Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black

Жозіан Баласко

Жерар Жюньо

Крістьян Клав’є

 Тьєррі Лєрмітт

 Брюно Мойно

Марі-Анн Шазель

 

Санта Клаус – то падлюка

 

Переклад з французької Неди Нежданої

 

 Комедія на дві дії 

  

ДІЙОВІ ОСОБИ:

 

Тереза

П’єр Мортез

Катя, він же Жан-Жак

Фелікс

Жозетт

Прескович

 

Персонажі за межами служби:

Телефонний сексуальний маніяк (Чоловік)

Голос ззовні

Жінка

Жінка П’єра (Голос)

  

ГОЛОС ЗЗОВНІ. Місто – це жахливий звір, котрий безжально пожирає слабких. Статистикою доведено, що поміж тих, хто впав у відчай, вдвічі більше самогубців, аніж поміж всіма іншими. Саме тому гурт чоловіків і жінок добровольців створив „Службу-Довіри” – аби розбити цей мур мовчання. Якщо ви у відчаї, завжди знайдеться той, хто вислухає і відповість, це дуже просто: наберіть телефонний номер 44.87.74.90, і навіть Різдвяної  ночі ми зможемо добрати слів, щоб вас розрадити.

СЦЕНА 1

Чоловік у відчаї входить до телефонної кабінки з револьвером у руці, набирає номер телефону, номер, що ніяк не закінчиться (двадцять чотири цифри), дзвінок, піднімають трубку з іншого боку.

ТЕРЕЗА. Ало, Ало.

Він говорить гикаючи з пістолетом біля скроні.

ЧОЛВІК. Ало... Служба Довіри?

ТЕРЕЗА. Ало... Ало... Я вас не чую...

ЧОЛОВІК. Я на краю прірви, що мені робити?

ТЕРЕЗА. Я вас не чую, натисніть на кнопку.

Чоловік натискає на курок і падає мертвий. Затемнення.

СЦЕНА 2

Повне освітлення. Перед нами декорація помешкання, перетвореного на офіс. Ліворуч – вхідні двері. Праворуч – двері до кімнати. Посередині – камін. Кімната вмебльована сірим письмовим столом, диваном і кількома стільцями.

ТЕРЕЗА (все ще говорить у телефонну трубку). Зателефонуйте ще. З кабінки, що працює.

Вона кладе трубку і повертається до свого в’язання.

Входить П’єр Мортез. Він несе половину пальта і тримає картину великого формату в руці. Він ставить її так, що не видно, що на  ній зображено.

МОРТЕЗ. Здрастуй, Терезочко, перепрошую, я страшенно спізнився, мене затримали діти... я не міг зві... звільнитися.

Він  продовжує говорити, цілуючи Терезу. Тереза говорить водночас із ним.

ТЕРЕЗА. О, то нічого, нічого, я б почекала...

МОРТЕЗ  припиняє обнімати.

МОРТЕЗ. Це зайняло більше часу, ніж я думав... Я не мав можливості вийти. До того ж я був змушений віднести подарунок старим і не міг упіймати таксі, щоб повернутися.

ТЕРЕЗА. І ви зробили чергову дурницю, П’єре. Що ви з зробили з вашим чудовим пальто?

МОРТЕЗ. Я знаю, Терезо, все знаю, але ж це Різдво, і я поділився ним з одним нещасним. Та й навіщо мені ціле пальто, Терезо? Звісно, його можна було повернути – удар уліво, удар управо. (Знімає пальто і вішає на вішалку. Раптом, з’ясовує дещо, ляскаючи себе по кишенях). Я віддав ту половину, в якій був гаманець. Він поверне його мені чи ні? Може, подати заяву про крадіжку до комісаріату?

ТЕРЕЗА. О, так, П’єре, це буде надійніше.

МОРТЕЗ. А між іншим він ще й поцупив мого годинника... Ви хочете, щоб я вас замінив?

ТЕРЕЗА. Я не кажу ні, це дозволить мені бодай трохи присісти...

Тереза сідає на канапу. Мортез влаштовується за столом.

МОРТЕЗ. Так, так, так... Дзвінків небагато, Терезо?

ТЕРЕЗА. Ні, нічого серйозного, ні...

МОРТЕЗ. Отже ні.

Він дістає журнал.

ТЕРЕЗА. Так, рутина...

МОРТЕЗ. Так...

ТЕРЕЗА. Ні, все спокійно... Від шостої години був лише один дзвінок.

МОРТЕЗ. А, так, то все ж таки був один. Так, авжеж, звичайно. Так. (Пауза). Телефон на місці, так. Це ж треба, лише один дзвінок від шостої години, як для Різдвяного вечора, то надто спокійно, правда, Терезо?

ТЕРЕЗА. Погодьтеся, в цій ситуації так на краще.

МОРТЕЗ. Так-так. Звичайно, тим краще для них, звісно, так, та для такого часу це надто спокійно, Терезо... Чудово... Послухайте, Терезо, я не мав би цього казати, але коли немає жодного депресивного, мене це дуже нервує!

ТЕРЕЗА. А я майже скінчила свої рукавички для маленьких прокажених із Джакарти. Хоча, як на мене, користі з них ніякої. Це все Червоний Хрест: вони попросили мене зробити їх на три пальці. Чи не простіше було б зробити цілісні рукавиці, як ви гадаєте? Там є лише один палець, і це підійде для всіх, хіба ні?

МОРТЕЗ. Звісно, так. Терезо, якби я міг собі дозволити, я б замовив вам гарну пару шкарпеток!

Він сміється.

ТЕРЕЗА. Між нами, скажу вам, що мені більше до вподоби робити зачіску у вас, ніж у Пана Мюскена. Може, він і милий, але якщо чесно, йому бракує фантазії.

МОРТЕЗ. Оце точно. Послухайте, Терезо, я не люблю казати людям щось неприємне, але він, справді, тільки милий і все... (Він продовжує читати журнал). Іноді люди самі не знають, чого вони хочуть.

ТЕРЕЗА. Скажіть, П’єре, а як щодо подарунків? Ми вручимо їх просто зараз чи почекаємо дванадцятої?

МОРТЕЗ. Так, ви справді маєте рацію, краще зараз, поки все спокійно.

ТЕРЕЗА. Так.

МОРТЕЗ. І зрештою, опівночі постійно стріляють.

Вони сміються.

ТЕРЕЗА. Веселого Різдва, П’єре!

Вона дає йому пакунок і цілує.

МОРТЕЗ. О, дякую, дякую, Терезочко...

ТЕРЕЗА. Сподіваюсь, це те, чого ви хотіли...

МОРТЕЗ. О, Терезочко, дуже дякую.

ТЕРЕЗА. Вам так важко зробити приємне, адже у вас усе є.

МОРТЕЗ. О, Терезо, я відразу відчув наближення Різдва, це чудово.

ТЕРЕЗА. Та ви спершу погляньте...

МОРТЕЗ. О... ззовні виглядає прекрасно, Терезо, о... (Він розкриває пакет і виймає звідти якусь трикотажну річ, яка з одного боку довша, з другого – коротша і сильно нагадує фартух із дерюги). О... Терезочко, фартушок – це чудово, прекрасно, яка ідея!

ТЕРЕЗА. Це жилет.

МОРТЕЗ. А, так, звичайно, для рук більші дірочки, звичайно, чудово й оригінально, я дуже вдячний.

ТЕРЕЗА. Спершу я думала про гарну мантію блакитного кольору, я знаю, ви його любите, а потім я сказала собі, що вже час міняти тони.

Він звільняється наполовину.

МОРТЕЗ. Ви маєте рацію. Погляньте, як сіре з бордовим мене освіжають.

ТЕРЕЗА. Це дуже вишукано.

Він повністю звільняється.

МОРТЕЗ. Я вам дуже дякую, Терезо, дуже дякую, це прекрасно, у мене є всілякі светри, але такого... не було ніколи, дуже дякую, Терезо...

ТЕРЕЗА. Ви розумієте, що це ексклюзивна річ і не варто показувати її всім...

МОРТЕЗ. Я дуже сподіваюсь, Терезо.... До речі, я завжди казав собі, що мені бракує чогось такого, в чому можна швиденько вибігти винести сміття. Я дуже радий.

ТЕРЕЗА. Я рада, що вам сподобалось. І ви знаєте, я сама вигадала цю модель, з голови... Я тільки хвилювалась, чи не буде надто коротко?

МОРТЕЗ. Може, трохи з лівого боку.

ТЕРЕЗА. Помітьте, це можна прати, от тільки не варто його кип’ятити.

МОРТЕЗ. Нічого страшного. Послухайте, Терезо, вибачте, але я, мабуть, не буду міряти його просто зараз, бо я боюся сплутати грішне з праведним...

ТЕРЕЗА. Ця модель прагне саме цього...

МОРТЕЗ. Це дотепно, Терезо, насправді... До речі, я теж приготував подарунок. Я вигадав його з голови - це картина. Я написав її для вас.

ТЕРЕЗА. Справді?

МОРТЕЗ. Я кажу вам щиру правду. Може, ви будете здивовані. Тільки не подумайте, що це якісь нездорові чоловічі фантазії, скоріше, творчий пошук, божевілля митця, щось таке.

ТЕРЕЗА. Так, я розумію...

МОРТЕЗ. Для початку присядьте.

ТЕРЕЗА (сівши на канапу). Я заплющу очі.

МОРТЕЗ. Терезо, ви любите тварин?

ТЕРЕЗА. О, так, я їх обожнюю.

МОРТЕЗ. А танці? Ви любите танцювати?

ТЕРЕЗА. Малою я була дуже здібною.

МОРТЕЗ. Тоді це повинно вам сподобатись.

Під час цих реплік Мортез іде за своєю картиною і розпаковує її лицьовим боком до публіки. На картині зображена оголена Тереза, яка танцює із рожевим кабанчиком, одягненим у плавки.

МОРТЕЗ. Ось, погляньте, Терезо. Гарно! Звісно, ще треба побачити, як це виглядатиме у вас удома.

ТЕРЕЗА. Це дуже сміливо... Я, я... Я не можу сказати, що мені не подобається, П’єре, але... я... але це дуже відрізняється від того, що я бачила у вас раніше...

МОРТЕЗ. Що ви маєте на увазі?

ТЕРЕЗА. „Свині на заводі”. А це означає зміну стилю.

МОРТЕЗ. Так, це був лише початок нової серії „ковбасний магазин”, тоді.

ТЕРЕЗА. Я маю сказати, що цього разу вторгнення цієї товстої жінки завело ваші пошуки значно далі...

МОРТЕЗ. О, так, що є - то є, я розумію, що, на жаль, ви у мене вийшли гірше, ніж кабанчик. І ніс неправильний, і решта, само собою, виглядає жалюгідно.

ТЕРЕЗА. Може, я вам трохи лещу... але тоді... П’єре... кабанчик... Кабанчик – це ніби ви...

МОРТЕЗ. Послухайте, Терезо, вибачте, я не люблю говорити про живопис, ви знаєте, я п’ю, я мрію, після цього малюю, мені достатньо лише одного глядача, не так, як іншим. Тож будь ласка, не говорімо більше про це.

ТЕРЕЗА. Але я сказала це зовсім не для того, щоб...

МОРТЕЗ. Ні, ні, то нічого, ні...

ТЕРЕЗА. Ви знаєте, я вам дякую від усього серця, я знаю, куди я її поставлю... (Вона бере картину і відвертає до стіни вглибині). Ви не образитесь, якщо я поки відверну її? Бо от-от має прийти моя кузина, я боюсь, що вона буде шокована, коли побачить мене з кабаном на пару...

МОРТЕЗ. Але, Терезо, я не бачу тут нічого такого, кабан же не голий.

ТЕРЕЗА. Так, але ви знаєте, останнім часом їй було так тяжко, тому краще я не буду ризикувати.

МОРТЕЗ. А що такого з нею сталось?

ТЕРЕЗА. Бідолашна дівчинка має таку зворушливу історію.

МОРТЕЗ. О, то розкажіть мені, я просто обожнюю такі історії.

ТЕРЕЗА. Її батьки померли, коли їй було три роки, і її помістили до релігійної школи, яку згодом закрили через проблеми гігієни. Потім ця прекрасна дівчинка зустріла чарівного хлопця, який був шляховим робітником...

МОРТЕЗ. А так, так...

ТЕРЕЗА. А у нього, не знаю з яких причин, ноги розтрощило поїздом, і от уже кілька днів, як він більше не подає ознак життя. Він лишив її у повному лайні.

МОРТЕЗ. Який мерзотник!

ТЕРЕЗА. Я маю сказати, що якби бідолашна дівчинка не мала достатньо розуму і почуття гумору, вона б просто збожеволіла.

МОРТЕЗ. О, це так жахливо...   

Дзвонить телефон.

МОРТЕЗ. Побачимо, хто там, дозвольте, я візьму, нині я в хорошій формі. Алло? Служба Довіри, веселого Різдва!

КАТЯ. Алло, це номер 44.87.74.90?

МОРТЕЗ. Так, пане, вітаю з Різдвом!

КАТЯ. Перепрошую за клопіт.

МОРТЕЗ. Та ні, пане, жодного клопоту, я тут для того, щоб вас вислухати.

КАТЯ. Я телефоную вам тому, що я дуже самотній цього вечора.

МОРТЕЗ. Це добре, тобто, ні, пане, зовсім ні, ви більше не самотній, Служба Довіри тут і слухає вас.

КАТЯ. А чи можу я прийти до вас, пане, цього вечора?

МОРТЕЗ. О, ні, пане, це, це неможливо, ні. Натомість, може ви маєте когось із рідних, з ким би могли провести вечір?

КАТЯ. Ні, мої батьки більше не хочуть мене бачити, я геть заплутався.

МОРТЕЗ. Таке буває... А ви одружені?
КАТЯ. Був, але розлучився, я не переношу подружнього життя.

МОРТЕЗ. О так, так, звичайно... Може, ви маєте друзів чи знайомих, з якими б могли розважитися цього вечора?

КАТЯ. Так-так, я мав друга, але він переїхав, а я не маю машини...

МОРТЕЗ. Так... А може поблизу вас є якийсь бар для тих, хто палить, і де готують Різдвяну вечерю?

КАТЯ. Я кинув палити.

МОРТЕЗ. В такому разі, пане, довіртеся мені, ми тут для того, щоб вас вислухати.

