. Нічого страшного. Упав із драбини – зламав ногу.

АННА. Давайте я вам допоможу. (Допомагає йому дістатися до ліжка).

ДЕН (по дорозі). Дякую, ви мій ангел-спаситель. Я трохи впав, а підвестись – проблема.

АННА. А що, вас лишили самого? Нікого більше немає?

ДЕН. Немає. А хто вам потрібен?

АННА. Денис Олександрович. За рекомендацією Артура Вікторовича.

ДЕН. Це я.

АННА. О, як жаль, що це ви… Тобто, жаль, що ви зламали ногу. Я хотіла замовити вас на день народження моєї донечки… Ми з вами сусіди.

ДЕН. Вітаю, та, на жаль, нічим не можу допомогти. (Задів ногою щось по дорозі). А-а-а!

АННА. Обережно! Ой, не сильно боляче?

ДЕН. З чим порівнювати? Якщо з ампутацією, то, мабуть, – не дуже.

АННА. Бідолашний! Це я винна! А у вас є обезболююче?

ДЕН. Здається, є, але воно в ампулах… Як прийде медсестра…

АННА. Так я теж медсестра запасу! Я можу зробити укол. Вам - користь, мені – практика.

ДЕН. Дякую, не треба, я обійдусь.

АННА. Ви мужня людина, але навіщо терпіти – це ж раз і все. Я робила уколи манекену, а пацієнту не вдалося. А навички треба закріпляти, ви згодні?

ДЕН. Так, ні… Дякую, але я не манекен… 

АННА. Мені все одно, правда. 

ДЕН. Але мені не все одно! Я не хочу уколів!

АННА. Ну, що ви як маленький? Це швидко – раз і все.

ДЕН. Я… я не знаю, де ліки…

АННА (оглядає стільчик біля нього). Так, я бачу ліки, ось шприц. Все є. Знімайте штани.

ДЕН. Що? Навіщо?

АННА. Такі уколи роблять у м’язи, найкраще в сідниці.

ДЕН. Не треба! Я сказав – не треба!

АННА. Ай-яй-яй! А де ваша хоробрість? Де мужність? Де стійкість? (Набирає шприц).

ДЕН (відповзає). У мене нічого немає! (Тікає). Залиште у спокої мою дупу!

АННА (наздоганяє, пафосно). Пізно! Я зарядила шприц…

ДЕН. Ні! (Вона опускає йому штани і встромляє шприц). А-а-а!

Він вибиває шприц з її рук. На порозі з’являється Ліка. Сцена виглядає двозначно.

ЛІКА. Так, я бачу – ти дарма часу не гаєш.

ДЕН. Ліко, це зовсім не те, що ти думаєш…

ЛІКА. А що тут думати? Ти з жінкою без штанів. А ваші крики чути на весь під’їзд…

АННА. О, ні… Це зовсім не те… Я просто хотіла допомогти полегшити його участь…

ЛІКА. То це він вас викликав «полегшувати участь»? І як, успішно?

ДЕН. Я нікого не кликав. Вона сама прийшла!

АННА. Так, але я просто хотіла найняти його як зайчика…

ЛІКА. О, тепер я зрозуміла, як ти заробляв гроші – тебе наймали як «зайчика», так?

ДЕН. Ліко, перестань знущатися. Будь ласка, звільни мене від цієї... Вона садистка!

ЛІКА. О, ні. Розбирайся сам зі своїми коханками і їхніми збоченнями.

АННА. Я не коханка, я – клієнтка.

ЛІКА. Тим більше. Зайчик-мазохіст за викликом! Супер! (Розвертається і йде.)

ДЕН. Ліко, зачекай! (Вона йде, він Анні). Що ви накоїли? Я просив не чіпати мою дупу!

АННА. Та мені ваша дупа сто років снилась! Оце називається – допомагай людям. Яка чорна невдячність! Ви мене обізвали, зганьбили, виставили на посміх! Але я цього так не залишу! Я зроблю все, щоб вас і близько не підпускали в порядні родини. От! (Вибігає.)

ДЕН. Господи, і де вона взялася на мою голову! Чи на дупу? Хоча, зрештою, яка різниця?

В серцях стукає по лампі – вона гасне. Затемнення.

 

ІНТЕРМЕДІЯ

Приходить Дівчина у халаті медсестри, запалює світло. Ден на підлозі, жмуриться.

ДЕН. Це ти? Боже, як добре, що це ти…

ДІВЧИНА (допомагає підвестися). Бідолашний мій, як ти намучився. Болить?

