Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black

Анна Багряна

 

ВИЗВОЛИТЕЛЬКА

 

Монодрама на одну дію

(Для дітей дошкільного віку)

 

Дійові особи:

 

ПАНІ ЛІКАР – молода жінка приємної зовнішності.

ДИТЯЧІ ГОЛОСИ (у звуковому записі):

 

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-1 – голос дівчинки;

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-2 – голос старшого хлопчика;

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-3 – голос молодшого хлопчика.

 

  

Сцена 1.

           

            ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-1: А-а-а-а-а! Ма-а-а-м-о-о-о!

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-2: Не піду-у-у-у!

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-3: Ні-і-і-і!

 

Всі голоси звучать спочатку почергово, потім одночасно, потім поступово переходять у плач. Підіймається завіса. Кабінет лікаря: стіл, шафа з медичними приладами, на стіні – дзеркало, вішалка, на вішалці – білий халат. На підлозі – килим, де складені різні іграшки: плюшевий ведмедик, лялька, янгол, великий будиночок з деталей конструктора.

Крики і плач припиняються. Звучить весела музика. Пісня “Давай ніколи не хворіти” (виконує дитячий хор).

 

Давай ніколи не хворіти,

чекають справи нас веселі:

санчата, лижви, літо, квіти,

морозиво і каруселі!

 

Приспів:

Давайте ніколи

не будемо хворіти!

 

Поки звучить пісня, до кабінету входить Пані Лікар. Одягнена по сучасному: в джинсах, блузці, курточці або плащі. Ставить сумочку на стіл, квапливо скидає верхній одяг, одягає халат, взуття на підборах змінює на спеціальні капці. Чепуриться перед дзеркалом, дивиться на годинник. Сідає за стіл, відкриває товстого зошита, уважно читає. Музика стишується, чути несміливий стук в двері.

 

ПАНІ ЛІКАР (голосно): Так! Прошу. Заходьте… Доброго дня. Давайте знайомитися. Мене звати Катерина В’ячеславівна, але можна казати на мене просто Пані Лікар...

 

            Знову чути дитячі голоси, які переростають в плач.

 

            ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-1: А-а-а-а! Мамо-о-о!

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-2: Не піду-у-у-у!

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-3: Мені страшно-о-о!

 

            Звучить продовження пісні “Давай ніколи не хворіти”:

 

Давай ніколи не хворіти,

це так приємно і так просто!

Гірких не треба ліків пити,

якщо здорові горло й носик.  

 

Давайте ніколи

не будемо хворіти!

 

ПАНІ ЛІКАР встає зі столу, підходить до дзеркала, уважно вдивляється у своє відображення, тоді повертається до глядачів.

 

ПАНІ ЛІКАР: Коли я була малою, страшенно боялася лікарів. Але найбільше боялася тітоньку Олену – стареньку лікарку з нашої дитячої поліклініки. Від неї завжди пахло ліками. (Кривиться). А ще вона мала три ока: два – звичайні, такі, як у всіх людей, а третє – вище, на самому вершечку голови – величезне та блискуче, наче округле люстерко.

 

Дістає із шафи відповідне приладдя, одягає його собі на голову, підходить до дзеркала, корчить похмурі гримаси, тоді повертається до глядачів, уважно їх розглядає.

           

ПАНІ ЛІКАР: Тітонька Олена завжди уявлялася мені злою чаклункою, котра полює на маленьких дітей. А вже якщо когось упіймає – починає всіляко мучити… (Дістає із шафи шприц, наповнює його якоюсь рідиною зі скляної баночки, робить заштрик плюшевому ведмедику). То робить болючі заштрики… (Бере ляльку за руку, підставляє спеціальне скельце і вдає, ніби бере аналіз крові, потім дістає із шафи залізну паличку й молоточок). То проколює пальчики й видушує з них кров, то тицяє залізною палицею в самісіньке горло, змушуючи безперестанку повторювати «А-а-а-а-а», то б’є важким молотком по колінах (при цьому лупить ляльку молоточком по ніжках).

 

Кладе всі інструменти на стіл, скидає білий халат.

 

ПАНІ ЛІКАР: А коли, не дай Боже, захворієш, суворо накаже тобі пити гіркі мікстури й цілими днями лежати в ліжку. (Кладе ведмедика на килим і накриває його халатом, важко зітхає).

 

Бере ляльку, підходить ближче до глядачів.