КАТЯ. О, це дуже просто, я більше не знаю, ні де я, ні хто я, навіть не певен, чи говорю з вами цієї миті.

МОРТЕЗ. Так-так, зараз ви говорите зі мною.

КАТЯ. Я більше не отримую жодної пошти, крім рахунків із банку, жодного дзвінка, я не існую...

МОРТЕЗ. Це все так... (Пауза). Алло, алло, алло, пане? Не йдіть, пане! Зараз у вас поганий настрій, але світло в тунелі вже близько, пане. Ми тут із вами, алло, алло, пане?

КАТЯ. Пане, можна я прийду до вас цього вечора?

МОРТЕЗ. Ні, пане, я вже казав вам, це фіксоване правило, на жаль, я не можу його порушити.

КАТЯ. Але зовсім на трішечки?

МОРТЕЗ. Ні, ні, ні, це неможливо, ні!

КАТЯ. Я стану десь у куточку, я буду майже непомітним.

МОРТЕЗ. Ні, ні!

КАТЯ. Я не займу багато місця, а лише потисну вам руку.

МОРТЕЗ. Ні, ні, зупиніться, тепер ви стаєте нестерпним, ні, ні, це неможливо.

КАТЯ. Я вас благаю... Це ж Різдво...

МОРТЕЗ. Гаразд... це на вулиці Ломбар, 10, п’ятий поверх ліворуч.

КАТЯ. Дуже дякую, я відразу прийду.

Він вішає трубку.

МОРТЕЗ. Я дуже шкодую, Терезо, але він сказав мені: це ж Різдво, і мені забракло мужності йому відмовити.

ТЕРЕЗА. Не вибачайтеся, П’єре, я б зробила те саме. І зрештою, ви так само, як і я, читали рапорти Служби Довіри: у деяких екстремальних випадках це дозволено.

МОРТЕЗ. Так, але насправді, Терезо, це не був той екстремальний випадок. Я виявився слабким і безвільним, це поразка... Убив би себе за це...

Телефон знову дзвонить.

МОРТЕЗ. Зачекайте, Терезо, дозвольте мені реабілітуватися! (У гніві він дуже неприємний). Алло, Служба Довіри, Веселого Різдва!

ЧОЛОВІК. Алло, це номер 44.87.74.90?

МОРТЕЗ (заспокоюючись). Так, веселого Різдва, пане.

ЧОЛОВІК. Веселого Різдва, пане.

МОРТЕЗ. Дякую.

ЧОЛОВІК. Я в чудовій формі, я телефоную вам сповнений надії, тому що це моє останнє Різдво...

МОРТЕЗ. Так-так...

ЧОЛОВІК. Я хворий на лейкемію і помру за два місяці.

МОРТЕЗ. Так, так.

ЧОЛОВІК. І оскільки цього вечора я лишився на самоті, то хотів би побажати веселого Різдва якійсь жінці.

МОРТЕЗ. О, пане, ви подаєте нам прекрасний доказ вашої мужності. Я передаю трубку моїй колежанці.

ТЕРЕЗА. Алло, пане, веселого Різдва!

ЧОЛОВІК. Як вас звати?

ТЕРЕЗА. Мене звати Тереза.

ЧОЛОВІК. Я тебе хочу, Терезо, я беру тебе і повертаю до стіни, цілую тебе у всі дірочки, я тебе трахаю, ти у мене смокчеш...

МОРТЕЗ (беручи трубку). Зупиніться, зупиніться негайно, це нас не цікавить, і до речі, ніколи не цікавило..

ЧОЛОВІК. Я не розмовляю з педиками, а ну передай трубку бабі бігом...

Мортез вішає трубку.

МОРТЕЗ. О-о-о-о... Він заблокує нам лінію на весь вечір.

ЧОЛОВІК. Ви ж так хотіли якогось пожвавлення. Тепер ви задоволені.

МОРТЕЗ (роздратований і сердитий). Це мене не цікавить... І ніколи не цікавило...

У двері дзвонять.

СЦЕНА 3

ТЕРЕЗА. Це моя кузина Жозетта.

МОРТЕЗ (суворий).  Попереджали ж – ніяких візитів, Терезо...

ТЕРЕЗА. Але ж це Різдво... П’єре...

Мортез пішов відчиняти двері.

МОРТЕЗ. А, це пан Прескович, Терезо, доброго вечора, пане Прескович.

ПРЕСКОВИЧ. Доброго вечора, пане Мортез.

МОРТЕЗ. Як ся маєте?

ПРЕСКОВИЧ. Доброго вечора, пані Терезо.

ТЕРЕЗА. Як ся маєте, Рхадаме?

ПРЕСКОВИЧ. Все добре, я прийшов привітати вас із Різдвом, приніс вам подарунок із моєї країни.

ТЕРЕЗА. О, мені незручно, просто ми нічого не приготували для вас, так, П’єре?

МОРТЕЗ. Для вас – ні.

ТЕРЕЗА. Розумієте, оскільки я не бачила вас уже цілих 15 днів, то думала, ви поїхали на свята до вашої країни.

ПРЕСКОВИЧ. Так, але я не зміг, мені проблематично їздити, на жаль.

МОРТЕЗ. І потім, ми навіть не чули ваших кроків згори. Пане Прескович, ви були таким нечутним.

ПРЕСКОВИЧ. Так, але ви знаєте, у мене паркет, тож я користуюсь роликами.

ТЕРЕЗА. Ой, поглянь, що ж це таке?

ПРЕСКОВИЧ. Це шешар.

МОРТЕЗ. Що-що?

ПРЕСКОВИЧ. Шешар, це такий народний капелюшок. Зазвичай це носять набік, а в святкові дні одягають його навпаки – для сміху.

ТЕРЕЗА. То тоді так.

Вона одягає його на голову. Це доволі кумедний капелюшок, на кшталт капелюха полішинеля, з чотирма великими вушками з пластику по боках. Ця річ походить з якоїсь там країни...

МОРТЕЗ. Це вам дуже личить, Терезо, дуже личить.

ПРЕСКОВИЧ. Гадаєте, це їй личить, гм? Забавно... тому що взагалі-то це носять чоловіки.

ТЕРЕЗА. Тоді, це скоріше для П’єра, хай він одягне.

МОРТЕЗ (одягаючи капелюха). Так, так, звичайно. А де тут перед, а де зад, пане Прескович?

ПРЕСКОВИЧ. А то байдуже де.

МОРТЕЗ. Отже, це шешар, справді? Так, так, саме так, і коли його одягають навпаки – то для сміху?

ПРЕСКОВИЧ. Так.

МОРТЕЗ. Дуже мило, крім цього помпончика – він дратує. (Звільняється від шапки). Послухайте, пане Прескович, я дуже радий, що ви прийшли нас трохи привітати, а тепер маємо з вами трохи попрощатися...

ПРЕСКОВИЧ. А ще я приніс вам шоколадні цукерки.

ТЕРЕЗА. Послухайте, от це ви дарма зробили. Я їх поки відкладу.

ПРЕСКОВИЧ. Як, невже ви навіть не скуштуєте, пані Терезо?

ТЕРЕЗА. О, так, ми їх спробуємо.

МОРТЕЗ. Неодмінно.

ТЕРЕЗА. Я надаю цю честь вам, П’єре.

МОРТЕЗ. Ні, Терезо, спершу дами.

ТЕРЕЗА. Я не знаю, яку вибрати...

ПРЕСКОВИЧ. Я дозволю собі взяти декілька.

МОРТЕЗ. Пробуйте, пане Прескович. Скуштуйте начинку.

ПРЕСКОВИЧ. О ні, я вже взяв, тепер ви, прошу.

МОРТЕЗ. Гаразд, справді, навіть не знаєш, яку вибрати, Терезо.

ПРЕСКОВИЧ. Зазвичай це треба куштувати зі Шловетнією, це такий лікер із гір.

МОРТЕЗ. Це такий звичай?

ПРЕСКОВИЧ. Це лікер...                                     

МОРТЕЗ. А так...

ТЕРЕЗА. Виглядає смачно!

Тереза і Мортез пробують шоколадки. Вочевидь, це дуже несмачно.                              МОРТЕЗ (із жестом руки).  Дуже смачно.

ПРЕСКОВИЧ. Це знамениті спотсі з Оссієка.

МОРТЕЗ. Знаменито.

ПРЕСКОВИЧ. Це ручна робота.

МОРТЕЗ. Це добре видно, що робили вручну.

ПРЕСКОВИЧ. Так, це готується вручну під піхвами. (Голови Мортеза і Терези). І потім, там тільки хороші продукти: синтетичне какао, маргарин і сахароза.

МОРТЕЗ. Це біодеградуюче...

ТЕРЕЗА. Це нагадує якийсь смак...

ПРЕСКОВИЧ. А, так, вісмута, його змушені класти для тривалого зберігання, шкода, бо так менше відчутний смак маргарину...

МОРТЕЗ. Так, трохи жаль, справді... гм-м і потім, не знаю, чи ви помітили, Терезо, але є відчуття, що всередині є ще один шар.

ТЕРЕЗА. Так вишукано, це треба їсти не поспіхом, це дуже вишукано.

МОРТЕЗ. Ви знаєте, хоч я зазвичай не люблю шоколаду, але тут такий аромат!

ПРЕСКОВИЧ. Так, вони мають особливий аромат.

МОРТЕЗ. Послухайте, пане Прескович, ми не сміємо вас більше затримувати.

ПРЕСКОВИЧ. Ви мене не затримуєте, пане Мортез.

МОРТЕЗ (помітивши чорний креп на вивороті Пресковича). Та оскільки я побачив, що у вашій родині хтось помер, ми не будемо заважати вам збиратися додому...

ТЕРЕЗА. Що трапилося, Рхадаме?

ПРЕСКОВИЧ. О, це страшна історія, мій шурин упав у сільськогосподарську машину.

МОРТЕЗ. Це жахливо...

ПРЕСКОВИЧ. Він був покошений, зв’язаний... Я хотів би ще трохи лишитися поговорити з вами.

МОРТЕЗ. Ви знаєте, ми не дуже розуміємося на сільськогосподарських машинах.

ПРЕСКОВИЧ. А, так, розумію, ви зайняті.

МОРТЕЗ. Так, так... зайняті...

Мортез, із повним ротом, ледь-ледь може артикулювати фрази і вимовляти час від часу кілька нерозбірливих слів. Прескович відповідає йому так, ніби все розуміє.

ПРЕСКОВИЧ. Шкода, але, пані Терезо, чи не міг би я ще спуститися до вас при нагоді.

МОРТЕЗ. Так, звісно, спустіться до нас пізніше, пане Прескович, тоді ми будемо вільніші, відпочилі, може так трапитись, що нас тут навіть не буде...

ПРЕСКОВИЧ. Я спущуся при нагоді, до побачення, пане Мортез.

Преско виходить і Мортез поспішно випльовує свій шоколад.

МОРТЕЗ. Ви не хочете виплюнути, Терезо?

ТЕРЕЗА. Ні, попри все я її з’їла, все-таки, це подаровано від чистого серця.

МОРТЕЗ. Та ви просто свята Тереза. Пане Прескович, щиро дякую! У смітник і негайно...

Тереза піднімає трубку, щоб перевірити, чи той чоловік усе ще на лінії.

ТЕРЕЗА. Чи він ще тут, цей тип?

ЧОЛОВІК. Як добре... Добре... У мене повні яйця... Готуйся, сучко...

Мортез кладе трубку, яку Тереза випустила з рук...

МОРТЕЗ. Ат!

Хтось дзвонить у двері.

 

СЦЕНА 4

Входить Жозетта. Вона штовхає візочок (такий як у супермаркетах), має вигляд переслідуваної і, вочевидь, вагітна вже багато місяців... До того ж вона має дефект у вимові через проблеми зубів.

ЖОЗЕТТА. Зачиніть двері, він зараз прийде! Прийде! Прийде! Прийде! Він позаду, наздоганяє!

ТЕРЕЗА. Що означає це переселення?

ЖОЗЕТТА. Я забрала всі свої речі, нічого йому не лишила.

ТЕРЕЗА. Ти зробила просто супер, я дам тобі ключі, щоб ти могла виходити.

ЖОЗЕТТА. Але я не можу вийти, цей козел чекає мене надворі з дрючком.

МОРТЕЗ. Але хто вас чекає, панно?

ЖОЗЕТТА. Та ж Фелікс.

ТЕРЕЗА. Фелікс – то її наречений.

ЖОЗЕТТА. Так, це мій наречений.

МОРТЕЗ. Той, у якого відрізані ноги?

ЖОЗЕТТА. Ні, це мій новий наречений.

ТЕРЕЗА. Гаразд, Жозетто, а тепер ти заспокоїшся...

ЖОЗЕТТА. Та все, Терезо, я не можу звідси вийти, він чекає мене на вулиці з дрючком, він намагався спустити мене у сміттєпровід, тоді я зібрала свої клунки на третій швидкості і втекла з візком, от тільки я не могла їхати на метро з візком, і, від самих Піренеїв довелося бігти разом із возиком, а він переслідував візок по трасі з тим дрючком.

ТЕРЕЗА. Скажи, він що, виглядає небезпечним?

ЖОЗЕТТА. Так, він виглядає офігенно небезпечним, він здав телевізор у камеру схову і згамав квиток.

МОРТЕЗ. Овва, він бодай не збирався йти сюди?

ЖОЗЕТТА. Та ж збирався, він у кав’ярні навпроти. Я забрала його візок, до того ж він дуже знервований - він випив багато пива!

ТЕРЕЗА. Гаразд, ти проходь, а я скажу пару лагідних слів цьому громадянину...

ЖОЗЕТТА. Не йди туди, Терезо, не йди...

МОРТЕЗ. Краще я піду разом із вами, якщо цей чоловік і справді озброєний дрючком.

ЖОЗЕТТА. Стережіться, він має владу, він медіум! Гаразд... я викличу поліцію для Фелікса...

Тереза і Мортез виходять. Жозетта лишається сама, вона піднімає трубку, на лінії все той же сексуальний маніяк, який, вочевидь, їй відповідає.

ЖОЗЕТТА. Алло, поліція?

ЧОЛОВІК. Якщо ти посунешся вперед, коли я відсунусь, як ти хочеш, як ти хочеш, щоб я тебе трахав...

ЖОЗЕТТА. Що, що це таке?