ДЕН. Болить. Мені давно не було так кепсько. Може, навіть ніколи…

ДІВЧИНА (допомагає влаштуватись, пестить). Нічого, все найгірше позаду. 

ДЕН. А як ти підмінила медсестру? Сподіваюсь, ти її не вбила?                                         

ДІВЧИНА (сміється). Я не вмію вбивати. Я сестра милосердя, бо зараз тобі це потрібно.

ДЕН. Боюсь, що зараз мені потрібна гільйотина.

ДІВЧИНА. Все не так страшно. Я принесла тобі бальзам, на, випий – тобі полегшає.

ДЕН (п’є). Бачиш, що ти накоїла? І де обіцяна допомога? Де вирішення проблем? Може, краще б я тоді шубовснув у воду. Лежав би собі на дні. Чи плавав…

ДІВЧИНА. Не жартуй так. Ти шкодуєш, що зустрів мене? Я можу піти…

ДЕН. Ні, зостанься. Мені добре, коли ти поруч. Але ці ігри з часом… стає тільки гірше.

ДІВЧИНА. Зрозумій, я не можу робити щось за тебе, не можу втручатись.

ДЕН. Чому не можеш? Тобі хтось заборонив? Хто? Тебе хтось послав до мене?

ДІВЧИНА. А ти сам не здогадуєшся?

ДЕН. Ні. Мені вже набридли ці загадки. Я хочу знати, хто ти така і навіщо ти це робиш?

ДІВЧИНА. Краще тобі цього не знати.

ДЕН. Що, у тебе такий крутий покровитель?

ДІВЧИНА (сміється). Крутіше просто не буває.

ДЕН. Знаєш, я не хочу бути пішаком у чужій грі.

ДІВЧИНА. Ти сам вибрав собі цю роль, ще до моєї появи.

ДЕН. Ну, знаєш! Всі вчать мене як жити, і ти туди ж. Я думав, ти інша…

ДІВЧИНА. Я інша…

ДЕН. Я втомився від ігор. Або ти розповідаєш правду, чому ти тут, або ми розходимось.

ДІВЧИНА. Ти хочеш, щоб я кинула тебе тут самого напризволяще - хворого і нещасного?

ДЕН. Не хочу. Але доведеться.

ДІВЧИНА. Я потрібна тобі більше, ніж ти мені.

ДЕН. Ну, то йди, як я тобі не потрібен. (Відвертається демонстративно.)

ДІВЧИНА (зітхає). Шантажист ти. Добре, я розповім. Але моя історія видасться тобі неймовірною.  Я… не зовсім людина. Я прийняла людський образ, але насправді я…

ДЕН. Невже Янгол?

ДІВЧИНА. Майже. Була ним донедавна. Але я провинилася… І мене понизили.

ДЕН. Невже до чортиці?

ДІВЧИНА. Ні, у нас не ділиться так просто – на біле і чорне. Є складна ієрархія.

ДЕН. І що тепер, ти недоангел чи напівангел?

ДІВЧИНА. Називай, як хочеш. Тепер у мене є шанс піднятися. Я маю місію – допомогти тобі. Я випросила для тебе простір варіантів. Але я не можу втручатися. Це заборонено.

ДЕН. Ти знаєш, що зі мною буде потім?

ДІВЧИНА. Лише варіанти. Ти в критичній точці – можеш повернути вгору, можеш униз.

ДЕН. Так як і ти?

ДІВЧИНА. Ні, не так. Я можу чи піднятися, чи лишитися на місці й чекати іншої нагоди.

Ми в одній зв’язці. Але у мене вирішується місце в ієрархії, у тебе – доля.

ДЕН. Слухай, а чим ти докажеш, що ти ангел?

ДІВЧИНА. Показати крила? Це ваші уявлення, а не наші. Я вже тобі це довела. Хіба ні?

ДЕН. Можливо… А ти можеш знову повернути час?

ДІВЧИНА. Ти хочеш повернутися на ту ж точку? Подумай, чи варто?

ДЕН. Ні, раніше – до появи клієнтки.  На цей раз точно має вдатися.

ДІВЧИНА. А ти не хочеш розповісти їй правду сам?

ДЕН. Ні, я вже побачив її реакцію. Зараз не час. Але я знаю, що робити…

АНГЕЛ (зітхає). Як знаєш - це твоє рішення. Добре, я спробую. (Набирає щось у шприц).

Затемнення.

 

СЦЕНА 14

Оселя Дениса, він уже без гіпсу. Знову повернення в часі назад.