 

ПАНІ ЛІКАР: Щоразу, йдучи до тітоньки Олени, я плакала і верещала. На мене озиралися всі перехожі. (Зітхає). Мабуть, моїй мамі було соромно за мене. Вона діставала з кишені носовичка і затуляла мені ним рота. (Дістає з кишені джинсів носовичка, прикладає його до обличчя ляльки). Але я продовжувала верещати крізь носовичок.

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-1: А-а-а-а! Мама-а-а! Мені страшно-о-о-о! Не піду-у-у-у!

ПАНІ ЛІКАР: Щоправда, сидячи в коридорі поліклініки, разом з іншими дітьми, я вже мовчала. Лише тремтіла від страху. Я уявляла, як зла чаклунка викрадає когось із нас, аби потім віднести до свого страшного чаклунського палацу.

 

Міцно притискає до себе ляльку і несе її до іграшкового будиночку, з острахом зазирає всередину будиночку, відходить.

 

ПАНІ ЛІКАР: Я уявляла, що в тому палаці, окрім тітоньки Олени, живуть кошлаті та рогаті чудовиська. (Куйовдить на собі волосся, показує пальцями ріжки). Вони кидають малюків до великого чавунного казана… (Розгортає на підлозі халат, скидає туди іграшки – ляльку, янгола, звірят). Варять їх, а потім їдять на обід – замість супу чи манної каші. (Згортає халат, трохи підіймає його, аби халат нагадував велику посудину, зазирає туди всередину). Який жах!..

 

Розправляє халат, перекладає іграшки на килим, халат обтрушує і вішає на вішалку.

 

            ПАНІ ЛІКАР (спантеличено): Але чому усі довкола це терплять? Куди дивиться міліція?! Чому досі ніхто не упіймав і не покарав злу чаклунку? (З острахом). Невже її бояться навіть дорослі? Навіть – мій тато?.. Не може бути! (Якийсь час стоїть замислена, тримаючи ляльку). Поки я отак розмірковувала, підходила моя черга. Мама брала мене за руку, заводила до кабінету лікаря, тобто до кабінету злої чаклунки – тітоньки Олени... А далі щоразу повторювалося одне й те саме. (Ховає ляльку в себе за спиною). Спершу я ховалася за маминою спиною, намагаючись дихати якомога тихіше, аби тітонька Олена мене не помітила. Коли ж вона називала моє ім’я і просила підійти ближче, я відчувала… як по моєму тілу починають стрибати тисячі гострих голочок. І тоді щосили хапалася за мамину спідницю.

 

            Чути дитячий плач і крик.

 

            ПАНІ ЛІКАР: Мама зніяковіло вибачалася перед триокою чаклункою й виводила мене з кабінету. Ур-р-ра – я знову була врятована!

 

Звучить музика з пісні “Давай ніколи не хворіти”. ПАНІ ЛІКАР радісно підстрибує і підкидає ляльку вгору. Музика стишується.

 

ПАНІ ЛІКАР: Але одного разу зі мною сталася пригода, яка повністю перевернула все моє життя…

 

 

Сцена 2.

 

ПАНІ ЛІКАР змінює свій образ: яскравими стрічками зав’язує волосся у два високі хвостика, одягає яскравий фартух із зображеннями мультиплікаційних персонажів. Ставить стілець посеред кабінету, бере ляльку, кладе її собі на коліна і починає розгойдуватися на стільці, мугикаючи при цьому якусь веселу дитячу пісеньку.

 

            ПАНІ ЛІКАР: Було вже по полудні. Я сиділа на гойдалці, у дворі дитячого садка – чекала, коли по мене прийде бабця. Моя мама їздила на роботу автобусом і поверталася додому пізно ввечері, тож із садочка мене завжди забирала бабуся Оксана. Так от. Я сиділа на гойдалці і мріяла про велике полуничне морозиво! (Заплющує очі, захоплено). Посипане горішками і шоколадом… Або ні, полите карамеллю й малиновим джемом… (Облизується). Ням-нямчик! (Розплющує очі, сумно). Але я добре знала, що ані мама, ані бабуся не виконають моє бажання. Вони, як завжди, скажуть, що від морозива у мене болітиме горло. А це значить, що доведеться знову йти до лікаря… Ні, дзуськи! До лікаря я більше не піду! Нізащо в світі! Особливо тепер, коли знаю страшну таємницю…

 

Продовжує розгойдуватися на стільці далі. В якийсь момент зупиняється, прислуховується.