ЧОЛОВІК. Це не Тереза?

ЖОЗЕТТА. Ні!

ЧОЛОВІК. Ти новенька? Як тебе звати?

ЖОЗЕТТА. Мене звати Жозетта.

ЧОЛОВІК. Я тебе хочу, Жозетто, я беру тебе, повертаю, всю обціловую, і ти у мене смокчеш...

ЖОЗЕТТА. Ні, але скажіть тільки... але якого ти, от вар’ят, дай мені спокій, іди на фіг!

ЧОЛОВІК. Будьте чемною! Я хочу говорити з Терезою, я зателефоную ще раз!

ЖОЗЕТТА. Гаразд, телефонуй пізніше. Це я ще й нечемна, нечемна, та йди ти... (Вона натискає на кнопку). О, браво, поліція!

Входить Катя. Це вочевидь чоловік, перевдягнений у жінку, він має печальний вигляд. В ін зламав каблук на одній туфлі і шкутильгає.

КАТЯ. Це тут Служба Довіри?

ЖОЗЕТТА. Так, пані.

КАТЯ. Отже, це четверта праворуч, праворуч, якщо ви входите і ліворуч, якщо виходите з ліфта. Зрештою, ви мені погано пояснили.  

ЖОЗЕТТА. Я? Та я вам нічого не пояснювала, я щойно зайшла, мене дивує, як це я могла вам щось пояснювати.

КАТЯ. До того ж, я загубила свій каблук по дорозі, і потім я взяла склянку соку у вашій забігайлівці, а вона розбилась, дякую за чудовий день!

ЖОЗЕТТА. Гаразд, посидьте тут із вашою ногою...

КАТЯ. І потім, тут така задуха... А що, нема того пана, з яким я говорила по телефону?

ЖОЗЕТТА. Поки ні, він пішов до Фелікса, але скоро вернеться.

КАТЯ. А ви впевнені?

ЖОЗЕТТА. Не зовсім, це залежить від Фелікса.

КАТЯ. Просто я зараз на межі...

Жозетта дістає зі свого візка папери соціального страхування.

ЖОЗЕТТА. Я нічого не збагну в цих страховках, от їхні папери, красно дякую! А ви маєте дітей?

КАТЯ. Ні.

ЖОЗЕТТА. Ви одружені?

КАТЯ. Ні.

ЖОЗЕТТА. Не засмучуйтеся ви так, усе минеться, у кожного горщика є своя кришечка. От ви хто за фахом?

КАТЯ. Сапер-пожежник.

ЖОЗЕТТА. От бачите, яка гарна професія, особливо для жінки. (Вона бере один аркуш соціального страхування, щоб заповнити його). Так, отже 2 53 08 062 284, я цього не розумію, це не влізає в графу, тут бракує місця. Так, почни заново спокійненько, Жозетто: 2 63 08 062 284... отак, так, ці страхові агентства дають вам номер, який навіть не влізає в графу! Погляньте.

КАТЯ. Так, звичайно, це ж для дати народження.

ЖОЗЕТТА. Та ні, дату народження я поставила сюди.

КАТЯ. Так, але це для вашого прізвища, бачите, ви пропустили одну лінію, тепер треба все переробити.

ЖОЗЕТТА. О ля-ля, я нічого не розумію, гаразд, тоді я закреслю і намалюю їм стрілочку. (Вона закреслює).

КАТЯ. Ні, не закреслюйте, це ж проходить через комп’ютер. Ви робите дурницю.

ЖОЗЕТТА. З приводу дурниці, то хай би ці страховики прислали мені іншу анкету, я не знаю, що робити з цією.

КАТЯ. Скажіть, чи ви певні, що вернеться той чоловік, з яким я говорив по телефону?

ЖОЗЕТТА. Так, так... Ой, це ж фіолетова анкета, а вони казали мені: не хапайте фіолетову...

КАТЯ (зацікавившись формулярами). Так, це дуже просто, треба було попросити бланк громадянського стану вашого чоловіка, потім заповнити фіолетову анкету.

ЖОЗЕТТА. Так, але скажіть, якщо, по-перше, я не маю чоловіка, і потім відносно паперів, вони ж абсолютно однакові, немає місця у графах, щоб відповідати на питання.

КАТЯ. Але що ви написали в тих графах? Це ж виходить за будь-які межі!

ЖОЗЕТТА. От, про що ж я вам і кажу, бракує місця!

КАТЯ. Чи ведете ви якусь професійну діяльність? – Це залежить. Звичайно, вас просять відповісти: так чи ні, а у вас „це залежить” - це не поміститься!

ЖОЗЕТТА. Вочевидь, не поміститься, а про що я вам торочу от уже биту годину! Принаймні, я не дурніша за інших.

КАТЯ. А що це таке, Зезетта одружується з Х?

ЖОЗЕТТА. Зезетта, дружина Х.

КАТЯ. А, перепрошую!

ЖОЗЕТТА. Ви що, не вмієте читати? Тут написано дуже маленькими літерами, написано для одружених або вдовиць, поставте дівоче прізвище, а за ним двокрапка: дружина Х чи вдова У. Отже я поставила Зезетта, дружина Х.

КАТЯ. А Зезетта – це хто?

ЖОЗЕТТА. Зезетта – це я, так мене називали, коли я була зовсім маленькою дівчинкою!

КАТЯ. А Х – це хто? Ви що, одружені з Х?

ЖОЗЕТТА. Та ні, я не одружена, але краще сказати їм так, бо я вагітна по вуха, і на мене будуть дивитися скоса.

КАТЯ. Гаразд, пішли далі. Прізвище, ім’я, ви маєте. Дата народження?

ЖОЗЕТТА. Добре, тоді дата народження 1.7.53.

КАТЯ. Прекрасно! Місце народження?

ЖОЗЕТТА (нерозбірливо). Монжерон.

КАТЯ. Що?

ЖОЗЕТТА. Монжерон. Через вас я зробила помилку, красно дякую!

КАТЯ. Отже Монжерон.

ЖОЗЕТТА. Тоді скажіть, чи це восьмий, серпень – це восьмий місяць?

КАТЯ. Тоді 1.8.53?

ЖОЗЕТТА. Так, восьме серпня 53-го.

КАТЯ. Щойно ви сказали мені 1.8.53.

ЖОЗЕТТА. Так, мене збив місяць серпень. Вам просто треба написати восьме серпня прописом.

КАТЯ. Але я не можу, тут треба ставити цифри, бо немає достатньо місця у графі.

ЖОЗЕТТА. От бачите, у вас вийшло не краще за мене! Ну що, з’їли?

КАТЯ. А Монжерон – що це за департамент?

ЖОЗЕТТА. А ну зачекайте. (Вона говорить максимально швидко).  Спершу це було 78, це була частина Сени і Уаза, зараз це по лініях Ів, ставте 92, 93, вони дізнаються на пошті.

КАТЯ. Це не пошта, а страхове агентство. Гаразд, це не має значення. Професія чоловіка?

ЖОЗЕТТА. Ох, професія чоловіка! Треба щось написати? Вони зітруть мене на мило! Гаразд, поставте, що забажаєте.

КАТЯ. Двірник, годиться?

ЖОЗЕТТА. Ні, чому б не сказати збирач сміття, ні, це теж не годиться... зачекайте... нічого, якщо ми поставимо сапер-пожежник?

КАТЯ. Я не можу, це надто довго.

ЖОЗЕТТА. Треба поставити щось інше, може поставити... міністр. Ні, міністр – це занадто, заждіть, а якщо поставити бюровщик.

КАТЯ. Як?

ЖОЗЕТТА. Бюровщик, той, хто працює в бюро.

КАТЯ. А, тобто бюровник.

ЖОЗЕТТА. Ні, бюровщик.

КАТЯ. Так, це те, що я називаю бюровник.

ЖОЗЕТТА. Але це не бюровник, а бюровщик, але якщо все одно, що писати, то яка різниця! От уже бовдур, он погляньте, ви всюди наробили дурниць. Ви геть зіпсували мій фіолетовий бланк, мішок із лайном!

КАТЯ. Та ви гляньте на цю кретинку, що вона белькоче!

ЖОЗЕТТА. Мішок з лайном!

КАТЯ. Стривай, зараз ти візьмеш свій фіолетовий бланк і заткнеш його собі в пельку!..

Катя рве папір, Жозетта б’є його ногою по гомілці, Катя падає на канапу.

КАТЯ. Вона спаплюжила мені ногу...

ЖОЗЕТТА. Дякуй, що не зламала.

Входить Мортез.

ЖОЗЕТТА. О! П’єре! Ви дуже вчасно, бо ця пані у відчаї, якій ви вказали двері ліворуч, а насправді це двері праворуч, так-от вона геть зіпсувала мій фіолетовий бланк.

МОРТЕЗ. Послухайте, Жозетто, Фелікс у кав’ярні, все владналося, він чекає вас разом із Терезою... Тож ходіть туди..

ЖОЗЕТТА (виходячи). А, то добре, скажіть лише... дивно, що він заспокоївся... (Повертаючись). До речі, я маю сказати вам одну річ, тут телефонував один дуже неввічливий чоловік, який хотів трахнути Терезу...

МОРТЕЗ. Так... Є тут один такий кадр...

ЖОЗЕТТА. Ах навіть так! (Виходить).

МОРТЕЗ. З якого ви приводу, пані, скажіть будь ласка?

Катя повертається. Мортез кривиться, побачивши, що це травесті.

МОРТЕЗ. А так, так. Це означає, звісно, що це я вам казав, як сюди прийти.

КАТЯ. Так.

МОРТЕЗ. Так, мені завше щастить. Добридень.

КАТЯ. Катя, радий вас бачити.

МОРТЕЗ. П’єр Мортез, взаємно.

КАТЯ. О так, вочевидь, ви здивовані.

МОРТЕЗ. Та ні, зовсім ні. Знаєте, я вже звик, навпаки, до нас звертаються різні люди, уявіть собі, минулого тижня я говорив по телефону з комуністом, та це я так, між іншим.

КАТЯ. Так, це все голос. Вічна проблема з голосом, через голос часто помиляються, я сам так  познайомився з Люсьєн Женесс, а я не уявляв її такою.

МОРТЕЗ. Без жартів, тоді як близько ви знайомі з Люсьєн Женесс?

КАТЯ. Трохи, зовсім трохи, мені її представили дуже швидко у кав’ярні одного вечора, тобто я був із своїми дуже гарними друзями з Бельгії, на Кот д’Азюр.

МОРТЕЗ. Ах так...

КАТЯ. Так, ми дуже кепсько повечеряли, тоді так говорили, отже наприкінці вечері ми збиралися з’їсти гаспато, знаєте цю штуку з великими червоними стручками.

МОРТЕЗ. А так, ця тухлятина з чілі.

КАТЯ. Так, тухлятина з чілі. Отже ми пішли у приватну кав’ярню Ніци: „Камарг”...

МОРТЕЗ. Так, так...

КАТЯ. Ви знаєте „Камарг”?

МОРТЕЗ. Ні, ні, я не знаю „Камарг”.

КАТЯ. Ні, це дуже вишукано... бо виявилося, що диск-жокей – це шурин цього бельгійського друга, котрий нас запросив... Я не знаю, навіщо я вам усе це розказую, і вам це зовсім не цікаво?

МОРТЕЗ. Та ні, я вас уважно слухаю, тож продовжуйте, цей шурин диск-жокея, котрий знав Люсьєн Женесс?

КАТЯ. Та ні, зовсім ні, але ви не слухаєте, ми зустріли її напередодні, з нагоди місцевої гри. Але зрештою, я дуже добре бачу, що ви думаєте: я порожній, у мене немає словарного запасу, це нітрохи нецікаво. І ще, зверніть увагу: я не вмію стримуватися, я надто вульгарний, я не вмію розповідати історії, мені бракує почуття гумору.

МОРТЕЗ. Облиште це. Зовсім ні, ви розповідаєте дуже добре, справді ви описали мені цей вечір просто з блиском.

КАТЯ. З ким?

МОРТЕЗ. Не з ким, а з чим - з блиском, це такий вираз, якщо ви знаєте...

КАТЯ. От бачите, от вам вражаючий приклад: я хотів пожартувати, але з цього нічого не вийшло.

МОРТЕЗ. З блиском. Ха, ха, ха... (Сміється по-дурному). Це клас, просто клас, дуже смішно.

КАТЯ. Надто пізно.

МОРТЕЗ. Ні, це чудово... Я це запам’ятаю... Зрештою, якщо уявити, що я знаю людину із прізвищем блиск... Я це запам’ятаю...

КАТЯ. Та ні, зараз ви сміялися, щоб зробити мені приємне, я ж це добре бачу.

МОРТЕЗ. Та ні.

КАТЯ. Так, це точно так, як із танцями, от побачите. Я страшенно люблю танцювати, але люди відмовляються танцювати зі мною, бо буцімто у мене великі ноги, а вони ж нормальні?

МОРТЕЗ. Так, звичайно.

КАТЯ. Тож, як це не сумно, але я танцюю сам із собою.

МОРТЕЗ. Та ви помиляєтесь, помиляєтесь, послухайте, я хочу поговорити з вами відверто і дати добру пораду перед тим, як ви підете. Згода? Так-от, я сам нікчемний танцюрист, я танцюю жахливо, ну справді жахливо, проте я ніколи не пропускаю можливості розважитись. І знаєте, чому? Тому що мені начхати на думку інших, у мене немає жодних комплексів. І ви робіть так само, от рішення, дякуючи пану Мортезу! Отак...

КАТЯ. А ви самі? Я впевнений, що ви посоромитесь танцювати зі мною?

МОРТЕЗ. Та зовсім ні! Зовсім ні! Зовсім ні, ні...

КАТЯ. У вас тут є якась музика?

МОРТЕЗ. Так, є щось на кшталт магнітофончика, але він не дуже потужний, так, так...

КАТЯ. Поставите для мене?

МОРТЕЗ. Перепрошую?

КАТЯ. Поставите для мене музику?

МОРТЕЗ. Так, так, звичайно.

КАТЯ. Ви дуже люб’язні.

МОРТЕЗ. Ви знаєте, ми не дуже багаті на музику, є лише Сестра Усмішка, але це може підійти, тоді можна поставити щось інше. Отак.

Чути голос Шарля Азнавура... Коли Мортез повертається, Катя приготувався танцювати... Мортез у шоку...