ЛІКА (з-за сцени). Ден? Це ми.          

Ден виходить і вводить  Ліку і Нору.

ЛІКА. Знайомтесь, це Денис… Олександрович, мій чоловік. А це потенційна клієнтка… з приводу страховки… Вона постійно потрапляє в якісь халепи…

НОРА (подає руку). Елеонора. Але для вас можна просто Нора.

ДЕН (тисне руку). Дуже приємно, але я поспішаю. І нам заборонено консультувати вдома.

НОРА. А в офісі?

ДЕН (скоромовкою). Я зараз не в офіс. А шеф у відрядженні, тому все одно нічого не вирішиться, контракт підписує тільки він. Краще подзвоніть через тиждень, а краще два.

НОРА. А раптом зі мною щось трапиться за цей час? Я така нещаслива…

ДЕН. Тоді зверніться в інше агентство. (Проводжає Нору, Ліці тихо). Я потім поясню.

Виштовхує за двері і закриває. З полегшенням зітхає, вертається.

ЛІКА. Ти так легко розкидаєшся клієнтами? Ти сам казав, як ви за ними ганяєтесь.

ДЕН. Дякую за клієнтку. Але якщо вона постійно потрапляє в халепи, їй доведеться платити – а це великі збитки.

ЛІКА. Ой, я не подумала…

ДЕН. Нічого, буває. Дякую за участь, але я і сам впораюсь. До речі, ти не запізнюєшся?

ЛІКА. Добре, я побігла. Бувай.

ДЕН (цілує). Бувай, до вечора.

Затемнення. Там само, вечір. Ден приходить додому з купою лампочок, свічок, квітами і тортом, розпаковує пакунки. сервірує стіл. Входить Ліка.

ЛІКА. Привіт, а що, у нас сьогодні якесь свято?

ДЕН. Так, я згадав, що сьогодні дата… першого поцілунку.

ЛІКА. Справді, як мило! Я й не знала, що ти такий сентиментальний.

ДЕН. Я б сказав романтичний (дає квіти). Хіба тобі не подобається?

ЛІКА. Подобається. Тільки поцілувалися ми 17-го числа, а сьогодні 8-е.

ДЕН. Хіба? У тебе ж завжди була погана пам’ять на дати.

ЛІКА. Цю я запам’ятала – мені ж тоді вирвали зуб, і я була під дією наркозу.

ДЕН. Так а мій поцілунок був замість анестезії?

ЛІКА. Я не помітила – я ж кажу, що була під наркозом.

ДЕН. Зате зараз ти зможеш відчути все по-справжньому. Хочеш… романтичну вечерю?

ЛІКА. Хочу. Тим більше, у нас є інша нагода, більш свіжа… Денис, я… вагітна.

ДЕН (підходить і обнімає її). Я дуже радий, чуєш? Дуже…

ЛІКА. І я так рада, що ти радий. Ти ж ніколи не казав, що хочеш дитину.

ДЕН. Просто ти ніколи не питала. Ти кого хочеш, хлопчика чи дівчинку?

ЛІКА. Мабуть, дівчинку. А ти?

ДЕН. А я – дитину… Так, обмивати будемо соком. Я принесу ніж, а ти запали свічку.

ЛІКА. Добре. І захопи склянки… (Запалює свічку).

 Ден вмикає музику, ставить фужери. Наступна розмова може бути в танці.

ДЕН. А чому у нас такі сумні очі?…

ЛІКА. Просто мені трохи  тривожно. А якщо я піду з роботи, ти нас прогодуєш?

ДЕН. Звичайно, сподіваюсь, у нас не буде Робіна-Бобіна-ненажери? А ти сказала в банку?

ЛІКА. Ні, ще не казала. Ти перший. І потім, там зараз така нервова атмосфера…

ДЕН. Нервова? А що сталось?

ЛІКА. Просто в місті з’явився якийсь грабіжник у костюмі зайця. Знаєш, є такі з великими головами-масками.  Він пограбував уже два банка – і жодних зачіпок. У нас були збори – інструктаж, як убезпечитись від нападу. Я боюсь, Ден.

ДЕН. Ти ж не касир, а юрист – навіщо йому нападати на тебе?

ЛІКА. Сказали, він може взяти в заручниці якусь жінку з банку.

ДЕН. Слухай, може, піди у відпустку – поки його не спіймають.

ЛІКА. А якщо його ловитимуть ще рік чи два?

ДЕН. Тоді давай купимо газовий балончик, є такі замасковані під дезик.