 

ПАНІ ЛІКАР: І що ви думаєте? В ту мить, коли я згадала про лікаря, рипнула хвіртка, й до двору увійшла... (Підхоплюється зі стільця, настрашена). Тітонька Олена!.. (Бігає з лялькою туди-сюди). А-а-а-а-а!

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-1: А-а-а-а!

ПАНІ ЛІКАР (зупиняється): Цього разу вона була одягнена не в білий халат, а в широке квітчасте плаття, і мала лише два ока – такі, як у всіх людей… Та все-одно я упізнала її! (Говорить ляльці, ніби повчає її). Запам’ятай: аби легше впіймати свою здобич, злі чаклунки часто вдають із себе звичайних жінок.

 

Ховає ляльку під стілець, біжить до іграшкового будиночка, бере іграшку-янгола, наближається до глядачів.

 

            ПАНІ ЛІКАР: Тітонька Олена увійшла до приміщення дитячого садка й скоро вийшла звідти, тримаючи за руку маленького білявого хлопчика. (Розглядає іграшкового янгола). Він був схожий на одного з тих янголят, що їх малюють на різдвяних листівках. Я бачила його уперше. Хоча, можливо, раніше просто не звертала на нього уваги. Хлопчик був із молодшої групи, а старші рідко помічають молодших. (Сміється, потім враз серйознішає). Але тепер, коли зла чаклунка викрала його з нашого садочку, я не могла спокійно сидіти на гойдалці і чекати, коли від нього зостануться самі лише кісточки. (Показує на янгола, сміливо). Я визволю цього хлопчика! (Ніби звертається до інших іграшок). От побачите! (Після паузи, здивовано). Гм, цікаво, звідки у мене взялося стільки сміливості?

 

            Біжить до будиночка, ховає там янгола, тоді повертається назад, вистрибує на стілець, приклавши долоню до чола, уважно роззирається довкола, ніби когось вистежує.

 

            ПАНІ ЛІКАР: Переконавшись, що вихователька не дивиться в мій бік, я зістрибнула з гойдалки (зістрибує зі стільця) і, прослизнувши крізь привідчинену хвіртку, подалася назирці за тітонькою Оленою. (Крадькома ходить від одного кутка кабінету в інший). Чаклунка вела свою жертву знайомими мені вуличками – повз невисокі будинки, школу, універмаг, аптеку... Нарешті перевела через залізничну колію – туди, де починався ліс. (Різко зупиняється). Раптом у мене затремтіли коліна, а серце забилося так, ніби от-от вистрибне з грудей. Я вже збиралася повертатися назад, бігти додому. Але коли поглянула на хлопчика, на оте гарнюсіньке янголя з різдвяної листівки, коли уявила, як його їстимуть страшні кошлаті чудовиська, - враз посміливішала. І знову сказала собі, вже без страху: (Голосно) Я його визволю! (Продовжує ходити туди-сюди, але говорить вже спокійнішим голосом). За лісом починалася інша вулиця – з іншими хатами і крамницями. Тепер ми йшли по ній, оминаючи розлогі шовковиці, вишні, груші… Нарешті тітонька Олена зупинилася біля високого дерев’яного тину, пофарбованого в зелений колір, і відчинила хвіртку. (Підходить до будиночка, зазирає, здивовано знизує плечима). Дивно… Янголя радісно застрибнуло до двору. А назустріч йому вибігло двійко інших, старших дітей – хлопчик та дівчинка.  (Замислюється, діловито). Ага… Виявляється, для голодних чудовиськ замало одного малюка! (Бере зі столу лікарський молоточок, вистрибує на стілець і починає погрозливо махати молоточком). Що ж, доведеться мені визволяти усіх трьох!

           

Сцена 3.

 

ПАНІ ЛІКАР зістрибує зі стільця, біжить до будиночка, бере його в руки і переносить на стілець. Якийсь час ходить довкола будиночка, але на певній відстані. Тоді бере з килима іграшки, відкриває дверцята будиночка і вкидає іграшки – одну за одною – всередину. Зачиняє дверцята. Відходить.