КАТЯ. То прошу, ходімо танцювати.

МОРТЕЗ. А так, ходімо танцювати.

КАТЯ. Вам більше подобається вести, пане Мортез?

МОРТЕЗ. О так, перед тим як сказати „так”, краще вибрати.

КАТЯ. Тож ходімо.

МОРТЕЗ. Ходімо.

КАТЯ.  Це хороший темп?

МОРТЕЗ. Чудовий, чудовий.

КАТЯ. Ви любите Шарля Азнавура?

МОРТЕЗ. О так, це знаменитий співак. Принаймні він має таку репутацію, якщо це справедливо, звичайно.

КАТЯ. Здається, він поганий танцюрист.

Рука Каті ковзає по спині Мортеза.

МОРТЕЗ (відступаючи, істерично). А-а-а, перепрошую, але мені лоскітно, не ображайтесь, але я ніби весь наелектризований, мені справді лоскітно, навіть від пф.. мені лоскітно, дуже.

КАТЯ. О, я знаю, це має виглядати кумедно, як хто побачить, що ми танцюємо вдвох у цьому великому дуже холодному офісі. Ви не можете знати, яке задоволення я відчуваю від цього.

МОРТЕЗ. О, так звичайно. Ви знаєте, що врешті-решт я також розумію, що краще танцювати у прохолодному приміщенні, ніж у дуже жаркому, враховуючи потіння, ви знаєте... цей піт, піт....

КАТЯ. Ви маєте рацію, от візьмемо, наприклад „Камарг”, та ж там можна задихнутися.

МОРТЕЗ. О, так.

КАТЯ. Це нормально, вони вмикають радіатори, і тоді стає жарко. Там жарко, всі напиваються. Це дуже просто, ви йдете туди з другом, вхід тридцять франків (п’ять євро), тож на двох це вже шістдесят (10 євро)...

МОРТЕЗ. А, це недешево.

КАТЯ (наближаючись до Мортеза). Ви розумієте, а ще замовлення, це ще дорожче, ви танцюєте п’ять хвилин, вам стає жарко, ви знову підкріпляєтесь і тут же вам це обходиться у пару сотень франків. Вони знають, що роблять. Що з вами діється, пане Мортез, я вас трохи дратую?

МОРТЕЗ. Ні, ні...

КАТЯ. Я не віддавив вам ноги?..

МОРТЕЗ (відступаючи). Не чіпай мене, брудний підоре! Це не ваші ноги мене давлять, а ваше збочення! (Він переходить на істеричні вигуки).  Вибачте мені, вибачте. Я не знаю, що на мене найшло, я вийшов із себе і наговорив те, чого й не думав, і я вас прошу мене вибачити. Я не знаю, що на мене найшло. 

КАТЯ. Зачекайте, я не дуже добре зрозумів, отже ви кажете, що я ненормальний, я що, не маю права бути інакшим?

МОРТЕЗ. Ні, ні, звісно, ні, ви маєте повне право бути збоченцем, пробачте мені...

КАТЯ. Вибачити? Вибачити? Починається те саме, добре відоме, отже моя тенденція бути „іншим” ви називаєте збоченням. Ти хочеш отримати ногою по яйцях?

МОРТЕЗ. Заспокойтесь, я вас прошу, сприймайте все з гумором. Заспокойтесь! (Він штовхає його на канапу).

Вбігають Тереза і Жозетта. У Терези на голові бозна що, а Жозетта виє від страху.

ТЕРЕЗА. П’єре, він женеться за нами. (У неї тече кров із носа).

ЖОЗЕТТА. Він дуже знервований, він випив надто багато пива.

МОРТЕЗ. Але Терезо, що з вами трапилось?

ТЕРЕЗА. Він хотів вдарити Жозетту, а я стала між ними, і все дісталося мені.

ЖОЗЕТТА. Та враховуючи маленького, значно краще, що все дісталося Терезі!

У двері дзвонять. Дві жінки кричать. Вони поспішають у кімнату з іншого боку, щоб там сховатися.

ФЕЛІКС (ззовні). Жозетто, Жозетто...

МОРТЕЗ (Каті, який протестує). Все, заспокойтесь!

Мортез іде відчиняти двері, входить Фелікс. Він одягнений у костюм Діда Мороза, дещо розв’язний, з ковпаком та іншими атрибутами. Він входить з поривом вітру, потім зупиняється, трохи збентежений.

ФЕЛІКС. Доброго вечора знову, пане.

МОРТЕЗ. І вам доброго вечора, Феліксе.

ФЕЛІКС (Каті, якого він до пуття не розгледів). Доброго вечора, пані.

КАТЯ (сердитим голосом). Добрий вечір.

ФЕЛІКС. Ой, доброго вечора, пане-пані. Моя киця тут?

МОРТЕЗ. Ні.  

ФЕЛІКС (направляючись до дверей кімнати). Тут кицюня. Я бачив, як вона входила.

МОРТЕЗ. Феліксе, ви сильно набрались...  І Жозетта не хоче вас більше бачити... (Показуючи на двері). Це просто стінна шафа. Щиро кажучи, у Жозетти ви викликаєте тільки відразу.

ФЕЛІКС. Вона не могла так сказати, це неможливо, це ця жінка налаштовує її проти мене.

МОРТЕЗ. Ні, ні, вона сама мені це сказала.

ФЕЛІКС. Це неможливо, я вам не вірю, внутрішній голос каже мені, що вона мене обожнює, бо не минуло й двох годин, як ми були в обіймах одне одного і воркували, наче двійко голубів...

МОРТЕЗ. Поза тим, Жозетта сказала нам, що ви її вдарили.

ФЕЛІКС. Вона таке сказала?

МОРТЕЗ. Так, Феліксе.

ФЕЛІКС. Ах, сучка, ви бачите, що з нею діється. Та це просто сварки закоханих. Ви ж одружені, невже ви ніколи не сварилися з вашою жінкою?

МОРТЕЗ. Було, але я ніколи не опускався до ударів викруткою.

ФЕЛІКС. Це справа темпераменту... Беруть те, що трапляється під рукою.

МОРТЕЗ. Перепрошую... Але в цьому я не фахівець...

ФЕЛІКС. Це залежить від темпераменту, та зараз я справді на межі, я запевняю вас, однак, я роблю над собою зусилля, ви ж бачите, я намагаюсь знайти стабільну роботу, щоб маленький міг жити по-людськи, коли народиться. А він навіть не від мене, цей малий. Я прошу вас, пане, дайте мені одну хвилину, о, послухайте, згляньтеся, я лише хочу привітати її з Різдвом. Будь ласка...

МОРТЕЗ. Послухайте, Феліксе, ви чудовий хлопець, але напідпитку, і оскільки ви п’яний...

ФЕЛІКС. Та зовсім ні...

МОРТЕЗ. ... і сильно п’яний... Я вже казав вам, Жозетти тут немає, вона поїхала у Нуазі-лє-Сек зі своєю кузиною, вони вдвох поїхали, а я якраз розмовляв із цим паном, він у депресії...

ФЕЛІКС. Із цим пришелепуватим?

МОРТЕЗ. Справді, було б краще, якби ви залишили нас удвох.

ФЕЛІКС. О, так, добре, я розумію, я все розумію, я трохи прогуляюсь і повернусь.

МОРТЕЗ. Феліксе, ви не повернетесь. Тут вам не Армія Порятунку, це для тих, хто втратив надію, а не для бомжів.

ФЕЛІКС. І що я маю зробити, щоб ви повірили, що я теж зневірений у житті, чорт забирай? Треба, щоб я вам зателефонував?

МОРТЕЗ. Так, із кабінки на вулиці.

ФЕЛІКС. І потім, щоб я теж наклав на себе руки?

МОРТЕЗ. Так, ви можете зробити й це.

ФЕЛІКС. Що? Ви хочете, щоб я себе вбив?

МОРТЕЗ. Ідіть, ідіть звідсіль, я вас прошу.

ФЕЛІКС. Але я це зроблю, я збираюсь це зробити!

Фелікс бере щипці з каміну і намагається ними поранитися. Не виходить.

МОРТЕЗ. Так, послухайте, краще візьміть пасок, це буде певніше. (Каті). Не звертайте на нього уваги, це симулянт.

Катя робить вигляд, що збирається йти.

МОРТЕЗ. Ні, ні, будь ласка, ми почнемо захоплюючу бесіду, я вас прошу, зостаньтеся...

ФЕЛІКС (піднімається на стілець, щоб повіситися на люстрі). Я хочу побачити Жозетту перед тим, як повіситись. Зверніть увагу, це цілком серйозно.

МОРТЕЗ. Не звертайте на нього уваги. Це симулянт.

ФЕЛІКС. Зараз ви побачите, хто тут справжній симулянт. Зараз ви побачите, що це таке!

МОРТЕЗ. Саме так.

ФЕЛІКС. Я прийшов сюди шукати бодай краплю співчуття, але намарно.

МОРТЕЗ. Зачекайте. Хвилину. Люсьєн Женесс. (Телефон дзвонить. Він піднімає трубку). Алло, так?

ЧОЛОВІК. Терезо?

МОРТЕЗ. Так.

ЧОЛОВІК. Я тобі встромляю, ти у мене смокчеш...

МОРТЕЗ. Досить, досить... (Він вішає трубку).

Фелікс прикріпився мотузкою до люстри і погрожує, що от-от зіб’є табуретку.

ФЕЛІКС. Я рахую до ста і стрибаю.

МОРТЕЗ. Гаразд.

КАТЯ. Я не можу говорити в такому шумі!

ФЕЛІКС. Ушивайся звідси, ти ж прекрасно бачиш, що нікого тут не цікавиш, якщо ти справді у відчаї, то ти забруднюєш світ своєю перукою.

КАТЯ. То, по-твоєму, я що, не у відчаї?

ФЕЛІКС. Заткнися!

Катя вибиває табуретку. Фелікс падає, мотузка натягується, Фелікс ричить, Жозетта і Тереза, почувши крики, входять до кімнати. Всі говорять водночас. Катя сідає на канапу біля Терези.

МОРТЕЗ (Терезі). Не хвилюйтесь. Це симулянт. (Представляє Катю Терезі). Це та людина, яка нам дзвонила.

КАТЯ. Терезо, ти мене не пізнаєш?

А в цей час Жозетта знімає Фелікса.  Тепер він намагається її задушити. Мортез втручається і намагається виставити Фелікса за двері.

МОРТЕЗ. Залиште цю жінку, Феліксе... І забирайтеся геть звідси.

ФЕЛІКС. Але я кохаю її, я люблю її до смерті, люблю її до смерті!

Мортезу таки вдається викинути його звідси. Він захоплює ковпак, який загубив Фелікс, і викидає його за двері.

МОРТЕЗ. І заберіть свій ковпак! (Ляскає дверима).

ТЕРЕЗА. О ні, П’єре! Це пан Прескович!

Вона відчиняє двері, Прескович із ковпаком на голові... Він входить з акордеоном в руках.

ПРЕСКОВИЧ (вражений). Я хотів приєднатися до вашого товариства.

Скориставшись відчиненими дверима, знову з’являється Фелікс. Мортез виштовхує його і ляскає дверима. Ричання і  дзвінки. Мортез знову відчиняє двері.

МОРТЕЗ. І заберіть свій палець!

ФЕЛІКС (ззовні). Дякую!

ПРЕСКОВИЧ (даючи ковпак Мортезу і звертаючись до Терези). Я спустився, щоб заспівати вам різдвяну пісеньку моєї країни.

ТЕРЕЗА. Так, але знаєте, ми вже трохи втратили міру з усіма цими різдвяними святами.

ПРЕСКОВИЧ. Так, але це дуже гарна пісня, її написав мій брат, це майже професійно - він співає на балах і заводських вечірках...

МОРТЕЗ. Послухайте, пане Прескович, ви заспіваєте її іншим разом, бо зараз ми надто зайняті, звісно, я перепрошую.

ПРЕСКОВИЧ. Так, але я прошу вашого дозволу... Розумієте, я співав її лише на самоті перед дзеркалом, а мені б дуже хотілося заспівати її для товариства.

МОРТЕЗ. Але у нас немає дзеркала.

ПРЕСКОВИЧ. Лише один куплет, і я піду.

ТЕРЕЗА. Гаразд, П’єре, лише один куплет, і потім вони підуть.

ЖОЗЕТТА. О, я обожнюю музику.

ПРЕСКОВИЧ. Це так мило з вашого боку, для мене це таке задоволення. От побачите, це дуже дотепно. (Він співає, акомпануючи собі на акордеоні на мотив „Маленький Санта Клаус” незрозумілою мовою).  Джазі папа бовіч каді чех ці ля ці ті он Юкрен (фр. Україна), ачум ічум тібічум. Намур наморовіч пу пуч і.

КАТЯ. Ритм тут є.

ПРЕСКОВИЧ. На жаль, ви не можете відчути всіх тонкощів, бо не знаєте мови...

ЖОЗЕТТА. А! То це не французькою?

ПРЕСКОВИЧ. Я можу перекласти вам французькою... Це звучить так: „Маленький Санта Клаус, коли ти повертаєшся з України з твоїми гасовими запальничками для тисяч людей, не забудь і про мої маленькі черевички, щоб я міг дістати їх для своєї сім’ї. Це дуже дотепно, тому що шкіра у нашій країні – то велика цінність. (Продовжує грати). А після цього..

МОРТЕЗ (ричить). О ні, пане Прескович! Ви сказали: лише один куплет, коли вже пообіцяли, то обіцянка не цяцянка і слово не горобець!

ПРЕСКОВИЧ. Вибачте мене, цей голос мого брата, музика, все це - я захопився, надто захопився, це зігріває мені серце...

МОРТЕЗ. А нам вуха.

ПРЕСКОВИЧ. Може б я переклав вам і другий куплет?

МОРТЕЗ. Ні.

ПРЕСКОВИЧ. Просто тут є дами, а він пояснює далі, чому він три місяці приймав антибіотики, це дуже дотепно! Знаєте, мій брат – видатний гуморист у нашій країні, з цією піснею він має великий успіх, хоч це і коштувало йому два роки психушки.

КАТЯ. У мене таке відчуття, що почуття гумору вашого брата схоже на моє, хіба ні?

ПРЕСКОВИЧ. Так, ви також виглядаєте гострим на язик.