ЛІКА. Добре, купимо. До речі, раз у нас романтична вечеря, дай, я перевдягнусь у сукню.

ДЕН. Добре, тільки вибирай швидше.

Ліка йде. Денис хапається за сумку з костюмом, виймає голову зайця, ховає в пакунок і намагається заховати його кудись високо. Ззаду з’являється жінка у вечірній сукні.

ЛІКА. Що ти робиш?

ДЕН. Що? (Озирається, пакунок падає, голова зайця котиться)

ЛІКА (злякано відступає). Що це таке?

ДЕН. Це просто костюм… Розумієш, у нас на роботі буде вечірка, карнавальна…

ЛІКА. Не підходь.

ДЕН. Ліко, у нас просто… річниця заснування фірми…

ЛІКА. А навіщо ти його переховував?

ДЕН. Саме тому – боявся такої твоєї реакції.

ЛІКА. Ти боявся, що я про все здогадаюсь? (Дзвінок у двері, Ліка відкриває – там Нора.)

НОРА. Перепрошую, просто я була за адресою вашої фірми, але там немає агентства…

ДЕН. Якою адресою? Я вам не давав ніяких адрес!

ЛІКА. Це я дала адресу.

НОРА. Але там немає агентства. І ніколи не було. Може, я щось наплутала?

ДЕН. І чого ви туди поїхали? Я ж вам казав – через тиждень, а краще два!

ЛІКА (відступає). Так ти шахрай? Так? Це липове агентство? Для прикриття грабежів?

ДЕН. Ліко, що ти несеш? Я ніякий не грабіжник. Це випадковий збіг…

ЛІКА. А зникле агентство – теж випадковий збіг?

ДЕН. Та до чого тут агентство?

ЛІКА. До брехні! Скажи чесно, ти працюєш страховиком?

ДЕН. Ні… Але я не грабіжник!

НОРА (оглядає голову зайця, піднімає). Так, а ви що, той самий заєць - грабіжник банків?

ЛІКА. Я не знаю... Ти той самий?

НОРА. Ой, а я читала про вас у газетах! А можна взяти у вас автограф?

ДЕН. Ви щезнете колись чи ні?

ЛІКА. О, ні, не щезайте, будь ласка!

НОРА. То щезай, то не щезай – я вам привид чи що?

ЛІКА. Зачекайте хвилинку! (Хапає телефон, набирає номер, Дену). Не підходь! (В трубку.) Мамо! Зайди будь ласка до мене! Я дуже прошу: просто зараз!... У тебе Микола Федорович? Чудово: захопи і його… Чекаю. (Дену). Ден, скажи мені правду: це був ти?

ДЕН. Спитай у мами: вона ж усе знає. Я у тебе шахрай, злодій, може, ще серійний убивця!

ЛІКА. Ми ж з тобою близькі люди, а ти мене так обманюєш…

ДЕН. Я теж думав, що ми близькі люди, але я помилився. (Складає сумку, одягається.)

ЛІКА. Ти куди?

ДЕН. На Багами.

ЛІКА. Чому на Багами?

ДЕН. Там зараз тепло, сухо. Поїду тринькати банківські гроші з апетитними білявками…

На порозі з’являються теща і Панько.

ЛЮБОВ. Куди це ти зібрався, голубе сизокрилий? Які такі Багами? Скоро ніч надворі.

ПАНЬКО. Сизокрилий – від слова «сізо»? Жарт. (Помічає зайця.) Довго я за ним ганявся.

ЛЮБОВ. Ганявся? Коли це? Хіба ви знайомі з моїм зятем?

ПАНЬКО. А це його голова?

ДЕН. Це не моя, а заяча.

ПАНЬКО. Заяча голова банківського злодія…

ЛЮБОВ. Що за маячня? Щось я нічого не второпаю. Доню, ти щось розумієш?

ЛІКА. Мамо, є злодій, що грабує банки у костюмі зайця – щоб не впізнали. 

ПАНЬКО. Вірно… Ну що, будемо відпиратися чи будемо давати свідчення?

НОРА. Я! Я можу дати свідчення, що він шахрай. Він послав мене в липове агентство!

ЛЮБОВ. А це що за нещастя?

ДЕН.  Це не просто нещастя, а 33 нещастя. От хай вам дають свідчення, а я пішов…

Ден намилився вислизнути, але Панько вгадав його маневр, до Нори.

ПАНЬКО. Вас я ще викличу, не хвилюйтесь. (Дену). Стояти! Ані руш! (Виймає пістолет.)

ДЕН. А що, у нас тепер під забороною маскарадні костюми?