 

            ПАНІ ЛІКАР: Чаклунка завела дітей до свого чаклунського палацу. Я ж тихенько прокралася у двір і підійшла до найближчого вікна. Але зазирати у вікно боялася: а що, коли кошлаті чудовиська побачать мене і вкинуть разом з дітьми до казана? Отже, спершу я мусила, як слід, озброїтися. (Спантеличено роззирається на всі боки, бігає по кабінету, ніби щось шукає, підбігає до шафи, відриває її). Раптом я побачила біля сараю великі граблі. (Виймає з шафи спочатку віника, крутить його в руках, розчаровано кладе назад, тоді виймає швабру, повагавшись, стверджувально киває головою). Ухопила їх і, перевернувши догори зубцями, знову подалася до вікна. Тепер можна нічого не боятися!

 

            З перевернутою догори шваброю повільно навшпиньки підступає до будиночка. Грає музика.

 

            ПАНІ ЛІКАР: Але раптом…

 

            Музика зупиняється, чути дзвінкий дитячий сміх.

 

            ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-1: Ха-ха-ха!

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-2: Стривай! Куди ти?

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-3: А ти спробуй мене наздогнати!

ПАНІ ЛІКАР (зупиняється перед будиночком, розчаровано): Двері палацу відчинилися і троє дітлахів, переодягнених у домашній одяг, весело повибігали надвір.

 

Знову чути дитячий сміх. Грає музика з пісні “Давай ніколи не хворіти”. ПАНІ ЛІКАР виймає з будиночка іграшки.

 

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-1: А от і не наздоженеш!

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-2: А от і наздожену!

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-3: Ха-ха-ха!

ПАНІ ЛІКАР: Побачивши мене, дітлахи враз зупинилися. (Виймає з-під стільця ляльку). Спершу до мене підійшла дівчинка. (Садовить ляльку на підлогу, трохи далі від стільця).

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-1: Хто ти?

ПАНІ ЛІКАР: Я… я… я?… (Ніяково знизує плечима, якийсь час стоїть з опущеною додолу головою, але поволі виструнчується, впевнено підіймає швабру догори, гордо). Я – ваша визволителька!

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-1 (після паузи): Визволителька?

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-2: Визволителька?

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-3: Виз-во-ли-тель-ка?

            ПАНІ ЛІКАР: Так, визволителька! Я прийшла вас визволяти.

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-1: Визволяти?

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-2: Але від кого?

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-3: Від кого?

            ПАНІ ЛІКАР (тихо): Ну, як це, від кого? (Озирається на всі боки, нахиляється над іграшками). Хіба ви не знаєте, що потрапили в палац до злої чаклунки і що вона хоче вас з’їсти?

 

            На якийсь час настає тиша. ПАНІ ЛІКАР стоїть, ніби вкопана, зі шваброю і уважно дивиться на ляльку. Нарешті повертається до глядачів.

 

            ПАНІ ЛІКАР: І тоді дівчинка мені сказала. (Сміється). Знаєте, що вона мені сказала? Ні, цього не може бути! Цього просто не може бути.

 

            Чути дзвінкий дитячий сміх. ПАНІ ЛІКАР спантеличено роззирається на всі боки.

 

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-1: Але ж це ніякий не палац. Це будинок нашої бабусі Олени. Вона щодня забирає нас зі школи, а нашого маленького братика Юрасика – із садочка.

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-2: Ми граємося тут, допоки не повернуться з роботи наші батьки. Але зараз – літо, тому ми проводимо у бабусі всі канікули.

 

            Стоїть розгублена й дивиться то на будиночок, то на іграшки, то на глядачів.

 

            ПАНІ ЛІКАР (розчаровано, до іграшок): Ваша бабуся? Отже, виходить вас не потрібно визволяти?  (Після паузи).

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-1: Звісно ж, ні. Ми дуже любимо свою бабусю, і вона… дуже любить нас.

 

            ПАНІ ЛІКАР якийсь час стоїть замислена, крутить в руці швабру, уважно розглядаючи її з усіх боків.

 

ПАНІ ЛІКАР: А як же тоді усі оті уколи, залізні палички та молоточки, якими ваша бабуся мучить дітей? Це ж так боляче і страшно! (Випускає швабру з рук, розгублено озирається до глядачів). Я все ще не могла повірити, що лікарка з нашої дитячої поліклініки також може бути для когось бабусею, і що може любити своїх онуків так само, як моя бабця любить мене.

 

Сідає на підлогу, роздивляється іграшки. Бере янгола, усміхається до нього, ніжно гойдає його на руках. Тоді бере ведмедика.

 

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-1: Це зовсім не страшно, навіть навпаки, бабуся Олена – лікар, і вона завжди піклується про наше здоров’я: робить нам «веселих комариків», підслуховує, про що говорять наші «кахики», стежить, аби в горлі, бува, не оселився колючий їжачок, дає солодкі вітаміни. І тому ми ніколи не хворіємо.