МОРТЕЗ. Послухайте, пане Прескович, ми ледь не померли зо сміху з вашим братом, але щиро кажучи, уже час це припиняти, звісно, перепрошую.

ПРЕСКОВИЧ. Я б хотів лишитися ще трохи.

ТЕРЕЗА. Ви знаєте, ми дали вам час і, на жаль...

ПРЕСКОВИЧ. Так, ви хочете, щоб я пішов...

ТЕРЕЗА. Ні, ми вас не женемо...

МОРТЕЗ. Ми можемо провести вас до дверей...

ПРЕСКОВИЧ. Добре, я піду...

МОРТЕЗ. А ви не берете свій акордеон?

Жозетта збирається грати.

ЖОЗЕТТА. О, так, акордеон, Жозетто, облиш це.

ПРЕСКОВИЧ. Мені він більше не потрібен. Я лише хотів зіграти свою останню пісню.

МОРТЕЗ. Але нам тим більше.

ПРЕСКОВИЧ. Це вам, пані Терезо.

ТЕРЕЗА. Не поминайте нас лихим словом.

МОРТЕЗ. Послухайте, пане Прескович, ми дуже раді, що ви завітали до нас цього вечора.

ТЕРЕЗА. Дуже раді.

ПРЕСКОВИЧ. Вам сподобались мої цукерки?

МОРТЕЗ. Надзвичайно, пане Прескович, ми їли їх разом із Терезою, та не могли зупинитися...

ЖОЗЕТТА. І мені не залишили цукерок, Терезо?

КАТЯ. І мені також.

ПРЕСКОВИЧ. Тож пригостіть ними і цих панянок...

ЖОЗЕТТА. О так, пригостіть ними панянок. (Каті). Це ми.

МОРТЕЗ. Так, звичайно... Ми дамо їх цим панянкам, звичайно... Тоді ви кажіть, Терезо, чи холодно? Чи тепліше... Тут гаряче, аж пече? (Мортез робить вигляд, що шукає коробку шоколаду, нарешті йому вдається витягнути її зі смітника, в який він її кинув до цього). О, то ви сховали її в кошику для сміття, Терезо?

ПРЕСКОВИЧ. Я зрозумів, я все зрозумів, вони вам не сподобались, і ви їх викинули.

ТЕРЕЗА. О ні, не думайте так, якщо я більше не їла, то лише тому, що маю повні ноги.

Мортез роздає всім шоколад.

МОРТЕЗ (Каті, тихим голосом). Моя порада: зробіть вигляд, що жуєте.

КАТЯ. Що?

МОРТЕЗ. Зробіть вигляд, що жуєте - це порада.

ЖОЗЕТТА. А я теж маю робити вигляд, що жую?

МОРТЕЗ. О ні, ви їжте! Терезо?

ТЕРЕЗА. Мені заборонив лікар.

МОРТЕЗ. Пане Прескович?

ПРЕСКОВИЧ. Давайте, останню.

МОРТЕЗ. На коня.

ПРЕСКОВИЧ. А ви не візьмете, пане Мортез?

МОРТЕЗ. О, ні. (Вагається). Так.

Вони їдять, роблячи страшенні гримаси відрази.

МОРТЕЗ. Терезо, не знаю, чи ви помітили, але тут є кілька шарів.

ТЕРЕЗА. Тим не менше, вони виглядають домашніми.

ПРЕСКОВИЧ. О, я вас розумію, без Шловетнії це не дуже смакує. Здається, у мене ще лишилася одна пляшечка, я принесу її вам при нагоді.

МОРТЕЗ. Саме так, при нагоді, пане Прескович!

Мортез знову веде Пресковича, відчиняє йому двері, і Прескович виходить. Як тільки він виходить, всі випльовують шоколадки. Прескович повертається знову, Мортез знову бере розжований шоколад і повертає його до рота.

ПРЕСКОВИЧ. Пане Мортез?...

МОРТЕЗ. Послухайте, Рхадаме...

ПРЕСКОВИЧ. Я лише хотів сказати вам пару слів...

МОРТЕЗ. Ні, справді... (Йому вдається виставити Пресковича).  Ви їх прожували, Жозетто?

ЖОЗЕТТА. Якби ж то, надто пізно, це застрягло в зубах. Ви знаєте, пане П’єре, якщо ви хочете зробити мені приємне, то дайте мені ту коробку. Без неї тут буде більше порядку.

МОРТЕЗ. Послухайте, моя маленька Жозетто, я не знав, що вам це потрібно, я дарую її вам. Це мій різдвяний подарунок! (Він дарує коробку з пластику Жозетті).  

ЖОЗЕТТА. Справді, пане Мортез?

МОРТЕЗ. Так, так, це для вас. Я дарую її вам, усю коробку, з обгорткою, все...

ЖОЗЕТТА. Це не для того, щоб пожартувати?

МОРТЕЗ. Ні, ні, я запевняю вас, ви можете викинути те, що всередині, але це для вас.

ЖОЗЕТТА. Це ж треба, це супер круто, ви зробили мені супер приємно, бо це мій перший різдвяний подарунок, відтоді як я народилась.

МОРТЕЗ. Знаєте, коли можна зробити приємне!...

ЖОЗЕТТА. Це так мило, особливо така гарна оранжева коробка з пластику, як оця. Ходіть, я вас поцілую.

МОРТЕЗ. І за новий рік, наперед, добре?

ЖОЗЕТТА. Добре, ми поцілуємось і 32-го також, гаразд?

МОРТЕЗ. Послухайте, Терезо, може, вже час, щоб наші маленькі друзі поверталися додому?

КАТЯ. Я б хотів лишитися ще трохи... Терезо...

ТЕРЕЗА. Ні, ні...

МОРТЕЗ (Каті). Припиніть свою істерику!

КАТЯ (Мортезу). О, який мачо.

ТЕРЕЗА (Жозетті). Жозетто, скоро прийде час маленьких черевичків у каміні, і Санта Клаус іще прийде і принесе гарний подаруночок Жозетті.

ЖОЗЕТТА. Моя бідна Терезо, мені було щонайменше два роки, коли я вже перестала вірити в Санта Клауса!

ТЕРЕЗА. Хто тобі це сказав?

Чути страшенний гуркіт у каміні. Фелікс, все ще одягнений у костюм Санта Клауса, падає. Жозетта стогне.

ЖОЗЕТТА. Фелі-і-і-і-і-кс!..

ФЕЛІКС. Ти підеш зі мною?

ЖОЗЕТТА. Ні, я більше ніколи не піду з тобою.

ФЕЛІКС. Ти хочеш іти зі мною, заради Бога!

МОРТЕЗ. Ні, Феліксе, вже досить. Феліксе, ви чудовий хлопець, тільки трохи перебрали...

Фелікс дістає револьвер і погрожує їм. Жозетта ричить.

МОРТЕЗ. Це вже гротеск, Феліксе, киньте цю іграшку.

Фелікс стріляє в напрямку маленької статуї, яка розлітається на шматочки.

МОРТЕЗ (наляканий). Так, краще б ви заспокоїлись, бо це не іграшка.

ФЕЛІКС. Зараз ти підеш зі мною, заради Бога, ти підеш зі мною!

КАТЯ. Пане Санта Клаус, я тільки хотів вам сказати, що я нічого такого не бачив, я звичайна депресивна людина, просто проходив повз, а мене вдарили, то я піду звідси...

ФЕЛІКС. Заткнися, міс Всесвіт... не рухайся! Ти зостанешся тут! Люба моя, наступною будеш ти. Якщо ти не підеш зі мною, я тебе вб’ю! Я божеволію від тебе.

ЖОЗЕТТА. Мені краще померти, ніж іти з тобою!

ФЕЛІКС (цілиться в Катю). Переконай Жозетту, бо я вистрілю у вагітну жінку.

КАТЯ. О, ні, не робіть цього, ні! Я прийшов сюди, тому що я депресивний, а тут з’являється тип, який в мене цілиться, це ж недобре, правда? І чого ви так прикипіли до цієї жінки, є ж багато інших? Я не кажу по себе. Зверніть увагу хоча б на Терезу. 

ФЕЛІКС. Ні, ні, я хочу тільки мою кицю, а не цю потвору.

МОРТЕЗ. Я вас попрошу, я попрошу, і взагалі, Тереза зовсім не потворна, просто у неї незвична зовнішність, і то все.

ЖОЗЕТТА. І потім вона дуже розумна, вона закінчила школу соціальної допомоги. Ходи сюди, Терезо, ти ж така добра.

ТЕРЕЗА (жертвуючи собою). Добре, Санта Клаус, візьми мене і покінчимо з цим!

ФЕЛІКС. Заткни свій фонтан!

ТЕРЕЗА. Ти прекрасно бачиш, Жозетто, що він мене не хоче.

ФЕЛІКС. Гаразд, Жозетто, я рахую до п’яти і стріляю.

Катя наближається до нього ззаду. Фелікс обертається.

ФЕЛІКС. А! Що ти робиш за моєю спиною?... Він хотів напасти на мене!

МОРТЕЗ. Моя маленька Жозетто, Жозетточко, якщо ви трохи не подбаєте про себе, ми не зможемо звідси вийти, розумієте? Розумієте, Жозетто? Зрештою, Фелікс – симпатичний хлопець, тільки трохи налигався, і якщо вам начхати на себе, то подумайте хоча б про нас. І поспішіть, тому що... (Він піднімає канапу для того, щоб вона пройшла).

ТЕРЕЗА. Так, Жозетто, гадаю, є час думати про задоволення, і є час подбати про себе.

ЖОЗЕТТА. Гаразд, скажіть, я добре зрозуміла вашу маленьку гру на двох, ви хочете позбутися мене? Щиро дякую, Терезо, з твого боку це круто! Я згодна, Феліксе... Я хочу йти з тобою. Але спершу... Я хочу себе вбити...

Жозетта біжить і замикається у кімнаті збоку.

ФЕЛІКС (поспішаючи за нею). Жозетто! Вона замкнулась! Зараз вона зробить дурницю, накладе на себе руки, таке вже раз траплялось, тоді вона випила кілька чарок скотчу. Отепер я точно когось уб’ю!

КАТЯ (показує на Мортеза). Його! Його!

ФЕЛІКС. Заради Бога, Жозетто, відчини двері чи я стрілятиму в замок.

ЖОЗЕТТА (зсередини). Та пішов ти!

Голови акторів...

КАТЯ. Зачекайте, я знаю що робити. Жозетто, це твоя подруга Катя, відчини мені двері, будь ласка.

ЖОЗЕТТА. Катьо, а як я знатиму, що це ти?

КАТЯ. О, бюровник...

ЖОЗЕТТА. Не бюровник, а бюровщик... ЩИК... (Вона впускає Катю в кімнату).

МОРТЕЗ. Зараз усе владнається.

ФЕЛІКС. Як він її не переконає, я відкручу йому яйця. Втрачати мені нічого, от візьму вас усіх у заручники, всіх повбиваю, а потім застрелюся сам.

МОРТЕЗ. А чому б вам не почати з себе?

ФЕЛІКС. А як же я зроблю це потім? Гадаєте, він зможе її переконати?

МОРТЕЗ. Ну, з огляду на те, що я знаю, це можливо, адже він говорить із Жозеттою...

Його мовлення пришвидшується, тому що в цей час він помічає, як Тереза наближається до Фелікса і намагається вдарити його картиною.

ФЕЛІКС (раптово повертається). А це що таке?

ТЕРЕЗА. Погляньте, яка вона гарна. (Вона дає йому помилуватися картиною).

ФЕЛІКС. Ви маєте мене за ідіота? Вона хотіла вдарити мене цим по потилиці!

ТЕРЕЗА. Ні, ні, я лише хотіла показати вам, яка вона гарна. Погляньте, цю картину П’єр намалював для мене. Це зображена я з кабанчиком. Оцініть, як реалістично він намалював тваринку...

ФЕЛІКС. Відстій!

Вона кричить, тому що він серйозно погрожує їй пістолетом.

ТЕРЕЗА. Я лише хотіла показати вам, яка вона гарна...

МОРТЕЗ. А ви не любитель мистецтва?

ФЕЛІКС. Чом би й ні, а це ти тут?

МОРТЕЗ. Так, отут зліва - це вона...

ФЕЛІКС. Скажи, а от ти сам любиш позувати голим, саме ти?

МОРТЕЗ. Зовсім ні, нітрохи... насправді я малював її цілком по пам’яті.

ФЕЛІКС (сміючись). Круто, видно, що ти маєш гарну пам’ять, а ну роздягнись... хоп...

МОРТЕЗ. Ви жартуєте!

ФЕЛІКС (стріляючи в повітря). Голяком!

Тереза знімає спідницю. Фелікс кидає її Мортезу.

МОРТЕЗ (тріпоче спідницею із хтивим поглядом). Припиніть, це ганебно, припиніть!

ФЕЛІКС. Стривай, ти ще будеш зображувати нам кабанчика, як на картині.

ТЕРЕЗА. Що?

ФЕЛІКС (сильно кричить). Зараз ти знімеш своє лахміття і зобразиш кабанчика, як на картині... Хоп...

ТЕРЕЗА. Я хочу зображати кабанчика, але не хочу роздягатись.

ФЕЛІКС. Король сказав: „ми хочемо!” Ну, роби кабанчика, краще роби, іди хрюкай разом з твоїм великим хряком, отут во, ну, шукай трюфеля! Стережись, бо скінчиш тим, що станеш шинкою, допер?

МОРТЕЗ. Припиніть це! Я обурений... Це ганебно!

ФЕЛІКС. О, а я ледь не забув про тебе. Хоп, до роботи, зобрази кабанчика, будете свинячою парою, ну, ну... бо як почну злитись!

МОРТЕЗ. Це ганьба, ганьба... Ви хочете, щоб я став кабанчиком і прикрив Терезу? Яка ганьба...

Він почав знімати свої штани. З бічної кімнати вийшов Катя, перевдягнений в одяг Жозетти.

КАТЯ (імітуючи голос Жозетти).  Феліксе, Феліксе, пані Катя мене переконала, я хочу піти з тобою, але тікаймо негайно.

ФЕЛІКС (погрожуючи револьвером). А що нам зробить наш імітатор, га?

Він виводить Жозетту з кімнати.

ЖОЗЕТТА. Отепер кажіть, хіба я вас не попереджала, що це погано скінчиться? Ви всі ідіоти.

КАТЯ. Це схоже на правду.