ПАНЬКО. Не балуй, хлопче! У мене пістолет заряджений.

ЛІКА. Ден, обережно! Краще здавайся!

ЛЮБОВ. Тримай його, я зайду з тилу!

НОРА. Як у кіно! Просто тріллер!

ДЕН. Це не тріллер, це фарс – ви не розбираєтесь у жанрах.

ПАНЬКО. Нічого, зате ми розбираємось у слідстві. Зараз викличемо свідка – і проведемо впізнавання. Злодія-зайця бачила жінка директора місцевого банку.

ДЕН. Анна-Марія?

ПАНЬКО. О, то ви її знаєте? Уже підозріло (Набирає номер на мобільному). Алло, пані Анно-Маріє?... Потрібна ваша термінова допомога у справі затримки злочинця-зайця…. Так, чудово… Ваш будинок, квартира 24… Ми чекаємо.

ДЕН. Це все абсурд. Ви не маєте права! Для впізнання треба кількох людей і адвоката!

ПАНЬКО. Ти себе видав – труханув, так? І звідки ти знаєш процесуальний порядок?

ДЕН. З детективів. І нічого я не боюсь.

ПАНЬКО. Тоді одягни костюм.

ЛЮБОВ. Одягай по-хорошому…

ДЕН. Не хочу.

ПАНЬКО. Панове – ви свідки: він відмовляється, отже, боїться впізнавання.

ЛЮБОВ. Тримайте злодія!

Ден виривається, його намагаються утримувати і одягнути костюм.

ЛІКА. Боже, яка ганьба! Я цього не переживу!

НОРА. Поки вам не вдягли наручники, можна автограф?

ДЕН. Гаразд! Я вдягну цей дурний костюм. (Одягає). Кличте вашого свідка! (Дзвінок.)

ПАНЬКО. Про вовка промовка.

ЛЮБОВ. Я відкрию.

Входять Анна-Марія і Шеф.

АННА. Це він! (До Панька). Це він, так? Ви його впіймали? А чому він без наручників?

ПАНЬКО. Це легко надолужити! (Виймає наручники).

ДЕН. Ви помилились, пані!

ПАНЬКО. Може, подивитесь у русі?

АННА. Тоді пройдіться туди-сюди. Поверніться. А тепер станьте спиною. Це він.

Ліка падає непритомна.

ЛЮБОВ. Доню… (кидається до дочки). Що ти зробив із моєю ясочкою, ірод?

ДЕН (знявши маску). Це абсурд, то був не я!

ШЕФ (тихо Дену). Боже, яка пляма на репутації фірми! Ти пустиш нас по вітру. Мовчи!

ДЕН (знімає костюм, його ловлять). Я не буду мовчати! (Виривається). Це абсурд!

Він тікає, за ним женуться Панько з наручниками і пістолетом та Шеф. Пікає пристрій у Панька. Він шукає його, щоб відімкнути.

АННА (Тещі). Я можу зробити їй штучне дихання – я маю диплом медсестри…

ДЕН (підбігає до дружини). Не чіпайте її! Вона така ж медсестра, як я президент!

ПАНЬКО (відмикає). От, чорт. Цей хом’як точно сказився. Він хоче послухати Моцарта.

Вмикається якась відома музика Моцарта. Ліка опритомнює. Ден всміхається їй. У цей момент його хапають, одягають наручники і виводять. Затемнення.

 

ІНТЕРМЕДІЯ.

В’язниця. Зал для переговорів арештанта з адвокатом. Виштовхують Дениса – пом’ятого, зацькованого. Адвокат – дівчина в елегантному білому діловому костюмі.

ДЕН. Яке щастя, що це ти! (Тихо). Як тобі вдалося дістати документи адвоката?

ДІВЧИНА. У нас мало часу. Як ти тут?

ДЕН. Краще, ніж я думав.

ДІВЧИНА. Ти кепсько виглядаєш…

ДЕН. Забери мене звідси. Ти ж можеш?

ДІВЧИНА. Я спробую.

ДЕН. Чому так відбувається? Чим більше я знаю, як краще, тим стає гірше.

ДІВЧИНА. Може, твоє знання - ілюзія. Ти не слухаєш свого серця.

ДЕН. А може, мені трапилось мовчазне серце?

ДІВЧИНА. Ні, просто ти не хочеш його слухати. Спробуй. Заплющ очі. Ну, що?

ДЕН (закриває, потім відкриває знову). Мені добре з тобою. Якось м’яко і тепло.

ДІВЧИНА. Дай мені свою руку. (Він дає, вона стискає). А тепер?