ПАНІ ЛІКАР (вражена почутим): Ніколи не хворієте?

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-2: Так, ми ніколи не хворіємо, а наш маленький братик Юрасик вже вміє говорити букву «р».

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-3: Ра-ра-расик, я – Юр-р-расик, ра-ра-расик, - Юр-р-расик…

 

ПАНІ ЛІКАР бере янгола, уважно його розглядає, усміхається.

 

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-1: А хочеш, разом пограємося в лікаря? От побачиш, це дуже цікаво!

ПАНІ ЛІКАР (вагаючись):  В лікаря?.. (Після паузи, впевнено). Хочу!

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-1: Цього разу лікарем будеш ти!

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-2: А ми будемо приходити до тебе, аби перевірити своє здоров’я і потім ніколи не хворіти.

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС-3: Ур-р-ра! Ур-р-ра!

 

ПАНІ ЛІКАР бере янгола, притискає до себе і кружляє з ним. Зупиняється, звертається до глядачів, показуючи на янгола.

 

ПАНІ ЛІКАР: Я спершу здивувалася, як такий маленький хлопчик може не боятися лікарів. Але невдовзі ми всі так захопилися своєю грою, що навіть не помітили, як сонце почало перекочуватися за обрій.

 

 

Сцена 4.

 

Грає музика. ПАНІ ЛІКАР хапає швабру, біжить до шафи, ставить швабру назад, із шафи виймає велику торбу, на якій намальований червоний хрест. Складає до торби прилади, які лежать на столі. Тоді хутко одягає білий халат. Із торби виймає “слухалку” й “дзеркальне око”, одягає все це на себе. Повертається до будиночку й іграшок.

            Звучить пісня “Давай ніколи не хворіти”. ПАНІ ЛІКАР входить в свою роль: по черзі слухає кожну з іграшок, робить їм заштрики, перевіряє кожному горло, роздає вітаміни й мікстури, діловито виписує на папірцях якісь рецепти. Поволеньки темніє. Пісня стишується. В якийсь момент знову з’являється світло – ще яскравіше, ніж було.

            Посеред сцени стоїть ПАНІ ЛІКАР, вже без халату й лікарського причандалля, з простягнутими руками, в яких тримає шматочки різнокольорових папірців.  

 

            ПАНІ ЛІКАР: Раптом з хати вийшла усміхнена тітонька Олена. Вона винесла нам величезну миску теплих вареників з вишнями, порічками та малиною.

 

Вдихає аромат, який нібито йде від вареників, в якийсь момент радісно підкидає папірці вгору. Підходить ближче до глядачів. 

 

ПАНІ ЛІКАР: Я враз почервоніла від сорому і опустила очі додолу. Але тітонька Олена підійшла до мене, обійняла за плечі, а тоді промовила лагідно: “От бачиш, лікарі насправді – не такі вже й страшні”. (Розглядає своє долоні, нюхає їх). Від неї пахло борошном, цукром, ягодами. І я подумала про свою рідну бабцю – про те, що вона, певно, вже хвилюється, шукаючи мене по всьому містечку. А ще подумала про те, що коли виросту, обов’язково стану лікарем!..

 

            Продовжує звучати пісня “Давай ніколи не хворіти”. В цей час ПАНІ ЛІКАР швидко прибирає з підлоги всі іграшки, переносить їх разом з будиночком на килим. Приладдя складає в торбу й ховає до шафи. Скидає яскравий фартух, розв’язує хвостики, чепуриться, одягає білий халат. Сідає за стіл, відкриває зошита, щось записує.

 

 

Сцена 5.

 

Чути стукіт у двері. ПАНІ ЛІКАР підводить голову, встає з-за столу, підходить ближче до глядачів.

           

            ПАНІ ЛІКАР: Відтоді минулого багато років. Я закінчила школу, університет. І тепер працюю лікарем в дитячій поліклініці. Щодня до мене приходить багато малюків. Коли ж я бачу, що котрийсь із них тремтить від страху, ховаючись за маминою спиною – розповідаю йому оцю історію. І тоді ми разом сміємося.

 

            Чути дитячий сміх. Знову звучить пісня “Давай ніколи не хворіти”. ПАНІ ЛІКАР бере ляльку, янгола і ведмедика, разом з ними вклоняється глядачам.

            Завіса.

2011

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now