ЖОЗЕТТА (помітивши Терезу і Мортеза, що знову вдягаються). О, Терезо, він примусив тебе зображати кабанчика?

МОРТЕЗ. Та ні, ні... Я намагався її прикрити..

ЖОЗЕТТА. Чим?

ТЕРЕЗА. Ковдрою..

У двері дзвонять.

ФЕЛІКС. Що це таке?

КАТЯ. Може, це поліція.

ФЕЛІКС (крізь двері). Хто там?

ПРЕСКОВИЧ. Пані Терезо, це Рхадам Прескович.

МОРТЕЗ. Катя, ви недалекі від істини, це сусід згори і я гадаю, що він із поліції.

ТЕРЕЗА. Та ні, П’єре, він не...

МОРТЕЗ. Він комісар поліції, комісар Рхадам Прескович.

ФЕЛІКС (крізь двері).  Уже здали!

ПРЕСКОВИЧ. Це Рхадам, пане Мортез!

ФЕЛІКС. Гаразд, дамо йому зайти, але пам’ятайте: я чоловік Жозетти. Як він здогадається, що тут відбувається, я влаштую різанину.

Мортез відчиняє двері Пресковичу, котрий тримає в руках використану коробку і кошик із пляшкою та келихами.

МОРТЕЗ. Заходьте, комісаре Прескович.

ПРЕСКОВИЧ. Ви такий дотепний, пане Мортез. Ви б знайшли спільну мову з моїм братом.

МОРТЕЗ. Авжеж.

ПРЕСКОВИЧ. Я приніс вам те, чого вам бракувало.

МОРТЕЗ. Не варто було.

ПРЕСКОВИЧ. Я приніс вас Шловетнію, щоб випити з шоколадками. Сподіваюсь, ви маєте трохи часу?

МОРТЕЗ. Так, так, у нас купа часу.

ФЕЛІКС. Та ні, ні, П’єре, це не дуже чемно, стільки часу ми не маємо, тобі ж треба проводжати мене в турне, ти обіцяв, і потім, поїзд чекати не буде, тож треба хутко вирушати...

ПРЕСКОВИЧ. Я бачу - у вас гості.

МОРТЕЗ. Справді, ви ж не знайомі: Рхадам Прескович, Фелікс, чоловік Жозетти, Терезиної кузини.

ЖОЗЕТТА. Ні, слід казати кузини Терези, П’єре.

ФЕЛІКС. Доброго вечора, комісаре.

ПРЕСКОВИЧ. О, і ви жартівник. Остерігайтеся в’язниці...

Прескович повертається до столу. Фелікс намагається його вдарити. Мортез його штовхає.

ПРЕСКОВИЧ. У вас іще лишилися шоколадки, пане Мортез?

МОРТЕЗ. Цукерки? Не знаю, чи там ще щось лишилося, мабуть, ні...

ФЕЛІКС (погрожуючи). Треба знайти ці шоколадки.

ЖОЗЕТТА. О так, вони у мене, ці цукерки ви дали мені.

ПРЕСКОВИЧ. Ви побачите - це дуже просто. Треба покласти шоколадку до рота і потім зробити ковток, тоді випити до дна, і якщо вам вдасться проковтнути, не кахикаючи, тоді здійсниться ваше бажання.

КАТЯ. Це прикольно.

ФЕЛІКС. Ми поспішаємо, пане Прескович.

ПРЕСКОВИЧ. Ви маєте попробувати, це просто суперськи.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           

Він дістає пляшку лікеру, на дні якої плаває мертва жаба. Він іде до Терези і Жозетти та наливає їм.

ЖОЗЕТТА. Ой, зверніть увагу, пане Прескович, у пляшці жаба.

КАТЯ. Я б хотів дізнатися: як вам вдалося засунути жабу в пляшку?

ПРЕСКОВИЧ (наливаючи йому). Це просто, коли жаба помирає, її висушують. Тоді вона стає зовсім тонкою, і її просовують в горлечко, потім вона розбухає від вологи. І саме це дає неповторний присмак.

Мортез відходить з відразою.

ПРЕСКОВИЧ. Пане Мортез?...

ФЕЛІКС. Ну ж бо, П’єре! П’єре, прошу, маленький постріл. Маленький постріл у спину.

МОРТЕЗ. Ну гаразд, тоді на два пальці. (Він ставить палець до келиха, поки Прескович наливає).

МОРТЕЗ. Це занадто, пане Прескович, досить. От. Це прикольно - обпікає пальці, прикол!

ПРЕСКОВИЧ. Пане Фелікс?

ФЕЛІКС. Ні, ні, дайте їм пожити.

Прескович обслуговує його і переливає на підлогу.

ЖОЗЕТТА. Зараз лінолеум почне пузиритись!

МОРТЕЗ (вдає, що дивиться на годинник). Скажіть, пане Пресковичу, ми йдемо о десятій годині? (Показуючи свого годинника, він перевертає свою склянку. Прескович пропонує йому ще). Ні, дякую, мій келих ще повний, Рхадаме.

ПРЕСКОВИЧ. Тоді ви кладете шоколадку до рота і загадуєте бажання, треба сильно думати про бажання і потім - хоп і до дна. (Прескович п’є з горла).

ЖОЗЕТТА. Ооооо...

ПРЕСКОВИЧ. Це освіжає, правда? (Знову п’є з пляшки. Інші дивляться на нього, здивовані).

ФЕЛІКС. Ну ж бо, робіть, що вам кажуть, не тягніть час, не тягніть... Кладіть цукерку до рота. (Він супроводжує слова жестами. Пауза. Він робить гримасу.)

ПРЕСКОВИЧ. По першій.

ФЕЛІКС (погрожуючи револьвером так, щоб цього не бачив Прескович). Ну - хоп і до дна!

Всі п’ють, задихаються, жують і ричать.

ФЕЛІКС (намагається образити Пресковича). Що це за фігня?

ПРЕСКОВИЧ. Це лікер із цибулі.

ФЕЛІКС. А, так, відчувається фруктовий смак. Добре відчутний...

ПРЕСКОВИЧ. Пане Мортез, я залишу вам пляшку, якщо ще хтось захоче повторити.

МОРТЕЗ. Це справді добре вставляє!

ПРЕСКОВИЧ. Я хотів би сказати вам пару слів перед тим, як піти.

МОРТЕЗ (бере під руку Пресковича, щоб його відвернути). Схоплено!

ПРЕСКОВИЧ. Вас схопили?

МОРТЕЗ. Так, я про горло...

Мортез виштовхує Пресковича назовні. В цей час Катя скористався нагодою, щоб обеззброїти Фелікса. Тереза кричить.

КАТЯ. Ми його тримаємо, пане Мортез.

ТЕРЕЗА. Браво!

МОРТЕЗ. Геть, забирайтеся звідси, Санто Клаус, і я вас попереджую, не здумайте вертатися через комин, ми запалимо величезний вогонь, і ви обсмалите собі волосся на лапах.

ЖОЗЕТТА. І ще й волосся на яйцях.

Мортез нервово стукає Фелікса об двері.

ФЕЛІКС. Та відчиніть ці двері, о Боже! (Мортез відчиняє двері). Заждіть, заждіть, я маю дещо сказати, потім я піду. Я хотів вибачитись, потім я піду.

МОРТЕЗ. Добре, але швидко...

КАТЯ. Він на прицілі.

ФЕЛІКС. Я хотів би вибачитися перед усіма, бо я був таким мерзотником і особливо, перед пані Терезою, яку я принизив тим, що примусив вдавати з себе свиню.

ТЕРЕЗА. Гаразд, Феліксе, а тепер ідіть.

МОРТЕЗ. Забирайтеся звідси!

ФЕЛІКС. Ні, ні, я не скінчив вибачення, потім я піду.

МОРТЕЗ. Ну давайте хутко!

Фелікс буянить, але Катя лишається на місці.

КАТЯ (погрожуючи Феліксу своїм револьвером). Він на прицілі.

Мортез опускає йому руку.

КАТЯ (Мортезу). Ви, так?

ФЕЛІКС. Ще я повинен вибачитися перед паном Катя, який опустився ще нижче за мене, і також перед Мортезом. Ну от, моя Кицюньо, я йду, нічого не вдієш, я маю йти у холодну льодяну ніч. Це неважливо, єдина річ, яка мене втішить, це те, що ти прийдеш на мій похорон.

ЖОЗЕТТА. Гаразд, я прийду з маленьким, йому корисно дихати свіжим повітрям.

МОРТЕЗ. А ви не думаєте, що це шкідливо – вести дитину на цвинтар?

ЖОЗЕТТА. Там же є зелень.

ФЕЛІКС. Поміж тієї купи неприємностей, які валилися на мене з самого дитинства, я вже заслуговую на те, щоб бути вшанованим у такому віці...

КАТЯ. Я не хочу заглиблюватися в цю тему, але скоріше, ті люди, котрі вас досі терплять, заслуговують на шану.

ФЕЛІКС (погрожуючи). А ви! (Катя погрожує револьвером. Мортез їх розбороняє). Ви не здатні зрозуміти. Ви не можете зрозуміти. (Його розповідь має супроводжувати патетична музика і особливе освітлення). Сирота з шести років, я був пограбований хитрим нотаріусом, Метром Фуром, котрий забрав всю мою спадщину. Потім мені відмовили у праві стати пілотом через орфографію, поясніть мені, навіщо знати, що в слові „сірники” два „р” для того, щоб водити літак.

ЖОЗЕТТА. Тому що в слові сірники лише одна „р”, це як і з літаками, ти кінь педальний!

ФЕЛІКС. Ну от, починається! Знову починається. Слухай мене уважно, потім я мав геніальну ідею, бо у бізнесі я таки геніальний. Я зійшовся з круп’є казино Енг’єн, який, до речі, потім виявився шахраєм. Я винайшов мотузяки. Мотузяки – це такі маленькі літні шкарпетки з тканини, легкі, з підошвами, плетеними з кокосу, тричі все зривалося, але потім вдалося все продати... от тільки Еспадрій поцупив у мене мій бізнес...

ТЕРЕЗА. Це хто?

ФЕЛІКС. Еспадрій. Клод Еспадрій, шахрай, круп’є. До речі, він дав своє ім’я моїм шкарпеткам, мабуть, ви чули про еспадрії, полотняні туфлі.

ТЕРЕЗА. Так, так, я знала одну таку пару.

ФЕЛІКС. От, це і є мої мотузяки. Потім я зустрів Жозетту, а подовження ви знаєте...

ТЕРЕЗА. Ви знаєте, я вас розумію, бо мене також обібрали.

ФЕЛІКС. Справді, теж якийсь шахрай?

МОРТЕЗ. Мій колишній чоловік. Це жахлива історія про те, як він забрав мої дорогоцінні хутра і забруднив їх, і після нього у мене відраза до любові... Протягом трьох років я сплю одна, я не живу, як жінка. До речі, від цього мені не стало гірше.

ФЕЛІКС. Не треба так казати, бо зі мною трапилося практично те саме, я відчував відразу до страв із тріски. Якось мені подали її на вечерю, і я отруївся. Мабуть, вона була несвіжою. І відтоді, протягом трьох років мене нудило від однієї згадки про неї. Та якось одного дня, через три роки, до речі як і ви, правда, прикольно, я мав нагоду скуштувати тріску на одній муніципальній церемонії. І вона виявилася дуже смачною, просто вишуканою. І хочете вірте, хочете ні, але тепер не мине й тижня, щоб я нею не поласував.

ТЕРЕЗА. Я не знаю, чи можна порівнювати кохання і страву з тріски. Але справді те, що робиться добре, має подобатись.

ФЕЛІКС. Не буду хвалитися, але свою справу я роблю добре.

Освітлення стає яскравішим.

ЖОЗЕТТА. О, ти перебільшуєш.

ТЕРЕЗА. Я все говорю й говорю. А може, ви просто розбиті хвилею почуттів, Феліксе. Може, вам краще побути ще годинку, перед тим як піти?

ФЕЛІКС. Я не відмовляюсь.

ТЕРЕЗА. З того боку є кімната, в якій нічого немає, хочете, я вам покажу?

ФЕЛІКС. Так, о, так.

Вони йдуть до сусідньої кімнати і зникають там. Фелікс визирає.

ФЕЛІКС. Я забув свої окуляри. (Він бере їх і швидко повертається).

МОРТЕЗ. Врешті-решт, він доволі кмітливий.

ЖОЗЕТТА. Я не знаю, чому він узяв свої окуляри, він читає тільки великі літери.

МОРТЕЗ. Терезо, Терезо, будьте обережною... (Він намагається відчинити двері). Вони замкнулися на засув.

КАТЯ. Як так, вони справді замкнулися на засув?

МОРТЕЗ. Запевняю вас.

ЖОЗЕТТА. А там усередині мій візочок.

Вони чують Терезу і Фелікса з іншого боку дверей.

ФЕЛІКС. Штани також?

КАТЯ. Він же не буде знімати все!

ЖОЗЕТТА. Феліксе, не бався з колесиками.

МОРТЕЗ. Врешті-решт, Терезо, що з вами трапилось?

Телефон дзвонить.

ЖОЗЕТТА. Постежте за моїм возиком, а я відповім.

МОРТЕЗ. Добре, ідіть-ідіть, бо я зайнятий.

ЖОЗЕТТА. Алло?

ЖІНКА (по телефону). Алло? Гонзаг Сент-Брі?

ЖОЗЕТТА. Ні, це Жозетта.

ЖІНКА. Ми не знаємо, що робити з матір ю мого чоловіка.

Чути крики і сміх у кімнаті.

ЖОЗЕТТА. Так.

МОРТЕЗ. Це точно моя картина, я провидець.

ЖОЗЕТТА. Що сталося?

ЖІНКА. А сталося те, що вона живе з нами, відтоді як вийшла на пенсію. У нас таке враження, що у свої 72 роки вона стала трохи несповна розуму.

ЖОЗЕТТА. Це іноді трапляється зі старими: вони стають трохи крейзі.

Все ще чути крики.

ЖІНКА. Це саме те, про що ми думали. І потім, у неї такі жахливі знайомі, вона весь час плете стільці з якимось плетільником позаду будинку.

ЖОЗЕТТА. О, не зважайте, в її віці мати друзів - то нормально. Вона ще довго протягне.

КАТЯ. Але що вони там роблять? Що вони роблять?