ДЕН. Я відчуваю твою енергію – ніби чиста прохолодна вода зі струмка. Я хочу її пити.

ДІВЧИНА. Зараз вона стала крижаною. Розтопи її. Тільки не рукою, серцем.

ДЕН. Спробую… І як? Ти щось відчуваєш?

ДІВЧИНА. Теплішає… Мені теж добре з тобою, але я не можу лишатися надовго. Ти збився на манівці, ось доля і пішла шкереберть. Відчуй сам, куди тобі йти.

ДЕН. Я можу спробувати ще раз?

ДІВЧИНА. Можеш. Але це буде востаннє. Послухай себе…

ДЕН (закриває очі, відкриває). Ні… Краще поверни мене на те місце, де ми зустрілись, у той самий час. Я більше не хочу простору варіантів. Ти можеш це зробити?

ДІВЧИНА. Можу. Це добре, що ти так вирішив. Тільки тоді мене там не буде. На мосту.

ДЕН. Взагалі не буде?

ДІВЧИНА. Тобто, я там буду, але ти мене не побачиш.

ДЕН. Ніколи?

ДІВЧИНА. Якщо ти сам вийдеш на свою дорогу, то, мабуть, ніколи.

ДЕН. А тоді ти вийдеш на новий рівень? Станеш зовсім ангелом?

ДІВЧИНА. Так, я повернусь на інший рівень. То що ти вирішив?

ДЕН. Поверни мене на міст у ту саму мить.

ДІВЧИНА. Добре. (Зітхає і встає). Я буду сумувати за тобою…

ДЕН (теж встає). А можна я тебе поцілую?

Дівчина мовчить, але піднімає на нього очі. Він цілує її, довго. Затемнення.  

 

СЦЕНА 15

Денис повертається на міст із сумкою в руках. Він стоїть нахилившись над водою на самоті. Потім рішуче дістає костюм зайця, вдягає його й так іде. Біля дому з дверей банку вибігає такий же «заєць» (може, іншого кольору) з дипломатом у руці. За манерами це злодій. Німа сцена. Ден дістає дитячий свищик-клаксон і свистить у нього. Набігає народ – поступово підтягуються всі наші знайомі (крім шефа і капітана).

ДЕН. Стій! Тримайте злодія! (Не дає пройти). Це справжній грабіжник банків!

ЗАЄЦЬ (тихо, зміненим голосом).  Відчепись, кретин… Коли життя дороге.

ДЕН. Теж мені фреді крюгер знайшовся. А ну, знімай голову.

ЗАЄЦЬ. Іди з дороги – уб’ю на фіг .

ДЕН. Та хто тебе боїться? Охолонь! Давай дипломат – і тікай на всі чотири сторони.

ЗАЄЦЬ. Ну ти нарвався в натурі… Начувайся, вухастий.

ДЕН. Від вухастого чую.

«Заєць» стає в бойову стійку, хоче вдарити, але промахується – Ден вивернувся і озброївся тим, що є в клоунському реквізиті (типу надувного молотка, водного пістолета і т.д.). Заєць відбивається дипломатом, як щитом. Розмова жінок на тлі двобою.

АННА. А хто з них хто?

ЛІКА. Оцей справжній, а той фальшивий.

НОРА. Так а грабіжник то хто?

ЛІКА. Оцей же з дипломатом. А хто той сміливець?

АННА. Таємничий незнайомець…

ЛЮБОВ. Он, поглянь, який орел! Не те що твій страхопудний страховик.

ЛІКА. Мамо, не починайте знову. Мій теж був нічого так…

ЛЮБОВ. От саме що нічого. А цей лицар. (Дену). Так його! А ну, піддай жару!

НОРА. Вухастий зліва – ми з тобою!

ЛЮБОВ. Б’ється, як тигр, прямо, як мій капітан…

ЛІКА. Мамо, так викликай його швидше, бо цей утече!

ЛЮБОВ. Ой, твоя правда. (В телефон, тихо). Миколо, бігом сюди, я знайшла твого грабіжника… Навіть двох… Хутко, поки вони чубляться, а то буде тобі два трупа…

НОРА. Ой, просто як у кіно! От би автограф!

АННА. Обережно, ще попадете під гарячу руку. Буде не комільфо.

ЛІКА. Мокрого місця не залишиться.

НОРА. О, може, тоді фото? На мобільник. Будь ласка. Я на тлі двобою. Так романтично!

АННА. Ну, гаразд. Тільки швидко. (Знімає Нору на тлі зайців.)

ПАНЬКО (тещі, тихо). Шлях би їх трафив. Я ж іще не пив, майже, а чого він двоїться?

ЛЮБОВ. Я ж кажу – їх два.

ПАНЬКО. І який із них той?

ЛЮБОВ. Отой із дипломатом. А цей типу дружинник.

ПАНЬКО (тихо в рацію). Це я. Давай наряд до банку на Гоголівській – наш вухастий об’явився. (Голосно.) Заєць із дипломатом! Стояти! Руки вгору!

Заєць зацьковано озирається, помічає Нору, хапає її одною рукою, як заручницю, ставить поперед себе, іншою дістає пістолет і приставляє їй до скроні. Вона показує «знімай».

ЗАЄЦЬ. Всім стояти! Хто зробить хоч крок – я стріляю в неї без попередження. (Нора почала кричати, він затуляє їй рота). Мовчати, а то замовкнеш навіки.

ПАНЬКО. Відпусти її – ти ж собі строк подвоїш, дурко.

ЗАЄЦЬ. Заткни пельку і слухай. Так, усі відійшли на 3 кроки назад. (Дену). А ти на 10 кроків. Раз, два, три! (Всі відходять, а Ден відходить убік і помалу заходить із тилу). Мої вимоги: заведене авто і вільна траса до аеропорту. Авто – краще джип. Всім ясно?

ПАНЬКО. Може, ще лексус? Авто – ще куди не йшло. А от вільна траса з нашими пробками – просто фантастика.

ЗАЄЦЬ. Ворушися, хутко, і не балуй, а то я почну з відстрілу її кінцівок…

ПАНЬКО (дзвонить). Тут цей вухастий злодій захопив заручницю і вимагає авто… Так… Добре… (Зайцю). Буде тобі авто, але треба зачекати. Сам розумієш – пробки…

В цей час Ден підкрадається ззаду на очах публіки і ефектним жестом перерізає гумку на штанах костюму зловмисника. Штани падають. Регіт.

ЗАЄЦЬ. Чорт! Шлях би тебе трафив! (Зляканий злочинець намагається підняти їх одною рукою, другою тримаючи заручницю і пістолет і шукаючи, хто це зробив)

Ден постійно тримається ззаду. Це викликає ще більший регіт. Злодій розгубився. Ден скориставшись його розгубленістю, допомагає втекти Норі, а Панько, забирає пістолет, потім за допомогою Дена вони одягають на нього наручники і забирають дипломат.

ЛЮБОВ (Паньку). Браво! Ти мій герой!

НОРА (Дену). А ти – мій герой! (Хоче поцілувати його «в морду» зайця, але той уникає).

Ден знімає «голову» зайця зі зловмисника - виявляється, що це Шеф Дена.

АННА. О Боже, це ж Артур Вікторович! Не може бути! (Непритомніє).

ЛІКА. Ой! Хтось уміє оживляти непритомних? Ні? Тоді я сама! (Ляскає її по щоках і т.д.).

ДЕН. От гад! Так ти хотів мене підставити?

ШЕФ. Це він злодій! От справжній заєць-грабіжник, а я – просто проходив повз…

ПАНЬКО. З дипломатом із грошима, так?

НОРА. А хто взяв мене в заручниці? Жаль, що я не застрахована! У мене була б купа свідків! (Дену). Зате у вас точно є свідки, що ви герой! Покажіть нам своє обличчя!

ВСІ. Просимо! Покажіться! (Аплодують).

Ден знімає маску зайця. Німа сцена.

ЛІКА. Ден?

ЛЮБОВ. Знаєш, а він у тебе теж нічого так. Коли у дії.

АННА (опритомніє). А я й не знала, що артисти такі сміливі…

НОРА. Ой, так ви справді артист? А можна автограф?

ШЕФ. Так, він артист, а прикидався страховим агентом! Він шахрай! Блазень! Клоун!