ЖІНКА. Як ви гадаєте, що вона робить із тим плетільником цілісінький день?

ЖОЗЕТТА (Мортезу). Залиште їх у спокої, вони злітають у повітря!

ЖІНКА. Це можливо, він має таку репутацію у кварталі.

ЖОЗЕТТА. Та звичайно.

ЖІНКА. Це дивно, вона була такою практичною, коли була у своєму розумі. Це те, чого ми боялися, я вам дуже дякую, Гонзаге, ми спробуємо віддати її до клініки.

ЖОЗЕТТА. Ви маєте рацію, пані. На все добре!

Катя і Мортез дивляться у дірочку в замку дверей кімнати і підглядають за Терезою і Феліксом, які продовжують кохатися з великим шумом!

МОРТЕЗ (рухаючись у ритмі шумів, які долітають з кімнати). Так, так, саме так...

КАТЯ. Ви маєте зупинити це, пане Мортез. Це жахливо!

МОРТЕЗ. Та ні, це не жахливо, це природно, він дуже вмілий, він умілий, чи не так? О ля ля ля, коли я думаю, що є стільки гарних дівчат, які чекають саме цього в десяти мішках, у куточку, всі роки під Новий рік... я хочу повію. Мені треба вийти! Я вернуся за чверть години. (Він виходить).

ЖОЗЕТТА. Це добило Мортеза!

Шуми продовжуються.

КАТЯ. Зупиніть це, зупиніть, або я виб’ю двері, я займався спортом!

ЖОЗЕТТА. Заспокойтеся, Катю, і що ж я можу вдіяти?

КАТЯ. Ви розумієте, що це нестерпно чути, як твоя жінка розважається з іншим чоловіком!

ЖОЗЕТТА. Перепрошую, якщо ви жінка, то ким же ви доводитесь Терезі? Оце історія, моя бідолашна Катя. О, ходіть, ходіть сюди. Сідайте поруч зі мною. Ходіть-ходіть, і потім я не знаю, щоб я могла такого зробити, щоб відволікти вас від цієї думки. Я придумала, треба заповнити фіолетовий бланк... То скажіть, я так зрозуміла вас, що в графах треба писати дуже дрібно.

КАТЯ. Жозетто, я перепрошую, але з мене досить цих фіолетових папірців, я більше не хочу, мені там нічого робити. Я так припускаю, що у вашій сім’ї чули про маленького Жан-Жака?

ЖОЗЕТТА. Так, це колишній чоловік Терези. Але у сім’ї його називають малий вар’ят Жан-Жак.

КАТЯ. Ні, то був лише малий Жан-Жак. Оце був я.

ЖОЗЕТТА. Ні! Оцей малий вар’ят Жан-Жак - то ви?

КАТЯ. Ні, малий Жан-Жак, малий Жан-Жак – це я!! Я знаю, чому ви здивовані, Жозетто, але я не завше був таким нікчемою, яким я став! У ті часи я був молодим блондинчиком із провінції, трохи наївним, я всіх смішив.

ЖОЗЕТТА. Тому що ви були блондином?

КАТЯ. Ні, тоді я фарбувався, а зараз я повернувся до свого природного волосся, тому що фарбування псує волосся.

ЖОЗЕТТА. О так, це правда, у мене є подруга, яка тричі робила хімічну завивку, після того у неї не лишилося жодної волосинки на голові.

КАТЯ. І потім, тоді відбулася зустріч із Терезою, я пригадую, вона жила з іншою студенткою з ортопедії у дуже скромних умовах. Вони жили в жалюгідних кімнатках, на набережній Бранлі. І потім все сталося дуже швидко, було чарівне весілля в Мелуні, три тижні повного щастя...

ЖОЗЕТТА. Це так дивно, тому що, чим більше я на вас дивлюся, тим більше ви стаєте подібним на малого вар’ята Жан-Жака!

КАТЯ. Це тому що я і є Жан-Жак!

ЖОЗЕТТА. Це неймовірно!

КАТЯ. Вона мене дратувала... І потім була ця дика історія з позиченим їй пальто якоюсь родичкою, в жахливому стані, ще й брудним... Якесь просто безцінне пальто.

ЖОЗЕТТА. Скільки воно коштувало?

КАТЯ. Воно безцінне.

ЖОЗЕТТА. О так, це дорого.

КАТЯ. Вона вимагала, щоб я його відшкодував. Викинула мене на вулицю, і я не мав більше засобів до існування. Я почав заробляти різними підробітками, аж до найдавнішої професії. І от... я продаю своє тіло тим, хто його хоче, і повірте мені, ці бажаючі не такі вже й чисельні.

ЖОЗЕТТА. Моя бідолашна Катя, якби ви спитали мою думку, я б тут же відповіла вам: ні.

КАТЯ. Я більше не маю жодного виходу, я пропав, пропав!

ЖОЗЕТТА. О, не кажіть так, я бачу - у вас є вихід. Щиро кажучи, Катю, справи у вас кепські. Мені вас жаль! Але я гадаю, що якби була на вашому місці, то вже давно б засунула газову трубу собі до рота, і потім „хоп” - у ліжечко, і все владналося!

КАТЯ. Уявіть собі, що мені відрізали газ...

Шуми коханців посилюються з новою силою. Катя поспішно стукає в двері.

КАТЯ. Та вже досить, Терезо, досить, але я ще люблю тебе, ти мені потрібна... I love you, I need you, я на межі прірви, подайте мені мотузку.

Тереза виходить із ванної. Катя, котрий був за дверима, отримує по носу. Тереза змінилася на очах. Вона просто розквітла, напівроздягнена, закохана.

КАТЯ. Терезо, це я! Це твій маленький Жан-Жак, ти мене впізнала?

ТЕРЕЗА. Я впізнала тебе від самого початку. Я більш здогадлива, але я нітрохи не змінила думки, я не хочу тебе більше бачити.

КАТЯ. А векселі, ти ще хочеш побачити векселі, так?

ТЕРЕЗА. Ні. Я хочу отримати гроші. (Вона повертається до ванної і ляскає дверима).

КАТЯ. Терезо, вийди звідти, я тебе прошу!

Фелікс також виходить із ванної кімнати. Катя знову отримує дверима по носу.

ФЕЛІКС (Каті). Це ви ввесь час блокували двері? Все, вона заспокоїлась, Даліда тут? Послухай-но, Жозетто, мені треба з тобою поговорити... Звісно, те, що я збираюсь тобі сказати, може зробити тобі боляче...

ЖОЗЕТТА (кричить). Не чіпай мене, не чіпай мене...

ФЕЛІКС (та ж гра). Та навіть торкатись тебе не збирався!

ЖОЗЕТТА. А, тоді добре...

ФЕЛІКС. Просто, те, що я хочу тобі сказати, може завдати тобі болю, але ти маєш прийняти це і хоч раз у житті побути дорослою. Так от, я тобі пояснюю: одного разу, просто так, кохання входить у життя чоловіка, і він змушений йому слідувати...

ЖОЗЕТТА. Хто входить?

ФЕЛІКС. Кохання, безпека, гроші, все це...

КАТЯ. Скажіть будь ласка, чи тут є десь туалет?

ФЕЛІКС. Я не знаю. Ідіть пошукайте у під’їзді, за запахом...

КАТЯ. Ви дуже люб’язні, пане. (Він виходить).

ФЕЛІКС. Отже, тому ти маєш висушити свої сльози, через ту почуття, яке ти маєш до мене, бо я вирішив піти із твоєю тіткою...

ЖОЗЕТТА. Та ні, це моя кузина, а не тітка. Це дружина малого вар’ята Жан-Жака.

ФЕЛІКС. Так що, все в порядку? Невже ти ні краплі страждаєш? Чи у тебе шок?

ЖОЗЕТТА. Все гаразд, Феліксе. Навпаки, це звільняє мене від зайвого головного болю. Добре, ти можеш почати з того, що віддаси мені ключі від квартири. І потім ти прийдеш позабирати всю свою бридоту: кроликів, курчаток, вони ж усюди! А доктор попереджував, що маленький може підхопити міксоматоз.

ФЕЛІКС. О, хвилиночку, дай мені відпочити бодай трохи. А всі ці курочки і кролики – вони ж не мої, а Рене. Він що й досі не вийшов з тюряги?

ЖОЗЕТТА. А хто від нього відмовився? Від цього Рене?

ФЕЛІКС. І взагалі, що таке? Чого ти галасуєш? Мабуть, тому, що ти мене все ще любиш?

ЖОЗЕТТА. Ти хворий на всю голову, бідний Феліксе. Я зневажаю тебе, і ти прекрасно знаєш, відколи, чи не так? Від того дня, коли ти хотів вирвати мій великий золотий зуб, все, що лишилося мені від моєї мамоньки, поки я спала, величезними обценьками.

ФЕЛІКС. О, навіть так, може не варто вивалювати брудну білизну, га? Мені потрібні були гроші. Може, ти забула, як я здавав свою кров? А в той час я міг лежати з перерізаним горлом десь у стічній канаві.

ЖОЗЕТТА. Це було б значно краще, отак! І верни мені мої гроші.

ФЕЛІКС. Іди ти на фіг, ти занадто зла. (Він збирається вийти).

ЖОЗЕТТА. Стривай, Феліксе, негайно поверни мені мої гроші, мої декретні, інакше я піду і розповім поліції, що ти приховуєш у підвалі будинку.

ФЕЛІКС (пом’якшуючись). Ну от, Кицюню, ти страждаєш, ти страждаєш і тому ти кажеш дурниці.

ЖОЗЕТТА. Поверни мені мої гроші!

ФЕЛІКС. Зачекай, чекай, ти почала сумніватися, так? Ти сумніваєшся у моїй любові? Я бачу тебе самотню, розгублену... Я не можу тебе покинути, ти добре знаєш, що саме тебе я кохаю. Я відмовлюсь від твоєї кузини, і все буде добре...

Тереза виходить із ванної кімнати, вона знову одягнена.

ТЕРЕЗА. А що, П’єра немає?

ЖОЗЕТТА. Ні, він пішов до повії, а це надовго.

ТЕРЕЗА. А-а, ну добре, Феліксе, щойно П’єр повернеться, ми підемо. У мене є заморожена піца і залишки курки, ми завершимо наше пробудження вдома. Уперше в житті я матиму Санта Клауса для себе одної...

ФЕЛІКС. Добре, але є маленька проблема. Це все дуже славно - те, що ти пропонуєш. Я прийшов би, тим більше, що обожнюю курку, але на жаль, я уже заангажований на цей вечір для однієї справи, і я думаю, справді...

ТЕРЕЗА. О, це нормально, якщо ти маєш інші обов’язки...

ФЕЛІКС. Ти це розумієш? (Жозетті). Вона не розуміє... Гаразд, я поясню... іноді щось говориться, а думається насправді навпаки... гм... Добре, відставимо ці реверанси, я втомився робити людям боляче. Так от, я не люблю тебе, я люблю Кицю! (Жозетті). Тепер ти задоволена?

ЖОЗЕТТА. З мене досить!

ТЕРЕЗА. Це що жарт, Феліксе?

ФЕЛІКС. Я ж тобі вже сказав, ти що погано чуєш чи що?

ТЕРЕЗА. Жозетто, але ж це неможливо... (Вона плаче). А як же я, він розповідав мені про синє небо і про пікнік на природі, і він казав, що птахи співатимуть про наше кохання.

ЖОЗЕТТА. А Ульгат, Терезо, він казав тобі про Ульгат?

ТЕРЕЗА. Так.

ЖОЗЕТТА. І мені теж, тільки то він тобі баки забивав. Він ніколи не був у Кот д’Азюр.

ТЕРЕЗА. Він казав мені, що знайде роботу в Парижі.

ЖОЗЕТТА. Ага, вже! Та нічого подібного, він лінивий, як вуж. Він крав мою сирітську пенсію і йшов жлуктати пиво! Оце його робота в Парижі.

ФЕЛІКС. Гаразд, Жозетто, якщо ти мене не хочеш, це не причина, щоб налаштовувати інших проти мене... Чи йди чи вертайся...

ЖОЗЕТТА. Не наближайся, ти викликаєш у мене відразу...

ФЕЛІКС. Тим гірше для тебе... Добре, послухай, Терезо, ця дискусія відкрила мені очі, щиро кажучи, Жозетта надто зла, а ти дуже мила, ходімо їсти піцу...

ТЕРЕЗА. Феліксе, я гадаю, що ви достатньо наробили зла цього вечора.

ЖОЗЕТТА. Отут ти офігенно права, Терезо. Цей Санта Клаус – просто падлюка.

ФЕЛІКС. То де я спатиму цієї ночі? Добре, я можу взяти вас обох... У нас вийде блок...

Вони підводяться обидві страшенно розлючені. Входить Мортез, котрий штовхає Катю.

МОРТЕЗ. Ви просто монстр! Терезо, він мочився на стіни в під’їзді, та це ні в які ворота! (Тереза і Жозетта ричать). Гаразд, покінчимо з цим. Панове, я багато думав про все це, поки був у кав’ярні... Все, доста. Це не Армія Порятунку. Передавайте мої вітання Люсьєн Женесс...

КАТЯ. Я її дуже мало знаю...

МОРТЕЗ. А ви припиніть тероризувати Жозетту. А ви, пані, негайно приберіть свої ноги з канапи. Жозетто, ви ж не робите такого деінде? От і у нас не робіть, будь ласка.

ЖОЗЕТТА. Я почуваюсь тут як вдома...

ТЕРЕЗА. Це все від нервів!

КАТЯ. Хіба ви не бачите, що у неї почалися пологові перейми?

ЖОЗЕТТА. І справді, мабуть, це так і є, у мене почалися перейми!

МОРТЕЗ. На моїй канапі – красно дякую! Хоп – і на вулицю!

Тереза і Жозетта спішно виходять. Мортез – за ними.

ФЕЛІКС. Я піду з вами у випадку, якщо стану батьком!

ЖОЗЕТТА. Але ж це не ти, йолопе!

ФЕЛІКС. Звідки ти це знаєш?

КАТЯ. Ну от, коли вже пропав, то пропав. Треба мати мужність дивитися правді у вічі, Феліксе.

ФЕЛІКС. Не йди, не йди, вона помчала за малюком Жозетти, вона ще буде просити мене на колінах...

Машинально він хапає келих лікеру і ковтає його з ричанням.