ДЕН. Так, я артист. Блазень. (Ліці). Ти скажеш: я тебе обманював? Я просто грав ту роль, яка тобі подобалась. Ту роль, яка у звичайному світі здається важливою і шанованою. Страховий агент… Люди думають, що можуть заплатити гроші і вберегтися від усіх нещасть… Яка наївна ілюзія! Ви гадаєте, що ми, актори, граємо в якісь кумедні ігри вигаданих історій вам на забаву? Гадайте-гадайте… Тільки ми можемо створювати особливий світ. Світ, де можна перетворювати будень на свято, де можна бути іншим, собою і не собою водночас. А головний кайф, знаєте, у чому? У прискоренні. От парадокс: актори  ніби проживають більше, але зазвичай виглядають молодше. Такий загадковий цей світ брехні. Та саме в оманливому світі можна вирушити в мандри на пошуки істини. Сьогодні я, здається, теж відкрив одну істину. Знаєте, що насправді рятує нас від абсурду життя, від тотальної самотності і навіть від страху смерті? Це сміх. Так, сміх, панове. І я гордий тим, що обрав шлях блазня. Анжеліко і ти, мій маленький ангел… Я більше не буду грати нав’язані ролі. Я кличу вас у свій світ, мандрівний світ блазня. Правда, віднині я безробітний, бо мого шефа арештували, але я неодмінно щось придумаю… Скажи, ти підеш зі мною? (Ліка мов зачарована йде до нього і кидається в обійми. Всі аплодують.)

АННА (шепочеться з тещею, потім виходить на середину, голосно). Панове! Дозвольте зробити оголошення! Банки міста призначили премію у сто тисяч гривень тому, хто впіймає зайця-злодія. Її розділять між Миколою Федоровичем (рідкі оплески) і Денисом Олександровичем! (Гучні оплески. Ден підхоплює Ліку на руки і несе її до під’їзду, зникає.)

 

СЦЕНА 16

Ден і Ліка вдома. Він наспівуючи  романтичну мелодію, ставить диск. Ліка  запалює свічку на столі, вмикається романтична музика. Ден картинно запрошує її танцювати. Вони починають танцювати повільний танець. Але раптом дзвонить телефон.

ДЕН (бере слухавку). Алло… так…

ГОЛОС. Слухай, старий, у нас готується фантастичне шоу. Гастролі уже забиті на Францію, Італію і Штати. Так один із наших, прикинь, ногу зламав. А тут про тебе передавали в новинах і твій монолог – ти тепер знаменитість. Ну і я рекомендував тебе…

ДЕН. Так а що від мене треба? Прийти на кастінг?

ГОЛОС. Ніяких кастінгів! Просто прийти і підписати контракт на 10 штук. Баксів!

ДЕН. Я подумаю. У мене були дещо інші плани…

ГОЛОС. Ну, дивись… Якщо мало, можеш поторгуватися…

ДЕН. Гаразд, зателефонуй мені завтра…(Вішає слухавку, Ліці) От, роботу пропонують…

 А я ціну набиваю. І взагалі, у мене сьогодні свято.

ЛІКА. День перемоги над бандитом?

ДЕН. Ні, день щирості. І день появи маленького. До речі, ти думала про ім’я нашого сина?

ЛІКА. Чому відразу сина? А якщо буде дівчинка?

ДЕН. А якщо двійня?

ЛІКА. Ой, а трійню не хочеш, ні?

Вони сміються, танцюють, цілуються. Дзвонить телефон, вмикається автовідповідач.

ГОЛОС 2 (з іноземним акцентом). Алло… Містер Ден? Я є представник компанії «Коламбія Пікчерз», Голівуд. Ми хотіли запропонувати вам роль у новому блокбастері «Угода з ангелом». Якщо вас цікавить ця робота, зателефонуйте за номером 10 77-22-33...

Ден висмикує дріт телефону, вони танцюють. Дзвінок у двері. Ще і ще. Ден розлючений.

ДЕН (іде відчиняти). Чи вони дадуть нам нарешті спокій чи я всіх повбиваю до дідька…

ШЕФ (на порозі). Здрастуйте…

ЛІКА (панічно). Мамо… Навіщо ти відчинив двері? Він нас уб’є!

ДЕН. Тебе що, уже відпустили?

ШЕФ. Ви, мабуть, прийняли мене за Артура? Але я Річард – його брат-близнюк. Після його арешту мені дісталась фірма і я хотів запропонувати вам роботу…

ДЕН. Завтра. Все завтра. У мене сьогодні – вихідний.

Виштовхує його за поріг, підхоплює Ліку на руки і виносить за куліси.

 

ЕПІЛОГ.

Ніч. Ден  приходить на міст і чекає на дівчину-Ангела. Її немає. Він знаходить пір’їнку.

ДЕН (на публіку). А коли ангели втрачають пір’я, їм боляче чи ні? Хто-небудь знає? Ні? (Пауза). І що такого вигадати, щоб побачити тебе знову? Втрапити в халепу? Я спробую…

Дивиться в небо, цілує пір’їнку, ховає її, йде. Тепер уже «енд», правда, не зовсім хеппі.  

ЗАВІСА.

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now