КАТЯ. Ні, Тереза була моєю останньою зіркою, яка світила мені в житті. Тепер, коли вона згасла і все стало чорним, я бачу рішення значно ясніше. До речі, як не дивно, мене це більше не лякає нітрішки.

Він бере револьвер. Чути дзвони.

ФЕЛІКС. Це Різдво, якраз пробило північ! Гарний рахунок!

КАТЯ (з револьвером у руці). Обнімемось, Феліксе?

ФЕЛІКС. О, так.

Вони обнімаються.

КАТЯ. Веселого Різдва!

ФЕЛІКС. Веселого Різдва!

КАТЯ. Я забруднив вас червоним.

ФЕЛІКС (вкритий сажею). Це неважливо, я вже й брудний від чорного! 

КАТЯ. Добре, це була дуже вдала різдвяна вечірка, чи не так, Феліксе?

ФЕЛІКС. Ні, насправді, не дуже.

КАТЯ. Все-таки, яка прикольна річ – життя. Маленьке голісіньке створіння має народитися, а велике вдягнуте нещастя має піти...

ФЕЛІКС. Хе... Припиніть цей цирк! Гадаєте, вам вдасться мене шантажувати?

КАТЯ. Феліксе, скажіть Терезі, що я прощаю їй все те лихо, яке вона мені заподіяла! І пану Мортезу, що я його не хотів, аби він не вважав мене брудним педиком. От і все, я виходжу з гри, карти виявились крапленими. Доброго вечора!

Він входить у бокову кімнату. Фелікс лишається сам на сцені.

ФЕЛІКС. Ха, ви це не зробить. Агов, ви ж це не зробите? Той, хто справді хоче застрелитись, не буде кричати про це на всіх перехрестях, я це добре знаю. Я вже практикував цей жанр: „Увага! На поміч! Я уб’ю себе!” Одного разу я ледь не кинувся у Сену. Але там на парапеті я блефував, як і всі... і потім, тоді я не вмів плавати... Зробіть такий трюк, прикладіть дуло до скроні, і ви побачите - у вас відразу відродиться смак до життя.

Чути звук пострілу з боку кімнатки.

ФЕЛІКС. Пане Катьо? Пане Катьо? От вар’ят, він погано зрозумів те, що я йому казав! (Фелікс відчиняє двері – звідти виривається дим...) О! Чорт!

Фелікс знову зачиняє двері і розвіює дим. Входить Мортез.

МОРТЕЗ. Ви ще й досі тут? А Катя пішов?

ФЕЛІКС. Так, вона випалила цигарку і потім пішла.

МОРТЕЗ. Феліксе, остання порада, поки ви ще тут. Забудьте маленьку Жозетту, ви розумієте? Ви ще знайдете юну гарну дівчинку, дуже милу, принаймні, чисту, зів’єте гніздо, матимете дітей і, повірте мені, це саме те, що вам треба! Ви мені не вірите, Феліксе, але погляньте на мене: я маю дружину, дітей, яких я страшенно люблю і за яких відповідаю. Це дає мені мету в житті, ви розумієте? Це надихає мене.

ФЕЛІКС. Можна, я вип’ю кави...

МОРТЕЗ. Не можна жартувати з такими серйозними речами, Феліксе. Я не знаю, що тут ще сказати... Зрештою, я вважаю, що це моє. Я попереджую, що це виглядає банальним, але це того варте: іноді дорога буває важкою, як ви гадаєте?

ФЕЛІКС. Ви мене вже попередили...

МОРТЕЗ. Поміркуйте про це, то не так уже й складно, як здається на перший погляд. (Телефон дзвонить...). Алло, Служба Довіри, веселого Різдва!

ГОЛОС ЖІНКИ. Пане, я в страшенному розпачі.

МОРТЕЗ. Добре, пані, я вас слухаю, веселого Різдва!

ГОЛОС. Так от, вже більше десяти років я одружена з чоловіком, якого я любила і глибоко поважала.

МОРТЕЗ. Так-так, це добре.

ФЕЛІКС. Вона що, мішком прибита?

МОРТЕЗ (Феліксу). Заткнися! О, вибачте, пані...

ГОЛОС. Але цього вечора все пропало, бо я дізналася про те, що мій чоловік ходить до повій.

МОРТЕЗ. Цього вечора, так, до повій, що... Тобто, я хотів сказати, що таке іноді трапляється з деякими слабкими чоловіками, які звертаються...

ГОЛОС. Ні, ні, чоловік ходив до повій регулярно, мої джерела інформації поза сумнівом. Отже, я вирішила піти з дітьми. І коли цей падлюка вернеться, помешкання буде порожнім, і я хочу, щоб ти знав, П’єре...

МОРТЕЗ. Хто це говорить?

ГОЛОС. Твоя дружина, Франсуаза, П’єре. І не сподівайся нас знайти - діти не хочуть мати такого збоченого батька!

МОРТЕЗ. Голубонько, це нічого не означає, ти добре знаєш, що я люблю тебе... в будь-якому разі це нічого не значить. Голубонько...

Франсуаза вішає трубку.

ФЕЛІКС. Голубонька повісила трубку, отак...

Мортез сіріє на очах, сумна музика супроводжує його сльози...

МОРТЕЗ. Ви бачите, якою важкою іноді буває дорога... Я допустив одну помилку і був покараний, отак, Мортезе, я це знав, це все! Треба буде якось зуміти знаходити втіху в тому, щоб розраджувати нещасних... Ні, ні, те, що треба зробити, що варто зробити, так це знайти позитивний бік справи, і тоді це все... Позитивний бік справи... Я найму маленьке помешкання зовсім один... отак... Я більше не буду возитися з дитячими пляшками і закупівлею продуктів, з усім цим... Зможу читати у тиші... Зможу слухати класичну музику на самоті... Я вже хочу зробити це якомога швидше.. Я братиму авто, коли мені заманеться, щоб просто прогулятися околицями міста, спокійно, зовсім самотньо, зовсім самотньо...

Він плаче дедалі сильніше... Він зовсім пригнічений.

ФЕЛІКС. Ну давай, плач, зате будеш менше мочитися!... Ха... я слухав твою історію у пів-вуха, звичайно, з тобою трапилося велике нещастя, але зрештою, іноді кажуть, що нас втішає знання того, що бувають іще більші нещастя... десь поруч. (Головою він показує в напрямку бокової кімнати). Наприклад, Катя, коли вона пішла, вона виглядала не найкращим чином...

МОРТЕЗ. Ви гадаєте, що це якась компенсація, хіба що для вас.

ФЕЛІКС. Ні, просто вона пішла з револьвером, гадаю, з метою зробити якусь дурницю.

МОРТЕЗ. Куди вона пішла?

ФЕЛІКС. Отуди.

МОРТЕЗ. Де це туди?

МОРТЕЗ. За шматочком дерева, яке тут стоїть.

МОРТЕЗ. Це неможливо, це ж двері бічної кімнати, отже...

ФЕЛІКС. Отже, вона пішла у двері бічної кімнати, але гадаю, вона зробила... дурницю...

Мортез іде до дверей. Він відчиняє і знаходить там труп Каті.

МОРТЕЗ. А... А... ну й роботка, це жахливо...

ФЕЛІКС. Що сталося, якісь проблеми? Ви мене нервуєте. Так, я мав передчуття...

МОРТЕЗ. Вона всюди, вона тече, це жахливо...

ФЕЛІКС. А, так, пропав  килим.

МОРТЕЗ. І що тепер робити?

ФЕЛІКС. Можна використати засоби для чищення. Може, краще звернутися до фахівця, або просто обережно вирізати шматок, треба зробити це по-швидше...

МОРТЕЗ. Треба викликати поліцію. А для Служби Довіри це катастрофа.

ФЕЛІКС. Ні, викликати поліцію – це буде катастрофа. Який вар’ят! По-перше, його це звідти не поверне. І потім, я б хотів уникнути цих проблем, тому що це мій пістолет, і скористалися ним не вперше...

МОРТЕЗ. Але тоді що я, по-вашому, маю робити?

ФЕЛІКС. Я не знаю, що робити! Можна потихеньку винести його звідси, кинути в Сену і потому.

МОРТЕЗ. Винести потихеньку! Тут же сусіди, конс’єржка!

ФЕЛІКС. А чи маєте ви якусь валізу, велику торбу, що-небудь?

МОРТЕЗ. Тут не камера схову...

ФЕЛІКС. А це що таке? Це підійде - ми покладемо його у великий мішок, винесемо потихеньку, я ж у костюмі. І потім хоп - у Сену.

МОРТЕЗ. Та ви не врахували однієї речі! Він туди нізащо не ввійде! Він надто великий...

ФЕЛІКС. Повністю ні... але якщо порізати його на шматки і зробити кілька ходок. Ви не маєте якоїсь великої пилки чи чогось такого?...

МОРТЕЗ. Стривайте, зараз побачимо.. можливо, серед інструментів... А, ось вона...

ФЕЛІКС. Дайте мені рукавички, я не хочу забруднитися... Перед тим, як це робити... (Показує на свій костюм Санта Клауса). Це для маскування.

МОРТЕЗ. От, але ні, це неможливо, це ганебно, я ніколи не зможу це зробити...

ФЕЛІКС. Та я сам все зроблю... Які ж ми ніжні! Мене це не хвилює - я працював на бійні. Звичайно, лишається проблема забруднення...

Фелікс іде в кімнату, щоб почати свою криваву справу. У двері дзвонять. П’єр відчиняє. Входить пан Прескович.

ПРЕСКОВИЧ. Пане Мортез, мені дуже треба з вами поговорити.

МОРТЕЗ. Пане Прескович, у нас є ваш шоколад, ваш шешар, ваш лікер, тепер у нас деякі проблеми, тому я вас прошу: дайте нам спокій! Я перепрошую... Отак!

ПРЕСКОВИЧ. Гаразд, я зрозумів, більше я ніколи вас не потривожу!

МОРТЕЗ. Веселого Різдва, пане Прескович!

ПРЕСКОВИЧ. У вас є сірники?

МОРТЕЗ. Ні, пане Прескович, тут вам не тютюнова лавка. А, зачекайте, я маю коробку, от, є одна коробка, я вам її дарую, веселого Різдва, пане Прескович! До наступного разу.

Мортез випроваджує Преско. Фелікс виходить з кімнати. Він покритий кров’ю, пилка також кривава.

ФЕЛІКС. Ач! Я розпилював хребет, а воно як бризнуло... У вас немає носовичка?

Мортез витирає Фелікса, який повертається до кімнати. Знову дзвінок у двері. Мортез відчиняє: входить Тереза.

ТЕРЕЗА. П’єре, треба викликати швидку допомогу. Таксі не хоче нас брати, він боїться, що вона народить у нього в машині...

МОРТЕЗ. Терезо, я зараз викличу, вони до цього звикли, так що мають приїхати за 5 хвилин, тож спускайтеся швидко, будь ласка, швиденько спускайтесь.

Він випроваджує її.

ТЕРЕЗА. До речі, а Жан-Жак нарешті пішов?

МОРТЕЗ. Так, він пішов... (Він береться за телефон). Зараз зайнято, я зателефоную за пару хвилин. Спускайтеся, Терезо! Давайте! Спускайтеся хутко, Терезо.

ТЕРЕЗА. Ви знаєте, П’єре, я боюсь, що була надто суворою з Жан-Жаком.

МОРТЕЗ. Та ні, я певен, що він уже все забув, тож спускайтеся швидко, Терезо, давайте, давайте...

ТЕРЕЗА. Я б ніколи не змогла...

МОРТЕЗ. Ніхто ніколи не може...

ТЕРЕЗА. Я добре знала, з якого він тіста...

МОРТЕЗ. Моя маленька Терезо...

ТЕРЕЗА. Це дуже чутливий хлопець, я відчуваю, що поранила його, він ніби розрізаний навпіл...

Входить Фелікс. З його мішка стирчить рука і нога.

ФЕЛІКС. Ну от, уже можна робити першу ходку.

Він опиняється віч-на-віч із Терезою. Він намагається сховати мішок.

ТЕРЕЗА. Звісно, він поводився по-свинськи... Але що це таке?...

ФЕЛІКС. Це подарунки!

МОРТЕЗ. Це подарунки від м’ясної крамнички Бернар!

Тереза входить до кімнати.

МОРТЕЗ. Терезо, не ходіть туди!

Вони чують великий шум від розбитого скла і страшенний крик.

ФЕЛІКС. Ох, це була моя помилка!

МОРТЕЗ. Це жахливо, коли вона побачила половину Жан-Жака... Вона мала таке чутливе серце, вона відступила і випала з вікна. То був вражаючий політ - вона розбилася... П’ять поверхів – це вам не жарт... Це жах.

У двері дзвонять.

ФЕЛІКС. О, ні...

Мортез відчиняє. Фелікс ховається. Входить Жозетта.

ЖОЗЕТТА. Я сподіваюсь, що вони поспішать, бо коли так продовжиться, я народжу у канаві.

МОРТЕЗ. Послухайте, Жозетто, швидка приїде за п’ять хвилин, тож поспішіть, будь ласка!

ЖОЗЕТТА. А де Тереза?

МОРТЕЗ. Вона внизу.

ЖОЗЕТТА. Але я не бачила, щоб вона проходила.

МОРТЕЗ. Тому що вона дуже швидко пройшла. Напевно, ви розминулися...

Жозетта вийшла.

ФЕЛІКС. Треба закінчувати з усім цим.

Телефон дзвонить. Мортез знімає трубку.

ПРЕСКОВИЧ (ззовні). Алло? Пане Мортез? Це говорить Рхадам Прескович. (Тиша). Я намагався поговорити з вами цілу ніч...

ФЕЛІКС. Кошмар, тепер тут такий запах!

ПРЕСКОВИЧ. Але ви ніколи не хотіли мене вислухати.

МОРТЕЗ. Так, тому що ми були зайняті, пане Прескович, до речі, ми й досі зайняті.

ПРЕСКОВИЧ. Це нічого, я добре подумав, і тому цієї миті я відкрутив газ.

ФЕЛІКС. А, от що смердить!

ПРЕСКОВИЧ. І я хочу скористатися вашою коробкою сірників!

МОРТЕЗ. Ні! Пане Прескович, у вас просто поганий настрій!

Входить Жозетта.

ЖОЗЕТТА. Я забула мій візочок!

Затемнення.

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now